narrow default width wide

Breadcrumbs

15 лютого 2020 року Божого. Стрітення Господа Ісуса Христа

 

 

Стрітення Господнє є одним з двунадесятих свят.


Його відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа в пам'ять про те, як Свята Діва Марія принесла Богомладенця до Єрусалимського Храму на 40-й день після Його народження. Закон описаний у Старому Заповіті постановляв, що жінка яка народила хлопчика 40 днів, а дівчинки 80 днів, була ритуально нечистою. Після проходження цього часу для очищення кожна мати мала принести до святині однорічне ягня на цілопальну жертву, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба чи горлицю – як жертву очищення від гріхів. Коли ж жінка буде бідна, і неспроможна придбати ягня, то принесе вона лише дві горлиці. Після цього жінка вважалась очищеною (Лев. 12:1-8). Згідно з цим Законом, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, також кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом. Та вона, все-таки в покорі, виконує припис Закону і також приносить у жертву дві горлиці (Лк. 2:23-24).

Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником і від Духа Святого був звіщений, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде «на служіння спасіння людей».

І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля! (Лк. 2:27-32).

Другою особою, що зустріла Ісуса в храмі була пророчиця Анна, про що також свідчить Євангеліє від Луки:

Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старості, проживши з мужем сім років від свого дівоцтва, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. (Лк. 2:35-38).

Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Назарету в Галилею (Лк. 2:39).

 

 

Тож, звернімось сердечно до Божої Матері словами молитви:

 

Мати Божа, Пресвята Діво!

 

Як же дивуємось і не можемо зрозуміти Твоєї превеликої покори. Тебе, що ніколи навіть гріха не торкнулася, а проте Ти нині приходиш до церкви очиститись, як кожна звичайна жінка. Ти й Сина Твого і нашого Господа Ісуса Христа віддаєш небесному Отцеві в жертву за наші гріхи.

Дай нам, Божа Мати, щоб ми могли також чистим серцем жертвуватися Господу Богу, щоб Він зволив ласкаво прийняти нашу жертву від нас так, як прийняв із Твоїх рук.

Дай, щоб і наші серця були перейняті тими почуваннями, які й Тебе тоді проймали.

Ти тішилася, коли праведний Симеон пророчим духом назвав Твого Сина, Ісуса, Спасителем Світу.

Та як скоро ця радість перейшла в смуток, коли Ти почула з уст того самого старця про майбутні терпіння Твойого Сина.

Але, хоч страшне було для Тебе се пророцтво, Ти не захиталась у вірі. Тому молимо Тебе, Пресвята Діво, дай і нам таку непохитність у вірі й надії на Боже Провидіння, коли на нас спаде який смуток чи нещастя.

Предобра Мати, дай нам ласку, щоб не гордилися і не тратили духа у прикростях, а щоб усе з рук Всевишнього приймали за найліпше.

Навчи нас, Мати, тої чесноти згоджуватися з Божою волею, яку Ти мала в такій високій мірі.

Амінь.

 

На Стрітення в церквах освячують воду і свічки.

Посвячені на Стрітення свічки звуться «громовичні». Їх запалюють і ставлять перед образами під час грози, та просять Бога зберегти оселю від грому та блискавки.

Таку свічку дають в руки людині, читаючи над нею відхідну молитву.


9 лютого 2020 року Божого. Неділя про митаря і фарисея. Перенесення мощей святителя Івана Золотоустого (438)

 

Неділя Митаря і Фарисея одержала свою назву від притчі про митаря і фарисея, яку записав нам святий євангелист Лука у главі 18, 10-14. Тут Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: гордого фарисея і покірного митаря. І на тих двох прикладах показує нам зло гордості і значення покори.

 

Притча про Митаря і Фарисея

 

Фарисеї за часів Ісуса Христа становили релігійну секту, що відстоювала строге і легалістичне дотримання Мойсеєвого закону і традиції. Для них більше значила буква, аніж сам дух закону, їхня праведність полягала радше у показному дотриманні Закону та різних дрібничкових приписів, аніж у практиці чеснот, до яких зобов’язував Закон. Вони вважали себе за ревнителів Закону, гордилися своєю фальшивою ревністю і дивилися згори на тих, що не належали до їхньої секти. Ісус Христос часто картав їхню дрібничковість і облуду та прилюдно викривав їхнє лицемірство. “На кафедрі Моісея, — казав Христос, — розсілись книжники і фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять… Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите і не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти… Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда… Назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня” (Мт. 23).

 

Ця притча показує якраз типового фарисея. Хоч фарисей прийшов до храму помолитися, та властиво він славить не Бога, а себе самого. Він не перепрошує Господа Бога за свої провини, але радше, будучи певним своєї праведности, навіть дякує Богові, що не належить до грішників. Він хвалиться своїм постом та чваниться своєї десятиною, яку дає на Божий храм. А проте дивиться з погордою на митаря, як на великого грішника.

А митар у почутті своєї грішности не смів навіть очей піднести до неба, тільки покірно молився і бився в груди, кажучи: “Боже, змилуйся надо мною грішним” (Лк. 18, 13). Його коротенька, але повна жалю й покори молитва до сьогодні служить за найкращий і щирий акт жалю за наші гріхи.

Ісус Христос закінчує цю притчу словами: “Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той, бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений”. (Лк. 18, 14).

У богослужбі на неділю Митаря і Фарисея три тропарі заслуговують на окрему увагу з огляду на свій молитовно-покутний і повний покори настрій. Вони задають тон не тільки передпісним неділям, але й цілому Великому посту.

 

Ось їхні слова:

 

“Покаяння двері отвори мені, Життєдавче! Бо дух мій зрання підноситься до Твого святого храму, маючи храм мого тіла увесь осквернений. Але Ти, будучи щедрим, очисти мене Твоєю добросердечною милістю”.

 

“На стежку спасення настав нас, Богородице! Бо заплямили душі поганими гріхами та в лінивстві проводимо все життя, але твоїми молитвами визволи нас від усякої нечистоти!”.

 

“Роздумуючи, над безліччю вдіяних мною гріхів, дрожу на згадку про день Страшного Суду. Та надіючися на ласку Твого милосердя, як Давид взиваю до Тебе: Помилуй нас Боже, по великій Твоїй милості!”.

 

2 лютого 2020 року Божого. Неділя про Закхея

Преподобного Євфимія Великого (473). Преподобних Євфимія, схимника (XIV), і Лаврентія, затворника (XIII-XIV), печерських, у Дальніх печерах. Преподобного Євфимія Сянжемського, Вологодського (бл. 1465). Мучеників Інни, Пінни і Римми (І-ІІ). Мучеників Васса, Євсевія, Євтихія і Василіда (303).

 


 

 

На збирачів податків - митарів - більшість юдеїв дивилося з ненавистю, як на зрадників народу, що прислужували римським завойовникам, хижих і безчесних. Саме ходове юдейське словосполучення «митарі і грішники» показує, що заняття митаря вважалося не тільки негідним, але ганебним. У цій думці, в загальному була частина правди: майже всі митники, постійно займаючись збором грошей, робилися корисливими, прагнули до особистої наживи і брали з людей з надлишком. Недарма святий Іоанн Предтеча говорив, митарям, коли вони до нього приходили хреститися: «Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть». Лк. 3. 13.

Наш євангельський герой Закхей, був одним із митарів міста Єрихон. Він міг вважати себе подвійно скривдженим долею. Він не тільки належав до ненависного стану, а й мав фізичний недолік - був малого росту. З гнівним презирством дивилися люди на цього малого за зростом чоловіка, який вривається в їхні будинки і вимагає сплатити данину кесареві. Неодноразово за його спиною чулися прокльони і єхидні глузування над його зовнішністю. На таке ставлення до себе Закхей відповідав посиленим службовим завзяттям - ніяких відмовок і відстрочок не визнавав він при зборі податей, невідступно переслідував тих, що ухилялися від плати, навчився будь-яку ціну «вибивати» гроші, щоб вчасно подати їх у скарбницю. Старанність чиновника помітила влада, і Закхей згодом стає начальником митарів.

Це нове положення тільки посилило загальну ненависть до Закхея, але зате ніхто вже не наважувався сміятися над цим низькорослим чиновником з холодним гордовитим обличчям. Зростало і багатство Закхея, яке він правдами і неправдами накопичував рік від року. Людська ненависть до нього була вже змішана зі страхом, а затаєне презирство - із заздрістю. Найбільш шановані городяни почали низько кланятися йому при зустрічі. Закхей розумів справжню ціну і цих поклонів, і цих «поважних» людей, оскільки заняття збирача податей дозволяло йому дізнаватися про їх таємні махінації, бачити з середини це лицемірне суспільство. Але свідомість влади над людьми і блиск золотих монет, що накопичувалися в його скарбниці, приносили Закхею гірке задоволення.

Можливо, душа Закхея так і осліпла б від блиску золота, стала жорсткішою і загинула б, якби крім того ворожого світу, куди він виходив на промисел як митар, не було у нього іншого маленького світу, який зустрічав би його теплом і любов'ю. Коли Закхей повертався до рідного дому, з його обличчя сповзала маска зверхності, у серці танув лід відчуження і він перетворювався на шанобливого сина, ніжного чоловіка, турботливого батька. Сім'я, це затишне коло улюблених і люблячих людей - це було єдине справжнє багатство Закхея.

Чому Господь, проходячи крізь величезний натовп народу, раптом звернув Свою увагу на Закхея? Чому назвав його по імені? Бо Господь, як Серцебачець, не тільки знав Закхея на ім'я, але знав і серце його, і його бажання.

Господь знав, який перелом стався в його грішній душі, знав, що цю душу ще можна врятувати. Саме тому і мав намір Він прийти в будинок Закхея.

Закхей швидко зліз з дерева і побіг додому, щоб прийняти Господа Ісуса Христа. І потім, вражений відвідинами Христовим, став перед Ним і, відразу і рішуче відмовившись від свого сріблолюбства, сказав : «Господи, половину маєтку свого я віддам убогим, а коли кого скривдив, віддам вчетверо» Лк. 19.8

Ось для нас в особі митаря Закхея приклад глибокого покаяння. Ось як глибоко вразило душу цього грішного чоловіка Божественне відвідування. Як до нього, такого на його власну думку проклятого грішника, погордженого людьми чоловіка, саме до нього приходить Сам Господь Ісус Христос?! Що ж відповів Господь? «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.» Лк. 19, 9 -10 Прийняття покаяння митаря Закхея - справа найбільшої милості та любові Господа. Зазвичай Господь або питав про віру чи викликав покаяння і рішучість змінити життя. В Євангелії сьогодні мова йде про те, що Сам Спаситель вийшов назустріч таємним рухам та намірам серця митаря Закхея, які цінує ще раніше за їх зовнішні прояви. І не помилився, і не даремно сказав: «притьмом злізай» Лк.19.5, бо Закхей незабаром скаже: « половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо» Лк.19.8 і так урочисто обіцяє зруйнувати те, чому служив усе життя - багатству і накопиченням. І він почув: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння» Лк.19.9

Сьогодні Господь показує нам Закхея, грішного чоловіка, який керувався внутрішньою потребою в духовному відродженні, став шукати зустрічі з Христом. І ця зустріч відбулася і принесла йому та його дому порятунок. Спасіння не тільки отримує Закхей, але й весь його дім. Хтось з отців з цього приводу каже : «дім» - це його однодумці, його близькі, люди, які йшли за ним. Як гріх швидко охоплює серця людей, так і добро і ревність про спасіння простягається на всіх однодумців, тягнучи їх на нові шляхи.

На прикладі Закхея свята Мати Церква закликає нас шукати Господа, оживити в своїй душі страх Божий усвідомленням своєї гріховності і потреби покаяння і Святих Тайн. Постараємося і ми, коли невидимо відвідає нас Господь, прийняти Його так, як прийняв Закхей і удостоїтися тих же слів, які почув він: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння» Лк.19.9.

 

 

 

 

«Для чого ви вийшли зі світу, над тим і подвизайтеся, і дбайте про своє спасіння, але постійно пильнуйте, за словом Господа: Стережіться, щоб хто не спокусив вас». Саме такими словами звертається до всієї братії у невеликому монастирі у Кутіллйській пустелі преподобний Євфимій Великий, пам’ять якого ми всі сьогодні світло шануємо.

Євфимій був родом з міста Мелітини, що у Вірменії. За щиру молитву Господь дарував сина неплідним батькам. Ще до його народження вони обіцяли віддати сина на служіння Господеві. Він навчався Священного Писання у монастирі свого рідного міста. Згодом, ставши ченцем, його було висвячено на пресвітера і доручено начальствування у монастирі, але, усвідомлюючи, що це не його, він таємно йде до Єрусалима і оселяється там у пустелі, де згодом виникає монастир. Ще з дитинства Євфимій дуже полюбив усамітнення та безмовство, тому, звільнившись від земних турбот, він мав лише одну турботу – догодити Богу.

Прославився святий тим, що він був духовним лікарем усіх і Бог творив через нього чуда Свої. Маючи велику духовну досвідченість, преподобний наставляв кожного з користю, повчаючи і втішаючи.

Отже, Євфимій, наставляючи братію, спонукав її до працьовитості. Це звичайно стосується і нас, бо ми, йдучи цим нелегким шляхом Христовим, повинні трудитися як духовно, так і тілесно для пригнічення тіла, щоби плоть підкорялася духу і тим самим уподібнюватися святому. За молитвами преподобного Євфимія Великого в цьому допоможи нам Господь!

 

19 січня 2020 року Божого. Неділя. СВЯТЕ БОГОЯВЛЕННЯ. ХРЕЩЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

 

 

Христос Хрещається! – у річці Йордані!

 

 

18 січня – навечір’я Богоявлення, час підготовки до великого свята Хрещення Господнього.

У народі свято це зветься Водохреща, або – Йордан, а день, який йому передує, відомий як «голодна кутя».

Традиція Хрещенського Святвечора дуже нагадує Різдвяний: так само православні дотримуються посту, вживаючи їжу з рослинним маслом лише після завершення ранкової служби Божої. Так само, як і перед Різдвом, готують і споживають кутю, цебто – варену пшеницю з маком, медом та горіхами, яка є головною складовою пісного столу.

У цій схожості – відлуння стародавніх часів, коли Різдво і Богоявлення святкувались в один день.

Важливо зауважити – саме споживання Святої води після відправи, а не поява зірки, і є часом, коли можна сідати за стіл.

Також зазвичай, повернувшись із церкви додому зі Святою водою, господар кропить нею ближніх та всі закутки своєї оселі. За численними спостереженнями, вода ця, або – Велика Агіасма, цебто – велика святиня, має цілющі властивості та захищає від впливу нечистої сили, тому християни з належною шаною зберігають цю воду та приймають її з великим благоговінням, як і належить святині.

Як оповідає про цю подію євангеліст Матфей, у 30-річному віці Господь наш Ісус Христос перед початком Своєї проповіді прийшов на річку Йордан, щоб прийняти Хрещення від пророка й Предтечі Іоанна Хрестителя.

Предтеча хрестив людей водою в покаяння, передрікаючи, що невдовзі прийде Той, Хто хреститиме Духом Святим. Побачивши Христа, Іоанн стримував Його, промовляючи: «Це мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене?» На що Господь відповів: «Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду».

У ту саму мить, як Іісус занурився в Йорданські води та звершилося це священне Таїнство, небо розійшлося, Іоанн побачив Духа Божого, Котрий сходив, як голуб, на Христа, а також чутно було голос Бога Отця з неба: «Цей є Син мій возлюблений, у Якому Моє благовоління».

Хрещення Господнє, що святкуємо 19 січня є завершальним великим святом різдвяно-новорічного циклу.

Це свято збігається з Богоявленням, однак їх слід розрізняти.

В цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба. На згадку цієї події також 19 січня відзначається свято Богоявлення.

Також цей день знаменував явлення Христа народу і початок Його суспільного служіння та відкритої проповіді Євангелія.

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

І не забуваймо: ми маємо отримати цього дня не лише посудину зі Святою водою, а Благодать Божу та передусім освятити власні тіла й душі. Зробити це можливо щирою молитвою і прийняттям причастя Святих Христових Таїн.


Величаємо Тебе Життєдавче Христе, що задля нас від Івана хрестився у водах Йорданських.

 

Яндекс.Метрика