narrow default width wide

Breadcrumbs

8 грудня 2019 року Божого. Неділя, Різдвяний піст. Віддання свята Введення в храм Пресвятої Богородиці

Сщмчч. Климента, папи Римського (101), i Петра, архиєп. Олександрiйського (311). Прп. Петра, мовчальника (бл. 429).

 

4 грудня 2019 року Божого. Середа, Різдвяний піст. ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ

 

 

 

В цей день Свята Православна Церква святкує одне з дванадцяти найбільших християнських свят – Введення в храм Пресвятої Богородиці (Введення в Храм Пресвятої Діви Марії). Хоча в самому Євангелії немає згадок про цю подію, це не применшує її урочистість та важливість для нашого спасіння. Передання про Введення дійшло до сучасників із слів самої Діви Марії.

Батьки Пресвятої Богородиці, праведні Іоаким і Анна, досягши похилого віку, не мали дітей і молили Господа про позбавлення їх від безпліддя. Святе подружжя дало обітницю, що дарована дитина буде віддана на служіння Богові. Господь почув їх молитву і послав їм дівчинку – Марію.

Коли Пречистій Богоотроковиці виповнилося три роки святі праведні Іоаким і Анна вирішили виконати дану ними обітницю – віддати своє дитя на служіння Богові. Вони скликали в Назареті, де жили, всіх своїх родичів із царського та архієрейського роду, адже сам праведний Іоаким був із царського роду, дружина ж його, свята Анна, походила із роду архієрейського. Також були запрошені сусіди, хор непорочних дівиць і всі пересічні жителі Назарету, хто мав змогу прийти на свято. Приготували багато свічок, обступили Приснодіву Марію навкруги, та почали урочисту процесію.

Попереду, співаючи псалми царя Давида, йшли діви зі світильниками, своїм виглядом нагадуючи чудове зоряне коло, яке символізувало небо, а вся процесія ніби давала знати, що незабаром дорога туди відкриється і кожен матиме змогу спастися. За ними йшли Іоаким і Анна, вони вели за руки свою Богоносну дочку. Замикали ходу рідні та знайомі.

Про царську прикрасу Богоотроковиці святий Феофілакт Болгарський говорить так: «Мало бути так, щоб введення Божественнійшої Отроковиці було достойним Її, щоб цю пресвітлу та безцінну Перлину не торкався вбогий одяг; треба було вдягнути Її саме в царський одяг, для найбільшої слави та прикраси».

Три дні, з нетривалими зупинками для відпочинку просувалася хода, поки нарешті не досягла Єрусалимського храму.

Єрусалимський храм, відновлений після Вавилонського полону, називали другим храмом. За розмірами та величчю він поступався Соломоновому, але найголовнішим було те, що в ньому не було Ковчегу Завіту, найбільшої святині юдеїв – вона зникла, була загублена.

Пророки передрікали цьому другому храмові славу більшу, аніж була в першого, але Святеє Святих, місце, де колись знаходився Ковчег Завіту, вже пустувало. Саме цей момент і є символічним. Він ніби свідчить про закінчення певного етапу в духовній історії. Будучи порожньою, святиня неначе чекала подальших знамень і чудес. Діва Марія стала новим кіотом Божим і їй судилося послужити ділу Божого Промислу по відношенню до спасіння людства.

Назустріч назаретянам вийшли священики, на чолі з первосвящеником Захарією. Святий Феофілакт, єпископ Болгарський, говорить про це так: «В цей момент увесь Єрусалим зібрався подивитись на неабиякі проводи трьохрічної Отроковиці, осяяної такою славою, що не тільки жителі земного Єрусалиму, але й небесного – святі янголи – забажали бути присутніми під час введення».

Іоаким і Анна поставили Марію на першу сходинку церковного порогу зі словами: «Іди, дочко, до Бога, який дав нам Тебе, до Благосердного Владики. Увійди до Господнього Храму – радості всього світу». Тоді первосвященик прийняв Пресвяту Діву, поцілував її, дав благословення й сказав: «Господь возвеличить ім’я Твоє в усі роди, бо через Тебе явить в прийдешні дні синам Ізраїлевим Месію». Після чого побожно привів Її до найсвятішого місця в Єрусалимському Храмі – Святеє Святих, куди міг заходити сам тільки раз на рік. Здивувались усі присутні, а в церковних піснях сказано, що навіть ангели на небесах. Таким чином Свята Отроковиця стала чеснішою за херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів.

В цій неймовірній події всі побачили, що Пресвята Діва покликана Богом до чогось надзвичайного, неймовірного, до чогось такого, що й досі не знало людство.

Після того святі Іоаким і Анна принесли жертву Богові, та й повернулися додому, а Свята Отроковиця Діва Марія залишилась жити при Єрусалимському храмі, де в особливих приміщеннях жили побожні діви, що присвятили себе на служіння Богові. Згодом, після смерті святого праведного Іоакима, сюди ж переселилася й Анна, яка ненадовго пережила свого чоловіка.

Пресвята Діва виховувалась під доглядом старших благочестивих жінок, які так само, як і Вона присвятили своє життя служінню Богові. Вона там навчалась молитві, читала Святе Письмо та працювала при храмі. За словами святих отців Церкви Григорія Ніського, та Блаженного Ієроніма Отроковиця Марія першою з самого дитинства заручилася своїм дівством з Богом.

На згадку про Введення в храм Пресвятої Богородиці Свята Православна Церква встановила святкування цієї події. Святе Передання говорить, що свята рівноапостольна імператриця Єлена, мати Костянтина Великого, спорудила в Палестині храм на честь Введення в Єрусалимський Храм Пресвятої Богородиці.

 

О Всесвята Діво, Царице Неба і землі, раніше всіх віків вибрана Невісто Божа, Ти в останні часи прийшла до храму законного для заручин Женихові Небесному! Ти залишила людей с дім батька свого, щоб принести Себе в жертву – чисту непорочну – Богові. Ти перша дала обітницю – чистоту дії Допоможи і нам зберігати себе в чистоті і страху Божому на протязі усіх днів життя нашого, щоби були ми храмами Духа Святого,; особливо допоможи усім, що в оселях живуть і заручили себе на служіння Богові, наслідувати Тебе, в чистоті дівства проводити життя своє та з юних літ нести благе і легке ярмо Христове, святозбереження обітниці свої. Ти, Всечиста. що провела усі дні юності Своєї у храмі Господньому далеко від спокус світу цього, в постійному молитовному чуванні, у всякому тілесному і духовному стриманні, допоможи і нам відбивати від себе спокуси ворожі, що від тіла, світу і диявола приходять на нас з юних літ наших. Допоможи нам перемагати їх молитвою і постом. Ти, перебуваючи з ангелами у храмі Господньому, прикрасилася усіма чеснотами, а найбільше покорою, чистотою і любов’ю, достойно виховала Себе, щоб бути готовою вмістити тілом невмістиме Слово Боже, дозволь і нам, опанованим гордістю, нестриманістю і лінивством, зодягнутися у всяку досконалість духовну, щоб кожен з нас за Твоєю допомогою приготував одяг весільний для душі своєї та єлей добрих справ, щоби ми не нагими й готовими вийшли назустріч безсмертному Жениху нашому і Синові Твоєму – Христу Спасителю і Богові нашому, і щоб Він прийняв нас з розумними дівами в поселення райські, де зі святими сподобив нас завжди прославляти всесвяте Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа і Твоє милостиве заступництво завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

1 грудня 2019 року Божого. Неділя, Різдвяний піст

Мч. Платона (302 або 306). Мчч. Романа, диякона, i отрока Варула (303). Мчч. Закхея, диякона Гадаринського, i Алфея, читця Кесарiйського (303)/

 

 

Святий мученик Платон, брат святого мученика Антіоха лікаря (пам'ять 16 липня), народився в місті Анкірі в Галатії у благочестивій родині.

Ще юнаком він залишив будинок і ходив по містах, натхненно проповідуючи Слово Боже язичникам, дивуючи слухачів переконливістю й красою своїх промов, глибоким знанням еллінської ученості. За свою проповідь він був схоплений і приведений в храм Зевса на суд до правителя Агрипіна. Суддя спочатку намагався лестощами схилити святого до зречення від Христа. Він запевняв юнака, що той міг би зрівнятися по розуму з самим великим філософом Платоном, якби поклонявся язичницьким богам. На це святий Платон відповів, що мудрість філософа, хоча й велика, але скороминуща і обмежена, а істинна, вічна і безмежна мудрість укладена в євангельському вченні. Тоді суддя обіцяв в нагороду за зречення віддати йому в дружини красуню дочку, а в разі відмови погрожував мукою і смертю. Святий Платон відповів, що вибирає смерть тимчасову заради життя вічного.

Терпіння правителя вичерпалося, і він наказав нещадно бити мученика, а потім відправити до в'язниці. Коли святого Платона вели в ув'язнення, він звернувся до народу, що зібрався біля храму, закликаючи всіх не відступати від християнської віри.

Через сім днів мученика Платона знову привели на суд Агрипіна в храм Зевса, де вже були заготовлені знаряддя тортур: киплячі казани, розпечене залізо, гострі гаки. Суддя запропонував мученику вибір: принести жертву богам або випробувати на собі дію цих знарядь. Святий знову твердо відмовився поклонитися ідолам, і після катувань його кинули до в'язниці і тримали там без їжі і води 18 днів. Але бачачи, що і це не похитнуло мученика, йому запропонували в обмін на життя і свободу лише вимовити «великий бог Аполлон». «Не хочу згрішити і словом», - відповідав мученик. За наказом Агрипіна святого мученика Платона обезголовили († 302 або 306).

 

28 листопада 2019 року Божого. Четвер. Початок Різдвяного посту

 

 

28 листопада - початок Різдвяного посту

 

 

Звідси походить і назва посту. Головна ідея полягає у поєднанні фізичного посту з духовним і під час нього не вживаються м'ясні і молочні страви, а також яйця, а у середи і п'ятниці вживається рослинна їжа без олії. У вівторок і четвер споживається рослинна їжа з олією. В суботні і недільні дні до 2 січня і у великі свята під час посту благословляється вживати рибу. Під час посту потрібно також утримуватись  всіляких веселощів.

Допускаються і полегшення для тих, хто хворіє або працює на важких роботах, для вагітних жінок і годуючих грудних дітей, на що потрібно взяти благословення у парафіяльного священнослужителя. Під час всього посту не звершується таїнство вінчання.

Різдвяний піст має ще й іншу, народну назву – Пилипів піст, або Пилипівка, бо напередодні, 27 листопада церква вшановувала пам'ять Святого апостола Пилипа. Саме цей день є заговинами на скоромну їжу. Звідси походить і назва Пилипів піст або Пилипівка. Апостол Пилип уславився проповіддю Слова Божого та чисельними випадками зцілення людей. Православна церква називає його учнем, другом Господа і наслідувачем страждань його, бо апостола Пилипа розіп'яли на хресті, як і Спасителя.

Піст, за вченням Спасителя, допомагає очистити душу від гріха, звільняє її від влади диявола і повертає до спілкування з Богом.

Головна мета кожного християнина з часів Христа — Бог, Небесний Єрусалим. Туди ми можемо дібратися за допомогою «двох крил», як стверджують святі отці, — за допомогою молитви і посту.

Нехай цей піст, як і всі інші, сприятиме піднесенню духу над плоттю, пануванню духовно-моральних прагнень над чуттєвими.

27 листопада 2019 року Божого. Середа. + Апостола Филипа (Пилипа) (I)

Прп. Филипа Ірапського (1527). Правовірного царя Юстиніана (565) і цариці Феодори (548).

Свт. Григорія Палами, ахиєп. Фессалонікійського (бл. 1360).

 

 

 

Святий апостол Филип, уродженець міста Віфсаїди (Галілея), був глибоким знавцем Святого Письма і, правильно розуміючи сенс старозавітних пророцтв, чекав приходу Месії. На заклик Спасителя (Ів. 1:43) він пішов за Ним. Про апостола Пилипа кілька разів говориться у Святому Євангелії: він привів до Христа апостола Нафанаїла (Ів. 1:46); його Господь запитав, скільки потрібно грошей для купівлі хліба 5-ти тисячам чоловік (Ів. 6:7); він привів еллінів, що бажали побачити Христа (Ів. 12:21-22); нарешті, він під час Таємної Вечері запитував Христа про Бога Отця (Ів. 14:8).

Апостол Филип може стати для нас провідником у тому, як належить діяти євангелізаторам. Ісус його знайшов і сказав: іди за Мною; своєю чергою, Филип знайшов Натанаїла. Таким має бути «алгоритм» життя християнина: Бог знайшов тебе, а ти знайди наступного, кого треба покликати. На запитання ж Натанаїла «Що доброго може бути з Назарета?» – Филип каже: «Іди і подивись» (Ів. 1,46). Так треба діяти, не обмежуючись словесними описаннями.

Після Вознесіння Господа апостол Пилип проповідував Слово Боже в Галілеї, супроводжуючи проповідь чудесами. Так, він воскресив немовля, яке померло на руках у матері. З Галілеї він попрямував до Греції і проповідував серед іудеїв, що переселилися туди. Деякі з них повідомили в Єрусалим про проповіді апостола, і тоді з Єрусалима в Елладу прибули книжники на чолі з первосвящеником для звинувачення апостола Пилипа. Апостол Пилип викрив брехню первосвященика, який говорив, що учні Христові викрали і сховали тіло Господа, розповівши, як фарисеї підкупили воїнів варти, щоб розпустити цей слух. Коли ж іудейський первосвященик і його супутники почали хулити Господа і накинулися на апостола Пилипа, вони раптово осліпли. По молитві апостола всі прозріли, і, бачачи це диво, багато хто увірував в Христа. Апостол Пилип поставив їм єпископа, ім'ям Наркісс (якого зараховано до лику 70 апостолів).

З Еллади апостол Пилип вирушив у Парфію, а потім до міста Азот, де зцілив хворі очі дочки місцевого жителя Нікокліда, що прийняв його в свій будинок і потім хрестився з усім сімейством.

З Азоту апостол Пилип відправився в Гієрапіль сирійський, де, підбурювані фарисеями, іудеї підпалили будинок Іра, який прийняв до себе апостола Пилипа, а апостола хотіли вбити. Але, побачивши чуда, вчинені апостолом: зцілення висохлої руки начальника міста Арістарха, який хотів ударити апостола, а також воскресіння померлого юнака, - покаялися і багато хто прийняв святе Хрещення. Поставивши Іра єпископом в Гієраполі, апостол пройшов Сирію, Малу Азію, Лідію, Місію, всюди проповідуючи Євангеліє і переносячи страждання. Його та сестру Маріамну, котра супроводжувала його, побивали камінням, ув'язнювали в темниці, виганяли з селищ.

Потім апостол прибув у Фрігію, в місто Гієраполь Фрігійський, де було багато язичницьких храмів, в тому числі храм, присвячений зміям, де жила величезна єхидна. Апостол Пилип силою молитви убив єхидну і зцілив багатьох укушених зміями. У числі зцілених була дружина правителя міста Анфіпата, яка прийняла християнство. Дізнавшись про це, правитель Анфіпат наказав схопити Пилипа, його сестру і прийшовшого з ними апостола Варфоломія. За намовою жерців храму єхидни Анфіпат наказав розіп'яти святих апостолів Пилипа й Варфоломія. Апостол Пилип був вознесений на хрест вниз головою. У цей час почався землетрус, і всіх присутніх на судилищі засипало землею. Висячи на хресті біля храму єхидни апостол Пилип молився про порятунок розіпнувших його від наслідків землетрусу. Бачачи, що відбувалося, народ повірив у Христа і став вимагати зняття з хреста апостолів. Апостол Варфоломій, знятий з хреста, був ще живий і, отримавши звільнення, хрестив усіх віруючих і поставив їм єпископа.

Апостол Пилип, молитвами якого всі, крім Анфіпата і жерців, залишилися живі, помер на хресті. Сестра його Маріамна поховала його тіло і разом з апостолом Варфоломієм попрямувала з проповіддю до Вірменії, де апостол Варфоломій був розп'ятий, Маріамна ж проповідувала до своє ї кончини в Лікаонії. Іменем апостола Пилипа називається піст перед святом Різдва Христового, що розпочинається 28 листопада. В народі цей піст називається Пилипівкою. Триває він аж до 7 січня – свята Різдва Христового. У церковному уставі він так само називається, як і Великий піст – Свято Чотиридесятниці, тому що триває 40 днів. Різдвяний піст – зимовий і є для нас освяченням, тайним оновленням.


Святий апостоле Пилипе, моли Бога про нас.

 

Яндекс.Метрика