narrow default width wide

Breadcrumbs

14 жовтня 2017 р.Б. Покрова Пресвятої Владичиці Богородиці і Приснодіви Марії

 

Ап. вiд 70-ох Ананiї (І). Прп. Романа Солодкоспiвця (бл. 556). Прп. Сави Вишерського, Новгородського (1461). Прп. Домнина Солунського (ІV). Прмч. Михаїла, iгумена Зовiйського, i з ним 36 прмчч. (780 – 790).

Святкування на честь хiтона Господнього i стовпа Животворчого (Груз.).

Люблiнської, Псково-Покровської, Касперiвської, Браїловської, Гербовецької i Барської iкон Божої Матерi.

 

Чудесне явлення Богоматері у місті Константинополі відбулося за Візантійського імператора Льва VI Філософа, у православній Влахернскій церкві Пресвятої Богородиці. У цій церкві зберігалась риза Богородиці, яка була перенесена з Палестини у 474 році.

У 910 році першого числа місяця жовтня о четвертій годині ночі, коли звершувалась всеношна служба у храмі, наповненому людьми, Андрій Юродивий, звівши очі, побачив Пресвяту Діву Богородицю. Святий Андрій побачив, як від царських дверей — так звалися у греків головні вхідні двері церкви — йшла світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Іоана Хрестителя і святого Іоана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Мати підходить до престолу, довго молиться і плаче. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку–покров–омофор (з грецької мафоріон), і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і Єпіфаній, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресвята Богомати прийшла, щоб рятувати місто. Бачачи це , святий Андрій сказав учневі своєму, блаженному Єпіфанію:

- Чи бачиш брате, Царицю і Владичицю всіх, Яка молиться за весь світ?

Єпіфаній відповів:

- Бачу, святий отче, і жахаюся.

Чутка про явлення Діви Марії розійшлась дуже швидко по Константинополю. Це дивовижне явлення мало велике значення та знамення для народу. Тому що саме у ті часи на них нападали сарацини. Мешканці Константинополя, почувши про це з’явлення, зраділи, що Бог молитвами Заступниці визволить усіх від біди, яку заподіяли їм вороги, що вдерлися в їхню імперію. І справді, невдовзі, після з’явлення Діви Марії ворогів Церкви було переможено.

Україна ще з давнішніх часів молилась про заступництво за нас перед Богом. Наші князі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирали Пречисту Діву Марію за свою Покровительку й Опікунку. Князь Ярослав Мудрий 1036 р. розбиває печенігів і з вдячності до Бога і Його Пресвятої Матері будує в Києві собор Святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах. В церкві Благовіщення він 1037 р. віддає увесь народ в опіку Божої Матері. І так, з волі нашого монарха Пресвята Богородиця стає офіційною Заступницею, Покровителькою і Царицею нашого українського народу.

Князь Мстислав, в поході проти черкесів обіцяє збудувати церкву в честь Божої Матері, якщо Вона допоможе йому перемогти ворога. Він перемагає і радо виконує свою обітницю.

Князь Володимир Мономах у своїх споминах каже, що свою перемогу над половцями завдячує Богові і Пречистій Діві Марії. Наші князі і їхнє військо, йдучи в похід проти половців у 1103 р., складали обітниці Богові і Пречистій Діві Марії, і розбили половців. Князь Ігор Святославович, герой епосу "Слово о полку Ігоревім", після своєї втечі з полону, йде з поклоном до чудотворної ікони Божої Матері, щоб їй подякувати за поміч і порятунок.

Галицький король Данило після успішного походу на Чехію спішить з подякою до ікони Пречистої Діви Марії в Холмі та з поклоном складає Їй багаті дари. Наші славні Запорожці мали на Січі церкву в честь Покрови Пресвятої Богородиці. Вибираючись в похід на ворога, козаки проводили молебень до своєї Покровительки і ревно співали "Під Твою милість прибігаємо".

В часах всенародного лихоліття, Її свята ікона знаходиться в кожній українській хаті. Історія нашого народу записала нам багато чудесних випадків помочі Божої Матері, передусім у часі нападу ворогів на нашу землю.

Ми, особливо у нинішній час, повинні пам’ятати не тільки про видимих а й про невидимих ворогів християнства, котрі від Адама і до кінця світу будуть спокушати нас, християн. Ми повинні з покаянням звертатися до Пресвятої Владичиці нашої Богородиці.

Святий Давид говорить: “Коли ж хто не кається, Він гострить меч Свій, готує зброю Свою і направляє на нього. Готує для нього лук; стріли Свої робить палючими ” (Пс. 7,13–14). Щоб ми не були смертельно уражені всіма цими стрілами і могли уникнути небезпеки, дано нам знамення – покров Пречистої і Преблагословенної Діви. Покриті як щитом, Її омофором, ми залишаємося непошкодженими від стріл. Тому що наша Цариця має безліч щитів для нашої охорони. Пречиста Владичиця Богородиця знає, що наше життя на землі – війна: воює з нами ворог зі всіма своїми силами; він підняв проти нас свої полчища і оточив нас своїми легіонами, за словами псалмоспівця: “Бо пси оточили, зграя злих обступила мене” (Пс. 21, 17); “Розкрили на мене пащі свої, як лев, що шукає поживи й рикає” (Пс. 21. 14). Через те Небесна Цариця, бажаючи допомогти нам, підняла на ворога нашого всі сили небесні, закликала пророків та апостолів, зібрала мучеників і дівствеників, поєднала преподобних і праведних і явилася з ними, щоб надати нам допомогу, оточити нас сильним воїнством і здобути нам перемогу над ворогом. Як говориться в акафісті: ”Бо Нею здобуваються перемоги, Нею падають вороги”. Вона прийшла з ангелами, щоб заповідати їм – зберігати нас на всіх шляхах наших; Вона привела з собою сонми всіх святих, щоб, звершити за нас спільне моління, спільно принести і наші грішні молитви до Сина Свого і Бога нашого.

Між усіма святими, які явилися в храмі з Пречистою Дівою були два вибрані: святий Іоан Предтеча, більшого за якого не було серед народженого жінками (Мф. 11, 11), і святий Іоан Богослов, якого любив Ісус і який на вечері припав до грудей його (Ін. 21, 20). Їх обох як таких, які мають велику сміливість перед Богом, наша Молитвениця поставила з Собою, щоб разом з ними швидше схилити Бога на милість: ”Багато може щира молитва праведного ” (Як. 5, 16). Нехай кожен християнин молиться до нашої Заступниці зі щирим, чистим серцем і добрими думками.

Тому що кожне християнське свято – це не лише згадка чогось, що було давно і назавжди пішло. Кожна подія, яку святкує Свята Церква, це подія нинішня, для нинішнього дня і нинішньої людини. Ця подія завжди жива і дієва і через те повчальна і спасенна. Брати участь у церковному торжестві, у богослужінні з приводу свята – це значить бути причетним до події, яка святкується. Ця подія живе й досі, і Преблагословенна Богородиця молиться з нами і радіє, і уболіває серцем. Вона ніколи не залишала Свою любов до Бога і роду людського. Радість свята на честь Божої Матері оживляють в наших серцях віру в нашого Спасителя Господа Ісуса Христа і Його Пречисту Матір. Вони нагадують нам про велику, незбагненну любов Божу до нас грішних. І ця надія на милосердя Бога і Пресвятої Діви Марії нехай надає силу кожному із нас. Надія на Господа і Його Пречисту Божу Матір нікого і ніколи не посоромить. А Пресвята Богородиця своїм омофором-щитом допоможе нам у цьому.


Радуйся, Радосте наша, покрий нас від всякого зла чесним Твоїм омофором !

 

27 вересня 2017 р.Б. ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО.

 

 

Воздвиження Хреста Господнього, християнське свято, присвячене згадці про знаходження святою рівноапостольною царицею Єленою справжнього хреста, на якому був розп'ятий Ісус Христос, і Воздвиження його для загального вшанування і поклоніння.

Це Господське двонадесяте свято єдине, що одержало початок одночасно із самою подією, якій воно присвячене. Перше Воздвиження відсвятковане в Єрусалимській Церкві на початку IV ст. при самому знаходженні хреста. Джерела називають різні дати цієї події – 313, 326. Найбільш достовірним є свідчення Олександрійської хроніки VI ст., що відносить його до 14 вересня 320 р.. За переказом, цариця Єлена, мати імператора Костянтина Великого, у 325 р. відправилася в Єрусалим з метою відшукати хрест, на якому був розп'ятий Господь, і місце поховання Христа. У результаті розкопок на місці храму Венери було знайдено три хрести. Для того, щоб довідатися, на якому з них був розп'ятий Господь, хрести по черзі покладали на померлу людину; коли поклали третій хрест, померлий ожив. Від скупчення великої кількості людей не всі могли бачити і цілувати Хрест Господній; тоді Патріарх Єрусалимський Макарій піднявся на відвищення і воздвиг Хрест так, щоб народ міг його бачити. Ця подія і була покладена в основу богослужбового чина Воздвиження Хреста. Частинки древа Животворящого Хреста були розіслані по всій імперії.

Зі святом Воздвиження Хреста в 335 було з'єднане відновлення храму Воскресіння, побудованого Костянтином Великим на місці знаходження Хреста. Єрусалимська церква здійснювала ці свята щорічно з великою урочистістю. За свідченням західної прочанки в Єрусалим кінця IV ст. Сильвії Аквітанки і церковного історика Созомена (V ст.), святкування в Єрусалимі продовжувалося вісім днів, і щодня служба відбувалася в різних місцях при скупченні безлічі прочан. Церкви прикрашалися так само, як на Великдень і Богоявлення.

Особливо широке поширення й урочистість свято Воздвиження одержало після знаходження Хреста Господнього в результаті укладання миру в 628 між Візантією і Персією. Свято стало називатися Всесвітнім Воздвиженням Чесного і Животворящого Хреста, тобто загальним для всіх церков Всесвітньої церкви. 3 травня – день урочистого внесення святого древа Імператором Іраклієм у Єрусалим – став святкуватися в Західній церкві з VII ст. як «день знаходження Хреста».

Воздвиження має день передсвята і сім днів післясвяткування. Оскільки у свято Воздвиження відбувається служба хрестові, то в цей день належить дотримуватись строгого посту. Після Вечірні хрест Господній виноситься і покладається на престол; на Утрені, після великого славослів'я, хрест виноситься з вівтаря, покладається на середині храму для поклоніння; у соборних храмах і монастирях відбувається особливий чин Воздвиження хреста.


Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитаємо хрест Твій Чесний, що ним Ти спас нас від неволі вражої.

21 вересня 2017 р.Б. РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ.

 

 

Різдво Пресвятої Богородиці - велике дванадесяте свято.

Господь, перш ніж народитися на землі як людина для спасіння світу, приготував свою Пречисту Матір, яка народилася у галилейському місті Назареті від праведних батьків Іоакима та Анни. Св. Єпіфаній говорить: «Іоаким – значить приготування для Господа, або від Іоакима приготувався храм Господа, тобто Пресвятая Діва Марія; Анна – благодать, тому що Іоаким і Анна одержали благодать через зачаття від них благословенної Діви». По батькові Діва Марія походить з царського роду, по матері – від архієрейського, і таким чином вона увінчана славою і честю; славою – бо від кореня царського проросла, честю – бо з архієрейського племені виросла.

Батьки Діви Марії дожили до глибокої старості, але не мали дітей. Вони дуже сумували через це, часто молилися Богові і просили його, щоб дарував їм дитя. І при цьому дали обітницю – коли в них народиться дитя, то вони його посвятять на служіння Богові.

Після довгих переживань і молитов це бажання Іоакима та Анни здійснилося. У них народилась дочка, яку щасливі батьки назвали Марією. Так назвав її ангел, який сповістив про її народження. «Марія або Маріам, – говорить св. Єпіфаній, – означає володарка і надія. Бо вона мала народити Господа, який є сподівання народів». «Марія, ставши Матір'ю Творця, – говорить св. Іоан Дамаскін, – дійсно стала володаркою всіх народів».

На спомин Різдва Пресвятої Богородиці з давніх-давен встановлено церквою Свято. Згадка про це свято дійшла до нас з IV ст., коли рівноапостольна княгиня Ольга побудувала храм в пам'ять про народження Матері Божої. В VI ст. про святкування Різдва Богородиці згадує святий Григорій Двоєслов у своєму секрементарії. Йосиф студит прославив Різдво Пресвятої Богородиці багатьма піснями, які і сьогодні співають в церквах в дні святкування Різдва Діви Марії: «з давніх-давен оспівуємо святе народження Твоє, шануємо благословенне зачаття Твоє, Богом обрана Невісто Діво». Святкуючи Різдво Пресвятої Богородиці, Церква і священики прославляють найвищу ступінь наближення божества до людей, його благодатне єднання з ними в образі Діви, народженої з благословення Божого.

Святий Андрій Критський у своєму слові на день Різдва Пресвятої Богородиці говорить: «Нинішнє свято є для нас початком свят, воно служить провісником благодаті і істини».

За словами святого Іоана Дамаскіна: «День Різдва Богородиці є свято всесвітньої радості, тому що Богородицею весь рід людський обповився і смуток праматері Єви змінився на радість».

Євангеліє благовіщає про зустріч Пресвятої Діви Марії після благовіщення з праведною Єлизаветою, у якої заворушилась дитина в утробі її. І Єлизавета наповнилась Духом Святим і пророкувала: «Благословенна ти між жонами і благословен плід утроби Твоєї!», а Марія промовила: «Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій у Бозі, Спасі моїм, бо зглянувся на смирення раби своєї, ось-бо віднині ублажатимуть мене всі роди, бо вчинив мені велич всемогутній, і святе ім’я Його» (Лук. 4, 39—49).

На Літургії Євангеліє сповіщає про проповідь Ісуса Христа, за яку ублажали не тільки Його самого, але і Його Матір:

«Одного разу прийшов Ісус до одного села; тут жінка на ім’я Марфа прийняла Його у свій дім. У неї була сестра, що звалася Марією, котра сіла біля ніг ісуса і слухала Слово Його. Марфа ж клопоталася про велике частування і підійшовши, сказала: Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй , щоб допомогла мені. Ісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочечся про багато що. А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї. Коли ж Він це говорив, одна жінка з натовпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе! А він сказав: блаженні ті, що слухають Слово Боже і виконують Його» (Лук. 54, 38—42; 11, 27—28).

Різдво Богоматері – це початок неосяжної для людського розуму таємниці боговтілення і нашого спасіння.

Різдво Пресвятої Владичці нашої Богородиці та Приснодіви Марії є джерелом радості й утіхи. В особі Богоматері Бог дарував світові особу, перед Якою схиляється стільки людей, підноситься стільки молитов, перед Якою виливаються ріки людських сліз. Матір Божа так повно і ясно Сама про себе сказала словами гімну: «Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій у Бозі, Спасі моєму» (лк. 1, 46-47). У цьому все Її життя – прославляти Бога за мудрість творіння, за Його промисел, за любов і милосердя. І це, попри скорботи та страждання, якими переповнювалось Її материнське серце біля Хреста Господнього.

«І зрадів дух мій у Бозі, Спасі моєму», - у цьому Її повсякчасна настроєність. Вона бачила людські слабкості й пороки. Вона бачить їх і нині, і по-материнському уболіває серцем. Але, незважаючи на це, вона залишається на висоті споглядання вищої небесної святості, і дух її завжди радіє у Бозі Спасителі, який приніс себе в жертву заради спасіння усього людства. У цій Богородичній радості – джерело благодатного впливу Божої Матері на серця віруючих, які підносять до неї свої молитви. Дійсно, скільки людей, які з вірою благають її материнської домоги, одержують зцілення і розраду.

За прикладом Богоматері християнин повинен завжди величати Бога і радіти у Бозі. У цій радості не може бути місця для скорботи, смутку чи відчаю, самотності або відчуженості. Усіх любить Господь і за всіх безперестанно просить Його Пречиста Матір.

Як часто в житті ми відчуваємо прагнення чистоти, оновлення та радості. І як часто наша негідність, наші гріхи закривають світло радості та слави Божої. У день Різдва Владичиці нашої Богородиці звернімось до Неї і проситимемо Її – Пречисту і Пренепорочну, щоб Вона допомагала нам перемагати гріх і всяку нечистоту, щоб ми могли чистим серцем славити Бога і радіти у Ньому. Хто звертається до Неї з вірою і надією, не залишиться безутішним і не почутим, Їй дана благодать молитися за нас.


Величаємо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо святих Твоїх батьків, і всеславне славимо Різдво Твоє.


О Найсвятіша і Богом вибрана Діво, Володарко наша Богородице, Неба і землі Царице, що на радість і потіху усьому світові від безплідних і бездітних родичів Богом дарована!


Народжена Божим Провидінням Ти відкинула безпліддя тієї, що Тебе народила, і нині Своїм заступництвом біля престолу Вседержителя сотвори наші безплідні серця плодоносними і зроби їх безплідними на лихі вчинки, нехай стануть гнилими слова і нечисті помисли наші.


О Всеблаженна! Зроби нас дітьми Божими, щоби завжди добрі діла благоплідно приносили. Своїм пречистим Різдвом Ти заспокоїла плач праматері нашої Єви і звільнила праведних родичів Своїх від зневаг та безпліддя, тож і нині втихомир плач та численні хворобливі й гріховні зітхання наших душ і визволи усіх нас від неприємного запаху наших злих діл, від безчесних пристрастей і усякої рабської неволі.


Та найбільше просимо Тебе, Всесвята Богородице Маріє, дай нам у світлий день Різдва Твого, чистим серцем розуміти і пам’ятати, з якою радістю і вдячністю неплідне лоно святої праведної Анни носило Тебе. А ми не лише на словах, але й ділами своїми завжди будемо щиро прославляти Тебе, співаючи: слава пришестю Твоєму, Чистая. Слава Різдву Твоєму. Слава Дівству Твоєму, Мати Неневісная.


Удостой нас разом з Тобою безупинно славити і величати Найсвятіший Плід Твій, неопалиме виношений, Котрому належить слава, честь і поклоніння з Безпочатковим Його Отцем і Всесвятим і Благим і Животворчим Його Духом нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь.

 

11 вересня 2017 р.Б. Усікновення голови святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана.

 

 

Величаємо тебе, Хрестителю Спасів Іоане, i шануємо всi чесної твоєї глави усiкновення.

 

Святому Івану, Предтечі Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, судилося передувати своїм народженням і своєю смертю народженню Господа і Його смерті. Подібно до того, як на землі він проповідував про пришестя Господа, сказавши: "Йде за мною Сильніший за мене" (Мк. 1, 7), так і душам святих праотців, які перебували в пеклі, він повинен був проповідувати пришестя Господа, бо Предтеча Іван мав сказати тут, що вже явився очікуваний у світі Месія. І подібно до того, як Господь наш Ісус Христос постраждав за гріхи людські, так і Предтеча Його отримав мученицьку кончину через беззаконня Ірода. Трапилося ж це так.

Ірод, званий Антипою, син старшого Ірода, який знищив вифлеємських немовлят, - лихий паросток від лихого кореня. Йому підкорялася Галілея. Спершу він одружився з дочкою Арефи, царя аравійського. Він прожив з нею немало часу, але згодом, полонений красою Іродіади, дружини Филипа, свого брата, зблизився з нею, бо вона прагнула його. На вимогу цієї перелюбниці він прогнав від себе свою першу законну дружину й одружився з дружиною свого брата, проти закону, бо, якби й помер його брат, він не міг би взяти його дружину, оскільки залишалася в живих дочка брата, народжена від тієї дружини. (Тогочасний закон повелівав брати дружину померлого брата (вдову) тільки тоді, коли померлий брат не залишав після себе дітей). Достовірно повідомляють, що Ірод відняв дружину у Филипа, свого брата, ще тоді, коли той був живий. Таким чином, він учинив велике беззаконня, як хижак, перелюбник і кровозмісник.

Побачивши беззаконня, яке чинив Ірод, ревнитель закону Божого, викривач людських гріхів і проповідник покаяння, святий Іван Хреститель не змовчував, а перед усіма викривав Ірода як перелюбника і грабіжника, що відняв дружину у брата свого, і казав йому:

- Не годиться тобі мати дружину Филипа, твого брата.

А Ірод, не терплячи викриття, наказав кинути Івана до в'язниці та закувати його в кайдани. Особливо гнівалася на святого дружина Ірода - Іродіада, і дуже хотіла його смерті, але не могла його убити, бо сам Ірод оберігав в'язня від лихого наміру своєї дружини: він вважав Івана праведним і святим мужем. Раніше він з насолодою слухав його і, натхнений його повчаннями, творив багато добра. Тому Ірод не насмілювався віддати Івана на смерть. Проте він боявся не стільки Бога, скільки людей, як говорить євангеліст Матфей: "І хотів убити його, та побоявся народу, бо його вважали пророком" (Мф. 14, 5). Ірод побоювався, щоб народ не повстав проти нього і не підняв заколоту. Саме через це він не насмілювався явно віддати на смерть пророка і Хрестителя Господнього, улюбленого і шанованого всіма. Він мучив його у в'язниці, бажаючи закрити незамовкаючі вуста свого викривача.

Святий Іван досить довго пробув у в'язниці. Його учні збиралися у нього. Іван часто повчав їх побожного життя, згідно з законом Божим, і сповіщав їм про Месію, Який уже прийшов у світ і до Якого він посилав їх, як про це сказано і в Євангелії: "Іван же, почувши у в'язниці про діла Христові, послав двох зі своїх учеників запитати Його: "Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?" (Мф. 11, 2-3). Він посилав запитати не тому, що сам не знав; бо як він міг не знати Того, Кого сам хрестив і над Ким він бачив Дух Святий, що зійшов із небес, про Якого чув і голос Отця, Який свідчив, і на Якого, нарешті, сам указував перстом, кажучи: "Ось Агнець Божий" (Ін. 1, 36).

Іван посилав учеників своїх запитати Господа, щоб вони на власні очі побачили славні чудеса, які творив Господь, і щоб остаточно переконалися в тому, що Він (Ісус Христос) прийшов спасти рід людський.

Настав день, коли мало відбутися святкування дня народження Ірода. Зібравши всіх князів, воєвод і старійшин Галілеї, Ірод влаштував для них великий бенкет (Мк. 6, 21). Під час бенкету донька Іродіади танцювала і своїм танцем дуже догодила Іродові, а ще тим, що возлежали біля нього. Навчена своєю жорстокою матір'ю, вона попросила в Ірода голову святого Івана Хрестителя й отримала прошене, бо Ірод присягнувся їй дати все, чого б вона не забажала, навіть половину його царства. Окаянний не побажав порушити свою клятву, не схотів засмутити мерзенну матір танцівниці, але забув про той страх, через який він не наважувався досі вбити Івана, забув також і про його святе життя і, як сп'янілий, розпалився наміром пролити невинну кров. І він негайно послав ката до в'язниці, наказавши відсікти голову Івана й принести її на тарелі.

Таким чином, Предтечу Христового за викриття беззаконного співжиття Ірода з Іродіадою було усічено у в'язниці вже пізно вночі, бо той мерзенний бенкет святий євангеліст Марк назвав вечерею. "Вечерю, - говорить євангеліст, - робив вельможам своїм" (Мк. 6, 21). Ця вечеря затягнулася далеко за північ, і коли всі вже упилися вином і натішилися танцем безсоромної дівчини, саме тоді й сталося те неправедне вбивство. І принесли голову святого Івана на тарелі посеред бенкету, причому кров ще капала і (як повідомляє дехто) голова прорікала Іроду ті самі викривальні слова:

- Не годиться тобі мати дружину Филипа, брата твого.

І сильний страх обійняв тоді всіх, хто возлежав і стояв на тій вечері, від побаченого: людську голову принесли, як їжу, на тарелі. Вона стікала кров'ю, ворушила вустами і прорікала слова. І цю голову танцівниця взяла своїми зухвалими руками й віднесла до своєї матері. Іродіада, узявши її, проколола голкою язик, що викривав її беззаконня. Посміявшись чимало часу, Іродіада не дозволила поховати голову разом із тілом, бо боялася, що Іван воскресне і почне знову викривати її та Ірода. Тіло святого Предтечі його ученики тієї ж ночі забрали з в'язниці й поховали в Севастії. А голову Хрестителя Іродіада закопала в землі, у себе в палаці, в ганебному і потаємному місці.

Після вбивства святого славного Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, окаянний Ірод вчинив не менше лиходійство, бо він глузував із Господа нашого Ісуса Христа під час Його вільних страждань за нас, як про це розповідає святий євангеліст Лука. Ірод зі своїми воїнами принижував Ісуса і, посміявшись із Нього, одягнув Його в світлий одяг і відіслав назад до Пілата (Лк. 23, 11).

Проте помста Божа не забарилася звершитися над пророковбивцею і хулителем Христовим: з одного боку, кров Івана взивала до Бога про помсту Іроду, як колись кров Авеля - про Каїна (Бут. 4, 1-16); з другого боку, - інше беззаконня Ірода (особливо знущання над Господом нашим Ісусом Христом) накликало на нього праведну кару Божу. Через деякий час Ірод позбувся царства і життя разом з Іродіадою і танцівницею. Арефа, цар аравійський, помстившись за безчестя і наругу над його донькою, зібрав воїнів і пішов із ними на Ірода. Так само й Ірод, зібравши своїх воїнів, вийшов на боротьбу з Арефою. Відбулася битва, воїни Арефи перемогли воїнів Ірода. Ірод зазнав поразки: майже всіх його воїнів було вбито, а сам він ледь врятувався. Після цього римський кесар позбавив Ірода влади та всіх багатств і заслав на ув'язнення з перелюбницею та її дочкою спочатку до Ліона, галльського міста, а звідти - в Ілерду, іспанське місто, там Ірод і закінчив своє життя в бідності та злигоднях. Перед своєю смертю він побачив смерть танцівниці, своєї доньки, яка загинула за наступних обставин.

Одного разу взимку вона захотіла перейти річку під назвою Сикоріс. Коли вона йшла, крига під нею підломилася, і вона впала у воду, занурившись по шию. З правосуддя Божого, лід здавив її шию так, що вона повисла у воді, тримаючи голову на поверхні. І подібно до того, як вона танцювала колись ногами по землі, так і цього разу вона безладно рухалася, не дістаючи ногами до землі, а швидка течія річки коливала її. Проте ніхто не міг допомогти їй. І доти вона висіла окаянна у воді в такому положенні, поки гострий лід не перерізав її шию. її мерзенний труп, занесений водою під лід, не знайшли, а голову її, відсічену не мечем, а кригою, принесли до Ірода та Іродіади, як колись голову Предтечі. Так покарало правосуддя Боже танцівницю, яка була винна в усіченні чесної голови святого Івана.

Після цього загинув і беззаконний вбивця Ірод з мерзенною Іродіадою: розповідають, що їх було живцем закопано у землю.

А святий Іван, як за свого життя, так і після кончини, був Передвісником Христа Господа. Бо, передуючи зішестю Господа в пекло, він благовістив тим, які знаходилися в пеклі, про Бога, Який явився в плоті й порадував святих праотців. Із ними його було взято з пекла, яке руйнувалося після воскресіння Христового, і він сподобився багатьох вінців у Царстві Небесному як дівственник, як пустельник, як вчитель і проповідник покаяння, як пророк, як Предтеча й Хреститель і як мученик.

 

Святий Іване Христителю, прехвальний і вселенський апостоле, найкращий сину пустині і справжній друже Христа, моли Його, щоб були помилувані душі наші!

 

28 серпня 2017 р.Б. Успіння Пресвятої Владичиці Богородиці і Приснодіви Марії.

 

 

 

Ікони Софiї, Премудрості Божої (Новгородської). Шанованi ікони Успiння Божої Матерi: Києво-Печерська (1073), Бахчисарайська (ХV), Овинiвська (1425), Псково-Печерська (1472), Семигородна (ХV) та Пюхтицька (ХVІ).

Моздоцької (ХІІІ), Ацкурської (І), Цилканської (ІV), Влахернської (Груз.), Володимиро-Ростовської (ХІІ), Гаєнатської (ХІІІ), Чухломської (ХІV), Сурдезької (1530), Тупичевської (ХVІІ) iкон Божої Матерi.

 

 

За традицією східної церкви, свято Успіння Пресвятої Богородиці або, як кажуть у народі, Перша Пречиста, належить до переліку дванадцяти найбільших свят церковного року, під час якого згадують упокоєння, воскресіння та прославлення Матері Божої.

Церква називає преставлення, або перехiд Пресвятої Богородицi iз земного у вiчне життя - Успiнням. Матінка Божа просила не сумувати, а радіти з приводу її Успіння, тому що перед лицем сина обіцяла не залишати світ і після смерті.

Мiж Успiнням Пресвятої Богородицi i нашим переходом iз тимчасового земного життя у вiчне є рiзниця, яка полягає в тiм, що Божа Матiр перейшла у вiчне життя, в Царство Сина Свого з душею i тiлом, а ми, християни, переходимо тiльки душею, а воз'єднання душi з тiлом буде пiд час загального воскресiння мертвих, тобто в друге пришестя Христове. Це буде так обов'язково! Бо для того i прийшов на землю Син Божий i став людиною, подiбною до нас в усьому, крiм грiха, щоб подолати нашу смерть i визволити нас вiд рабства грiха.

Успiння Пресвятої Богородицi вiдбулося так. Пiсля смертi i воскресiння Господа нашого Iсуса Христа Божа Матiр перейшла жити до улюбленого Його ученика св. Iоана Богослова. Як пам'ятаєте з Євангелiя, вмираючи на хрестi, Iсус Христос сказав Своїй Матерi: "Жоно, це - син Твiй", а ученику (Iоану Богослову): "Це - Мати твоя. I з цього часу прийняв Її ученик до себе" (Iн. 19, 26-27). Померла Божа Матiр в Єрусалимi до його зруйнування римлянами i була похована в Гефсиманському саду в усипальницi поруч з її батьками, святими i праведними богоотцями Iоакимом i Анною.

На поховання Своєї Матерi Господь дивним чином зiбрав усiх Своїх ученикiв, якi в той час уже розiйшлися по всьому свiту для проповiдi Євангелiя Христового. Як свiдчать Церковнi Передання, апостоли прибули в Єрусалим на хмарах. Поховання Божої Матерi було урочистим. Коли похоронна процесiя наближалася до Гефсиманського саду, один єврей на iм'я Афонiй, який ненавидiв Iсуса Христа, Його Матiр i християн, вирiшив вчинити злочин - перекинути грiб з тiлом Божої Матерi. Та коли вiн тiльки доторкнувся до гробу, невидимий ангел вiдсiк йому руки. Господь не допустив наруги над тiлом Своєї Матерi. Спроба злочину була покарана Богом миттєво. Афонiй тут же покаявся у своєму тяжкому грiху, увiрував i був зцiлений апостолами.

Як бачите, Господь може карати людей за злочини миттєво, а може терпiти нашi грiхи довго. Грiх, який вчинив Афонiй, називається святотатством, тому що вiн посягнув на найсвятiше - одушевлений кивот, - кивот, який вмiстив у собi Сина Божого. Всяка людина, що посягає на храм Божий i на все святе, що є в ньому, є святотатець. Господь покарав i карає всiх святотатцiв. Ми є свiдками того, як Бог покарав руйнiвникiв церков i тих, хто глумився над святинями: iконами, Святим Письмом, ризами, богослужбовими книгами... Всiм нам треба розумiти, що грiх i всяке зло не може бути не покараним, якщо людина не покається, бо зло несе кару само в собi.

На похованнi Божої Матерi були всi апостоли, крiм ап. Фоми. I не був вiн у Гефсиманському саду не випадково, а за Провидiнням Божим. В той час ап. Фома проповiдував Євангелiє Христове в Iндiї. Коли ж вiн прибув до Єрусалима, теж на хмарi, - для Бога i неможливе з людської точки зору - можливе, i побажав поклонитися тiлу Божої Матерi, вiдкрили гроб, а тiла там не було. Син Божий взяв тiло Своєї Матерi на небо у Своє вiчне Царство. Ап. Фома засвiдчив Воскресiння Христове. Його невiр'я Церква називає блаженним, тому що воно стверджує вiру церковну у Воскресiння Христове. Вiдсутнiй пiд час поховання Божої Матерi, ап. Фома засвiдчив, що Господь воскресив тiло Пресвятої Богородицi, зробив його нетлiнним i взяв душу i тiло Своєї Матерi у Своє Царство Слави. Того ж дня увечері, під час обряду переломлення хліба в пам'ять про померлу, апостоли побачили Богородицю, яка їм сказала: «Радійте! Я з вами назавжди»...

Свята Церква шанує Пресвяту Богородицю i сповiдує Її вищою за всiх святих i навiть вищою за всiх ангелiв i архангелiв. Вона називає Божу Матiр чеснiшою вiд херувимiв i славнiшою вiд серафимiв.

Чому так величає Церква Пресвяту Дiву Марiю? Пресвята Дiва Марiя є Богородиця. Вона породила Того, Хто, будучи iстинним Богом, у саму мить зачаття вiд Святого Духа в Її утробi сприйняв у єднiсть Своєї Iпостасi, тобто Своєї Особи, людську природу. Дiва Марiя народила Господа нашого Iсуса Христа не за Божеством Його, а за Його людською природою, яка з самої першої хвилини Боговтiлення стала нероздiльно й iпостасно з'єднана в Ньому з Його Божеством. Дiва Марiя народила не просту людину, а iстинного Бога, i не просто Бога, а Бога у плотi. Вiн прийняв тiло не з неба, а вiд Дiви, i це тiло єдиносущне з нашими тiлами, окрiм грiха. Ось чому ми називаємо Марiю Приснодiвою i Богородицею. I з цiєї причини Син Божий не залишив Свою Матiр у гробi, а взяв Її на небо з душею i тiлом.

Дорогi браття i сестри! Будемо ж не тiльки шанувати Пресвяту Богородицю, а й звертатися до Неї в молитвах, бо Вона є всесильна Заступниця роду християнського. Силу Своїх молитов перед улюбленим Сином Своїм Вона показала через безлiч чудотворних iкон, якi є матерiальними свiдками Її небесної допомоги християнам, що звертаються до Неї з молитвами. Будемо ж благати Божу Матiр i ми, щоб Вона Своїми всесильними молитвами перед Сином Своїм Господом нашим Iсусом Христом допомогла i нам, i всьому нашому народовi.

 

Про що молити Тебе, чого просити в Тебе? Адже Ти все бачиш і знаєш Сама, подивися в наші душі і дай їм те, що потрібно. Ти, що все перетерпіла, все перемогла – все зрозумієш. Ти, що сповила Немовля у яслах і прийняла Його Своїми руками з Хреста, Ти одна знаєш усю висоту радости і весь тягар горя. Ти, що отримала в усиновлення весь рід людський, поглянь на нас з материнським піклуванням. Із тенет гріха виведи нас до Твого Сина. Бачимо сльози, що зросили Твій лик. Це над нами Ти пролила їх, і нехай змиють вони сліди провин наших. Ось приходимо, стоїмо і чекаємо, що Ти відгукнешся, о Богомати, о Всехвальна, о Владичице! Нічого не просимо, тільки стоїмо перед Тобою. Серця наші, бідні людські серця, що знемагають в тузі за праведністю, покладаємо до Пречистих ніг Твоїх, Владичице! Дай усім, хто кличе Тебе, досягти Тобою вічного дня і лицем до лиця поклонитися Тобі.

 

 

Заступнице християн усердная, молитвенице до Творця надійная, не відкинь моління грішників, але поспішися як Благая на поміч нам, що з вірою взиваємо до Тебе: поспішися на молитву і скоро прийди на благання, бо Ти заступаєшся завжди за тих, що шанують Тебе, Богородице.

 

До Богородиці щиро нині удаймося ми, грішні і смиренні, і припадім у покаянні з глибини душі взиваючи: Владичице, поможи, змилосердившись над нами, поспіши, бо гинемо від безлічі провин. Не відпусти рабів Твоїх без нічого, бо Тебе за єдину надію нашу маємо.

 

Ми, недостойні, не перестанемо ніколи славити сили Твоєї, Богородице, бо коли б Ти не обороняла молитвою, то хто визволив би нас від стількох бід? І хто б нас донині вільними зберіг? Не відступимо, Владичице, від Тебе, бо Ти завжди спасаєш рабів Твоїх від усякого лиха.

 

 

Пресвятая Владичице, Богородице - спаси нас!

 

Яндекс.Метрика