narrow default width wide

Breadcrumbs

19 жовтня 2014 р.Б. Неділя 19-та після П’ятидесятниці. Апостола Фоми (І).

 

Апостол Фома входить до числа святих апостолів - 12 учнів Спасителя. Він був родом з галілейського міста Пансади і займався рибальством. Почувши благовіст Ісуса Христа, апостол Фома усе покинув і послідував за Ним.

За свідченням Священного Писання, святий апостол не повірив розповідям інших учнів про Воскресіння Ісуса Христа: “Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю” (Ін.20,25). На восьмий день після Воскресіння Господь явився апостолу Фомі і показав Свої рани. «Господь мій і Бог мій!» – вигукнув святий апостол...

«Фома, який був колись слабшим за інших апостолів у вірі, – говорить святитель Іоанн Златоуст, став по благодаті Божій мужнішим і невтомнішим за інших, настільки що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю, не побоявшись сповіщати Слово Боже народам диким». За Церковним Переданням, святий апостол Фома заснував християнські Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії.

Збереглося оповідання про те, як святий Фома пішов на справу благовіствування до Індії. Тамтешній цар побажав збудувати собі палац. За велінням Господа, святий апостол назвався архітектором і пішов до царя. Цар показав місце, де б він хотів мати свої палати, та дав будівникові багато золота. Святий Фома роздавав потребуючим золото, одержане на будування, і почав ревно проповідувати віру Христову, багатьох хрестив.

І справді, все більше розповсюджувалося слово Боже, але були і незадоволені. Вони і донесли царю, що той, хто назвався архітектором, і не починав будувати розкішний палац, а проповідує нового Бога, творить дива і роздає царське золото жебракам. Розгнівався цар і велів кинути святого Фому в темницю. Тим часом улюблений брат царя сильно занедужав. Під час хвороби вознеслася душа недужого в небесні обителі і, волею Господа, у видінні йому були показані оселі, приготовані для святих, і запропоновано було вибрати одну із них. Коли ж він вибрав найкращу, то ангел Божий сказав йому: «Це житло ти не можеш зайняти, тому що Фома спорудив його на золото брата твого, і воно належить твоєму брату – царю».

Опам'ятавшись, хворий розповів про видіння. Зрозумів тоді цар значення цього видіння, поспішив звільнити святого Фому і просвітився від апостола світлом християнського вчення.

Проповіддю своєю, знаменнями і чудесами апостол приводив багатьох до Христа до самої мученицької своєї кончини від рук язичників. Він був проколений списами. Один християнин таємно узяв чесні останки святого Фоми і відніс їх в Месопотамію в місто Едессу. Тут була побудована в ім'я його прекрасна церква, і віруючі з найвіддаленіших країн стікалися туди і одержували зцілення.

Частки мощей св. апостола Фоми знаходяться в Індії, Угорщині і на святій горі Афон. Португальці, які в 1500 році прибули до Індії, зустріли в місті християн, які згідно Передання знали, що предки їх прийняли святу віру від апостола Фоми та його учнів, а саме місто Малипур ще сто років тому, називали містом Фоми.

 

О, святий апостоле Фомо, умоли Господа, щоб за Твоїми святими молитвами, і ми виконували євангельські заповіді і завжди взивали до Господа твоїми слова: “Господь мій і Бог мій”.

 

12 жовтня 2014 р.Б. Неділя 18-та після П’ятидесятниці.

Прп. Киріака, пустельника (556). Мчч. Дади, Гаведдая i Каздої (ІV). Прп. Феофана Милостивого.

 

 

 

Преподобний Киріак, пустельник

 

Преподобний Киріак народився в Коринфі в сім’ї пресвітера соборної церкви Іоанна і його дружини Євдоксії. Єпископ Коринфський Петро, його родич, бачачи, що Киріак росте тихим і благорозумним оторком, поставив його читцем в церкві. Постійне читання Священного Писання пробудило в його душі любов до Господа і прагнення до непорочного, богоугодного життя. Одного разу коли юнаку не було ще 18-ти років, під час церковної служби він був так глибоко вражений словами Євангелія: « Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе і візьме хрест свій і йде за Мною»( Мф.16,24), що відразу незаходячи додому, тємно пішов на пристань, сів на корабель і вирушив до Єрусалиму. Відвідавши святі місця, Киріак декілька місяців пробув в монастирі неподалік від Сиона в послусі в ігумена авви Євсторгія і з його благословіння вирушив до пустельної Лаври преподобного Євфимія Великого. Преподобний Євфимій, передбачаючи в юнакові великі Божі дарування, постриг його в чернечий образ і направив під керівництво преподобного Герасима, який подвизався на Йордані в обителі святого Феоктиста. Святий Герасим, бачачи, молодість Киріака, наказав йому жити в постійному спілкуванні з братією. Молодий інок старанно виконував монастирські послухи, старанно молився, мало спав, їжу приймав через день, споживаючи лише хліб і воду. У Великий піст святий Герасим, відходячи за звичаєм в пустелю Рува, щоб повернутись до обителі в Неділю Ваій, став брати з собою Киріака. В повному усамітненні подвижники поглиблювали свої труди. Преподобний Герасим кожну неділю причащав свого ученика Святих Таїн. Після упокоєння преподобного Герасима 27-літній інок Киріак повернувся до Лаври преподобного Євфимія, та його вже не було серед живих. Преподобний Киріак вблагав для себе самітницьку келію і там подвизався в безмовності протягом 10-ти років. В 37 років він був висвячений в сан диякона. Коли між монастирями преподобного Євфимія і преподобного Феоктиста відбулось розділення, святий Киріак відійшов до Сукійського монастиря преподобного Харитона. Через декілька років преподобний Киріак був рукоположений на пресвітера і призначений канонархом і трудився на цьому послусі 18 років. В обителі святого Харитона преподобний Киріак провів 30 років. Найсуворіший піст і повна незлобливість вирізняли преподобного Киріака навіть серед аскетів – подвижників Лаври. Кожної ночі він читав в келії Псалтир, перериваючи читання лише для того, щоб йти в храм на полуношницю, спав подвижник дуже мало. Коли преподобному виповнилось 70 років, він вирушив до пустелі Натуфа, взявши разом з собою свого ученика Іоанна. В пустелі відлюдники споживали лише гіркі трави, які за молитвами преподобного Киріака ставали придатними для споживання. Через п’ять років про пустельників дізнався один із жителів і привів до них свого біснуватого сина, і святий Киріак зцілив його. З того часу багато людей почало приходити до преподобного зі своїми нуждами, але він шукав повного усамітнення і віддалився в пустелю Рува, де пробув ще п’ять років. Однак і сюди до нього приходили хворі і біснуваті. І преподобний зціляв їх хресним знаменням та молитвою. У 80-тилітньому віці преподобний оселяється в пустелі Сусаким. Через сім років до нього прийшли братія з Сукійського монастиря, просячи в нього духовної помочі під час голоду і смертоносної зарази. Вони благали святого Киріака повернутись в обитель, і він оселився в печері, де колись подвизався преподобний Харитон.

Преподобний Киріак надав велику поміч Церкві у боротьбі з єресю оригенитів, Укладач Житія преподобного Киріака, монах Лаври преподобного Євфимія Кирил, був свідком того, як преподобний передбачив близьку смерть єресеначальників Нона і Леонтія, що невдовзі відбулося, і єресь перестала розповсюджуватись. Сама Пресвята Богородиця призивала преподобного Киріака зберігати в чистоті Православне вчення. На 99 році життя преподобний Киріак знову відійшо в Сусаким і там жив зі своїм учеником Іоанном. В пустелі преподобному служив величезний лев, який охороняв його від розбійників, але не чипав братії і їв з рук преподобного. Одного разу під час літньої жари висохла вся вода в ямі, куди пустельники взимку а другогоджерела води не було. Преподобний Киріак помолився, і вмить у пустелі пройшов рясний дощ, що наповнив яму водою. За два роки до смерті преподобний Киріак повернувся в монастир і знову оселився в печері преподобного Харитона. До кінця життя праведний старець зберігав бадьорість. Перед упокоєнням преподобний Киріак закликав братію, благословив всіх і з молитвою тихо відійшов до Господа, проживши, тут на землі, 109 років.

 

 

Преподобний Феофан Милостивий

 

Преподобний Феофан був жителем Сирійського міста Гази. Він був дуже добрим і милосердним, приймав подорожніх, допомагав бідним, хворим, і все своє майно витратив на допомогу ближнім, а сам залишився убогим. Про втрату майна святи зовсім не шкодував, але на нього чекало більше випробування: він втратив здоров’я і хвороба причиняла йому великі страждання. Тіло його стало набрякати, розкладатись і смердіти. Але і це випробування преподобний терпів благодушно, за все дякуючи Богу. Коли він помирав, почалась страшна буря, і жінка його була в скорботі, що не зможе навіть поховати його, як належить. Святий втішив її: не плач, жоно, до цих пір продовжувались випробовування, але ось наступає помилування від Милосердного Бога, тому що в час моєї кончини припиниться, з волі Божої буря». Так і сталося: як тільки він передав душу Господу, настала тиша. Після смерті тіло святого Феофана повністю очистилось від ран і гною і стало благоухати, виточуючи благодатне цілюще миро.

 

Святі угодники Божі, моліть Бога за нас.

 

5 жовтня 2014 р.Б. Неділя 17-та після П’ятидесятниці.

 

Прор. Іони (VІІІ ст. до Р. Хр.). Сщмч. Фоки, єп. Синопського (117). Прп. Іони, пресвiтера (ІХ), отця свв. Феофана, творця канонiв, i Феодора, Начертанних.

Прп. Іони Яшезерського (1589 – 1592). Мч. Фоки, вертоградаря (бл. 320). Прав. Петра, колишнього митаря (VІ). Прп. Макарiя Жабинського, Білевського чудотворця.

 

 

Пророк Іона - наступник пророка Єлисея, жив у VIII ст. до Різдва Христового. Мати Іони була тією вдовою з Сарепти Сидонської, до якої під час голоду за Божим промислом прийшов пророк Ілля та чудодійно примножив борошно та олію.

Іона, у той час маленький хлопчик, захворів, а через хворобу невдовзі помер. І сказала вдова Іллі: «Що мені і тобі, людино Божа? Ти прийшов до мене нагадати мені гріхи мої і умертвити сина мого». І звернувся Ілля до Господа: «Господи, Боже мій! Нехай повернеться душа отрока цього в нього»! І почув Господь голос Іллі, і повернулася душа отрока, і він ожив.

Через деякий час Іона отримав повеління від Господа, Який послав його проповідувати покаяння нечестивим жителям міста Ниневії. Пророк відмовився виконувати волю Божу, та сівши на корабель, подався зовсім в іншу сторону. Але Господь, бажаючи напоумити раба Свого, підняв велику бурю. Жах обійняв корабельників, і вони, щоб врятувати своє життя, вирішили Іону викинути в море. Як тільки це було зроблено - буря припинилася.

Пророка Іону, що перебував у морській пучині, за Божим повелінням проковтнув кит, в якому пробув святий три дні і три ночі. Там він плакав і каявся, невпинно молячись Богові, і Господь звелів, щоб кит викинув пророка на сушу. Тоді вже Іона покірливо, завдяки Богу, пішов виконувати волю Його. І грішні жителі Ниневії покаялися, і Господь відвернув від них Свій гнів.

Книга пророка Іони входить до складу Біблії і містить пророцтва про долі ізраїльського народу, страждання Спасителя, запустіння Єрусалиму. Ісус Христос у бесіді з книжниками і фарисеями, що вимагали від Нього знамення, сказав, що їм не дасться іншого знамення, окрім знамення Іони пророка (Мф. 12, 40), тобто триденної смерті і Воскресіння Господа.

 

14 вересня 2014 р.Б. Неділя 14-та після П’ятидесятниці. Початок індикту – церковне новоліття.

 

 

Прп. Симеона Стовпника (459) i матерi його Марфи (бл. 428). Мч. Аїфала, диякона (380). Мцц. 40 дiв, посниць, i мч. Амуна, диякона, вчителя їхнього (ІV). Мц. Калiсти та братiв її, мчч. Євода та Єрмогена (309). Прав. Ісуса Навина (ХVІ ст. до Р. Хр.).

Собор Пресвятої Богородицi в Мiасинськiй обителi (в пам’ять знайдення Її iкони, 864). Чернiгiвсько-Гефсиманської (1869), Олександрiйської та званої «Всеблаженна», в Казанi, iкон Божої Матерi.

 

 

Преподобний Симеон Стовпник походив з Кілікії. Батьки були християнами, мати – візантійська християнська свята з Антіохії – Преподобна Марта. З 13 років Симеон пас овець, і робив це з великим бажанням. Любив відвідувати храм Божий, уважно слухав богослужіння і Євангелію. Запали в душу заповіді Блаженств. Один старець-богослов пояснив йому одного разу зміст цих заповідей. Тоді Симеон, не заходячи додому, направився в монастир. Було йому в цей час 18 років. Після довгих і слізних прохань Симеона ігумен прийняв його в монастир. Аскетичні подвиги Симеона стривожили ігумена і він порадив молодому ченцю послабити вимоги до себе самого, або покинути монастир.

Симеон пішов з монастиря і поселився на дні висохлого колодязя. Але скоро ігумену в сонному видінні явився Ангел, який звелів повернути Симеона в монастир. Та Симеон недовго перебував в монастирі. Подався в кам'яну печеру неподалік від села, де і прожив три роки, укріпившись в суворому чернечому житті. На період святої Чотиридесятниці він повністю відмовився навіть від води і хліба, до того ж двадцять днів молився стоячи.

Тим часом в народі розійшлася звістка про його подвижницьке життя. До нього почали приходити люди, які шукали духовної підтримки, молитви і благословення. Як пише Феодорит, єпископ Кирський: "здавалося, що це море, до якого течуть з усіх сторін ріки; до Симеона приходили не тільки ті, що жили близько, а також ізмаїльтяни, перси, вірмени, іспанці, британці та інші чужоземні народи, не говорячи вже про Італію. В Римі слава про св. Симеона так розповсюдилась, що майстри на дверях своїх майстерень вішали образки св. Симеона і глибоко вірили, що за його молитвами Господь благословить їх життя і працю.

Остерігаючись мирської слави, і дотримуючись самотності, Симеон побудував стовп висотою 4 метри, а згодом підвищував його, де влаштував собі маленьку келію для молитви.

Але найбільше дивувало людей те, що в спеку і холод, вдень і вночі він стояв на молитві. Це переконало і просвітило тисячі людей, що перебували в гріхах і блуді. І Бог дав йому таку силу творити чудеса, що погани тисячами приходили до нього слухати про Христову віру і приймали її.

Описати все, що робив Симеон для спасіння людей однаково, що виміряти глибину океану. Стовп, на якому жив св. Симеон був обнесений залізною огорожею і жінкам було суворо заборонено за неї заходити. Одного разу сталося так, що прийшла старенька жінка і забажала побачити Симеона. Це була його рідна мати свята Марфа, яка 27 років не бачила сина, і якого нарешті знайшла. Коли сказали Симеону, що то мати хоче його бачити, він передав прохання, щоб трохи перепочила, і, коли вона сіла відпочити, Бог покликав її до себе. Неживу принесли її до стовпа. Св. Симеон глянув на мертве тіло, попрощався, поцілувавши його, і мертве тіло матері освітилось блаженною усмішкою.

Св. Симеону приходилося подолати багато спокус від злого духа, який заздрив спасенному, але глибока довіра, молитва, піст, допомагали перемогти ворога.

Прп. Симеон прожив 80 років, з яких 37 років простояв на стовпі. Завдяки йому безліч людей увірували в Христа і прийняли хрещення. Слава про св. Симеона і його святість докотилася і до імператорського палацу. Антиохійський Патріарх Домнім (441–448) провідав Преподобного, відправив при ньому Божественну Літургію, причастив святого подвижника. Багато подвижників, які перебували в пустелі, дізнавшись про подвиги Симеона, вирішили перевірити, чи угодні його подвиги Богу. Вони відправили до нього своїх посланців, які повинні були від імені пустельників заявити Симеону, зійти зі стовпа. А коли св. Симеон виявить свою непокірність, їм було наказано насильно зняти його. Якщо ж св. подвижник проявить смирення і послухається всієї братії, то йому дозволять далі продовжувати свій подвиг. Св. Симеон виявив повний послух і глибоке християнське смирення.

Про кончину св. Симеона першим дізнався його учень Антоній. Стривожений тим, що його наставник вже третій день не показується народові, піднявся по драбині на стовп і знайшов його мертвим. Тіло було в стані молитви. Святий подвижник помер в 459 році, проживши 103 роки.

Його похоронили недалеко від стовпа, на якому він подвизався, а згодом на місті, де стояв стовп, побудували монастир.

Бог прославив св. Симеона благодатними чудесами. Четвертого дня після смерті тіло св. Симеона поклали в гріб і перевезли до Антиохії. В місцевості, що звалася Мерос, підступив до гробу біснуватий чоловік, що довгий час тинявся дорогами. Підійшовши до гробу, він промовив: «Св. Симеоне, помилуй мене». Враз злий дух вийшов з нього.

 

Преподобний отче Симеоне, моли Бога за нас.

 

7 вересня 2014 р.Б. Неділя 13-та після П’ятидесятниці.

 

Перенесення мощей ап. Варфоломія (VІ). Ап. вiд 70-ох Тита, єп. Критського (І). Свтт. Варсиса i Євлогiя, єпископiв Едеських, i Протогена, єп. Карiйського, сповiдника (ІV). Свт. Мини, патр. Константинопольського (536 – 552).

 

Святий апостол Варфоломей був учнем Ісуса Христа з числа 12-ти апостолів. Через проповідування Слова Божого був схоплений невірними язичниками та розіп’ятий на хресті вниз головою, а після цього ще з живого було здерто з нього шкіру та голову йому відрубано мечем у місті Альбані (сьогодні Баку).

По смерті святого апостола, вірні взяли чесне тіло його та поклали в тому ж місті в олов’яному ковчезі; і почали відбуватися чуда від мощей апостола, бо хворі зцілялися від них та багато хто з невірних увірували в Христа.

Слуги ж диявола, жерці нечестиві та жорстокі, почувши про ті дива й навіть бачачи їх очима своїми, не тільки не пізнавали сили Божої, але запеклими в серцях своїх стали та зненавиділи чесні мощі апостола. Дійшовши до крайнього ступеня ворожнечі та люті, оці слуги диявола взяли згаданий олов’яний ковчег з мощами та кинули його в море, маючи намір потопити його. Крім того кинули в море і ще чотири ковчега з мощами інших святих мучеників: Папіяна, Лукіяна, Григорія і Акакія. Але замість того, щоб потонути в безодні морській, оці ковчеги плавали на зразок човнів по поверхні моря, носячи в собі безцінні скарби. Ковчег апостола Варфоломея, хоча і був олов’яним, але не потонув у воді, а навпаки, виявився надзвичайно легким і носився по морю посеред інших ковчегів мученицьких, як корабель, керований Богом Всесильним.

Плаваючи чудесним чином по морю, згадані ковчеги припливли до Босфору фракійського в Пропонтиди, потім пропливли через Геллеспонтску протоку, перепливли через моря Егейське й Іонійське та досягли Сицилії, залишивши Сіракузи по ліву сторону, попрямували на захід і припливли до острова Ліпарі. Тут ковчег апостола пристав до берега, а ковчеги ж інших святих мучеників, провівши апостола до Ліпарі, залишили його тут і розділилися, попрямувавши кожен, по Божественному провидінню, в свій бік. Папіянів ковчег поплив у Сицилію, Лукіянів - у Мессіні, Григоріїв – у Калабрію, Акакіїв - у місто Аскалус. Про все це було одкровення від Бога єпископові острова Ліпарі Агафонові. Цей єпископ прийшов з кліром і народом на берег морський і знайшли тут ковчег з мощами апостола Варфоломея. Всі дивувалися тому, яким чином олов’яний ковчег з мощами святого апостола, не тільки не потонув у воді, але переплив настільки далекий шлях. І прославляли всі велич Божу. Потім, взявши святий ковчег з мощами апостола, понесли його зі співом псалмів урочисто в церкву. Там від святих мощей апостола витікало миро, яке лікувало різні хвороби.

Ці мощі апостола Христового перебували на тому острові довгий час, навіть до часів царювання Феофіла іконоборця. При царюванні ж Феофіла, за допуском Божим через гріхи людські, агаряни взяли в полон острів Ліпарі. Правитель міста Беневенто, князь Сікард, давно вже чув про чудеса апостола Христового та запалав вірою до святого, тому, покликавши з міста Амалфі моряків і обіцяючи винагородити їх, він умовив їх відплисти на кораблі на острів Ліпарі і звідти привезти до нього мощі святого апостола Варфоломея. Ці мужі і принесли йому мощі. І лише тільки князь Сікард почув, що наближаються до нього мощі святого, вийшов з єпископом і багатьма людьми на кораблях в море щоб зустріти їх. Мощі внесли з почестями в місто Беневент близько 839 року і поклали у великій церкві, урочисто відсвяткувавши цю подію. З того часу було встановлено свято на честь перенесення чесних мощей святого апостола Варфоломея.

 

Яндекс.Метрика