narrow default width wide

Breadcrumbs

3 березня 2014 р.Б. Початок Великого посту.

 

 

Святий Великий піст, який називають також Чотиридесятницею, це одна з найдавніших і найбільш священних установ християнської церкви. Історія Великого посту має довгу й багату традицію. Вона сягає апостольських часів. Передпасхальний піст називають Великим не тільки через його тривалість, але й через його важливість і значення в житті Церкви і кожного християнина.

Святі Отці Церкви мають до встановлення святого посту найбільшу пошану й найкращі похвали. Святий Василій Великий (329-379) про давність встановлення посту каже: "Нехай буде мені вільно знову звернутися до історії і пригадати, що піст дуже давній і те, як усі святі дуже берегли його, наче яку спадщину по батьках, що її переказував батько синові.

Великий піст — це для кожного християнина час духовної боротьби, у якій беруть участь і душа, й тіло. Душа бере участь через ревну молитву, через чування, практику чеснот і добрих діл. Це внутрішнє наставлення душі проявляється назовні через піст і покутні діла нашого тіла. Без умертвлення тіла нема духовного посту. "Наскільки відіймеш тілу, — каже святий Василій Великий, — настільки додаси своїй душі блиску духовного здоров'я. Бо не збільшенням сили в нашому тілі, а витривалістю душі й терпеливістю в прикрих досвідах здобуваємо силу проти невидимих ворогів".

У нашому народі святий Великий піст завжди дуже шанували і строго його дотримувалися. Київський митрополит Георгій (1072-1073) наказує такий піст у 40-цю: "Першого тижня посту: суха їда ("сухояденіє"), цебто хліб, вода й овочі, раз на день й нічого не пити. В інші тижні посту — понеділок, середу й п'ятницю: суха їда раз на день; у вівторок і четвер: каша (сочевиця) з олією оливковою або маковою раз на день; в суботу й неділю: риба два рази денно, на празник Благовіщення: риба.

Святий Феодосій Печерський (1035-1074) у Києво-Печерському монастирі, йдучи за правилами святого Теодора Студита, запровадив такий піст: упродовж шести перших тижнів посту 40-ці: їда раз на день, а саме, першого тижня: суха їда (хліб і овочі). В інші п'ять тижнів у середу й п'ятницю — як першого тижня, а в инші дні — ярина і каша без оливи. Першого тижня посту, а потім у середи й п'ятниці інших тижнів не дозволено було пити вина, хіба хворим і старим. Замість вина на той час готували окремий напій з перцю, кмину й анису. У дні дальших тижнів дозволялось по одній склянці вина. У суботи й неділі дозволялось їсти два рази на день і пити вино. У Страсний тиждень піст ще строгіший.

Тож, нехай пам'ятають вірні християни, що в родині, в якій затихла молитва й зникла практика посту, а навіть забута пам'ять на нього, ледве чи ще живе християнський дух. Тому, нехай пости скріплять ревність у молитві, у розважанні і богослужбах, у даванні милостині, у праці і в частих святих сповідях і святих причастях. Господи, благослови нас на цю посильну справу.

 

9 лютого 2014 р.Б. Неділя про митаря і фарисея. Перенесення мощей святителя Іоана Золотоустого (438).

 

 

Неділя Митаря і Фарисея одержала свою назву від притчі про митаря і фарисея, яку записав нам святий євангелист Лука у главі 18, 10-14. Тут Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: гордого фарисея і покірного митаря. І на тих двох прикладах показує нам зло гордості і значення покори.

 

Притча про Митаря і Фарисея

 

Фарисеї за часів Ісуса Христа становили релігійну секту, що відстоювала строге і легалістичне дотримання Мойсеєвого закону і традиції. Для них більше значила буква, аніж сам дух закону, їхня праведність полягала радше у показному дотриманні Закону та різних дрібничкових приписів, аніж у практиці чеснот, до яких зобов’язував Закон. Вони вважали себе за ревнителів Закону, гордилися своєю фальшивою ревністю і дивилися згори на тих, що не належали до їхньої секти. Ісус Христос часто картав їхню дрібничковість і облуду та прилюдно викривав їхнє лицемірство. “На катедрі Мойсея, — казав Христос, — розсілись книжники і фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять… Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите і не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти… Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда… Назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня” (Мт. 23).

 

Ця притча показує якраз типового фарисея. Хоч фарисей прийшов до храму помолитися, та властиво він славить не Бога, а себе самого. Він не перепрошує Господа Бога за свої провини, але радше, будучи певним своєї праведности, навіть дякує Богові, що не належить до грішників. Він хвалиться своїм постом та чваниться своєї десятиною, яку дає на Божий храм. А проте дивиться з погордою на митаря, як на великого грішника.

А митар у почутті своєї грішности не смів навіть очей піднести до неба, тільки покірно молився і бився в груди, кажучи: “Боже, змилуйся надо мною грішним” (Лк. 18, 13). Його коротенька, але повна жалю й покори молитва до сьогодні служить за найкращий і щирий акт жалю за наші гріхи.

Ісус Христос закінчує цю притчу словами: “Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той, бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений”. (Лк. 18, 14).

У богослужбі на неділю Митаря і Фарисея три тропарі заслуговують на окрему увагу з огляду на свій молитовно-покутний і повний покори настрій. Вони задають тон не тільки передпісним неділям, але й цілому Великому посту.

 

Ось їхні слова:

 

“Покаяння двері отвори мені, Життєдавче! Бо дух мій зрання підноситься до Твого святого храму, маючи храм мого тіла увесь осквернений. Але Ти, будучи щедрим, очисти мене Твоєю добросердечною милістю”.

 

“На стежку спасення настав нас, Богородице! Бо заплямили душі поганими гріхами та в лінивстві проводимо все життя, але твоїми молитвами визволи нас від усякої нечистоти!”.

 

“Роздумуючи, над безліччю вдіяних мною гріхів, дрожу на згадку про день Страшного Суду. Та надіючися на ласку Твого милосердя, як Давид взиваю до Тебе: Помилуй нас Боже, по великій Твоїй милості!”.

 

7 січня 2013 р.Б. - Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

 

 

Христос рождається !

 

 

Славімо Його !!!

 

 

 

 

 

7 січня православна церква святкує Різдво Христове – день народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха, яке є одним з найвеличніших християнських свят. Свято Різдва Христового вважається другим за своєю величчю після Пасхи (Великодня).

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія – народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.

На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан – Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми.

Різдво Христове належить до так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.

День народження Ісуса Христа є найбільш широко шанованим днем народження у світі тому, що люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою. Тож, всім серцем зустрінемо і прославляймо новонародженого Богомладенця.

 

Ісусе, Сину Божий, що втілився нас ради, слава Тобі !

 

1 грудня 2013 р.Б. Мч. Платона (302 або 306). Мчч. Романа, диякона, i отрока Варула (303). Мчч. Закхея, диякона Гадаринського, i Алфея, читця Кесарiйського (303). (Неділя 23-та після П’ятдесятниці).

 

Святий мученик Платон, брат святого мученика Антіоха лікаря (пам'ять 16 липня), народився в місті Анкірі в Галатії у благочестивій родині.

Ще юнаком він залишив будинок і ходив по містах, натхненно проповідуючи Слово Боже язичникам, дивуючи слухачів переконливістю й красою своїх промов, глибоким знанням еллінської ученості. За свою проповідь він був схоплений і приведений в храм Зевса на суд до правителя Агрипіна. Суддя спочатку намагався лестощами схилити святого до зречення від Христа. Він запевняв юнака, що той міг би зрівнятися по розуму з самим великим філософом Платоном, якби поклонявся язичницьким богам. На це святий Платон відповів, що мудрість філософа, хоча й велика, але скороминуща і обмежена, а істинна, вічна і безмежна мудрість укладена в євангельському вченні. Тоді суддя обіцяв в нагороду за зречення віддати йому в дружини красуню дочку, а в разі відмови погрожував мукою і смертю. Святий Платон відповів, що вибирає смерть тимчасову заради життя вічного.

Терпіння правителя вичерпалося, і він наказав нещадно бити мученика, а потім відправити до в'язниці. Коли святого Платона вели в ув'язнення, він звернувся до народу, що зібрався біля храму, закликаючи всіх не відступати від християнської віри.

Через сім днів мученика Платона знову привели на суд Агрипіна в храм Зевса, де вже були заготовлені знаряддя тортур: киплячі казани, розпечене залізо, гострі гаки. Суддя запропонував мученику вибір: принести жертву богам або випробувати на собі дію цих знарядь. Святий знову твердо відмовився поклонитися ідолам, і після катувань його кинули до в'язниці і тримали там без їжі і води 18 днів. Але бачачи, що і це не похитнуло мученика, йому запропонували в обмін на життя і свободу лише вимовити «великий бог Аполлон». «Не хочу згрішити і словом», - відповідав мученик. За наказом Агрипіна святого мученика Платона обезголовили († 302 або 306).

 

24.11.2013 р.Б. Вмч. Мини (304). Мч. Вiктора i мц. Стефаниди (ІІ). Мч. Вiкентiя (304). Прп. Феодора Студита, спов. (826). Блж. Максима, Христа ради юродивого, Московського чудотворця (1434). Прп. Мартирiя Зеленецького (1603). Мч. Стефана Дечанського (1336

 

Святий великомученик Мина, єгиптянин, був воїном і служив у місті Котуані під командуванням центуріона Фирмиліана в часи царювання імператорів Діоклетіана та Максиміана (284-305). Коли співправителі почали найжорстокіші в історії гоніння на християн, святий не бажав більше служити гонителям і, залишивши службу, подався у гори, де перебував у подвигах поста і молитви. Одного разу під час язичницького свята Мина прийшов до міста, в якому раніше служив. В розпал святкових ігрищ, дивитись на які зійшлося все місто, пролунав викривальний голос угодника Божого, який проповідував віру в Христа, Спасителя світу.

Перед судом правителя Пирра святий мужньо сповідав свою віруі сказав, що прийшов сюди, щоб викрити всіх в злочесті. Святий Мина відкинув пропозицію принести жертву язичницьким богам, прийняв найжорстокіші муки, після яких був обезглавлений у 304 році. Тіло святого мученика наказано було спалити. Християни вночі зібрали зі згаслого вогнища вцілілі рештки мученика, які поклали до храму його імені.

Яндекс.Метрика