narrow default width wide

Breadcrumbs

2 липня 2017 р.Б. Неділя 4-та після П'ятдесятниці.

 

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні ми переживаємо 4-ту Неділю після П’ятидесятниці. Кожної Неділі на Святій Літургії читається уривок Євангелія, який має за мету навчити нас християнськох чеснот, за допомогою яких ми б проводили Боговгодне життя.

У четверту неділю після засланні Святого Духа читається 25 зачало від Матфея ( 8, 5-13.), в якому розповідається про римського сотника, який звернувся до Христа з проханням уздоровити його слугу.

Чого ж навчає нас сьогоднішнє Євангеліє? Перш за все хочеться звернути увагу на два моменти сьогоднішнього Євангельського зачала: спершу сотник благає за свого раба і друге – що він просить Спасителя не входити до його оселі.

Отже, сотник звертається до Христа – людина звертається до Бога, тобто це звернення ми можемо називати одним словом – молитва. Сьогодні Церквою нам пропонується зразок молитви, яка була не тільки вислухана, але й задоволена. Що ж стало причиною такої прихильності Господа до цієї молитви? Може високий чин цієї людини, велика влада, чи може заможність? На це запитання відповідь дав Сам Господь: «і в Ізраїлі Я не знайшов такої віри». Отже віра сотника, віра, яка здивувала Самого Господа.

Але що ж зробило віру цього воєначальника такою унікальною, що немає навіть у Богомобраному народі? Як би це не дивно звучало - це прохання воєначальника не приходити до нього в дім, а вірніше сказати чеснота, через яку він це просив.

Римський сотник каже, обґрунтовуючи своє прохання: «я недостойний, щоб Ти увійшов у мій дім.» І далі: «Я людина підвладна, але, маючи у себе в підпорядкуванні воїнів, кажу одному: Іди, і йде; і другому: Прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби те, і робить». Тобто сотник показав, що підлеглі слухаються його беззаперечно - але тут влада Божественна, і він свою владу складає та визнає, що вона ніщо в порівнянні з тією, яку має Син Божий. Тобто будучи людиною, яка має величезні можливості він упокорює себе не тільки перед Богом, але й перед іншими людьми.

Відвідуючи Храм Божий протягом року ми можемо пригадати ще один Євангелький уривок, де люди також просять Спасителя не заходити в їхнє поселення, а саме коли Господь зцілив одного біснуватого і дозволив бісам увійти в стадо свиней, які потім кинулися з кручі в воду. В чому різниця між двома випадками? В першому випадку це глибоке смирення, а в другому –небажання змінити закоренілий гріховній спосіб життя.

Отже, сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про чесноту смирення, яка зробила віру живою, а молитву діяльною. Як сіль надає смаку їжі, так смирення надає силу чеснотам, без чого всі наші духовні подвиги та зусилля стають марними.

Дуже часто стається так, що ми стоїмо у Храмі, виконуємо "зовнішні" обов'язки та приписи поведінки в церкві, але далекі від того, щоб свідчити глибоку віру в Бога своїм життям. Тобто ми можемо відвідувати церковні служби, поститися і молитися у визначений час, але якщо не має смирення і глибокої покори, тоді наша віра стає гордістю і в своїй фарисейській шанобливості людина починає вихвалятися власне людськими, зовнішніми досягненнями.
Послухаймо що про це каже Святий Іоан Золотоустий: «З покорою ніщо не може зрівнятися. Тому Христос розпочав від неї науку про блаженства. Він поставив покору на першому місці. Без неї не можливо осягнути спасіння. Хоча б хтось постив, молився, давав милостиню, але коли це робиться з гордості і немає покори, то все розпадеться і загине, а коли робиться з покорою, то воно бажане, любе та благонадійне».

Отож, із сьогоднішнього Євангельського зачала ми можемо навчитися, що для того щоб наша молитва була вислухана нам не потрібно вправлятися в красномовстві чи мати високій соціальній статус, але свою віру сполучити з покорою, яка є фундаментом християнського життя.

Тому просімо у Господа, щоб допомагав нам надбати цю чесноту і тим самим успадкувати вічне життя. Слава навіки Богу! Амінь.

 

Яндекс.Метрика