narrow default width wide

Breadcrumbs

7 січня 2016 р.Б. РІЗДВО ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

 

 

 

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ !

 

 

 

Увесь християнський світ з радістю і благоговінням, відзначає день приходу на світ Ісуса Христа - Сина Божого.

Різдво Богочоловіка, Дитяти від Духа Святого і Марії Діви, ознаменувало початок нового відліку людської історії, нового розуміння сенсу буття, усвідомлення даної Всевишнім кожному можливості оселитися в Царстві Небесному, райські врата якого для людства своєю кровною самопожертвою відчинив Новий Адам – Ісус Христос. Святий Іриней наголошував, що спасіння душі людської полягає у повторенні того, що свого часу зруйнував первородний гріх – у відродженні душі у Христі, в Новому Адамі. Хрест, на якому був розіп’ятий Месія, у символічному просторі Біблії, одному з трьох сковородівських світів, став метатекстовим продовженням райського дерева гріхопадіння.

За свідченнями євангелиста Матфея (Мф. 2, 1) сталося це в час правління юдейського царя Ірода, який, за даними історика Йосифа Флавія, царював з 714 до 750 року від заснування Риму. Про час Народження Христа згадує і євангелист Лука (Лк. 2, 1-7) – саме тоді відбувся перепис населення, ініційований римським імператором Августом. Тому й приїхала Марія і Йосиф з Назарету до Вифлеєму. Ретельне вивчення цих фактів дозволяє історикам встановити ймовірну і найбільш правдоподібну дату народження Ісуса Христа – зима 749-750 року від заснування Риму. Про реальність описаних в Євангелії подій свідчать і твори давніх істориків – Світонія (70-121 р. н. е.), Тацита (нар. 54 р. н. е.), Йосифа Флавія (нар. 37 р. н. е.).

У народі віддавна заздалегідь старанно готувалися до різдвяно-новорічних свят. Три празники, оспівані в щедрівці, що навідуються до господаря, були бажаними і довгоочікуваними гостями в оселях українців, особливо – “той перший празник – Рождество Христове”.

Витоки народних святкувань Різдва сягають корінням далеких, передхристиянських часів. Турбота про злагоду в сім’ї, добробут, лад в господарстві присутні в кожному різдвяному звичаї, в кожному святковому атрибуті. Християнською радістю наповнились колишні народні обрядодії, атрибути, окремі образи в словесних творах, без яких важко сьогодні вповні уявити різдвяно-новорічні свята.

Різдву, за церковною традицією, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи: білили світлицю, вивішували найкращі рушники. Покуття, місце в східньому кутку оселі, де знаходилася ікона, оздоблювали особливо урочисто, прикрашали запаленою свічкою або лампадкою. Саме тут було місце для одного з найважливіших символів усіх трьох зимових свят – дідуха – снопу з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив. Зерно з дідуха зберігали до весни, додаючи його до посівного – робилося це для забезпечення багатого врожаю. З давніх-давен спостерігали: у який день тижня приходить Різдво. Бо саме цього дня, вірили, слід починати збір врожаю.

Вранці в день Святого Вечора, “багатого Вечора” або “багатої куті” господиня добувала для всієї родини “нового святого вогню” – чинно, без поспіху,

тричі перехрестившись, ставши обличям до схід сонця. Цим вогнем розпалювали в печі , а коли піч розпалилася, берегиня домашнього вогнища починала готувати 12 пісних свят-вечірніх страв: узвар, горох, квасолю, cмажила капусту, варила вареники, готувала бараболю, гриби, кашу гречану, голубці, коржі з маком та кутю з товченої пшениці, борщ з вушками, тощо.

Поки господиня поралася на кухні, голова родини обходив господарство – прибирав старанно обійстя, напоював, годував худобу. Сіном і соломою вкривали долівку під святковим столом – адже Христос народився на сіні. У цей день аж до вечора намагалися не вживати їжі, підготовляючись духовно і тілесно до зустрічі з Новонародженим. Перед початком Святого Вечора господар вносив до хати сніп жита, пшениці. Місце дідуха у різдвяних святкуваннях особливе. Цей символ сімейного добробуту, зв’язку між поколіннями роду ставили на покуті, під образами, місці, встеленому сіном.

Початок смеркання був знаком для того, аби господиня починала застеляти святковий стіл. А перше сяйво вечірньої зорі звіщало для всієї родини, що Свята Вечеря вже почалася, бо народився Ісус Христос, Спаситель світу, Відкупителль людей з полону гріха.

Розпочинали вечерю молитвою. Господар ділив освячену просфору між усіма членами родини. Обов’язком кожного члена сім’ї було спробувати всіх страв, яких на столі було зазвичай 12. Свята Вечеря – Вечеря всього роду, а навіть померлих, які, за віруваннями обов’язково у цей час навідуються до своїх рідних. Адже Народження Ісуса Христа – це можливість визволитися грішним душам, ввійти, як співається в колядці, до відчинених райських врат. Про мертвих пам’ятали – саме для них залишали кутю та узвар.

Після Свят-Вечора радість від Народження на світ Спасителя дарувало всім гучне колядування і віншування. Обряд колядування народився від безкорисного бажання поділитися з іншими радістю від довгоочікуваного свята, новиною про прихід на світ Спасителя світу. Перший день Різдва намагалися зазвичай проводити в сім’ї, ні до кого не ходили в гості. А от в наступні дні обов’язком кожного, особливо молодих людей, було відвідати своїх далеких і близьких родичів, хресних, священика з кутею або хлібом.

За Свят-вечірнім столом обов’язково знаходится місце для усіх – рідних, близьких, а також далеких – усіх, хто думками і мріями впродовж цілого року ішов дорогою до Різдва – або видимими слідами колядничків, або власними стежинами, прокладеними в снігових заметах буденності. Важливо, аби ці стежки не запорошилися новоприпалим снігом і щороку у сяйві найяскравішої зорі вказували дорогу усім охочим дійти до єдиного джерела різдвяно-новорічної радості, наповненого духом батьківського і материного тепла, ароматом ялинки чи солом’яного дідуха, пахощами і смаком правічної куті.

Тож, нехай новонароджений Богомладенець Христос з Вифлеєму дарує світу мир з небес, а людям подає своєю благодаттю любов, віру, надію та зійшле свої незмірні ласки і благословення.

 


СЛАВІМО ЙОГО !!!

 

Яндекс.Метрика