narrow default width wide

Breadcrumbs

7 липня 2019 року Божого. РІЗДВО ЧЕСНОГО СЛАВНОГО ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧІ ТА ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАНА

 

 

Саме про Івана Хрестителя Господь сказав, «що серед усіх народжених не поставало більшого пророка, ніж він». Звали його - Йоганан ѓа-Матбіль. Для греків він відомий як Іоаннес о Баптістес, для латинян як Iohannes Baptista, для мусульмани як Яхья.

Іван Хреститель був сином священика Захарії (з роду Аарона) і праведної Єлизавети (з роду царя Давида), родички Пресвятої Богородиці. Коли його батьки були в похилому віці й уже не сподівалися на потомство, він був посланий Богом, аби приготувати Ізраїль до приходу Месії.

Його батьки жили біля Хеврону, на південь від Єрусалиму. По материнській лінії Іван Хреститель є родичем Господа Ісуса Христа і народився на шість місяців раніше Господа.

Як оповідає Євангеліст Лука, архангел Гавриїл, з'явившись його батькові Захарії у храмі, сповістив про народження в того сина. І ось у благочестивого подружжя, до старості позбавленого дітей, нарешті народжується син, якого вони випросили в Бога.

Саме Бог зберіг його від смерті серед тисяч убитих немовлят у Віфлеємі та околицях. Ріс святий Іван у дикій пустелі, готуючи себе до великого служіння суворим життям – постом і молитвою. Носив грубий одяг, підперезаний шкіряним поясом, і харчувався диким медом та сараною. Він залишався пустельником доти, поки Господь не призвав його в тридцятирічному віці до проповіді серед народу.

Іван Хреститель розпочинає свою проповідь у жовтні в Ювілейний, п'ятнадцятий рік Імператора Тиверія (27 р. н.е.). Підкоряючись Божому покликанню, пророк Іван з'явився на берегах Йордану, щоб приготувати народ до прийняття очікуваного Месії. До ріки перед святом очищення у великій кількості сходився народ для релігійних омивань. Тут і звернувся до них Іван, проповідуючи покаяння та хрещення на відпущення гріхів.

Сутність його проповіді полягала в тому, що перш, ніж одержати зовнішнє омивання, люди повинні очиститись духовно, і в такий спосіб приготувати себе до прийняття Благої Звістки Месії (Євангелія Христового).

Нарешті, коли очікування Месії досягло найвищого ступеня, прийшов до Івана хреститися і Сам Спаситель світу, Господь Ісус Христос. Хрещення Христа cупроводжувалося дивом – сходженням Святого Духа у вигляді голуба та голосом Бога Отця з неба: «Цей є Син Мій улюблений...»

Одержавши одкровення про Ісуса Христа, пророк Іван сказав народові про Нього: «Ось Агнець Божий, який бере на Себе гріхи світу». Почувши це, двоє з учнів Івана приєдналися до Ісуса Христа. Це були майбутні апостоли Андрій (Первозваний) та Іван (Богослов).

Хрещенням Спасителя святитель Іван завершив своє пророче служіння.

Він безбоязно та суворо викривав пороки як простих людей, так і сильних світу цього – царя Ірода Антипу (правителя Галілеї, сина Ірода Великого) за те, що, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, той блудно жив із Іродіадою, дружиною свого брата Пилипа. За це пророк потрапив до в’язниці.

У день свого народження Ірод влаштував бенкет, на який з'їхалося багато знатних гостей. Соломія, дочка блудної Іродіади, своїм танцем під час бенкету до того догодила Іродові та гостям, що цар із клятвою обіцяв їй дати все, чого не попросить вона, навіть половину свого царства. Танцівниця, за порадою матері, негайно ж попросила дати їй на блюді голову Івана Хрестителя. Ірод боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше поважав і слухався. Боявся він і народу, який любив святого Предтечу. Засмучений від такого прохання, він, одначе, не зміг порушити дану ним при гостях клятву і послав стражника в темницю, який відтяв Івану голову, віддав її Соломії, а та віднесла голову матері.

Іродіада попроколювала язик пророка голкою і закопала його святу голову в нечистому місці. Але благочестива Іоанна, дружина домоправителя Ірода Хузи, поховала святу голову Івана Хрестителя на Елеонській горі, де в Ірода була власна ділянка землі. Святе тіло Івана Хрестителя взяли тієї ж ночі його учні й поховали у Севастії, там, де відбулося злодіяння. Після вбивства святого Івана Хрестителя Ірод продовжував правити ще певний час. (Саме Понтій Пілат посилав до нього зв'язаного Ісуса Христа, над Яким той насміявся).

Суд Божий відбувся над Іродом, Іродіадою і Соломією ще при їхньому земному житті. Соломія, переходячи взимку ріку Сикоріс, провалилася під лід. Лід затиснув її так, що вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно тому, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, безпомічно смикалася в крижаній воді. Зрештою гострий лід перетнув шию. Труп її не було знайдено, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм голову святого Івана Предтечі. Аравійський цар Арефа в помсту за безчестя своєї дочки пішов війною проти Ірода. Зазнавши поразки, Ірод піддався гніву римського імператора Кая Калігули (37-41) і був разом з Іродіадою засланий в ув'язнення.

Іван Хреститель, якого називають Предтечею, своїм суворим способом життя дав взірцевий приклад богопосвятного життя. Він закликав людей до покаяння, кажучи: "Слідом за мною іде сильніший від мене, що Йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця Його сандалів. Я вас хрестив водою, а Він хреститиме Святим Духом" (Мк. 1, 7-8).

За Божим об'явленням два монахи віднайшли чесну голову Івана Хрестителя. Це було першим віднайденням Його голови.

Потім монахи передали її на зберігання вбогому гончареві. Врешті цей скарб один єретицький священик залишив у печері в Емесі. Згодом у тій печері поселилися правовірні ченці. Їхньому ігуменові Маркелові уві сні з’явився св. Іван і сказав: "Бог дарує вам мене", вказавши, де шукати голову. Так відбулося друге віднайдення голови св. Івана Хрестителя.

Серед інших святих Іван Хреститель має найбільшу пошану – протягом церковного року на його честь святкується цілих шість дат. Свято зачаття, різдва, усікновення голови, перше і друге знайдення голови, третє знайдення голови і собор після празника Богоявлення.

Різдво святого Івана Хрестителя, яке святкуємо 7 липня, – найбільше з усіх свят на його честь.

 

Святий Іване Хрестителю, прехвальний і вселенський апостоле, найкращий сину пустині і справжній друже Христа, моли Його, щоб були помилувані душі наші!

 

Цього дня також святкуємо пам'ять Святих Преподобних Іова та Феодосія Манявських



Схимонах Іов народився в побожній та шляхетній родині в м. Тисмениці. В хрещенні отримав ім’я Іван. Родина Княгинецьких ревно берегла батьківську Святу Православну Віру й у великій пошані до неї виховувала свого сина. Початкову освіту здобув дома, а подальшу отримав в Унівському монастирі. Згодом навчався у, заснованій благочестивим князем Костянтином, Острозькій академії, після закінчення якої залишився там викладати.

Згодом князь Острозький посилає Івана, як людину достойну і благонадійну на Святу гору Афон для роздачі милостині по монастирях. Побачивши аскетичне життя афонських старців, вирішує стати ченцем. Повернувшись на короткий час додому та роздавши своє майно убогим, він знову прийшов на Афон, де прийняв чернечий постриг з іменем Єзекиїль на честь Святого Пророка Єзекиїла. Свій монаший подвиг він здійснював у Ватопедському монастирі, де спочатку ніс послух просфорника, а потім переплітав книги.

Протягом дванадцяти років він здійснював свій подвиг на Святій Афонській горі, де Господь звів його з подвижником із України Іоаном Вишенським. Обидва вони відзначалися вченістю, ревністю в православній вірі й суворим аскетичним життям.

Почувши про укладення Берестейської унії та про зраду православної віри багатьма єпископами на чолі з Митрополитом Київським, Преподобний запалився ревністю в утвердженні Православ’я на рідних землях і за благословенням афонських старців повернувся зі Святої гори на Прикарпаття. Тут Іов обновив, згідно з афонським аскетичним статутом, життя в Унівському, Дерманському та в Угорницькому монастирях, а потім оселився в пустинному місці, де пізніше заклав Манявський Скит.

Преподобний Іов багато потрудився, здійснюючи подвиг пустельника. Господь зібрав біля нього інших благочестивих мужів, які мали його за свого старця і наставника.

До Преподобного Іова в 1608 р. прийшов ієродиякон Феодосій, якого Іов відразу виокремив серед інших, побачивши в ньому велику ревність і смирення.
З молодих років Преподобний Феодосій намагався догодити Господу незлобливістю і доброчесним життям, виконанням заповідей Христових та відмовою від мирської суєти й тимчасових насолод.

Не маючи священицького сану, Преподобний Іов почав управляти двома монастирями — Угорницьким і Манявським. Тому у 1613 році на його прохання в ієромонахи був висвячений ієродиякон Феодосій, що трудився поряд вже сім років. Йому й було запропоновано управляти Скитом. Феодосій довго не погоджувався на ігуменство та Преподобний Іов впав перед ним на землю і не піднімався до тих пір, поки не отримав згоди.

«Будь пастирем і вчителем стада цього, зібраного Богом. Ти є ієромонах, духівник наш, так тобі належить бути й ігуменом, а я буду тобі по моїх силах допомагати поки буду жити», — сказав Іов та вручив Феодосію жезл і книгу Святого Василія.

Під його керівництвом у скиту була побудована велика соборна Воздвиженська церква, а скит від Константинопольського Патріарха Тимофія отримав ставропігію.

Наприкінці 1621 р. засновник Манявської обителі 70-літній Іов занедужав і після нетривалої хвороби 29 грудня 1621 р. відійшов до Господа та був похований у притворі соборного Храму.

Преподобний ігумен Феодосій продовжував благочестиво керувати життям братії, а в 1628 р. взяв участь у скликаному після унії Першому Соборі Київської Митрополії православним Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі Іовом Борецьким у Золотоверхому Михайлівському монастирі в Києві.

Святою обителлю продовжував управляти ігумен Феодосій. На його долю випав тяжкий час гонінь на православних з боку єзуїтів. Адже тоді померло багато православних єпископів, а оскільки польська влада нових обирати забороняла, православні обителі залишалися без захисту.

Та Преподобний Феодосій, будучи надто суворим подвижником, перетерпів всі труднощі і мудро керував своїм монастирем. Справжню підтримку він мав від світської людини, уродженця міста Самбора, Гетьмана Війська Запорізьського — Петра Сагайдачного.

За ігуменства Преподобного Феодосія багато монастирів було підпорядковано Скиту Манявському, як істиному центру Православного чернецтва за Афонським уставом в Україні.

Продовжувач святої справи Преподобного Іова Княгинецького, Преподобний Феодосій упокоївся 24 вересня 1629 року і був похований поряд зі своїм учителем.


Святі угодники Божі Іове і Феодосію Манявські, моліть Бога про нас.

 

30 червня 2019 року Божого. Неділя всіх святих землі Української

 

Щороку другої неділі після П’ятдесятниці Українська Православна Церква творить пам’ять усіх святих, що в землі Українській просяли. Цьому святкуванню передує неділя перша по П’ятдесятниці усіх святих, коли Православна Церква в усій своїй повноті по всій вселенній згадує святих, що в подвигах, трудах і мучеництві стяжали благодать Духа Святого.

Православна Церква від самого початку шанує святих людей, які своїм благочестивим життям прихилили до себе милість Божу, стали друзями Божими. Дуже часто в церковних піснеспівах ми називаємо їх і нашими друзями, нашими родичами, тому, що святі подібні до нас, такі самі, як ми; але своїм подвижницьким життям, своїм смиренням та любов’ю, вони перемогли гріх, диявольські спокуси і сподобилися нетлінної слави та стали нашими небесними заступниками. Вони слугують своєрідним дороговказом для кожної людини в тому, як належить провадити християнське життя, щоб осягнути Царство Небесне.

Єдиний сонм святих утворюється соборами святих кожного православного народу, кожної Помісної Церкви. Разом усі вони становлять великий собор святих Небесної Торжествуючої Церкви. Кожен православний народ, нарівні зі святими Вселенської Православної Церкви, шанує і власних, місцевошанованих святих, звертається до них з молитвою про заступництво. Український народ відзначає пам’ять усіх святих своєї землі перш за все тому, що вони, ці святі, походили з цього народу: плоть від плоті та кість від кісток. Українські святі творили подвиги на нашій землі, молилися за цей народ, за його утвердження у вірі. Трудами і молитвою вони намножували славу та велич Української Православної Церкви.

Святкуючи пам’ять усіх святих, що в землі Українській просяяли, ми не вносимо розділення до Небесної Церкви і не плекаємо гордині в серцях православних вірян-українців, які можуть однаково шанувати як святого рівноапостольного князя Володимира, так і святого рівноапостольного царя Костянтина, як преподобних печерських Антонія та Феодосія, так і Сергія та Никона, ігуменів Радонезьких, преподобних Серафима Саровського та Іова Почаївського. Усі вони на небесах єдині у Царстві Божому.

Перші святі, що засяяли в Київській Русі-Україні після святого Хрещення 988 року сини святого рівноапостольного князя Володимира Великого, які стали першими мучениками і страстотерпцями землі Української. Це князі Борис і Гліб, яких було вбито рідним братом Святополком Окаянним. За часів їхньої канонізації, яку яскраво відображено на сторінках «Повісті минулих літ», було актуальним питання єдності всієї Руси-України. Ці перші святі стали покровителями миру та спокою в наших землях, що їх так бракувало в часи міжусобиць та князівського розбрату, особливо після смерті Ярослава Мудрого. За часів великої Київської Руси-України Православна Церква віддавала їм велику шану. При мощах святих князів-страстотерпців творилися чудеса, багато з них описано в нашому літописі та життєписних оповідях. На жаль сьогодні в Українській Церкві імена святих Бориса і Гліба призабуті, або ж згадуємо та звертаємося до них не так часто, не тою мірою, як прагне того любляче серце синів та дочок України. Власне, те саме стосується й багатьох українських святих, пам’ять яких ми належно не вшановуємо. Насправді ж, треба було б багато чого відновити в нашій церковній, історичній та національній пам’яті. Адже сьогодні проблема єдності України знов актуальна, і перш за все ми мусимо підносити молитви до тих наших святих, які мають благодатну силу втихомирювати розбрат і заколоти всередині країни.

У другій половині XI століття на київських горах оселяються ченці — подвижники. Глибока віра і любов надихала печерську братію на самовіддане аскетичне життя. Промені божественної любові печерського сонця преображали всю землю Київську. Не можна зрозуміти духу святості древнього Києва, не усвідомивши глибини зв’язку між ним та Печерським монастирем. Характер найвеличніших київських князів після Ярослава Мудрого протягом ста років формувався під впливом Печерської обителі. Відомо, який вплив мав на князя Ізяслава преподобний Феодосій і в якій премудрості він його наставляв. Відносно спокійними для всієї Києво-Руської землі стали 1095-1135 роки, коли правляча родина Мономаховичів духовно окормлялася ченцями Печерського монастиря. Показовим було правління Володимира Мономаха, в якому всі вбачали заступника покривджених та поборника правди. Тут хотілося б згадати свідчення преподобного Нестора Літописця про те, що монастир Печерський було сформовано сльозами, постом і молитвою. Слід додати, що князь Володимир Мономах, глибоко прийнявши та дещо перетворивши цю потрійну формулу, проголошує її основою християнського життя. Трьома підвалинами спасіння він визнає покаяння, сльози та милостиню, і від цього сповідання Володимир Мономах не відступав ніколи. За свідченням літописця, під час кожної служби у храмі князь проливав сльози. Це розчулення знаменувало надзвичайну чутливість Володимирової душі до світу духовного, її глибоку спорідненість із Христом. В усіх князях подвижники Печерські плекали духа миролюбства. Власне, не тільки на князів, але й на весь люд поширювався вплив печерського подвижництва.

П’ять віків (988-1458) міцно трималася одна неподільна величезна Митрополія Київська і всієї Руси зі столичним митрополичим містом Києвом. Церква Київська була як мати, що першою прийняла Православ’я з Візантії і понесла його, проповідуючи далі, на північ, на ті землі, де пізніше постала Московська централізована держава. Протягом п’яти століть для всіх православних від півночі до півдня Київ був другим Єрусалимом.

Справу канонізації святих землі Української зміг належним чином впорядкувати Київський митрополит Петро Могила. Найперше було перевидано житія Печерських святих або «Патерик», який містив оповіді про всіх стародавніх, переважно домонгольських, печерських подвижників. Цю справу святитель Петро доручив своєму сподвижнику Сильвестру Косову і вже 1635 року в Києві вийшов друком «Патерик». 1638 року з благословення і за підтримки святителя вийшла друком друга книга «Тератургема, або чуда, що були в самому Печерському монастирі та в обох його печерах». Автором її був видатний богослов, монах Києво-Печерського монастиря, Афанасій Кальнофойський, який описав 64 великі чуда, які сталися в Печерській обителі. Київський митрополит Петро Могила 1643 року канонізував 69 святих, що на горі печерській просяяли.

Відомо, що ще раніше, до Петра Могили, його попередник, митрополит Київський Іов Борецький, канонізував священномученика Макарія, а вже після святителя Петра Могили в Українській Церкві було канонізовано і приєднано до собору українських святих Афанасія, ігумена Берестейського, преподобного Іова, ігумена і чудотворця Почаївського, преподобномученика Макарія Овруцького, святителя Афанасія, Патріарха Константинопольського, Лубенського, святу Юліанію, княжну Ольшанську та інших святих. Свого часу було канонізовано митрополитів-українців просвітителів Сибіру: Іоана та Павла Тобольських, Інокентія і Софронія Іркутських.

До сонму українських святих також входять: святитель Петро Могила, митрополит Київський і Галицький та всієї Руси; митрополит Тобольський і всього Сибіру Павло Конюшкевич; митрополит Ростовський Арсеній Мацієвич; преподобні Іов і Феодосій, ігумени Манявські; благовірні князі Ярослав Мудрий та Костянтин Острозький; святитель Іов, митрополит Київський, Димитрій Туптало, митрополит і святитель та праведний Петро Калнишевський.

Собор святих землі Української сьогодні налічує 238 угодників Божих, які безперестанно моляться за нас, за весь український народ, за Богом бережену Україну нашу перед престолом Всевишнього.

 

Всі святі землі Української, моліть Бога про нас!

 

23 червня 2019 року Божого. Неділя всіх святих

 

 

В першу неділю після П'ятидесятниці, як завершення всіх великих свят, Церква Христова вшановує пам'ять всіх святих, що від віку Богу угодили.

Це перші плоди християнства, викуплені пречистою кров'ю і освячені благодаттю Святого Духа.

Дивлячись на благочестиве життя святих угодників Божих, маємо можливість бачити, що ніякі земні турботи, не перешкода на шляху спасіння.

Всі святі мали ту ж саму немічну плоть, як і ми; зазнавали тих же спокус, що і ми; нерідко спотикались у житті, як і ми; але все це перемагали силою своєї доброї волі, а найбільше – силою благодаті Святого Духа.

У славному сонмі ми бачимо святих усякого звання і стану, всякого віку і статі. Є серед них такі, що спасались у тяжких подвигах апостольства, мучеництва, пустельництва, але є й такі, що угодили Богові, живучи у світі сімейним життям, серед звичайних життєвих турбот. Є серед святих і такі, що раніше були великими грішниками, але вони спаслись і догодили Богу вірою, покаянням і довготерпінням.

Тому, кожна людина може обрати собі із сонму святих взірець для уподібнення – за станом своєї душі і своїм званням – і йти по цьому шляху, щоб догодити Господеві й знайти спасіння душі і Царство Небесне. Бог хоче, щоб усі ми спаслися і прийшли до пізнання істини.

Хоч ми живемо у зовсім інших умовах, ніж вони, але Бог допомогає спастись і в наш час. Для цього від нас вимагається добра і наполеглива воля. Ми повинні обрати, живучи на землі, царство святих.

Тож, молімо Бога, Його Пречисту Матір і всіх святих про допомогу нам, слабким і немічним.

О, преблаженні угодники Божі, всі святі, що стоїте перед престолом Пресвятої Тройці і насолоджуєтеся невимовним блаженством! Ось нині, в день загального вашого торжества, милостиво спогляньте на нас, менших ваших братів і сестер, що приносимо вам цей похвальний спів і заступництвом вашим просимо милості і відпущення гріхів у Преблагого Господа; знаємо, воістину знаємо, що все, що ви хочете, можете виблагати у Нього. Тому смиренно молимося до вас: моліть милостивого Владику, щоб Він подав нам дух вашої ревності у виконанні святих Його заповідей, щоб, ідучи вашими стопами, ми змогли пройти земне поприще у побожному без пороку житті і в покаянні досягти преславних осель райських, і там разом з вами прославляти Отця, і Сина, і Святого Духа навіки-віків. Амінь.

17 червня 2019 року Божого. День Святого Духа

 

 

Наступного дня після П’ятидесятниці або Дня Святої Трійці, який завжди відзначається в неділю, Православна Церква прославляє третю особу Святої Трійці – Святого Духа.

Це пов’язано з традицією Східної Церкви наступного дня після великого свята віддавати честь тим особам, що виконували головну роль у цьому святі. У день П’ятидесятниці святкують саму подію зішестя Святого Духа на апостолів, а в понеділок віддають особливу честь Святому Духові, як третій Божій Особі.

Святий Дух – Третя Особа (Іпостась) Святої Трійці, істинний Бог, єдинородний і рівнославний Отцю і Сину. Як і всі Особи Святої Трійці, Святий Дух має властивості притаманні тільки Богу. Святий Дух рівний у Своєму Божественному достоїнстві Отцю і Сину. Святий Дух має єдину Божественну сутністю (природу) з Отцем і Сином. Як і всім Особам Святої Трійці, Святому Духу дається єдине і нероздільне поклоніння, тобто поклоняючись Святому Духу, християни поклоняються разом з Ним Отцю і Сину, постійно маючи на увазі Їх загальне Божество, єдину Божественну сутність.

Святий Дух єдиний з Отцем і Сином у всьому, тому Він і здійснює з Ними все, будучи самовладним, всесильним і благим. Через Нього подається всяка мудрість, життя, рух, Він – джерело всякого життя. Він має все, що мають Отець і Син, «окрім ненародження і народження», виходячи від єдиного Отця. Святий Афанасій говорить: «Дух Святий від Отця не створений, не народжений, але виходить». В чому полягає виходження Святого Духа від Отця для нас незбагненно, як незбагненне і народження Сина. Тому Свята Православна Церква ніколи не наважувалася піддавати цю таємницю Божества людському міркуванню, але завжди сповідувала її, згідно з вченням Спасителя нашого Ісуса Христа. Господь відкриває людині тільки те, що необхідно для його порятунку, і багато таємниць залишаються для нас за непроникною завісою.

Одкровення про Святу Трійцю є також підтвердженням того, що християнське вчення має Божественне походження. Бо вчення про те, що Бог Один, але в Трьох Особах, є вченням таємничим, містичним, таким, яке відкривається не через логічні побудови, а через віру. Бо людина не може пояснити цього і навести якісь звичайні логічні аналогії. Але тільки, коли людина очищає своє серце, вона вірою, за словами Господніми – «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать», – починає розуміти це містичне вчення. І тому, що воно незрозуміле звичайному людському розуму, відповідно розум і не міг би вигадати його – воно є Божественне.

В силу Своєї Божественної всюдисущності Святий Дух може перебувати і в людині, котра повірила в Христа, передаючи їй досі невідоме пізнання Бога, залучаючи її до повноти всеблаженного Божественного життя. Божественні дії в людині часто іменуються благодаттю Святого Духа, оскільки Святий Дух незбагненно вселяється в людину, мешкає і перебуває в ній.

Збагачуючи людину духовними дарами і вирощуючи в ній плоди духовні, Дух Святий прикрашає людину також і різноманітними чеснотами, робить її, за словом Писання, древом добрим, котре приносить добрі плоди (Євангеліє від Матвія 7:17). Життя по Духу Святому ясно виявляється в плодах Духа, до яких належать, за словами апостола Павла, «любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Послання до Галатів 5:22-23).

 

Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш‚ Скарбе добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.

16 червня 2019 року Божого. ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРОЙЦІ. П'ЯТИДЕСЯТНИЦЯ

 

 

ТРІЙЦЯ – одне з найбільших християнських свят, яке святкується на 50-й день від Великодня в пам'ять зішестя Святого Духа на апостолів і присвячене прославлянню Святої Троїці.

Назву П'ятидесятниці свято одержало тому, що зішестя Святого Духа на апостолів сталося в старозавітне свято П'ятидесятниці, встановлене в пам'ять про дарування єврейському народові Закону при горі Синай; воно святкувалося в 50-й день після Великодня і припадало на закінчення жнив і збирання плодів, перші з яких приносилися в жертву в храмі. Саме в цей день, у 50-й день по Воскресінні Ісуса Христа, коли всі учні були зібрані в одній світлиці, раптом зробився шум, «ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів».

Апостоли виповнилися Духа Святого і стали говорити різними мовами (Діяння апостолів 2:1-47). Зішестям Св. Духа на апостолів відкрилася довершуюча діяльність третьої особи Пресвятої Троїці, і вчення Ісуса Христа про Триєдиного Бога досягло ясності і повноти. Подія Зішестя Святого Духа на апостолів вважається початком Християнської Церкви.

Свято П'ятидесятниці має один день передсвяткування і шість днів святкування. Наступного дня після П'ятидесятниці, у понеділок — свято на честь Святого Животворящого Духа (Духів день). Віддання П'ятидесятниці відбувається в наступну після свята суботу. У день П'ятидесятниці храми по древньому звичаю прикрашаються духмяною зеленню і квітами.

Благословенний Ти, Христе Боже наш, що рибаків премудрими явив, пославши їм Духа Святого, і ними весь світ уловив. Людинолюбче, слава Тобі!

Поклоняємось Тобі, Благословенна Трійце, в любові й глибокому поклонінні, і віддаємо Тобі подяку за те, що об’явив нам таку славу і невимовну таємницю.

Покірно благаємо Тебе дарувати нам витривалість у вірі аж до останніх днів, де б могли бачити небесну славу, в яку твердо віримо на землі: Бога одного у трьох різних Особах – Отця, Сина і Святого Духа.

Амінь.

Яндекс.Метрика