narrow default width wide

Breadcrumbs

5 липня 2020 року Божого. Неділя. Апостольський піст

Євсевія, єп. Самосатського (380). Мчч. Зинона і Зіни (304). Мчч. Галактіона і Юліанії.

 

 

 

Священномученик Євсевій, єпископ Самосатський


Священномученик Євсевій, єпископ Самосатський, твердо стояв за православне сповідання, затверджене на I Вселенському Соборі в Нікеї в 325 році, за що терпів переслідування від аріан, котрі неодноразово позбавляли його кафедри, виганяли у заслання. Імператор Констанцій (337 - 361), покровитель аріан, дізнавшись про те, що у святителя Євсевія зберігається соборний акт про обрання на Антіохійську кафедру православного архієпископа Мелетія, послав до нього наказ віддати цей акт. Святитель рішуче відмовився виконати наказ. Розгніваний імператор послав сказати, що якщо він не віддасть акт, то йому відсічуть праву руку. Святий Євсевій простягнув до посланцеві обидві руки зі словами: "відсікай, але акту собору, в якому викривається злість і беззаконня аріан, я не віддам". Імператор Констанцій здивувався сміливості єпископа, але не заподіяв йому шкоди.

Після Констанція зацарював Юліан Відступник (361 - 363). Настав ще більш важкий час - почалося відкрите гоніння на християн. Святитель Євсевій, приховуючи свій сан, в одязі воїна пройшов через всю Сирію, Фінікію та Палестину, стверджуючи християн в православній вірі. Він поставляв у порожні церкви священиків і дияконів, висвячував єпископів, що відкидали аріанську єресь.

Після загибелі Юліана Відступника зацарював благочестивий цар Іовіан (363 - 364), в часі правління якого гоніння припинилося. Повернувся із заслання архієпископ Мелетій і за порадою святого Євсевія в 379 році скликав в Антіохії Помісний Собор. У ньому брало участь 27 єпископів і було підтверджено православне віровчення, прийняте на I Вселенському Соборі. Аріани, боячись твердих сповідників Православ'я - святителів Мелетія, Євсевія і Пелагія, які користувалися великою повагою імператора, поставили свої підписи під соборним визначенням.

Після смерті імператора Іовіана почалося правління аріанином Валентом (364 - 378). Православні знову стали піддаватися переслідуванням. Святий Мелетій був вигнаний до Вірменії, святий Пелагій - до Аравії, а святитель Євсевій засуджений на ув'язнення до Фракії. Отримавши царський указ, святий Євсевій вночі він поїхав з Самосат, щоб запобігти обуренню вшановуючого його народу. Дізнавшись про від'їзд єпископа, віруючі знайшли його і з плачем благали повернутися. Святитель відмовився виконати прохання пасомих, сказавши, що слід коритися існуючій влади. Святитель переконував пасомих твердо триматися Православ'я, благословив їх і вирушив до місця заслання. На Самосатську кафедру був посланий аріанин Евномій, проте народ не прийняв єретика. Православні не ходили до храму і уникали зустрічі з ним. Єретик-аріанин зрозумів, що не зможе привернути до себе самостійну паству.

Імператор Граціан, що вступив на престол (375 - 383) повернув із вигнання всіх постраждалих при аріанах православних архієреїв. Святитель Євсевій також повернувся до Самосати і продовжив праці церковного впорядкуваня. Разом зі святим Мелетієм вони поставляли на місце аріан православних архієреїв і священнослужителів. Близько 380 року він прибув до аріанського міста Доліхіни, щоб поставити в ньому православного єпископа Марина. Жінка-аріанка скинула з даху черепицю, яка пробила голову святителю.

Вмираючи, він за прикладом Спасителя пробачив їй провину і просив оточуючих не робити їй зла. Тіло святителя Євсевія було перенесено в Самосати і з плачем поховано його пасомими. На місце святителя був зведений його племінник, блаженний Антіох, і Самосатська Церква продовжувала твердо сповідати православну віру, міцно насаджену працями святого священномученика Євсевія.


Святі мученики Зинон і Зіна


Святі мученики Зинон і Зіна жили в IV столітті у Філадельфії Аравійській. Святий Зинон був родом з багатої, знатної сім'ї. Він мав величезний будинок, безліч слуг. Всією душею прийнявши віру християнську, він роздав усе своє майно, відпустив слуг і став проповідувати Слово Боже. Разом із ним залишалася вірна його слуга святий Зіна, який був вірним учнем і помічником свого колишнього пана.

Почувши про те, яку велику честь ігемон Максиміан надає ідолам, святий Зинон вирушив до нього разом зі своїм слугою, оскільки сам Зіна не хотів залишити свого пана і добровільно пішов за ним. Святий Зинон прийшов до ігемона і коли побачив, що той дійсно дуже піклується про шанування ідолів і сам старанно служить їм, то викрив його. Тоді гонитель християн наказав катувати сповідника. Під час цього катування Зинон, протягнувши руку, ударив ліктем у стіну ідольського храму і зруйнував його. За це святого мученика віддали на ще страшніші катування. На місце муки святого Зинона прийшов слуга його Зіна і почав благати свого пана не відштовхувати і не покидати його. Тоді обох святих мучеників привели до ігемона на допит, та вони твердо відмовилися відректися від Христа. Це розлютило ігемона. І знову святі терпіли муки: їх били, рани розтирали оцтом і сіллю, палили вогнем, обливали киплячим маслом. Але ніякі тортури і знущання не змусили їх відректися від істинної віри Христової. Святі терпляче переносили всі муки і силою Божою залишалися живі. Нарешті, мученики були усічені мечем. Сталося це у 304 році.

 

Святі мученики Галактіон і Юліанія


Святий Галактіон був потоплений в морі за сповідання віри в Христа, а свята Юліанія разом зі своїм сином Сатурнієм була спалена.

 

Святі угодникі Божі, моліть Бога про нас!

 

28 червня 2020 року Божого. Неділя. Апостольський піст. Свт. Іони, митрополита Київського і всієї Русі, чудотворця

 

 

У 1802 році в сім’ї Павла та Пелагеї Мірошниченків народився син, його назвали Іоанном. Батьки хлопчика походили з міщан посаду Крюків Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Сім’я Мірошниченків жила в бідності, і батьки Іоанна не могли дати йому хорошої освіти. Єдине, чого він навчився, було читання. Як більшість дітей його стану, вчився читати він по Часослову і Псалтирі. Від природи хлопчик був обдарований Господом багатими розумовими здібностями і твердою пам’яттю. З дитинства він полюбив читати книги, особливо релігійно-повчальні, і читав дуже багато.

Будучи з малих років дуже побожним, Іоанн Мірошниченко часто відвідував монастирі і спочатку оселився в якості послушника у старця Серафима, відомого подвижника ХIХ століття, який жив у Саровській пустині у Тамбовській єпархії. Іоанн прожив послушником у старця вісім років. За цей час він навчився творінню розумної молитви. Тоді й було закладено підґрунтя його духовного життя. Не випадковим був той факт, що святий Серафим послав його до учнів Паїсія Величковського. Преподобний старець благословив Іоанна йти до Брянської Білобережської пустині, куди, відповідно до волі старця, він пішов послушником у 1836 році.

Через сім років, в 1843 році, Іоанн Мірошниченко прийняв чернецтво з ім’ям Іони і в 1845 році був висвячений у сан ієродиякона.Проводячи життя в обителі в суворих подвигах посту і стриманості, в постійній молитві, святий Іона ретельно стежив за своїм внутрішнім життям і духовним розвитком. Тут же він удостоївся особливого видіння, що вплинуло на його подальше життя і яке він зрозумів, як веління Промислу взяти на себе справу влаштування на берегах Дніпра нового монастиря. Він вирішив піти до Києва.

У 1851 році отця Іону зустрів Київський митрополит Філарет, з його волі і бажання у серпні того ж року ієродиякон Іона був переведений в Київський Микільський монастир. Потім, у 1858 році, його було висвячено у сан ієромонаха і через два роки, в 1860 році, переведено в братію Києво-Видубицького монастиря, розташованого на одній із дуже мальовничих околиць Києва, на так званому Звіринці. Вже в цей час ієромонах Іона виділявся своєю духовною досвідченістю та благочестивим життям, і багато киян шукали нагоди отримати пораду і повчання у отця Іони, бути його духовними чадами. Серед численних духовних дітей отця Іони була і дружина тодішнього київського генерал-губернатора княгиня Васильчикова, яку старець поважав, а вона часто сприяла і допомагала йому, особливо в побудові Троїцької обителі. У 1867 році було побудовано дерев’яну церкву в ім’я Святої Трійці, а в 1871 році на її місці звели прекрасний кам’яний храм. Княгиня Васильчикова пожертвувала від себе монастирю дачу на 55 десятинах землі поблизу Києва. З цього ж часу новий монастир поступово стає великим землевласником: частково – шляхом пожертвувань, частково – шляхом покупки; ченцями ведеться зразкове сільське господарство.


У серпні 1872 року отець Іона возведений у сан ігумена. Указом Священного Синоду від 17 січня 1886 року його призначають настоятелем Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря з возведенням у сан архімандрита. Резолюцією Київського митрополита Іоаникія від 9 грудня 1899 року отець Іона через старість і хвороби був звільнений від управління Свято-Троїцьким монастирем і залишений лише його настоятелем.
Незважаючи на свій поважний – понад 100 років – вік, отець Іона майже до останніх днів свого земного життя зберіг бадьорість духу і виявляв властиву йому енергійність, цілком спрямовану на справу благоустрою Свято-Троїцької обителі.

Останні два роки свого життя він страждав невиліковною і тяжкою хворобою, від якої і зліг після 1901 року. Незважаючи на повний занепад фізичних сил, він майже до самої смерті приймав народ і залишив усім, хто його знав, високий урок духовної самопожертви та самовідданої праці на славу Божу.

Великий старець, архімандрит Іона, у схимі Петро, мирно спочив у Господі 9 (22 за новим стилем) січня 1902 року. Життя і справи старця Іони, який прожив понад сто років, наочно свідчать, як багато може досягти людина, керуючись любов’ю до ближнього. Святий Іона Київський казав: «Багато треба часу та праці, щоб в усьому змінитись: з мертвого стати живим, з порочного – чистим; з враженого смутком перейти в стан просвітленого розуму, з під влади пристрастей – перейти в безстрасність». Для цього преподобний радив: попри будь-які випробування утримувати в душі – мир.

З усіх кінців краю до отця Іони їхали люди, щоб почути його пораду і отримати благословення. Заснована ним Свято-Троїцька обитель назавжди стала пристанню порятунку, де панує дух смиренності і послуху, дух щирого братолюбства і повної відданості волі Божій. Головним, про що дбає братія, є виконання слів Божої Матері, які пролунали колись до святого отця Іони: “На цьому місці багато людей отримають спасіння… Прийдуть і приповзуть різного роду і племені, цілі і напівцілі, у ранах, пригнічені… Усіх і кожного з них прийми, послужи їм, і не знехтуй ніким, бо всі вони – Божі”.

Сьогодні до мощей прп. Іони йдуть численні паломники. Люди приходять до великого святого, щоб попросити його молитов перед Престолом Божим, щоб віддати належне тому, хто за вказівкою Самого Господа та Його Пречистої Матері звів у Києві святу обитель.

 

Преподобний отче Іоно, моли Бога за нас!

 

21 червня 2020 року Божого. Неділя всіх святих землі Української

 

Щороку другої неділі після П’ятдесятниці Українська Православна Церква творить пам’ять усіх святих, що в землі Українській просяяли. Цьому святкуванню передує неділя перша по П’ятдесятниці усіх святих, коли Православна Церква в усій своїй повноті по всій вселенній згадує святих, що в подвигах, трудах і мучеництві стяжали благодать Духа Святого.

Православна Церква від самого початку шанує святих людей, які своїм благочестивим життям прихилили до себе милість Божу, стали друзями Божими. Дуже часто в церковних піснеспівах ми називаємо їх і нашими друзями, нашими родичами, тому, що святі подібні до нас, такі самі, як ми; але своїм подвижницьким життям, своїм смиренням та любов’ю, вони перемогли гріх, диявольські спокуси і сподобилися нетлінної слави та стали нашими небесними заступниками. Вони слугують своєрідним дороговказом для кожної людини в тому, як належить провадити християнське життя, щоб осягнути Царство Небесне.

Єдиний сонм святих утворюється соборами святих кожного православного народу, кожної Помісної Церкви. Разом усі вони становлять великий собор святих Небесної Торжествуючої Церкви. Кожен православний народ, нарівні зі святими Вселенської Православної Церкви, шанує і власних, місцевошанованих святих, звертається до них з молитвою про заступництво. Український народ відзначає пам’ять усіх святих своєї землі перш за все тому, що вони, ці святі, походили з цього народу: плоть від плоті та кість від кісток. Українські святі творили подвиги на нашій землі, молилися за цей народ, за його утвердження у вірі. Трудами і молитвою вони намножували славу та велич Української Православної Церкви.

Святкуючи пам’ять усіх святих, що в землі Українській просяяли, ми не вносимо розділення до Небесної Церкви і не плекаємо гордині в серцях православних вірян-українців, які можуть однаково шанувати як святого рівноапостольного князя Володимира, так і святого рівноапостольного царя Костянтина, як преподобних печерських Антонія та Феодосія, так і Сергія та Никона, ігуменів Радонезьких, преподобних Серафима Саровського та Іова Почаївського. Усі вони на небесах єдині у Царстві Божому.

Перші святі, що засяяли в Київській Русі-Україні після святого Хрещення 988 року сини святого рівноапостольного князя Володимира Великого, які стали першими мучениками і страстотерпцями землі Української. Це князі Борис і Гліб, яких було вбито рідним братом Святополком Окаянним. За часів їхньої канонізації, яку яскраво відображено на сторінках «Повісті минулих літ», було актуальним питання єдності всієї Руси-України. Ці перші святі стали покровителями миру та спокою в наших землях, що їх так бракувало в часи міжусобиць та князівського розбрату, особливо після смерті Ярослава Мудрого. За часів великої Київської Руси-України Православна Церква віддавала їм велику шану. При мощах святих князів-страстотерпців творилися чудеса, багато з них описано в нашому літописі та життєписних оповідях. На жаль сьогодні в Українській Церкві імена святих Бориса і Гліба призабуті, або ж згадуємо та звертаємося до них не так часто, не тою мірою, як прагне того любляче серце синів та дочок України. Власне, те саме стосується й багатьох українських святих, пам’ять яких ми належно не вшановуємо. Насправді ж, треба було б багато чого відновити в нашій церковній, історичній та національній пам’яті. Адже сьогодні проблема єдності України знов актуальна, і перш за все ми мусимо підносити молитви до тих наших святих, які мають благодатну силу втихомирювати розбрат і заколоти всередині країни.

У другій половині XI століття на київських горах оселяються ченці — подвижники. Глибока віра і любов надихала печерську братію на самовіддане аскетичне життя. Промені божественної любові печерського сонця преображали всю землю Київську. Не можна зрозуміти духу святості древнього Києва, не усвідомивши глибини зв’язку між ним та Печерським монастирем. Характер найвеличніших київських князів після Ярослава Мудрого протягом ста років формувався під впливом Печерської обителі. Відомо, який вплив мав на князя Ізяслава преподобний Феодосій і в якій премудрості він його наставляв. Відносно спокійними для всієї Києво-Руської землі стали 1095-1135 роки, коли правляча родина Мономаховичів духовно окормлялася ченцями Печерського монастиря. Показовим було правління Володимира Мономаха, в якому всі вбачали заступника покривджених та поборника правди. Тут хотілося б згадати свідчення преподобного Нестора Літописця про те, що монастир Печерський було сформовано сльозами, постом і молитвою. Слід додати, що князь Володимир Мономах, глибоко прийнявши та дещо перетворивши цю потрійну формулу, проголошує її основою християнського життя. Трьома підвалинами спасіння він визнає покаяння, сльози та милостиню, і від цього сповідання Володимир Мономах не відступав ніколи. За свідченням літописця, під час кожної служби у храмі князь проливав сльози. Це розчулення знаменувало надзвичайну чутливість Володимирової душі до світу духовного, її глибоку спорідненість із Христом. В усіх князях подвижники Печерські плекали духа миролюбства. Власне, не тільки на князів, але й на весь люд поширювався вплив печерського подвижництва.

П’ять віків (988-1458) міцно трималася одна неподільна величезна Митрополія Київська і всієї Руси зі столичним митрополичим містом Києвом. Церква Київська була як мати, що першою прийняла Православ’я з Візантії і понесла його, проповідуючи далі, на північ, на ті землі, де пізніше постала Московська централізована держава. Протягом п’яти століть для всіх православних від півночі до півдня Київ був другим Єрусалимом.

Справу канонізації святих землі Української зміг належним чином впорядкувати Київський митрополит Петро Могила. Найперше було перевидано житія Печерських святих або «Патерик», який містив оповіді про всіх стародавніх, переважно домонгольських, печерських подвижників. Цю справу святитель Петро доручив своєму сподвижнику Сильвестру Косову і вже 1635 року в Києві вийшов друком «Патерик». 1638 року з благословення і за підтримки святителя вийшла друком друга книга «Тератургема, або чуда, що були в самому Печерському монастирі та в обох його печерах». Автором її був видатний богослов, монах Києво-Печерського монастиря, Афанасій Кальнофойський, який описав 64 великі чуда, які сталися в Печерській обителі. Київський митрополит Петро Могила 1643 року канонізував 69 святих, що на горі печерській просяяли.

Відомо, що ще раніше, до Петра Могили, його попередник, митрополит Київський Іов Борецький, канонізував священномученика Макарія, а вже після святителя Петра Могили в Українській Церкві було канонізовано і приєднано до собору українських святих Афанасія, ігумена Берестейського, преподобного Іова, ігумена і чудотворця Почаївського, преподобномученика Макарія Овруцького, святителя Афанасія, Патріарха Константинопольського, Лубенського, святу Юліанію, княжну Ольшанську та інших святих. Свого часу було канонізовано митрополитів-українців просвітителів Сибіру: Іоана та Павла Тобольських, Інокентія і Софронія Іркутських.

До сонму українських святих також входять: святитель Петро Могила, митрополит Київський і Галицький та всієї Руси; митрополит Тобольський і всього Сибіру Павло Конюшкевич; митрополит Ростовський Арсеній Мацієвич; преподобні Іов і Феодосій, ігумени Манявські; благовірні князі Ярослав Мудрий та Костянтин Острозький; святитель Іов, митрополит Київський, Димитрій Туптало, митрополит і святитель та праведний Петро Калнишевський.

Собор святих землі Української сьогодні налічує 238 угодників Божих, які безперестанно моляться за нас, за весь український народ, за Богом бережену Україну нашу перед престолом Всевишнього.

 

Всі святі землі Української, моліть Бога про нас!

 

15 червня 2020 року Божого. Понеділок. Початок Петрового посту

 

 

Петрів піст (також Апостольський піст) – один із чотирьох багатоденних постів церковного року. Тривалість петрівки залежить від Великодніх свят: якщо Великдень раніше у році, піст довший; якщо пізніше – коротший. Закінчується цей піст 12 липня – святом Святих верховних апостолів Петра і Павла.

Подвиг Петрового посту менш строгий, ніж Чотиридесятниця (Великий піст). Підчас Петрового посту статут Церкви приписує щотижня по понеділках, середах і п'ятницях утримуватися від вживання риби, вина й олії, і сухоїдіння на обід; у інші дні, а також по суботах, неділях цього посту й у дні пам'яті якого-небудь великого святого або храмового свята дозволяється риба.

За словами святителя Іоанна Златоуста, піст із вірою надає міцності, укріплює проти сил безтілесних; і той, хто молиться як слід, і разом поститься, не багато потребує. Хто поститься, той стає легким і окрилюється та з бадьорим духом молиться.

14 червня 2020 року Божого. Неділя всіх святих

 

 

В першу неділю після П'ятидесятниці, як завершення всіх великих свят, Церква Христова вшановує пам'ять всіх святих, що від віку Богу угодили.

Це перші плоди християнства, викуплені пречистою кров'ю і освячені благодаттю Святого Духа.

Дивлячись на благочестиве життя святих угодників Божих, маємо можливість бачити, що ніякі земні турботи, не перешкода на шляху спасіння.

Всі святі мали ту ж саму немічну плоть, як і ми; зазнавали тих же спокус, що і ми; нерідко спотикались у житті, як і ми; але все це перемагали силою своєї доброї волі, а найбільше – силою благодаті Святого Духа.

У славному сонмі ми бачимо святих усякого звання і стану, всякого віку і статі. Є серед них такі, що спасались у тяжких подвигах апостольства, мучеництва, пустельництва, але є й такі, що угодили Богові, живучи у світі сімейним життям, серед звичайних життєвих турбот. Є серед святих і такі, що раніше були великими грішниками, але вони спаслись і догодили Богу вірою, покаянням і довготерпінням.

Тому, кожна людина може обрати собі із сонму святих взірець для уподібнення – за станом своєї душі і своїм званням – і йти по цьому шляху, щоб догодити Господеві й знайти спасіння душі і Царство Небесне. Бог хоче, щоб усі ми спаслися і прийшли до пізнання істини.

Хоч ми живемо у зовсім інших умовах, ніж вони, але Бог допомогає спастись і в наш час. Для цього від нас вимагається добра і наполеглива воля. Ми повинні обрати, живучи на землі, царство святих.

Тож, молімо Бога, Його Пречисту Матір і всіх святих про допомогу нам, слабким і немічним.

О, преблаженні угодники Божі, всі святі, що стоїте перед престолом Пресвятої Тройці і насолоджуєтеся невимовним блаженством! Ось нині, в день загального вашого торжества, милостиво спогляньте на нас, менших ваших братів і сестер, що приносимо вам цей похвальний спів і заступництвом вашим просимо милості і відпущення гріхів у Преблагого Господа; знаємо, воістину знаємо, що все, що ви хочете, можете виблагати у Нього. Тому смиренно молимося до вас: моліть милостивого Владику, щоб Він подав нам дух вашої ревності у виконанні святих Його заповідей, щоб, ідучи вашими стопами, ми змогли пройти земне поприще у побожному без пороку житті і в покаянні досягти преславних осель райських, і там разом з вами прославляти Отця, і Сина, і Святого Духа навіки-віків. Амінь.

Яндекс.Метрика