narrow default width wide

Breadcrumbs

26 березня 2017 р.Б. Чеверта неділя Великого посту. Прп. Іоана Ліствичника.

 

 

В четверту неділю Великого Посту під час Божественної Літургії читається Євангеліє, в якому Христос, відповідаючи на запитання апостолів, вказує кожному з нас на умови і засоби успішної боротьби з ворогами нашого спасіння: «Цей рід (бісівський) не може вийти інакше, як через молитву і піст» (Мк. 9: 29), Господь, нагадує про ту єдину Заповідь посту, яка була дана нашим прабатькам в Едемі і порушення якої призвело до трагедії та рабства гріху, а виконання якої наближає людину до Царства Божого.

В цьому нам допомагають аскети-подвижники, які протягом свого життя боролись з лукавими духами за допомогою посту і молитви.

Преподобний Іоан Ліствечник вшановується Святою Церквою як великий подвижник і автор чудового духовного твору, відомого під назвою «Ліствиця», тому преподобний і здобув назву Ліствечника.

Про походження преподобного Іоана майже не збереглося відомостей. В житії святого розповідається, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам'ять яких святкується Церквою 26 січня. У шістнадцять років юнак Іоан прийшов до Синайського монастиря. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Після чотирьох років перебування на Синаї, святий Іоан Ліствичник був пострижений в чернецтво. Один з присутніх при постризі, авва Стратигій, передбачив, що він стане великим світильником Церкви Христової. Протягом 19-ти років преподобний Іоан трудився у послуху своєму духовному отцеві. Після смерті авви Мартирія, преподобний Іоан вибрав відлюдницьке життя, віддалившись до пустинного місця, званого Фола, де провів 40 років у подвизі безмовності, посту, молитви і в сльозах покаяння. Не випадково у «Ліствиці» преподобний Іоан так говорить про сльози покаяння: «Як вогонь спалює і знищує хмиз, так чиста сльоза змиває всі нечистоти, зовнішні та внутрішні». Сильна і дієва була його свята молитва, бо про це свідчить приклад з житія угодника Божого.

Про спосіб життя преподобного Іоана відомо, що він харчувався тим, що не заборонялося статутом посницького життя, але – помірно. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більш того, скільки необхідно для підтримки сил, щоб безперестанним неспанням не погубити розуму. «Я не постив надмірно, – говорить він сам про себе, – і не вдавався до посиленого нічного пильнування, не лежав на землі, але упокорювався.., і Господь скоро врятував мене». Помітний наступний приклад упокорювання преподобного Іоана Ліствечника. Обдарований високим проникливим розумом, навчений глибоким духовним досвідом, він з любов'ю повчав усіх захожих до нього, скеровуючи їх до спасіння. Але коли деякі, через заздрість, почали дорікати йому в багатослівності, яку вони пояснювали пихатістю, то преподобний Іоан наклав на себе мовчання, щоб не подавати приводу для засудження, і мовчав протягом року. Заздрісники усвідомили свою помилку і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі співбесіди.

Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоан іноді усамітнювався в печері, але слава про його святість розповсюдилася далеко, і до нього невпинно приходили відвідувачі всіх звань і станів, що жадали почути слово повчання і спасіння. У віці 75-ти років, після сорокалітнього подвижництва на самоті, преподобний був вибраний ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років управляв преподобний Іоан Ліствечник святою обителлю Синаю. Господь наділив преподобного до кінця його життя благодатними дарами прозорливості і чудотворінь. Під час управління монастирем на прохання святого Іоана, ігумена Раїфського монастиря, була написана преподобним знаменита «Ліствиця» – керівництво для сходження до духовної досконалості. Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них «дійсне неухильне керівництво для нащадків, і немов сходи утвердження, які охочих підводять до Небесної брами…». Преподобний Іоан, що відрізнявся скромною про себе думкою, спочатку зніяковів, але потім з послухом приступив до виконання прохання раїфських ченців. Свій твір преподобний так і назвав – «Ліствиця», пояснюючи назву таким чином: «Спорудив я драбину сходження… від земного до святого… на зразок тридцяти років Господнього повноліття, знаменно спорудив сходи з 30 сходин, по яких, досягнувши Господнього віку, станемо праведними і безпечними від падіння». Мета цього твору – навчити, що досягнення спасіння вимагає від людини нелегкого самозречення і посилених подвигів. «Ліствиця» припускає, по-перше, очищення гріховної нечистоти, викорінювання пороків і пристрастей в древній людині; по-друге, відновлення в людині образу Божого. Хоча книга була написана для ченців, будь-який християнин, що живе у світі, отримує в неї надійного путівника для сходження до Бога. Стовпи духовного життя посилалися у своїх повчаннях на «Ліствицю», як на найкращу книгу для спасительного керівництва. Зміст одного із ступенів «Ліствиці» (22-ий) розкриває подвиг знищення пихатості. Преподобний Іоан пише: «Пихатість висловлюється при кожній чесноті. Коли, наприклад, зберігаю піст – пишаюсь, і коли, приховуючи піст від інших, вирішую їсти, знову пишаюсь – розсудливістю. Одягнувшись в світлий одяг, перемагаюся шанобливістю і, переодягнувшись у дрантя, пишаюсь. Якщо почну говорити – потрапляю під владу пихатості. Якщо захочу мовчати, знову вдаюся до неї. Куди не поверни це терня, воно все стане колючками догори. Пихатий… на перший погляд шанує Бога, а в дійсності більше прагне догодити людям, аніж Богові… Люди високого духу зносять образу благодушно і охоче, а слухати похвали і не відчувати ніякої приємності можуть тільки святі і непорочні… Коли почуєш, що ближній або друг твій в очі або поза очі лихословить тебе, похвали і полюби його… Не той показує упокорювання, хто сам себе лає: як бути нестерпним самому собі? Але хто, збезчещений іншим, не зменшує своєї любові до нього… Хто звеличився природними даруваннями – щасливим розумом, високою освіченістю, читанням, приємною вимовою і іншими подібними рисами, які легко здобуваються, той ніколи не набуває надприродних дарів. Бо хто в малому не вірний, той і в великому буде не вірний і пихатий. Часто трапляється, що Сам Бог упокорює пихатих, насилаючи несподіване безчестя… Якщо молитва не винищить пихатого помислу, пригадаймо розлучення душі з тілом. Якщо і це не допоможе, злякаємо його ганьбою Страшного Суду. «Той хто підноситься, буде понижений» вже навіть тут, раніше майбутнього обітованого життя. Коли ті, що хвалять, або краще – ліствиці, почнуть хвалити нас, негайно пригадаймо всі беззаконня свої і знайдемо, що ми зовсім не вартуємо того, що нам приписують».

Ці та інші приклади, наведені в «Ліствиці», служать зразком того святого завзяття щодо свого спасіння, яке необхідне кожній людині, охочій жити благочестиво, а письмовий виклад його думок, як плід багатьох і витончених спостережень його над своєю душею і глибокого духовного досвіду, є керівництвом і великою допомогою на шляху до істини і добра.

Ступені «Ліствиці» – це перехід від сили в силу на шляху прагнення людини до досконалості, яка не відразу, але тільки поступово може досягатися, бо, за словом Спасителя, «Царство Небесне силою береться, і ті, що вживають зусилля, досягають його» (Мф. 11: 12).


Святий праведний угодниче Божий Іоане, моли Бога про нас!

 

 

Яндекс.Метрика