narrow default width wide

Breadcrumbs

21 листопада 2017 р.Б. Собор архістратига Михаїла та iнших Небесних Сил безплотних.

 

 

Архангелiв: Гавриїла, Рафаїла, Уриїла, Селафиїла, Ієгудиїла, Варахиїла та Ієремиїла.

 

21 листопада християни святкують Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних. Архістратиг Михаїл, ім’я якого означає «хто, як Бог?», або «хто рівний Богові?» є вождем Небесних сил, тому і називається архістратигом, тобто воєначальником сил Господніх.

Коли одержимий гордістю Денниця повстав проти Бога й потягнув за собою безліч інших духів, тоді святий архістратиг Михаїл явився захисником Божої слави, закликав інших ангелів повстати проти зла і перебувати в покорі Господу. У церковних співах він оспівується як «ангельських ликів чиноначальник», «Трисонячного Божества повстанець».

Це свято – головне з усіх свят на честь святих ангелів. У просторіччі він іменується Михайловим днем і дуже шанується віруючими людьми. Собор – возз’єднання, спільнота всіх святих ангелів на чолі з Михаїлом Архістратигом, які все разом і одноголосно славлять Святу Трійцю, одностайно служать Богові.

Архістратиг Михаїл – вождь Небесних Сил, на іконах його зображують у грізному і войовничому вигляді: на голові шолом, у руці – меч або спис. Під ногами – уражений ним дракон. З ким же воює цей відважний ватажок? Ми знаємо, що весь ангельський світ, створений ще до створення людини і всього видимого світу, був наділений великими досконалостями і дарами. Ангели, подібно до людей, мали вільну волю. Вони могли зловживати цією свободою волі і впасти в гріх. Це і відбулося з одним з верховних ангелів – Денницею, який відкрив у собі джерело зла і гордості і повстав проти свого Творця. Духовний світ похитнувся і частина ангелів пішла за Денницею. У цей момент з ангельської спільноти виступив Архістратиг Михаїл і вимовив: «Ніхто як Бог!», – звертаючись з цим закликом до всіх ангелів. Цими словами він показав, що визнає тільки одного Єдиного Бога, Творця і Володаря усього всесвіту. Боротьба була важкою, бо Денниця був наділений великими достоїнствами. Але сили добра перемогли, і Денниця був скинутий з неба з усіма своїми послідовниками, а Архангел Михаїл утвердився як вождь усього ангельського світу, вірного Богові.

З тих пір в руках Архістратига меч, тому що сатана, скинутий з неба, не заспокоюється. Впалим ангелам не дозволено проникати до вищих областей світобудови і тому всю свою лють вони спрямували на людей, і в першу чергу на віруючих в Бога. Михаїл не перестає воювати з ангелами зла і темряви, захищаючи вірних чад Божих від їх підступів. І ми повинні радіти, що маємо такого відважного захисника – переможного вождя Небесних Сил.

Потрібно пам’ятати, що його охоронний меч буде завжди за нас, якщо тільки ми не вступимо в союз з тим, з ким бореться Архістратиг Михаїл. Янголи, що залишилися вірними своєму Творцеві і які склали воїнство Архістратига Михаїла, настільки утвердилися у добрі, що гріх для них став неможливим. Не тому, що вони, маючи вільну волю, не можуть переступити волі Божої, а просто тому, що вони не хочуть цього робити, не хочуть грішити. Не захотіти грішити – значить отримати можливість наблизитися до Бога і бачити Його, як бачать Його ангели. Служити Йому, виконуючи Його веління.

Історія святкування Собору Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних така: ще в апостольські часи було поширене хибне вчення про Ангелів. Серед християн з’явилися єретики, які поклонялися Янголам як богам і вчили, що видимий світ створений не Богом, а Ангелами, вважаючи їх вище Христа. Це вчення було настільки небезпечним, що святі отці були змушені скликати в Лаодикії помісний собор (IV століття), на якому було засуджено поклоніння янголам і встановлено благочестиве шанування Ангелів як служителів Божих, охоронців людського роду, і наказали святкувати Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил.

 

Величаємо тебе, святий архістратиже Божий Михаїле, архангели i ангели i всі воїнства, херувими i серафими, що прославляють Господа.

22 жовтня 2017 р.Б. Неділя. Пам’ять святих отців VII Вселенського Собору (787).

 

 

 

Сьомий Вселенський Собор відбувся в 787 році в місті Нікеї за імператриці Ірини (вдови імператора Лева Хозара), і в ньому брали участь 367 отців.

У різний час протягом року згадуються святі отці інших шести Вселенських Соборів. Утім останній сьомий виділяється завжди окремо, і це зовсім це невипадково.

Церква ухвалила поминати Вселенські Собори в першу чергу заради того, щоб віддати належну честь світлим умам святих отців, які, керовані Духом Святим, так старанно потрудилися для очищення Церкви від злобливих єресей і для відновлення істини церковних догматів. Але це не єдина причина. Нам вкрай важливо не забувати праці Вселенських Соборів ще й тому, що всі єресі, ретельно розглянуті на соборах, хоча і були засуджені святими отцями, але не були зжиті з церковного життя.

Святі отці 7-го Вселенського Собору, пам'ять яких ми святкуємо, засудили єресь іконоборства. Єресь ця сходить до початку 8-го століття, коли грецький імператор Лев Ісаврянин видав указ, що вимагає виносити святі ікони з церков і будинків, і спалювати їх на площах. Указ був мотивований тим, ніби шанування ікон є ідолопоклонством. Коли народ став перешкоджати виконанню указу, тоді до гоніння на святині імператор Лев приєднав гоніння на їх ревних шанувальників, і багато людей було вбито.

Однак, повстання проти імператорського указу тривали, а також з усіх боків найсвятіші богослови того часу писали викривальні послання проти імператора Лева: як, наприклад, св. Іоанн Дамаскін з Сирії та папа Григорій II з Риму. По смерті імператора Лева, його син і наступник, Костянтин Копронім, продовжував іконоборчу справу свого батька, тільки вирішив діяти трохи інакше. Він скликав лжесобор, на якому підставлене їм духівництво засудило шанування ікон. В результаті цього лжесобору не тільки були знищені ікони, але також найцінніші фрески на стінах соборів були затерті вапном. Від гоніння на ікони Копронім перейшов на гоніння на святі мощі, а потім на гоніння на монастирі, які були всі або зруйновані, або перетворені на казарми, а ченці жорстоко закатовані.

Єресь іконоборства тривала протягом майже всього VIII сторіччя, і лише до кінця його, за царювання благочестивої імператриці Ірини, шанування ікон було відновлено. Працями цієї імператриці, і за підтримки Константинопольського патріарха Тарасія, в 787-му році був скликаний сьомий Вселенський Собор, на якому брало участь понад триста єпископів. Собор повністю засудив єресь іконоборства, засудив лжесобор скликаний Копронімом, і урочисто відновив шанування ікон, визначивши, що віддаючи честь іконам, ми тим самим віддаємо честь їх первообразу, і поклоняючись іконам – ми поклоняються тим, хто на них зображений.

Сьомий Собор затвердив, що іконопис є особлива форма одкровення Божественної реальності і через Богослужіння і ікону Божественне одкровення стає надбанням віруючих. Через ікону, як і через Святе Письмо, ми не тільки дізнаємося про Бога, ми пізнаємо Господа. Через ікони святих угодників Божих ми торкаємося до людей, які стали причасниками Божественного життя; через ікону ми отримуємо благодать Святого Духа.

Кожен день Свята Церква прославляє ікони Матері Божої, святкує пам'ять святих Божих угодників. Їх ікони кладуть перед нами на аналой для поклоніння і живий релігійний досвід кожного з нас, досвід нашого поступового перетворення через них, робить нас вірними чадами Святої Православної Церкви. І це справжнє втілення в світі праць святих отців VII Вселенського Собору. Саме тому з усіх перемог над безліччю різноманітних єресей одна тільки перемога над іконоборством і відновлення іконошанування була проголошена Торжеством Православ'я, яке відзначається у всій Вселенській Православній Церкві в першу неділю Великого посту. А віра отців Семи Вселенських Соборів є вічна і непорушна основа Православ'я.

 

Святі отці сьомого Вселенського Собору, моліть Бога про нас.

 

14 жовтня 2017 р.Б. Покрова Пресвятої Владичиці Богородиці і Приснодіви Марії

 

Ап. вiд 70-ох Ананiї (І). Прп. Романа Солодкоспiвця (бл. 556). Прп. Сави Вишерського, Новгородського (1461). Прп. Домнина Солунського (ІV). Прмч. Михаїла, iгумена Зовiйського, i з ним 36 прмчч. (780 – 790).

Святкування на честь хiтона Господнього i стовпа Животворчого (Груз.).

Люблiнської, Псково-Покровської, Касперiвської, Браїловської, Гербовецької i Барської iкон Божої Матерi.

 

Чудесне явлення Богоматері у місті Константинополі відбулося за Візантійського імператора Льва VI Філософа, у православній Влахернскій церкві Пресвятої Богородиці. У цій церкві зберігалась риза Богородиці, яка була перенесена з Палестини у 474 році.

У 910 році першого числа місяця жовтня о четвертій годині ночі, коли звершувалась всеношна служба у храмі, наповненому людьми, Андрій Юродивий, звівши очі, побачив Пресвяту Діву Богородицю. Святий Андрій побачив, як від царських дверей — так звалися у греків головні вхідні двері церкви — йшла світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Іоана Хрестителя і святого Іоана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Мати підходить до престолу, довго молиться і плаче. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку–покров–омофор (з грецької мафоріон), і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і Єпіфаній, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресвята Богомати прийшла, щоб рятувати місто. Бачачи це , святий Андрій сказав учневі своєму, блаженному Єпіфанію:

- Чи бачиш брате, Царицю і Владичицю всіх, Яка молиться за весь світ?

Єпіфаній відповів:

- Бачу, святий отче, і жахаюся.

Чутка про явлення Діви Марії розійшлась дуже швидко по Константинополю. Це дивовижне явлення мало велике значення та знамення для народу. Тому що саме у ті часи на них нападали сарацини. Мешканці Константинополя, почувши про це з’явлення, зраділи, що Бог молитвами Заступниці визволить усіх від біди, яку заподіяли їм вороги, що вдерлися в їхню імперію. І справді, невдовзі, після з’явлення Діви Марії ворогів Церкви було переможено.

Україна ще з давнішніх часів молилась про заступництво за нас перед Богом. Наші князі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирали Пречисту Діву Марію за свою Покровительку й Опікунку. Князь Ярослав Мудрий 1036 р. розбиває печенігів і з вдячності до Бога і Його Пресвятої Матері будує в Києві собор Святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах. В церкві Благовіщення він 1037 р. віддає увесь народ в опіку Божої Матері. І так, з волі нашого монарха Пресвята Богородиця стає офіційною Заступницею, Покровителькою і Царицею нашого українського народу.

Князь Мстислав, в поході проти черкесів обіцяє збудувати церкву в честь Божої Матері, якщо Вона допоможе йому перемогти ворога. Він перемагає і радо виконує свою обітницю.

Князь Володимир Мономах у своїх споминах каже, що свою перемогу над половцями завдячує Богові і Пречистій Діві Марії. Наші князі і їхнє військо, йдучи в похід проти половців у 1103 р., складали обітниці Богові і Пречистій Діві Марії, і розбили половців. Князь Ігор Святославович, герой епосу "Слово о полку Ігоревім", після своєї втечі з полону, йде з поклоном до чудотворної ікони Божої Матері, щоб їй подякувати за поміч і порятунок.

Галицький король Данило після успішного походу на Чехію спішить з подякою до ікони Пречистої Діви Марії в Холмі та з поклоном складає Їй багаті дари. Наші славні Запорожці мали на Січі церкву в честь Покрови Пресвятої Богородиці. Вибираючись в похід на ворога, козаки проводили молебень до своєї Покровительки і ревно співали "Під Твою милість прибігаємо".

В часах всенародного лихоліття, Її свята ікона знаходиться в кожній українській хаті. Історія нашого народу записала нам багато чудесних випадків помочі Божої Матері, передусім у часі нападу ворогів на нашу землю.

Ми, особливо у нинішній час, повинні пам’ятати не тільки про видимих а й про невидимих ворогів християнства, котрі від Адама і до кінця світу будуть спокушати нас, християн. Ми повинні з покаянням звертатися до Пресвятої Владичиці нашої Богородиці.

Святий Давид говорить: “Коли ж хто не кається, Він гострить меч Свій, готує зброю Свою і направляє на нього. Готує для нього лук; стріли Свої робить палючими ” (Пс. 7,13–14). Щоб ми не були смертельно уражені всіма цими стрілами і могли уникнути небезпеки, дано нам знамення – покров Пречистої і Преблагословенної Діви. Покриті як щитом, Її омофором, ми залишаємося непошкодженими від стріл. Тому що наша Цариця має безліч щитів для нашої охорони. Пречиста Владичиця Богородиця знає, що наше життя на землі – війна: воює з нами ворог зі всіма своїми силами; він підняв проти нас свої полчища і оточив нас своїми легіонами, за словами псалмоспівця: “Бо пси оточили, зграя злих обступила мене” (Пс. 21, 17); “Розкрили на мене пащі свої, як лев, що шукає поживи й рикає” (Пс. 21. 14). Через те Небесна Цариця, бажаючи допомогти нам, підняла на ворога нашого всі сили небесні, закликала пророків та апостолів, зібрала мучеників і дівствеників, поєднала преподобних і праведних і явилася з ними, щоб надати нам допомогу, оточити нас сильним воїнством і здобути нам перемогу над ворогом. Як говориться в акафісті: ”Бо Нею здобуваються перемоги, Нею падають вороги”. Вона прийшла з ангелами, щоб заповідати їм – зберігати нас на всіх шляхах наших; Вона привела з собою сонми всіх святих, щоб, звершити за нас спільне моління, спільно принести і наші грішні молитви до Сина Свого і Бога нашого.

Між усіма святими, які явилися в храмі з Пречистою Дівою були два вибрані: святий Іоан Предтеча, більшого за якого не було серед народженого жінками (Мф. 11, 11), і святий Іоан Богослов, якого любив Ісус і який на вечері припав до грудей його (Ін. 21, 20). Їх обох як таких, які мають велику сміливість перед Богом, наша Молитвениця поставила з Собою, щоб разом з ними швидше схилити Бога на милість: ”Багато може щира молитва праведного ” (Як. 5, 16). Нехай кожен християнин молиться до нашої Заступниці зі щирим, чистим серцем і добрими думками.

Тому що кожне християнське свято – це не лише згадка чогось, що було давно і назавжди пішло. Кожна подія, яку святкує Свята Церква, це подія нинішня, для нинішнього дня і нинішньої людини. Ця подія завжди жива і дієва і через те повчальна і спасенна. Брати участь у церковному торжестві, у богослужінні з приводу свята – це значить бути причетним до події, яка святкується. Ця подія живе й досі, і Преблагословенна Богородиця молиться з нами і радіє, і уболіває серцем. Вона ніколи не залишала Свою любов до Бога і роду людського. Радість свята на честь Божої Матері оживляють в наших серцях віру в нашого Спасителя Господа Ісуса Христа і Його Пречисту Матір. Вони нагадують нам про велику, незбагненну любов Божу до нас грішних. І ця надія на милосердя Бога і Пресвятої Діви Марії нехай надає силу кожному із нас. Надія на Господа і Його Пречисту Божу Матір нікого і ніколи не посоромить. А Пресвята Богородиця своїм омофором-щитом допоможе нам у цьому.


Радуйся, Радосте наша, покрий нас від всякого зла чесним Твоїм омофором !

 

27 вересня 2017 р.Б. ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО.

 

 

Воздвиження Хреста Господнього, християнське свято, присвячене згадці про знаходження святою рівноапостольною царицею Єленою справжнього хреста, на якому був розп'ятий Ісус Христос, і Воздвиження його для загального вшанування і поклоніння.

Це Господське двонадесяте свято єдине, що одержало початок одночасно із самою подією, якій воно присвячене. Перше Воздвиження відсвятковане в Єрусалимській Церкві на початку IV ст. при самому знаходженні хреста. Джерела називають різні дати цієї події – 313, 326. Найбільш достовірним є свідчення Олександрійської хроніки VI ст., що відносить його до 14 вересня 320 р.. За переказом, цариця Єлена, мати імператора Костянтина Великого, у 325 р. відправилася в Єрусалим з метою відшукати хрест, на якому був розп'ятий Господь, і місце поховання Христа. У результаті розкопок на місці храму Венери було знайдено три хрести. Для того, щоб довідатися, на якому з них був розп'ятий Господь, хрести по черзі покладали на померлу людину; коли поклали третій хрест, померлий ожив. Від скупчення великої кількості людей не всі могли бачити і цілувати Хрест Господній; тоді Патріарх Єрусалимський Макарій піднявся на відвищення і воздвиг Хрест так, щоб народ міг його бачити. Ця подія і була покладена в основу богослужбового чина Воздвиження Хреста. Частинки древа Животворящого Хреста були розіслані по всій імперії.

Зі святом Воздвиження Хреста в 335 було з'єднане відновлення храму Воскресіння, побудованого Костянтином Великим на місці знаходження Хреста. Єрусалимська церква здійснювала ці свята щорічно з великою урочистістю. За свідченням західної прочанки в Єрусалим кінця IV ст. Сильвії Аквітанки і церковного історика Созомена (V ст.), святкування в Єрусалимі продовжувалося вісім днів, і щодня служба відбувалася в різних місцях при скупченні безлічі прочан. Церкви прикрашалися так само, як на Великдень і Богоявлення.

Особливо широке поширення й урочистість свято Воздвиження одержало після знаходження Хреста Господнього в результаті укладання миру в 628 між Візантією і Персією. Свято стало називатися Всесвітнім Воздвиженням Чесного і Животворящого Хреста, тобто загальним для всіх церков Всесвітньої церкви. 3 травня – день урочистого внесення святого древа Імператором Іраклієм у Єрусалим – став святкуватися в Західній церкві з VII ст. як «день знаходження Хреста».

Воздвиження має день передсвята і сім днів післясвяткування. Оскільки у свято Воздвиження відбувається служба хрестові, то в цей день належить дотримуватись строгого посту. Після Вечірні хрест Господній виноситься і покладається на престол; на Утрені, після великого славослів'я, хрест виноситься з вівтаря, покладається на середині храму для поклоніння; у соборних храмах і монастирях відбувається особливий чин Воздвиження хреста.


Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитаємо хрест Твій Чесний, що ним Ти спас нас від неволі вражої.

21 вересня 2017 р.Б. РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ.

 

 

Різдво Пресвятої Богородиці - велике дванадесяте свято.

Господь, перш ніж народитися на землі як людина для спасіння світу, приготував свою Пречисту Матір, яка народилася у галилейському місті Назареті від праведних батьків Іоакима та Анни. Св. Єпіфаній говорить: «Іоаким – значить приготування для Господа, або від Іоакима приготувався храм Господа, тобто Пресвятая Діва Марія; Анна – благодать, тому що Іоаким і Анна одержали благодать через зачаття від них благословенної Діви». По батькові Діва Марія походить з царського роду, по матері – від архієрейського, і таким чином вона увінчана славою і честю; славою – бо від кореня царського проросла, честю – бо з архієрейського племені виросла.

Батьки Діви Марії дожили до глибокої старості, але не мали дітей. Вони дуже сумували через це, часто молилися Богові і просили його, щоб дарував їм дитя. І при цьому дали обітницю – коли в них народиться дитя, то вони його посвятять на служіння Богові.

Після довгих переживань і молитов це бажання Іоакима та Анни здійснилося. У них народилась дочка, яку щасливі батьки назвали Марією. Так назвав її ангел, який сповістив про її народження. «Марія або Маріам, – говорить св. Єпіфаній, – означає володарка і надія. Бо вона мала народити Господа, який є сподівання народів». «Марія, ставши Матір'ю Творця, – говорить св. Іоан Дамаскін, – дійсно стала володаркою всіх народів».

На спомин Різдва Пресвятої Богородиці з давніх-давен встановлено церквою Свято. Згадка про це свято дійшла до нас з IV ст., коли рівноапостольна княгиня Ольга побудувала храм в пам'ять про народження Матері Божої. В VI ст. про святкування Різдва Богородиці згадує святий Григорій Двоєслов у своєму секрементарії. Йосиф студит прославив Різдво Пресвятої Богородиці багатьма піснями, які і сьогодні співають в церквах в дні святкування Різдва Діви Марії: «з давніх-давен оспівуємо святе народження Твоє, шануємо благословенне зачаття Твоє, Богом обрана Невісто Діво». Святкуючи Різдво Пресвятої Богородиці, Церква і священики прославляють найвищу ступінь наближення божества до людей, його благодатне єднання з ними в образі Діви, народженої з благословення Божого.

Святий Андрій Критський у своєму слові на день Різдва Пресвятої Богородиці говорить: «Нинішнє свято є для нас початком свят, воно служить провісником благодаті і істини».

За словами святого Іоана Дамаскіна: «День Різдва Богородиці є свято всесвітньої радості, тому що Богородицею весь рід людський обповився і смуток праматері Єви змінився на радість».

Євангеліє благовіщає про зустріч Пресвятої Діви Марії після благовіщення з праведною Єлизаветою, у якої заворушилась дитина в утробі її. І Єлизавета наповнилась Духом Святим і пророкувала: «Благословенна ти між жонами і благословен плід утроби Твоєї!», а Марія промовила: «Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій у Бозі, Спасі моїм, бо зглянувся на смирення раби своєї, ось-бо віднині ублажатимуть мене всі роди, бо вчинив мені велич всемогутній, і святе ім’я Його» (Лук. 4, 39—49).

На Літургії Євангеліє сповіщає про проповідь Ісуса Христа, за яку ублажали не тільки Його самого, але і Його Матір:

«Одного разу прийшов Ісус до одного села; тут жінка на ім’я Марфа прийняла Його у свій дім. У неї була сестра, що звалася Марією, котра сіла біля ніг ісуса і слухала Слово Його. Марфа ж клопоталася про велике частування і підійшовши, сказала: Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй , щоб допомогла мені. Ісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочечся про багато що. А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї. Коли ж Він це говорив, одна жінка з натовпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе! А він сказав: блаженні ті, що слухають Слово Боже і виконують Його» (Лук. 54, 38—42; 11, 27—28).

Різдво Богоматері – це початок неосяжної для людського розуму таємниці боговтілення і нашого спасіння.

Різдво Пресвятої Владичці нашої Богородиці та Приснодіви Марії є джерелом радості й утіхи. В особі Богоматері Бог дарував світові особу, перед Якою схиляється стільки людей, підноситься стільки молитов, перед Якою виливаються ріки людських сліз. Матір Божа так повно і ясно Сама про себе сказала словами гімну: «Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій у Бозі, Спасі моєму» (лк. 1, 46-47). У цьому все Її життя – прославляти Бога за мудрість творіння, за Його промисел, за любов і милосердя. І це, попри скорботи та страждання, якими переповнювалось Її материнське серце біля Хреста Господнього.

«І зрадів дух мій у Бозі, Спасі моєму», - у цьому Її повсякчасна настроєність. Вона бачила людські слабкості й пороки. Вона бачить їх і нині, і по-материнському уболіває серцем. Але, незважаючи на це, вона залишається на висоті споглядання вищої небесної святості, і дух її завжди радіє у Бозі Спасителі, який приніс себе в жертву заради спасіння усього людства. У цій Богородичній радості – джерело благодатного впливу Божої Матері на серця віруючих, які підносять до неї свої молитви. Дійсно, скільки людей, які з вірою благають її материнської домоги, одержують зцілення і розраду.

За прикладом Богоматері християнин повинен завжди величати Бога і радіти у Бозі. У цій радості не може бути місця для скорботи, смутку чи відчаю, самотності або відчуженості. Усіх любить Господь і за всіх безперестанно просить Його Пречиста Матір.

Як часто в житті ми відчуваємо прагнення чистоти, оновлення та радості. І як часто наша негідність, наші гріхи закривають світло радості та слави Божої. У день Різдва Владичиці нашої Богородиці звернімось до Неї і проситимемо Її – Пречисту і Пренепорочну, щоб Вона допомагала нам перемагати гріх і всяку нечистоту, щоб ми могли чистим серцем славити Бога і радіти у Ньому. Хто звертається до Неї з вірою і надією, не залишиться безутішним і не почутим, Їй дана благодать молитися за нас.


Величаємо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо святих Твоїх батьків, і всеславне славимо Різдво Твоє.


О Найсвятіша і Богом вибрана Діво, Володарко наша Богородице, Неба і землі Царице, що на радість і потіху усьому світові від безплідних і бездітних родичів Богом дарована!


Народжена Божим Провидінням Ти відкинула безпліддя тієї, що Тебе народила, і нині Своїм заступництвом біля престолу Вседержителя сотвори наші безплідні серця плодоносними і зроби їх безплідними на лихі вчинки, нехай стануть гнилими слова і нечисті помисли наші.


О Всеблаженна! Зроби нас дітьми Божими, щоби завжди добрі діла благоплідно приносили. Своїм пречистим Різдвом Ти заспокоїла плач праматері нашої Єви і звільнила праведних родичів Своїх від зневаг та безпліддя, тож і нині втихомир плач та численні хворобливі й гріховні зітхання наших душ і визволи усіх нас від неприємного запаху наших злих діл, від безчесних пристрастей і усякої рабської неволі.


Та найбільше просимо Тебе, Всесвята Богородице Маріє, дай нам у світлий день Різдва Твого, чистим серцем розуміти і пам’ятати, з якою радістю і вдячністю неплідне лоно святої праведної Анни носило Тебе. А ми не лише на словах, але й ділами своїми завжди будемо щиро прославляти Тебе, співаючи: слава пришестю Твоєму, Чистая. Слава Різдву Твоєму. Слава Дівству Твоєму, Мати Неневісная.


Удостой нас разом з Тобою безупинно славити і величати Найсвятіший Плід Твій, неопалиме виношений, Котрому належить слава, честь і поклоніння з Безпочатковим Його Отцем і Всесвятим і Благим і Животворчим Його Духом нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь.

 

Яндекс.Метрика