narrow default width wide

Breadcrumbs

12 жовтня 2014 р.Б. Неділя 18-та після П’ятидесятниці.

Прп. Киріака, пустельника (556). Мчч. Дади, Гаведдая i Каздої (ІV). Прп. Феофана Милостивого.

 

 

 

Преподобний Киріак, пустельник

 

Преподобний Киріак народився в Коринфі в сім’ї пресвітера соборної церкви Іоанна і його дружини Євдоксії. Єпископ Коринфський Петро, його родич, бачачи, що Киріак росте тихим і благорозумним оторком, поставив його читцем в церкві. Постійне читання Священного Писання пробудило в його душі любов до Господа і прагнення до непорочного, богоугодного життя. Одного разу коли юнаку не було ще 18-ти років, під час церковної служби він був так глибоко вражений словами Євангелія: « Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе і візьме хрест свій і йде за Мною»( Мф.16,24), що відразу незаходячи додому, тємно пішов на пристань, сів на корабель і вирушив до Єрусалиму. Відвідавши святі місця, Киріак декілька місяців пробув в монастирі неподалік від Сиона в послусі в ігумена авви Євсторгія і з його благословіння вирушив до пустельної Лаври преподобного Євфимія Великого. Преподобний Євфимій, передбачаючи в юнакові великі Божі дарування, постриг його в чернечий образ і направив під керівництво преподобного Герасима, який подвизався на Йордані в обителі святого Феоктиста. Святий Герасим, бачачи, молодість Киріака, наказав йому жити в постійному спілкуванні з братією. Молодий інок старанно виконував монастирські послухи, старанно молився, мало спав, їжу приймав через день, споживаючи лише хліб і воду. У Великий піст святий Герасим, відходячи за звичаєм в пустелю Рува, щоб повернутись до обителі в Неділю Ваій, став брати з собою Киріака. В повному усамітненні подвижники поглиблювали свої труди. Преподобний Герасим кожну неділю причащав свого ученика Святих Таїн. Після упокоєння преподобного Герасима 27-літній інок Киріак повернувся до Лаври преподобного Євфимія, та його вже не було серед живих. Преподобний Киріак вблагав для себе самітницьку келію і там подвизався в безмовності протягом 10-ти років. В 37 років він був висвячений в сан диякона. Коли між монастирями преподобного Євфимія і преподобного Феоктиста відбулось розділення, святий Киріак відійшов до Сукійського монастиря преподобного Харитона. Через декілька років преподобний Киріак був рукоположений на пресвітера і призначений канонархом і трудився на цьому послусі 18 років. В обителі святого Харитона преподобний Киріак провів 30 років. Найсуворіший піст і повна незлобливість вирізняли преподобного Киріака навіть серед аскетів – подвижників Лаври. Кожної ночі він читав в келії Псалтир, перериваючи читання лише для того, щоб йти в храм на полуношницю, спав подвижник дуже мало. Коли преподобному виповнилось 70 років, він вирушив до пустелі Натуфа, взявши разом з собою свого ученика Іоанна. В пустелі відлюдники споживали лише гіркі трави, які за молитвами преподобного Киріака ставали придатними для споживання. Через п’ять років про пустельників дізнався один із жителів і привів до них свого біснуватого сина, і святий Киріак зцілив його. З того часу багато людей почало приходити до преподобного зі своїми нуждами, але він шукав повного усамітнення і віддалився в пустелю Рува, де пробув ще п’ять років. Однак і сюди до нього приходили хворі і біснуваті. І преподобний зціляв їх хресним знаменням та молитвою. У 80-тилітньому віці преподобний оселяється в пустелі Сусаким. Через сім років до нього прийшли братія з Сукійського монастиря, просячи в нього духовної помочі під час голоду і смертоносної зарази. Вони благали святого Киріака повернутись в обитель, і він оселився в печері, де колись подвизався преподобний Харитон.

Преподобний Киріак надав велику поміч Церкві у боротьбі з єресю оригенитів, Укладач Житія преподобного Киріака, монах Лаври преподобного Євфимія Кирил, був свідком того, як преподобний передбачив близьку смерть єресеначальників Нона і Леонтія, що невдовзі відбулося, і єресь перестала розповсюджуватись. Сама Пресвята Богородиця призивала преподобного Киріака зберігати в чистоті Православне вчення. На 99 році життя преподобний Киріак знову відійшо в Сусаким і там жив зі своїм учеником Іоанном. В пустелі преподобному служив величезний лев, який охороняв його від розбійників, але не чипав братії і їв з рук преподобного. Одного разу під час літньої жари висохла вся вода в ямі, куди пустельники взимку а другогоджерела води не було. Преподобний Киріак помолився, і вмить у пустелі пройшов рясний дощ, що наповнив яму водою. За два роки до смерті преподобний Киріак повернувся в монастир і знову оселився в печері преподобного Харитона. До кінця життя праведний старець зберігав бадьорість. Перед упокоєнням преподобний Киріак закликав братію, благословив всіх і з молитвою тихо відійшов до Господа, проживши, тут на землі, 109 років.

 

 

Преподобний Феофан Милостивий

 

Преподобний Феофан був жителем Сирійського міста Гази. Він був дуже добрим і милосердним, приймав подорожніх, допомагав бідним, хворим, і все своє майно витратив на допомогу ближнім, а сам залишився убогим. Про втрату майна святи зовсім не шкодував, але на нього чекало більше випробування: він втратив здоров’я і хвороба причиняла йому великі страждання. Тіло його стало набрякати, розкладатись і смердіти. Але і це випробування преподобний терпів благодушно, за все дякуючи Богу. Коли він помирав, почалась страшна буря, і жінка його була в скорботі, що не зможе навіть поховати його, як належить. Святий втішив її: не плач, жоно, до цих пір продовжувались випробовування, але ось наступає помилування від Милосердного Бога, тому що в час моєї кончини припиниться, з волі Божої буря». Так і сталося: як тільки він передав душу Господу, настала тиша. Після смерті тіло святого Феофана повністю очистилось від ран і гною і стало благоухати, виточуючи благодатне цілюще миро.

 

Святі угодники Божі, моліть Бога за нас.

 

5 жовтня 2014 р.Б. Неділя 17-та після П’ятидесятниці.

 

Прор. Іони (VІІІ ст. до Р. Хр.). Сщмч. Фоки, єп. Синопського (117). Прп. Іони, пресвiтера (ІХ), отця свв. Феофана, творця канонiв, i Феодора, Начертанних.

Прп. Іони Яшезерського (1589 – 1592). Мч. Фоки, вертоградаря (бл. 320). Прав. Петра, колишнього митаря (VІ). Прп. Макарiя Жабинського, Білевського чудотворця.

 

 

Пророк Іона - наступник пророка Єлисея, жив у VIII ст. до Різдва Христового. Мати Іони була тією вдовою з Сарепти Сидонської, до якої під час голоду за Божим промислом прийшов пророк Ілля та чудодійно примножив борошно та олію.

Іона, у той час маленький хлопчик, захворів, а через хворобу невдовзі помер. І сказала вдова Іллі: «Що мені і тобі, людино Божа? Ти прийшов до мене нагадати мені гріхи мої і умертвити сина мого». І звернувся Ілля до Господа: «Господи, Боже мій! Нехай повернеться душа отрока цього в нього»! І почув Господь голос Іллі, і повернулася душа отрока, і він ожив.

Через деякий час Іона отримав повеління від Господа, Який послав його проповідувати покаяння нечестивим жителям міста Ниневії. Пророк відмовився виконувати волю Божу, та сівши на корабель, подався зовсім в іншу сторону. Але Господь, бажаючи напоумити раба Свого, підняв велику бурю. Жах обійняв корабельників, і вони, щоб врятувати своє життя, вирішили Іону викинути в море. Як тільки це було зроблено - буря припинилася.

Пророка Іону, що перебував у морській пучині, за Божим повелінням проковтнув кит, в якому пробув святий три дні і три ночі. Там він плакав і каявся, невпинно молячись Богові, і Господь звелів, щоб кит викинув пророка на сушу. Тоді вже Іона покірливо, завдяки Богу, пішов виконувати волю Його. І грішні жителі Ниневії покаялися, і Господь відвернув від них Свій гнів.

Книга пророка Іони входить до складу Біблії і містить пророцтва про долі ізраїльського народу, страждання Спасителя, запустіння Єрусалиму. Ісус Христос у бесіді з книжниками і фарисеями, що вимагали від Нього знамення, сказав, що їм не дасться іншого знамення, окрім знамення Іони пророка (Мф. 12, 40), тобто триденної смерті і Воскресіння Господа.

 

7 вересня 2014 р.Б. Неділя 13-та після П’ятидесятниці.

 

Перенесення мощей ап. Варфоломія (VІ). Ап. вiд 70-ох Тита, єп. Критського (І). Свтт. Варсиса i Євлогiя, єпископiв Едеських, i Протогена, єп. Карiйського, сповiдника (ІV). Свт. Мини, патр. Константинопольського (536 – 552).

 

Святий апостол Варфоломей був учнем Ісуса Христа з числа 12-ти апостолів. Через проповідування Слова Божого був схоплений невірними язичниками та розіп’ятий на хресті вниз головою, а після цього ще з живого було здерто з нього шкіру та голову йому відрубано мечем у місті Альбані (сьогодні Баку).

По смерті святого апостола, вірні взяли чесне тіло його та поклали в тому ж місті в олов’яному ковчезі; і почали відбуватися чуда від мощей апостола, бо хворі зцілялися від них та багато хто з невірних увірували в Христа.

Слуги ж диявола, жерці нечестиві та жорстокі, почувши про ті дива й навіть бачачи їх очима своїми, не тільки не пізнавали сили Божої, але запеклими в серцях своїх стали та зненавиділи чесні мощі апостола. Дійшовши до крайнього ступеня ворожнечі та люті, оці слуги диявола взяли згаданий олов’яний ковчег з мощами та кинули його в море, маючи намір потопити його. Крім того кинули в море і ще чотири ковчега з мощами інших святих мучеників: Папіяна, Лукіяна, Григорія і Акакія. Але замість того, щоб потонути в безодні морській, оці ковчеги плавали на зразок човнів по поверхні моря, носячи в собі безцінні скарби. Ковчег апостола Варфоломея, хоча і був олов’яним, але не потонув у воді, а навпаки, виявився надзвичайно легким і носився по морю посеред інших ковчегів мученицьких, як корабель, керований Богом Всесильним.

Плаваючи чудесним чином по морю, згадані ковчеги припливли до Босфору фракійського в Пропонтиди, потім пропливли через Геллеспонтску протоку, перепливли через моря Егейське й Іонійське та досягли Сицилії, залишивши Сіракузи по ліву сторону, попрямували на захід і припливли до острова Ліпарі. Тут ковчег апостола пристав до берега, а ковчеги ж інших святих мучеників, провівши апостола до Ліпарі, залишили його тут і розділилися, попрямувавши кожен, по Божественному провидінню, в свій бік. Папіянів ковчег поплив у Сицилію, Лукіянів - у Мессіні, Григоріїв – у Калабрію, Акакіїв - у місто Аскалус. Про все це було одкровення від Бога єпископові острова Ліпарі Агафонові. Цей єпископ прийшов з кліром і народом на берег морський і знайшли тут ковчег з мощами апостола Варфоломея. Всі дивувалися тому, яким чином олов’яний ковчег з мощами святого апостола, не тільки не потонув у воді, але переплив настільки далекий шлях. І прославляли всі велич Божу. Потім, взявши святий ковчег з мощами апостола, понесли його зі співом псалмів урочисто в церкву. Там від святих мощей апостола витікало миро, яке лікувало різні хвороби.

Ці мощі апостола Христового перебували на тому острові довгий час, навіть до часів царювання Феофіла іконоборця. При царюванні ж Феофіла, за допуском Божим через гріхи людські, агаряни взяли в полон острів Ліпарі. Правитель міста Беневенто, князь Сікард, давно вже чув про чудеса апостола Христового та запалав вірою до святого, тому, покликавши з міста Амалфі моряків і обіцяючи винагородити їх, він умовив їх відплисти на кораблі на острів Ліпарі і звідти привезти до нього мощі святого апостола Варфоломея. Ці мужі і принесли йому мощі. І лише тільки князь Сікард почув, що наближаються до нього мощі святого, вийшов з єпископом і багатьма людьми на кораблях в море щоб зустріти їх. Мощі внесли з почестями в місто Беневент близько 839 року і поклали у великій церкві, урочисто відсвяткувавши цю подію. З того часу було встановлено свято на честь перенесення чесних мощей святого апостола Варфоломея.

 

31 серпня 2014 р.Б. Неділя 12-та після П’ятидесятниці.

 

Мчч. Флора i Лавра (ІІІ). Мчч. Єрма, Серапіона i Полiєна (ІІ). Сщмч.

Емiлiана, єпископа, i з ним Іларiона, Діонісiя i Єрмипа (бл. 300). Свтт. Іоана (674) та Георгiя (683), патр. Константинопольських. Прп. Макарiя, iгумена Пелiкитського (бл. 830). Прп. Іоана Рильського (946).

 

 

Святі мученики Флор і Лавр були рідними братами та вірними християнами. Вони жили в II столітті у Візантії, потім переселилися до Іллірії (нині Югославія).

По ремеслу брати були каменярами (їх вчителями у цьому мистецтві були християни Прокл і Максим, від яких брати навчилися й віри та святого життя).

Правитель Іллірії Лікаон послав братів у сусідню область для будівництва язичницького храму. Святі трудилися на будівництві, роздаючи зароблені гроші жебракам, самі ж дотримувалися суворого посту й безперестанно молилися Богові. Одного разу син місцевого язичницького жерця Мамертіна необережно підійшов до будівництва і уламок каменя потрапив йому в око, сильно пошкодивши його.

Святі Флор і Лавр обнадіяли розгніваного батька, що син його отримає зцілення. Вони взяли юнака до себе і розказали йому про Христа. Юнак увірував і почав сповідувати Ісуса Христа істинним Богом, а брати помолилися над ним, і око зцілилося.

Під враженням такого Господнього чуда батько юнака також увірував у Христа.

Коли будівництво храму була закінчено, брати зібрали християн, що допомагали при будівництві, розтрощили ідолів і поставили в східній частині храму святий хрест. Всю ніч вони провели в молитві.

Дізнавшись про це, начальник області засудив до спалення колишнього жерця Мамертіна з його сином і 300 християн. Святих братів Флора і Лавра відправили до правителя Лікаона, де їх було засуджено за сповідування християнства та кинуто в порожній колодязь і засипано землею.

Через багато років святі мощі мучеників Флора і Лавра були знайдені нетлінними і перенесені до Константинополя.

 

Святі мученики Флоре і Лавре, моліть Бога за нас.

 

24 серпня 2014 р.Б. Неділя 11-та після П’ятидесятниці.

 

 

Мч. архідиякона Євпла (304). Прмчч. Феодора i Василiя Печерських, у Ближнiх печерах (1098). Прп. Федора, кн. Острозького, Печерського, у Дальнiх печерах (бл. 1438). Мц. Сусанни, дiви, i з нею Гая, єп. Римського, Гавинiя, пресвiтера, Клавдiя, Максима, Препедигни, Олександра i Куфiя (295 – 296).

 

 

Преподобномученики Феодор і Василь Печерські трудилися в ХI ст. в Ближніх печерах Києва.

Святий Феодор роздал своє багатство жебракам, віддалився в монастир і оселився у варзьській печері, сусідній з печерами преподобного Феодосія. Багато років пробув він тут в строгій стриманості. Коли ворог посіяв в ньому скорботу про розданий маєток, святий Василь утішав його: `Прошу тебе, брат Феодор, не втрачай винагороди; якщо хочеш маєток, візьми все, що є у мене`. Преподобний Феодор розкаявся і сердечно полюбив преподобного Василія, разом з яким жив в келії.

Одного дня преподобний Василь протягом трьох місяців ніс слухняність поза монастирем. Біс, прийнявши його подобу, з'явився преподобному Феодору і вказав скарби, колись приховані в печері розбійниками. Чернець хотів вже вийти з монастиря, щоб купити маєток і жити у світі. Але коли повернувся преподобний Василь, бісівська омана розкрилася. З тих пір преподобний Феодор став уважніший до себе. Щоб в неробстві не захоплюватися помислами, він поставив у себе жорно і ночами перемелював зерно. Так довгими і старанними подвигами він звільнився від пристрасті сріблолюбства. До князя Мстислава Святополковича дійшов слух, що чернець Феодор знайшов багато скарбів в печері. Він викликав до себе преподобного і велів вказати місце, де заховані цінності. Святий Феодор відповів князеві, що і справді він бачив в печері багато золота і судин, але від спокуси він разом з ченцем Василем зарив їх, а Бог відняв у нього пам'ять, де воно приховане. Не повіривши святому, князь наказав замучити його до смерті. Святого Феодора побили так, що вся волосяниця його була змочена в крові, потім його повісили донизу головою, розклавши під ним вогнище.

У п'яному стані князь повелів катувати і святого Василія, а потім сам вбив його стрілою. Вмираючи, преподобномученик Василь кинув стрілу до ніг князя Мстислава і передбачив, що скоро він сам буде смертельно уражений нею. Пророкування виконалося: 15 липня 1099 року на стіні Володимирської фортеці князь Мстислав під час міжусобної війни з Давидом Ігоровичем був несподівано, крізь отвір дошки, уражений стрілою в груди. Взнавши свою стрілу, князь сказав: `Вмираю за преподобномучеников Василя і Феодора`і в наступну ніч помер.

 

Святі преподобномученики Федоре і Василіє і всі святі, моліть Бога за нас.

 

Яндекс.Метрика