narrow default width wide

Breadcrumbs

11 квітня 2021 року Божого. Четверта неділя Великого посту. Прп. Іоана Ліствичника

 

 

В четверту неділю Великого посту Свята Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Іоана Ліствичника (649).

Про походження преподобного Іоана майже не збереглося відомостей. Існує передання, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам'ять яких святкується Церквою 26 січня. В шістнадцять років отрок Іоан пішов в Синайський монастир. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Після чотирьох років перебування на Синаї святий Іоан Ліствичник був пострижений в інока. Один з присутніх при постриженні, авва Стратигій, передбачив, що він стане великим світильником Церкви Христової. Протягом 19-ти років преподобний Іоан трудився в послусі своєму духовному наставнику. Після смерті авви Мартирія преподобний Іоан вибрав усамітнене життя, віддалившись в безлюдне місце Фолу, де провів 40 років в подвизі безмовності, пості, молитві і сльозах покаяння.

Про спосіб життя преподобного Іоана відомо, що харчувався він тим, що не заборонялося уставом постового життя, і вміру. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більш того, скільки необхідно для підтримки сил, щоб безперестанним неспанням не погубити розуму. "Я не постив надмірно, - говорить він сам про себе, - і не вдавався до посиленого нічного пильнування, не лежав на землі, але упокорювався.., і Господь скоро спас мене".

Обдарований високим проникливим розумом, навчений глибоким духовним досвідом, він з любов'ю повчав тих, хто приходив до нього, ведучи їх до спасіння. Але коли з'явилися деякі люди, які через заздрість дорікали йому в багатослівності, яку вони пояснювали пихатістю, то преподобний Іоан наклав на себе подвиг мовчання, щоб не подавати приводу для засудження, і мовчав протягом року. Заздрісники усвідомили свою помилку і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі співбесіди.

Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоан іноді усамітнювався в печері. Але слава про його святість розповсюдилася далеко за межі місця подвигів, і до нього невпинно приходили відвідувачі, які жадали почути слово повчання. У віці 75-ти років, після сорокалітнього подвижництва, преподобний був поставлений ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років управляв преподобний Іоан Ліствичник святою обителлю Синая. Господь наділив преподобного до кінця його життя благодатними дарами прозорливості і чудотворіння.

Під час управління монастирем на прохання святого Іоана, ігумена Раїфського монастиря (пам'ять в Сирну суботу), і була написана відома "Ліствиця". Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного Іоана, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них керівництво для духовного вдосконалення. Преподобний Іоан, який відрізнявся скромною про себе думкою, спочатку зніяковів, але потім через послух приступив до виконання прохання раїфських ченців. Своє творіння преподобний назвав "Ліствицею". Мета цього творіння - навчити, що досягнення спасіння вимагає від людини нелегкої самопожертви і посилених подвигів.

Написана вона наприкінці VI ст. і у тридцяти повчаннях показує ступені сходження до духовної досконалості. До Ліствиці ще додано Слово до Пастиря про обов'язки духовного провідника.

 

Ось деякі з тридцяти заголовків повчань з Ліствиці:

 

1. Загальні початки подвижництва.

2. Про покаяння.

3. Про чесноти та боротьбу з пристрастями.

4. Про вісім головних пристрастей і боротьбу з ними:

а) з духом черевоугодництва;

б) з духом розпусти;

в) з духом грошолюбства;

г) з духом гніву;

ґ) з духом печали;

д) з духом нудьги;

е) з духом марнославства;

є) з духом гордости.

5. Про безпристрасність.

 

Святий угодниче Божий Іоане, моли Бога про нас.

 

7 квітня 2021 року Божого. Середа, Великий піст. Благовіщення Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії

 

 

Благовіщення Пресвятої Богородиці — велике дванадесяте свято, третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового.

В основі свята — повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.

Коли Марії було 12 років, Бог сповістив, що вона народить Сина Божого. А після того, як Марію заручили з Йосифом, з'явився до неї архангел Гавриїл і сказав:«Радуйся, благодатна, Господь з тобою. Зачнеш у лоні і породиш сина і назвеш його Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься, і дасть йому Господь Бог престіл Давида, батька його, і царюватиме над домом Якова повіки та й царству його не буде кінця». Марія ж сказала: «Як же це станеться, коли я мужа не знаю». Відповів архангел: «Дух Святий найде на тебе й сила Всевишнього окриє тебе, — тим-то й Святе, що народиться, назветься — Син Божий. У Бога нема неможливого.» І сказала Марія: «Я раба Господня, нехай буде мені по слову твоєму».

В Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудований храм в пам'ять Благовіщення Богородиці.

 

Днесь спасіння нашого начало і від віку таїнства явління. Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.

Непереможній Владичиці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, вдячно співаємо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб взивати Тобі: Радуйся, Невісто неневісная.

 

Акафіст Благовіщенню Пресвятої Богородиці

 

4 квітня 2021 року Божого. Хрестопоклонна неділя. Великий піст

 

 

Хресту Твоєму поклоняємось Владико і святеє Воскресіння Твоє славимо!


Третя недiля Великого посту називається Хрестопоклонною - вiд поклонiння Хресту i розiп'ятому на ньому Господу слави. В цей день Церква поклала читати Євангелiє про несення кожним iз нас власного хреста, тобто страждань i скорбот, якi трапляються на нашому життєвому шляху i пов'язанi з вiрою Христовою.

"Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, i вiзьме хрест свiй, i за Мною йде", - сказав Господь. "Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене i Євангелiя, той спасе її. Бо яка користь людинi, коли вона придбає ввесь свiт, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамiн за душу свою? Бо якщо хтось посоромиться Мене i Моїх слiв у родi цьому перелюбному i грiшному, того посоромиться i Син Людський, коли прийде у славi Отця свого з ангелами святими" (Мк. 8, 34-38).

Господь Iсус Христос пропонує нам зректися себе. Це значить, що нам треба зректися своєї злої волi, а також сатани, що дiє в нас, i усiх дiл його, i усього служiння його, i усiєї гординi його, - i взяти хрест свiй. Не треба брати чужого хреста, який може бути нам не пiд силу.

Нести хрест свiй - значить не ремствуючи терпiти труднощi, скорботи i випробування, що зустрiчаються на нашому життєвому шляху i якi посилає нам Господь заради нашого спасiння.

Iсус Христос нiс Свiй хрест вiд вифлеємських ясел до Голгофи. Несучи Свiй хрест, Господь не запитував Небесного Отця, чому Вiн повинен страждати, зазнавати зневаги, бути розiп'ятим, не маючи жодного грiха. А ми часто запитуємо Бога: "Господи! За що я так страждаю, i страждаю несправедливо?!".

Грiх i всяке зло перемагаються терпiнням i стражданням. Ми маємо велику пристрасть до життя плотського; ми зжилися з грiхами, звикли до них i боїмося оголосити їм рiшучу вiйну, порвати з ними усякий союз; ми приймаємо щодо них напiвмiри, нiби бережемо себе з ними, i тому завжди залишаємося з нашими грiхами; вони все бiльше i бiльше вкорiнюються у нас, боротьба з ними стає все тяжчою; ми часто втрачаємо себе для Бога i робимося щоденним здобутком диявола. Слова Господа: "Хто хоче душу свою спасти, той погубить її", справджуються щодо нас кожного дня.

Ми щоденно продаємо себе нашому ворогу - дияволу - через рiзного роду грiхи; ми щоденно помираємо духовно. Було б добре, якби ми щоденно i вставали, оживали для Бога через покаяння. Пророк Iсая говорить: "Грiхи нашi розлучають нас тимчасово з Богом" (Iс. 59, 2). Вони можуть розлучити нас i навiки, якщо ми не покаємося в них.

Подивiться на приклади багатьох грiшникiв, що стали святими, як вони рiшуче вступили в боротьбу з грiхом, зi своїми пристрастями, з дияволом. Вони полюбили Бога i Божу правду, зреклися догоджання плотi заради Христа i через те зберегли свої душi для життя вiчного.

Ми не ведемо рiшучої боротьби з гріхом тому, що дуже любимо тимчасове життя на землi, боїмося обмежити свою плоть, дуже любимо свiтське життя i земнi блага й всiлякi насолоди, забуваємо про неминучiсть смертi i перехiд у нове загробне життя. Ми розраховуємо на довгi роки життя у добробутi. Ми забуваємо про Божественне походження нашої душi, яка має призначення до вiчного блаженства; про те, що душа дорожча за цiлий свiт з усiма його скарбами, якi, безумовно, загинуть.

Якщо ми хочемо йти слiдом за Христом i ввiйти в Його славу, тодi нам треба безумовно виконувати Його заповiдi, смирятися, молитися, любити Його, страждати i терпiти. "Терпiнням вашим спасайте душi вашi", - говорить Господь (Лк. 21, 19).

Несiння хреста свого, терпеливе i смиренне, наблизить нас до Господа. Як Вiн через страждання перемiг нашi грiхи, воскрес iз мертвих i увiйшов у славу Бога Отця, так i ми через терпiння скорбот, що зустрiчаються на нашому життєвому шляху, прагнімо правди і добра щоб досягнути Царства Небесного, бо така велика до нас грiшних любов Божа!

Свята Православна Церква правдиво та сміливо стверджує вічні разючі істини: «Хрест – хранитель всього всесвіту, Хрест – окрасо Церкви, Хрест – царів держава, Хрест – вірних утвердження і демонів поразка», «Хрест – зброя непереможна»!

“Прийдіть, вірні, поклонімся животворному дереву, на якім Христос Цар слави, добровільно руки простерши, підніс нас до первісного блаженства, що його перед тим через розкіш був украв ворог і спричинив наше прогнання від Бога. Прийдіть, вірні, поклонімся дереву, яким ми вдостоїлися розтрощити голови невидимих ворогів. Прийдіть, усі країни народів, і Господній хрест піснями звеличаймо: Радуйся, хресте, упавшого Адама совершенне спасення. Тобою величаються наші найвірніші царі, бо Твоєю силою сильно перемагають ізpаїльських людей.

Тебе сьогодні ми християни зі страхом цілуємо, на Тобі розп’ятого Бога славимо, кажучи: Господи, розп’ятий на хресті, помилуй нас, бо Ти благий і чоловіколюбець”.


“Хрест воскресення мертвих.

Хрест надія християн.

Хрест жезл кульгавих.

Хрест потіха бідних.

Хрест скинення гордих.

Хрест надія безнадійних.

Хрест кермо для плаваючих.

Хрест пристань для гонених бурею.

Хрест батько для сиріт.

Хрест потіха для терплячих.

Хрест охоронець для юнаків.

Хрест слава для мужчин.

Хрест вінець для старців.

Хрест невинність для дівиць…

Хрест хліб для голодних і джерело для спрагнених…

 

Тож кладімо животворний хрест на чоло, на очі, на уста і на свої груди…

Ні на одну годину, ні на один момент не залишаймо хреста та без Нього нічого не робім, але чи спимо чи встаємо, чи працюємо, чи їмо чи п’ємо, чи йдемо в дорогу, чи плаваємо по мор’ю, чи переходимо ріки усі свої члени ми повинні оздобляти животворним хрестом”.

 

Єфрем Сирин († 373)

 

 

28 березня 2021 року Божого. Неділя. Свт. Григорія Палами, архієп. Фессалонітського, Великий піст

 

 

У  другу неділю Великого Посту Свята Церква вшановує пам'ять православного святителя Григорія Палами (1296-1359 рр. від Р.Х.), архиєпископа Фессалонікійського, великого отця та учителя Церкви Христової.

Святитель походив із аристократичного роду будучи сином сенатора Константина Палами при імператорі Андроніку ІІ Палеологу. Після ранньої смерті сенатора Константина, який на смертному одрі прийняв чернечий постриг, імператор Андронік ІІ взяв під свою опіку Григорія Паламу, що сприяло здобуттю майбутнім архиєпископом хорошої освіти та глибоких знань філософії, логіки та риторики, маючи за вчителя видатного богослова - ректора університету Теодора Метохіта. Вже у 17-літньому віці майбутній святитель дивував придворних мудреців своєю мудрістю та знаннями.

Згідно спогадів Филотея Коккиноса, Патріарха Константинопольського, який захищав та підтримував вчення святителя та став ініціатором прославлення його у лику святих, ще у часі навчання Григорій Палама багато спілкувався із афонськими ченцями, які приїзджали до Константинополя, і, за їх порадами та настановами, поступово відмовлявся від аристократичного способу життя, натомість ревно віддаючись посту, стриманості та молитві.

У 20-річному віці Григорій Палама приймає остаточне рішення щодо чернечого постригу та відбуття на Афон. Окрім того, щоб вирішити всі труднощі з великою спадщиною свого батька він, як спадкоємець всього майна, спонукає членів своєї сім’ї, а також «розумних рабів своїх» відріктися від світу цього, в результаті чого його мати Калі (в монашестві Каллоні), сестри Єпихаріда та Теодотія, а також деякі раби приймають чернечий постриг у константинопольських монастирях.

На Афоні Григорій Палама подвизався в келії недалеко від Ватопеду під керівництвом преподобного Никодима, від якого прийняв чернечий постриг. В 1325 році разом з іншими ченцями покидає Афон через турецькі навали. Прийнявши у Фессалоніках священничий сан переселяється в околиці міста Верія, де за переданням проповідував апостол Павло, і засновує там чернечу общину. У 1332 році ієромонах Григорій Палама розпочинає писати богословські та поучительні твори, першим серед яких були «Житіє прп. Петра Афонського» та полемічний твір «Про введення у Храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці та Приснодіви Марії» проти тих, хто заперечував історичність цієї важливої події.

З того часу у житті святителя розпочинаються важкі та напружені часи, оскільки з багатьма його богословськими творами та вченнями не погоджувалась значна частина богословів та духовенства. У 1341-1342 р.р. розпочинається гоніння на Григорія Паламу, неправдиві його засудження та ув’язнення і навіть відлучення від Церкви. Однак на соборі, що відбувся 2 лютого 1347 року Григорія Паламу було повністю виправдано, а його противників натомість засуджено. Незадовго після виправдання Григорія Паламу було обрано на архиєпископа Фессалонікійського.

Незважаючи на це, противники святителя продовжували виступати проти нього, що спонукало скликанню двох соборів у 1351 році, які остаточно засудили його головного противника Нікіфора Григору, а архиєпископа Григорія Паламу проголосили «захисником благочестя». Черговий раз Православ'я восторжествувало.

14 листопада 1359 року (за іншими даними 1357 року) святитель Григорій Палама з останніми словами «До висот! До висот!...» відійшов до Господа.

Фактично відразу після смерті його було прославлено як місцевошануємого святого у Фессалоніках, де в кафедральному соборі Святої Софії було поховано тіло архиєпископа Григорія Палами, а вже 1368 року соборним рішенням Синоду Константинопольської Церкви він був офіційно вписаний у календар Святої Софії в лику святителя стараннями патріарха Філотея Коккіноса, який також уклав його похвальне житіє та службу святителю.

Православна Церква встановила пам’ять святителя Григорія Палами в день смерті 14 листопада та у другу неділю Великого Посту, наступну після Торжества Православ'я, як символ продовження останнього, бо перемога вчення святителя Григорія Палами над супротивниками та доведення його правильності подібна була до перемоги над іконоборцями.

 

Святий угодниче Божий Григорію, моли Бога про нас.

21 березня 2021 року Божого. Неділя. Торжество Православ’я, Великий пiст

 

 

У неділю першої седмиці Великого посту у церквах звершується особливий чин – чин Торжества Православ’я. Мовою оригіналу свято має назву «Κυριάκε τής Ορθοδοξιας», що у дослівному перекладі означає «владування правомислія». Воно було встановлене в IX ст., в пам`ять остаточної перемоги над ворогами православ`я – іконоборцями.

Вчення про шанування ікон, засноване на св. писанні і затверджене звичаєм перших християн, до VIII ст. залишалося недоторканним. Але єресь іконоборства, що з`явилася у Візантії, поширилася по багатьох країнах. Церква Божа піддалася гонінню, більшому ніж від язичників. Більше 100 років лилися сльози і невинна кров істинно православних, які боролися за право зображувати на іконах Господа Нашого Ісуса Христа, Божу Матір і святих, а також молитися перед іконами. Цих православних запроторювали у в`язниці, піддавали мукам і навіть багатьох страчували. Ікони та мощі святих спалювалися.

Після VII Вселенського Собору (787 р.), на якому було підтверджено необхідність шанування ікон, настало послаблення гонінь, але тільки в середині IX ст. відбулася остаточна перемога над цією єрессю, було звільнено з темниць ув`язнених іконошанувальників і повернуто на колишні посади, а іконоборцям було запропоновано або відректися від цієї омани, або припинити церковне служіння. Христолюбива цариця Феодора оголосила: «Хто не вшановує зображення Господа нашого, Його Пресвятої Матері і всіх святих, нехай буде проклятий!»

Мефодій, вибраний Патріархом Константинопольським, встановив тоді ж особливе святкове богослужіння. У першу неділю Великого посту 19 лютого 843 р. відбулося урочисте богослужіння в Софійському соборі у Константинополі де й вперше православні християни відслужили особливий чин, який назвали Торжеством Православ`я.

У XII і XIV ст. ця служба була значно доповнена за рахунок включення інших текстів, що зображають головні догмати християнства. Служиться чин Торжества Православ’я в кінці літургії. Священнослужителі виходять на середину храму і чинять молебний спів перед іконами Спасителя і Божої Матері, молячись Господу про утвердження у вірі православних християн і про навернення на шлях істини усіх, хто відступився від Церкви. Потім диякон голосно читає символ віри і виголошує «вічну пам’ять» усім спочилим оборонцям віри православної і «многії літа» - живим. Ця служба являє собою торжество Церкви над усіма єресями і розколами, які коли-небудь виникали. У ній стверджується не тільки православне вчення про іконошанування, а й усі догмати і постанови семи Вселенських Соборів.

Ми вчимося говорить «ні» і в сучасному житті. І місія Церкви в цьому вимірі сьогодні як ніколи важлива. Сучасне суспільство застерігає від категоричности. Воно всіляко схиляє нас до компромісів, до "політкоректности", перестерігає перед тим, щоб нам рішуче і однозначно говорити «ні» спокусам, які приходять. Нас привчають до думки: якщо ти сам не крав, а тільки дивився, щоб не впіймали того, хто вкрав, то ти вже ніби й не злочинець. Якщо ти не голосував «за», а тільки стримувався, то ти ніби й не підтримував тих, хто виступає з декларуванням злочинних ідей. Якщо ти сам не брав участи в якихось неправедних зібраннях, але допомагав скликати і охороняв їх, то ніби й не був причетний до того, хто, влаштовуючи їх, чинив злочин.

Церква рішуче й однозначно вчить нас захищати правду і ніколи не потурати неправді. Вони вимагає не тільки не бути учасником неправдивого зібрання, але й жодним чином не сприяти його проведенню. Перший псалом починається словами: «Блажен муж, що не ходить на раду безбожних» (Пс. 1:1). І перша заповідь, яку дає Господь Мойсеєві на Синайській горі, нагадує: «Я є Господь Бог твій… хай не буде тобі інших богів передо Мною!» (Вихід 20:2-3).

День торжества православ’я вчить нас не приймати інших "богів", не приймати морального релятивізму, тобто пристосовництва, зміни своєї моралі залежно від зміни суспільної ситуації, від того, хто приходить до влади. Церква сьогоднішнім святом закликає нас завжди бути вірними Христові, вірними навчанню церковних соборів: бути православними. І нагадує, що православ’я – це не означення конфесійної належности. Православ’я, незалежно від тієї чи іншої еклезіальної традиції, означає належність до єдино правдивої християнської Церкви, до Церкви, яка спирається на вчення Нікейського, Константинопольського та інших соборів, на прийнятий ними Символ віри.

День торжества православ’я урочисто стверджує: є тільки одна істина, двох правд не може бути. І завдання кожного з нас – повсякчас у своєму житті, у своїй суспільній діяльності боронити цю істину, бути з нею на боці правди, і ніяким чином не сприяти її ворогам. Саме тому цей день і є святом християнської мужності, святом твердості у вірі.

Прославимо ж Господа і всіх Його святих у їх святих іконах.


“Пречистому Твоєму образу покланяємося, Благий, просячи прощення гріхів наших… радістю наповнив єси все, Спасе наш, прийшовши спасти світ”.

Яндекс.Метрика