narrow default width wide

Breadcrumbs

22 листопада 2020 року Божого. Неділя.

Мчч. Онисифора і Порфирія (бл. 284 - 305), прп. Матрони (бл. 492)

прп. Феоктисти (881)

Прп. Онисифора, сповідника Києво-Печерського, в Ближніх печерах (1148)

Мч. Олександра Солунського (IV)

Мч. Антонія (V) Прп. Іоана Колова (V)

Прпп. Євстолії (610) і Сосипатри (бл. 625)

Свт. Нектарія Егінського, митр. Пентапольского, чудотворця (1920)

Ікони Божої Матері «Скоропослушниця» (X)

 

 

Преподобний Онисифор сповідник (+1148), у Ближніх печерах, пам'ять 22 листопада нов. ст. — Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра

 

 

Жив за часів ігумена Пимена Пісника. Був лаврським пресвітером і сповідником братії. Мав від Бога дар прозорливості й бачив гріхи кожної людини. Уславився Онисифор тим, що вимолив прощення своєму духовному синові, одному померлому ченцеві, що був таємним грішником і розпусником.

Про життя Онисифора-пресвітера, мужа, у всякому добродійстві досконалого, написав у Києво-Печерському патерику єпископ Володимирський і Суздальський Симон. Мав Онисифор духовного сина-ченця, який таємно порушував піст, жив нечисто і все це приховував на Сповіді. Та якось, будучи начебто й здоровим, раптово помер. Тіло його так смерділо, що до нього ніхто не міг наблизитися, тому й відспівування одбули, стоячи віддалік. Поклали його в печері, але навіть тварини її оминали. Часто й крик було чути звідти, неначе хто мучив того небіжчика.

Уві сні пресвітерові Онисифору з’явився препо­доб­ний Антоній Києво-Печерський та й став дорікати за те, що нерозкаяного грішника поклали у святому місці. Отямившись від видіння, Онисифор упав на коліна та й став просити: «Господи, навіщо Ти приховав од мене справи цієї людини?». Тут же з’явився ангел і промовив: «У настанову всім, хто грішить і не кається, аби ті, хто це бачили, – покаялися». Онисифор посилив свої молитви за духовного сина і знову почув: «Якщо хочеш – допоможеш йому».

Він негайно розповів про все ігуменові Пимену і дуже просив залишити тіло нещасного в печері, адже було йому явлення святого Антонія зі словами: «Умилосерджуся я над душею брата цього, бо ж не можу зламати вам даної своєї обітниці, що кожен, кого покладуть тут, помилуваний буде, навіть якщо й був грішним». Та й самому ігумену було певне явлення від Бога.

Так воно й сталося. Братія, що прийшла до печери, насолодилася пахощами, прославивши Господа та святих Його угодників.

Преподобний Онисифор помер у 1148 році, його святі мощі спочивають у Ближніх печерах.

 

Святий угодниче Божий Онисофоре, моли Бога про нас.

 

21 листопада 2020 року Божого. Субота. Собор архістратига Михаїла та iнших Небесних Сил безтілесних

Архангелiв: Гавриїла, Рафаїла, Уриїла, Селафиїла, Ієгудиїла, Варахиїла та Ієремиїла



 

 

21 листопада християни святкують Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних. Архістратиг Михаїл, ім’я якого означає «хто, як Бог?», або «хто рівний Богові?» є вождем Небесних сил, тому і називається архістратигом, тобто воєначальником сил Господніх.

Коли одержимий гордістю Денниця повстав проти Бога й потягнув за собою безліч інших духів, тоді святий архістратиг Михаїл явився захисником Божої слави, закликав інших ангелів повстати проти зла і перебувати в покорі Господу. У церковних співах він оспівується як «ангельських ликів чиноначальник», «Трисонячного Божества повстанець».

Це свято – головне з усіх свят на честь святих ангелів. У просторіччі він іменується Михайловим днем і дуже шанується віруючими людьми. Собор – возз’єднання, спільнота всіх святих ангелів на чолі з Михаїлом Архістратигом, які все разом і одноголосно славлять Святу Трійцю, одностайно служать Богові.

Архістратиг Михаїл – вождь Небесних Сил, на іконах його зображують у грізному і войовничому вигляді: на голові шолом, у руці – меч або спис. Під ногами – уражений ним дракон. З ким же воює цей відважний ватажок? Ми знаємо, що весь ангельський світ, створений ще до створення людини і всього видимого світу, був наділений великими досконалостями і дарами. Ангели, подібно до людей, мали вільну волю. Вони могли зловживати цією свободою волі і впасти в гріх. Це і відбулося з одним з верховних ангелів – Денницею, який відкрив у собі джерело зла і гордості і повстав проти свого Творця. Духовний світ похитнувся і частина ангелів пішла за Денницею. У цей момент з ангельської спільноти виступив Архістратиг Михаїл і вимовив: «Ніхто як Бог!», – звертаючись з цим закликом до всіх ангелів. Цими словами він показав, що визнає тільки одного Єдиного Бога, Творця і Володаря усього всесвіту. Боротьба була важкою, бо Денниця був наділений великими достоїнствами. Але сили добра перемогли, і Денниця був скинутий з неба з усіма своїми послідовниками, а Архангел Михаїл утвердився як вождь усього ангельського світу, вірного Богові.

З тих пір в руках Архістратига меч, тому що сатана, скинутий з неба, не заспокоюється. Впалим ангелам не дозволено проникати до вищих областей світобудови і тому всю свою лють вони спрямували на людей, і в першу чергу на віруючих в Бога. Михаїл не перестає воювати з ангелами зла і темряви, захищаючи вірних чад Божих від їх підступів. І ми повинні радіти, що маємо такого відважного захисника – переможного вождя Небесних Сил.

Потрібно пам’ятати, що його охоронний меч буде завжди за нас, якщо тільки ми не вступимо в союз з тим, з ким бореться Архістратиг Михаїл. Янголи, що залишилися вірними своєму Творцеві і які склали воїнство Архістратига Михаїла, настільки утвердилися у добрі, що гріх для них став неможливим. Не тому, що вони, маючи вільну волю, не можуть переступити волі Божої, а просто тому, що вони не хочуть цього робити, не хочуть грішити. Не захотіти грішити – значить отримати можливість наблизитися до Бога і бачити Його, як бачать Його ангели. Служити Йому, виконуючи Його веління.

Історія святкування Собору Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних така: ще в апостольські часи було поширене хибне вчення про Ангелів. Серед християн з’явилися єретики, які поклонялися Янголам як богам і вчили, що видимий світ створений не Богом, а Ангелами, вважаючи їх вище Христа. Це вчення було настільки небезпечним, що святі отці були змушені скликати в Лаодикії помісний собор (IV століття), на якому було засуджено поклоніння янголам і встановлено благочестиве шанування Ангелів як служителів Божих, охоронців людського роду, і наказали святкувати Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил.

Величаємо тебе, святий архістратиже Божий Михаїле, архангели i ангели i всі воїнства, херувими i серафими, що прославляють Господа.

О, святий Михаїле Архангеле, помилуй нас, грішних, що потебують твого заступництва, збережи нас, рабів Божих, від всіх видимих ​​і невидимих ​​ворогів, паче же підкріпи від жaху смeртного і від збентеження диявoльського і сподоби нас неганебно постати Творцеві нашому в годину страшного і праведного Суду Його.

15 листопада 2020 року Божого. Неділя

Мчч. Акиндина, Пігасія, Афонія, Елпидифора, Анемподиста та інших з ними (бл. 341-345)

Прп. Маркіана Киринейського (388)

"Одигітрія" Шуйсько-Смоленської ікoни Божої Матері (1654-1655)

 

 

 

У євангельському епізоді про зцілення гадаринського біснуватого (див. Лк. 8:26-39), люди часто звинувачують місцевих жителів у вирощуванні свиней, адже вирощувати свиней і вживати свинину забороняло Мойсеєве законодавство, і для юдеїв, відповідно, це було гріхом. Але вся річ у тім, що край Гадаринський переважно населяли язичники, і приписи Мойсеєвого законодавства їх не стосувалися, принаймні, відносно чистої і нечистої їжі.

Також гадаринських жителів звинувачують у тому, що вони прогнали Ісуса зі своєї місцевості. Проте, якщо бути точним, гадаринці просили «Його відійти від них, бо їх охопив великий страх» (Лк. 8:37). І не дивно: раптова смерть величезного стада свиней кого хоче може вжахнути, крім того, місцеві жителі у своїй більшості були язичниками, які вірили, що і з ними міг подібне зробити таємничий Незнайомець. Тому прохання покинути їх місцевість було цілком природнім для переляканих людей.

«Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Вифсаїдо, бо якби у Тирі та Сидоні сталися ті чудеса, які були у вас, то давно б вони, сидячи у веретищі й попелі, покаялися. Однак Тиру і Сидону відрадніше буде на суді, ніж вам. І ти, Капернауме, що піднісся до неба, до пекла зійдеш» (Лк. 10:13-15), – у цьому монолозі Христос прямо звинувачує у твердосерді та байдужості юдеїв, подібні слова згодом ми почуємо стосовно Єрусалиму (див. Лк. 13:34,35). Але зауважимо, ці слова не стосуються жителів поганських міст: «Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:48), – от чому Господь так вимогливо ставиться саме до юдеїв, бо Він був «посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого» (Мф. 15:24). До язичників підуть вже Його учні і то згодом.

Хоча, звісно, Христос не забував і не ігнорував язичників: Він зцілив слугу римського сотника (див. Лк. 7:1-10), зцілив дочку хананеянки (див. Мф. 15:21-28), зцілив прокаженого самарянина (див. Лк. 17:11-19) та ін. До цього списку слід віднести і зціленого гадаринського біснуватого, саме заради нього Христос та учні «припливли в землю Гадаринську» (Лк. 8:26). Для чого Він зробив це? А для чого Ісус прийшов на землю? – «Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло», – так відповів Христос на ці запитання (Лк. 19:10). Крім того, явне зцілення добре відомого чоловіка «з міста, що упродовж багатьох років мав бісів» (Лк. 8:27), було явним свідченням для місцевих жителів про те, що й до них «наблизилося Царство Небесне» (Лк. 10:27). Таким чином Господь готував ґрунт для наступної проповіді Своїх послідовників, і він сам зцілений «пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус» (Лк. 8:39).


мучеників Акиндіна, Пігаса, Аффонія, Елпідіфора, Анемподиста і іже з ними; святкування "Одигітрія" Шуйської ікoни Божої Матері

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/lite/holidays/pravoslavniy-kalendar-na-listopad-2020-cerkovni-svyata-v-listopadi-11198180.html
мучеників Акиндіна, Пігаса, Аффонія, Елпідіфора, Анемподиста і іже з ними; святкування "Одигітрія" Шуйської ікoни Божої Матері

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/lite/holidays/pravoslavniy-kalendar-na-listopad-2020-cerkovni-svyata-v-listopadi-11198180.html
мучеників Акиндіна, Пігаса, Аффонія, Елпідіфора, Анемподиста і іже з ними; святкування "Одигітрія" Шуйської ікoни Божої Матері

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/lite/holidays/pravoslavniy-kalendar-na-listopad-2020-cerkovni-svyata-v-listopadi-11198180.html

8 листопада 2020 року Божого. Неділя

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/1/16/St_Dmitrij_02.jpg

 

 

Святий великомученик Димитрій Солунський (бл. 306) був сином римського проконсула в Фессалоніках. (Сучасні Салоніки, слов'янська назва – Солунь). Йшло III-тє століття христянства.

Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В потаємній домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був таємно охрещений і наставлений в християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досягнув повноліття, імператор Галерій Максиміан, вступивши на престол в 305 році, визвав його до себе і, переконавшись в його освітченності і воєнно-адміністративних здібностях, призначив його на місце батька - проконсула Фессалонікійської області. Головна ціль, що була покладена на молодого стратега, полягала в обороні міста від ворогів і знищенні християнства. Цікаво, що серед загрожуючих римлянам варварів важливе місце займали наші предки слов'яни, які особливо охоче селилися на Фессалонійському півострові.

Існує думка, що і батьки Димитрія були слов'янського походження. У відношені до християн воля імператора була виражена тотожньо: “Віддавай смерті кожного, хто закликає ім'я Розп'ятого”. Іператор не підозрював, призначаючи Димитрія, яку широку стежку ісповідницьких подвигів надає він таємному подвижнику.

Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Фессалоніки і перед усіма сповідував і прославляв Господа нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито вчити людей християнській вірі і викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство.

Коли Максиміан взнав, що знову призначений ним проконсул - християнин, і багатьох римських піданних, захоплених його прикладом, наставив в християнство, гніву імператора не було меж. Повертаючись із походу в Причорномор'я, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, з  бажанням поквитатись із солунськими християнами.

Дізнавшись про це, святий Димитрій одночасно наказав своєму вірному слузі Луппу роздати майно бідним із словами: “Розділи багатство земне між ними – будем шукати собі багатства небесного”. А сам віддався посту і молитві, готуючи себе до приняття мучинецького вінця.

Коли імператор увійшов в місто, покликали до нього Димитрія, і він сміло сповідував себе християнином і виявив неправду і суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав заключити сповідника в темницю, і Ангел зійшов до нього в темницю, втішучи і укріпляючи в подвизі. Тим часом імператор придавався гладіаторським видовищам, любуючись, як його улюблений силач, німець на ім'я Лій, кидав із помоста на спис воїнів, переможених ним у боротьбі християн. Відважний юнак Нестор, з солунських християн, прийшов до вязниці, до свого наставника Дмитрія, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм. Одержавши благословіння, Нестор переміг Лія і скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як вбивця-язичник скидав християн. Розлючений володар наказав негайно стратити святого мученика Нестора (пам'ять 27 жовтня) і послав воїнів в темницю – пробити списом благословившого його на подвиг святого Димитрія.

На світанку 26 жовтня 306 року в підземну темницю святого в'язня з'явилися воїни і пробили його списом. Вірний слуга святий Лупп зібрав на рушник кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також намочив у крові. Перстнем і іншими святинями, освяченими кров'ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хворих. Імператор повелів схопити і умертвити його.

Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на з'їдання диким звірям, але побожні солунські християни взяли тіло і похоронили. При святому рівноапостольному Константині (306 – 337) над могилою святого Димитрія було споруджено церкву. Коли минуло сто років, при будівництві нового великого храму на місці старого, знайденні були нетлінні мощі святого мученика. З VІІ століття коло раки великомученика Димитрія спостерігається чудесне виливання благовонного мира, у зв'язку з цим великомученик Димитрій отримує церковне іменування Мироточивого. Кілька разів шанувальники солунського чудотворця робили спроби перенесення його святих мощей або частиці їх до Константинополя. Але незмінно святий Димитрій тайно проявляв свою волю залишитися покровителем і захисником рідних Фессалонік.

Неоднаразово намагалися приступити до міста слов'яни–язичники, але були вигнані від стін Солуні видом лютого світлого юнака, який обходив стіни і наганяв жах на воїнів. Можливо тому ім'я святого Димитрія Солунського особливо шанують у слов'янських народах після просвітлення їх світлом Євангельської істини.

З іменем святого великомученика Димитрія Солунського пов'язані, за промислом Божим, перші сторінки руського літопису. Коли Віщий Олег розгромив греків під Константинополем (907), як повідомляє літопис, “боялись греки і говорили: це не Олег, але святий Димитрій посланий на нас від Бога". Руські воїни завжди вірили, що вони знаходились під особливим захистом святого великомученика Димитрія.

Здавна шанували св. Димитрія на українських землях. До початку 70-х років ХІ століття відноситься заснування Димитрівського монастиря в Києві відомого потім як Михайлівський – Золотоверхий монастир. У 1197 р. великий князь Всеволод Юрійович одержав у дар із Солуні ікону святого великомученика, написану на дошці з його труни, і його сорочку. Дошка також була мироточивою, а миро було цілющим. Згодом ця ікона була вивезена з Києва до Володимира.

 

7 листопада 2020 року Божого. Димитрівська поминальна субота

 

 

8 листопада – день святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік після Різдва Христового). Субота ж перед цим днем прилучена церквою до так званих батьківських поминальних субот, і отримала назву Димитрівської.

Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по ділам їх, церква Христова не залишає своїх померлих без молитви.


Історія встановлення Дмитрівської поминальної суботи така: князь Димитрій Донський народився 26 жовтня за старим стилем (8 листопада стилю нового). В часи його князювання хан ординський Мамай привів на Русь усю свою орду. Дмитро Донський прийшов до Сергія Радонежського за порадою: “Чи йти на борню проти такого сильного ворога?” Преподобний благословив князя словами: “Повинно тобі, попіклуватися про ввірене тобі від Бога христоімените стадо, і з поміччю Його отримаєш перемогу”. При цьому дав йому двох монахів: Олександра Пересвіта та Андрія Ослабю.

На Куликовім полі, у 1380 році, великий князь залишився звитяжцем. Ця блискуча перемога над татарами стала початком визволення Русі від ординського поневолення. Повернувшись з поля битви, князь прийшов до преподобного Сергія. І тут, звершивши поминання ратників, що загинули, запропонував церкві творити поминання убієнних воїнів в суботу, перед днем свого ангела, себто 26 жовтня (8 листопада). З того часу ця субота й стала поминальною. З віком вона втратила своє значення згадування лише воїнів, і стала всезагальною батьківською поминальною суботою, тому в цей день православні християни звершують пам’ять усіх своїх спочили родичів так само, як і в інші “родительські” поминання.


Упокой Господи душі спочилих рабів Твоїх там де немає скорботи, ні смутку, ані зітхання, але вічне життя.

 

Яндекс.Метрика