narrow default width wide

Breadcrumbs

15 вересня 2013 р. Пам'ять преподобних Антонія (1073) та Феодосія (1074) Печерських (неділя 12-та по П’ятдесятниці).

 

Засновник Києво-печерської лаври святий Антоній народився на початку XI століття в місті Любечі (поблизу Чернігова) і в хрещенні був названий Антипою. З юних років він відчув потяг до вищого духовного життя і наважився йти на Афон. В одній з обителей Афона він прийняв постриг і почав усамітнене життя в печері біля цього монастиря, яку досі показують. Коли він здобув у своїх подвигах духовну досвідченість, ігумен дав йому послух, щоб він йшов на Русь і насадив чернецтво в цій новопросвіченій християнській країні. Антоній покорився. Коли преподобний Антоній прийшов до Києва, тут було вже декілька монастирів, заснованих за бажанням князів греками. Але святий Антоній не обрав жодного з них, оселився в двосажневій печері, викопаній пресвітером Іларіоном. Це було в 1051 р. Тут святий Антоній продовжував подвиги суворого чернечого життя, якими славився на Афоні: їжею його були чорний хліб через день і вода в дуже помірній кількості. Незабаром слава про нього рознеслася не лише по Києву, але і по інших руських містах. Багато хто приходив до нього за духовною порадою і благословенням. Деякі стали проситися до нього на проживання. Першим був прийнятий Никон, саном ієрей, другим преподобний Феодосій.

Преподобний Феодосій провів свою молодість в Курську, де жили його батьки. З ранніх років він виявив благочестивий настрій духу: щодня він бував у храмі, старанно читав слово Боже, відрізнявся скромністю, упокорюванням та іншими чеснотами. Дізнавшись, що в храмі іноді не служать літургію через нестачу просфор, він вирішив сам зайнятися цією справою: купував пшеницю, своїми руками молов і випечені просфори приносив в церкву.

За ці подвиги він терпів багато прикрощів від матері, яка гаряче його любила, але не співчувала його прагненням. Почувши одного дня в церкві слова Господні: «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, недостойний Мене» (Мф. 10: 37), він наважився залишити і матір (батько вже помер), і рідне місто і з'явився в Київ до преподобного Антонія. «Чи бачиш чадо, – запитав його Антоній, – що печера моя скромна і тісна?» – «Сам Бог привів мене до тебе, – відповів Феодосій, – виконуватиму те, що ти мені накажеш».

Коли число сподвижників преп. Антонія зросло до 12, він віддалився на сусідню гору, вирив собі тут печеру і став трудитися в затворі. Феодосій залишився на колишньому місці; скоро він був обраний братією в ігумена і почав старатися про установу правильного спільножительства за уставом цареградського Студійського монастиря. Головні риси заснованого ним спільножительства були наступні: усе майно в братії має бути спільне, час проводився в безперестанних працях; праці розділялися по силі кожного ігуменом; кожна справа починалася молитвою і благословенням старшого; помисли відкривалися ігуменові, який був істинним керівником усіх до спасіння. Преподобний Феодосій часто обходив келії і спостерігав, чи немає у кого чого зайвого, і чим займається братія. Часто і вночі він приходив до дверей келій і, якщо було чути розмову двох або трьох ченців, що зійшлися разом, то ударяв жезлом в двері, а ранком викривав винних. Сам преподобний був у всьому прикладом для братії: носив воду, рубав дрова, працював в пекарні, носив найпростіший одяг, раніше за всіх приходив до церкви, і на монастирські роботи. Окрім аскетичних подвигів, преп. Феодосій відрізнявся великим милосердям до бідних і любов'ю до духовної освіти і прагнув розташувати до них і свою братію. В обителі він влаштував особливий будинок для проживання убогих, сліпих, розслаблених і на утримування їх виділяв десяту долю монастирських прибутків. Крім того, щосуботи посилав цілий віз хліба ув'язненим.

З творів преподобного Феодосія відомі: два повчання до народу, десять повчань до ченців, два послання до великого князя Ізяслава і дві молитви.

Заснована преподобним Антонієм і влаштована преподобним Феодосієм Києво-Печерська обитель зробилася зразком для інших монастирів і мала велике значення для розвитку Української церкви. З її стін виходили знамениті архіпастирі, ревні проповідники віри. Тому, звернімося ж до Них всім серцем:


«Святі преподобні отці наші Кієво-Печерські, моліть Бога за нас»!

 

8 вересня 2013 р.Б. Стрiтення Вишгородської (Володимирської) iкони Пресвятої Богородицi (неділя 11-та по П’ятдесятниці).

 

Володимирська (Вишгородська) ікона Божої Матері написана євангелістом Лукою на дошці від столу, за яким був за трапезою Спаситель з Пречистою Матір'ю і праведним Йосифом Обручником. Божа Мати, побачивши цей образ, промовила: "Віднині ублажатимуть Мене всі роди Благодать Народженого від Мене і Моя з цією іконою нехай буде" …

У 1131 році ікона була надіслана на Русь з Константинополя святому князеві Мстиславу († 1132, пам'ять 15 квітня) і була поставлена в Дівочому монастирі Вишгорода - давнього удільного міста святої рівноапостольної великої княгині Ольги. Саме тому ця ікона в українській традиції має назву Вишгородська .

Син Юрія Долгорукого святий Андрій Боголюбський у 1155 році приніс ікону у Володимир і помістив у спорудженому ним знаменитому Успенському соборі. З того часу ікона отримала назву Володимирської. В 1395 році ікону вперше принесли в Москву. Так благословенням Божої Матері скріпилися духовні узи Візантії і Русі - через Київ, Володимир і Москву.

Вшанування Володимирської (Вишгородської) ікони Пресвятої Богородиці відбувається кілька разів на рік (21 травня, 23 червня, 26 серпня). Найбільш урочисте святкування відбувається 26 серпня / 8 вересня, встановлене на честь стрітення Володимирської ікони при перенесенні її з Володимира до Москви. В 1395 році страшний завойовник хан Тамерлан (Темир-Аксак) досягнувши меж рязанських, взяв місто Єлець і, прямуючи до Москви, наблизився до берегів Дону. Великий князь Василій Дмитрович вийшов з військом до Коломни і зупинився на березі Оки. Він молився святителям Московським і преподобному Сергію за порятунок Вітчизни і написав митрополитові Московському, святителеві Кипріану, щоб розпочатий Успенський піст був присвячений посиленим молитвам про помилування й покаяння. У Володимир, де перебувала прославлена чудотворна ікона, було надіслано духовенство. Після літургії і молебню у свято Успіння Пресвятої Богородиці духівництво прийняло ікону та із хресним ходом понесло її до Москви. Незліченна безліч народу по обидва боки дороги, стоячи на колінах, благала: "Матір Божа, спаси землю Руську" У той самий час, коли мешканці Москви зустрічали ікону на Кучкова поле, Тамерлан спав у своєму наметі. Раптом він побачив у сні велику гору, з вершини якої до нього йшли святителі із золотими жезлами, а над ними в променистому сяйві з'явилася Велична Дружина. Вона звеліла йому залишити межі Росії. Прокинувшись у трепеті, Тамерлан запитав про значення видіння. Знаючі відповіли, що сяюча Дружина є Матір Божа, велика Захисниця християн. Тоді Тамерлан дав наказ полкам йти назад. На згадку чудесного порятунку від Тамерлана на Кучковому полі, де була зустрінута ікона, побудували Стрітенський монастир, а на 26 серпня було встановлено святкування на честь стрітення Володимирської ікони Пресвятої Богородиці.

Вишгородська ікона по особливому вшановується Православною Церквою. Тож і ми звертаймось до Неї словами цієї молитви:

 

До кого вдамося, Владичице?

До кого припадемо у скорботі нашій, якщо не до Тебе, Царице Небесна?

Хто плач наш і зітхання прийме, якщо не Ти, Пренепорочна, Надіє християн і Пристановище нам, грішним?

Хто перевершить Тебе у милості?

Прихили слух Твій до нас, Владичице, Мати Бога нашого, і не відкинь тих, що потребують допомоги Твоєї: почуй стогін наш, підкріпи нас, грішних, врозуми і навчи, Царице Небесна, і не відступи від нас, рабів Твоїх, Владичице, за нарікання наше, але будь нам Матір’ю й Заступницею, і передай нас милостивому покрову Сина Твого.

Влаштуй нашу долю, як Сама зволиш, і приведи нас, грішних, до тихого й мирного життя, щоб, оплакуючи гріхи наші, ми раділи з Тобою завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Амінь.

 

1 вересня 2013 р.Б. Мч. Андрiя Стратилата i з ним 2593 мученикiв (284–305) (неділя десята по П’ятдесятниці).

 

Мученик Андрій Стратилат був воєначальником в римських військах за правління імператора Максиміана (284-305). За його хоробрість, непереможність і справедливість святий був улюбленцем в римських військах. Коли численне перське військо вторглося в сірійські межі, правитель Антіох доручив святому Андрію керівництво римськими військами, давши йому титул "Стратилат", тобто головнокомандуючий.

Святий Андрій вибрав собі невеликий загін хоробрих воїнів і виступив назустріч супротивнику. Його воїни були язичниками. Сам святий Андрій ще не приймав Хрещення, але увірував в Ісуса Христа. Перед битвою він переконував воїнів, що язичницькі боги - біси і допомоги в битві надати не можуть. Він проповідував їм Ісуса Христа, всесильного Бога Неба і землі, що подає допомогу всім віруючим в Нього. Воїни пішли на бій, закликаючи на допомогу Спасителя. Невеликий загін спричинив втечу численного війська персів. Святий Андрій повернувся з походу зі славою, здобувши повну перемогу.

Але заздрісники донесли правителеві Антіоху, що він - християнин, який навернув у свою віру підлеглих воїнів. Святий Андрій був викликаний на суд, і там він підтвердив свою віру в Христа. За це його піддали тортурам. Він сам ліг на розпечене мідне ложе, і, як тільки звернувся за допомогою до Господа, ложе охололо. Воїнів розіп'яли на деревах, але жоден з них не відрікся від Христа. Заточивши святих до в'язниць, Антіох послав донесення імператору, не наважуючись сам віддати на смерть прославленого переможця. Імператор знав, як військо любило святого Андрія, і, побоюючись обурення, послав наказ звільнити мучеників, а таємно велів під будь-яким приводом стратити кожного нарізно.

Звільнившись, святий Андрій разом з дружиною воїнів прийшов у місто Тарс. Там їх хрестив місцевий єпископ Петро і єпископ Верійський Нон. Потім воїни перейшли в місцевість Таксанати. Антіох написав листа передавши намісникові Килікійської області Селевку, щоб той під виглядом погоні за дружиною святого Андрія, як такої що втратила прапори наздогнав їх і повбивав. Селевк наздогнав мучеників, що зупинилися в ущелинах гори Тавра, де їм за об'явленням належало постраждати.

Святий Андрій, називаючи воїнів своїми братами та дітьми, закликав їх не боятися смерті. Він молився за всіх, хто буде шанувати їх пам'ять, і просив Господа послати людям цілюще джерело на місці, де проллється їх кров. Під час цієї молитви беззбройні мученики були усечені мечами († бл. 302). В ту ж мить із землі забило джерело. Єпископи Петро і Нон, які з кліриками таємно слідували за дружиною святого Андрія, поховали їх тіла. Один з кліриків, з давнього часу страждав від злого духа, напився з джерела води і відразу зцілився. Поголос про це рознісся серед навколишніх жителів, і вони стали приходити до джерела, та й, за молитвами святого Андрія і постраждалих з ним 2593 мучеників, отримували благодатну допомогу від Бога.

Святі Угодники Божі, моліть Бога за нас. Амінь.

 

25 серпня 2013 р. Б. Мчч. Фотiя i Аникити та багатьох з ними (305–306) (неділя 9-та по П’ятдесятниці).

 

 

 

Мученики Аникита і Фотій (його племінник) були родом з Нікомидії. Аникита, який був військовим, критикував імператора Діоклетіана (284-305), який встановив на міській площі знаряддя страти, щоб залякати християн.

Розгніваний імператор наказав мучити святого, а потім кинути його на поживу звірям. Але лев не заподіяв шкоди святому чоловікові. Раптово почалося сильний землетрус, внаслідок якого впало капище Геркулеса, і під проваленим міським муром загинуло багато язичників. Кат, який підняв меч щоб відсікти голову святому, сам упав непритомний. Святого Аникити стали колесувати і палити вогнем, але колесо зупинилося, а вогонь погас. тоді мученика кинули в казан з киплячим оловом, але олово охололо.

Так Господь зберігав Свого раба для утвердження багатьох. Племінник мученика, святий Фотій, вітав страждальця і, звернувшись до царя, зауважив: "твої боги - ніщо!" Меч, піднятий над новим сповідником, вразив самого ката. Мучеників посадили у в'язницю.

Через три дні Діоклітіан став умовляти їх: "Поклоніться нашим богам, і я прославлю і збагачу вас". Мученики відповіли: "Загинь ти зі своєю славою і багатством!". Тоді їх прив'язали за ноги до диких коней, але святі, ковзаючись по землі, залишалися неушкодженими.

Не постраждали вони і в дуже жаркій лазні, яка розвалилася. Нарешті Діоклітіан велів розпалити величезну піч, і безліч християн, натхнених подвигами святих Фотія і Аникити, самі ступили в неї зі словами: "Ми християни!" Всі вони померли з молитвою на вустах. Тіла святих Аникити і Фотія не постраждали від вогню, навіть волосся залишилися цілі. Бачачи це, багато хто з язичників увірували в Христа.

 

19 серпня 2013 р.Б. Преображення Господнє

 

 

Преображення Ісуса Христа – це двонадесяте свято. Усі три синоптичних Євангелія містять подібні описи Перетворення Господня (Матвій 17:1; Марко 9:2; Лука 9:28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день воскреснути, Він завів трьох апостолів — Петра, Якова й Івана на гору Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просяяло, як сонце, одяг зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з’явою старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його близький відхід. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».

Святкуванням Преображення Церква сповідує поєднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Іоанна Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Іоанна Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.

Святкування Преображення триває 9 днів, з 5 (18) по 13 (26) серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаки, виноград, яблука). Тому в народі цей день називають другим, або яблучним спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини – повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

Яндекс.Метрика