narrow default width wide

Breadcrumbs

13 грудня 2017 р.Б. День пам'яті Апостола Андрiя Первозваного (62), основоположника Української Церкви.

 

Андрій Первозваний — один із Христових апостолів, галілеянин з Віфсаїди Галілейської, брат апостола Петра, перший із учнів Ісуса Христа, святий-покровитель України.

Апостол Андрій, як і його брат апостол Петро ловили рибу на Галілейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за собою. Як розповідає євангеліст Іоанн, Андрій був одним із учнів Іоанна Хрестителя і ще раніше свого брата був призваний Ісусом на Йордані. Тому Андрія і назвали Первозванним. Апостол разом зі своїми братом та двома синами були у числі найближчих Христових учнів.

Андрія Первозваного вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях України. Коли після зішесття Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія, тобто землі сучасної України. Про благовіст апостола свідчать такі давні християнські письменники, як Іполіт Римський (III ст), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст) та ін.

У стародавньому літописі «Повість минулих літ» розповідається про подорож Андрія по українських землях:

Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.

Апостол привіз до Скіфії реліквії, навколо яких торувалась віра. За переказами, у Києві він залишив наперсний хрест, а в інших місцях — обітні. Літопис не має підтвердження в інших історичних пам'ятках, тому деякі вчені схильні вважати її легендою. Але це не завадило вважати Андрія Первозваного основоположником Церкви Христової в Україні.

Київський собор 1621 року, у часи відродження Української Православної Церкви після Унії, ствердив апостольське походження християнства на українських землях. У соборній постанові сказано:

Святий Апостол Андрій — перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол.

В кінці своєї подорожі апостол з берегів Понту через Пропонтиду перейшов до Фракії, а потім до Греції. Вірний своєму імені, що грецькою означає «мужність» Андрій прийняв муки ради Христа. У місті Патри він був розіп'ятий при римському імператорі Нероні у 60 році за наказом проконсула Егея (Егеата) на Х-подібному андріївському хресті.

У пам'ять Андрія Первозваного в Києві, на тому місці, де апостол поставив перший хрест, 1212 року споруджено дерев'яну церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього, також зведені церква святого Андрія (1086) та храм Святого Андрія Первозваного на Андріївському узвозі (XVIII ст).

 

Святий Апостоле Андрію Первозваний, моли Бога про нас.

 

4 грудня 2017 р.Б. ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ

 

 

В цей день Свята Православна Церква святкує одне з дванадцяти найбільших християнських свят – Введення в храм Пресвятої Богородиці. Хоча в самому Євангелії немає згадок про цю подію, це не применшує її урочистість та важливість для нашого спасіння. Передання про Введення дійшло до сучасників із слів самої Діви Марії.

Батьки Пресвятої Богородиці, праведні Іоаким і Анна, досягши похилого віку, не мали дітей і молили Господа про позбавлення їх від безпліддя. Святе подружжя дало обітницю, що дарована дитина буде віддана на служіння Богові. Господь почув їх молитву і послав їм дівчинку – Марію.

Коли Пречистій Богоотроковиці виповнилося три роки святі праведні Іоаким і Анна вирішили виконати дану ними обітницю – віддати своє дитя на служіння Богові. Вони скликали в Назареті, де жили, всіх своїх родичів із царського та архієрейського роду, адже сам праведний Іоаким був із царського роду, дружина ж його, свята Анна, походила із роду архієрейського. Також були запрошені сусіди, хор непорочних дівиць і всі пересічні жителі Назарету, хто мав змогу прийти на свято. Приготували багато свічок, обступили Приснодіву Марію навкруги, та почали урочисту процесію.

Попереду, співаючи псалми царя Давида, йшли діви зі світильниками, своїм виглядом нагадуючи чудове зоряне коло, яке символізувало небо, а вся процесія ніби давала знати, що незабаром дорога туди відкриється і кожен матиме змогу спастися. За ними йшли Іоаким і Анна, вони вели за руки свою Богоносну дочку. Замикали ходу рідні та знайомі.

Про царську прикрасу Богоотроковиці святий Феофілакт Болгарський говорить так: «Мало бути так, щоб введення Божественнійшої Отроковиці було достойним Її, щоб цю пресвітлу та безцінну Перлину не торкався вбогий одяг; треба було вдягнути Її саме в царський одяг, для найбільшої слави та прикраси».

Три дні, з нетривалими зупинками для відпочинку просувалася хода, поки нарешті не досягла Єрусалимського храму.

Єрусалимський храм, відновлений після Вавилонського полону, називали другим храмом. За розмірами та величчю він поступався Соломоновому, але найголовнішим було те, що в ньому не було Ковчегу Завіту, найбільшої святині юдеїв – вона зникла, була загублена.

Пророки передрікали цьому другому храмові славу більшу, аніж була в першого, але Святеє Святих, місце, де колись знаходився Ковчег Завіту, вже пустувало. Саме цей момент і є символічним. Він ніби свідчить про закінчення певного етапу в духовній історії. Будучи порожньою, святиня неначе чекала подальших знамень і чудес. Діва Марія стала новим кіотом Божим і їй судилося послужити ділу Божого Промислу по відношенню до спасіння людства.

Назустріч назаретянам вийшли священики, на чолі з первосвящеником Захарією. Святий Феофілакт, єпископ Болгарський, говорить про це так: «В цей момент увесь Єрусалим зібрався подивитись на неабиякі проводи трьохрічної Отроковиці, осяяної такою славою, що не тільки жителі земного Єрусалиму, але й небесного – святі янголи – забажали бути присутніми під час введення».

Іоаким і Анна поставили Марію на першу сходинку церковного порогу зі словами: «Іди, дочко, до Бога, який дав нам Тебе, до Благосердного Владики. Увійди до Господнього Храму – радості всього світу». Тоді первосвященик прийняв Пресвяту Діву, поцілував її, дав благословення й сказав: «Господь возвеличить ім’я Твоє в усі роди, бо через Тебе явить в прийдешні дні синам Ізраїлевим Месію». Після чого побожно привів Її до найсвятішого місця в Єрусалимському Храмі – Святеє Святих, куди міг заходити сам тільки раз на рік. Здивувались усі присутні, а в церковних піснях сказано, що навіть ангели на небесах. Таким чином Свята Отроковиця стала чеснішою за херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів.

В цій неймовірній події всі побачили, що Пресвята Діва покликана Богом до чогось надзвичайного, неймовірного, до чогось такого, що й досі не знало людство.

Після того святі Іоаким і Анна принесли жертву Богові, та й повернулися додому, а Свята Отроковиця Діва Марія залишилась жити при Єрусалимському храмі, де в особливих приміщеннях жили побожні діви, що присвятили себе на служіння Богові. Згодом, після смерті святого праведного Іоакима, сюди ж переселилася й Анна, яка ненадовго пережила свого чоловіка.

Пресвята Діва виховувалась під доглядом старших благочестивих жінок, які так само, як і Вона присвятили своє життя служінню Богові. Вона там навчалась молитві, читала Святе Письмо та працювала при храмі. За словами святих отців Церкви Григорія Ніського, та Блаженного Ієроніма Отроковиця Марія першою з самого дитинства заручилася своїм дівством з Богом.

На згадку про Введення в храм Пресвятої Богородиці Свята Православна Церква встановила святкування цієї події. Святе Передання говорить, що свята рівноапостольна імператриця Єлена, мати Костянтина Великого, спорудила в Палестині храм на честь Введення в Єрусалимський Храм Пресвятої Богородиці.

 

«Величаємо Тебе, Пресвятая Дiво, Богом обрана Отроковице, i шануємо у храм Господній входження Твоє».

 

28 листопада 2018 р.Б. Початок Різдвяного посту

 

 

28 листопада розпочався Різдвяний піст

 

 

Звідси походить і назва посту. Головна ідея полягає у поєднанні фізичного посту з духовним і під час нього не вживаються м'ясні і молочні страви, а також яйця, а у середи і п'ятниці вживається рослинна їжа без олії. У вівторок і четвер споживається рослинна їжа з олією. В суботні і недільні дні до 2 січня і у великі свята під час посту благословляється вживати рибу. Під час посту потрібно також утримуватись  всіляких веселощів.

Допускаються і полегшення для тих, хто хворіє або працює на важких роботах, для вагітних жінок і годуючих грудних дітей, на що потрібно взяти благословення у парафіяльного священнослужителя. Під час всього посту не звершується таїнство вінчання.

Різдвяний піст має ще й іншу, народну назву – Пилипів піст, або Пилипівка, бо напередодні, 27 листопада церква вшановувала пам'ять Святого апостола Пилипа. Саме цей день є заговинами на скоромну їжу. Звідси походить і назва Пилипів піст або Пилипівка. Апостол Пилип уславився проповіддю Слова Божого та чисельними випадками зцілення людей. Православна церква називає його учнем, другом Господа і наслідувачем страждань його, бо апостола Пилипа розіп'яли на хресті, як і Спасителя.

Піст, за вченням Спасителя, допомагає очистити душу від гріха, звільняє її від влади диявола і повертає до спілкування з Богом.

Головна мета кожного християнина з часів Христа — Бог, Небесний Єрусалим. Туди ми можемо дібратися за допомогою «двох крил», як стверджують святі отці, — за допомогою молитви і посту.

Нехай цей піст, як і всі інші, сприятиме піднесенню духу над плоттю, пануванню духовно-моральних прагнень над чуттєвими.

26 листопада 2017 р.Б. День пам’яті святителя Івана Золотоустого, архієпископа Константинопольського (407)

 

 

Святитель Іван Золотоустий, архієпископ Константинопольський - один з трьох Вселенських святителів, разом зі святителями Василієм Великим і Григорієм Богословом. Народився в Антіохії близько 347 року, в сім'ї військовоначальника. Його батько, Секунд, помер незабаром після народження сина, мати, Анфуса, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню Івана. Юнак навчався у кращих філософів і риторів, рано звернувся до поглибленого вивчення Священного Писання і молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам'ять 12 лютого), полюбив Івана як сина, наставив його у вірі і в 367 році хрестив. Через три роки святий Іван був поставлений на читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання імператором Валентом, в 372 році, святий Іван спільно з Феодором (згодом - єпископом Мопсуєстським) вчився у досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійського. Коли померла мати святого Івана, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Незабаром святого Івана визнали гідним кандидатом для посідання єпископської кафедри. Однак він зі смиренності ухилився від архієрейського сану. У цей час святий Іван написав «Шість слів про священство», велике творіння православного пастирського богослов'я. Чотири роки провів святий у працях пустинницького проживання, написавши «Проти супротивників шукаючих чернецтва» і «Порівняння влади, багатства і переваг царських з істинним і християнським любомудрієм чернечого життя». Два роки святий дотримувався повної безмовністі, перебуваючи у відокремленій печері. Для відновлення здоров'я святий Іван повинен був повернутися в Антіохію. У 381 році єпископ Мелетій Антіохійський висвятив його на диякона. Наступні роки були присвячені створенню нових богословських творів: «Про провидіння», «Книга про дівування», «До молодої вдови» (два слова), «Книга про святого Вавила і проти Юліана і язичників».

У 386 році святий Іван був хіротонісаний єпископом Антіохійським Флавіаном на пресвітера. На нього поклали обов'язок проповідувати Слово Боже. Святий Іван виявився блискучим проповідником, і за рідкісний дар богонатхненного слова отримав від пастви найменування «Золотоустий». Дванадцять років святий, при скупченні народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді щодня, проповідував у храмі, зворушуючи серця слухачів.

У пастирській ревності про найкраще засвоєння християнами Священного Писання святий Іван звернувся до герменевтики - науки про тлумачення Слова Божого. Він написав тлумачення на багато книг Священного Писання (Буття, Псалми, Євангелія від Матвія, і Івана, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі біблійні тексти, а також повчання на свята, на хвалу святих і слова апологетичні (проти аномеїв, юдейства і язичників ). Святий Іван як пресвітер ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антиохійська Церква живила кожен день до 3000 дів і вдовиць, не рахуючи ув'язнених, подорожніх і хворих. Слава чудового пастиря і проповідника росла.

У 397 році, після спочинку Константинопольського архієпископа Нектарія, святого Івана Золотоу стого було викликано з Антіохії для поставлення на Константинопольську кафедру. У столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антіохії. Багато справ чекало вирішення святителем, він почав з головного - з духовного вдосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам. Засоби, які призначалися для архієпископа, святий звернув на утримання кількох лікарень і двох готелів для прочан. Архіпастир задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревнощі святителя до утвердження християнської віри поширювалася не тільки на жителів Константинополя, але і на Фракію, включаючи слов'ян і готів, Малу Азію і Понтійську область. Ним було поставлено єпископа для Церкви Боспору, що знаходився в Криму. Святий Іван направляв ревних місіонерів у Фінікію, Персію, до скіфів, писав послання до Сирії, щоб повернути Церкві маркіонітів, і домігся цього.

Багато праць поклав святитель для влаштування благоліпності Богослужіння: склав чин Літургії, ввів антифонний спів за всеношною, написав кілька молитов чину маслосвяття. Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя неприємного викривача. Коли імператриця Євдоксія, дружина імператора Аркадія (395-408), розпорядилася про конфіскацію власності у вдови і дітей опального вельможі, святий став на їхній захист. Горда імператриця не поступилася і затаїла гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілася з новою силою, коли недоброзичливці сказали їй, ніби святитель у своєму повчанні про суєтних жінок мав на увазі її. Суд, складений з ієрархів, справедливо докорених раніше Золотоустим, постановив позбавити влади святого Івана і за образу імператриці - стратити. Імператор Аркадій замінив страту вигнанням. У храмі товпився збуджений народ, який вирішив захищати свого пастиря. Святитель, щоб уникнути заворушень, сам віддав себе в руки влади. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого і негайно надіслала листа вигнаному пастирю, благаючи його повернутися. Але вже через два місяці новий донос пробудив гнів Євдоксії. У березні 404 року відбувся неправедний собор, який постановив вигнати святого Івана. Після вигнання його зі столиці, пожежа перетворила на попіл будівлю сенату, відбулися спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла і сама Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях Небесне покарання за неправедне засудження угодника Божого.

Перебуваючи у Вірменії, святитель Іван намагався зміцнити своїх духовних чад. У численних листах (їх збереглося 245) єпископам Азії, Африки, Європи та своїм друзям у Константинополі, він утішав страждаючих, наставляв і підтримував своїх прихильників. Взимку 406 року святий був прикутий хворобою до ліжка. Але його вороги не вгавали. Зі столиці надійшов наказ перевести його до далекого Пітнусу (Піцунди, в Абхазії). Виснажений хворобами святитель, у супроводі конвою, три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Комнах сили залишили його. Біля склепу святого Василиска (близько 308, пам'ять 22 травня), втішений явленням мученика («Не сумуй, брате Іване! Завтра ми будемо разом»), причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все!» Відійшов до Господа 27 вересня 407 року.

Святитель Іван Золотоустий був похований в Комнах. У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський (434-447), здійснюючи Богослужіння в храмі святої Софії, вимовив похвальне слово пам'яті свого великого вчителя, в якому порівнював святителя Івана Золотоустого зі святим Іваном, Предтечею Господнім, які проповідували покаяння і також потерпали за викриття пороків. Народ, що горів любов'ю до святителя Івана Золотоустого, не давши Патріарху докінчити свого слова, почав одностайно просити його звернутися до імператора з проханням про перенесення святих мощів святителя з Комен у Константинополь. Святитель Прокл вирушив до царя Феодосія II (408-450) та від імені Церкви і народу просив його про це. Імператор погодився і відправив у Комни особливих посланців зі срібною ракою, щоб з пошаною перевезти святі мощі. Жителі Комен глибоко сумували про те, що їх позбавляють великого скарбу, але не могли опиратися царському указу. Коли ж імператорські посланці приступили до гробу святителя Івана, вони не змогли взяти його мощі. Тоді імператор, у каятті, написав послання святителю, просячи у нього пробачення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Івана, поклали на нього і вчинили всеношне бдіння. Потім приступили до гробниці, легко підняли мощі і внесли на корабель (гробниця святителя Івана залишилася в Комнах, поблизу Піцунди). Тоді ж відбулося зцілення убогого чоловіка, який доклав до покриву від гробу святого. Після прибуття мощів святителя Івана до Константинополя, 27 січня 438 року все місто, на чолі з Патріархом Проклом, імператором Феодосієм, з усім його синклітом і безліччю народу вийшов назустріч. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку і з співами внесли її до церкви святої мучениці Ірини. Коли Патріарх Прокл відкрив гріб, тіло святителя Івана виявилося нетлінним, від нього виходили пахощі. Припавши до гробу, імператор Феодосій II зі сльозами просив святителя пробачити його матір. Народ не відходив від раки весь день і цілу ніч. На ранок мощі святого були віднесені в соборну церкву Святих Апостолів. Коли рака була поставлена на патріаршому престолі, весь народ єдиними вустами вигукнув: «Прийми престол свій, отче!» - І Патріарх Прокл з багатьма, що стояли біля раки, побачили, як святитель Іван відкрив уста свої, і вимовив «Мир всім!»

У IX столітті Йосип Піснеспівець, Косьма Веститор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощів святителя Івана Золотоустого, які й понині співаються Церквою на спогад цієї події.

 

Святителю отче Іване, моли Бога про нас.

 

21 листопада 2017 р.Б. Собор архістратига Михаїла та iнших Небесних Сил безплотних.

 

 

Архангелiв: Гавриїла, Рафаїла, Уриїла, Селафиїла, Ієгудиїла, Варахиїла та Ієремиїла.

 

21 листопада християни святкують Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних. Архістратиг Михаїл, ім’я якого означає «хто, як Бог?», або «хто рівний Богові?» є вождем Небесних сил, тому і називається архістратигом, тобто воєначальником сил Господніх.

Коли одержимий гордістю Денниця повстав проти Бога й потягнув за собою безліч інших духів, тоді святий архістратиг Михаїл явився захисником Божої слави, закликав інших ангелів повстати проти зла і перебувати в покорі Господу. У церковних співах він оспівується як «ангельських ликів чиноначальник», «Трисонячного Божества повстанець».

Це свято – головне з усіх свят на честь святих ангелів. У просторіччі він іменується Михайловим днем і дуже шанується віруючими людьми. Собор – возз’єднання, спільнота всіх святих ангелів на чолі з Михаїлом Архістратигом, які все разом і одноголосно славлять Святу Трійцю, одностайно служать Богові.

Архістратиг Михаїл – вождь Небесних Сил, на іконах його зображують у грізному і войовничому вигляді: на голові шолом, у руці – меч або спис. Під ногами – уражений ним дракон. З ким же воює цей відважний ватажок? Ми знаємо, що весь ангельський світ, створений ще до створення людини і всього видимого світу, був наділений великими досконалостями і дарами. Ангели, подібно до людей, мали вільну волю. Вони могли зловживати цією свободою волі і впасти в гріх. Це і відбулося з одним з верховних ангелів – Денницею, який відкрив у собі джерело зла і гордості і повстав проти свого Творця. Духовний світ похитнувся і частина ангелів пішла за Денницею. У цей момент з ангельської спільноти виступив Архістратиг Михаїл і вимовив: «Ніхто як Бог!», – звертаючись з цим закликом до всіх ангелів. Цими словами він показав, що визнає тільки одного Єдиного Бога, Творця і Володаря усього всесвіту. Боротьба була важкою, бо Денниця був наділений великими достоїнствами. Але сили добра перемогли, і Денниця був скинутий з неба з усіма своїми послідовниками, а Архангел Михаїл утвердився як вождь усього ангельського світу, вірного Богові.

З тих пір в руках Архістратига меч, тому що сатана, скинутий з неба, не заспокоюється. Впалим ангелам не дозволено проникати до вищих областей світобудови і тому всю свою лють вони спрямували на людей, і в першу чергу на віруючих в Бога. Михаїл не перестає воювати з ангелами зла і темряви, захищаючи вірних чад Божих від їх підступів. І ми повинні радіти, що маємо такого відважного захисника – переможного вождя Небесних Сил.

Потрібно пам’ятати, що його охоронний меч буде завжди за нас, якщо тільки ми не вступимо в союз з тим, з ким бореться Архістратиг Михаїл. Янголи, що залишилися вірними своєму Творцеві і які склали воїнство Архістратига Михаїла, настільки утвердилися у добрі, що гріх для них став неможливим. Не тому, що вони, маючи вільну волю, не можуть переступити волі Божої, а просто тому, що вони не хочуть цього робити, не хочуть грішити. Не захотіти грішити – значить отримати можливість наблизитися до Бога і бачити Його, як бачать Його ангели. Служити Йому, виконуючи Його веління.

Історія святкування Собору Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних така: ще в апостольські часи було поширене хибне вчення про Ангелів. Серед християн з’явилися єретики, які поклонялися Янголам як богам і вчили, що видимий світ створений не Богом, а Ангелами, вважаючи їх вище Христа. Це вчення було настільки небезпечним, що святі отці були змушені скликати в Лаодикії помісний собор (IV століття), на якому було засуджено поклоніння янголам і встановлено благочестиве шанування Ангелів як служителів Божих, охоронців людського роду, і наказали святкувати Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил.

 

Величаємо тебе, святий архістратиже Божий Михаїле, архангели i ангели i всі воїнства, херувими i серафими, що прославляють Господа.

Яндекс.Метрика