narrow default width wide

Breadcrumbs

6 вересня 2020 року Божого. Неділя.

Сщмч. Євтихія, учня ап. Івана Богослова (I)

Перенесення мощей свт. Петра, митрополита Київського, всієї Руси чудотворця (1479)

Прп. Арсенія Комельського (1550)

Мч. Татиона (305)

Мц. Сіри, діви Персидської (558)

Прп. Георгія Лимніота (бл. 716)

 

 

 

 

Святитель Петро був уродженцем Галицько-Волинського князівства і походив із благочестивої сім’ї. Досягнувши повноліття, юнак виявляє бажання вступити до одного з монастирів на Волині. За побожне життя та неухильне виконання чернечого послуху його рукопокладають у пресвітера.

У монастирі майбутній Святитель навчився писати ікони і робив це з великою майстерністю. Досі православні вшановують, написані святителем Петром, ікони Божої Матері “Петровську” і ”Новодворську”.

Згодом ієромонах Петро вирішує усамітнитися, і тому, з благословення ігумена, залишає монастир та оселяється неподалік Львова на березі ріки Рати, що впадає у Західний Буг (район с. Двірці Сокальського р-ну Львівської області). Тут він поставив келію для себе, а згодом й невелику церкву для братії, що оселялася біля нього. Незабаром поруч з його келією постав Ратенський Спасо-Преображенський монастир.

Святитель Петро, виконуючи обов’язки ігумена Спаської обителі, був для братії дбайливим батьком, повчаючи і словом, і прикладом свого богоугодного життя. Він був настільки добрим і милосердним, що жодного подорожнього не відпускав без милостині, і коли не мав що подати, то роздавав написані ним образи.

Слава про подвижницьке життя святого Петра дійшла й до могутнього князя Юрія Львовича Галицького, котрий разом із своїми боярами приходив слухати його повчання.

У 1303 році, стараннями князя Юрія, Галицька єпископія піднеслася до рангу митрополії. Це відбулося не випадково. Після повного зруйнування Києва військами хана Батия останній Київський митрополит Максим переніс свою резиденцію з Києва до Володимира-на-Клязьмі. Саме це стало приводом для відокремлення Галицької єпархії та заснування окремої Галицької митрополії. Галицькі митрополити, рівно ж як і Київські, канонічно підпорядковувалися  Константинопольському Патріарху.

Після смерті першого Галицького митрополита Ніфонта князь Юрій Львович відряджає до Константинополя ігумена Ратенського монастиря Петра з проханням поставити його Галицьким митрополитом. Але Патріарх Афанасій поставив його не лише Галицьким, але ще й митрополитом Київським і “всієї Русі”.

Митрополит Петро жив спочатку у Галичі, а потім у Києві. Останні роки свого життя митрополит Петро провів у Москві, звідки керував церковними справами на території північноруських, київських та галицьких земель. Так син Галицької Русі став першим митрополитом “Московським”.

Затвердившись на митрополії, Святитель з ревністю та любов’ю піклувався про зміцнення побожності серед своєї пастви. Незважаючи на фізичну слабість і небезпечне тодішнє подорожування землями Русі, він невтомно відвідував підвладні єпархії, навчав вірних Святої Віри та правил благочестивого життя.

Руська земля тоді ще була в підлеглості у татар і добробут її залежав від волі ханів. У 1313 році на ханський престол зійшов новий хан Узбек, що прийняв магометанську віру. Святитель Петро вирушив до Орди і був ласкаво прийнятий ханом та зумів отримати від нього грамоту, що не лише підтверджувала колишні права духовенства, але й додавала нові.

Теплі дружні стосунки склалися у святителя Петра з князем Московським Іваном Калитою. Святитель передбачав майбутню велич столиці Північної Русі. Він забажав перенести свою кафедру із спустошеного татарами Києва до Москви, де князь Іван, з благословення Митрополита, у 1326 році закладає новий кам’яний Успенський собор. У цьому ж храмі, біля жертовника, Святитель облаштовує свою гробницю.

До блаженного життя святитель Петро відійшов 21 грудня 1326 року. Мощі Святителя, від яких з часу його поховання здійснилась безліч чудес, нині спочивають в Успенському соборі Московського Кремля. Канонізація святителя Петра, Митрополита Київського і всієї Русі, була здійснена у 1339 році його наступником Митрополитом Феогностом.


Святий угоднику Божий Петро, моли Бога про нас.

 

 

30 серпня 2020 року Божого. Неділя

Мученика Мирона пресвітера (250). Преподобного Пімена Угрешского (1880).

Преподобного Аліпия, іконописця Печерського, в Ближних печерах (бл. 1114).

Мучеників Павла, Юліаніі та ін. (бл. 273).

Мучеників Фірса, Левкія, Короната і воїнів їхніх (249–251).

Мученика Патрокла (270–275).

Мучеников Стратона, Филиппа, Евтихіана і Кипріана (бл. 303).

Свенской (Печерской) иконы Божией Матери (1288).


 

 

Святий мученик Мирон був пресвітером в Ахаї (Греція), жив в III столітті, за часів правління жорстокого імператора Декія (249-251), коли Церква Христова зазнавала страшних переслідувань.

Будучи взірцем віри та благочестя, Мирон як найдостойніший обирається християнською общиною міста Ахаї пресвітером. Після рукоположення стає ще більш лагідним і милостивим до людей, але й ревним та мужнім у захисті своєї пастви.

Одного разу, на свято Різдва Христового, він здійснював Богослужіння. У храм увійшов місцевий правитель Антипатр з воїнами, щоб схопити тих, що моляться і повести їх на муки. Бачачи це, святий Мирон почав гаряче заступатися за своїх духовних чад, звинувачуючи правителя в жорстокості. За свою мужність святий був відданий на катування. Спершу його повісили і стругали тіло залізними гребенями. Потім пресвітера кинули в розжарену піч, але Господь зберіг мученика, у той час як 150 чоловік, що стояли поблизу, були обпалені вогнем, який вирвався з печі. Тоді правитель став примушувати мученика поклонитися ідолам, думаючи, що коли це зробить пресвітер зробить і вся паства. Отримавши від святого тверду відмову, Антипатр наказав різати ремені з його шкіри. Святий Мирон взяв один з ременів і кинув його в обличчя мучителя.

Розлютившись, Антипатр велів стругати святого Мирона залізом по обдертому тілу, а потім віддав мученика на поживу хижим звірам. Але люті звірі його не чіпали лише мирно полягали біля святого. Відчуваючи себе переможеним, Антипатр в безсилі перед незламністю Мирона, перебуваючи в великій люті, покінчив життя самогубством. Святого Мирона відвезли в місто Кизик, де йому відрубали голову мечем. Сталось це в 250 році.

 

Святий Мучениче Мироне, моли Бога про нас.


28 серпня 2020 року Божого. П'ятниця. Успіння Пресвятої Владичиці Богородиці і Приснодіви Марії

 

 

Ікони Софiї, Премудрості Божої (Новгородської). Шанованi ікони Успiння Божої Матерi: Києво-Печерська (1073), Бахчисарайська (ХV), Овинiвська (1425), Псково-Печерська (1472), Семигородна (ХV) та Пюхтицька (ХVІ).

Моздоцької (ХІІІ), Ацкурської (І), Цилканської (ІV), Влахернської (Груз.), Володимиро-Ростовської (ХІІ), Гаєнатської (ХІІІ), Чухломської (ХІV), Сурдезької (1530), Тупичевської (ХVІІ) iкон Божої Матерi.

 

 

За традицією східної церкви, свято Успіння Пресвятої Богородиці або, як кажуть у народі, Перша Пречиста, належить до переліку дванадцяти найбільших свят церковного року, під час якого згадують упокоєння, воскресіння та прославлення Матері Божої.

Церква називає преставлення, або перехiд Пресвятої Богородицi iз земного у вiчне життя - Успiнням. Матір Божа просила не сумувати, а радіти з приводу її Успіння, тому що перед лицем сина обіцяла не залишати світ і після смерті.

Мiж Успiнням Пресвятої Богородицi i нашим переходом iз тимчасового земного життя у вiчне є рiзниця, яка полягає в тiм, що Божа Матiр перейшла у вiчне життя, в Царство Сина Свого з душею i тiлом, а ми, християни, переходимо тiльки душею, а воз'єднання душi з тiлом буде пiд час загального воскресiння мертвих, тобто в друге пришестя Христове. Це буде так обов'язково! Бо для того i прийшов на землю Син Божий i став людиною, подiбною до нас в усьому, крiм грiха, щоб подолати нашу смерть i визволити нас вiд рабства грiха.

Успiння Пресвятої Богородицi вiдбулося так. Пiсля смертi i воскресiння Господа нашого Iсуса Христа Божа Матiр перейшла жити до улюбленого Його ученика св. Iоана Богослова. Як пам'ятаєте з Євангелiя, вмираючи на хрестi, Iсус Христос сказав Своїй Матерi: "Жоно, це - син Твiй", а ученику (Iоану Богослову): "Це - Мати твоя. I з цього часу прийняв Її ученик до себе" (Iн. 19, 26-27). Померла Божа Матiр в Єрусалимi до його зруйнування римлянами i була похована в Гефсиманському саду в усипальницi поруч з її батьками, святими i праведними богоотцями Iоакимом i Анною.

На поховання Своєї Матерi Господь дивним чином зiбрав усiх Своїх ученикiв, якi в той час уже розiйшлися по всьому свiту для проповiдi Євангелiя Христового. Як свiдчать Церковнi Передання, апостоли прибули в Єрусалим на хмарах. Поховання Божої Матерi було урочистим. Коли похоронна процесiя наближалася до Гефсиманського саду, один єврей на iм'я Афонiй, який ненавидiв Iсуса Христа, Його Матiр i християн, вирiшив вчинити злочин - перекинути грiб з тiлом Божої Матерi. Та коли вiн тiльки доторкнувся до гробу, невидимий ангел вiдсiк йому руки. Господь не допустив наруги над тiлом Своєї Матерi. Спроба злочину була покарана Богом миттєво. Афонiй тут же покаявся у своєму тяжкому грiху, увiрував i був зцiлений апостолами.

Як бачите, Господь може карати людей за злочини миттєво, а може терпiти нашi грiхи довго. Грiх, який вчинив Афонiй, називається святотатством, тому що вiн посягнув на найсвятiше - одушевлений кивот, - кивот, який вмiстив у собi Сина Божого. Всяка людина, що посягає на храм Божий i на все святе, що є в ньому, є святотатець. Господь покарав i карає всiх святотатцiв. Ми є свiдками того, як Бог покарав руйнiвникiв церков i тих, хто глумився над святинями: iконами, Святим Письмом, ризами, богослужбовими книгами... Всiм нам треба розумiти, що грiх i всяке зло не може бути не покараним, якщо людина не покається, бо зло несе кару само в собi.

На похованнi Божої Матерi були всi апостоли, крiм ап. Фоми. I не був вiн у Гефсиманському саду не випадково, а за Провидiнням Божим. В той час ап. Фома проповiдував Євангелiє Христове в Iндiї. Коли ж вiн прибув до Єрусалима, теж на хмарi, - для Бога i неможливе з людської точки зору - можливе, i побажав поклонитися тiлу Божої Матерi, вiдкрили гроб, а тiла там не було. Син Божий взяв тiло Своєї Матерi на небо у Своє вiчне Царство. Ап. Фома засвiдчив Воскресiння Христове. Його невiр'я Церква називає блаженним, тому що воно стверджує вiру церковну у Воскресiння Христове. Вiдсутнiй пiд час поховання Божої Матерi, ап. Фома засвiдчив, що Господь воскресив тiло Пресвятої Богородицi, зробив його нетлiнним i взяв душу i тiло Своєї Матерi у Своє Царство Слави. Того ж дня увечері, під час обряду переломлення хліба в пам'ять про померлу, апостоли побачили Богородицю, яка їм сказала: «Радійте! Я з вами назавжди»...

Свята Церква шанує Пресвяту Богородицю i сповiдує Її вищою за всiх святих i навiть вищою за всiх ангелiв i архангелiв. Вона називає Божу Матiр чеснiшою вiд херувимiв i славнiшою вiд серафимiв.

Чому так величає Церква Пресвяту Дiву Марiю? Пресвята Дiва Марiя є Богородиця. Вона породила Того, Хто, будучи iстинним Богом, у саму мить зачаття вiд Святого Духа в Її утробi сприйняв у єднiсть Своєї Iпостасi, тобто Своєї Особи, людську природу. Дiва Марiя народила Господа нашого Iсуса Христа не за Божеством Його, а за Його людською природою, яка з самої першої хвилини Боговтiлення стала нероздiльно й iпостасно з'єднана в Ньому з Його Божеством. Дiва Марiя народила не просту людину, а iстинного Бога, i не просто Бога, а Бога у плотi. Вiн прийняв тiло не з неба, а вiд Дiви, i це тiло єдиносущне з нашими тiлами, окрiм грiха. Ось чому ми називаємо Марiю Приснодiвою i Богородицею. I з цiєї причини Син Божий не залишив Свою Матiр у гробi, а взяв Її на небо з душею i тiлом.

Будемо ж не тiльки шанувати Пресвяту Богородицю, а й звертатися до Неї в молитвах, бо Вона є всесильна Заступниця роду християнського. Силу Своїх молитов перед улюбленим Сином Своїм Вона показала через безлiч чудотворних iкон, якi є матерiальними свiдками Її небесної допомоги християнам, що звертаються до Неї з молитвами. Будемо ж благати Божу Матiр i ми, щоб Вона Своїми всесильними молитвами перед Сином Своїм Господом нашим Iсусом Христом допомогала нам.

 

Молитва до Пресвятої Богородиці

 

Про що молити Тебе, чого просити в Тебе? Адже Ти все бачиш і знаєш Сама, подивися в наші душі і дай їм те, що потрібно. Ти, що все перетерпіла, все перемогла – все зрозумієш. Ти, що сповила Немовля у яслах і прийняла Його Своїми руками з Хреста, Ти одна знаєш усю висоту радости і весь тягар горя. Ти, що отримала в усиновлення весь рід людський, поглянь на нас з материнським піклуванням. Із тенет гріха виведи нас до Твого Сина. Бачимо сльози, що зросили Твій лик. Це над нами Ти пролила їх, і нехай змиють вони сліди провин наших. Ось приходимо, стоїмо і чекаємо, що Ти відгукнешся, о Богомати, о Всехвальна, о Владичице! Нічого не просимо, тільки стоїмо перед Тобою. Серця наші, бідні людські серця, що знемагають в тузі за праведністю, покладаємо до Пречистих ніг Твоїх, Владичице! Дай усім, хто кличе Тебе, досягти Тобою вічного дня і лицем до лиця поклонитися Тобі.

Заступнице християн усердная, молитвенице до Творця надійная, не відкинь моління грішників, але поспішися як Благая на поміч нам, що з вірою взиваємо до Тебе: поспішися на молитву і скоро прийди на благання, бо Ти заступаєшся завжди за тих, що шанують Тебе, Богородице.

До Богородиці щиро нині удаймося ми, грішні і смиренні, і припадім у покаянні з глибини душі взиваючи: Владичице, поможи, змилосердившись над нами, поспіши, бо гинемо від безлічі провин. Не відпусти рабів Твоїх без нічого, бо Тебе за єдину надію нашу маємо.

Ми, недостойні, не перестанемо ніколи славити сили Твоєї, Богородице, бо коли б Ти не обороняла молитвою, то хто визволив би нас від стількох бід? І хто б нас донині вільними зберіг? Не відступимо, Владичице, від Тебе, бо Ти завжди спасаєш рабів Твоїх від усякого лиха.


Пресвятая Богородице, спаси нас!

 

23 серпня 2020 року Божого. Неділя. Успенський піст. Мчч. архидиякона Лаврентія

 

 

Святий Лаврентій був одним із семи дияконів Римської Церкви. У 257 році імператор Валеріан видав наказ повбивати всіх єпископів, священиків і дияконів Христової Церкви. Після смерті єпископа Риму Стефана у 257 році загинув мученицькою смертю наступного року Папа Сикст.

Коли Папу вели на смерть, диякон Лаврентій ішов за ним і плакав, що не може віддати за святу віру життя разом з цим вірним Христовим служителем. Папа сказав йому: "Я не залишаю тебе, мій сину. Ти підеш за мною через три дні". Почувши це, Лаврентій продав церковний посуд, а виручені гроші роздав убогим. Довідавшись про це, префект Рима запропонував йому віддати церковне майно для утримання війська. Коли ж диякон відмовився це зробити, його жорстоко мучили. Під час мук Лаврентій віддав Богові душу 258 року. Над його гробом діялися численні Господні чуда, а сам Лаврентій зачислений до лику святих.

 

Святий угоднику Божий Лаврентіє, моли Бога про нас.

 

 

Сьогодні Україна відзначає державне свято - День Державного Прапора.



Народний Гімн України


 


Яндекс.Метрика