narrow default width wide

Breadcrumbs

27 лютого 2017 р.Б. Початок Великого Посту

 

 

27 лютого розпочався Великий піст

 

 

Великий піст готовить християн до гідної зустрічі свята Воскресіння Христового (Пасхи). Він починається за сім тижнів до Пасхи і складається з чотиридесятниці – сорока днів – і Страсної седмиці – тижня перед самою Пасхою.

Чотиридесятниця встановлена на честь сорокаденного посту Спасителя, а Страсна седмиця – на згадку останніх днів земного життя, страждань, смерті і погребання Христа. Загальна тривалість Великого посту разом зі Страсною седмицею - 48 днів. Піст, або говіння, - це відмова не тільки від певної їжі, але й від усіх шкідливих звичок і веселощів. Це – час каяття, роздумів і молитви. На протязі всього Великого посту християнська церква закликає віруючих утримуватися від вживання м’яса, молока, яєць і риби, в тому числі в складі різних страв. Риба дозволяється лише на свята Благовіщення і Входу Господнього в Єрусалим.

 

Великопісний чин - життя і побут

 

Ми відвідуємо церковні служби, постимося і молимося у визначений час, але всім цим ми ще не вичерпуємо пісний подвиг. Для того, щоб усе це було діючим і плідним, потрібна ще підтримка всім нашим життям. Іншими словами, потрібен відомий «спосіб життя», що не був би протилежністю постові, не роздвоював би наше існування.

За старих часів у православних країнах саме суспільство створювало великопісну атмосферу життя сукупністю звичаїв і навичок як особистих, так і колективних, що створювала те, що так добре виражається словом «побут». Протягом Великого Посту все суспільство підпорядковувалося відомому ритмові життя, правилам, що постійно нагадували окремим членам цього суспільства про Великий Піст. Постійно нагадував про це особливий великопісний дзвін церковних дзвонів; театри були закриті, припинялися великосвітські прийоми. Самі по собі ці зовнішні правила, звичайно, не могли збудувати в людині покаяння і направити її на більш активне релігійне життя. Але створювалася відома великопісна атмосфера, що полегшувала особисте, індивідуальне зусилля. Ми слабкі, нам необхідні зовнішні нагадування, символи, знаки. Звичайно, завжди є небезпека, що зовнішні символи самі по собі будуть прийняті за досконале і достатнє дотримання посту і, замість того, щоб нагадувати про Великий Піст, заслонять його справжній зміст і значення. Ми вже згадували цю небезпеку, говорячи, що зовнішні звичаї і правила можуть підмінити особистий подвиг. Однак, при правильному підході, бачиш, що ці звичаї є ніби передатним ременем, що поєднує духовний подвиг із усім змістом життя.

Ми не живемо в православному суспільстві, і тому громадське життя в наші дні не може створити великопісної атмосфери. Світ, що оточує нас, світ, до якого ми належимо, не змінюється Великим Постом. Тому від нас потрібне нове зусилля, необхідно ще раз обміркувати релігійний зв'язок між зовнішнім і внутрішнім життям. Духовна трагедія секуляризму, зморщеності, світської нашої цивілізації полягає в тому, що вони вштовхують нас у справжню релігійну шизофренію: розподіл життя на дві частини – релігійну і світську, без будь-якого зв’язку між ними. Тому для заміни зовнішніх символів і нагадувань у наші дні потрібно особливе духовне зусилля. Схематично це зусилля можна розглядати, по-перше, стосовно нашого домашнього життя і, по-друге, стосовно життя нашого поза домівкою.

Згідно з православним світоглядом родина становить основу для християнського життя і щоденного застосування християнських принципів. Основи християнського світогляду закладаються в нас саме вдома, у побуті і дусі родинного життя. Старець Зосима в «Братах Карамазових» Достоєвського говорить: «… тому що немає дорогоцінніших спогадів для людини, ніж від першого дитинства». Цими спогадами врятована людина на все життя. Дуже важливо, що говорить він це, згадуючи, як мати водила його до Літургії Ранішосвячених Дарів, згадуючи красу цієї служби, виняткову красу великопісного співу «Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед Тобою…». У наших церковних школах провадиться тепер чудова робота з релігійної освіти дітей; але вона дуже мало що може зробити без домашньої, сімейної основи цієї освіти. Що ж має і може бути зроблене Великим Постом в домашнім, родиннім житті? Виходячи з того, що неможливо сказати відразу про все, що трапляється в сім’ї, ми зупинимося на одному пункті. Безсумнівно, усі погодяться з тим, що родинний спосіб життя радикально змінився під впливом радіо та телебачення.

Наше життя переповнене інформацією про події у світі. Не потрібно нікуди виходити або виїжджати, щоб знати, що робиться у світі. Увесь світ постійно перебуває в межах нашого досягнення. І помалу елементарний досвіт внутрішнього життя, краса цього світу, просто зникає із сучасної культури. А якщо не телебачення, то музика: музика перестала бути тим, що слухаєш; вона перетворилася на якийсь музичний фон розмов, читання, знань і т. д. Ця постійна необхідність у музиці викриває не здатність сучасної людини насолоджуватися тишею, сприймати її не як щось негативне, як відсутність чогось, але сама як умова для всякої дійсної присутності. Якщо християнин колишніх часів жили здебільшого у світі тиші і мовчання, що давали їм можливість цілком зосередитися на внутрішнім житті, то сучасні християни повинні прикладати особливі зусилля, щоб одержати хоча б істотно потрібне мовчання і тишу, необхідні для зіткнення із вищою реальністю. Таким чином, проблема радіо і телебачення протягом Великого Посту – це не побічне питання, а в деякому сенсі питання духовного життя і смерті.

Треба розуміти, що неможливо розподіляти наше життя між великопісною світлою тугою і переживанням модного фільму або спектаклю. Ці два переживання несумісні, і одне з них остаточно знищує інше. Однак, дуже ймовірно, що останній модний фільм скоріше долає світлу тугу; зворотнє може відбутися тільки за умови прикладання особливих зусиль. Тому перший великопісний звичай, який можна запропонувати – це рішуче припинення слухання радіо і телебачення Великим Постом. У даному випадку ми не сміємо запропонувати досконалий піст, але хоча б аскетичний, котрий, як ми вже говорили, насамперед означає «дієту» і помірність. Наприклад, годі шукати дурного в тім, щоб продовжувати стежити за передачею інформації, або серйозної програми, що збагачує нас духовно й інтелектуально. Але що повинно бути припинено постом – це прихованість до телевізора, рослинне існування людини, прикутої до екрана, пасивно поглинаючої усе, що їй показують.

Тиша створена відсутністю світського шуму, що порушується тільки припустимою передачею новин, повинна бути заповнена позитивним змістом. Душа наша живиться молитвою, але розум теж має потребу в поживі; саме розум сучасної людини піддається безперестанному довбанню телевізора, радіо, газет, ілюстрованих журналів тощо. Ми пропонуємо прикласти розумове зусилля до чистого духовного. Ми нехтуємо стількома шедеврами, стількома чудовими плодами людської думки, уяви і творчості тільки тому, що набагато легше і простіше, повернувшись з роботи додому, втомившись фізично і розумово, включити телевізор або поринути в абсолютну порожнечу ілюстрованого журналу.

Було б добре заздалегідь намітити для себе програму на Великий Піст. Скласти заздалегідь список корисних книг, які треба було б прочитати. Немає необхідності, щоб усі ці книги були релігійного змісту. Не всі люди покликані бути богословами. Але в кращих літературних творах закладено стільки богословських думок, а усе, що збагачує наш розум, усякий плід дійсної творчості благословляється Церквою і, правильно сприймане, здобуває духовну цінність. Четверта і п’ята неділі Великого Посту присвячені пам’яті двох великих учителів християнського духовного життя: св. Іоана Ліствичника і прп. Марії Єгипетської. Треба розуміти, що в образі цих двох святих Церква явно вказує нам, що Постом вона очікує від нас збагачення нашого духовного і розумового внутрішнього світу. Читання і духовні міркування можуть допомогти нам знайти внутрішній світ і його радість. Сучасний секуляризований світ не дає нам скуштувати цієї радості, дійсного покликання людини, що виявляється у внутрішньому, а не в зовнішньому світі; але без цієї радості, без розуміння Великого Посту, як шляху до глибин нашої людської істоти, Великий Піст втрачає своє значення.

Крім того, яке значення міг би мати В великий Піст протягом довгих годин, проведених поза домівкою, під час наших роз’їздів, коли ми сидимо за своїм столом на роботі, зайняті виконанням професійних обов’язків, зустрічаємося з колегами або друзями? Отут не можна дати ніякого визначеного рецепта, але можна нанести деякі загальні висновки і міркування. По-перше, Великий Піст – найкращий час, щоб розглянути і зважити неймовірно поверхневий характер нашого ставлення до людей, до речей, до роботи. «Ставитися до усього з посмішкою», «не приймати занадто близько до серця» - ось поради, що стали насправді «заповідями», яким ми радісно підкоряємося, а означають вони: не зв’язуйте себе, не розпитуйте, не поглиблюйте своїх відносин з людьми і повної до них байдужості; думайте про усе з погляду матеріальної вигоди, прибутку, підвищення; іншими словами, будьте частиною того світу, що постійно вживає великі слова «мир», «відповідальність», «обережність» і т. д., а насправді додержуйтеся матеріалістичного принципу, згідно з яким людина оцінюється відповідно її заробіткові. Великий Піст – час пошуку сенсу: сенсу мого професійного життя з погляду покликання; змісту моїх відносин з іншими людьми; значення дружби; смислу моєї відповідальності в житті. Немає ані роботи, ані покликання, що хоча б потроху не могли бути перетворені, не з погляду більшої продуктивності або кращої організації, але з погляду людської цінності. Необхідно намагатися поглибити всі наші людські відносини, тому що ми – вільні люди, що стали (часто самі того не усвідомлюючи) рабами систем, що поступово знищують все людське у світі. І якщо наша віра має яке-небудь значення, вона повинна бути співвіднесена із життям з усіма його труднощами. Безліч людей вважає, що необхідні зміни відбуваються в залежності від революцій, зовнішніх змін в умовах життя. Але ми, християни, повинні довести, що насправді усе походить зсередини – від віри і життя по вірі. Церква, увійшовши в греко-римський світ, не закликала до революції, указуючи на рабство. Але рабство стало неможливим під впливом віри і нової оцінки людини і всього життя. Один святий – а тут «святий» означає людину, що серйозно ставиться до своєї віри – більше може зробити, щоб змінити світ до кращого, ніж тисяча надрукованих програм. Свята людина – єдиний дійсний революціонер у цьому світі.

Великий Піст – це час, коли потрібно особливо стежити за всім тим, що ми говоримо. Ми постійно потопаємо в словах, що втратили своє значення, а отже і свою силу. Християнство являє нам священне значення слова – цього воістину божественного дарунку. Наше слово має величезну силу, або позитивну, або негативну. Тому ми будемо суджені і за наші слова: «Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12.36-37). Якщо ми будемо обмірковувати і зважувати наші слова, ми знову усвідомимо їх глибокий і священний зміст і зрозуміємо, що іноді безвинний жарт, нерозважно сказаний, може призвести до тяжких результатів, може стати останньою краплею, що переповнить чашу розпачу людини і штовхне її на найгірше. Але слово може бути і свідченням. Випадкова розмова через стіл із своїм колегою може іноді краще передати йому вірний погляд на життя, на інших людей, на роботу, ніж формальна проповідь. Слово може заронити в душу можливість іншого підходу до життя, бажання пізнання. Ми дійсно не уявляємо собі, як ми постійно впливаємо один на одного словами, усім ладом своєї особистості. І зрештою люди навертаються до Бога не тому, що хтось зміг дати їм блискучі пояснення, але тому, що вони бачили в Ньому те світло, ту радість і глибину, ту серйозність і любов, що одні виявляють присутність і силу Божу у світі.

Таким чином, Великий піст, ми говорили на самому початку, - це час, коли людина неначе знову здобуває віру, але також і життя, у його божественнім значенні, у її священній глибині. Утримуючись від їжі, ми знову пізнаємо її смак і навчаємося одержувати її від Бога з радістю і подякою. Скорочуючи розваги, слухання музики, непотрібні розмови і поверхові міркування, ми знову розуміємо найбільшу цінність відносин з людиною, з людською роботою і з мистецтвом. І розуміємо ми все це, тому що ми просто знову зрозуміли Самого Бога, тому що ми повернулися до Нього й у Нім до всього того, що Він дав зі Своєї безмірної любові і милосердя. І ось чому у Великодню ніч ми співаємо:


«Нині все наповнилося світлом, небо і земля, і глибини підземнії. Хай же святкує все творіння Христове Воскресіння – в нім-бо ми стверджуємось. Не позбав нас цієї надії, Чоловіколюбче!».

 

Яндекс.Метрика