narrow default width wide

Breadcrumbs

12 запитань і відповідей про піст

 

 

У ці дні, дні Великого посту, пропонуємо відповіді на питання стосовно того, що таке піст в житті людини і як правильно постити.

 

1. Яке призначення посту?

1) Викорінення пристрастей і похотей. 2) Досягнення стриманості й помірності. 3) Приготування до загробного рівноангельського життя. «Бо Царство Боже не їжа та пиття» (Рим. 14. 17). Молитва твориться з увагою, особливо під час посту, тому що тоді душа буває легша, нічим не обтяжується й не пригнічується згубним тягарем задоволень.

 

2. У чому полягає піст?

Піст полягає в утримуванні від їжі (або певного роду їжі), від подружніх стосунків. Цей тілесний піст вводить людину у другий – духовний: молитву, істинні добрі діла, стриманість, чистоту… «Скільки віднімеш від тіла, стільки додаси сили душі» (Свт. Василій Великий).

 

3. Що примушує християнина постити?

Перше: любов до Бога. Друге: страх Божий. Третє: послух. Любов до Бога неможлива без посту, поки людина на землі. Стверджують це ті, що досягли любові – праведники усіх часів. Постили Мойсей, цар Давид, пророки Ілля та Даниїл, постили апостоли, про що описано в Діяннях апостолів, також Ап. Павло, постили святителі і мученики, благочестиві князі, священики і миряни – саме тому, що досягли великої любові. Страх Божий спонукає людину постити, коли в житті її трапляється якесь лихо. Так було навіть з цілими народами (ніневітяни, ізраїльський народ), які були приречені на смертну кару через гріх, але піст і покаянна молитва спасли їх від Божого гніву. Істинний піст завжди рятує людину в очах Божих, бо виводить її з будь-якого забуття на шлях істини. Незліченні випадки, коли піст і молитва зупиняли хворобу, рятували від смертельної небезпеки, зупиняли нещастя, рятували життя іншим людям. Піст допомагає людині знайти правильний настрій серця: «скорботний і смиренний». Це, як ми знаємо, є ЄДИНОЮ жертвою Богові, інших жертв Бог не приймає. Навіть і не знаючи цього, благочестиві люди, керовані Духом Святим, починають постити, дослухаючись настанов Апостольської Церкви. Друга з десятьох найголовніших настанов Церкви є піст. (Перша – молитва). «Піст – це, перш за все, рух, активність духа, боротьба зі млявістю, лінощами, зманіженістю, розслабленням волі й тіла. Це боротьба за життя, за свободу духа від звичайного рабства» (Митр. Антоній). «Піст тіла є їжа для душі» (Свт. Іоан Золотоустий).

 

4. Чи є в Новому Заповіті пряме свідчення Ісуса Христа про піст?

Перше – пряме свідчення Ісуса Христа про значення посту: «Цей рід (бісівський) не може вийти інакше, як від молитви і посту» (Мк. 9. 29). Друге – пророкування про піст для усіх християн: «Прийдуть дні, коли віднімуть у них жениха, тоді будуть постити у ті дні» (Лк. 5. 33-35). Йдеться тут не тільки про весь період від Вознесіння до Другого пришестя, але й про конкретні дні: середу,коли Іуда зрадив Господа, і п`ятницю, коли Господь помер на хресті. Св. Афанасій Великий говорив: «Той, хто дозволяє собі їсти скоромне у середу й п`ятницю – розпинає Господа». Третє – Господь показує, яким має бути піст: «Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони приймають похмуре обличчя, щоб на людях бути такими, що постять. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. А ти, коли постиш, помасти голову твою і вмий лице твоє, щоб явитися постником не перед людьми, а перед Отцем твоїм, Котрий втаїні, і Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6. 16-18). Четверте – Господь попереджає про небезпеку наїдання до переситу: «Зважайте на себе, щоб серця ваші не обтяжувались об’їданням та п’янством і житейськими турботами, і щоб день той не спіткав вас несподівано… отже пильнуйте повсякчас і моліться, щоб ви сподобилися уникнути всього того, що має бути, і стати перед Сином Чоловічеським» (Лк. 21. 34). П’яте – Сам Господь постив 40 днів, показуючи приклад духовного посту й перемоги над дияволом (Мф. 4).

 

5. Наскільки важливе значення для спасіння людини має піст?

Адже піст не входить навіть у 10 заповідей Господніх!

Піст – це перша заповідь, яку дав Господь людям через Адама та Єву. Вона ж повторена і в Євангелії. Піст – не мета, а засіб, без якого досягти мети дуже важко. Птахові неможливо злетіти у небо без крил; піст і молитва – це два крила, за допомогою яких ми долаємо висоти виконання заповідей Божих. Найпростіший приклад: найголовніша заповідь – любити Бога. А Бог говорить, що любить Його той, хто виконує Його слово. Усе ж Слово Боже (Біблія) проникнуте значенням посту для душі людини, для її єднання з Богом. Як же ти любиш Бога, якщо слова Його для тебе не дорогоцінні? Отже, піст стає засобом для того, щоб нам навчитися найголовнішому – любові до Бога. Причому, як свідчать святі люди, – одним з наймогутніших засобів. «Перша заповідь, що Господь дав людству – заповідь про піст. І, якщо вона була необхідною для людей до падіння нашого, тим потрібніше вона після падіння» (Свт. Ігнатій Брянчанінов). «Хто заперечує пости, той віднімає у себе й у інших зброю проти багатостраждальної плоті своєї й проти диявола, сильних проти нас особливо через нестриманість» (Прав. Іоан Кронштадтський). «Піст возносить молитву на небо, стаючи для неї наче крилами» (Свт. Василій Великий).

 

6. Чи для всіх християн обов’язковий піст?

Так, піст обов’язковий для кожного християнина, навіть для маленьких дітей, починаючи з трьох років, – кожному у своїй мірі. Піст укладено Богом з першого часу існування людини, як НЕОБХІДНИЙ засіб для її зростання в Бозі. Про необхідність посту для кожного, хто охрестився у Христа Ісуса, говорить і те, що ні священик, ані яка влада, ані сам патріарх не мають права благословляти порушення посту (тільки полегшення для немічних і дітей). Тобто всю відповідальність перед Богом за це кожна людина бере тільки на себе. Особливо піст потрібний немічним духовно: схильним до гніву, осуду, сваволі, впертості, наполяганні на своєму, легковажним, розсіяним, недбалим, малодушним, пристрасним… «Порушення посту загрожує учню Христовому відпадінням від Христа» (Свт. Ігнатій Брянчанінов). «Хто постить – знає, як піст приборкує хотіння. А ті, кому довелося випробувати це у ділі, стверджують, що він пом’якшує норов, вгамовує гнів, стримує поривання серця, бадьорить розум, дістає спокій для душі, полегшує тіло, усуває нестриманість» (Свт. Іоан Золотоустий).

 

7. Я бачив людей, які постять, але дуже далекі від християнського ідеалу. Хіба Богу чи їм самим потрібний такий піст?

Якщо людина не фарисействує, а постить чесно і щиро – Бог будує її внутрішній храм незбагненно й невидимо. Для нас це все ще стара людина, але в ній вже зародилося щось нове. Для нас це все ще темрява, але в серці її вже є світло. Не знаємо, скільки Господь дав їй ДУХОВНИХ сил, не знаємо, скільки вона вже здолала і яка відбувається в ній боротьба. Принаймні цій людині є що відповісти перед Богом. Вона старалася і зробила, як змогла, по вірі своїй. А ми що скажемо, не маючи навіть цього найменшого виправдання? «Глава чеснот – молитва, їх основа – піст» (Свт. Ігнатій Брянчанінов).

 

8. Я намагався постити, але мені здається, що піст мені нічого не дає…

Було б помилкою людині, що тільки-но розпочала роботу Богові, чекати якихось особливих вражень та благодатних дарів. Молитва й піст, і всяка праведність навчають, будують людину, як ми це вже згадували, невидимо і часто непомітно. Як зерно, вкинуте у землю, ще не побачило світла, але вже зрушилося, неухильно потягнулося до світла, прорвало свою в`язницю й пішло в ріст, так і душа у терпеливості й праці неодмінно йде правильно і вже близька Богові, а недбала душа – блукає. Навпаки, якісь екзальтичні переживання, що з’являються у людини на початку її шляху, є часто наслідком не прагнення до Бога, не пошуку істини, а пошуку самовиявлення, догоджання собі. Такі переживання зовсім не є духовними, найчастіше це омана й самооблещування. На шляху до Бога треба трошки постаратися, трошки докласти зусиль. «Царство Небесне силою добувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11. 12). Треба трошки збити ноги на цьому шляху, перш, ніж удостоїтися небесних дарів. Бог не дає Свої скарби в нечисті руки, нечисте серце. Треба попрацювати, постукати у двері, очиститися трохи. «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21. 19). «Піст – знищення смерті й визволення від гніву. Піст і тіло зберігає здоровим: не обтяжуючись їжею, воно не приймає хвороби, але стаючи легким, зміцнюється для прийняття дарів» (Свт. Іоан Золотоустий). «Стримання морить голодом бісів» (Свт. Феофан Затворник).

 

9. А якщо людина немічна й не може дотримуватися посту?

Особливо в наші часи, коли і самі продукти харчування нездорові, і люди тяжко працюють і виснажуються надмірно, і не завжди можна дістати те, що потрібно з пісної їжі. Може Церкві варто було б переглянути вимоги посту і змінити їх, враховуючи сучасні обставини?

Дуже важливо пам`ятати, що пости укладені не людським розумом, а премудрістю Божою, Провидінням Божим на всі часи до кінця віку. Пости розташовані протягом року ПРЕМУДРО і , безумовно, розраховані й на наші часи, і на ті, що будуть, може й набагато складніші. Потрібно пам’ятати, що у кожної людини – своя міра стримання, яку може визначити тільки вона, але це стримання необхідне для її здоров’я, не тільки духовного, а й фізичного. Тим, хто постить заради Бога, Сам Бог допомагає, укріплює. (Не даремно кажуть, що в останні часи люди будуть їсти і не насичуватися, але Господь прогодує Своїх вірних.) Багато прикладів тому: немічні старці, ще й хворобливі, постячи на самому хлібі й воді, тяжко працювали: зводили серед лісів церкву, здалеку носили воду, косили жито, рили канали – таких прикладів тисячі. Багато й зараз християн, що, навіть у тяжкій хворобі, не відмовилися від посту – і Господь зміцняв їх, давав силу і підіймав. Багато є прикладів, як суворо постили вагітні жінки, народжуючи у світ здорових, благословенних дітей. Люди бояться посту, забуваючи основоположні істини: «НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ ЖИТИМЕ ЛЮДИНА, А ВСЯКИМ СЛОВОМ, ЩО ВИХОДИТЬ З УСТ БОЖИХ» (Втор. 8. 3; Мф. 4. 4). Як тоді, так і зараз Господь нам каже: «В Мене є їжа, якої ви не знаєте… Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене…» (Ін. 4. 34). Таку їжу пізнає кожний, хто заради Бога починає постити. І те, що ще вчора було неможливо, стає сьогодні цілком реальним. Безумовно, фізично здоровим людям потрібно постити суворіше, а немічним споживати більше, але загальні правила посту (за малим винятком) може витримати і хвора людина, й мала дитина, і порушення посту вже буде гріхом, який тяжіє на людині, додаючи їй неміч до немочі. Ніхто тебе не питає у церкві: «Як ти постиш?» або «Скільки чого їси?». Але церква закликає усіх дітей своїх прийняти чудотворні ліки посту НА ЗЦІЛЕННЯ душі і тіла. Хіба це треба Церкві? Хіба збільшується її авторитет від того, шо вона пропонує нам те, що нам не подобається? Хіба це Богу треба? Це потрібно нам! Щоб ми «дозволили» Господеві увійти в нас і зцілити нас. «Я є хліб життя. Батьки ваші їли манну в пустелі й померли; хліб, який сходить з небес, є той, що хто його їсть, той не помре» (Ін. 6. 48-50). «Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка зостається на життя вічне, яку дасть вам Син Чоловічеський» (Ін. 6. 27). «До того всього, святі посники на диво іншим не знали розслабленості, але завжди були бадьорі, сильні й готові до діла. Хвороби були між ними зрідка й життя їхнє було надзвичайно тривалим» (Прп. Серафим Саровський).

 

10. Чи може людина хвора наважитися виконувати Церковний устав посту в усій повноті, без послаблень?

Оце вже той випадок, коли йдеться не про загальне для всіх правило, а про конкретну особистість. Яка людина? Ви? Я? Він? Буває, що і хвора людина може взяти на себе суворий піст без шкоди для свого здоров’я. Але найчастіше піст входить в життя людини природньо, поступово. Бажання не образити Бога, не зневажити свою Церкву, бажання навернутися до Бога та інші, запалені небесним вогнем думки, визначають мінімум для даної людини тілесної їжі і максимум духовної. «Просіть, і дасться вам; шукайте – і знайдете; стукайте, і відчинять вам». Не треба запеклості, випробовування своїх можливостей, а більше довіри, послуху, лагідности. Благочестива людина повторює історію Церкви Христової у формуванні досконалої визначеності посту. Має пройти якийсь період формування, будуть і помилки, і фарисейство, і, навпаки, недбалість – Господь управить. Головне невідступність, прагнення до святині, незворотній рух до Бога. «З якою любов’ю, з якими божественними благодатними силами служить Господь усім, хто істинно постить! Він їх навідує, очищає, оновлює, зміцнює у боротьбі з пристрастями… навчає всякої чесноти і зводить до досконалості» (Прав. Іоан Кронштадтський).

 

11. Чи є їжа нечиста, неблагословенна Богом для людини?

Про їжу сказано, що «всяке творіння Боже добре, і ніщо не погане, коли приймається з подякою, бо освячується словом Божим і молитвою» (1 Тим. 4. 4-5). Відмовляємося ж ми від скоромної їжі у пости тому, що «кожний рід їжі має властиву йому дію на кров, на мозок, на усе тіло, а через тіло – й на дух» (Свт. Ігнатій Брянчанінов). Тому їжа розрізнюється якісно: за своїм впливом на людину. Заборона існує тільки на кров: «Душа тіла у крові» (Лев. 17. 11), «Кров є душа» (Втор. 16. 23). Причина цієї заборони в тому, що саме кров (душа, життя) присвячується Господу. Апостоли підтвердили цю заборону для навернених поган (усіх народів, що пізнали Бога) (Діян. 15. 29), але не всі православні богослови визнають це правило обов’язковим. «Гріх не в їжі, а в нестриманості, в непослусі Церкві, у віддаленні від подвигу» (Свт. Ігнатій Брянчанінов).

 

12. Як правильно постити?

Під час усіх постів із їжі вилучають м`ясо, молочні продукти (масло, сир та ін.), яйця: ця їжа називається скоромною – не пісною, алкогольні напої (крім вина, якщо не суворий піст). Загальним правилом є: утримуватися від подружніх стосунків, розваг та веселощів, не справляти весілля, стримувати свій язик (не тільки від поганих, злих слів, а й від порожніх), творити діла милосердя, побільше «відривати» від себе: вчитися жертвувати. Усі страви під час постів мають бути прості, невигадливі. Пости бувають звичайні й суворі (коли не їдять рибу, олію й гарячу їжу – це так зване сухоїдіння: хліб, вода, компоти, варені й сирі овочі й фрукти), іноді особливо суворі (не їдять аж до вечора, а хто може – і кілька днів), одноденні й тривалі. Середу та п’ятницю вшановують постом протягом усього року, крім «загальних седмиць» (тижнів) якими є: Святки (7-17 січня), тиждень після неділі митаря і фарисея («м’ясоїд»), тиждень перед Великим постом («масляна»; не їдять тільки м’ясне), тиждень після Пасхи, тиждень після Трійці. Постять особливо суворо день перед Різдвом Христовим (6 січня), день перед Богоявленням (18 січня), на свято Усікновення голови Іоанна Хрестителя (11 вересня) й на Хрестовоздвиження (27 вересня). Тривалих постів чотири: Великий піст (7 тижнів до Великодня) – суворий, особливо перший та останній тижні. Петрів піст, Апостольський (починається через тиждень після Трійці, закінчується на свято – 12 липня) – звичайний. Успенський піст (14-28 серпня) – суворий. Різдвяний піст (28 листопада – 6 січня) – звичайний. Людина, з благословеення священика, може взяти на себе додатковий піст (у випадку хвороби, небезпеки, для більшого вдосконалення тощо). «Тільки до ситості нічого не їж, залишай місце Святому Духу» (Прп. Серафим Саровський).

 

Тож, подай Боже натхнення і сил, необхідних, щоби пройти цією стежкою за Господом до Світлого Хрестового Воскресіння !

 

19 лютого 2018 р.Б. Початок Великого Посту

 

 

19 лютого розпочинається Великий піст.

 

 

Великий піст готовить християн до гідної зустрічі свята Воскресіння Христового (Пасхи). Він починається за сім тижнів до Пасхи і складається з чотиридесятниці – сорока днів – і Страсної седмиці – тижня перед самою Пасхою.

Чотиридесятниця встановлена на честь сорокаденного посту Спасителя, а Страсна седмиця – на згадку останніх днів земного життя, страждань, смерті і погребання Христа. Загальна тривалість Великого посту разом зі Страсною седмицею - 48 днів. Піст, або говіння, - це відмова не тільки від певної їжі, але й від усіх шкідливих звичок і веселощів. Це – час каяття, роздумів і молитви. На протязі всього Великого посту християнська церква закликає віруючих утримуватися від вживання м’яса, молока, яєць і риби, в тому числі в складі різних страв. Риба дозволяється лише на свята Благовіщення і Входу Господнього в Єрусалим.

 

Великопісний чин - життя і побут

 

Ми відвідуємо церковні служби, постимося і молимося у визначений час, але всім цим ми ще не вичерпуємо пісний подвиг. Для того, щоб усе це було діючим і плідним, потрібна ще підтримка всім нашим життям. Іншими словами, потрібен відомий «спосіб життя», що не був би протилежністю постові, не роздвоював би наше існування.

За старих часів у православних країнах саме суспільство створювало великопісну атмосферу життя сукупністю звичаїв і навичок як особистих, так і колективних, що створювала те, що так добре виражається словом «побут». Протягом Великого Посту все суспільство підпорядковувалося відомому ритмові життя, правилам, що постійно нагадували окремим членам цього суспільства про Великий Піст. Постійно нагадував про це особливий великопісний дзвін церковних дзвонів; театри були закриті, припинялися великосвітські прийоми. Самі по собі ці зовнішні правила, звичайно, не могли збудувати в людині покаяння і направити її на більш активне релігійне життя. Але створювалася відома великопісна атмосфера, що полегшувала особисте, індивідуальне зусилля. Ми слабкі, нам необхідні зовнішні нагадування, символи, знаки. Звичайно, завжди є небезпека, що зовнішні символи самі по собі будуть прийняті за досконале і достатнє дотримання посту і, замість того, щоб нагадувати про Великий Піст, заслонять його справжній зміст і значення. Ми вже згадували цю небезпеку, говорячи, що зовнішні звичаї і правила можуть підмінити особистий подвиг. Однак, при правильному підході, бачиш, що ці звичаї є ніби передатним ременем, що поєднує духовний подвиг із усім змістом життя.

Ми не живемо в православному суспільстві, і тому громадське життя в наші дні не може створити великопісної атмосфери. Світ, що оточує нас, світ, до якого ми належимо, не змінюється Великим Постом. Тому від нас потрібне нове зусилля, необхідно ще раз обміркувати релігійний зв'язок між зовнішнім і внутрішнім життям. Духовна трагедія секуляризму, зморщеності, світської нашої цивілізації полягає в тому, що вони вштовхують нас у справжню релігійну шизофренію: розподіл життя на дві частини – релігійну і світську, без будь-якого зв’язку між ними. Тому для заміни зовнішніх символів і нагадувань у наші дні потрібно особливе духовне зусилля. Схематично це зусилля можна розглядати, по-перше, стосовно нашого домашнього життя і, по-друге, стосовно життя нашого поза домівкою.

Згідно з православним світоглядом родина становить основу для християнського життя і щоденного застосування християнських принципів. Основи християнського світогляду закладаються в нас саме вдома, у побуті і дусі родинного життя. Старець Зосима в «Братах Карамазових» Достоєвського говорить: «… тому що немає дорогоцінніших спогадів для людини, ніж від першого дитинства». Цими спогадами врятована людина на все життя. Дуже важливо, що говорить він це, згадуючи, як мати водила його до Літургії Ранішосвячених Дарів, згадуючи красу цієї служби, виняткову красу великопісного співу «Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед Тобою…». У наших церковних школах провадиться тепер чудова робота з релігійної освіти дітей; але вона дуже мало що може зробити без домашньої, сімейної основи цієї освіти. Що ж має і може бути зроблене Великим Постом в домашнім, родиннім житті? Виходячи з того, що неможливо сказати відразу про все, що трапляється в сім’ї, ми зупинимося на одному пункті. Безсумнівно, усі погодяться з тим, що родинний спосіб життя радикально змінився під впливом радіо та телебачення.

Наше життя переповнене інформацією про події у світі. Не потрібно нікуди виходити або виїжджати, щоб знати, що робиться у світі. Увесь світ постійно перебуває в межах нашого досягнення. І помалу елементарний досвіт внутрішнього життя, краса цього світу, просто зникає із сучасної культури. А якщо не телебачення, то музика: музика перестала бути тим, що слухаєш; вона перетворилася на якийсь музичний фон розмов, читання, знань і т. д. Ця постійна необхідність у музиці викриває не здатність сучасної людини насолоджуватися тишею, сприймати її не як щось негативне, як відсутність чогось, але сама як умова для всякої дійсної присутності. Якщо християнин колишніх часів жили здебільшого у світі тиші і мовчання, що давали їм можливість цілком зосередитися на внутрішнім житті, то сучасні християни повинні прикладати особливі зусилля, щоб одержати хоча б істотно потрібне мовчання і тишу, необхідні для зіткнення із вищою реальністю. Таким чином, проблема радіо і телебачення протягом Великого Посту – це не побічне питання, а в деякому сенсі питання духовного життя і смерті.

Треба розуміти, що неможливо розподіляти наше життя між великопісною світлою тугою і переживанням модного фільму або спектаклю. Ці два переживання несумісні, і одне з них остаточно знищує інше. Однак, дуже ймовірно, що останній модний фільм скоріше долає світлу тугу; зворотнє може відбутися тільки за умови прикладання особливих зусиль. Тому перший великопісний звичай, який можна запропонувати – це рішуче припинення слухання радіо і телебачення Великим Постом. У даному випадку ми не сміємо запропонувати досконалий піст, але хоча б аскетичний, котрий, як ми вже говорили, насамперед означає «дієту» і помірність. Наприклад, годі шукати дурного в тім, щоб продовжувати стежити за передачею інформації, або серйозної програми, що збагачує нас духовно й інтелектуально. Але що повинно бути припинено постом – це прихованість до телевізора, рослинне існування людини, прикутої до екрана, пасивно поглинаючої усе, що їй показують.

Тиша створена відсутністю світського шуму, що порушується тільки припустимою передачею новин, повинна бути заповнена позитивним змістом. Душа наша живиться молитвою, але розум теж має потребу в поживі; саме розум сучасної людини піддається безперестанному довбанню телевізора, радіо, газет, ілюстрованих журналів тощо. Ми пропонуємо прикласти розумове зусилля до чистого духовного. Ми нехтуємо стількома шедеврами, стількома чудовими плодами людської думки, уяви і творчості тільки тому, що набагато легше і простіше, повернувшись з роботи додому, втомившись фізично і розумово, включити телевізор або поринути в абсолютну порожнечу ілюстрованого журналу.

Було б добре заздалегідь намітити для себе програму на Великий Піст. Скласти заздалегідь список корисних книг, які треба було б прочитати. Немає необхідності, щоб усі ці книги були релігійного змісту. Не всі люди покликані бути богословами. Але в кращих літературних творах закладено стільки богословських думок, а усе, що збагачує наш розум, усякий плід дійсної творчості благословляється Церквою і, правильно сприймане, здобуває духовну цінність. Четверта і п’ята неділі Великого Посту присвячені пам’яті двох великих учителів християнського духовного життя: св. Іоана Ліствичника і прп. Марії Єгипетської. Треба розуміти, що в образі цих двох святих Церква явно вказує нам, що Постом вона очікує від нас збагачення нашого духовного і розумового внутрішнього світу. Читання і духовні міркування можуть допомогти нам знайти внутрішній світ і його радість. Сучасний секуляризований світ не дає нам скуштувати цієї радості, дійсного покликання людини, що виявляється у внутрішньому, а не в зовнішньому світі; але без цієї радості, без розуміння Великого Посту, як шляху до глибин нашої людської істоти, Великий Піст втрачає своє значення.

Крім того, яке значення міг би мати В великий Піст протягом довгих годин, проведених поза домівкою, під час наших роз’їздів, коли ми сидимо за своїм столом на роботі, зайняті виконанням професійних обов’язків, зустрічаємося з колегами або друзями? Отут не можна дати ніякого визначеного рецепта, але можна нанести деякі загальні висновки і міркування. По-перше, Великий Піст – найкращий час, щоб розглянути і зважити неймовірно поверхневий характер нашого ставлення до людей, до речей, до роботи. «Ставитися до усього з посмішкою», «не приймати занадто близько до серця» - ось поради, що стали насправді «заповідями», яким ми радісно підкоряємося, а означають вони: не зв’язуйте себе, не розпитуйте, не поглиблюйте своїх відносин з людьми і повної до них байдужості; думайте про усе з погляду матеріальної вигоди, прибутку, підвищення; іншими словами, будьте частиною того світу, що постійно вживає великі слова «мир», «відповідальність», «обережність» і т. д., а насправді додержуйтеся матеріалістичного принципу, згідно з яким людина оцінюється відповідно її заробіткові. Великий Піст – час пошуку сенсу: сенсу мого професійного життя з погляду покликання; змісту моїх відносин з іншими людьми; значення дружби; смислу моєї відповідальності в житті. Немає ані роботи, ані покликання, що хоча б потроху не могли бути перетворені, не з погляду більшої продуктивності або кращої організації, але з погляду людської цінності. Необхідно намагатися поглибити всі наші людські відносини, тому що ми – вільні люди, що стали (часто самі того не усвідомлюючи) рабами систем, що поступово знищують все людське у світі. І якщо наша віра має яке-небудь значення, вона повинна бути співвіднесена із життям з усіма його труднощами. Безліч людей вважає, що необхідні зміни відбуваються в залежності від революцій, зовнішніх змін в умовах життя. Але ми, християни, повинні довести, що насправді усе походить зсередини – від віри і життя по вірі. Церква, увійшовши в греко-римський світ, не закликала до революції, указуючи на рабство. Але рабство стало неможливим під впливом віри і нової оцінки людини і всього життя. Один святий – а тут «святий» означає людину, що серйозно ставиться до своєї віри – більше може зробити, щоб змінити світ до кращого, ніж тисяча надрукованих програм. Свята людина – єдиний дійсний революціонер у цьому світі.

Великий Піст – це час, коли потрібно особливо стежити за всім тим, що ми говоримо. Ми постійно потопаємо в словах, що втратили своє значення, а отже і свою силу. Християнство являє нам священне значення слова – цього воістину божественного дарунку. Наше слово має величезну силу, або позитивну, або негативну. Тому ми будемо суджені і за наші слова: «Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12.36-37). Якщо ми будемо обмірковувати і зважувати наші слова, ми знову усвідомимо їх глибокий і священний зміст і зрозуміємо, що іноді безвинний жарт, нерозважно сказаний, може призвести до тяжких результатів, може стати останньою краплею, що переповнить чашу розпачу людини і штовхне її на найгірше. Але слово може бути і свідченням. Випадкова розмова через стіл із своїм колегою може іноді краще передати йому вірний погляд на життя, на інших людей, на роботу, ніж формальна проповідь. Слово може заронити в душу можливість іншого підходу до життя, бажання пізнання. Ми дійсно не уявляємо собі, як ми постійно впливаємо один на одного словами, усім ладом своєї особистості. І зрештою люди навертаються до Бога не тому, що хтось зміг дати їм блискучі пояснення, але тому, що вони бачили в Ньому те світло, ту радість і глибину, ту серйозність і любов, що одні виявляють присутність і силу Божу у світі.

Таким чином, Великий піст, ми говорили на самому початку, - це час, коли людина неначе знову здобуває віру, але також і життя, у його божественнім значенні, у її священній глибині. Утримуючись від їжі, ми знову пізнаємо її смак і навчаємося одержувати її від Бога з радістю і подякою. Скорочуючи розваги, слухання музики, непотрібні розмови і поверхові міркування, ми знову розуміємо найбільшу цінність відносин з людиною, з людською роботою і з мистецтвом. І розуміємо ми все це, тому що ми просто знову зрозуміли Самого Бога, тому що ми повернулися до Нього й у Нім до всього того, що Він дав зі Своєї безмірної любові і милосердя. І ось чому у Великодню ніч ми співаємо:


«Нині все наповнилося світлом, небо і земля, і глибини підземнії. Хай же святкує все творіння Христове Воскресіння – в нім-бо ми стверджуємось. Не позбав нас цієї надії, Чоловіколюбче!».

 

18 лютого 2018 р.Б. Сиропусна неділя. Згадування Адамового вигнання. Прощена неділя.

 

 

Свята Церква, помалу готуючи нас до посту, у М’ясопусну неділю наказала не їсти м’ясні страви. У часі сиропусної або сироїдної седмиці Церква дозволяє споживати тільки молочні страви. Та в Сиропусну неділю треба й від цих страв відмовлятися. Звідси й назва “сиро-пуст”, тобто відпущення сира. Цей тиждень називався в народі сирний або масляний, а Сиропусна неділя мала назву пущення, тобто утримання від усіх молочних продуктів. У цю неділю в нас справляли “запусти”, тобто останні передпісні забави.

Практика Сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже Олександрійський патріарх Теофіл († 412), а перед тим установлена М’ясопусна седмиця й неділя. Сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610-641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м’яса цілий тиждень перед Великим постом.

У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам’ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя в молитві, пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем.

Богослужба Сиропусної седмиці прибирає щораз більше пісний вид, особливо в неділю при кінці вечірні. На вечірні вже починаються земні поклони, що тривають цілий піст.

 

Обряд прощення в сиропусну неділю.

 

У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: “Пасха священная нам днесь з’явилася… “. Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: “… і друг друга обіймім! Промовмо: “Браття”, — і тим, що ненавидять нас; простім усе… “. Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.

 

Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: “Прости мені, Отче”, - чи - “Прости мені, Брате”, трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні Сиропусної неділі: “Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше… “. Після обряду прощення всі мовчки розходилися.

Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір’я до Божого милосердя; хто в М’ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, – для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення.

 

“Засіяла Твоя благодать, Господи, засіяло просвічення душ наших. Ось час сприятливий, ось час покаяння! Відложім діла тьми та одягнімся у зброю світла, щоб, перепливши велике море посту, ми осягнули тридневне воскресення, Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, який спасає наші душі”.


15 лютого 2018 р.Б. Стрітення Господа Ісуса Христа.

 

 

Стрітення Господнє є одним з двунадесятих свят.


Його відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа в пам'ять про те, як Свята Діва Марія принесла Богомладенця до Єрусалимського Храму на 40-й день після Його народження. Закон описаний у Старому Заповіті постановляв, що жінка яка народила хлопчика 40 днів, а дівчинки 80 днів, була ритуально нечистою. Після проходження цього часу для очищення кожна мати мала принести до святині однорічне ягня на цілопальну жертву, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба чи горлицю – як жертву очищення від гріхів. Коли ж жінка буде бідна, і неспроможна придбати ягня, то принесе вона лише дві горлиці. Після цього жінка вважалась очищеною (Лев. 12:1-8). Згідно з цим Законом, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, також кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом. Та вона, все-таки в покорі, виконує припис Закону і також приносить у жертву дві горлиці (Лк. 2:23-24).

Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником і від Духа Святого був звіщений, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде «на служіння спасіння людей».

І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля! (Лк. 2:27-32).

Другою особою, що зустріла Ісуса в храмі була пророчиця Анна, про що також свідчить Євангеліє від Луки:

Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старості, проживши з мужем сім років від свого дівоцтва, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. (Лк. 2:35-38).

Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Назарету в Галилею (Лк. 2:39).

 

Тож, звернімось сердечно до Божої Матері словами молитви:

 

Мати Божа, Пресвята Діво!

 

Як же дивуємось і не можемо зрозуміти Твоєї превеликої покори. Тебе, що ніколи навіть гріха не торкнулася, а проте Ти нині приходиш до церкви очиститись, як кожна звичайна жінка. Ти й Сина Твого і нашого Господа Ісуса Христа віддаєш небесному Отцеві в жертву за наші гріхи.

Дай нам, Божа Мати, щоб ми могли також чистим серцем жертвуватися Господу Богу, щоб Він зволив ласкаво прийняти нашу жертву від нас так, як прийняв із Твоїх рук.

Дай, щоб і наші серця були перейняті тими почуваннями, які й Тебе тоді проймали.

Ти тішилася, коли праведний Симеон пророчим духом назвав Твого Сина, Ісуса, Спасителем Світу.

Та як скоро ця радість перейшла в смуток, коли Ти почула з уст того самого старця про майбутні терпіння Твойого Сина.

Але, хоч страшне було для Тебе се пророцтво, Ти не захиталась у вірі. Тому молимо Тебе, Пресвята Діво, дай і нам таку непохитність у вірі й надії на Боже Провидіння, коли на нас спаде який смуток чи нещастя.

Предобра Мати, дай нам ласку, щоб не гордилися і не тратили духа у прикростях, а щоб усе з рук Всевишнього приймали за найліпше.

Навчи нас, Мати, тої чесноти згоджуватися з Божою волею, яку Ти мала в такій високій мірі.

Амінь.

 

На Стрітення в церквах освячують воду і свічки.


Посвячені на Стрітення свічки звуться «громовичні». Їх запалюють і ставлять перед образами під час грози, та просять Бога зберегти оселю від грому та блискавки.

Таку свічку дають в руки людині читаючи над нею відхідну молитву.

 


11 лютого 2018 р.Б. Неділя м'ясопустна, про Страшний суд.

 

Свята Церква готуючи вірних до Великого посту, намагається подати нам певні дороговкази. Зовсім недавно ми чули в недільній Євангелії історію Закхея, який будучи поважним керівником і головою над митарями, перемінив своє життя одним лише бажанням – побачити Господа.

Іншим прикладом була притча про Митаря і Фарисея, де Христос засуджує пусте вихваляння, марний піст та життя на показ. І водночас Ісус звертає увагу на просту молитву людини, яка щиро кається і хоче прощення гріхів.

Притчу про Блудного сина, яку ми переживали минулої неділі, Ісус розповів для того, щоби показати Велике милосердя Бога до людини, яка навертається до Свого Творця.

Наступна неділя називається неділею М’ясопусною, або ще по-іншому – неділею про Страшний Суд.

М’ясопусна неділя – це вже останній день перед Великим постом, у якому ще споживається м’ясо. Звідси й назва цієї неділі – м’ясопуст, що значить відпущення, залишення м’яса. Але, звичайно, тут малися на увазі ті часи, коли перші християни дотримувалися посту дуже ретельно.

Неділя про Страшний Суд – це друга назва, бо цього дня читається святе Євангеліє, в якому Ісус Христос говорить про Страшний Суд та про вічну нагороду для праведних і вічну кару для грішних. Ісус сьогодні не бажає нас злякати чи стривожити, а всіляко взиває до кожного, хто бажає жити так, як велить Христос.

Світ не стоїть на місці. Життя пов’язане з часом, який невпинно минає. Кожна людина є свідома того, що прийде час, коли потрібно буде скласти звіт за час свого перебування на землі. Цей час настане тоді, коли прийде Син Чоловічий у всій своїй славі для того, щоби зібрати на суд всіх людей, які жили у всі часи на всій землі.

Дуже часто нам здається, що наші добрі діла залишаються непомітними, однак Господь збирає цей скарб на Небі.

Ісус Христос вчить нас, що добро і зло не будуть існувати разом вічно. Прийде час, коли Син Божий відокремить зло від добра, а праведників від грішників. Це і означає, що існуючий у світі порядок речей не буде вічним.

Суд Божий відбудеться незалежно від того, чи віримо ми в це, або не віримо. Як незнання закону у земному житті не звільняє злочинця від покарання, так і невіра у Суд Божий не означає, що ця людина не отримає за своїми злими вчинками. Перед всесвітнім потопом люди не вірили Ною, що прийде потоп. Але він прийшов у свій час, і все гріховне загинуло. Не можна не згадати також події, що сталися з містами Содомом і Гоморрою.

Невіруючих і злих людей Суд Божий страшить, а для тих, хто приніс правдиве покаяння у своїх гріхах, просячи у всемилостивого Бога прощення – радісним, бо звільняться від страждань та отримають вічне і блаженне життя.

Немає у світі людини, яка би не мала нагоди чинити добро. Кожного дня Господь подає можливості чинити справи милосердя, допомагати бідним, втішати хворих і знедолених. Тож, не втрачаймо жодної нагоди наблизитись до Царства Небесного, бо ж щойно чули Його Слово: «Усе, що Ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили».

Тож, робімо добрі діла виконуючи заповіді Ісуса Христа.

 

Яндекс.Метрика