narrow default width wide

Breadcrumbs

14 квітня 2019 року Божого. Неділя. Прп. Марії Єгипетської, Великий піст

 

 

Під час богослужінь Великого посту згадуються не тільки Євангельські події, пов’язані із земним життям, стражданням і хресною смертю Господа нашого Ісуса Христа, але кожного Великого посту християни духовно переживають ці події. Великий піст закликає нас до покаяння, його можна уподібнити з весняним дощем, який проникає в промерзлу землю, змиває нагромаджений бруд і оновляє її для цвітіння та плодоносіння. Глибокого почуття покаяння іноді важко досягти людям тому, що покаяння – наука, яка засвоюється життям.

Але кожний християнин з самого дитинства відчуває красу і тиху радість у покаянних великопісних піснеспівах. „Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче”. Цей умильний піснеспів останній раз ми чуємо в суботу перед п’ятою неділею Великого посту, яка встановлена в пам’ять преподобної Марії Єгипетської. Життя святої є прикладом істинного покаяння і милосердя Божого.

У V ст. в єгипетському місті Олександрії жила симпатична дівчина Марія. В 12 років вона покидає батьківський дім і 17 років проводить своє життя гріховно. І здавалось би, що вже не було надії повернення на шлях християнського життя… Але Милосердний Господь не хоче смерті грішників, і Своєю премудрістю навернув Марію до спасіння. Для задоволення своїх гріховних звичок Марія сіла на корабель, який прямував з паломниками в Єрусалим на свято Воздвиження Христа Господнього.

Під час подорожі і в Єрусалимі вона продовжувала грішити. В день свята Воздвиження Марія разом з народом йде в храм, щоб приложитися до Хреста Господнього. Але невидима сила зупинила її. Прикладаючи зусилля, Марія знову і знову не може увійти у храм. Світло правди Божої освітило її розум і серце. Зрозуміла, що грішним є розпусне життя, і гріхи її не впускають у храм. Піднявши очі Марія побачила ікону Божої Матері. Слізно почала благати Пресвяту Богородицю, щоб дозволила їй увійти у храм: „О, Мати Божа! Дозволь мені підійти і поклонитися Животворящему Христу, і я більше не буду грішити”. Марія спокійно увійшла в храм, ніщо її більше не відштовхувало. Поклонилася Святому Хресту. Вийшовши з храму, дякувала Матері Божій за отриману благодать і відчуття покаяння, і просила поради куди прямувати далі. Почула тихий голос: „Йди за Йордан і там знайдеш спокій”. Марія повірила, що невидимий голос стосується саме її, і плачучи сказала: „Владичице Богородице, не покидай мене”. Марія назавжди залишає безсоромне життя.

Якийсь перехожий, побачивши її сльози, дав три срібні монети. На них вона купила три хлібини і в продавця дізналася дорогу,яка веде на Йордан. Пішла до ріки Йордан. Сонце вже заходило, коли Марія дійшла до храму в честь Святого Іоана Хрестителя на березі ріки. Там вона відпочила, вмилася в річці. Наступного дня причастилася в храмі, поїла хліба. Того ж дня човном переправилася на другий беріг ріки і пішла за повелінням Богородиці далеко-далеко в пустиню. Сорок сім років ніхто нічого не чув про Марію і не бачив її страждань, молитовного подвигу і молитви за весь світ. На березі Йордану був древній монастир. За повелінням ангела до нього прийшов з іншого монастиря благочестивий старець Зосима, який давно мріяв знайти святих людей, благочестивих подвижників, які навчили б його, як досягти духовної досконалості. В цьому монастирі був звичай: в першу неділю Великого посту ігумен служив Літургію, всі причащалися і йшли в пустиню, кожен окремо, проводячи час в молитвах і пості аж до Вербної неділі. Старець Зосима також пішов в пустиню. Двадцять днів він пройшов пустинею і нікого не зустрів. Одного разу, коли він молився здалося йому, що бачить постать, яка нагадує тінь людини, опалену сонцем, біле волосся спадало на плечі і без одягу. Старець хотів підійти, але вона почала втікати і він ніяк не міг наздогнати її. Старець Зосима слізно почав просити: ”Чому ти втікаєш від мене, грішного старця? Зачекай, помолись за мене і дай мені благословення.” Почувся голос: „Прости мене, отче Зосиме, що не можу стати перед тобою, бо я жінка, і як бачиш нічим не прикрита. Та й не я, а ти мене благословляти маєш, бо ти священик.Дай мені щось, щоб я прикрилася”. Здивований тим, що невідома йому пустинниця назвала його ім’я, старець дав їй свій верхній одяг. Вона почала молитися і піднялась у повітрі. Старця Зосиму охопив страх і він подумав, що то не жінка, а дух. Але вона сказала: „Я не дух, а грішна жінка, очищена таїнством Хрещення”. Тоді вона дозволила підійти ближче. Старець Зосима почав слізно благати подвижницю, щоб вона розповіла йому про своє життя.

Довго розмовляли, довго розказувала йому Марія, не називаючи свого імені, про своє життя, про боротьбу зі спокусами і як, нарешті, знайшла мир душевний і радість у Господі. Прощаючись зі старцем, свята угодниця просила його не розповідати про неї нікому аж до її смерті і просила наступного року залишитися на весь Великий піст в монастирі і в Страсний четвер прийти на берег Йордану і причастити її. Минув рік. Старець Зосима, взявши святі дари, дійшов до Йордану. Довго чекав і нарешті побачив, що підійшла вона до ріки, перехрестила її і пішла по воді, як по суші. Поклонившись до ніг старця і смиренно помолившись, вона причастилась. Угодниця просила старця Зосиму прийти через рік на те місце, де вперше вони зустрілись.

Минув рік і старець виконав прохання Марії і прийшов у пустиню. Але побачив подвижницю неживою, зі складеними на грудях руками, але на піску виднілися написані нею слова: вона просила старця похоронити її, назвала своє ім’я – Марія і вказала день своєї смерті, цей самий день, коли старець Зосима причастив її рік назад. Як виконати волю преподобної, коли немає ніякого знаряддя в руках? Раптом старець побачив лева, який підійшов до святої і почав лизати їй ноги. Потім вирив лапами яму і тихо, наче ягня, пішов по пустині. Старець виконав волю преподобної, відспівав її, і пішов у свій монастир, прославляючи Христа. Там розповів братії, що чув і бачив про преподобну Марію. Всі дивувались, слухаючи про милосердя Боже, зі страхом, вірою і любов’ю встановили шанувати пам’ять преподобної Марії і день кончини 1 квітня за ст.ст. (14 квітня за н. ст.).

Розповідь про життя преподобної Марії монахи обителі Предтечі Господнього Іоана переказували один одному. Життя преподобної Марії Єгипетської було записано святим Софронієм, патріархом Єрусалимським. Подвиг преподобної Марії Єгипетської полягав в тому, що життя її до покаяння було гріховним, а після призвання через покаяння, піст і молитву вона досягнула святості. Християни проводячи гідно Великий піст пізнають серцем і душею торжество пасхальної радості. Преподобна Марія через свій духовний шлях пізнала торжество істинної віри, єднання з Христом і найбільшу радість в торжестві Воскресіння Христового.

 

Свята угодниця Божа Марія, моли Бога про нас.

 

7 квітня 2019 року Божого. Неділя. Благовіщення Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії

 

 

Благовіщення Пресвятої Богородиці — велике дванадесяте свято, третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового.

В основі свята — повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.

Коли Марії було 12 років, Бог сповістив, що вона народить Сина Божого. А після того, як Марію заручили з Йосифом, з'явився до неї архангел Гавриїл і сказав:«Радуйся, благодатна, Господь з тобою. Зачнеш у лоні і породиш сина і назвеш його Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься, і дасть йому Господь Бог престіл Давида, батька його, і царюватиме над домом Якова повіки та й царству його не буде кінця». Марія ж сказала: «Як же це станеться, коли я мужа не знаю». Відповів архангел: «Дух Святий найде на тебе й сила Всевишнього окриє тебе, — тим-то й Святе, що народиться, назветься — Син Божий. У Бога нема неможливого.» І сказала Марія: «Я раба Господня, нехай буде мені по слову твоєму».

В Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудований храм в пам'ять Благовіщення Богородиці.

 

Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління. Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.

Непереможній Владичиці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб взивати Тобі: Радуйся, Невісто неневісная.


Таїнство Єлеосвячення (Соборування)


 

 

Таїнство зцілення душі й тіла такими словами можна передати сутність цього таїнства, назва якого пішла від практики його звершення декількома священиками “собором”.

Призначення таїнства Соборування цілковите зцілення людини. У молитвах, що читаються при звершенні таїнства, неодноразово звертаються до Бога прохання про прощення гріхів страждучого та про його одужання. Саме тілесне зцілення у молитвах таїнства ставиться у залежність від зцілення душевного, для якого необхідне покаяння, тобто прощення гріхів, поєднане з твердою обіцянкою виправити своє життя відповідно до заповідей Божих.

Для звершення таїнства використовується єлей (олія, за можливістю оливкова). Єлей один з найдавніших релігійних символів. З сивої давнини це був не тільки їстивний продукт, але й лікувальний засіб, і рідина для світильників, і косметичний засіб. Достаток олії сприймався як ознака благословіння Божого. Єлеєм натирали тіло, змащували волосся. Єлеєм помазували на служіння священиків та царів.

Ще святі апостоли помазували єлеєм хворих, молячись про їхнє зцілення. Про це пише апостол Яків: Хворий якщо хто з вас, нехай покличе пресвітерів Церкви, і нехай помоляться над ним, помазав єлеєм в ім’я Господнє. І молитва віри зцілить недужого, і підніме його Господь; і якщо він зробив гріхи, простяться йому (Якова 14:15). З цього тексту видно, що вже в апостольські часи була практика помазування хворих єлеєм, проте важливо зазначити, що зцілююча сила приписується не самій олії, а “молитві віри”. Наслідком цієї священодії, за словами апостола, є зцілення тіла й прощення гріхів.

Традиційно відправляють це таїнство декілька священиків, не обов’язково сім. Проте у виключних обставинах може відправити і один священик.

Чи прощаються при Соборуванні гріхи? Поза сумнівом, так, якщо людина внутрішньо кається в них, – адже саме з прохання про прощення гріхів починаються молитви про зцілення. Проте важливо пам’ятати, що для каяття у таких серйозних гріхах, які несумісні з перебуванням у Церкві (таких як вбивство, в т.ч. аборти, блуд та перелюб, в т.ч. життя у так званому “цивільному шлюбі” без реєстрації, та відпадіння від віри у різних формах, в т.ч. звернення до інших релігійних практик, до гадалок та “цілителів”, викликання духів, різні форми магії та окультизму, та інші тяжкі гріхи по відношенню до ближніх) необхідне таїнство Покаяння, тобто сповідь. Сповідь та покаяння для людини, що вчинила тяжкі (“смертні”) гріхи, є власне таїнством повернення, знову приєднанням до Церкви. І зовсім невірним є уявлення про те, що нібито у Соборуванні прощаються виключно забуті гріхи. У молитвах таїнства ніде не йдеться спеціально про “забуті” гріхи, зажди мова йде про повне та цілковите прощення та зцілення.

Соборування не гарантує зцілення. Все залежить виключно від волі Божої, і ми не спроможні змусити Його зробити так, як вважаємо за потрібне. Згадуючи про те, як під час Свого земного життя Ісус Христос спочатку прощав гріхи людям, яким потім дарував зцілення, “справжнє зцілення людини полягає не в відновленні на якийсь термін! – її фізичного здоров’я, а у зміненні, справжньому перетворенні її сприйняття хвороби, страждань і власне смерті… Ціль таїнства у зміні самого розуміння, самого прийняття страждань і хвороби, у прийнятті їх як дару страждань Христових, які Він перетворив на перемогу”.

Над ким відправляється таїнство? З апостольського послання бачимо, що йдеться про таких хворих, які самі не можуть прийти до священика. Однак вже з давнини (з IV ст.) відома практика відправи Соборування не вдома у хворого, а у церкві. Пізніше на Заході Соборування стали розуміти як “останнє помазання”, відправляючи його виключно над тими, хто помирає. Для такого розуміння нема підстав, бо ціллю Соборування є зцілення людини, а не передсмертне напуття.

Досі серед православних богословів немає однозначної думки про те, чи можна відправляти Соборування над здоровими людьми. Практика звершення масових соборувань у Великий піст, а подекуди і у інші пости, розповсюдилась в Українській Церкві тільки останні десятиріччя. Проте вже з Х століття відомі згадки про те, що помазування звершувалося не тільки над власне хворою людиною, життю якої загрожувала серйозна небезпека, але й усіх, хто перебував у її домі. У одному з грецьких рукописів ХІ століття йдеться про те, що разом із хворим помазання можуть прийняти не тільки його домочадці: єлеєм помазують навіть дім, кімнати, двері, стіни, тому що хвороба людини впливає на усіх і усе довкола.

Загальне Соборування відоме і у Грецькій Церкві, звідки воно прийшло на Русь. У XVII столітті цей чин відправлявся у Великий Четвер та Велику Суботу. При цьому і у Греції, і на Русі при загальному Соборуванні людей помазували не сім разів, як коли відправляють таїнство над хворим, а тільки один раз – наприкінці чину.

Останнім часом розповсюдилась практика частого соборування людей, які не мають очевидних хвороб. Робиться це на тій підставі, що усі ми “хворі гріхом”. Це дійсно так, але грішні люди мають перш за все прагнути покаяння та виправлення життя, а не соборування. Потрібна серйозна внутрішня робота.

У храмі святого Володимира Великого таїнство відбудеться в середу 3 квітня 2019 року Божого, початок о 14 годині.

 

31 березня 2019 року Божого. Хрестопоклонна неділя.

 

 

Хресту Твоєму поклоняємось Владико і святе Воскресіння Твоє славимо!

 

Третя недiля Великого посту називається Хрестопоклонною - вiд поклонiння Хресту i розiп'ятому на ньому Господу слави. В цей день Церква поклала читати Євангелiє про несення кожним iз нас власного хреста, тобто страждань i скорбот, якi трапляються на нашому життєвому шляху i пов'язанi з вiрою Христовою.

"Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, i вiзьме хрест свiй, i за Мною йде", - сказав Господь. "Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене i Євангелiя, той спасе її. Бо яка користь людинi, коли вона придбає ввесь свiт, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамiн за душу свою? Бо якщо хтось посоромиться Мене i Моїх слiв у родi цьому перелюбному i грiшному, того посоромиться i Син Людський, коли прийде у славi Отця свого з ангелами святими" (Мк. 8, 34-38).

Господь Iсус Христос пропонує нам зректися себе. Це значить, що нам треба зректися своєї злої волi, а також сатани, що дiє в нас, i усiх дiл його, i усього служiння його, i усiєї гординi його, - i взяти хрест свiй. Не треба брати чужого хреста, який може бути нам не пiд силу.

Нести хрест свiй - значить не ремствуючи терпiти труднощi, скорботи i випробування, що зустрiчаються на нашому життєвому шляху i якi посилає нам Господь заради нашого спасiння.

Iсус Христос нiс Свiй хрест вiд вифлеємських ясел до Голгофи. Несучи Свiй хрест, Господь не запитував Небесного Отця, чому Вiн повинен страждати, зазнавати зневаги, бути розiп'ятим, не маючи жодного грiха. А ми часто запитуємо Бога: "Господи! За що я так страждаю, i страждаю несправедливо?!".

Грiх i всяке зло перемагаються терпiнням i стражданням. Ми маємо велику пристрасть до життя плотського; ми зжилися з грiхами, звикли до них i боїмося оголосити їм рiшучу вiйну, порвати з ними усякий союз; ми приймаємо щодо них напiвмiри, нiби бережемо себе з ними, i тому завжди залишаємося з нашими грiхами; вони все бiльше i бiльше вкорiнюються у нас, боротьба з ними стає все тяжчою; ми часто втрачаємо себе для Бога i робимося щоденним здобутком диявола. Слова Господа: "Хто хоче душу свою спасти, той погубить її", справджуються щодо нас кожного дня.

Ми щоденно продаємо себе нашому ворогу - дияволу - через рiзного роду грiхи; ми щоденно помираємо духовно. Було б добре, якби ми щоденно i вставали, оживали для Бога через покаяння. Пророк Iсая говорить: "Грiхи нашi розлучають нас тимчасово з Богом" (Iс. 59, 2). Вони можуть розлучити нас i навiки, якщо ми не покаємося в них.

Подивiться на приклади багатьох грiшникiв, що стали святими, як вони рiшуче вступили в боротьбу з грiхом, зi своїми пристрастями, з дияволом. Вони полюбили Бога i Божу правду, зреклися догоджання плотi заради Христа i через те зберегли свої душi для життя вiчного.

Ми не ведемо рiшучої боротьби з гріхом тому, що дуже любимо тимчасове життя на землi, боїмося обмежити свою плоть, дуже любимо свiтське життя i земнi блага й всiлякi насолоди, забуваємо про неминучiсть смертi i перехiд у нове загробне життя. Ми розраховуємо на довгi роки життя у добробутi. Ми забуваємо про Божественне походження нашої душi, яка має призначення до вiчного блаженства; про те, що душа дорожча за цiлий свiт з усiма його скарбами, якi, безумовно, загинуть.

Якщо ми хочемо йти слiдом за Христом i ввiйти в Його славу, тодi нам треба безумовно виконувати Його заповiдi, смирятися, молитися, любити Його, страждати i терпiти. "Терпiнням вашим спасайте душi вашi", - говорить Господь (Лк. 21, 19).

Несiння хреста свого, терпеливе i смиренне, наблизить нас до Господа. Як Вiн через страждання перемiг нашi грiхи, воскрес iз мертвих i увiйшов у славу Бога Отця, так i ми через терпiння скорбот, що зустрiчаються на нашому життєвому шляху, прагнімо правди і добра щоб досягнути Царства Небесного, бо така велика до нас грiшних любов Божа!

 

Свята Православна Церква правдиво та сміливо стверджує вічні разючі істини: «Хрест – хранитель всього всесвіту, Хрест – окрасо Церкви, Хрест – царів держава, Хрест – вірних утвердження і демонів поразка», «Хрест – зброя непереможна»!

 

24 березня 2019 року Божого. Неділя свт. Григорія Палами, архієп. Фессалонітського, Великий піст.

 

 

У  другу неділю Великого Посту Свята Церква вшановує пам'ять православного святителя Григорія Палами (1296-1359 рр. від Р.Х.), архиєпископа Фессалонікійського, великого отця та учителя Церкви Христової.

Святитель походив із аристократичного роду будучи сином сенатора Константина Палами при імператорі Андроніку ІІ Палеологу. Після ранньої смерті сенатора Константина, який на смертному одрі прийняв чернечий постриг, імператор Андронік ІІ взяв під свою опіку Григорія Паламу, що сприяло здобуттю майбутнім архиєпископом хорошої освіти та глибоких знань філософії, логіки та риторики, маючи за вчителя видатного богослова - ректора університету Теодора Метохіта. Вже у 17-літньому віці майбутній святитель дивував придворних мудреців своєю мудрістю та знаннями.

Згідно спогадів Филотея Коккиноса, Патріарха Константинопольського, який захищав та підтримував вчення святителя та став ініціатором прославлення його у лику святих, ще у часі навчання Григорій Палама багато спілкувався із афонськими ченцями, які приїзджали до Константинополя, і, за їх порадами та настановами, поступово відмовлявся від аристократичного способу життя, натомість ревно віддаючись посту, стриманості та молитві.

У 20-річному віці Григорій Палама приймає остаточне рішення щодо чернечого постригу та відбуття на Афон. Окрім того, щоб вирішити всі труднощі з великою спадщиною свого батька він, як спадкоємець всього майна, спонукає членів своєї сім’ї, а також «розумних рабів своїх» відріктися від світу цього, в результаті чого його мати Калі (в монашестві Каллоні), сестри Єпихаріда та Теодотія, а також деякі раби приймають чернечий постриг у константинопольських монастирях.

На Афоні Григорій Палама подвизався в келії недалеко від Ватопеду під керівництвом преподобного Никодима, від якого прийняв чернечий постриг. В 1325 році разом з іншими ченцями покидає Афон через турецькі навали. Прийнявши у Фессалоніках священничий сан переселяється в околиці міста Верія, де за переданням проповідував апостол Павло, і засновує там чернечу общину. У 1332 році ієромонах Григорій Палама розпочинає писати богословські та поучительні твори, першим серед яких були «Житіє прп. Петра Афонського» та полемічний твір «Про введення у Храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці та Приснодіви Марії» проти тих, хто заперечував історичність цієї важливої події.

З того часу у житті святителя розпочинаються важкі та напружені часи, оскільки з багатьма його богословськими творами та вченнями не погоджувалась значна частина богословів та духовенства. У 1341-1342 р.р. розпочинається гоніння на Григорія Паламу, неправдиві його засудження та ув’язнення і навіть відлучення від Церкви. Однак на соборі, що відбувся 2 лютого 1347 року Григорія Паламу було повністю виправдано, а його противників натомість засуджено. Незадовго після виправдання Григорія Паламу було обрано на архиєпископа Фессалонікійського.

Незважаючи на це, противники святителя продовжували виступати проти нього, що спонукало скликанню двох соборів у 1351 році, які остаточно засудили його головного противника Нікіфора Григору, а архиєпископа Григорія Паламу проголосили «захисником благочестя». Черговий раз Православ'я восторжествувало.

14 листопада 1359 року (за іншими даними 1357 року) святитель Григорій Палама з останніми словами «До висот! До висот!...» відійшов до Господа.

Фактично відразу після смерті його було прославлено як місцевошануємого святого у Фессалоніках, де в кафедральному соборі Святої Софії було поховано тіло архиєпископа Григорія Палами, а вже 1368 року соборним рішенням Синоду Константинопольської Церкви він був офіційно вписаний у календар Святої Софії в лику святителя стараннями патріарха Філотея Коккіноса, який також уклав його похвальне житіє та службу святителю.

Православна Церква встановила пам’ять святителя Григорія Палами в день смерті 14 листопада та у другу неділю Великого Посту, наступну після Торжества Православ'я, як символ продовження останнього, бо перемога вчення святителя Григорія Палами над супротивниками та доведення його правильності подібна була до перемоги над іконоборцями.

 

Тропар святителю Григорію Паламі, глас 8:


Православию наставниче, святителем украшение, Богословцем поборниче непобедимый, Григорие чудотворче, Солуню великая похвало, проповедниче благодати, моли Христа Бога спастися душам нашим.


Кондак святителю Григорію Паламі, глас 8:


Премудрости священный и Божественный орган, Богословия светлую согласно трубу, воспеваем тя, Григорие Богоглагольниче, но, яко ум, Уму Первому предстояй, к Нему ум наш, отче, настави, да зовем: радуйся, проповедниче благодати.

 

Святий угодниче Божий Григорію, моли Бога за нас.

Яндекс.Метрика