narrow default width wide

Breadcrumbs

14 жовтня 2013 р.Б. Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. (Неділя17-та після П’ятдесятниці).

 

Це величне свято встановлене на честь явлення Пресвятої Богородиці у 910 році у Константинопольському Влахернському храмі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, Її головний покров і частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті).

Історія появи свята пов'язана з двома Андріями, один із яких був юродивим жебраком у Константинополі, інший – князем у Володимирі – Андрієм Боголюбським, сином Юрія Долгорукого.

Як правило, диво Покрову Божої Матері пов'язується з нападом сарацинів на Константинополь. Місто готувалося до облоги, воїни озброювалися, багато жителів на колінах із сльозами на очах молилися про те, щоб минула біда.

У той момент, коли полчища ворогів вже були готові увірватися до міста, сталося диво: тисяча християн, які молилися про порятунок, відчули, що їх благання почуті.

Святий Юродивий Андрій, що знаходився у цей момент у Влахернському храмі, схиливши коліна у слізній молитві, побачив, що сама Божа Мати спустилася з небес по східцях у супроводі святого Хрестителя Господнього Іоанна і святого апостола Іоанна Богослова. Вставши на коліна, Пресвята Діва молилася із сльозами на очах про порятунок людей від незгод і страждань, потім, підійшовши до Престолу, продовжила свою молитву, закінчивши яку, зняла зі своєї голови білий покров (омофор) і простягнула його над тими, хто молився у храмі, захищаючи від ворогів – видимих і невидимих. Покров у руках Пречистої Матері, оточений ангелами і сонмом святих, сяяв «дуже променів сонячних».

Тоді святий Андрій запитав у свого учня Єпіфанія: «Бачиш, брате, Царицю і Пані усіх, що молиться про весь світ?» «Бачу, святий отче, і ужахаюся», – відповідав йому Єпіфаній.

Так Богородиця врятувала Константинополь від розорення і загибелі людей. Коли Богоматір покинула церкву, покрив став невидимим, але у храмі залишалася благодать, яка зійшла згори з Богородицею.

В цей день ми вшановуємо також славних українських козаків, які своєю покровителькою вважають Богородицю. Це свято також і родинне – бо пов’язане з родинними і сімейними цінностями і традиціями, шанобливим ставленням до ідеалів жіночності та материнства. І тому, мабуть, не даремно існує слушна думка і в істориків, і у духовенства — це важливе для нації свято в перспективі віднести до тих, що відзначаються на найвищому державному рівні.

Тож, з вдячністю і вірою просімо заступництва і клопотання за нас перед Богом у Пресвятої Діви Марії:

 

«Величаємо Тебе, Пресвята Діво, і шануємо Покров Твій чесний, Тя бо бачачи святий Андрій на воздусє, за нас Христа молячи».

Пресвятая Владичице, Богородице, моли Бога за нас.

13 жовтня 2013 р.Б. Свт. Михаїла, першого митр. Київського i всiєї Руси (992). Неділя 16-та після П’ятдесятниці.

 

 

Уся діяльність першого митрополита Київського Михаїла була схожою на апостольські труди. Він займався проповіддю Євангелія, відкривав по великих містах кафедри. Святитель Руської землі перш за все охрестив усе князівське оточення: синів князя Володимира, князівську знать і військо. «Того ж самого часу сам митрополит Михаїл, — писав святитель Димитрій Ростовський у книзі «Літопис-Синопсис», — охрестив наодинці в криниці або в джерелі всіх дванадцять синів Володимира, яких він мав від різних дружин. З того часу це джерело над Дніпром, де хрестилися сини Володимира, й понині називається Хрещатик». Православна Українська Церква ублажає святителя Михаїла як хрестителя першопрестольного града Києва. У богослужбових піснеспівах труди святителя зазначено: «Красується град Київ до цього дня ризою хрещення одягнений від тебе, святителю».

У трудах проповіді Святого Євангелія святителю допомагав і сам князь Володимир. Саме він наказав усіх жителів Києва зібрати на березі Дніпра для святого хрещення, яке здійснив митрополит Михаїл із багатьма пресвітерами. Хрещенням Києва було покладено початок просвітленню Київської Русі світлом євангельської істини. У Києві святитель на честь свого небесного покровителя заклав монастир Св. Архістратига Божого Михаїла і при ньому церкву, тоді ще дерев’яну. На цьому святому місці монастир перетворився на великий Свято-Михайлівський Золотоверхий. Відомості про це ми знаходимо в ігумена Феодосія Софоновича, який у «Хроніці» помістив цікаву розповідь про повалення поганських ідолів під час хрещення Київської Русі. «І на відзнаку того, розповідають, перший при Володимирі митрополит Михаїл, посадивши ченців на горі, недалеко від того Беремища Чортового, на своє ім’я церкву Св. Михаїла збудував, — адже як святий Михаїл чорта з неба скинув, так і тут він допоміг чорта в болвані з гори скидати».

Уславлений своєю освіченістю, архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель уключив цей переказ до третього видання Київського Синопсису, який вийшов друком у 1680 р. У Синопсисі сказано, що митрополит збудував церкву навпроти місця Перунового на своє ім’я і на знамення того, що Архістратиг Михаїл — переможець диявола. «Ймовірно, що після цієї першої митрополичої церкви, — стверджує митрополит Київський Євгеній Болховітінов в «Описании Киево-Софийского собора…», — зображення Архістратига Михаїла здавна було прийняте і за герб міста Києва».

Після хрещення Києва святий Михаїл благословив князя Володимира на спорудження першої кам’яної Десятинної церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Святитель не дожив до завершення її будівництва, але в цьому храмі зберігалися його мощі.

Подібно до євангельського доброго пастиря святитель Михаїл збирав по всій землі Руській стадо словесних овець. У 990 р. в супроводі єпископів, воєводи князя Добріші (рідний дядько князя Володимира) й Анастаса Корсунянина (грек, який здав Корсунь князю Володимиру) святитель відвідав Новгород. Тут він наказав порозбивати ідолів, багатьох людей охрестив, побудував декілька храмів і поставив у них священиків. Пізніше він відвідав великі міста Київської Русі: Чернігів, Переяслав, Білгород, Володимир-Волинський, Ростов Великий, охрестив тамтешніх жителів, поставив у них єпископів і пресвітерів для прославлення імені Божого серед народу, просвітленого у вірі християнській.

На Київській митрополичій кафедрі святитель пробув недовго. Через чотири роки після офіційного хрещення Руси-України (992) святитель спочив у Бозі. Дані про його упокоєння надає Літопис Київський і Каталог митрополитів Московський. Дата кончини митрополита Михаїла викарбувана і на його надгробку. Було сказано, що він був покладений у Десятинній церкві. Але оскільки цей храм тоді ще не був закінчений, то деякі історики вважають, що спочатку його останки поклали в Михайлівській дерев’яній церкві, яка слугувала йому кафедрою, а вже потім перенесли до Десятинної церкви, яка стала кафедрою київських митрополитів, наступників святого Михаїла. Князь Володимир дуже тужив за ревним архіпастирем землі Руської, адже митрополит був йому добрим порадником у державницьких справах.

Приблизно 1103 р. за печерського ігумена Феоктиста мощі святителя Михаїла з невідомих причин були перенесені з Десятинної церкви до Антонієвих печер, а за печерського архімандрита Романа Копи, згідно з указом імператриці Анни Іоанівни від 27 липня 1730 р., 1 жовтня того ж року перенесені до Успенського собору Києво-Печерської лаври. Поблизу раки з його мощами був зроблений напис (64 рядки), який подав у «Описаний Киево-Печерской лавры» митрополит Євгеній Болховітінов.

Деякі історики ще в XIX ст. ставили під сумнів історичні відомості, які свідчили про те, що першим Київським митрополитом був святитель Михаїл. І дійсно, одні літописи та історичні пам’ятки називали першим митрополитом Михаїла, інші — Леонтія. Історичні дані про першого митрополита Михаїла можуть бути достовірними з огляду на те, що церковні історичні перекази стверджують, що все-таки першим митрополитом Руси-України був Михаїл. «Слід тут додати, — зазначав історик церкви, митрополит Макарій (Булгаков), — що найправдивіші відомості про митрополита Михаїла могли зберігатися в Києві, де він трудився та упокоївся. Тому ми повинні поважати свідчення церковних синодиків київських, хоча вони і дійшли до нас в пізніших списках, але без усякого сумніву були списані з найдавніших, і всі починають ряд наших митрополитів іменем Михаїл. Ми повинні поважати перекази Києво-Печерської лаври, у яких йдеться про те, що мощі, які покояться в головному її соборі, — мощі першого митрополита Київської Русі — Михаїла». Такими достовірними джерелами є каталоги київських митрополитів, подані в «Палінодії» Захарії Копистенського та в додатку до «Патерика» Сильвестра Косова 1635 р. Того ж самого історичного датування дотримується у своєму творі «Тератургіма» (1638) монах Афанасій Кальнофойський.

Києво-Печерський архімандрит Захарія Копистенський у «Палінодії», яка вийшла друком у Києві 1621 р., досить чітко пояснює, звідки він узяв ім’я першого Київського митрополита Михаїла. За візантійськими свідченнями, єпископ-місіонер, який був посланий до нас патріархом Фотієм, мав ім’я Михаїл: «Іоанн Зонарос в томе третьем пишет: царь мовит, Василий с народом росским примирье учинивши справил, абы он в признание вєры христианской пришол. И гды ся крестити обіцовали, архієрея им послал Михайла митрополита».

Як би не відрізнялися історичні джерела та свідчення про першого митрополита Київського Михаїла, ми можемо стверджувати, що цей святитель є не вигаданою, а реальною постаттю і був першим Київським митрополитом, який здійснював справу святого Володимирового хрещення, примножував труди святих рівноапостольних Кирила і Мефодія та їхніх учнів на теренах нашої держави, воскрешав святі наміри князя Аскольда (у святому хрещенні — Миколая). «І це пояснюється нам фактом споконвіку шанованих у київських Антонієвих печерах мощей святителя Михаїла.

На даний час нетлінні мощі святителя знаходяться в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. Пам’ять святителя Михаїла свято шанується в нашому українському народі. Православний люд прославляє митрополита Михаїла як великого угодника Божого.

Свята Церква щиро звертається до нього:

Радуйся, Михаїле, великий ієрарше, Церкви нашої преславний первопрестольниче.

6 жовтня 2013 р. Б. Зачаття чесного славного пророка, Предтечi i Хрестителя Іоана. (Неділя 15-та по П’ятдесятниці).

 

Святим пророком Малахією було передбачено, що раніше Месії з'явиться Предтеча, який вкаже на Його пришестя. Тому іудеї, що чекали Месію, чекали також явлення Його Предтечі.

У місті Іудиному Нагірної країни Палестини жили праведні священик Захарія і дружина його Єлисавета, що безпорочно дотримувались заповідей Господніх. Проте подружжя було нещасне: доживши до похилих років, вони були бездітні і не переставали молитися Богові, щоб Він дарував їм дитя.

Одного дня, коли святий Захарія був черговим священиком в храмі Єрусалимському, він увійшов під час Богослужіння в Святилище для кадіння фіміамом. Увійшовши за завісу Святилища, він побачив Ангела Божого, що стояв праворуч кадильного жертовника. Святий Захарія зніяковів і зупинився в страху, але Ангел сказав йому: "Не бійся, Захарія, твоя молитва почута, дружина твоя, Єлисавета, народить тобі сина, і наречеш йому ім'я Іоан". Але праведний Захарія не повірив словам Небесного вісника, і тоді Ангел сказав йому: "Я - Гавриїл, що стою перед Богом і посланий благовістити тобі це. І ось, ти будеш німим до дня народження, бо не повірив словам моїм". Тим часом народ чекав Захарію і дивувався, що він так довго не виходить зі Святилища. І коли він вийшов, то повинен був подати народові благословення, але не зміг виголосити його, оскільки був уражений німотою. Коли Захарія знаками пояснив, що не може говорити, то народ зрозумів, що йому було видіння.

Пророкування Архангела виконалося, і праведна Єлисавета звільнилася від уз неплідності, народивши світу Предтечу і Хрестителя Господнього Іоана.

Святий Іване, Предтече і Хрестителю Господній, прехвальний і вселенський апостоле, найкращий сину пустині і справжній друже Христа, моли Бога, щоби помилував душі наші!

15 вересня 2013 р. Пам'ять преподобних Антонія (1073) та Феодосія (1074) Печерських (неділя 12-та по П’ятдесятниці).

 

Засновник Києво-печерської лаври святий Антоній народився на початку XI століття в місті Любечі (поблизу Чернігова) і в хрещенні був названий Антипою. З юних років він відчув потяг до вищого духовного життя і наважився йти на Афон. В одній з обителей Афона він прийняв постриг і почав усамітнене життя в печері біля цього монастиря, яку досі показують. Коли він здобув у своїх подвигах духовну досвідченість, ігумен дав йому послух, щоб він йшов на Русь і насадив чернецтво в цій новопросвіченій християнській країні. Антоній покорився. Коли преподобний Антоній прийшов до Києва, тут було вже декілька монастирів, заснованих за бажанням князів греками. Але святий Антоній не обрав жодного з них, оселився в двосажневій печері, викопаній пресвітером Іларіоном. Це було в 1051 р. Тут святий Антоній продовжував подвиги суворого чернечого життя, якими славився на Афоні: їжею його були чорний хліб через день і вода в дуже помірній кількості. Незабаром слава про нього рознеслася не лише по Києву, але і по інших руських містах. Багато хто приходив до нього за духовною порадою і благословенням. Деякі стали проситися до нього на проживання. Першим був прийнятий Никон, саном ієрей, другим преподобний Феодосій.

Преподобний Феодосій провів свою молодість в Курську, де жили його батьки. З ранніх років він виявив благочестивий настрій духу: щодня він бував у храмі, старанно читав слово Боже, відрізнявся скромністю, упокорюванням та іншими чеснотами. Дізнавшись, що в храмі іноді не служать літургію через нестачу просфор, він вирішив сам зайнятися цією справою: купував пшеницю, своїми руками молов і випечені просфори приносив в церкву.

За ці подвиги він терпів багато прикрощів від матері, яка гаряче його любила, але не співчувала його прагненням. Почувши одного дня в церкві слова Господні: «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, недостойний Мене» (Мф. 10: 37), він наважився залишити і матір (батько вже помер), і рідне місто і з'явився в Київ до преподобного Антонія. «Чи бачиш чадо, – запитав його Антоній, – що печера моя скромна і тісна?» – «Сам Бог привів мене до тебе, – відповів Феодосій, – виконуватиму те, що ти мені накажеш».

Коли число сподвижників преп. Антонія зросло до 12, він віддалився на сусідню гору, вирив собі тут печеру і став трудитися в затворі. Феодосій залишився на колишньому місці; скоро він був обраний братією в ігумена і почав старатися про установу правильного спільножительства за уставом цареградського Студійського монастиря. Головні риси заснованого ним спільножительства були наступні: усе майно в братії має бути спільне, час проводився в безперестанних працях; праці розділялися по силі кожного ігуменом; кожна справа починалася молитвою і благословенням старшого; помисли відкривалися ігуменові, який був істинним керівником усіх до спасіння. Преподобний Феодосій часто обходив келії і спостерігав, чи немає у кого чого зайвого, і чим займається братія. Часто і вночі він приходив до дверей келій і, якщо було чути розмову двох або трьох ченців, що зійшлися разом, то ударяв жезлом в двері, а ранком викривав винних. Сам преподобний був у всьому прикладом для братії: носив воду, рубав дрова, працював в пекарні, носив найпростіший одяг, раніше за всіх приходив до церкви, і на монастирські роботи. Окрім аскетичних подвигів, преп. Феодосій відрізнявся великим милосердям до бідних і любов'ю до духовної освіти і прагнув розташувати до них і свою братію. В обителі він влаштував особливий будинок для проживання убогих, сліпих, розслаблених і на утримування їх виділяв десяту долю монастирських прибутків. Крім того, щосуботи посилав цілий віз хліба ув'язненим.

З творів преподобного Феодосія відомі: два повчання до народу, десять повчань до ченців, два послання до великого князя Ізяслава і дві молитви.

Заснована преподобним Антонієм і влаштована преподобним Феодосієм Києво-Печерська обитель зробилася зразком для інших монастирів і мала велике значення для розвитку Української церкви. З її стін виходили знамениті архіпастирі, ревні проповідники віри. Тому, звернімося ж до Них всім серцем:


«Святі преподобні отці наші Кієво-Печерські, моліть Бога за нас»!

 

8 вересня 2013 р.Б. Стрiтення Вишгородської (Володимирської) iкони Пресвятої Богородицi (неділя 11-та по П’ятдесятниці).

 

Володимирська (Вишгородська) ікона Божої Матері написана євангелістом Лукою на дошці від столу, за яким був за трапезою Спаситель з Пречистою Матір'ю і праведним Йосифом Обручником. Божа Мати, побачивши цей образ, промовила: "Віднині ублажатимуть Мене всі роди Благодать Народженого від Мене і Моя з цією іконою нехай буде" …

У 1131 році ікона була надіслана на Русь з Константинополя святому князеві Мстиславу († 1132, пам'ять 15 квітня) і була поставлена в Дівочому монастирі Вишгорода - давнього удільного міста святої рівноапостольної великої княгині Ольги. Саме тому ця ікона в українській традиції має назву Вишгородська .

Син Юрія Долгорукого святий Андрій Боголюбський у 1155 році приніс ікону у Володимир і помістив у спорудженому ним знаменитому Успенському соборі. З того часу ікона отримала назву Володимирської. В 1395 році ікону вперше принесли в Москву. Так благословенням Божої Матері скріпилися духовні узи Візантії і Русі - через Київ, Володимир і Москву.

Вшанування Володимирської (Вишгородської) ікони Пресвятої Богородиці відбувається кілька разів на рік (21 травня, 23 червня, 26 серпня). Найбільш урочисте святкування відбувається 26 серпня / 8 вересня, встановлене на честь стрітення Володимирської ікони при перенесенні її з Володимира до Москви. В 1395 році страшний завойовник хан Тамерлан (Темир-Аксак) досягнувши меж рязанських, взяв місто Єлець і, прямуючи до Москви, наблизився до берегів Дону. Великий князь Василій Дмитрович вийшов з військом до Коломни і зупинився на березі Оки. Він молився святителям Московським і преподобному Сергію за порятунок Вітчизни і написав митрополитові Московському, святителеві Кипріану, щоб розпочатий Успенський піст був присвячений посиленим молитвам про помилування й покаяння. У Володимир, де перебувала прославлена чудотворна ікона, було надіслано духовенство. Після літургії і молебню у свято Успіння Пресвятої Богородиці духівництво прийняло ікону та із хресним ходом понесло її до Москви. Незліченна безліч народу по обидва боки дороги, стоячи на колінах, благала: "Матір Божа, спаси землю Руську" У той самий час, коли мешканці Москви зустрічали ікону на Кучкова поле, Тамерлан спав у своєму наметі. Раптом він побачив у сні велику гору, з вершини якої до нього йшли святителі із золотими жезлами, а над ними в променистому сяйві з'явилася Велична Дружина. Вона звеліла йому залишити межі Росії. Прокинувшись у трепеті, Тамерлан запитав про значення видіння. Знаючі відповіли, що сяюча Дружина є Матір Божа, велика Захисниця християн. Тоді Тамерлан дав наказ полкам йти назад. На згадку чудесного порятунку від Тамерлана на Кучковому полі, де була зустрінута ікона, побудували Стрітенський монастир, а на 26 серпня було встановлено святкування на честь стрітення Володимирської ікони Пресвятої Богородиці.

Вишгородська ікона по особливому вшановується Православною Церквою. Тож і ми звертаймось до Неї словами цієї молитви:

 

До кого вдамося, Владичице?

До кого припадемо у скорботі нашій, якщо не до Тебе, Царице Небесна?

Хто плач наш і зітхання прийме, якщо не Ти, Пренепорочна, Надіє християн і Пристановище нам, грішним?

Хто перевершить Тебе у милості?

Прихили слух Твій до нас, Владичице, Мати Бога нашого, і не відкинь тих, що потребують допомоги Твоєї: почуй стогін наш, підкріпи нас, грішних, врозуми і навчи, Царице Небесна, і не відступи від нас, рабів Твоїх, Владичице, за нарікання наше, але будь нам Матір’ю й Заступницею, і передай нас милостивому покрову Сина Твого.

Влаштуй нашу долю, як Сама зволиш, і приведи нас, грішних, до тихого й мирного життя, щоб, оплакуючи гріхи наші, ми раділи з Тобою завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Амінь.

 

Яндекс.Метрика