narrow default width wide

Breadcrumbs

27 вересня 2019 року Божого. П'ятниця. ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

 

 

ХРЕСТУ ТВОЄМУ ПОКЛОНЯЄМОСЬ, ВЛАДИКО, І СВЯТЕЄ ВОСКРЕСІННЯ ТВОЄ СЛАВИМО.


 

Воздвиження Хреста Господнього, християнське свято, присвячене згадці про знаходження святою рівноапостольною царицею Єленою справжнього хреста, на якому був розп'ятий Ісус Христос, і Воздвиження його для загального вшанування і поклоніння.

Це Господське двонадесяте свято єдине, що одержало початок одночасно із самою подією, якій воно присвячене. Перше Воздвиження відсвятковане в Єрусалимській Церкві на початку IV ст. при самому знаходженні хреста. Джерела називають різні дати цієї події – 313, 326. Найбільш достовірним є свідчення Олександрійської хроніки VI ст., що відносить його до 14 вересня 320 р.. За переказом, цариця Єлена, мати імператора Костянтина Великого, у 325 р. відправилася в Єрусалим з метою відшукати хрест, на якому був розп'ятий Господь, і місце поховання Христа. У результаті розкопок на місці храму Венери було знайдено три хрести. Для того, щоб довідатися, на якому з них був розп'ятий Господь, хрести по черзі покладали на померлу людину; коли поклали третій хрест, померлий ожив. Від скупчення великої кількості людей не всі могли бачити і цілувати Хрест Господній; тоді Патріарх Єрусалимський Макарій піднявся на відвищення і воздвиг Хрест так, щоб народ міг його бачити. Ця подія і була покладена в основу богослужбового чина Воздвиження Хреста. Частинки древа Животворящого Хреста були розіслані по всій імперії.

Зі святом Воздвиження Хреста в 335 було з'єднане відновлення храму Воскресіння, побудованого Костянтином Великим на місці знаходження Хреста. Єрусалимська церква здійснювала ці свята щорічно з великою урочистістю. За свідченням західної прочанки в Єрусалим кінця IV ст. Сильвії Аквітанки і церковного історика Созомена (V ст.), святкування в Єрусалимі продовжувалося вісім днів, і щодня служба відбувалася в різних місцях при скупченні безлічі прочан. Церкви прикрашалися так само, як на Великдень і Богоявлення.

Особливо широке поширення й урочистість свято Воздвиження одержало після знаходження Хреста Господнього в результаті укладання миру в 628 між Візантією і Персією. Свято стало називатися Всесвітнім Воздвиженням Чесного і Животворящого Хреста, тобто загальним для всіх церков Всесвітньої церкви. 3 травня – день урочистого внесення святого древа Імператором Іраклієм у Єрусалим – став святкуватися в Західній церкві з VII ст. як «день знаходження Хреста».

Воздвиження має день передсвята і сім днів післясвяткування. Оскільки у свято Воздвиження відбувається служба хрестові, то в цей день належить дотримуватись строгого посту. Після Вечірні хрест Господній виноситься і покладається на престол; на Утрені, після великого славослів'я, хрест виноситься з вівтаря, покладається на середині храму для поклоніння; у соборних храмах і монастирях відбувається особливий чин Воздвиження хреста.


Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитаємо хрест Твій Чесний, що ним Ти спас нас від неволі вражої.


22 вересня 2019 року Божого. Неділя. Правв. Богоотців Іоакима і Анни

 

 

Святий Іоаким походив із царського роду. Святитель Димитрій Ростовський подає, що у "сина Давидового Нафана народився син Левій, Левій породив Мелхію й Панфира, Панфир породив Варпафира, Варпафир же породив Йоакима ... ".

Анна була дочкою "Матфама, священика із Вифлеєма ... ", вказує агіограф Епіфаній-монах (9 ст.). Йоаким та Анна прожили в безплідному шлюбі 50 років, а після Різдва Пресвятої Богородиці Йоаким помер за кілька років у віці 80-ти літ, Анна ж пережила чоловіка на два роки. Оскільки народження у Йоакима і Анни Самої Богородиці звістило усьому світові радість майбутнього Божого втілення, то вони шануються нами як батьки втіленого Господа нашого Бога.

Більш точним перекладом із грецької мови ("Теопатрес") на українську було б "Божі батьки". Ми ж донині вживаємо словесну форму "Богоотці", як звиклий церковний слов'янізм.

Церква оспівує Йоакима і Анну найщасливішими батьками всієї людської історії: «О щаслива пара, ви перевершили всіх батьків, оскільки дали життя Тієї, Хто вище всього творіння» (славослів’я вечерні 9/22 вересня. Таким чином, Йоаким і Анна стали найщасливішими з батьків, бо дали життя прекрасному і найсвятішому чаду – Богородиці, яка перевершує все творіння. Якщо на одній чаші ваги виявиться весь світ – всі зірки, всі люди і всі святі, а на іншій – Богоматір, то переважить остання.

Згідно з ученням Святих Отців, весь світ був створений заради Богоматері, а Богоматір – для Христа. Адже Христос є причиною і метою створення. Христос зміг зробиться людиною, Боголюдиною тільки лише за допомогою Діви Марії. Як дерево існує заради плоду, так і всі люди і Ангели існують заради Діви Богородиці, Яка своєю величчю перевершує не тільки людей, але й Ангелів і Архангелів.

А значить, чи можна собі уявити більш щасливих батьків, ніж батьки Богородиці? Святий Іоанн Дамаскин прославляє цих батьків, кажучи: «О щасливе подружжя Йоаким і Анна, все творіння славить вас, бо ви нагородили Творця найбільшим даром – смиренну, єдину, гідну матір для Творця. Чудна утроба Анни, яка поступово зростила в собі і народила Пресвяте Дитя. Це лоно носило в собі живе Небо, широтою своєї затьмарює безкраї небеса».

Людство знаходиться в неоплатному боргу перед Йоакимом та Анною за цей великий дар. Вони подарували нам Діву Богородицю. Але в той же час і вони нескінченно зобов’язані Богу і відчувають величезну подяку за велику радість, яку Він дарував їм.

Ім’я «Анна» означає «благодать». Цією благодаттю їх обдарував Господь. Ким була Ганна? Безплідною жінкою, нездатною мати дитя. Але молитви її були почуті, і вона знайшла дитину. Ми знаємо і інших старозавітних жінок, які чудесним чином зцілилися від безпліддя. Однак у всіх у них народжувалися сини: в Сари – Ісак, у Ганни, дружини Еллана, – Самуїл, у Єлизавети – пророк Іоан. Анна, дружина Йоакима зробилася єдиною безплідною жінкою, яка народила дочку. Чому? Тому що саме жінка, перша Єва, за допомогою свого непослуху породила гріх і смерть. Інша жінка, нова Єва, Богоматір своєю смиренністю подарувала життя безгрішному Спасителю світу.

Йоаким і Анна були гідні радості. Вони обидва були благодатними. Христос сказав: «По плодах їх пізнаєте їх» (Мт. 7:16). Діти – це плід, образ батьків. Батьки благочестиві і віруючі принесли на світло благих дітей. Яких же дітей ви чекаєте від невіруючих, нечестивих мирських батьків? Гниле дерево – гнилі плоди, нечестиві батьки – розбещені діти. Звичайно, бувають винятки. Однак батьки Богородиці вели праведне життя: святі батьки – Пресвяте Дитя. В одному з тропарів ми читаємо: «превисоке маючи життя, житія ж світле, всіх укупі батьків земних перебільшили, бо нетлінними Діву народили» (перша пісня канону утрені 9/22 вересня). Значить, Йоаким і Анна, по чистоті й моральності свого життя, стали найбільшими з усіх батьків, оскільки принесли в світ Пречисту Діву.

Святий Іоан Дамаскин пише: «Ведучи життя святе і чисту, ви принесли плід, що став прикрасою чистоти. Чистий до народження, під час народження і після народження, прекрасний, навіки залишається чистим розумом, душею і тілом».

 

21 вересня 2019 року Божого. Субота. РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ

 

 

Різдво Пресвятої Богородиці - велике дванадесяте свято.

Господь, перш ніж народитися на землі як людина для спасіння світу, приготував свою Пречисту Матір, яка народилася у галилейському місті Назареті від праведних батьків Іоакима та Анни. Св. Єпіфаній говорить: «Іоаким – значить приготування для Господа, або від Іоакима приготувався храм Господа, тобто Пресвятая Діва Марія; Анна – благодать, тому що Іоаким і Анна одержали благодать через зачаття від них благословенної Діви». По батькові Діва Марія походить з царського роду, по матері – від архієрейського, і таким чином вона увінчана славою і честю; славою – бо від кореня царського проросла, честю – бо з архієрейського племені виросла.

Батьки Діви Марії дожили до глибокої старості, але не мали дітей. Вони дуже сумували через це, часто молилися Богові і просили його, щоб дарував їм дитя. І при цьому дали обітницю – коли в них народиться дитя, то вони його посвятять на служіння Богові.

Після довгих переживань і молитов це бажання Іоакима та Анни здійснилося. У них народилась дочка, яку щасливі батьки назвали Марією. Так назвав її ангел, який сповістив про її народження. «Марія або Маріам, – говорить св. Єпіфаній, – означає володарка і надія. Бо вона мала народити Господа, який є сподівання народів». «Марія, ставши Матір'ю Творця, – говорить св. Іоан Дамаскін, – дійсно стала володаркою всіх народів».

На спомин Різдва Пресвятої Богородиці з давніх-давен встановлено церквою Свято. Згадка про це свято дійшла до нас з IV ст., коли рівноапостольна княгиня Ольга побудувала храм в пам'ять про народження Матері Божої. В VI ст. про святкування Різдва Богородиці згадує святий Григорій Двоєслов у своєму секрементарії. Йосиф студит прославив Різдво Пресвятої Богородиці багатьма піснями, які і сьогодні співають в церквах в дні святкування Різдва Діви Марії: «з давніх-давен оспівуємо святе народження Твоє, шануємо благословенне зачаття Твоє, Богом обрана Невісто Діво». Святкуючи Різдво Пресвятої Богородиці, Церква і священики прославляють найвищу ступінь наближення божества до людей, його благодатне єднання з ними в образі Діви, народженої з благословення Божого.

Святий Андрій Критський у своєму слові на день Різдва Пресвятої Богородиці говорить: «Нинішнє свято є для нас початком свят, воно служить провісником благодаті і істини».

За словами святого Іоана Дамаскіна: «День Різдва Богородиці є свято всесвітньої радості, тому що Богородицею весь рід людський обповився і смуток праматері Єви змінився на радість».

Євангеліє благовіщає про зустріч Пресвятої Діви Марії після благовіщення з праведною Єлизаветою, у якої заворушилась дитина в утробі її. І Єлизавета наповнилась Духом Святим і пророкувала: «Благословенна ти між жонами і благословен плід утроби Твоєї!», а Марія промовила: «Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій у Бозі, Спасі моїм, бо зглянувся на смирення раби своєї, ось-бо віднині ублажатимуть мене всі роди, бо вчинив мені велич всемогутній, і святе ім’я Його» (Лук. 4, 39—49).

На Літургії Євангеліє сповіщає про проповідь Ісуса Христа, за яку ублажали не тільки Його самого, але і Його Матір:

«Одного разу прийшов Ісус до одного села; тут жінка на ім’я Марфа прийняла Його у свій дім. У неї була сестра, що звалася Марією, котра сіла біля ніг ісуса і слухала Слово Його. Марфа ж клопоталася про велике частування і підійшовши, сказала: Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй , щоб допомогла мені. Ісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочечся про багато що. А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї. Коли ж Він це говорив, одна жінка з натовпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе! А він сказав: блаженні ті, що слухають Слово Боже і виконують Його» (Лук. 54, 38—42; 11, 27—28).

Різдво Богоматері – це початок неосяжної для людського розуму таємниці боговтілення і нашого спасіння.

Різдво Пресвятої Владичці нашої Богородиці та Приснодіви Марії є джерелом радості й утіхи. В особі Богоматері Бог дарував світові особу, перед Якою схиляється стільки людей, підноситься стільки молитов, перед Якою виливаються ріки людських сліз. Матір Божа так повно і ясно Сама про себе сказала словами гімну: «Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій у Бозі, Спасі моєму» (лк. 1, 46-47). У цьому все Її життя – прославляти Бога за мудрість творіння, за Його промисел, за любов і милосердя. І це, попри скорботи та страждання, якими переповнювалось Її материнське серце біля Хреста Господнього.

«І зрадів дух мій у Бозі, Спасі моєму», - у цьому Її повсякчасна настроєність. Вона бачила людські слабкості й пороки. Вона бачить їх і нині, і по-материнському уболіває серцем. Але, незважаючи на це, вона залишається на висоті споглядання вищої небесної святості, і дух її завжди радіє у Бозі Спасителі, який приніс себе в жертву заради спасіння усього людства. У цій Богородичній радості – джерело благодатного впливу Божої Матері на серця віруючих, які підносять до неї свої молитви. Дійсно, скільки людей, які з вірою благають її материнської домоги, одержують зцілення і розраду.

За прикладом Богоматері християнин повинен завжди величати Бога і радіти у Бозі. У цій радості не може бути місця для скорботи, смутку чи відчаю, самотності або відчуженості. Усіх любить Господь і за всіх безперестанно просить Його Пречиста Матір.

Як часто в житті ми відчуваємо прагнення чистоти, оновлення та радості. І як часто наша негідність, наші гріхи закривають світло радості та слави Божої. У день Різдва Владичиці нашої Богородиці звернімось до Неї і проситимемо Її – Пречисту і Пренепорочну, щоб Вона допомагала нам перемагати гріх і всяку нечистоту, щоб ми чистим серцем славили Бога і раділи у Ньому. Хто звертається до Неї з вірою і надією, не залишиться безутішним і не почутим, Їй дана благодать молитися за нас.


Величаємо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо святих Твоїх батьків, і всеславне славимо Різдво Твоє.


О Найсвятіша і Богом вибрана Діво, Володарко наша Богородице, Неба і землі Царице, що на радість і втіху усьому світові від безплідних і бездітних батьків Богом дарована!


Народжена Божим Провидінням Ти відкинула безпліддя тієї, що Тебе народила, і нині Своїм заступництвом біля престолу Вседержителя сотвори наші безплідні серця плодоносними і зроби їх безплідними на лихі вчинки, нехай стануть гнилими слова і нечисті помисли наші.


О Всеблаженна! Зроби нас дітьми Божими, щоби завжди добрі діла благоплідно приносили. Своїм пречистим Різдвом Ти заспокоїла плач праматері нашої Єви і звільнила праведних родичів Своїх від зневаг та безпліддя, тож і нині втихомир плач та численні хворобливі й гріховні зітхання наших душ і визволи усіх нас від неприємного запаху наших злих діл, від безчесних пристрастей і усякої рабської неволі.


Та найбільше просимо Тебе, Всесвята Богородице Маріє, дай нам у світлий день Різдва Твого, чистим серцем розуміти і пам’ятати, з якою радістю і вдячністю неплідне лоно святої праведної Анни носило Тебе. А ми не лише на словах, але й ділами своїми завжди будемо щиро прославляти Тебе, співаючи: слава пришестю Твоєму, Чистая. Слава Різдву Твоєму. Слава Дівству Твоєму, Мати Неневісная.


Удостой нас разом з Тобою безупинно славити і величати Найсвятіший Плід Твій, неопалиме виношений, Котрому належить слава, честь і поклоніння з Безпочатковим Його Отцем і Всесвятим і Благим і Животворчим Його Духом нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь.

 

 

 

15 вересня 2019 року Божого. Неділя. Преподобних Антонія (1073) і Феодосія (1074) Печерських

 

Засновник Києво-Печерської лаври святий Антоній народився на початку XI століття в місті Любечі (поблизу Чернігова) і в хрещенні був названий Антипою. З юних років він відчув потяг до вищого духовного життя і наважився йти на Афон. В одній з обителей Афона він прийняв постриг і почав усамітнене життя в печері біля цього монастиря, яку досі показують. Коли він здобув у своїх подвигах духовну досвідченість, ігумен дав йому послух, щоб він йшов на Русь і насадив чернецтво в цій новопросвіченій християнській країні. Антоній покорився. Коли преподобний Антоній прийшов до Києва, тут було вже декілька монастирів, заснованих за бажанням князів греками. Але святий Антоній не обрав жодного з них, оселився в двосажневій печері, викопаній пресвітером Іларіоном. Це було в 1051 р. Тут святий Антоній продовжував подвиги суворого чернечого життя, якими славився на Афоні: їжею його були чорний хліб через день і вода в дуже помірній кількості. Незабаром слава про нього рознеслася не лише по Києву, але і по інших руських містах. Багато хто приходив до нього за духовною порадою і благословенням. Деякі стали проситися до нього на проживання. Першим був прийнятий Никон, саном ієрей, другим преподобний Феодосій.

Преподобний Феодосій провів свою молодість в Курську, де жили його батьки. З ранніх років він виявив благочестивий настрій духу: щодня він бував у храмі, старанно читав слово Боже, відрізнявся скромністю, упокорюванням та іншими чеснотами. Дізнавшись, що в храмі іноді не служать літургію через нестачу просфор, він вирішив сам зайнятися цією справою: купував пшеницю, своїми руками молов і випечені просфори приносив в церкву.

За ці подвиги він терпів багато прикрощів від матері, яка гаряче його любила, але не співчувала його прагненням. Почувши одного дня в церкві слова Господні: «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, недостойний Мене» (Мф. 10: 37), він наважився залишити і матір (батько вже помер), і рідне місто і з'явився в Київ до преподобного Антонія. «Чи бачиш чадо, – запитав його Антоній, – що печера моя скромна і тісна?» – «Сам Бог привів мене до тебе, – відповів Феодосій, – виконуватиму те, що ти мені накажеш».

Коли число сподвижників преп. Антонія зросло до 12, він віддалився на сусідню гору, вирив собі тут печеру і став трудитися в затворі. Феодосій залишився на колишньому місці; скоро він був обраний братією в ігумена і почав старатися про установу правильного спільножительства за уставом цареградського Студійського монастиря. Головні риси заснованого ним спільножительства були наступні: усе майно в братії має бути спільне, час проводився в безперестанних працях; праці розділялися по силі кожного ігуменом; кожна справа починалася молитвою і благословенням старшого; помисли відкривалися ігуменові, який був істинним керівником усіх до спасіння. Преподобний Феодосій часто обходив келії і спостерігав, чи немає у кого чого зайвого, і чим займається братія. Часто і вночі він приходив до дверей келій і, якщо було чути розмову двох або трьох ченців, що зійшлися разом, то ударяв жезлом в двері, а ранком викривав винних. Сам преподобний був у всьому прикладом для братії: носив воду, рубав дрова, працював в пекарні, носив найпростіший одяг, раніше за всіх приходив до церкви, і на монастирські роботи. Окрім аскетичних подвигів, преп. Феодосій відрізнявся великим милосердям до бідних і любов'ю до духовної освіти і прагнув розташувати до них і свою братію. В обителі він влаштував особливий будинок для проживання убогих, сліпих, розслаблених і на утримування їх виділяв десяту долю монастирських прибутків. Крім того, щосуботи посилав цілий віз хліба ув'язненим.

З творів преподобного Феодосія відомі: два повчання до народу, десять повчань до ченців, два послання до великого князя Ізяслава і дві молитви.

Заснована преподобним Антонієм і влаштована преподобним Феодосієм Києво-Печерська обитель зробилася зразком для інших монастирів і мала велике значення для розвитку Української церкви. З її стін виходили знамениті архіпастирі, ревні проповідники віри. Тому, звернімося ж до Них всім серцем:


«Святі преподобні отці наші Кієво-Печерські, моліть Бога про нас»

 

14 вересня 2019 року Божого. Субота. Початок індикту – церковне новоліття

 

 

 

Повний релігійний рік триває від 14 вересня (1 вересня) до 13 вересня (31 серпня).

За початок нового Церковного року таку дату прийняли отці Вселенського Собору в Нікеї, що відбувся 325 року. Східні Церкви живуть за цією постановою і досі.

Індикт, яким отці Собору в Нікеї встановили дату святкування початку Церковного року, має назву «візантійський», «константинопольський», або ж «Констянтинів». Спершу цей Індикт був обов’язковим для усієї Римської імперії, за винятком Єгипту. Імператор Юстиніан І зробив обов’язковим датування після Індикту для всіх офіційних документів. Римська Церква за Папи Пелагія ІІ ухвалила індикт для означення дат документів і лише 1097 року перестала керуватися цією постановою.

День початку Церковного року став церковним святом. Точно невідомо, коли саме початок індикту став церковним святом, але воно вже існувало у VIII ст.

Як зазначає о. Юліан (Катрій) у книзі «Пізнай свій обряд», «церковно-літургійний рік — це могутній гімн честі і слави для Бога, де бере участь потрійна Церква: прославлена в небі, воююча на землі і страждальна в чистилищі». «В ньому знаходить свій найкращий вислів увесь зміст нашої святої віри».

 

 

 

 

 

Прп. Симеона Стовпника (459) i матерi його Марфи (бл. 428). Мч. Аїфала, диякона (380). Мцц. 40 дiв, посниць, i мч. Амуна, диякона, вчителя їхнього (ІV). Мц. Калiсти та братiв її, мчч. Євода та Єрмогена (309). Прав. Ісуса Навина (ХVІ ст. до Р. Хр.).

Собор Пресвятої Богородицi в Мiасинськiй обителi (в пам’ять знайдення Її iкони, 864). Чернiгiвсько-Гефсиманської (1869), Олександрiйської та званої «Всеблаженна», в Казанi, iкон Божої Матерi.

 

 

Преподобний Симеон Стовпник походив з Кілікії. Батьки були християнами, мати – візантійська християнська свята з Антіохії – Преподобна Марта. З 13 років Симеон пас овець, і робив це з великим бажанням. Любив відвідувати храм Божий, уважно слухав богослужіння і Євангелію. Запали в душу заповіді Блаженств. Один старець-богослов пояснив йому одного разу зміст цих заповідей. Тоді Симеон, не заходячи додому, направився в монастир. Було йому в цей час 18 років. Після довгих і слізних прохань Симеона ігумен прийняв його в монастир. Аскетичні подвиги Симеона стривожили ігумена і він порадив молодому ченцю послабити вимоги до себе самого, або покинути монастир.

Симеон пішов з монастиря і поселився на дні висохлого колодязя. Але скоро ігумену в сонному видінні явився Ангел, який звелів повернути Симеона в монастир. Та Симеон недовго перебував в монастирі. Подався в кам'яну печеру неподалік від села, де і прожив три роки, укріпившись в суворому чернечому житті. На період святої Чотиридесятниці він повністю відмовився навіть від води і хліба, до того ж двадцять днів молився стоячи.

Тим часом в народі розійшлася звістка про його подвижницьке життя. До нього почали приходити люди, які шукали духовної підтримки, молитви і благословення. Як пише Феодорит, єпископ Кирський: "здавалося, що це море, до якого течуть з усіх сторін ріки; до Симеона приходили не тільки ті, що жили близько, а також ізмаїльтяни, перси, вірмени, іспанці, британці та інші чужоземні народи, не говорячи вже про Італію. В Римі слава про св. Симеона так розповсюдилась, що майстри на дверях своїх майстерень вішали образки св. Симеона і глибоко вірили, що за його молитвами Господь благословить їх життя і працю.

Остерігаючись мирської слави, і дотримуючись самотності, Симеон побудував стовп висотою 4 метри, а згодом підвищував його, де влаштував собі маленьку келію для молитви.

Але найбільше дивувало людей те, що в спеку і холод, вдень і вночі він стояв на молитві. Це переконало і просвітило тисячі людей, що перебували в гріхах і блуді. І Бог дав йому таку силу творити чудеса, що погани тисячами приходили до нього слухати про Христову віру і приймали її.

Описати все, що робив Симеон для спасіння людей однаково, що виміряти глибину океану. Стовп, на якому жив св. Симеон був обнесений залізною огорожею і жінкам було суворо заборонено за неї заходити. Одного разу сталося так, що прийшла старенька жінка і забажала побачити Симеона. Це була його рідна мати свята Марфа, яка 27 років не бачила сина, і якого нарешті знайшла. Коли сказали Симеону, що то мати хоче його бачити, він передав прохання, щоб трохи перепочила, і, коли вона сіла відпочити, Бог покликав її до себе. Неживу принесли її до стовпа. Св. Симеон глянув на мертве тіло, попрощався, поцілувавши його, і мертве тіло матері освітилось блаженною усмішкою.

Св. Симеону приходилося подолати багато спокус від злого духа, який заздрив спасенному, але глибока довіра, молитва, піст, допомагали перемогти ворога.

Прп. Симеон прожив 80 років, з яких 37 років простояв на стовпі. Завдяки йому безліч людей увірували в Христа і прийняли хрещення. Слава про св. Симеона і його святість докотилася і до імператорського палацу. Антиохійський Патріарх Домнім (441–448) провідав Преподобного, відправив при ньому Божественну Літургію, причастив святого подвижника. Багато подвижників, які перебували в пустелі, дізнавшись про подвиги Симеона, вирішили перевірити, чи угодні його подвиги Богу. Вони відправили до нього своїх посланців, які повинні були від імені пустельників заявити Симеону, зійти зі стовпа. А коли св. Симеон виявить свою непокірність, їм було наказано насильно зняти його. Якщо ж св. подвижник проявить смирення і послухається всієї братії, то йому дозволять далі продовжувати свій подвиг. Св. Симеон виявив повний послух і глибоке християнське смирення.

Про кончину св. Симеона першим дізнався його учень Антоній. Стривожений тим, що його наставник вже третій день не показується народові, піднявся по драбині на стовп і знайшов його мертвим. Тіло було в стані молитви. Святий подвижник помер в 459 році, проживши 103 роки.

Його похоронили недалеко від стовпа, на якому він подвизався, а згодом на місті, де стояв стовп, побудували монастир.

Бог прославив св. Симеона благодатними чудесами. Четвертого дня після смерті тіло св. Симеона поклали в гріб і перевезли до Антиохії. В місцевості, що звалася Мерос, підступив до гробу біснуватий чоловік, що довгий час тинявся дорогами. Підійшовши до гробу, він промовив: «Св. Симеоне, помилуй мене». Враз злий дух вийшов з нього.

 

Преподобний отче Симеоне, моли Бога про нас.

 

Яндекс.Метрика