narrow default width wide

Breadcrumbs

8 cічня 2019 року Божого. Собор Пресвятої Богородиці. Праведного Йосипа Обручника

 

Наступного дня після свята Різдва Христового, 8 січня за новим стилем, православний світ відзначає важливе свято – Собор Пресвятої Богородиці. Цього дня Православна Церква з хвалебними і подячними піснями звертається до Богоматері, що стала обраним знаряддям Промислу, яка народила Спасителя. Саме тому, що Пресвята Діва є Тією, від якої народився, втілився Спаситель - Ісус Христос, встановлено це свято відразу після Різдва Господа.

Собором цей день називається тому, що на відміну від окремих свят на честь Пресвятої Богородиці (наприклад, Її Зачаття, Різдво, Благовіщення і пр.) в даний день відбувається загальне (соборне) святкування та інших осіб, близьких Пресвятій Діві Марії і Господу Ісусу Христу.

Так, разом з Богоматір’ю, у святкування Собору також відбувається пам’ять тих , хто по плоті був близький до Спасителя: святого Йосипа Обручника, царя Давида (предка по плоті Господа Ісуса Христа) і святого Якова (брата Господнього, сина від першого шлюбу святого Йосипа Обручника), який супроводжував разом із батьком Матір Божу і Богонемовля Ісуса при втечі в Єгипет.


 

Йосип Обручник, будучи 80-річним старцем, з благословення первосвященика прийняв Діву Марію, щоб зберігати її дівоцтво і чистоту. І хоча він був заручений Пречистої, всі його служіння полягало в тому, щоб оберігати Матір Божу. Пророк Давид був по плоті предком Господа і Спасителя, тому що, як і належало бути, Спаситель, Месія, прийшов у світ з роду Давидова. А апостол Яків називається братом Божим, бо був старшим сином Обручника Йосифа – від його першого шлюбу. Яків був дуже благочестивою людиною і по Воскресінні Христовому був обраний предстоятелем Єрусалимської Церкви.

Свято Собору Пресвятої Богородиці має давнє походження, його встановлення належить до ранніх часів Християнської Церкви. Офіційну вказівку на святкування Собору Пресвятої Богородиці наступного дня після Різдва Христового можна знайти в 79 правилі VI Вселенського Собору , що відбувся в 681 році.

У цей чудовий зимовий день святкує тезоімеництво настоятель храму - протоієрей Йосип.


 

7 січня 2019 року Божого. РІЗДВО ГОСПОДА БОГА І СПАСА ІСУСА ХРИСТА

 

 

 

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ !

 

 

Увесь християнський світ з радістю і благоговінням, відзначає день приходу на світ Ісуса Христа - Сина Божого.

Різдво Богочоловіка, Дитяти від Духа Святого і Марії Діви, ознаменувало початок нового відліку людської історії, нового розуміння сенсу буття, усвідомлення даної Всевишнім кожному можливості оселитися в Царстві Небесному, райські врата якого для людства своєю кровною самопожертвою відчинив Новий Адам – Ісус Христос. Святий Іриней наголошував, що спасіння душі людської полягає у повторенні того, що свого часу зруйнував первородний гріх – у відродженні душі у Христі, в Новому Адамі. Хрест, на якому був розіп’ятий Месія, у символічному просторі Біблії, одному з трьох сковородівських світів, став метатекстовим продовженням райського дерева гріхопадіння.

За свідченнями євангелиста Матфея (Мф. 2, 1) сталося це в час правління юдейського царя Ірода, який, за даними історика Йосифа Флавія, царював з 714 до 750 року від заснування Риму. Про час Народження Христа згадує і євангелист Лука (Лк. 2, 1-7) – саме тоді відбувся перепис населення, ініційований римським імператором Августом. Тому й приїхала Марія і Йосиф з Назарету до Вифлеєму. Ретельне вивчення цих фактів дозволяє історикам встановити ймовірну і найбільш правдоподібну дату народження Ісуса Христа – зима 749-750 року від заснування Риму. Про реальність описаних в Євангелії подій свідчать і твори давніх істориків – Світонія (70-121 р. н. е.), Тацита (нар. 54 р. н. е.), Йосифа Флавія (нар. 37 р. н. е.).

У народі віддавна заздалегідь старанно готувалися до різдвяно-новорічних свят. Три празники, оспівані в щедрівці, що навідуються до господаря, були бажаними і довгоочікуваними гостями в оселях українців, особливо – “той перший празник – Рождество Христове”.

Витоки народних святкувань Різдва сягають корінням далеких, передхристиянських часів. Турбота про злагоду в сім’ї, добробут, лад в господарстві присутні в кожному різдвяному звичаї, в кожному святковому атрибуті. Християнською радістю наповнились колишні народні обрядодії, атрибути, окремі образи в словесних творах, без яких важко сьогодні вповні уявити різдвяно-новорічні свята.

Різдву, за церковною традицією, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи: білили світлицю, вивішували найкращі рушники. Покуття, місце в східньому кутку оселі, де знаходилася ікона, оздоблювали особливо урочисто, прикрашали запаленою свічкою або лампадкою. Саме тут було місце для одного з найважливіших символів усіх трьох зимових свят – дідуха – снопу з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив. Зерно з дідуха зберігали до весни, додаючи його до посівного – робилося це для забезпечення багатого врожаю. З давніх-давен спостерігали: у який день тижня приходить Різдво. Бо саме цього дня, вірили, слід починати збір врожаю.

Вранці в день Святого Вечора, “багатого Вечора” або “багатої куті” господиня добувала для всієї родини “нового святого вогню” – чинно, без поспіху, тричі перехрестившись, ставши обличям до схід сонця. Цим вогнем розпалювали в печі , а коли піч розпалилася, берегиня домашнього вогнища починала готувати 12 пісних свят-вечірніх страв: узвар, горох, квасолю, cмажила капусту, варила вареники, готувала бараболю, гриби, кашу гречану, голубці, коржі з маком та кутю з товченої пшениці, борщ з вушками, тощо.

Поки господиня поралася на кухні, голова родини обходив господарство – прибирав старанно обійстя, напоював, годував худобу. Сіном і соломою вкривали долівку під святковим столом – адже Христос народився на сіні. У цей день аж до вечора намагалися не вживати їжі, підготовляючись духовно і тілесно до зустрічі з Новонародженим. Перед початком Святого Вечора господар вносив до хати сніп жита, пшениці. Місце дідуха у різдвяних святкуваннях особливе. Цей символ сімейного добробуту, зв’язку між поколіннями роду ставили на покуті, під образами, місці, встеленому сіном.

Початок смеркання був знаком для того, аби господиня починала застеляти святковий стіл. А перше сяйво вечірньої зорі звіщало для всієї родини, що Свята Вечеря вже почалася, бо народився Ісус Христос, Спаситель світу, Відкупителль людей з полону гріха.

Розпочинали вечерю молитвою. Господар ділив освячену просфору між усіма членами родини. Обов’язком кожного члена сім’ї було спробувати всіх страв, яких на столі було зазвичай 12. Свята Вечеря – Вечеря всього роду, а навіть померлих, які, за віруваннями обов’язково у цей час навідуються до своїх рідних. Адже Народження Ісуса Христа – це можливість визволитися грішним душам, ввійти, як співається в колядці, до відчинених райських врат. Про мертвих пам’ятали – саме для них залишали кутю та узвар.

Після Свят-Вечора радість від Народження на світ Спасителя дарувало всім гучне колядування і віншування. Обряд колядування народився від безкорисного бажання поділитися з іншими радістю від довгоочікуваного свята, новиною про прихід на світ Спасителя світу. Перший день Різдва намагалися зазвичай проводити в сім’ї, ні до кого не ходили в гості. А от в наступні дні обов’язком кожного, особливо молодих людей, було відвідати своїх далеких і близьких родичів, хресних, священика з кутею або хлібом.

За Свят-вечірнім столом обов’язково знаходится місце для усіх – рідних, близьких, а також далеких – усіх, хто думками і мріями впродовж цілого року ішов дорогою до Різдва – або видимими слідами колядничків, або власними стежинами, прокладеними в снігових заметах буденності. Важливо, аби ці стежки не запорошилися новоприпалим снігом і щороку у сяйві найяскравішої зорі вказували дорогу усім охочим дійти до єдиного джерела різдвяно-новорічної радості, наповненого духом батьківського і материного тепла, ароматом ялинки чи солом’яного дідуха, пахощами і смаком правічної куті.

Тож, нехай новонароджений Богомладенець Христос з Вифлеєму дарує світу мир з небес, а людям подає своєю благодаттю любов, віру, надію та зійшле свої незмірні ласки і благословення.

 


СЛАВІМО ЙОГО !!!


 

6 січня 2019 року Божого. Навечір’я Різдва Христового. Святий вечір.

 

 

Святий вечір, або ж, за церковною назвою, Навечір’я Різдва Христового, – один з найбільш шанованих днів для всіх християн, і східного, і західного обрядів. За древньою традицією і біблійною і церковною свято починається з вечора – з духовних і матеріальних приготувань.

Найперше ми святкуємо подію Різдва Христового. Бог Предвічний стає людиною для того, щоб людину повернути для єдності з Богом. Саме тому від Різдва Христового – події, яка є найважливішою в людській історії - і встановлено відлік часу.

7 січня – Різдво – друге по значущості після Великодня велике двонадесяте свято.

На Галичині збереглася традиція тихого Святого Вечора, її дотримувались і у радянський час, коли заборонялось відзначати християнські свята. Завжди це був час для роздумів і внутрішнього спокою, час переосмислення і нових сподівань. З першою зіркою на небі на столі застеляють нову скатертину, запалюють свічку. Традиційно готують 12 пісних страв - борщ з грибними вушками, вареники з картоплею і капустою, рибу, картопляні голубці, узвар, пампухи і неодмінно кутю.

На Святвечір збираються в родинному колі, пригадують тих, хто далеко від домівки чи відійшов у світ вічний. Кутею діляться з людьми потребуючими і хворими. Адже найважливіша суть Празника, як духовно людина приготувалась до народження Спасителя і усвідомлює це таїнство.

Уже зранку 7 січня з нагоди Різдва Христового в усіх храмах міст та сіл Галичини відбуваються урочисті Божественні літургії, а вже пообіді на вулицях можна зустріти вертепи і колядників, які несуть один одному радісну новину Христового народження.

Християни західного обряду (римо-католики, більшість протестантів) відзначають Різдво за григоріанським календарем, а частина вірних східного обряду (православних та греко-католиків) – за старим юліанським календарем, різниця між якими становить 13 днів.

При цьому частина православних церков перейшла на модернізований новоюліанський календар, у якому святкування календарних свят, що відзначаються за певною датою, збігається з загальноприйнятим григоріанським, але Великдень і пов’язані з ним свята залишаються за «старим стилем».

За юліанським календарем в світі Різдво святкують Російська, Сербська, Грузинська та Єрусалимська православні церкви, афонські монастирі, а також українські православні, а серед інших церков східних обрядів – наприклад, українські греко-католики чи, скажімо, Вірменська апостольська церква.

«Свято Різдва Христового - один з днів, коли з найбільшою глибиною і радістю ми переживаємо зустріч з Богом. До цього урочистого й чудового дня світ і Бог були розлучені гріхом, і людина, як би вона не рвалася до зустрічі з Богом, не могла її своїми силами, без Нього, здійснити. І Бог у Своїй безмірній любові, в Своїй милості став людиною, Він пройшов ту межу, яка розділяла людину пропащу від вічного життя і від вічної радості», говорив в одній зі своїх проповідей митрополит Антоній Сурожський. У святвечір починаються Святки - два тижні зимових свят, які триватимуть аж до Хрещення, що святкується Православною Церквою 19 січня.

За давньою традицією, у Святвечір за столом із 12 страв має зібратися вся Родина. Тож, не спізнимось до зустрічі з Богом та до святкової вечері.


6 січня 2019 року Божого. Неділя перед Різдвом Христовим, святих отців

 

“бо я подорожній перед Тобою і захожий, як і всі батьки мої.” (Пс.38, 13)

 

Ці слова Пророка Давида, актуальні сьогодні, у Неділю перед Різдвом Христовим, коли Церква Христова вшановує Святих Отців. Вони нагадують нам про швидкоплинність людського життя.

Сказана Давидом правда пригадує кожному з нас, що один за одним відходить у вічність рік за роком: одне покоління змінюється іншим, умирає одне життя, роблячи місце іншому.

Скільки вже на землі проживало таких народів, пам’ять про яких час стер із лиця землі, а імена багатьох тих народів навіть не збереглися в пам’яті людства. Так все проходить, все змінюється на землі. Зникають слава, багатства, велич, все руйнується, змінюється, і ніяка сила не може їх зупинити.

Був час, коли на землі проживали наші предки, але вони відійшли. Промине ще небагато часу й не стане нас із вами. На ній вже будуть проживати інші люди. Така доля кожного людського життя. На землі немає нічого вічного. Вічним є тільки один Бог, Який не має ні початку, ні кінця.

Сьогодні, після прожитого певного відрізку часу, який так швидко проминув, ми знову стали на поріг Нового Року. А це дає нам добру нагоду підбити підсумки пройденого, зробити відповідні підрахунки, щоб побачити свій духовний стан і своє відношення до Бога і вічності. Пам’ятаймо, що все маємо від Бога і перед Ним ми повинні дати відповідь за прожите життя.

Дуже часто ми є великими боржниками перед Богом, дуже часто переступаємо Його Святі Заповіді, більше думаємо про земне, як про Небесне. Часто недооцінюємо Божих дарів, легкодушно їх розтрачуємо. Тому сьогоднішній день ставить перед нами багато запитань, а, найперше, повчає нас цінувати кожен час, даний Господом на землі. Думаймо про спасіння.

От перед нами Новий рік, цей час, це немовби наступна сторінка великої книги нашого життя. Вона є ще чистою та незаплямованою. Це рік нових сподівань і різних планів, бо інакше не буде цікавим наше життя. Кожний рік є характерний по-своєму, що ставить перед нами нові цілі.

Незаперечною правдою є одне: проминають роки, а з ними і наше життя. Якщо все так швидко проминає, то людина повинна ставити собі запитання: “А що далі? Що буде зі мною, де опиниться моя душа після смерті?” Це актуальні запитання, на які ми повинні дати відповідь.

Коли людина знаходиться у клопотах життєвих, все інше відкладає в сторону, відкладає на пізніше, але при цьому забуває про основне, а, власне, про те, що дні життя кожного з нас є порахованими Господом Богом. Не знаємо ні дня, ні години, коли Господь покличе нас дати звіт за прожите життя.

Тож, дорогі у Христі, не забуваймо, що ми є подорожніми та гостями в цьому світі, як і наші предки, а тому повинні належно приготуватися до майбутнього життя. Чи ж готові ми сьогодні до цього?

Ми не знаємо, коли настане цей час, тому готуймося зустріти цю важливу хвилю із запаленим світильником віри у Господа Бога і синівською любов’ю до Нього та віримо, що Господь не залишить нас на цій нелегкій дорозі, але буде допомагати нам долати всі труднощі, щоб увійти до Свого Небесного Царства.

 

30 грудня 2018 року Божого. Неділя святих праотців

Прор. Даниїла та трьох отроків: Ананії, Азарії та Мисаїла (600 до Р.Х.)

Прп. Даниїла, спов., у схимі Стефана (Х)


 

 

Неділя святих праотців встановлена Православною Церквою на честь святих праведників Старого Завіту, в передостанню неділю перед Різдвом Христовим.

Цього дня Церква вшановує сонм святих праотців – праведників, які жили у старозавітну епоху і спасалися вірою в Месію-Спасителя. Спомин про святих праотців передує зустрічі великого свята Різдва Христового, коли здійснилося очікуване ними пришестя Христа.

 

Нині, вірні, звершуючи пам’ять праотців, оспіваймо Христа Спасителя, що прославив їх серед усіх народів і через них як Вседержитель показав явні чудеса, жезл сили — єдину безневісну, Діву чисту, Марію, з Якої вийшла квітка — Христос; Вона виростила нам Життя, і невичерпну споживу, і спасіння вічне.

Ти, Владико, що визволив святих юнаків від вогню, і від пащ левів — Даниїла, що благословив Авраама, й Ісаака — раба Твого, і його сина Якова, благозволив бути з нами від сімені їхнього, щоб спасти тих, хто спокусився, — праотців наших — хрестом Твоїм і воскресінням; і, розірвавши кайдани смерти, Ти воскресиш усіх від віку спочилих, що поклоняються Тобі, Христу — Царю віків.

Юнаки Божі ходили в Халдеї посеред вогню, радіючи, будучи зрошеними росою Духа, таємниче цим прообразувавши Тройцю і втілення Христове, і як премудрі погасили силу вогняну; Даниїл же праведний став приборкувачем левів. Їхніми молитвами, Спасе, ставши Людиною, визволи і нас від невгасимого і вічного вогню і сподоби нас Царства Твого.

Як у росі, перебуваючи у вогняному полум’ї печі, святі вірні юнаки таємниче передживонаписали від Діви Твоє пришестя, неопалимо засяявши нам; Даниїл же, праведний і серед пророків дивний, ясно засвідчив про Твоє Божественне друге пришестя; він говорить: бачив, як ставляться престоли, і Суддя сідає, і вогняна ріка тече; від неї ж визволи нас, Владико Христе, їхніми молитвами.


Святі угодники Божі моліть Бога про нас.

 

Яндекс.Метрика