narrow default width wide

Breadcrumbs

31 серпня 2014 р.Б. Неділя 12-та після П’ятидесятниці.

 

Мчч. Флора i Лавра (ІІІ). Мчч. Єрма, Серапіона i Полiєна (ІІ). Сщмч.

Емiлiана, єпископа, i з ним Іларiона, Діонісiя i Єрмипа (бл. 300). Свтт. Іоана (674) та Георгiя (683), патр. Константинопольських. Прп. Макарiя, iгумена Пелiкитського (бл. 830). Прп. Іоана Рильського (946).

 

 

Святі мученики Флор і Лавр були рідними братами та вірними християнами. Вони жили в II столітті у Візантії, потім переселилися до Іллірії (нині Югославія).

По ремеслу брати були каменярами (їх вчителями у цьому мистецтві були християни Прокл і Максим, від яких брати навчилися й віри та святого життя).

Правитель Іллірії Лікаон послав братів у сусідню область для будівництва язичницького храму. Святі трудилися на будівництві, роздаючи зароблені гроші жебракам, самі ж дотримувалися суворого посту й безперестанно молилися Богові. Одного разу син місцевого язичницького жерця Мамертіна необережно підійшов до будівництва і уламок каменя потрапив йому в око, сильно пошкодивши його.

Святі Флор і Лавр обнадіяли розгніваного батька, що син його отримає зцілення. Вони взяли юнака до себе і розказали йому про Христа. Юнак увірував і почав сповідувати Ісуса Христа істинним Богом, а брати помолилися над ним, і око зцілилося.

Під враженням такого Господнього чуда батько юнака також увірував у Христа.

Коли будівництво храму була закінчено, брати зібрали християн, що допомагали при будівництві, розтрощили ідолів і поставили в східній частині храму святий хрест. Всю ніч вони провели в молитві.

Дізнавшись про це, начальник області засудив до спалення колишнього жерця Мамертіна з його сином і 300 християн. Святих братів Флора і Лавра відправили до правителя Лікаона, де їх було засуджено за сповідування християнства та кинуто в порожній колодязь і засипано землею.

Через багато років святі мощі мучеників Флора і Лавра були знайдені нетлінними і перенесені до Константинополя.

 

Святі мученики Флоре і Лавре, моліть Бога за нас.

 

24 серпня 2014 р.Б. Неділя 11-та після П’ятидесятниці.

 

 

Мч. архідиякона Євпла (304). Прмчч. Феодора i Василiя Печерських, у Ближнiх печерах (1098). Прп. Федора, кн. Острозького, Печерського, у Дальнiх печерах (бл. 1438). Мц. Сусанни, дiви, i з нею Гая, єп. Римського, Гавинiя, пресвiтера, Клавдiя, Максима, Препедигни, Олександра i Куфiя (295 – 296).

 

 

Преподобномученики Феодор і Василь Печерські трудилися в ХI ст. в Ближніх печерах Києва.

Святий Феодор роздал своє багатство жебракам, віддалився в монастир і оселився у варзьській печері, сусідній з печерами преподобного Феодосія. Багато років пробув він тут в строгій стриманості. Коли ворог посіяв в ньому скорботу про розданий маєток, святий Василь утішав його: `Прошу тебе, брат Феодор, не втрачай винагороди; якщо хочеш маєток, візьми все, що є у мене`. Преподобний Феодор розкаявся і сердечно полюбив преподобного Василія, разом з яким жив в келії.

Одного дня преподобний Василь протягом трьох місяців ніс слухняність поза монастирем. Біс, прийнявши його подобу, з'явився преподобному Феодору і вказав скарби, колись приховані в печері розбійниками. Чернець хотів вже вийти з монастиря, щоб купити маєток і жити у світі. Але коли повернувся преподобний Василь, бісівська омана розкрилася. З тих пір преподобний Феодор став уважніший до себе. Щоб в неробстві не захоплюватися помислами, він поставив у себе жорно і ночами перемелював зерно. Так довгими і старанними подвигами він звільнився від пристрасті сріблолюбства. До князя Мстислава Святополковича дійшов слух, що чернець Феодор знайшов багато скарбів в печері. Він викликав до себе преподобного і велів вказати місце, де заховані цінності. Святий Феодор відповів князеві, що і справді він бачив в печері багато золота і судин, але від спокуси він разом з ченцем Василем зарив їх, а Бог відняв у нього пам'ять, де воно приховане. Не повіривши святому, князь наказав замучити його до смерті. Святого Феодора побили так, що вся волосяниця його була змочена в крові, потім його повісили донизу головою, розклавши під ним вогнище.

У п'яному стані князь повелів катувати і святого Василія, а потім сам вбив його стрілою. Вмираючи, преподобномученик Василь кинув стрілу до ніг князя Мстислава і передбачив, що скоро він сам буде смертельно уражений нею. Пророкування виконалося: 15 липня 1099 року на стіні Володимирської фортеці князь Мстислав під час міжусобної війни з Давидом Ігоровичем був несподівано, крізь отвір дошки, уражений стрілою в груди. Взнавши свою стрілу, князь сказав: `Вмираю за преподобномучеников Василя і Феодора`і в наступну ніч помер.

 

Святі преподобномученики Федоре і Василіє і всі святі, моліть Бога за нас.

 

17 серпня 2014 р.Б. Неділя 10-та після П’ятидесятниці.

 

 

Семи отрокiв у Ефесi: Максимiлiана, Ямвлиха, Мартинiана, Іоана, Діонісiя, Єксакустодіана (Константина) та Антонiна (бл. 250; 408 – 450). Прмц. Євдокiї (362 – 364). Мч. Єлевферiя (ІV).

 

Святий Максиміліан був сином ефеського градоначальника, решта шість юнаків - синами інших знатних Ефеських громадян. Юнаки були друзями з дитинства, і всі перебували на військовій службі. Коли імператор Декій (249-251) прибув до Ефесу, він звелів усім громадянам з'явитися для принесення жертви язичницьким божествам; непокірних чекали муки і смертна кара. За доносом улесників імператора до відповіді були покликані й сім Ефеських юнаків. Поставши перед імператором, святі юнаки сповідали свою віру в Христа. З них негайно були зняті знаки військової відмінності - військові пояси. Однак Декій відпустив їх на свободу, сподіваючись, що вони змінять рішення за той час, поки він знаходиться в поході. Юнаки пішли з міста й сховалися в печері гори Охлон, де проводили час в молитвах, готуючись до мученицького подвигу. Наймолодший з них - святий Ямвлих, одягаючись у жебрацьке лахміття, ходив у місто і купував хліб. В один з таких виходів у місто він почув, що імператор повернувся і їх шукають, щоб представити на суд. Святий Максимиліан надихнув друзів вийти з печери і добровільно з'явитися на суд. Дізнавшись, де переховуються юнаки, імператор звелів закласти вхід до печери камінням, щоб юнаки померли в ній від голоду і спраги. Двоє з сановників, що були присутні при замуруванні входу в печеру, були таємними християнами. Бажаючи зберегти пам'ять про святих, вони вклали серед каміння запечатаний ковчежець, в якому знаходилися дві олов'яні дощечки. На них були написані імена семи отроків та обставини їх страждань і смерті.

Але Господь навів на юнаків дивний сон, який тривав майже два століття. До того часу гоніння на християн припинилися, хоча при святому благовірному цареві Феодосії Молодшому (408-450) з'явилися єретики, що відкидали воскресіння мертвих в Друге пришестя Господа нашого Ісуса Христа. Одні з них говорили: "Як може бути воскресіння мертвих, коли не буде ні душі, ні тіла, так як вони знищаться?" Інші твердили: "Тільки одні душі будуть мати заплату, оскільки неможливо тілам повстати і ожити після тисячі років, коли не залишиться від них і праху". Тоді-то Господь і відкрив таємницю очікуваного воскресіння мертвих і майбутнього життя через Своїх сім юнаків.

Власник ділянки землі, на якій знаходилася гора Охлон, почав будувати кам'яну споруду, і робочі розібрали вхід до печери. Господь оживив юнаків, і вони прокинулися наче від звичайного сну, не підозрюючи, що минуло майже 200 років. Тіла їх і одяг були зовсім нетлінні. Готуючись прийняти муки, отроки доручили святому Ямвлиху ще раз купити їм хліба в місті для підкріплення сил. Підійшовши до міста, юнак був вражений, побачивши на воротах святий хрест. Почувши вільно казане Ім'я Ісуса Христа, він став сумніватися, що прийшов в своє місто. Розплачуючись за хліб, святий отрок подав торговцю монету із зображенням імператора Декія і був затриманий, як приховувач скарбів зі старовинних монет. Святого Ямвлиха привели до градоначальника, у якого в той час знаходився Ефеський єпископ. Слухаючи здивовані відповіді юнака, єпископ зрозумів, що Бог відкриває через нього якусь таємницю, і сам подався разом з народом до печери. Біля входу в печеру єпископ вийняв з купи каміння запечатаний ковчежець і відкрив його. Він прочитав на олов'яних дощечках імена семи юнаків, та й обставини замурування печери за наказом імператора Декія. Увійшовши до печери, і побачивши в ній живих юнаків, всі зраділи і зрозуміли, що Господь, через пробудження їх від довгого сну, відкриває Церкві таємницю воскресіння мертвих. Невдовзі сам імператор прибув до Ефесу і розмовляв з юнаками в печері. Тоді ж святі отроки на очах у всіх схилили голови на землю і знову заснули, на цей раз до загального воскресіння. Імператор хотів кожного з юнаків покласти в дорогоцінну раку, але, з'явившись йому вві сні, святі сказали, щоб тіла їх були залишені в печері на землі. У ХII столітті руський паломник ігумен Данило бачив у печері ці святі мощі семи отроків.

 

10 серпня 2014 р.Б. Неділя 9-та після П’ятидесятниці.

 

 

Апп. вiд 70-ох: Прохора, Никанора, Тимона i Пармена дияконiв (І). Свт. Питирима, єп. Тамбовського (1698). Прп. Мойсея, чудотворця Печерського, у Дальнiх печерах (ХІІІ – ХІV). Мчч. Юлiана (І), Євстафiя (бл. 316) та Акакiя (бл. 321).

Смоленської iкони Божої Матерi «Одигiтрiя» («Провiдниця», принесена з Царгорода у 1046 роцi). Гребневської (1380), Костромської (1672) i Серафимо-Дивеївської («Розчулення», 1885) iкон Божої Матерi. Шанованi списки Смоленської iкони Божої Матерi: Устюженська (1290), Видропуська (ХV), Воронiвська (1524), Христофорiвська (ХVІ), Супрасльська (ХVІ), Юзька (1615).

 

 

Преподобний Мойсей ніс подвиг чернецтва в Печерському монастирі наприкінці ХIIІ — на початку XIV ст. Невідомо де і коли він народився, з якої сім’ї. Бажаючи себе повністю посвятити Богу і стати чистим перед Його судом, умертвляв своє тіло й очищав душу молитвою і постом. Крім того, він власними руками виготовив залізний пояс і хрест і носив їх на тілі. За великі чернечі подвиги одержав від Господа дар чудотворця. Упокоївся в монастирі. Його нетлінні мощі знаходяться в Дальніх печерах. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Мойсеє, бо молитвами, постом і веригами пристрасті умертвив ти».

 

Преподобний отче Мойсею, моли Бога за нас.

 

03.08.2014 р.Б. Неділя 8-ма після П’ятидесятниці.

 

 

Прор. Єзекиїля (VІ ст. до Р. Хр.). Прпп. Симеона, Христа ради юродивого, та Іоана, спiвпосника його (бл. 590). Прпп. Онуфрiя Мовчазного i Онисима, затворника, Печерських, у Ближнiх печерах (ХІІ – ХІІІ).

 

Яндекс.Метрика