narrow default width wide

Breadcrumbs

9 серпня 2018 р.Б. День па'мяті святого великомученика i цiлителя Пантелеймона (305).

 

9 серпня Православна Церква вшановує пам'ять великомученика і цілителя Пантелеймона (305).

Святий великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Никомидії в сім’ї багатого язичника Євсторгія і мав ім’я Пантолеоном. Але мати його Еввула була християнкою. Вона хотіла виховати сина в християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку юнак став навчатися мистецтву лікування у знаменитого в Никомидії лікаря Єфросина.

Здібності Пантолеона стали відомими імператору Максиміану (284-305), який захотів бачити його при своєму дворі.

Саме в той час в Никомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ, які врятувались після спалення 20000 християн в Никомидійській церкві в 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив Пантолеона, який проходив поруч їх пристановища. Одного разу пресвітер покликав юнака до свого житла і розказав про християнську віру. Після цього Пантолеон кожного дня відвідував священномученика Єрмолая. Одного разу майбутній цілитель побачив на вулиці мертву дитину, яку вкусила гадюка, що була ще поруч. Пантелемон став молитися Господу Ісусу Христу про воскрешення померлого і знищення ядовитої змії. Він твердо вирішив, що на випадок виконання його молитви стане послідовником Христа і прийме хрещення. Дитя ожило, а гадюка розлетілась на кусочки перед очима Пантолеона.

Після цього чуда Пантолеон був охрещений святим Єрмолаєм з іменем Пантелеймон, що в перекладі означає всемилостивий. Розмовляючи з своїм батьком святий Пантелеймон підготував і його до прийняття святого хрещення. Коли батько Євсторгій побачив як син іменем Ісуса Христа зцілив сліпого, то не вагаючись хрестився разом з прозрілим. Незабаром батько Пантелеймона помер і цілитель присвятив все своє життя хворим і вбогим. Він безвідплатно лікував всіх, хто до нього звертався, зціляв їх іменем Ісуса Христа. Святий Пантелеймон відвідував у в’язницях християн, якими були переповненні всі темниці, лікував їх від ран. Дуже швидко слух про милостивого лікаря ширився по всьому місту. Залишивши інших лікарів хворі стали звертатися тільки до нього.

Із заздрощів лікарі донесли імператору, що святий Пантелеймон лікує ув’язнених християн. Імператор Максиміан вмовляв святого спростувати ці доноси і принести жертву ідолам, але святий Пантелеймон сповідав себе християнином і на очах імператора зцілив розслабленого іменем Ісуса Христа. Роздратований Максиміан стратив зціленного, який прославляв Христа, а святого Пантелеймона віддав на жорстокі муки. Господь являвся святому і зміцнював перед стражданнями. Великомученика Пантелеймона повісили на дереві і рвали залізними кігтями, обпалювали свічками, потім розтягували на колесі, кидали в кипуче олово, а потім у море з каменем на шиї. З усіх тортур великомученик виходив неушкодженим і з сміливістю викривав імператора. Одночасно перед судом язичників стали пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ. Всі троє твердо сповідали свою віру в Спасителя і їм були відсічені голови.

За повелінням імператора великомученика Пантелеймона кинули до диких звірів у цирку. Але звірі лизали йому ноги і, штовхаючи один одного, старалися доторкнутися до руки святого. Глядачі піднімалися з місця і кричали «Великий Бог християнський!». Роздратований Максиміан наказав своїм воїнам сікти всіх, хто прославляв Ісуса Христа, а великомученику Пантелеймона відсікти голову.

Святого привели на місце страти і прив’язали до оливкового дерева. Коли великомученик молився, один з воїнів вдарив його мечем, але меч став м’яким, як віск і не наніс ніякої рани. Святий закінчив молитву і почув голос, який кликав страстотерпця до Царства Небесного. Почувши голос з неба воїни впали на коліна і просили прощення. Вони відмовили продовжувати страту, але великомученик Пантелеймон звелів продовжувати виконувати наказ імператора, сказавши, що інакше вони не будуть мати з ним частки в майбутньому житті. Воїни зі слізьми попрощалися з ним, цілуючи його.

Коли мученику відсікли голову, із рани потекло молоко. Оливкове дерево, до якого був прив’язаний святий, на момент його смерті вкрилося плодами. Багато з тих, хто був присутніми при страті святого увірували в Господа Ісуса Христа. Тіло святого, яке вкинули у вогнище, залишилося у вогні неушкодженим і було поховане християнами (+ 305). Слуги великомученика Пантелеймона Лаврентій, Васса і Павіан бачили його страту і чули голос з неба. Вони написали розповідь про життя, страждання і кінець великомученика Пантелеймона. Святі його мощі часточками розійшлися по всьому християнському світі, а чесна глава знаходиться нині в Афонському монастирі, названому на честь святого великомученика Пантелеймона.

Шанування святого мученика відоме вже з ХІІ століття. Князь Ізяслав, в хрещенні Пантелеймон, син Мстислава Великого, мав зображення великомученика Пантелеймона на своєму шоломі. Заступництвом святого він залишився живим у битві 1151 року.

Великомученик Пантелеймон шанується в Православній Церкві як грізний святий, покровитель воїнів. Цей бік шанування розкриває його перше ім’я Пантолеон, що означає «у всьому лев». Друге ім’я дане при хрещенні – Пантелеймон – означає «всемилостивий» і розкриває шанування великомученика як цілителя. На святих іконах святий Пантелеймон зображається юнаком в червоному вбранні зі скриньочкою в лівій і ложечкою в правій руці, як безвідплатний лікар. До цілителя звертаються в молитві від недугу душевного і тілесного. Саме таким він зображений у великій іконі кафедрального патріаршого собору святого князя Володимира у м. Києві, де ще й поміщена часточка його святих мощів. На святих іконах великомученик часто зображається ще й із своїм житієм в картинках. Ім’я святого великомученика Пантелеймона закликається при звершенні таїнства Соборування, освячення води і в молитві за немічного хворого. Крім служби з каноном святому цілителю є ще й акафіст, який часто читається хворими для отримання зцілення.

Особливе шанування святому великомученику і цілителю Пантелеймону звершується на в Пантелеймоновому монастирі що на святій горі Афон. Там передсвято розпочинається за вісім днів до свята. На вечірні кожного дня співаються молебні канони на 8 гласів, при цьому для кожного дня вони є різними. Другий день свята – день ктиторський. В день свята після вечірні звершується панахида за будівничими, жертводавцями обителі і роздається коливо.

 

 

Святий великомученику і цілителю Пантелеймоне, моли Бога про нас.

 

 

5 серпня 2018 р.Б. Неділя. Почаївської ікони Божої Матері (1675)

 

 

Перед святою Твоєю іконою, Владичице, ті, що моляться, зцілень сподобляються, віри істинне пізнання приймають і агарянське нашестя відбивають. Тим же і нам, що до Тебе припадаємо, гріхів прощення попроси, помислами благочестя серця наші просвіти і до Сина Твого молитву піднеси про спасіння душ наших.


Непрохідні врата, таємно запечатані, благословенна Богородице Діво, прийми моління наші і піднеси Сину Твоєму і Богу, нехай спасе Тобою душі наші.


Величаємо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо чесну ікону Твою, її ж від літ древніх на горі Почаївській прославила еси.

 

 

1559 року грецький (за іншими джерелами – болгарський) митрополит Неофіт, який мандрував по Русі, приїхав на Волинь.


В подяку за гостинність, яку надала йому в своєму маєтку благочестива дворянка Анна Гойська, до володінь якої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.


Швидше за все, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта.


У південних слов’ян, як і в інших народів, був у той час поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів з святих, пам’ять яких від покоління до покоління відзначається як сімейне свято. Примітно те, що у всіх написах, що збереглися на тій іконі, лист і мова слов’янські.


Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй пані.


Богоматір уві сні являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши наяву свідком того, як від Образу сходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.


За молитвами біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, закликала ченців. Ними був відслужений молебень, святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору і віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.


Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква в честь Успіння Богоматері, а при ній створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. З цього часу ікона стала називатися Почаївською.


До 1664 року різні чудотворення не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився у всі кінці землі. З усіх боків стали стікатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч паломників.


Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредин через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, не представляла ніякого захисту для обложених.


Ігумен монастиря Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці і преподобного Іова Почаївського. Ченці і миряни ретельно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері і до раки з мощами преподобного Іова.


Вранці 23 липня, зі сходом сонця, татари радилися про штурм обителі. Ігумен же велів співати акафіст Божій Матері. З першими словами «Взбранной Воєводі» над обителлю раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблистящийся распуская», з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі.


Татари взяли небесне воїнство за примару, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників. У панічній втечі, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.


… Нині чудотворна ікона поміщена в Успенському соборі Почаївської Лаври в зіркоподібному кивоті в третьому ярусі іконостасу.


Кожен день о п’ятій годині ранку в Успенському соборі, освітленому в передранковому сутінках лише одними лампадами, монастирською братією служиться полунощниця. Після неї, при співі тропаря «Непрохідні Врата», Чудотворний образ Почаївської Матері Божої повільно опускається і зупиняється на рівні людського зросту. Ікона тримається на двох шовкових стрічках. Поруч з нею стоїть ієромонах, званий за традицією «ківотним». Ченці, а слідом за ними і всі присутні в храмі, безмовно і неквапливо підходять і прикладаються до чудотворного образу.


Також поклонитися святині можна у суботи після соборного акафісту перед нею, а також у недільні та святкові дні після пізньої Божественної Літургії.


Дива зцілення у цієї ікони нескінченні, як і потік паломників з України, Білорусії, Молдавії, Росії, Сербії та інших країн, які приїжджають до Почаївської Лаври.


Кожний вірянин, який звертається до Почаївського образу з сердечною молитвою, і таємно, і явно отримує допомогу духовну, душевна і тілесну. У кожної людини, що лине до святині є те, що можна висловити лише молитовним подихом. І для цього завжди не вистачає слів.


А Матір Божа нікого не залишає обділеним.


Взбранной Воєводі побєдітєльная, яко ізбавшеся від злих, благодарствєнная, восписуєм Ті раби Твої, Богородице: но яко імущая державу непобєдімую, від всяких нас бід свободи, да зовем Ті: Радуйся, Невісто Неневісная!


О, Пресвята Владичице, Богородице! Вищя всіх ангелів і архангелів і всього створеного чесніша, поміч ображеним, надія скривдженим, убогих заступнице, печальних втішення, потребуючих кормительнице, нагих одіяніє, больних зцілення, грішних спасіння, християн поміч і заступниця.


О, всемилостива Владичице, Діво Богородице!


Милістю Твоєю спаси і помилуй святійшого Патріарха і преосвящених митрополитів, архієпископів і єпископів, і весь священичий і монаший чини, країну нашу, владу і воїнство, і всіх православних християн ризою Твоєю чесною захисти: і умоли, Владичице, з Тебе безсімено воплотившигося Христа Бога нашого, да препояше нас силою Своєю свише, на невидимия і видимия враги наша. О, всемилостива Владичице Богородице! Воздвигни нас з глубин гріховних, і збережи нас від голоду, пагуби, трусу і потопу, вогню і зброї, від нападу ворожого і всякої брані, і від даремної смерті, і від пошесті згубної, від смертоносної язви, і від всякого зла.


Подай, Владичице, мир і здоровя рабам Твоїм всім православним християнам, і просвіти ум і очі сердечні до спасіння: і сподоби нас грішних рабів Твоїх Царства Сина Твого, Христа Бога нашого: бо держава Його благословенна і препрославлена, з Безначальним Його Отцем, і с Пресвятим і благим і животворящим Духом, нині і повсяк час і на віки віків. Амінь.

 

Гімн Богородиці

 

На горі Почаївській

 

Достойно є

 


28 липня 2018 р.Б. День пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, у Святому Хрещенні Василія (1015). 1030 річчя хрещення Київської Русі.

 

 

28 липня Православна церква вшановує пам'ять святого рівноапостольного князя Володимира.

Хоча Євангеліє Христове було проповідане в наших землях святим апостолом Андрієм ще в першому столітті нової ери, але волею Божою державною релігією християнство стало лише в Х столітті, під час правління святого князя Володимира.

Церква порівнює князя Володимира з апостолом Павлом. Обидва вони спочатку були ревними противниками Христа. Савл гонив християн. Князь Володимир був ідолопоклонником. Савл і Володимир були духовними сліпцями, бо вони не бачили істини Христової. Тому Господь послав обом сліпоту тілесну. Темрява розкрила їм духовні очі, щоб вони побачили Світло Христове.

Благодать Божа, а не щось інше, переродила і Савла, і Володимира. Савл став великим апостолом Павлом, який потрудився у проповіді Євангелія більше за всіх інших апостолів. Він проніс світло Христової віри від Сходу до Заходу Римської імперії. А князь Володимир Київську Русь, що кланялася могильним богам, зробив християнською.

Не випадково пізніше в одному із своїх послань апостол Павло написав такі слова Христа Спасителя: "Сила Моя в немочі виявляється".

До прийняття християнства і Савл, і Володимир були грішниками. Савл був серед убивць християн, а Володимир - великим сластолюбцем. Благодать Божа переродила їх: вона чорне зробила білим як сніг, а грішне - святим.

Тому ми шануємо нашого просвітителя - святого князя Володимира. Спасаючи свою душу і народ свій він привів до Христа. Апостол Павло бачив Христа, коли Він явився йому на дорозі до Дамаска, а князь Володимир не бачив нашого Спасителя, тому Господь залучив його до блаженних. Адже Він сказав: "Блаженні ті, що не бачили Мене і увірували".

Там, де йде боротьба між добром і злом, там, де вирують пристрасті, де християнство стикається з язичництвом, там, де боротьба стає трагічною і страшною, - Господь завжди посилає людину мужню, яка приводить свій народ до Бога. Подвиг святого великого князя Володимира свята Церква порівнює з трудами апостолів, з цієї причини називає його рівноапостольним.

Апостол Павло в одному із своїх послань говорить: "Поминайте наставників ваших, які відкрили вам тайни віри".

Сьогодні в особливий спосіб ми згадуємо святого великого князя Володимира,  однодушно звертаючись до Бога з молитвою: благаємо за Україну, її владу, військо і народ, за всіх нас разом і за кожну душу, що потребує Тебе Господи, та за ворогів, бо Ти Творець - безмежне джерело Любові, Тобі славу возсилаємо Христе Боже Наш з Предвічним Твоїм Отцем і Всесвятим, благим і Животворчим Твоїм Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Величаємо тебе, святий рівноапостольний великий княже Володимире, і шануємо святу пам’ять твою, ідолів ти знищив і всю нашу землю святим хрещенням просвітив!

Святий княже Володимире, прийди і подивись на народ і на Церкву, що нині розділена і твоїми молитвами перед Престолом Божим допоможи нам. Благаємо Тебе, премилосердний Боже, нам єдність подай! Амінь!

 

У цей день святкує також престольне свято Свято-Володимирська парафія Української Автокефальної Православної Церкви.


Многая і благая літа настоятелю і парафіянам!

 

Відзначення 1030-річниці Хрещення Київської Русі

 

 

28 липня 2017  р. Б. відбудеться парафіяльна поїздка до міста Київ для прийняття участі у святкуванні 1030-річниці Хрещення Київської Русі.

Бажаючих взяти участь у святкуванні просимо звернутись до настоятеля Свято-Володимирської парафії Української Автокефальної Православної Церкви.

 

15 липня 2018 р.Б. Покладення чесної ризи Пресвятої Богородицi у Влахернi (V)

 

 

 

У V сторіччі, за час правління грецького імператора Лева І (474 р.), два сенатори, Ґальбій і Кандид, вибралися на прощу до св. Землі. В Палестині вони відвідували св. місця, освячені перебуванням Ісуса Христа й Пресвятої Діви Марії. Прибувши до Назарета, зупинились у домі однієї старої єврейки. В одну з її кімнат приходило багато хворих людей. Старенька розповіла сенаторам, що в ній у кивоті переховується одежа Матері Божої, яку Пресвята Богородиця ще перед своєю смертю передала одній побожній вдовиці. Та жінка берегла її все життя, а перед смертю передала одній своїй родичці, доручивши їй опікуватися цією одежею. Так вона переховувалася в побожних єврейських жінок аж до приходу сенаторів. Остання опікунка св. одежі журилася, бо вже не мала в своєму роді дівчини, яка могла б опікуватися дорогоцінною одежею.

Сенатори, дізнавшись про цю таємницю, негайно вирушили до Єрусалима. Там вони поклонилися св. місцям і, мабуть, за Божим надхненням, наказали зробити другий такий самий кивот, в якому переховувалася одежа Пресвятої Борогодиці. Вернувшись до Назарета, вони знову зайшли до дому побожної старої і непомітно поміняли кивоти: новий залишили в кімнаті жінки, а старий, з одежею Пресвятої Діви Марії, забрали з собою до Царгорода. Кивот з одежею поставили в своїй домашній каплиці у влахернському передмісті над Чорним морем. Про дорогоцінну одежу нікому не говорили. Але незабаром там почали діятися різні чуда, й сенатори не могли далі приховувати від людей своєї таємниці. Тоді повідомили про все імператора й патріарха. Цар наказав збудувати у Влахерні величну церкву, в якій поклали дорогоцінну одежу Пресвятої Діви Марії. Незнищенна одежа Пресвятої Богородиці стала обороною міста та джерелом чудесних оздоровлень.


Богородице Приснодіво, людей покрово, ризою і поясом пречистого тіла Твого, державну, місту твоему, огорожу дарувала, безсіменним різдвом Твоїм нетлінною перебуваючи, Тобою бо єство оновлюється і час. Тому молимо Тебе мир місту Твоєму дарувати і душам нашим велику милість.

Одежу нетління, священну ризу Твою, дарувала всім вірним Богоблагодатна Чиста, нею ж прикривала священне тіло Твоє, що її покладення святкуємо з любов’ю покрово всіх людей, і взиваємо зі страхом до Тебе, Чиста: радуйся, Діво, християн похвало.

 

Яндекс.Метрика