narrow default width wide

Breadcrumbs

19 серпня 2021 року Божого. Середа. Успенський піст. ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА ІСУСА ХРИСТА

 

 

Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки їм можна було. Нехай засяє і нам грішним світло Твоє споконвічне. Молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі.

Величаємо Тебе, Життєдавче Христе, і славимо пречистої плоті Твоєї преславне Преображення.

 

 

Преображення Господнє – описане в Євангеліях таємниче перетворення, явлення Божественної величі й слави Христа на горі Фавор (Табор) є двонадесятим святом.

Усі три синоптичних Євангелія містять подібні описи Перетворення Господня (Матвій 17:1; Марко 9:2; Лука 9:28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день воскреснути, Він завів трьох апостолів Петра, Якова й Івана на гору Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просяяло, як сонце, одяг зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з’явою старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його близький відхід. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».

Святкуванням Преображення Церква сповідує поєднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Іоанна Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Іоанна Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.

Святкування триває 9 днів, з 5 (18) по 13 (26) серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаки, виноград, яблука). Тому в народі цей день називають другим, або яблучним спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

 

МОЛИТВА


Господи Ісусе Христе, Боже наш, що живеш у Світлі неприступному, Ти – сяйво Слави Отчої і Образ Іпостасі Його! Коли прийшла повнота часу Ти за Своїм невимовним милосердям до грішного роду людського принизив Себе, прийнявши вигляд слуги, упокорив Себе, бувши послушним аж до смерти. Але раніше Хреста і добровільних страждань Твоїх, Ти на горі Фаворі преобразився в Божественній славі Своїй перед святими учнями і апостолами Твоїми, ледь відкривши їм прославлене тіло Своє, щоб коли побачать вони, як розпинатимуть Тебе і на смерть віддадуть, зрозуміли, що усе те Ти добровільно приймаєш, і водночас зрозуміли, що в цьому – Твоє Божество.

Дозволь же і нам усім, що сьогодні святкуємо преображення тіла Твого, з чистими серцями і нескверними помислами зійти на святу гору Твою, в поселення святої слави Твоєї, де чисті голоси тих, що святкують, де голоси невимовної радості, щоб там разом віч-на-віч побачити славу Твою у світлому дні Царства Твого, і з усіма святими, що від віку Тобі догодили, прославляти всесвяте Ім’я Твоє з Безпочатковим Твоїм Отцем і Всесвятим і Благим і Животворчим Твоїм Духом нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь.

 

Акафіст Преображенню Господньому


15 серпня 2021 року Божого. Неділя. Успенський піст. Перенесення мощей святого первомученика архидиякона Стефана

 

 

3 грудня 415 р., священикові села Кафармагала Лукіянові явився уві сні старець, зодягнений у світлі одежі, й наказав йому повідомити Єрусалимського єпископа Йоана, що на полі, яке називається “Делагаври”, тобто поле Божих мужів, є вхід у печеру, в якій спочивають мощі святого Стефана та інших Божих слуг. Старець, який явився священикові, був святий Гамалиїл. Видіння це повторювалося тричі, до того ж святий Гамалиїл точно вказав Лукіянові, в якому гробі спочивають святі мощі.

А коли Лукіян і єпископ стали шукати печеру, копаючи землю у вказаному місці, знайшли камінь з написом єврейською мовою – “Хеліїл”, тобто слуги Божі. Під тим каменем був вхід до печери, де знайшли мощі Божих слуг, докладно так, як це описав у видінні святий Гамалиїл. Коли ж єпископи Єрусалиму, Єрихону і Севастії в присутності великого числа священиків відкрили гріб святого Стефана, то пречудесний аромат наповнила всю печеру, а сімдесят три хворих, серед яких було багато сліпих і кривих від народження, враз стали здорові. На тому місці звели величну церкву, в якій склали мощі святих Гамалиїла, Никодима та Авива, а мощі святого первомученика Стефана перенесли до Єрусалиму і поховали у церкві на горі Сіон.

Саме перенесення мощей було увінчане новим чудом; коли мощі святого Стефана внесли до міста, то зразу ж випав рясний дощ на втіху народу, який дуже терпів від тривалої посухи. Частина мощей первомученика Стефана була розділена і передана у різні церкви, зокрема до Царгорода (428), за правління імператора Теодосія Молодшого і його сестри святої Пульхерії, і до Риму, в час понтифікату папи Пелагія І (555-560), у церкву святого Лаврентія. Коли пізніше венеціанці захопили Царгород, то перенесли частину мощей до Венеції і склали їх у монастирі святого Георгія. Частина мощей була передана владичій церкві в Іппонії, а святий Августин, єпископ і великий почитатель святого первомученика Стефана, розповідав, що з мощей святого витікало благовонне миро, і тричі повторилося велике чудо – воскресли померлі, яких помазали тим миром.

Святий первомученику архидияконе Стефане, моли Бога про нас.

Успенський піст

 

 

Успенський піст встановлений на Константинопольському Соборі у 1166 році на честь церковного свята Успіння Пресвятої Богородиці. Успенський піст за суворістю прирівнюється до Великого посту. Діва Марія все земне життя дотримувалася суворої помірності в їжі, а за три дні до свого відходу на небо перестала вживати їжу й лише пила воду. Тож, покладаючи на себе обмеження Успенського посту, віруючі наслідують cаму Богородицю.

Перший день посту присвячений святу «Походження (винесення) Чесних Древ Животворящого Хреста Господня». У цей свято в Софійському соборі з скарбниці покладався Хрест, на якому був розіп’ятий Ісус Христос, і народ, прикладаючись до нього, зцілявся від тілесних і душевних хвороб. У цей день у храмах віруючі здійснюють поклоніння Хресту, і відбувається мале освячення води. Разом з водою освячують мед нового збору, тому це свято ще називають «Медовим Спасом».

19 серпня віруючі святкують двунадесяте свято «Преображення Господнє». У цей день згадується подія, що відбулася на горі Фавор, де перед своїми учнями преобразився Христос у Божественній славі. Це свято унікальний тим, що Церква його святкуванням сповідує з’єднання у Христі двох природ: Божественної і людської. Христос дає надію і відкриває дорогу на перетворення для всього людства. У цей день у храмах відбувається освячення плодів – яблук і винограду, звідси і назва «Яблучний Спаса».

Як вже було сказано, Успенський піст за суворістю прирівнюється до Великого, тобто без молочних, м’ясних і рибних страв. Успенський піст закінчується великим святом Успіння Пресвятої Богородиці 27 серпня. У це свято в вечірнє богослужіння в храмах з вівтаря виносять Плащаницю із зображенням Божої Матері для поклоніння віруючих. Плащаницю викладають посеред храму до хресної ходи навколо церкви і чину поховання.

Пресвята Богородиця була взята на небо в тілі і на третій день з’явилася апостолам за трапезою, вимовивши: «Радійте! Я з вами по всі дні», на що апостоли, піднявши хліб, вигукнули:«Пресвята Богородиця, допомагай нам». На згадку про цю подію в монастирях ченці здійснюють чин панагії – на честь Цариці Небесної возноситься частину хліба. У період після закінчення Успенського посту і до Різдвяного посту по середах і п’ятницях дозволяється риба тільки в дванадесяті і храмові свята. Рослинна олія по середах і п’ятницях дозволяється тільки тоді, коли на ці дні випадають свята пам’яті великого святого з полієлейною службою напередодні.

На відміну від більшості знакових релігійних дат, Успенський піст не залежить від свята Великодня, тому його дати завжди незмінні. Як і щороку, віруючі постують з 14 серпня – з свята Медового Спаса, який ще називають Маковієм до 27 серпня – передсвята Успіння Пресвятої Богородиці, та вже з 28 серпня ласуючи різними стравами. Таким чином, Успенський піст є одним із найкоротших серед багатоденних постів – він триває всього лише два тижні.


Царице моя преблага, надіє моя – Богородице, пристановище сиріт і подорожніх заступнице, скорботних радосте, покривджених покровителько, бачиш мою біду, бачиш мою скорботу, допоможи мені як немічному, управи мене як подорожнього; кривду мою знаєш, розріши її як хочеш; бо я не маю іншої помочі, крім Тебе, ні іншої заступниці, ні благої утішительки, тільки Тебе, о Богомати; охорони мене і покрий мене навіки-віків. Амінь.

 

Гімн Пресвятій Богородиці Агні Парфене

14 серпня 2021 року Божого. Субота. Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Свято Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородицi (1164). Початок Успенського посту

 

 

У цей день згадуємо три події, важливих для кожного православного християнина.

 

Перша – це винесення чесних Древ Животворящого Хреста Господня. Обряд винесення відбувався в стародавній Константинопольської церкви ще до навали турків і навіть до страшного спустошливої розорення міста хрестоносцями на початку XIII століття, коли Константинополь ще був як би другим Єрусалимом, другим Святим містом. З усіх кінців Візантійської імперії сюди звозилися всі святині, що знаходилися на території, підвладній православному імператору. Паломники, які могли в ті важкі часи здійснювати подорожі до святих місць, завжди намагалися побувати не тільки у Святій Землі, але і в Константинополі, де знаходилося збори всіляких православних християнських святинь. Частину Древа Хреста Господнього носили вулицями Константинополя в жаркі літні місяці, коли в місті траплялися властиві південному клімату мори. У той час ще не було таких засобів запобігання заразних хвороб, які знає сучасна медицина, - люди вдавалися тільки до Господа. Велику святиню носили по вулицях Константинополя і хворобливі і згубні пошесті припинялися.

 

Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас - оселю Твою.

 

 

Друга подія – це свято на честь Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородиці. На початку XII століття на Русі й у Візантії одночасно відбулися схожі чудеса. До цього періоду відноситься боротьба Візантії з кочівниками-іновірцями. Під час однієї битви візантійський імператор Мануїл побачив сяйво, що виходило від ікони Спасителя. Воно поширилося на все військо і на ворогів вселило жах, а в православних воїнів - мужність і віру в перемогу, яка і була здобута завдяки цьому чуду. У той же рік і в той же місяць на Русі сталося щось подібне. Князь Андрій Боголюбський пішов війною на кочівників. Під час битви також від ікони - цього разу від ікони Божої Матері - виходило сяйво. Це чудо надихнуло князя Андрія і його воїнів - благодать Божа одночасно вселила мужність у православних і малодушність в язичників.

 

Пресвятая Богородице, спаси нас.

 

 

Третя – святкування присвячено пам'яті святих мучеників Маккавеїв: Авима, Антонiна, Гурiя, Єлеазара, Євсевона, Алима i Маркела, матерi їхньої Соломонiї та учителя їхнього Єлеазара (166 р. до Р. Хр.), що були прихильниками партії Маккавеїв, повсталої проти Антіоха Єпіфана - сирійського царя, але грека за походженням. Єпіфан хотів змусити всі підвладні йому народи, в тому числі і іудеїв, поклонятися ідолам. Тоді юдеї підняли проти нього повстання, на чолі якого стояли сини священика Маттітії. Один з них, Юда, через дивної форми голови отримав прізвисько Маккавей, що означає «молотоподібна». Це був дуже мужній і талановитий полководець: з невеликими своїми загонами він зумів розгромити величезні полчища Антіоха Єпіфана. Маккавей загинув від руки іновірця, проте справа його не загинуло: Іудея відстояла свою релігію, в той час єдино істинну, або, як би ми зараз сказали, православну. А ті брати, пам'ять яких ми сьогодні святкуємо, також називаються Макавеї, оскільки вони були прихильниками партії Маккавеїв. Вони мужньо постраждали від язичників, бо не захотіли приймати помилки, які їм нав'язував Антіох Епіфан, і з вірою у воскресіння мертвих віддали своє життя Богу.

Ці три зовсім різних події нібито волею випадку з'єднані в святкуванні в один день. Однак нічого випадкового взагалі в житті, а тим паче в Церкві Христовій не буває, хоча щось може залишитися і не зрозумілим нами. Це збіг повинний навчити нас тому, що є загальним в трьох таких різних подіях і в самих церковних звичаях.

Подивіться, скільки змінилося різних вчень: філософських, релігійних, політичних, а Церква живе і непорушним зберігає своє вчення, хоча і серед малого числа віруючих, по прогнозу Спасителя, Який говорив: «Не бійся, мале стадо!» (Лк. 12, 32 ). Ми повинні, не раболепствуя перед духом часу цього, прийняти не тільки розумом, не тільки абстрактно, але перш за все серцем і життям своєї те, що є для невіруючих неміччю і божевіллям, - Хрест Христовий. Розуміємо ми чи не розуміємо, дано нам осягнути таємниці і глибини Божі, як святим отцям, або нам, як людям простим, доступні тільки якісь елементарні речі, - головне, щоб ми сприймали все серцем.

Згадаймо святого Православної Церкви - Павла Препростого, учня Антонія Великого. Він вирізнявся надзвичайною простотою і, мабуть, внаслідок цього-невіглаством. Одного разу прийшли до Антонія ченці і він став їм говорити про значення закону і благодаті, притому згадав Мойсея і Господа Ісуса Христа. Павел, будучи людиною дуже мало освіченим, раптом запитав Антонія Великого: «А хто був раніше: Мойсей чи Христос?» Почувши таку безглуздість, Антоній сказав: «Замовкни!» - І той замовк. Минуло кілька місяців, і Антоній запитує його: «Чому ти мовчиш?» «Ти сказав мені мовчати, от я і мовчу», - відповів Павел. З одного боку, він проявив невігластво, яке здається диким навіть нам, людям малознаючих в богослов'ї, а з іншого - незвичайне слухняність. І заради своєї ревнощів до виконання заповідей Божих він досяг високого духовного успіху, так що навіть Антоній Великий присилав до нього тих біснуватих, з яких він сам не міг вигнати бісів. За свою віру і слухняність Павел Препростий міг виганяти не лише простих демонів, а й князів бісівських, а також здійснював інші чудеса.

Так i ми повинні з усією простотою серця приймати, подібно до того, як прийняв Павло Препростий і багато тисяч простих віруючих, прославлених Церквою або невідомих, вчення про спасительний страждання Господа Ісуса Христа, про Божу благодать, що діє від Його святих ікон. Ми повинні бути вірними Йому так, як були вірні мученики брати Макавеї, які вирішили краще втратити своє життя, ніж в ідступити від віри отців.

 

Святі угодники Божі, моліть Бога про нас.

 

Яндекс.Метрика