narrow default width wide

Breadcrumbs

1 вересня 2013 р.Б. Мч. Андрiя Стратилата i з ним 2593 мученикiв (284–305) (неділя десята по П’ятдесятниці).

 

Мученик Андрій Стратилат був воєначальником в римських військах за правління імператора Максиміана (284-305). За його хоробрість, непереможність і справедливість святий був улюбленцем в римських військах. Коли численне перське військо вторглося в сірійські межі, правитель Антіох доручив святому Андрію керівництво римськими військами, давши йому титул "Стратилат", тобто головнокомандуючий.

Святий Андрій вибрав собі невеликий загін хоробрих воїнів і виступив назустріч супротивнику. Його воїни були язичниками. Сам святий Андрій ще не приймав Хрещення, але увірував в Ісуса Христа. Перед битвою він переконував воїнів, що язичницькі боги - біси і допомоги в битві надати не можуть. Він проповідував їм Ісуса Христа, всесильного Бога Неба і землі, що подає допомогу всім віруючим в Нього. Воїни пішли на бій, закликаючи на допомогу Спасителя. Невеликий загін спричинив втечу численного війська персів. Святий Андрій повернувся з походу зі славою, здобувши повну перемогу.

Але заздрісники донесли правителеві Антіоху, що він - християнин, який навернув у свою віру підлеглих воїнів. Святий Андрій був викликаний на суд, і там він підтвердив свою віру в Христа. За це його піддали тортурам. Він сам ліг на розпечене мідне ложе, і, як тільки звернувся за допомогою до Господа, ложе охололо. Воїнів розіп'яли на деревах, але жоден з них не відрікся від Христа. Заточивши святих до в'язниць, Антіох послав донесення імператору, не наважуючись сам віддати на смерть прославленого переможця. Імператор знав, як військо любило святого Андрія, і, побоюючись обурення, послав наказ звільнити мучеників, а таємно велів під будь-яким приводом стратити кожного нарізно.

Звільнившись, святий Андрій разом з дружиною воїнів прийшов у місто Тарс. Там їх хрестив місцевий єпископ Петро і єпископ Верійський Нон. Потім воїни перейшли в місцевість Таксанати. Антіох написав листа передавши намісникові Килікійської області Селевку, щоб той під виглядом погоні за дружиною святого Андрія, як такої що втратила прапори наздогнав їх і повбивав. Селевк наздогнав мучеників, що зупинилися в ущелинах гори Тавра, де їм за об'явленням належало постраждати.

Святий Андрій, називаючи воїнів своїми братами та дітьми, закликав їх не боятися смерті. Він молився за всіх, хто буде шанувати їх пам'ять, і просив Господа послати людям цілюще джерело на місці, де проллється їх кров. Під час цієї молитви беззбройні мученики були усечені мечами († бл. 302). В ту ж мить із землі забило джерело. Єпископи Петро і Нон, які з кліриками таємно слідували за дружиною святого Андрія, поховали їх тіла. Один з кліриків, з давнього часу страждав від злого духа, напився з джерела води і відразу зцілився. Поголос про це рознісся серед навколишніх жителів, і вони стали приходити до джерела, та й, за молитвами святого Андрія і постраждалих з ним 2593 мучеників, отримували благодатну допомогу від Бога.

Святі Угодники Божі, моліть Бога за нас. Амінь.

 

25 серпня 2013 р. Б. Мчч. Фотiя i Аникити та багатьох з ними (305–306) (неділя 9-та по П’ятдесятниці).

 

 

 

Мученики Аникита і Фотій (його племінник) були родом з Нікомидії. Аникита, який був військовим, критикував імператора Діоклетіана (284-305), який встановив на міській площі знаряддя страти, щоб залякати християн.

Розгніваний імператор наказав мучити святого, а потім кинути його на поживу звірям. Але лев не заподіяв шкоди святому чоловікові. Раптово почалося сильний землетрус, внаслідок якого впало капище Геркулеса, і під проваленим міським муром загинуло багато язичників. Кат, який підняв меч щоб відсікти голову святому, сам упав непритомний. Святого Аникити стали колесувати і палити вогнем, але колесо зупинилося, а вогонь погас. тоді мученика кинули в казан з киплячим оловом, але олово охололо.

Так Господь зберігав Свого раба для утвердження багатьох. Племінник мученика, святий Фотій, вітав страждальця і, звернувшись до царя, зауважив: "твої боги - ніщо!" Меч, піднятий над новим сповідником, вразив самого ката. Мучеників посадили у в'язницю.

Через три дні Діоклітіан став умовляти їх: "Поклоніться нашим богам, і я прославлю і збагачу вас". Мученики відповіли: "Загинь ти зі своєю славою і багатством!". Тоді їх прив'язали за ноги до диких коней, але святі, ковзаючись по землі, залишалися неушкодженими.

Не постраждали вони і в дуже жаркій лазні, яка розвалилася. Нарешті Діоклітіан велів розпалити величезну піч, і безліч християн, натхнених подвигами святих Фотія і Аникити, самі ступили в неї зі словами: "Ми християни!" Всі вони померли з молитвою на вустах. Тіла святих Аникити і Фотія не постраждали від вогню, навіть волосся залишилися цілі. Бачачи це, багато хто з язичників увірували в Христа.

 

19 серпня 2013 р.Б. Преображення Господнє

 

 

Преображення Ісуса Христа – це двонадесяте свято. Усі три синоптичних Євангелія містять подібні описи Перетворення Господня (Матвій 17:1; Марко 9:2; Лука 9:28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день воскреснути, Він завів трьох апостолів — Петра, Якова й Івана на гору Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просяяло, як сонце, одяг зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з’явою старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його близький відхід. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».

Святкуванням Преображення Церква сповідує поєднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Іоанна Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Іоанна Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.

Святкування Преображення триває 9 днів, з 5 (18) по 13 (26) серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаки, виноград, яблука). Тому в народі цей день називають другим, або яблучним спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини – повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

11 серпня 2013 р. Святого мученика Калиника (III-IV) (неділя сьома по П’ятдесятниці)

 


Святий мученик Калиник (III-IV), родом з Килікії, з дитинства був вихований у християнській вірі. Переймаючись тим, що багато заблуканих людей гине для вічності, поклоняючись ідолам, він пішов містами та селами проповідувати поганам Ісуса Христа і Його вчення. Словом Божим він багатьох навертав у християнство. У галатійському місті Анкирі святий ісповідник був затриманий і представлений на суд до правителя Сакердону, жорстоким гонителем християн. Правитель, погрожуючи муками і смертю, наказав Святому принести жертву ідолам, але він з безстрашністю заявив, що не боїться мук, так як кожен, хто вірує в Христа отримує від Нього сили у випробуваннях, а по смерті успадковує вічне блаженне життя. Святого жорстоко били воловими жилами і залізними гребенями рвали тіло, але він переносив все з терпінням і спокоєм. Це призвело в ще більшу лють Сакердона, і він наказав взути святого в чоботи з гострими цвяхами всередині і батогами гнати мученика в місто Гангрена на спалення. Шлях був важким, і воїни, які супроводжували засудженого, знесилилися від спраги. У відчаї вони стали просити святого, щоб він попросив у Господа рятівну воду. Незлобивий святий, зглянувшись над своїми мучителями, за допомогою Божою витягнув з каменю чудове джерело. Здивовані воїни перейнялися співчуттям до свого рятівника і хотіли навіть відпустити його, але страх перед покаранням примусив їх повести мученика далі. У Гангрі святий Калиник, з радістю віддавши подяку Господеві, що сподобив його мученицького вінця, сам увійшов до багаття і віддав душу Богові. Тіло його, що залишилося непошкодженим, віруючі з честю поховали.

 

4 серпня 2013 р. Б. Мироносицi рiвноапостольної Марiї Магдалини (І) (неділя шоста по П’ятдесятниці)

 

На березі Генісаретського озера, між містами Капернаумом і Тіверіадою, розташовувлося невелике місто Магдала, залишки якого збереглися до наших днів. Тепер на його місці стоїть лише невелике селище Медждель.

В Магдалі колись народилася і виросла жінка, ім'я якої навіки увійшло в євангельську історію. Євангеліє нічого не розповідає нам про юні роках Марії, але Передання повідомляє, що Марія Магдалина була молода, красива і вела грішне життя. У Євангелії говориться, що Господь вигнав з Марії сім бісів. З моменту зцілення Марія почала нове життя. Вона стала вірною ученицею Спасителя.

Євангеліє розповідає, що Марія Магдалина йшла за Господом, як Він з апостолами проходив містами та селами Іудеї та Галілеї з проповіддю Божого Царства. Разом з благочестивими жінками - Іоанною, дружиною Хузи (домоправителя Іродового), Сусанною та іншими вона служила Йому від статків своїх (Лк. 8, 1-3) і, безсумнівно, розділяла з апостолами благовісницькі труди, особливо серед жінок. Очевидно, її разом з іншими жінками має на увазі євангеліст Лука, розповідаючи, що в момент шестя Христа на Голгофу, коли після бичування Він ніс на Собі важкий Хрест, знемагаючи під його вагою, жінки йшли за Ним, плачучи і ридаючи, а Він втішав їх. Євангеліє розповідає, що Марія Магдалина була і на Голгофі в момент розп'яття Господа. Коли всі учні Спасителя розбіглися, вона безстрашно залишалася біля Хреста разом з Богородицею і апостолом Іоанном.

Євангелісти перераховують серед тих, що стояли біля Хреста ще й матір апостола Якова Меншого, і Саломія, та інших жінок, що слідували за Господом від самої Галилеї, але всі називають першою Марію Магдалину, а апостол Іоанн, окрім Богоматері, згадує тільки її і Марію Клеопову. Це говорить про те, наскільки виділялася вона з-поміж усіх жінок, що оточували Спасителя.

Вона була вірна Йому не тільки в дні Його слави, але і в момент Його крайнього приниження і наруги. Вона, як оповідає євангеліст Матфей, була присутня і при похованні Господа. На її очах Йосиф з Никодимом внесли в гробницю Його бездиханне тіло. На її ж очах вони завалили великим каменем вхід до печери, куди зайшло Сонце життя ...

Вірна закону, в якому була вихована, Марія разом з іншими жінками перебувала весь наступний день в спокої, бо великий був день тієї суботи, що співпадав того року зі святом Пасхи. Але все ж перед настанням дня спокою жінки встигли запасти аромати, щоб у перший день тижня прийти на світанку до могили Господа і Вчителя і за звичаєм іудеїв помазати Його тіло похоронними ароматами.

Треба думати, що, змовившись іти в перший день тижня до Гробу рано вранці, святі жінки, розійшовшись у п'ятницю ввечері по своїх домівках, не мали можливості зустрітися один з одним в день суботній, і як тільки з'явилося світло наступного дня, пішли до гробниці не спільно, а кожна зі свого будинку.

Євангеліст Матфей пише, що жінки прийшли до гробу на світанку або, як висловлюється євангеліст Марк, дуже рано, при сході сонця; євангеліст Іоанн, як би доповнюючи їх, каже, що Марія прийшла до гробу настільки рано, що ще було темно. Мабуть, вона з нетерпінням чекала закінчення ночі, але, не дочекавшись світанку, коли ще кругом панувала темрява, побігла туди, де лежало тіло Господа.

Отже, Марія прийшла до гробу одна. Побачивши камінь відвалений від печери, вона в страху поспішила туди, де жили найближчі апостоли Христа - Петро та Іоанн. Почувши дивну звістку про те, що Господа забрали з гробу, обидва Апостола побігли до гробу і, побачивши пелени і згорнутий плат, здивувалися. Апостоли пішли і нікому нічого не сказали, а Марія стояла біля входу в похмуру печеру і плакала. Тут, в цьому темному гробі, ще так недавно бездиханним лежав її Господь. Бажаючи переконатися, що гріб справді порожній, вона підійшла до нього - і тут сильне світло раптово осяяло її. Вона побачила двох Ангелів в білих ризах, що сидять один у головах, а другий у ніг, де було покладено тіло Ісусове. Почувши запитання: "Жінка, чому ти плачеш?" - Вона відповіла тими ж словами, які тільки що сказала апостолам: "Забрали Господа мого, і не знаю, де поклали Його". Сказавши це, вона повернулась, і в цей момент побачила Ісуса Воскреслого, що стоїть біля гробу, але не впізнала Його.

Він запитав Марію: "Жінка, чому ти плачеш, Кого шукаєш?" Вона ж, думаючи, що бачить садівника, відповідала: "Господарю, якщо ти виніс Його, скажи, де ти поклав Його, і я візьму Його".

Але в цей момент вона впізнала голос Господа, голос, який був знайомий з того самого дня, як Він зцілив її. Цей голос вона чула в ті дні, в ті роки, коли разом з іншими благочестивими жінками ходила за Господом по всіх містах і селах, де лунала Його проповідь. З грудей її вирвався радісний крик: "Раввуні!", Що означає Учителю.

Повага і любов, ніжність і глибоке шанування, почуття вдячності і визнання Його переваги як великого Вчителя - все злилося в одному цьому вигуку. Вона більше нічого не могла сказати й кинулася до ніг свого Учителя, щоб омити їх сльозами радості. Але Господь сказав їй: "Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого, а йди до братів Моїх та скажи їм:" Я йду до Отця Свого й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого "".

Вона прийшла в себе і знову побігла до апостолів, щоб виконати волю Того, Хто послав її на проповідь. Знову вбігла вона в будинок, де ще перебували в сум'ятті Апостоли, і сповістила їм радісну звістку що: "Бачила Господа!" Це була перша в світі проповідь про Воскресіння.

Апостоли повинні були благовістити світу, а вона благовістила самим Апостолам ...

Святе Писання не оповідає нам про життя Марії Магдалини після воскресіння Христового, але можна не сумніватися, що якщо у страшні хвилини розп'яття Христа вона була біля підніжжя Його Хреста з Його Пречистою Матір'ю та Іоанном, то безсумнівно, що вона перебувала з ними ж і весь найближчий час після воскресіння і вознесіння Господа. Так святий Лука в книзі Діянь апостольських пише, що всі Апостоли одностайно перебували в молитві з деякими жінками і Марією, Матір'ю Ісуса, і з братами Його.

Священне Передання оповідає, що коли Апостоли розійшлися з Єрусалима на проповідь у всі кінці світу, то разом з ними пішла на проповідь і Марія Магдалина. Відважна жінка, серце якої було повне спогадів про Воскреслого, залишила рідний край і відправилася з проповіддю в язичницький Рим. І скрізь вона сповіщала людям про Христа і Його вчення, а коли багато хто не вірив, що Христос воскрес, вона повторювала їм те ж, що сказала в світлий ранок Воскресіння апостолам: "Я бачила Господа". З цією проповіддю вона обійшла всю Італію.

Легенда розповідає, що в Італії Марія Магдалина прийшла до імператора Тиверія (14-37) і благовістила йому про Христа Воскреслого. За переданнями, вона принесла йому червоне яйце як символ Воскресіння, символ нового життя зі словами: "Христос Воскрес!" Потім вона розповіла імператору про те, що в його провінції Юдеї був безвинно засуджений Ісус Галілеянин, чоловік святий, який творив чудеса, сильний перед Богом і всіма людьми, страчений за наклепам іудейських первосвящеників і вирок затвердив призначений Тиверієм прокуратор Понтій Пілат.

Марія повторила слова апостолів, що увірували в Христа відкуплені від марного життя не тлінним сріблом або золотом, але дорогоцінною кров'ю Христа як непорочного і чистого Агнця.

Завдяки Марії Магдалині звичай дарувати один одному великодні яйця в день Світлого Христового Воскресіння поширився між християнами всього світу. В одному древньому рукописному грецькому уставі, написаному на пергаменті, що зберігається в бібліотеці монастиря святої Анастасії поблизу Фессалонік (Солуня), поміщена молитва, що читається в день Святої Пасхи на освячення яєць та сиру, в якій вказується, що ігумен, роздаючи освячені яйця, говорить братії : "Так ми прийняли від святих отців, які зберегли це звичай від самих часів апостольських, бо свята рівноапостольна Марія Магдалина перша показала віруючим приклад цього радісного жертвопринесення".

Марія Магдалина продовжувала своє благовістя в Італії і в самому місті Римі. Очевидно, саме її має на увазі апостол Павло у своєму Посланні до Римлян (16, 6), де разом з іншими подвижниками проповіді євангельської згадує Марію (Маріам), яка, як він висловлюється, "багато потрудилася для нас". Очевидно, вона беззавітно служили Церкви і своїми засобами, і своїми працями, наражаючись на небезпеки, і розділяла з Апостолами праці проповідництва.

За Церковним ж переказами, вона пробула в Римі до прибуття туди апостола Павла і ще два роки після відбуття його з Риму після першого суду над ним. З Риму свята Марія Магдалина вже в похилому віці переселилася в Ефес, де невпинно трудився святий апостол Іоанн, який з її слів написав 20-й розділ свого Євангелія. Там закінчила свята земне життя і була похована.

Її святі мощі були в IХ столітті перенесені до столиці Візантійської імперії - Константинополя і покладені в храмі монастиря в ім'я святого Лазаря. В епоху хрестових походів вони були перенесені в Італію і покладені в Римі під вівтарем Латеранського собору. Частина мощей Марії Магдалини знаходиться у Франції поблизу Марселя, де над ними біля підніжжя крутої гори споруджений на честь її чудовий храм.

Православна Церква свято шанує пам'ять святої Марії Магдалини - жінки, покликаної Самим Господом від темряви до світла і від влади сатани до Бога.

Бувши потьмареною колись гріхом, вона, отримавши зцілення, щиро і безповоротно розпочала нове, чисте життя і ніколи не вагалася на цьому шляху. Марія полюбила Господа, що приєднав її до нового життя, вона була вірна Йому не тільки тоді, коли Він, вигнавши з неї сім демонів, оточений захопленим народом, проходив містами та селами Палестини, здобувши Собі славу чудотворця, а й тоді, коли всі учні зі страху покинули Його і Він, принижений і розп'ятий, в муках висів на Хресті. Ось чому Господь, знаючи її вірність, саме їй першій з'явився, повставши від гробу, і саме її сподобив бути першою ж проповідницею Свого Воскресіння.

Яндекс.Метрика