narrow default width wide

Breadcrumbs

13 грудня 2018 року Божого. Четвер. Апостола Андрія Первозваного (62)

 

 

 

 

13 грудня Православна Церква вшановує пам’ять Святого Апостола Андрія Первозваного.

 

Святий апостол Андрій Первозваний особливо шанований українським народом.

За своєю етнічною приналежністю він не був українцем, але українці вважають його «своїм», «рідним». Адже, святе передання говорить, що саме апостол Андрій був першим, хто проповідував Христове вчення на території нашої країни. Пропливши Дніпром-Борисфеном на Північ, дістався київських круч й передрік заснування великої святині – «матері городов руських», Богом береженої столиці нашої держави міста Києва.

Святий апостол Андрій походив з галилейського міста Віфсаїда, був сином юдея, на ім’я Іона та рідним братом святого первоверховного апостола Петра. Ще замолоду він, зневажаючи галасливе гріховне життя, вирішив не вступати до шлюбу. А коли почув, що святий Іван Хреститель проповідує на берегах Йордану покаяння, послідував за ним і згодом став його учнем.

Коли Іван Хреститель побачив Господа нашого Ісуса Христа і назвав Його «Агнцем Божим, що бере на себе гріх світу» (Івана 1,36), апостол Андрій, разом з іншим Івановим учнем, послідував за Ним. Згодом він знайшов брата свого Симона (Петра) і покликав за собою сповістивши, що вони «знайшли Месію, що означає Христос» (Івана 1,41). Саме через цю подію за апостолом Андрієм закріпилось ім’я Первозваний. Крім того Спаситель, коли говорить: «Ідіть за мною – я зроблю вас ловцями людей» (Матвія 4,19), звертається саме до апостолів Андрія та Петра.

Із святого передання відомо, що коли після Христового Вознесіння апостоли кидали жереб про те кому з них у які краї належить іти на проповідь, Андрію Первозваному дісталися Халкідон, Візантія, Фракія, Фессалія, Ахейя, Еллада, Амастирида, Іраклій, Трапезунд, Віфінія. Тобто землі, що лежать вздовж берегів Мармурового та Чорного морів, сучасна територія Греції, Туреччини, Балканських країн, а також України та Кавказу.

Євангеліє мало повідомляє нам про те, яке місце займав Андрій серед інших учнів. Про Петра, який був старшим з Дванадцятьох і став первоверховним апостолом, йдеться більше, та ще про самого молодшого з них, про юного Іоанна.

Всі апостоли були один одному братами, і всі були рівні. Всі однаково ділили дах і їжу з Ісусом, слухали Його притчі і були свідками чудес. Згадаємо лише про одне з них, дуже виразне чудо насичення величезної кількості людей п’ятьма хлібами і двома рибками. За Ісусом йдуть люди. Вже вечір, всі голодні… Коли люди сіли, Він взявши хліби, і, подякувавши Богу, роздав учням, а учні усім іншим, так само й риби, скільки хто хотів. Диво, хліба і риби всім вистачило, всі наситилися… Там, де Христос, немає місця нестатку і стражданням. Він для того і прийшов, щоб врятувати людей від бід і кожен не залишиться без Божої турботи і захисту.

Закінчується ця історія досить символічно: «І коли наситилися, то промовив до учнів Своїх: позбирайте куски, щоб нічого не пропало. І зібрали та наповнили дванадцять кошів куснями від п’яти ячмінних хлібів…» Дванадцять кошів символізують тут Дванадцять апостолів. Апостоли – ось ті, хто відправиться у світ, щоб долучити людей до Христа, щоб повернути людство до Бога.

Апостол Андрій разом з іншими учнями був присутній на Тайній Вечері, а потім пережив потрясіння і жах, коли Іісуса схопили і засудили до смерті. Болісна п’ятниця, субота… Здавалося, всі їх надії були марними. Але в недільну ніч відбувається щось несподіване. Жінки, ходили до Гробу, розповідають, що Труна порожня, Христа там немає. А потім починаються зустрічі з Воскреслим. І як зоря поступово проганяє тьму, так із сердець апостолів відігнані темрява, сумніви і страхи. Христос живий! Він переміг смерть. Все, що Він казав, – правда!

Ми пам’ятаємо давньохристиянський переказ, згідно з яким апостоли кинули жереб і відповідно з цим жеребом відправилися проповідувати Євангеліє в різні країни. Андрію випав жереб проповідувати у Фракії і Скіфії. Апостол Андрій проповідував на берегах Чорного моря. В результаті аналізу згадок Скіфії у творах поета Овідія (43 р. до Р. Х. — 18 р. Р. Х.), майже сучасника Андрія Первозваного, можна окреслити її межі в той час. Ця країна, за часів Овідія, займала територію на північ від Чорного моря, що простиралася від гір Кавказу, Меотиди (Азовське море) і річки Танаїс (Дон) до річки Гіпаніс (Південний Буг), на заході і включала в себе Кримський півостровів, а на півночі обмежену Скіфськими, або Рифейскими, горами. На думку ряду дослідників, словом «скіфи» пізньоантичні і ранньовізантійські автори могли позначати інші народи, що жили у Північному Причорномор’ї, тобто на колишніх скіфських землях.

Давньоруські перекази («Повість врємєнних лєт» — початок XII століття) говорять про відвідини апостолом Андрієм земель, на яких згодом виник Київ, і простежують шлях апостола до Новгорода і до північних руських земель.

Близько 70 року апостол Андрій був підданий болючій смерті. Це сталося в місті Патри. Андрія розіп’яли на Х-подібному хресті, який з тих пір зветься Андріївським.


Первозваний Апостоле Господа і Спаса нашого, верховний Будівничий Церкви Христової – всехвальний Андрію!

Заклик Христа іти за Ним Ти сприйняв з гарячістю й покинув свої сіті – все майно своє – та за Христом пішов навіки.

Прославляємо і величаємо Апостольські труди Твої; зворушливо згадуємо Благословенний Твій прихід до нас та чесні страждання, які за Христа перетерпів; в розчуленні цілуємо Ікону твою; шануємо святу пам’ять Твою і непохитно віруємо, що Господь Бог є живий, жива також і душа твоя.

З Ним, Господом, Ти перебуваєш на Небесах і не перестаєш любити нас любов’ю, якою полюбив раніше, коли Духом Святим передбачив наше навернення до Христа Спасителя. Люблячи ж і тепер, підносиш свої молитви до Господа про потреби всіх нас – недостойних твоїх нащадків.

Святий Апостоле Андрію! Так ми віруємо і повсякчас ісповідуємо, та з цією вірою Благаємо Господа Бога Спасителя Нашого Ісуса Христа, щоб твоїми молитвами він обдарував нас усім потрібним для спасіння й життя вічного.

Благай же, Андрію, Господа, щоб і кожний із нас нині шукав не земних вигод, але турбувався про ближніх своїх і скерував до Небесного, вічного.

Святий Апостоле Андрію! Маючи тебе за свого Опікуна й Молитовника, тішимо себе надією, що молитви твої завжди допомагатимуть нам перед Господом і Спасителем Ісусом Христом, Якому належить слава, честь і поклоніння з Отцем і Святим Духом навіки вічні. Амінь.


В цей день Свято-Володимирська парафія Української Автокефальної Православної Церкви щиро вітає Братів і Сестер у Христі Львівського крайового ставропігійного Братства святого апостола Андрія Первозваного з тезоімеництвом духовного наставника і покровителя – апостола Андрія Первозваного.

 

9 грудня 2018 року Божого. Неділя.

Прп. Аліпія стовпника (640). Прп. Якова пустельника (457). Прп. Стиліана Пафлагонського (V—VI). Освячення церкви вмч. Георгія в Києві (1051-1054). Свт. Інокентія, єп. Іркутського (1731).

 

4 грудня 2018 року Божого. Вівторок. ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ

 

 

В цей день Свята Православна Церква святкує одне з дванадцяти найбільших християнських свят – Введення в храм Пресвятої Богородиці. Хоча в самому Євангелії немає згадок про цю подію, це не применшує її урочистість та важливість для нашого спасіння. Передання про Введення дійшло до сучасників із слів самої Діви Марії.

Батьки Пресвятої Богородиці, праведні Іоаким і Анна, досягши похилого віку, не мали дітей і молили Господа про позбавлення їх від безпліддя. Святе подружжя дало обітницю, що дарована дитина буде віддана на служіння Богові. Господь почув їх молитву і послав їм дівчинку – Марію.

Коли Пречистій Богоотроковиці виповнилося три роки святі праведні Іоаким і Анна вирішили виконати дану ними обітницю – віддати своє дитя на служіння Богові. Вони скликали в Назареті, де жили, всіх своїх родичів із царського та архієрейського роду, адже сам праведний Іоаким був із царського роду, дружина ж його, свята Анна, походила із роду архієрейського. Також були запрошені сусіди, хор непорочних дівиць і всі пересічні жителі Назарету, хто мав змогу прийти на свято. Приготували багато свічок, обступили Приснодіву Марію навкруги, та почали урочисту процесію.

Попереду, співаючи псалми царя Давида, йшли діви зі світильниками, своїм виглядом нагадуючи чудове зоряне коло, яке символізувало небо, а вся процесія ніби давала знати, що незабаром дорога туди відкриється і кожен матиме змогу спастися. За ними йшли Іоаким і Анна, вони вели за руки свою Богоносну дочку. Замикали ходу рідні та знайомі.

Про царську прикрасу Богоотроковиці святий Феофілакт Болгарський говорить так: «Мало бути так, щоб введення Божественнійшої Отроковиці було достойним Її, щоб цю пресвітлу та безцінну Перлину не торкався вбогий одяг; треба було вдягнути Її саме в царський одяг, для найбільшої слави та прикраси».

Три дні, з нетривалими зупинками для відпочинку просувалася хода, поки нарешті не досягла Єрусалимського храму.

Єрусалимський храм, відновлений після Вавилонського полону, називали другим храмом. За розмірами та величчю він поступався Соломоновому, але найголовнішим було те, що в ньому не було Ковчегу Завіту, найбільшої святині юдеїв – вона зникла, була загублена.

Пророки передрікали цьому другому храмові славу більшу, аніж була в першого, але Святеє Святих, місце, де колись знаходився Ковчег Завіту, вже пустувало. Саме цей момент і є символічним. Він ніби свідчить про закінчення певного етапу в духовній історії. Будучи порожньою, святиня неначе чекала подальших знамень і чудес. Діва Марія стала новим кіотом Божим і їй судилося послужити ділу Божого Промислу по відношенню до спасіння людства.

Назустріч назаретянам вийшли священики, на чолі з первосвящеником Захарією. Святий Феофілакт, єпископ Болгарський, говорить про це так: «В цей момент увесь Єрусалим зібрався подивитись на неабиякі проводи трьохрічної Отроковиці, осяяної такою славою, що не тільки жителі земного Єрусалиму, але й небесного – святі янголи – забажали бути присутніми під час введення».

Іоаким і Анна поставили Марію на першу сходинку церковного порогу зі словами: «Іди, дочко, до Бога, який дав нам Тебе, до Благосердного Владики. Увійди до Господнього Храму – радості всього світу». Тоді первосвященик прийняв Пресвяту Діву, поцілував її, дав благословення й сказав: «Господь возвеличить ім’я Твоє в усі роди, бо через Тебе явить в прийдешні дні синам Ізраїлевим Месію». Після чого побожно привів Її до найсвятішого місця в Єрусалимському Храмі – Святеє Святих, куди міг заходити сам тільки раз на рік. Здивувались усі присутні, а в церковних піснях сказано, що навіть ангели на небесах. Таким чином Свята Отроковиця стала чеснішою за херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів.

В цій неймовірній події всі побачили, що Пресвята Діва покликана Богом до чогось надзвичайного, неймовірного, до чогось такого, що й досі не знало людство.

Після того святі Іоаким і Анна принесли жертву Богові, та й повернулися додому, а Свята Отроковиця Діва Марія залишилась жити при Єрусалимському храмі, де в особливих приміщеннях жили побожні діви, що присвятили себе на служіння Богові. Згодом, після смерті святого праведного Іоакима, сюди ж переселилася й Анна, яка ненадовго пережила свого чоловіка.

Пресвята Діва виховувалась під доглядом старших благочестивих жінок, які так само, як і Вона присвятили своє життя служінню Богові. Вона там навчалась молитві, читала Святе Письмо та працювала при храмі. За словами святих отців Церкви Григорія Ніського, та Блаженного Ієроніма Отроковиця Марія першою з самого дитинства заручилася своїм дівством з Богом.

На згадку про Введення в храм Пресвятої Богородиці Свята Православна Церква встановила святкування цієї події. Святе Передання говорить, що свята рівноапостольна імператриця Єлена, мати Костянтина Великого, спорудила в Палестині храм на честь Введення в Єрусалимський Храм Пресвятої Богородиці.

 

«Величаємо Тебе, Пресвятая Дiво, Богом обрана Отроковице, i шануємо у храм Господній входження Твоє».

 

2 грудня 2018 року Божого. Неділя.

 

 

Прор. Авдiя. Прп. Варлаама, iгум. К.-Печ. Ікони Божої Матерi "В скорботах i печалях Утiха" (1863).

 

28 листопада 2018 року Божого. Різдвяний піст

 

 

28 листопада - початок Різдвяного посту

 

 

Звідси походить і назва посту. Головна ідея полягає у поєднанні фізичного посту з духовним і під час нього не вживаються м'ясні і молочні страви, а також яйця, а у середи і п'ятниці вживається рослинна їжа без олії. У вівторок і четвер споживається рослинна їжа з олією. В суботні і недільні дні до 2 січня і у великі свята під час посту благословляється вживати рибу. Під час посту потрібно також утримуватись  всіляких веселощів.

Допускаються і полегшення для тих, хто хворіє або працює на важких роботах, для вагітних жінок і годуючих грудних дітей, на що потрібно взяти благословення у парафіяльного священнослужителя. Під час всього посту не звершується таїнство вінчання.

Різдвяний піст має ще й іншу, народну назву – Пилипів піст, або Пилипівка, бо напередодні, 27 листопада церква вшановувала пам'ять Святого апостола Пилипа. Саме цей день є заговинами на скоромну їжу. Звідси походить і назва Пилипів піст або Пилипівка. Апостол Пилип уславився проповіддю Слова Божого та чисельними випадками зцілення людей. Православна церква називає його учнем, другом Господа і наслідувачем страждань його, бо апостола Пилипа розіп'яли на хресті, як і Спасителя.

Піст, за вченням Спасителя, допомагає очистити душу від гріха, звільняє її від влади диявола і повертає до спілкування з Богом.

Головна мета кожного християнина з часів Христа — Бог, Небесний Єрусалим. Туди ми можемо дібратися за допомогою «двох крил», як стверджують святі отці, — за допомогою молитви і посту.

Нехай цей піст, як і всі інші, сприятиме піднесенню духу над плоттю, пануванню духовно-моральних прагнень над чуттєвими.

Яндекс.Метрика