narrow default width wide

Breadcrumbs

3 листопада 2019 року Божого. Неділя. Прп. Іларіона, схимника Печерського, в Дальніх печерах (XI)

 

 

 

Святий Іларіон був учнем і сподвижником преподобного Феодосія. Дотримуючись суворого посту, преподобний Іларіон днями і ночами молився Богу, цим самим наслідуючи свого учителя. Його знали як книгописьменника, що вдень і вночі переписував книги в келії святого Феодосія. А в цей час його наставник співав псалми і пряв шерсть. Подвизався преподобний Іларіон в XI столітті. Похований в дальніх печерах.

Існує версія, що святий Іларіон Схимник, це і є п'ятий митрополит Київський Іларіон, 1051 року рукоположений в митрополити Собором руських єпископів за бажанням великого князя Ярослава Володимировича.

Також є інша версія, істориків Церкви, зокрема митрополит Макарій (Булгаков), відкидав тотожність прп. Іларіона Схимника з митрополитом, однак припускав, що і свт. Іларіон похований у лаврських печерах.

Основне джерело відомостей про Іларіона Схимника - це житіє прп. Феодосія Печерського, складене прп. Нестором. На думку науковця Артамонова Ю.А., преподобний був одним з інформаторів агіографа про життя прп. Феодосія, розповіді святого Іларіона мають автобіографічний характер.

Проводячи багато часу в келії святого, св. Іларіон був свідком декількох чудес. Одного разу, коли в обителі закінчилися гроші і продукти, після молитви прп. Феодосія з'явився прекрасний юнак в чернечому вбранні, який приніс гривню золота.

Іншим разом чернець Іларіон звернувся до прп. Феодосія з проханням дозволити перехід в іншу келію, оскільки в своїй він не міг відпочивати і молитися через бісівські дошкуляння церковносл. «по вся нощи» (цілими ночами). Ігумен строго звелів ченцю не залишати колишню келію, щоб біси в майбутньому не мали влади над ним, і після молитов прп. Феодосія біси були вигнані. Іларіону також належить оповідання про явище прп. Феодосію, біса у вигляді чорного пса.

Наприкінці XVII ст. було складено епітафії похованим у Дальніх лаврських печерах святим.

Одна з них повідомляє: «Преподобний Іларіон Схимник такий воздержаний був, що їв лише раз на тиждень і мало, наслідуючи преподобному Феодосію, бо й співмешканець його був; молитов і молінь багато вдень і вночі, зі схилянням колін та сльозами творивши, догодив Господу Богу, і тілом спочив у печері, а духом ― у Небі, і молить Господа Бога за всіх, котрі вклоняються його святим мощам». Упокоївся преподобний в монастирі.

 


Cвятий угоднику Божий Іларіон моли Бога про нас.

 

2 листопада 2019 року Божого. Димитрівська поминальна субота

 

 

8 листопада – день святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік після Різдва Христового). Субота ж перед цим днем прилучена церквою до так званих батьківських поминальних субот, і отримала назву Димитрівської.

Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по ділам їх, церква Христова не залишає своїх померлих без молитви.


Історія встановлення Дмитрівської поминальної суботи така: князь Димитрій Донський народився 26 жовтня за старим стилем (8 листопада стилю нового). В часи його князювання хан ординський Мамай привів на Русь усю свою орду. Дмитро Донський прийшов до Сергія Радонежського за порадою: “Чи йти на борню проти такого сильного ворога?” Преподобний благословив князя словами: “Повинно тобі, попіклуватися про ввірене тобі від Бога христоімените стадо, і з поміччю Його отримаєш перемогу”. При цьому дав йому двох монахів: Олександра Пересвіта та Андрія Ослабю.

На Куликовім полі, у 1380 році, великий князь залишився звитяжцем. Ця блискуча перемога над татарами стала початком визволення Русі від ординського поневолення. Повернувшись з поля битви, князь прийшов до преподобного Сергія. І тут, звершивши поминання ратників, що загинули, запропонував церкві творити поминання убієнних воїнів в суботу, перед днем свого ангела, себто 26 жовтня (8 листопада). З того часу ця субота й стала поминальною. З віком вона втратила своє значення згадування лише воїнів, і стала всезагальною батьківською поминальною суботою, тому в цей день православні християни звершують пам’ять усіх своїх спочили родичів так само, як і в інші “родительські” поминання.


Упокой Господи душі спочилих рабів Твоїх там де немає скорботи, ні смутку, ані зітхання, але вічне життя.

 

27 жовтня 2019 року Божого. Неділя. Пам’ять святих отців VII Вселенського Собору (787)

 

 

 

Сьомий Вселенський Собор відбувся в 787 році в місті Нікеї за імператриці Ірини (вдови імператора Лева Хозара), і в ньому брали участь 367 отців.

У різний час протягом року згадуються святі отці інших шести Вселенських Соборів. Утім останній сьомий виділяється завжди окремо, і це зовсім це невипадково.

Церква ухвалила поминати Вселенські Собори в першу чергу заради того, щоб віддати належну честь світлим умам святих отців, які, керовані Духом Святим, так старанно потрудилися для очищення Церкви від злобливих єресей і для відновлення істини церковних догматів. Але це не єдина причина. Нам вкрай важливо не забувати праці Вселенських Соборів ще й тому, що всі єресі, ретельно розглянуті на соборах, хоча і були засуджені святими отцями, але не були зжиті з церковного життя.

Святі отці 7-го Вселенського Собору, пам'ять яких ми святкуємо, засудили єресь іконоборства. Єресь ця сходить до початку 8-го століття, коли грецький імператор Лев Ісаврянин видав указ, що вимагає виносити святі ікони з церков і будинків, і спалювати їх на площах. Указ був мотивований тим, ніби шанування ікон є ідолопоклонством. Коли народ став перешкоджати виконанню указу, тоді до гоніння на святині імператор Лев приєднав гоніння на їх ревних шанувальників, і багато людей було вбито.

Однак, повстання проти імператорського указу тривали, а також з усіх боків найсвятіші богослови того часу писали викривальні послання проти імператора Лева: як, наприклад, св. Іоанн Дамаскін з Сирії та папа Григорій II з Риму. По смерті імператора Лева, його син і наступник, Костянтин Копронім, продовжував іконоборчу справу свого батька, тільки вирішив діяти трохи інакше. Він скликав лжесобор, на якому підставлене їм духівництво засудило шанування ікон. В результаті цього лжесобору не тільки були знищені ікони, але також найцінніші фрески на стінах соборів були затерті вапном. Від гоніння на ікони Копронім перейшов на гоніння на святі мощі, а потім на гоніння на монастирі, які були всі або зруйновані, або перетворені на казарми, а ченці жорстоко закатовані.

Єресь іконоборства тривала протягом майже всього VIII сторіччя, і лише до кінця його, за царювання благочестивої імператриці Ірини, шанування ікон було відновлено. Працями цієї імператриці, і за підтримки Константинопольського патріарха Тарасія, в 787-му році був скликаний сьомий Вселенський Собор, на якому брало участь понад триста єпископів. Собор повністю засудив єресь іконоборства, засудив лжесобор скликаний Копронімом, і урочисто відновив шанування ікон, визначивши, що віддаючи честь іконам, ми тим самим віддаємо честь їх первообразу, і поклоняючись іконам – ми поклоняються тим, хто на них зображений.

Сьомий Собор затвердив, що іконопис є особлива форма одкровення Божественної реальності і через Богослужіння і ікону Божественне одкровення стає надбанням віруючих. Через ікону, як і через Святе Письмо, ми не тільки дізнаємося про Бога, ми пізнаємо Господа. Через ікони святих угодників Божих ми торкаємося до людей, які стали причасниками Божественного життя; через ікону ми отримуємо благодать Святого Духа.

Кожен день Свята Церква прославляє ікони Матері Божої, святкує пам'ять святих Божих угодників. Їх ікони кладуть перед нами на аналой для поклоніння і живий релігійний досвід кожного з нас, досвід нашого поступового перетворення через них, робить нас вірними чадами Святої Православної Церкви. І це справжнє втілення в світі праць святих отців VII Вселенського Собору. Саме тому з усіх перемог над безліччю різноманітних єресей одна тільки перемога над іконоборством і відновлення іконошанування була проголошена Торжеством Православ'я, яке відзначається у всій Вселенській Православній Церкві в першу неділю Великого посту. А віра отців Семи Вселенських Соборів є вічна і непорушна основа Православ'я.

 

Святі отці сьомого Вселенського Собору, моліть Бога про нас.

 

26 жовтня 2019 року Божого. Субота. Іверської ікони Божої Матері

 

 

Непереможній Воєводі, Владичиці нашій Богородиці, похвальні пісні приносимо, раби Твої, бо з пришестям чесного Твого образа ми отримали щит міцний, стіну незбориму і стража неусипного. Ти ж, що маєш силу непереможну, покрий і захисти нас, Владичице, від усіх ворогів видимих і невидимих і визволи від усякої шкоди душевної і тілесної, щоб ми взивали до Тебе:


Радуйся, блага Воротарнице, що райські двері вірним відчиняєш.

 

26 жовтня вшановуємо Небесну Царицю Богородицю заради Її ікони, яка іменується Іверською.

Історія цієї ікони почалася у ІХ столітті в невеликому поселенні поблизу міста Нікеї за часів царювання імператора-іконоборця Феофіла (829 – 842 рр.). Одна благочестива жінка, вдова, що жила разом із своїм сином, зберігала вдома заповітний образ Божої Матері. Сталося, що про її духовний скарб стало відомо. Часи іконоборства були позначені зневажливим ставленням до священних зображень. Навіть більше того, за зберігання і вшанування ікон людину могли піддати жорстоким покаранням. Образи угодників Божих відбирали у віруючих, забирали із храмів, показово знищували, демонструючи зневагу, плюндрування святині. Але якщо християнська душа бачачи милість Божу до себе через благословення від ікони, твердо вірила у те, що поклоняється не рукотворному образу, не витвору людських рук, а Бога шанує, то як можна було змусити благочестиву людину священне зображення віддати на ганьбу?

Очевидно саме такі думки та почування були у тієї жінки-християнки, котра разом із своїм сином усамітнювалася, щоб помолитися перед чесним образом Діви Марії. «Величає душа моя Господа і зрадів дух мій у Богові Спасителеві моєму» – ці слова, сказані Пресвятою Богородицею, яскраво свідчать і про наші почуття, коли ми самі молимося. Для нас видима присутність Богоматері через Її ікони – свідчення того, що не лише на словах визнаємо Пречисту Діву першою нашою Заступницею перед Богом, але й маємо можливість споглядати у священному образі Її материнську любов до людини. Для бідної жінки, котра зберігала в себе ікону Богородиці, втратити її, очевидно, означало не просто позбавитися майна, а більше, ніж це – втратити видиму ознаку заступництва Божої Матері. Тому й зберігала вона ікону, як неоціненний скарб, коштовніший за будь-які багатства цього земного тимчасового життя.

Одного дня в будинок згаданої благочестивої вдови прийшли озброєні воїни, виконуючи наказ правителя – вилучити і знищити ікону, а її власників покарати. Та чомусь начальник тих воїнів вирішив дати можливість бідним людям залишити свою святиню вдома, якщо вони до ранку зберуть викуп. От тільки кількість золота, яку він забажав отримати за свою поблажливість, була неймовірно великою, щоб бідна жінка змогла її зібрати, тим паче, за ніч. Один із воїнів, що прийшли, повний зневаги до ікон, вдарив у священний образ списом. І ось диво побачили всі присутні – із сухої дошки потекла кров, як із рани на тілі живої людини! Не може осягнути розум, як після такого видіння могли виконавці нечестивого наказу залишитися байдужими, не впасти на коліна просячи прощення в Бога за своє жорстоке серце, за нечутливість душі. Але так сталося. Коли воїни пішли жінка, розуміючи, що помилування вона не отримає і ікону теж не врятує, відрядила свого сина в безпечне місце, щоб зберегти його життя, а свій скарб – ікону Божої Матері – віднесла на берег моря, покладаючись на Божий промисел. Останній раз глянувши на святиню, жінка опустила ікону у воду. І знову диво – образ Богоматері стоячи поплив по воді.

Про ікону з проколотим ликом стало відомо на Афоні, оскільки єдиний син тієї вдовиці став ченцем на Святій Горі. Він подвизався в обителі поблизу того самого місця, де колись раніше пристав корабель, що віз на острів Кіпр Пречисту Богородицю, і там же у Х столітті грузинський вельможа Іоан та візантійський полководець Торнікій заснували чернечу обитель, що отримала назву Іверської.

Якось насельники Іверського монастиря побачили на морі вогненний стовп, що піднімався до неба – він здіймався від образу Богоматері, що дивним чином стояв на воді. Ченці сіли у човен і хотіли забрати ікону в свою обитель, але як тільки вони наближалися до Богоматеринського образу, то святиня віддалялася від них. Тоді ігумен монастиря очолив молитовне служіння з проханням дарувати ікону обителі. І ось уночі благочестивий старець того монастиря, пізніше примислений до лику святих Гавриїл Грузин сподобився бачити видіння Небесної Цариці. «Передай настоятелю і братії, що я хочу дати їм Мою ікону в покров і допомогу. Увійди в море і з вірою йди по хвилях – тоді усі пізнають мою любов та благовоління до вашої обителі.» – такі слова промовила Пречиста Діва до угодника Божого у видінні.

Зранку вся братія монастиря зі співом молебня вирушили на берег моря. Старець Гавриїл без страху і коливання ступив на воду й сподобився прийняти священний образ Богоматері. Ікону поставили у невеликому храмі на березі й три дні поспіль перед нею не змовкала чернеча молитва. Пізніше образ перенесли у соборний храм монастиря.

Але дивні чудеса і далі відбувалися із тією іконою: зранку наступного по перенесенні дня ікону виявили не у храмі, а над монастирською брамою. І так повторювалося кілька разів. Врешті старець Гавриїл знову отримав видіння Божої Матері, Котра сповістила йому, що не бажає, щоб охороняли Її, а сама хоче бути Охоронителькою в цьому житті й майбутньому. «Я сподобилася милості від Бога для вас і до тих пір, поки бачитимете Мою ікону в своїй обителі, благодать і милість Сина Мого до вас не зменшиться» – сказала пречиста Діва Марія.

Ченці збудували надбрамну церкву на честь Пресвятої Діви, Охоронительки обителі, де чудотворна ікона перебуває і до нашого часу. Православні греки називають ікону «Портаітисса» – «Вратарниця», а за місцем свого явлення на Афоні ікона називається Іверською. За переданням обителі явлення ікони відбулося 31 березня (за іншими джерелами – 27 квітня) у вівторок Світлого тижня. Тому братія Іверського монастиря звершують святкове богослужіння з цієї нагоди саме у вівторок пасхального тижня, виходячи із хресним ходом на берег моря до місця, де старець Гавриїл отримав чудотворний образ.

Історія обителі свідчить про заступництво Божої матері за монастир. Були випадки чудесного поповнення запасів пшениці та єлею в монастирських коморах, зцілення хворих. Що молилися перед цим образом, врятування монастиря від нападів ворогів. Якось перські війська взяли монастир в облогу. Ченці стали взивати за допомогою до Богородиці, молячись перед Її чудотворним образом. Раптово піднялася буря, що потопила ворожі кораблі. Живим залишився лише один воєначальник, що будучи враженим чудом гніву Божого, покаявся, почав просити прощення за гріхи, а пізніше став одним із жертводавців обителі, матеріально сприяючи розбудові монастиря.

Немає сильнішої молитви, ніж та, яку мати промовляє за своїх дітей. Святі отці називали Богородицю новою Євою, благодатною Матір’ю роду християнського. А тому й надія на Її материнське заступництво – це наша допомога серед бурхливих хвиль життєвого моря.

Іверська ікона Богородиці належить до ряду ікон “Одигітрія”, що означає в перекладі “Та що вказує шлях”, “Дороговказниця”.


О Всеоспівана Мати, Пречиста Владичице Діво Богородице! Поглянь на нас, що смиренно приносимо зі сльозами малі ці молитви перед пречистим Твоїм образом і все уповання і надію покладаємо на Тебе, тому визволи нас від усіх бід і напастей у житті цьому і в майбутньому муки вічної позбав, щоб спасенні Тобою завжди взивали: алилуя.


О Пресвята Діво, Мати Господа, Царице Небес і землі! Зглянься на багатостраждальне зітхання душ наших, подивися з висоти святої Твоєї на нас, що з вірою і любов’ю поклоняємося пречистому образу Твоєму. Ось бо, в гріхи занурені і скорботами обтяжені, дивлячись на образ Твій, як на Тебе живу, що перебуваєш між нами, приносимо смиренні наші моління. Бо не маємо ні іншої помочі, ні іншого заступництва, ні втіхи, тільки Тебе, о Мати всіх скорботних і обтяжених! Поможи нам, немічним, утамуй скорботу нашу, настав на шлях праведний нас заблудлих, вилікуй і спаси безнадійних, даруй нам останок часу життя нашого у мирі і тиші проводити, подай християнську кончину, і на Страшному суді Сина Твого явися нам милосердною Заступницею, щоб завжди оспівували, величали і славили Тебе як благу Заступницю християнського роду зі всіма, що догодили Богові. Амінь.

 

 

20 жовтня 2019 року Божого. Неділя 18–та після П’ятдесятниці

 

 

Мучеників Сергiя i Вакха (290–303). Преподобного Сергiя Послушного, Печерського, в Ближнiх печерах (бл. ХІІІ). Преподобного Сергiя Муромського (Вологодського, 1412). Знайдення мощей преподобного Мартинiана Бiлоєзерського (1513). Мучеників Юлiана, пресвiтера, i Кесарiя, диякона (І). Мучениці Пелагеї Тарсiйської (290). Мученика Полiхронiя, пресвiтера (IV).

Псково-печерськоїiкони Божої Матерi, званої «Розчулення» (1524).

 

Яндекс.Метрика