narrow default width wide

Breadcrumbs

9 листопада 2014 р.Б. Неділя 22-га після П’ятидесятниці.

Мч. Нестора Солунського (бл. 306). Прп. Нестора Лiтописця, Печерського, у Ближнiх печерах (бл. 1114). Знайдення мощей блгв. кн. Андрiя Смоленського в Переславлі-Залiському (1539). Мцц. Капiтолiни та Єротиїди (304). Мч. Марка та iнших з ним.

 

 

 

Преподобний Нестор Літописець – киянин, народився 1056 року в Києві. У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій.

З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських – Антонія і Феодосія.

Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світил Православія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй».

З роками гамуючи тілесні пристрасті, чесноти його зростали, але ченцеві хотілося зовсім звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної духовності, аби стати істинним достойником Бога. Він добре пам’ятав слова, сказані самим Господом: «Дух є Бог». Головним його послухом у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного, – говорив він, – книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».

Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо – духовна.

Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI – початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою.

З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських.

Найвизначніший твір Нестора Літописця – «Повість временних літ», складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій.

Ця виснажлива й тривала праця включала в себе й ретельну пошукову роботу.

З метою глибшого й повнішого пізнання своєї історії преподобний Нестор у 1907 р. вирушає на пошуки першоджерел. Літописець відвідав Володимир-Волинський та Зимненський Святогірський монастирі. Наслідком подорожі стало включення майже в повному обсязі до «Повісті временних літ» Волинського літопису.

Свою титанічну працю великий подвижник завершив близько 1113 року. Це був результат майже двадцятилітнього щоденного подвигу. Хроніку подій у ньому було зведено до 1110 року.

Упокоївся преподобний Нестор Літописець ймовiрно у 1113 роцi.

Будь-яка подія чи явище були б назавжди втрачені для нащадків, якби вони не були зафіксовані словом. Завдяки Нестору нам відкриваються немеркнучі славні сторінки минулого, аби підтримувати й надихати наступні покоління на благородні справи, спонукати до пошуку істини. Безцінність написаного літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас часом, але й подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній душі нетлінним золотом чернечого досвіду. Цією працею він і самого себе включив у книги живота вічного, удостоївшись почути благословенне: «Радуйтеся, бо імена ваші написані на небесах».

2 листопада 2014 р.Б. Неділя 21-ша після П’ятидесятниці. Вмч. Артемiя (362). Прав. отрока Артемiя Веркольського (1545).

 

 

Святий великомученик Артемій

 

Святий великомученик Артемій був одним з видатних воєнноначальників під час правління рівноапостольного царя Константина Великого ( 306-337 рр.), а потім і його сина і преємника, Констанція ( 337-361 рр.). Артемій мав багато нагород за відмінну службу і відвагу, був поставлений намісником Єгипту. На цій посаді він багато зробив для розповсюдження і укріплення християнства в Єгипті. Імператора Констанція змінив на престолі Юліан ( 361-363 рр.). Імператор-відступник, бажаючи повернути язичництво, вів непримириму боротьбу з християнами, відправляючи на смерть сотні християн. В Антиохії він наказав катувати двох єпископів, що не бажали відректися від Христової віри. В цей час в місто прийшов святий Артемій і привселюдно викрив Юліана в нечесті. Розгніваний Відступник піддав святого страшним катуванням. Після цього великомученика кинули у в’язницю. Під час молитви, яку підносив до Господа святий, йому явився Сам Христос в оточенні Ангелів і сказав: « Мужайся, Артемію! Я з тобою і визволю тебе від усякої болі, яку завдали тобі мучителі вже готую тобі вінець слави. Бо як визнав ти Мене перед людьми, на землі, так і Я визнаю тебе перед Отцем Моїм Небесним. Отже будь мужнім і радуйся – ти будеш зі Мною у Моєму Царстві». Почувши це від Самого Господа, великомученик зрадів і став гаряче дякувати і славословити Його.

На слідуючий день Юліан почав вимагати, щоб Артемій визнав язичницьких богів. Зустрівши рішучу відмову, імператор вдався до катувань. Подвижник переніс все без єдиного стогону. Святий передбачив Юліану, що скоро той отримає справедливе покарання за зло, що завдав він християнам. Відступник розгнівався і вдався до ще більш лютих катувань, але і вони не зламали волю великомученика, і тоді святий Артемій був усічений мечем.

Його останки були поховані християнами.

Після смерті святого збулося його пророцтво про скору загибель Юліана Відступника. Юліан зі своїм військом вийшов з Антиохії для битви з персами. Біля перського міста Ктезіфона йому зустрівся старий перс. Він обіцяв зрадити співвітчизників і бути провідником війську Юліана. Старий обдурив Відступника і завів його військо в Карманітську пустелю, в непрохідні місця, де не було води і їжі. Виснажене голодом і спрагою греко-римсське військо Юліана було вимушене вступити в бій зі свіжими силами персів.

Божественне воздаяння настигло тут і самого Відступника. Під час битви він був серйозно поранений невидимою рукою, незримою зброєю. Юліан тяжко застогнав і , помираючи, промовив: «Ти переміг, Галилеянин!». Після смерті імператора-відступника мощі святого великомученика Артемія були з почестями перенесені з Антиохії до Константинополя.

 

Праведний отрок Артемій Веркольський

 

Святий праведний Артемій Веркольський народився в селещі Верколі Двинського округу в 1532 році. Син благочестивих батьків, Артемій був отроком терпеливим, лагідним і старанним до всіх добрих справ. 23 червня 1545 року тринадцятилітнього Артемія з батьком застала в полі гроза. Після одного з ударів блискавки Артемій впав мертвим на землю. Люди подумали, що це знак суду Божого, а тому залишили тіло в сосновому лісі непохованим. Через 28 років сільський клірик побачив світло над місцем де лежало нетлінне тіло праведного Артемія. Принесені в храм святі мощі стали джерелом багатьох зцілень. Пізніше в цьому поселенні був заснований монастир названий Веркольським.

 

Святі угодники Божі, моліть Бога за нас.

 

19 жовтня 2014 р.Б. Неділя 19-та після П’ятидесятниці. Апостола Фоми (І).

 

Апостол Фома входить до числа святих апостолів - 12 учнів Спасителя. Він був родом з галілейського міста Пансади і займався рибальством. Почувши благовіст Ісуса Христа, апостол Фома усе покинув і послідував за Ним.

За свідченням Священного Писання, святий апостол не повірив розповідям інших учнів про Воскресіння Ісуса Христа: “Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю” (Ін.20,25). На восьмий день після Воскресіння Господь явився апостолу Фомі і показав Свої рани. «Господь мій і Бог мій!» – вигукнув святий апостол...

«Фома, який був колись слабшим за інших апостолів у вірі, – говорить святитель Іоанн Златоуст, став по благодаті Божій мужнішим і невтомнішим за інших, настільки що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю, не побоявшись сповіщати Слово Боже народам диким». За Церковним Переданням, святий апостол Фома заснував християнські Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії.

Збереглося оповідання про те, як святий Фома пішов на справу благовіствування до Індії. Тамтешній цар побажав збудувати собі палац. За велінням Господа, святий апостол назвався архітектором і пішов до царя. Цар показав місце, де б він хотів мати свої палати, та дав будівникові багато золота. Святий Фома роздавав потребуючим золото, одержане на будування, і почав ревно проповідувати віру Христову, багатьох хрестив.

І справді, все більше розповсюджувалося слово Боже, але були і незадоволені. Вони і донесли царю, що той, хто назвався архітектором, і не починав будувати розкішний палац, а проповідує нового Бога, творить дива і роздає царське золото жебракам. Розгнівався цар і велів кинути святого Фому в темницю. Тим часом улюблений брат царя сильно занедужав. Під час хвороби вознеслася душа недужого в небесні обителі і, волею Господа, у видінні йому були показані оселі, приготовані для святих, і запропоновано було вибрати одну із них. Коли ж він вибрав найкращу, то ангел Божий сказав йому: «Це житло ти не можеш зайняти, тому що Фома спорудив його на золото брата твого, і воно належить твоєму брату – царю».

Опам'ятавшись, хворий розповів про видіння. Зрозумів тоді цар значення цього видіння, поспішив звільнити святого Фому і просвітився від апостола світлом християнського вчення.

Проповіддю своєю, знаменнями і чудесами апостол приводив багатьох до Христа до самої мученицької своєї кончини від рук язичників. Він був проколений списами. Один християнин таємно узяв чесні останки святого Фоми і відніс їх в Месопотамію в місто Едессу. Тут була побудована в ім'я його прекрасна церква, і віруючі з найвіддаленіших країн стікалися туди і одержували зцілення.

Частки мощей св. апостола Фоми знаходяться в Індії, Угорщині і на святій горі Афон. Португальці, які в 1500 році прибули до Індії, зустріли в місті християн, які згідно Передання знали, що предки їх прийняли святу віру від апостола Фоми та його учнів, а саме місто Малипур ще сто років тому, називали містом Фоми.

 

О, святий апостоле Фомо, умоли Господа, щоб за Твоїми святими молитвами, і ми виконували євангельські заповіді і завжди взивали до Господа твоїми слова: “Господь мій і Бог мій”.

 

12 жовтня 2014 р.Б. Неділя 18-та після П’ятидесятниці.

Прп. Киріака, пустельника (556). Мчч. Дади, Гаведдая i Каздої (ІV). Прп. Феофана Милостивого.

 

 

 

Преподобний Киріак, пустельник

 

Преподобний Киріак народився в Коринфі в сім’ї пресвітера соборної церкви Іоанна і його дружини Євдоксії. Єпископ Коринфський Петро, його родич, бачачи, що Киріак росте тихим і благорозумним оторком, поставив його читцем в церкві. Постійне читання Священного Писання пробудило в його душі любов до Господа і прагнення до непорочного, богоугодного життя. Одного разу коли юнаку не було ще 18-ти років, під час церковної служби він був так глибоко вражений словами Євангелія: « Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе і візьме хрест свій і йде за Мною»( Мф.16,24), що відразу незаходячи додому, тємно пішов на пристань, сів на корабель і вирушив до Єрусалиму. Відвідавши святі місця, Киріак декілька місяців пробув в монастирі неподалік від Сиона в послусі в ігумена авви Євсторгія і з його благословіння вирушив до пустельної Лаври преподобного Євфимія Великого. Преподобний Євфимій, передбачаючи в юнакові великі Божі дарування, постриг його в чернечий образ і направив під керівництво преподобного Герасима, який подвизався на Йордані в обителі святого Феоктиста. Святий Герасим, бачачи, молодість Киріака, наказав йому жити в постійному спілкуванні з братією. Молодий інок старанно виконував монастирські послухи, старанно молився, мало спав, їжу приймав через день, споживаючи лише хліб і воду. У Великий піст святий Герасим, відходячи за звичаєм в пустелю Рува, щоб повернутись до обителі в Неділю Ваій, став брати з собою Киріака. В повному усамітненні подвижники поглиблювали свої труди. Преподобний Герасим кожну неділю причащав свого ученика Святих Таїн. Після упокоєння преподобного Герасима 27-літній інок Киріак повернувся до Лаври преподобного Євфимія, та його вже не було серед живих. Преподобний Киріак вблагав для себе самітницьку келію і там подвизався в безмовності протягом 10-ти років. В 37 років він був висвячений в сан диякона. Коли між монастирями преподобного Євфимія і преподобного Феоктиста відбулось розділення, святий Киріак відійшов до Сукійського монастиря преподобного Харитона. Через декілька років преподобний Киріак був рукоположений на пресвітера і призначений канонархом і трудився на цьому послусі 18 років. В обителі святого Харитона преподобний Киріак провів 30 років. Найсуворіший піст і повна незлобливість вирізняли преподобного Киріака навіть серед аскетів – подвижників Лаври. Кожної ночі він читав в келії Псалтир, перериваючи читання лише для того, щоб йти в храм на полуношницю, спав подвижник дуже мало. Коли преподобному виповнилось 70 років, він вирушив до пустелі Натуфа, взявши разом з собою свого ученика Іоанна. В пустелі відлюдники споживали лише гіркі трави, які за молитвами преподобного Киріака ставали придатними для споживання. Через п’ять років про пустельників дізнався один із жителів і привів до них свого біснуватого сина, і святий Киріак зцілив його. З того часу багато людей почало приходити до преподобного зі своїми нуждами, але він шукав повного усамітнення і віддалився в пустелю Рува, де пробув ще п’ять років. Однак і сюди до нього приходили хворі і біснуваті. І преподобний зціляв їх хресним знаменням та молитвою. У 80-тилітньому віці преподобний оселяється в пустелі Сусаким. Через сім років до нього прийшли братія з Сукійського монастиря, просячи в нього духовної помочі під час голоду і смертоносної зарази. Вони благали святого Киріака повернутись в обитель, і він оселився в печері, де колись подвизався преподобний Харитон.

Преподобний Киріак надав велику поміч Церкві у боротьбі з єресю оригенитів, Укладач Житія преподобного Киріака, монах Лаври преподобного Євфимія Кирил, був свідком того, як преподобний передбачив близьку смерть єресеначальників Нона і Леонтія, що невдовзі відбулося, і єресь перестала розповсюджуватись. Сама Пресвята Богородиця призивала преподобного Киріака зберігати в чистоті Православне вчення. На 99 році життя преподобний Киріак знову відійшо в Сусаким і там жив зі своїм учеником Іоанном. В пустелі преподобному служив величезний лев, який охороняв його від розбійників, але не чипав братії і їв з рук преподобного. Одного разу під час літньої жари висохла вся вода в ямі, куди пустельники взимку а другогоджерела води не було. Преподобний Киріак помолився, і вмить у пустелі пройшов рясний дощ, що наповнив яму водою. За два роки до смерті преподобний Киріак повернувся в монастир і знову оселився в печері преподобного Харитона. До кінця життя праведний старець зберігав бадьорість. Перед упокоєнням преподобний Киріак закликав братію, благословив всіх і з молитвою тихо відійшов до Господа, проживши, тут на землі, 109 років.

 

 

Преподобний Феофан Милостивий

 

Преподобний Феофан був жителем Сирійського міста Гази. Він був дуже добрим і милосердним, приймав подорожніх, допомагав бідним, хворим, і все своє майно витратив на допомогу ближнім, а сам залишився убогим. Про втрату майна святи зовсім не шкодував, але на нього чекало більше випробування: він втратив здоров’я і хвороба причиняла йому великі страждання. Тіло його стало набрякати, розкладатись і смердіти. Але і це випробування преподобний терпів благодушно, за все дякуючи Богу. Коли він помирав, почалась страшна буря, і жінка його була в скорботі, що не зможе навіть поховати його, як належить. Святий втішив її: не плач, жоно, до цих пір продовжувались випробовування, але ось наступає помилування від Милосердного Бога, тому що в час моєї кончини припиниться, з волі Божої буря». Так і сталося: як тільки він передав душу Господу, настала тиша. Після смерті тіло святого Феофана повністю очистилось від ран і гною і стало благоухати, виточуючи благодатне цілюще миро.

 

Святі угодники Божі, моліть Бога за нас.

 

5 жовтня 2014 р.Б. Неділя 17-та після П’ятидесятниці.

 

Прор. Іони (VІІІ ст. до Р. Хр.). Сщмч. Фоки, єп. Синопського (117). Прп. Іони, пресвiтера (ІХ), отця свв. Феофана, творця канонiв, i Феодора, Начертанних.

Прп. Іони Яшезерського (1589 – 1592). Мч. Фоки, вертоградаря (бл. 320). Прав. Петра, колишнього митаря (VІ). Прп. Макарiя Жабинського, Білевського чудотворця.

 

 

Пророк Іона - наступник пророка Єлисея, жив у VIII ст. до Різдва Христового. Мати Іони була тією вдовою з Сарепти Сидонської, до якої під час голоду за Божим промислом прийшов пророк Ілля та чудодійно примножив борошно та олію.

Іона, у той час маленький хлопчик, захворів, а через хворобу невдовзі помер. І сказала вдова Іллі: «Що мені і тобі, людино Божа? Ти прийшов до мене нагадати мені гріхи мої і умертвити сина мого». І звернувся Ілля до Господа: «Господи, Боже мій! Нехай повернеться душа отрока цього в нього»! І почув Господь голос Іллі, і повернулася душа отрока, і він ожив.

Через деякий час Іона отримав повеління від Господа, Який послав його проповідувати покаяння нечестивим жителям міста Ниневії. Пророк відмовився виконувати волю Божу, та сівши на корабель, подався зовсім в іншу сторону. Але Господь, бажаючи напоумити раба Свого, підняв велику бурю. Жах обійняв корабельників, і вони, щоб врятувати своє життя, вирішили Іону викинути в море. Як тільки це було зроблено - буря припинилася.

Пророка Іону, що перебував у морській пучині, за Божим повелінням проковтнув кит, в якому пробув святий три дні і три ночі. Там він плакав і каявся, невпинно молячись Богові, і Господь звелів, щоб кит викинув пророка на сушу. Тоді вже Іона покірливо, завдяки Богу, пішов виконувати волю Його. І грішні жителі Ниневії покаялися, і Господь відвернув від них Свій гнів.

Книга пророка Іони входить до складу Біблії і містить пророцтва про долі ізраїльського народу, страждання Спасителя, запустіння Єрусалиму. Ісус Христос у бесіді з книжниками і фарисеями, що вимагали від Нього знамення, сказав, що їм не дасться іншого знамення, окрім знамення Іони пророка (Мф. 12, 40), тобто триденної смерті і Воскресіння Господа.

 

Яндекс.Метрика