narrow default width wide

Breadcrumbs

7 квітня 2014 р.Б. Благовіщення Пресвятої Владичиці Богородиці і Приснодіви Марії.

 

 

 

Благовіщення Пресвятої Богородиці є третім великим дванадесятим святом. Цього дня архангел Гавриїл з'явився Діві Марії в місто Назарет, щоб сповістити їй благу звістку – народження сина Ісуса, Месії. Марія вела непорочне життя в домі свого чоловіка Йосипа, тому була дуже здивована, що народить сина без допомоги чоловіка. Архангел пояснив, що дитина з'явиться без порушення цнотливості Марії, через посередництво Святого Духа. Оскільки дівчина була дуже богобоязна, вона прийняла волю Божу як належне.

Бог цього дня благословляє все живе, у тому числі й землю. Після такого благословення все починає рости, буйно зацвітають весняні квіти.

На Благовіщення навіть пташка гніздо не в'є, настільки це Велике Свято.

 

Тропар: Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління. Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.

 

Кондак: Непереможній Владарці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати Тобі: Радуйся, Невісто неневісная.

 

6 квітня 2014 р.Б. Передсвято Благовіщення Пресвятої Богородиці. Прп. Марії Єгипетської. Неділя 5-та Великого посту.

 

 

Постать прп. Марії Єгипетської має в православній традиції вельми значущий, якщо не знаковий, характер. Недарма її шануванню присвячено не тільки 1 квітня – день спогаду про її упокоєння, але й п’яту неділю Великого посту – останню неділю святої чотиридесятниці, перед якою в четвер відправляється особливе ранкове богослужіння – утреня з Великим каноном прп. Андрія Критського, що називається "Маріїне стояння”. Додаткові тропарі канону з приспівом "Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас” складають для православної людини ніби потужний заключний акорд першої, сорокденної частини Великого посту, котра символічно повторює сорокрічні мандри Мойсеєвого народу через пустелю. Єгипетська блудниця, очищена від гріха багаторічним випробуванням пустелею, ніби доводить кожному оздоровчу силу аскези, кличе до пошуку власної пустелі, де стоянню перед Богом не заважатиме жоден сторонній чинник.

"З усiєю щирiстю й любов’ю прийшла ти до Христа, покинувши попередню путь грiха, i жила в неперехiдних пустелях, у чистотi виконуючи божественнi Його заповiти”, - співає про прп. Марію Єгипетську тропар з пісні 2 Великого канону.

Розповідь про побачену прп. Зосимою пустельницю з Єгипту була почута й записана патріярхом Софронієм у VII ст., але й раніше поширювалася в усній монастирській традиції не менш як сто років. Єгиптянка Марія в прагненні гріховних насолод залишила рідний дім і прийшла до Олександрії ще дванадцятирічною. Понад сімнадцять років минули в повсякденній розбещеності. І ось Марія випадково сіла на корабель, що віз прочан до Святої Землі на свято Воздвиження Чесного Хреста. Ціла дорога минула в звичайних блудних розвагах. Зрештою Марія потрапила таки до Єрусалиму й із цікавості пішла до церкви. Та тут вона з жахом виявила, що якась могутня сила не пускає її до храму. Кілька разів пробувала вона зайти досередини з іншими прочанами, але марно. Аж тоді вперше вона усвідомила всю мерзенність прожитого життя й з гіркими сльозами каяття благала побачену на образі Пречисту Богородицю:

- Прийди до мене, кинутої всіма, на допомогу! Накажи, щоб мені не був заборонений вхід до церкви, дай мені побачити Чесне Дерево, на якому був розіп’ятий тілом Народжений Тобою, Той, Хто пролив Свою святу кров за визволення грішників, серед них і мене. Накажи, Владичице, щоб і для мене, недостойної, відкрилися двері церкви для поклоніння Божественному Хресту! Будь моєю вірною поручителькою перед Твоїм Сином, що я більше не оскверню свого тіла нечистотою блуду, але, поглянувши на Хресне Дерево, зречуся світу і його спокус та піду туди, куди поведеш мене Ти, поручителька мого спасіння.

І після того, як Марія була допущена до храму, вона в подячній молитві до Богородиці чує слова:

- Коли перейдеш Йордан, знайдеш собі повне заспокоєння.

Невідомий чоловік дав Марії три монети, на які вона купила хліба, після чого, питаючи дорогу в зустрічних людей, вирушила до Йордану. Сорок сім років минули в цілковитій самоті, суворому пості, молитві й боротьбі з пристрастями. Особливо важкими були перші сімнадцять років. Згадувалися м’ясо й вино, щедро споживані в Єгипті, хотілося співати легковажні пісні, пустельницю переслідували блудні пожадання. Хліби, які по крихті їла Марія, зрештою закінчилися, і вона харчувалася рослинами. Зотлів одяг, і денна спека та нічні холоди доводили її до нестями. Однак Небесна Опікунка Марії давала їй підтримку й пораду. Ніколи не навчаючись Слова Божого, пустельниця відчула, як його слова проймають її розум і всю істоту. І коли її через 47 років самотнього подвигу зустрів палестинський монах Зосима, прп. Марія здивувала його знанням Старого Завіту й даром провидіння.

Коли з волі Провидіння Зосима зустрів зістарілу Марію, преподобна запросила його повернутися за рік, у Великий Четвер, зі Святими Дарами. Так після майже півстолітньої очищувальної покути в пустелі вона причастилася Тіла і Крові Христової. Перед цим Зосима побачив, як Марія перейшла води Йордану, ніби по сухому. А ще за рік, 522 р., він знайшов тіло спочилої подвижниці з оберненим на схід обличчям і написом, що називав її ім’я та день смерті – 1 квітня, ввечері під Велику П’ятницю, невдовзі після прийняття причастя. У цей день і почалося шанування її пам’яті.

 

Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас.

 

30 березня 2014 р.Б. Прп. Іоана Ліствечника. Неділя 4-та Великого посту.

 

 

В четверту неділю Великого посту Свята Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Іоана Ліствичника (649).

Про походження преподобного Іоана майже не збереглося відомостей. Існує передання, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам'ять яких святкується Церквою 26 січня. В шістнадцять років отрок Іоан пішов в Синайський монастир. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Після чотирьох років перебування на Синаї святий Іоан Ліствичник був пострижений в інока. Один з присутніх при постриженні, авва Стратигій, передбачив, що він стане великим світильником Церкви Христової. Протягом 19-ти років преподобний Іоан трудився в послусі своєму духовному наставнику. Після смерті авви Мартирія преподобний Іоан вибрав усамітнене життя, віддалившись в безлюдне місце Фолу, де провів 40 років в подвизі безмовності, пості, молитві і сльозах покаяння.

Про спосіб життя преподобного Іоана відомо, що харчувався він тим, що не заборонялося уставом постового життя, і вміру. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більш того, скільки необхідно для підтримки сил, щоб безперестанним неспанням не погубити розуму. "Я не постив надмірно, - говорить він сам про себе, - і не вдавався до посиленого нічного пильнування, не лежав на землі, але упокорювався.., і Господь скоро спас мене".

Обдарований високим проникливим розумом, навчений глибоким духовним досвідом, він з любов'ю повчав тих, хто приходив до нього, ведучи їх до спасіння. Але коли з'явилися деякі люди, які через заздрість дорікали йому в багатослівності, яку вони пояснювали пихатістю, то преподобний Іоан наклав на себе подвиг мовчання, щоб не подавати приводу для засудження, і мовчав протягом року. Заздрісники усвідомили свою помилку і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі співбесіди.

Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоан іноді усамітнювався в печері. Але слава про його святість розповсюдилася далеко за межі місця подвигів, і до нього невпинно приходили відвідувачі, які жадали почути слово повчання. У віці 75-ти років, після сорокалітнього подвижництва, преподобний був поставлений ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років управляв преподобний Іоан Ліствичник святою обителлю Синая. Господь наділив преподобного до кінця його життя благодатними дарами прозорливості і чудотворіння.

Під час управління монастирем на прохання святого Іоана, ігумена Раїфського монастиря (пам'ять в Сирну суботу), і була написана відома "Ліствиця". Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного Іоана, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них керівництво для духовного вдосконалення. Преподобний Іоан, який відрізнявся скромною про себе думкою, спочатку зніяковів, але потім через послух приступив до виконання прохання раїфських ченців. Своє творіння преподобний назвав "Ліствицею". Мета цього творіння - навчити, що досягнення спасіння вимагає від людини нелегкої самопожертви і посилених подвигів.

Написана вона наприкінці VI ст. і у тридцяти повчаннях показує ступені сходження до духовної досконалості. До Ліствиці ще додано Слово до Пастиря про обов'язки духовного провідника.

 

Ось деякі з тридцяти заголовків повчань з Ліствиці:

 

1. Загальні початки подвижництва.

2. Про покаяння.

3. Про чесноти та боротьбу з пристрастями.

4. Про вісім головних пристрастей і боротьбу з ними:

а) з духом черевоугодництва;

б) з духом розпусти;

в) з духом грошолюбства;

г) з духом гніву;

ґ) з духом печали;

д) з духом нудьги;

е) з духом марнославства;

є) з духом гордости.

5. Про безпристрасність.

 

Святий угодниче Божий Іоане, моли Бога про нас.

 

3 березня 2014 р.Б. Початок Великого посту.

 

 

Святий Великий піст, який називають також Чотиридесятницею, це одна з найдавніших і найбільш священних установ християнської церкви. Історія Великого посту має довгу й багату традицію. Вона сягає апостольських часів. Передпасхальний піст називають Великим не тільки через його тривалість, але й через його важливість і значення в житті Церкви і кожного християнина.

Святі Отці Церкви мають до встановлення святого посту найбільшу пошану й найкращі похвали. Святий Василій Великий (329-379) про давність встановлення посту каже: "Нехай буде мені вільно знову звернутися до історії і пригадати, що піст дуже давній і те, як усі святі дуже берегли його, наче яку спадщину по батьках, що її переказував батько синові.

Великий піст — це для кожного християнина час духовної боротьби, у якій беруть участь і душа, й тіло. Душа бере участь через ревну молитву, через чування, практику чеснот і добрих діл. Це внутрішнє наставлення душі проявляється назовні через піст і покутні діла нашого тіла. Без умертвлення тіла нема духовного посту. "Наскільки відіймеш тілу, — каже святий Василій Великий, — настільки додаси своїй душі блиску духовного здоров'я. Бо не збільшенням сили в нашому тілі, а витривалістю душі й терпеливістю в прикрих досвідах здобуваємо силу проти невидимих ворогів".

У нашому народі святий Великий піст завжди дуже шанували і строго його дотримувалися. Київський митрополит Георгій (1072-1073) наказує такий піст у 40-цю: "Першого тижня посту: суха їда ("сухояденіє"), цебто хліб, вода й овочі, раз на день й нічого не пити. В інші тижні посту — понеділок, середу й п'ятницю: суха їда раз на день; у вівторок і четвер: каша (сочевиця) з олією оливковою або маковою раз на день; в суботу й неділю: риба два рази денно, на празник Благовіщення: риба.

Святий Феодосій Печерський (1035-1074) у Києво-Печерському монастирі, йдучи за правилами святого Теодора Студита, запровадив такий піст: упродовж шести перших тижнів посту 40-ці: їда раз на день, а саме, першого тижня: суха їда (хліб і овочі). В інші п'ять тижнів у середу й п'ятницю — як першого тижня, а в инші дні — ярина і каша без оливи. Першого тижня посту, а потім у середи й п'ятниці інших тижнів не дозволено було пити вина, хіба хворим і старим. Замість вина на той час готували окремий напій з перцю, кмину й анису. У дні дальших тижнів дозволялось по одній склянці вина. У суботи й неділі дозволялось їсти два рази на день і пити вино. У Страсний тиждень піст ще строгіший.

Тож, нехай пам'ятають вірні християни, що в родині, в якій затихла молитва й зникла практика посту, а навіть забута пам'ять на нього, ледве чи ще живе християнський дух. Тому, нехай пости скріплять ревність у молитві, у розважанні і богослужбах, у даванні милостині, у праці і в частих святих сповідях і святих причастях. Господи, благослови нас на цю посильну справу.

 

9 лютого 2014 р.Б. Неділя про митаря і фарисея. Перенесення мощей святителя Іоана Золотоустого (438).

 

 

Неділя Митаря і Фарисея одержала свою назву від притчі про митаря і фарисея, яку записав нам святий євангелист Лука у главі 18, 10-14. Тут Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: гордого фарисея і покірного митаря. І на тих двох прикладах показує нам зло гордості і значення покори.

 

Притча про Митаря і Фарисея

 

Фарисеї за часів Ісуса Христа становили релігійну секту, що відстоювала строге і легалістичне дотримання Мойсеєвого закону і традиції. Для них більше значила буква, аніж сам дух закону, їхня праведність полягала радше у показному дотриманні Закону та різних дрібничкових приписів, аніж у практиці чеснот, до яких зобов’язував Закон. Вони вважали себе за ревнителів Закону, гордилися своєю фальшивою ревністю і дивилися згори на тих, що не належали до їхньої секти. Ісус Христос часто картав їхню дрібничковість і облуду та прилюдно викривав їхнє лицемірство. “На катедрі Мойсея, — казав Христос, — розсілись книжники і фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять… Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите і не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти… Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда… Назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня” (Мт. 23).

 

Ця притча показує якраз типового фарисея. Хоч фарисей прийшов до храму помолитися, та властиво він славить не Бога, а себе самого. Він не перепрошує Господа Бога за свої провини, але радше, будучи певним своєї праведности, навіть дякує Богові, що не належить до грішників. Він хвалиться своїм постом та чваниться своєї десятиною, яку дає на Божий храм. А проте дивиться з погордою на митаря, як на великого грішника.

А митар у почутті своєї грішности не смів навіть очей піднести до неба, тільки покірно молився і бився в груди, кажучи: “Боже, змилуйся надо мною грішним” (Лк. 18, 13). Його коротенька, але повна жалю й покори молитва до сьогодні служить за найкращий і щирий акт жалю за наші гріхи.

Ісус Христос закінчує цю притчу словами: “Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той, бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений”. (Лк. 18, 14).

У богослужбі на неділю Митаря і Фарисея три тропарі заслуговують на окрему увагу з огляду на свій молитовно-покутний і повний покори настрій. Вони задають тон не тільки передпісним неділям, але й цілому Великому посту.

 

Ось їхні слова:

 

“Покаяння двері отвори мені, Життєдавче! Бо дух мій зрання підноситься до Твого святого храму, маючи храм мого тіла увесь осквернений. Але Ти, будучи щедрим, очисти мене Твоєю добросердечною милістю”.

 

“На стежку спасення настав нас, Богородице! Бо заплямили душі поганими гріхами та в лінивстві проводимо все життя, але твоїми молитвами визволи нас від усякої нечистоти!”.

 

“Роздумуючи, над безліччю вдіяних мною гріхів, дрожу на згадку про день Страшного Суду. Та надіючися на ласку Твого милосердя, як Давид взиваю до Тебе: Помилуй нас Боже, по великій Твоїй милості!”.

 

Яндекс.Метрика