narrow default width wide

Breadcrumbs

28 липня 2017 р.Б. День пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, у Святому Хрещенні Василія (1015). 1029 річчя хрещення Київської Русі.

 

 

28 липня Православна церква вшановує пам'ять святого рівноапостольного князя Володимира.

Євангеліє Христове було проповідане в наших землях святим апостолом Андрієм ще в першому столітті нової ери, але державною релігією християнство стало лише в Х столітті, за святого князя Володимира.

Церква порівнює князя Володимира з апостолом Павлом. Обидва вони спочатку були ревними противниками Христа. Савл гонив християн. Князь Володимир був ідолопоклонником. Савл і Володимир були духовними сліпцями, бо вони не бачили істини Христової. Тому Господь послав обом сліпоту тілесну. Темрява розкрила їм духовні очі, щоб вони побачили Світло Христове.

Благодать Божа, а не щось інше, переродила і Савла, і Володимира. Савл став великим апостолом Павлом, який потрудився у проповіді Євангелія більше за всіх інших апостолів. Він проніс світло Христової віри від Сходу до Заходу Римської імперії. А князь Володимир Київську Русь, що кланялася могильним богам, зробив християнською.

Не випадково пізніше в одному із своїх послань апостол Павло написав такі слова Христа Спасителя: "Сила Моя в немочі виявляється".

До прийняття християнства і Савл, і Володимир були грішниками. Савл був серед убивць християн, а Володимир - великим сластолюбцем. Благодать Божа переродила їх: вона чорне зробила білим як сніг, а грішне - святим.

Тому ми шануємо нашого просвітителя - святого князя Володимира. Він не тільки спас свою душу, але і народ свій привів до Христа. Апостол Павло бачив Христа, коли Він явився йому на дорозі до Дамаска, а князь Володимир не бачив нашого Спасителя, тому Господь залучив його до блаженних. Адже Він сказав: "Блаженні ті, що не бачили Мене і увірували".

Там, де йде боротьба між добром і злом; там, де вирують пристрасті, де християнство стикається з язичництвом; там, де боротьба стає трагічною і страшною, - Господь завжди посилає людину мужню, яка приводить свій народ до Бога. Такою мужньою людиною був святий великий князь Володимир. Його подвиг свята Церква порівнює з трудами апостолів, з цієї причини називає його рівноапостольним.

Апостол Павло в одному із своїх послань говорить: "Поминайте наставників ваших, які відкрили вам тайни віри". І ось сьогодні ми згадуємо святого великого князя Володимира і звертаємося до нього з молитвою, щоб він благав Бога за свій народ, за нашу Україну, яка потребує допомоги Божої.

Величаємо тебе, святий рівноапостольний великий княже Володимире, і шануємо святу пам’ять твою, ідолів ти знищив і всю нашу землю святим хрещенням просвітив.

Святий княже Володимире, прийди і подивись на твій знедолений народ і на засновану тобою Церкву, яка нині розділена, і твоїми молитвами перед Престолом Божим допоможи нам. Благаємо премилосердний Боже, нам єдність подай!

Амінь!

Цього дня святкує престольне свято Свято-Володимирська парафія Української Автокефальної Православної Церкви.

23 липня 2017 р. Б. Неділя 7-ма після П’ятидесятниці. Пам’ять свв. отців шістьох Вселенcьких Соборів.

 

 

Церква скликала Собор, коли було потрібно дозволити небудь спірне питання або проблему, виробити певний загальний підхід або бачення. На Вселенські собори з'їжджалися єпископи і представники всіх церков. Постанови, прийняті на Соборі записувалися в Книгу Канонів (Правил) та згодом приймалися церквою в якості вчення.

Попередником Вселенських соборів став Апостольський собор, скликаний апостолами в 51 році і позначений в Біблії (Діяння 15:1 — 29).

Православною Церквою визнані сім святих Вселенських Соборів:

— Нікейський I — 325 рік, проти єресі Арія

— Константинопольський I — 381 рік, проти єресі Македонія

— Ефеський — 431 рік, проти єресі Несторія

— Халкідонський — 451 рік, проти єресі монофізитів

— Константинопольський II — 553 рік, «Про трьох главах»

— Константинопольський III — 680-681 роки, проти єресі монофелітів

— Нікейський II — 787 рік, проти єресі іконоборців.

А літургійне святкування святим отцям шести Соборів пояснюється тим, що сьомий Вселенський Собор був покликаний таким на Помісному Константинопольському Соборі в 879-880 роках, тоді як кожен із шести був затверджений Вселенським на наступному за ним.

Сенс особливого шанування святих отців Вселенських Соборів полягає в тому, що тільки Собори володіли даром виносити непогрішні і «для всіх корисні» визначення в області християнської віри і церковного благочестя в кризові моменти церковної історії.

 

Препрославлений Ти, Христе Боже наш, що світила на землі – отців наших оснував Ти, і ними до істинної віри наставив нас, вельми милосердний, слава Тобі!

 

12 липня 2017 р.Б. CВВ. СЛАВНИХ І ВСЕХВАЛЬНИХ ПЕРВОВЕРХОВНИХ АПП. ПЕТРА І ПАВЛА.

 

12 липня православна церква святкує День славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла. Цього дня закінчується Петрів піст.

Апостол Петро - уродженець міста Вифсаїди, брат апостола Андрія, жив зі своїм сімейством в Капернаумі і займався рибальством. Звали його Симоном, а ім'я Петро (що означає камінь) він отримав від Ісуса Христа. Життя Петра висвітлене в Євангельському оповіданні більше інших апостолів тому, що він увесь час знаходився поряд з Христом, особливо сильно був прив'язаний до нього. Він перший беззастережно вірить в Божественне послання Господа. За це він був удостоєний особливої близькості до Господа.

Христос, затвердивши Петра в апостольському званні, триразово повторив: "Паси овець Моїх". І Петро став одним з найсміливіших проповідників Євангелія. Вже в день П'ятидесятниці він обернув в Христову віру спочатку 5000, а потім ще 3000 чоловік.

Петро прославився багатьма зціленнями, а в Іоппії воскресив з мертвих Тавіфу, безтрепетно свідчив про Христа перед начальниками іудейськими і судом синедріону, був двічі заточений в темниці, прирікався на смерть, але після дивних звільнень ангелом не залишав свого проповідницького подвигу. Він побував в різних країнах Сходу і Заходу і, нарешті, мученицьки помер в Римі приблизно в 57 році. Засуджений до розп'яття на хресті він попросив розіпнути його вниз головою, вважаючи себе негідним померти, як Господь.

Апостол Павло носив ім'я Савл, що означає той, що "випросив", "вимолив", і тільки через деякий час після звернення до Христа став називатися Павлом. Він був родом з Тарсу, жителі якого користувалися правами римських громадян. Виховувався при Гамаліїлі, відомому іудейському законовчителі того часу. Савл виріс несамовитим захисником вітчизняного закону і батьківських надбань. Євангельська проповідь апостолів викликала його гаряче обурення і він став одним з головних їх гонителів.

Апостол Павло, як і апостол Петро, багато потрудився в поширенні Христової віри і справедливо шанується разом з ним "стовпом" Церкви Христової і первоверховним апостолом. Вони обоє мученицькі померли в Римі при імператорові Нероні, і їх пам'ять святкується в один день.

 

Величаємо вас, апостоли Христові, первоверховні Петре і Павле, ви весь світ ученням своїм просвітили і всі краї землі до Христа привели.

 

Святі первоверховні апостоли, Петре і Павле, моліть Бога за нас!

7 липня 2017 р.Б. РІЗДВО ЧЕСНОГО СЛАВНОГО ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧІ ТА ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАНА.

 

 

7 липня християни святкують Різдво святого Івана Хрестителя – найбільше з усіх свят на його честь.

Саме про нього Господь сказав, «що серед усіх народжених не поставало більшого пророка, ніж він».

Іван Хреститель був сином священика Захарії (з роду Аарона) і праведної Єлизавети (з роду царя Давида), родички Пресвятої Богородиці. Коли його батьки були в похилому віці й уже не сподівалися на потомство, він був посланий Богом, аби приготувати Ізраїль до приходу Месії.

Його батьки жили біля Хеврону, на південь від Єрусалиму. По материнській лінії Іван Хреститель є родичем Господа Ісуса Христа і народився на шість місяців раніше Господа.

Як оповідає Євангеліст Лука, архангел Гавриїл, з'явившись його батькові Захарії у храмі, сповістив про народження в того сина. І ось у благочестивого подружжя, до старості позбавленого дітей, нарешті народжується син, якого вони випросили в Бога.

Саме Бог зберіг його від смерті серед тисяч убитих немовлят у Віфлеємі та околицях. Ріс святий Іван у дикій пустелі, готуючи себе до великого служіння суворим життям – постом і молитвою. Носив грубий одяг, підперезаний шкіряним поясом, і харчувався диким медом та сараною. Він залишався пустельником доти, поки Господь не призвав його в тридцятирічному віці до проповіді серед народу.

Іван Хреститель розпочинає свою проповідь у жовтні в Ювілейний, п'ятнадцятий рік Імператора Тиверія (27 р. н.е.). Підкоряючись Божому покликанню, пророк Іван з'явився на берегах Йордану, щоб приготувати народ до прийняття очікуваного Месії. До ріки перед святом очищення у великій кількості сходився народ для релігійних омивань. Тут і звернувся до них Іван, проповідуючи покаяння та хрещення на відпущення гріхів.

Сутність його проповіді полягала в тому, що перш, ніж одержати зовнішнє омивання, люди повинні очиститись духовно, і в такий спосіб приготувати себе до прийняття Благої Звістки Месії (Євангелія Христового).

Нарешті, коли очікування Месії досягло найвищого ступеня, прийшов до Івана хреститися і Сам Спаситель світу, Господь Ісус Христос. Хрещення Христа cупроводжувалося дивом – сходженням Святого Духа у вигляді голуба та голосом Бога Отця з неба: «Цей є Син Мій улюблений...»

Одержавши одкровення про Ісуса Христа, пророк Іван сказав народові про Нього: «Ось Агнець Божий, який бере на Себе гріхи світу». Почувши це, двоє з учнів Івана приєдналися до Ісуса Христа. Це були майбутні апостоли Андрій (Первозваний) та Іван (Богослов).

Хрещенням Спасителя святитель Іван завершив своє пророче служіння.

Він безбоязно та суворо викривав пороки як простих людей, так і сильних світу цього – царя Ірода Антипу (правителя Галілеї, сина Ірода Великого) за те, що, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, той блудно жив із Іродіадою, дружиною свого брата Пилипа. За це пророк потрапив до в’язниці.

У день свого народження Ірод влаштував бенкет, на який з'їхалося багато знатних гостей. Соломія, дочка блудної Іродіади, своїм танцем під час бенкету до того догодила Іродові та гостям, що цар із клятвою обіцяв їй дати все, чого не попросить вона, навіть половину свого царства. Танцівниця, за порадою матері, негайно ж попросила дати їй на блюді голову Івана Хрестителя. Ірод боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше поважав і слухався. Боявся він і народу, який любив святого Предтечу. Засмучений від такого прохання, він, одначе, не зміг порушити дану ним при гостях клятву і послав стражника в темницю, який відтяв Івану голову, віддав її Соломії, а та віднесла голову матері.

Іродіада попроколювала язик пророка голкою і закопала його святу голову в нечистому місці. Але благочестива Іоанна, дружина домоправителя Ірода Хузи, поховала святу голову Івана Хрестителя на Елеонській горі, де в Ірода була власна ділянка землі. Святе тіло Івана Хрестителя взяли тієї ж ночі його учні й поховали у Севастії, там, де відбулося злодіяння. Після вбивства святого Івана Хрестителя Ірод продовжував правити ще певний час. (Саме Понтій Пілат посилав до нього зв'язаного Ісуса Христа, над Яким той насміявся).

Суд Божий відбувся над Іродом, Іродіадою і Соломією ще при їхньому земному житті. Соломія, переходячи взимку ріку Сикоріс, провалилася під лід. Лід затиснув її так, що вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно тому, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, безпомічно смикалася в крижаній воді. Зрештою гострий лід перетнув шию. Труп її не було знайдено, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм голову святого Івана Предтечі. Аравійський цар Арефа в помсту за безчестя своєї дочки пішов війною проти Ірода. Зазнавши поразки, Ірод піддався гніву римського імператора Кая Калігули (37-41) і був разом з Іродіадою засланий в ув'язнення.

Іван Хреститель, якого називають Предтечею, своїм суворим способом життя дав взірцевий приклад богопосвятного життя. Він закликав людей до покаяння, кажучи: "Слідом за мною іде сильніший від мене, що Йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця Його сандалів. Я вас хрестив водою, а Він хреститиме Святим Духом" (Мк. 1, 7-8).

За Божим об'явленням два монахи віднайшли чесну голову Івана Хрестителя. Це було першим віднайденням Його голови.

Потім монахи передали її на зберігання вбогому гончареві. Врешті цей скарб один єретицький священик залишив у печері в Емесі. Згодом у тій печері поселилися правовірні ченці. Їхньому ігуменові Маркелові уві сні з’явився св. Іван і сказав: "Бог дарує вам мене", вказавши, де шукати голову. Так відбулося друге віднайдення голови св. Івана Хрестителя.

Серед інших святих Іван Хреститель має найбільшу пошану – протягом церковного року на його честь святкується цілих шість дат. Свято зачаття, різдва, усікновення голови, перше і друге знайдення голови, третє знайдення голови і собор після празника Богоявлення.

 

Святий Чесний, Славний Пророче, Предтече та Хрестителю Господній Іоане, моли Бога про нас!

2 липня 2017 р.Б. Неділя 4-та після П'ятдесятниці.

 

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні ми переживаємо 4-ту Неділю після П’ятидесятниці. Кожної Неділі на Святій Літургії читається уривок Євангелія, який має за мету навчити нас християнськох чеснот, за допомогою яких ми б проводили Боговгодне життя.

У четверту неділю після засланні Святого Духа читається 25 зачало від Матфея ( 8, 5-13.), в якому розповідається про римського сотника, який звернувся до Христа з проханням уздоровити його слугу.

Чого ж навчає нас сьогоднішнє Євангеліє? Перш за все хочеться звернути увагу на два моменти сьогоднішнього Євангельського зачала: спершу сотник благає за свого раба і друге – що він просить Спасителя не входити до його оселі.

Отже, сотник звертається до Христа – людина звертається до Бога, тобто це звернення ми можемо називати одним словом – молитва. Сьогодні Церквою нам пропонується зразок молитви, яка була не тільки вислухана, але й задоволена. Що ж стало причиною такої прихильності Господа до цієї молитви? Може високий чин цієї людини, велика влада, чи може заможність? На це запитання відповідь дав Сам Господь: «і в Ізраїлі Я не знайшов такої віри». Отже віра сотника, віра, яка здивувала Самого Господа.

Але що ж зробило віру цього воєначальника такою унікальною, що немає навіть у Богомобраному народі? Як би це не дивно звучало - це прохання воєначальника не приходити до нього в дім, а вірніше сказати чеснота, через яку він це просив.

Римський сотник каже, обґрунтовуючи своє прохання: «я недостойний, щоб Ти увійшов у мій дім.» І далі: «Я людина підвладна, але, маючи у себе в підпорядкуванні воїнів, кажу одному: Іди, і йде; і другому: Прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби те, і робить». Тобто сотник показав, що підлеглі слухаються його беззаперечно - але тут влада Божественна, і він свою владу складає та визнає, що вона ніщо в порівнянні з тією, яку має Син Божий. Тобто будучи людиною, яка має величезні можливості він упокорює себе не тільки перед Богом, але й перед іншими людьми.

Відвідуючи Храм Божий протягом року ми можемо пригадати ще один Євангелький уривок, де люди також просять Спасителя не заходити в їхнє поселення, а саме коли Господь зцілив одного біснуватого і дозволив бісам увійти в стадо свиней, які потім кинулися з кручі в воду. В чому різниця між двома випадками? В першому випадку це глибоке смирення, а в другому –небажання змінити закоренілий гріховній спосіб життя.

Отже, сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про чесноту смирення, яка зробила віру живою, а молитву діяльною. Як сіль надає смаку їжі, так смирення надає силу чеснотам, без чого всі наші духовні подвиги та зусилля стають марними.

Дуже часто стається так, що ми стоїмо у Храмі, виконуємо "зовнішні" обов'язки та приписи поведінки в церкві, але далекі від того, щоб свідчити глибоку віру в Бога своїм життям. Тобто ми можемо відвідувати церковні служби, поститися і молитися у визначений час, але якщо не має смирення і глибокої покори, тоді наша віра стає гордістю і в своїй фарисейській шанобливості людина починає вихвалятися власне людськими, зовнішніми досягненнями.
Послухаймо що про це каже Святий Іоан Золотоустий: «З покорою ніщо не може зрівнятися. Тому Христос розпочав від неї науку про блаженства. Він поставив покору на першому місці. Без неї не можливо осягнути спасіння. Хоча б хтось постив, молився, давав милостиню, але коли це робиться з гордості і немає покори, то все розпадеться і загине, а коли робиться з покорою, то воно бажане, любе та благонадійне».

Отож, із сьогоднішнього Євангельського зачала ми можемо навчитися, що для того щоб наша молитва була вислухана нам не потрібно вправлятися в красномовстві чи мати високій соціальній статус, але свою віру сполучити з покорою, яка є фундаментом християнського життя.

Тому просімо у Господа, щоб допомагав нам надбати цю чесноту і тим самим успадкувати вічне життя. Слава навіки Богу! Амінь.

 

Яндекс.Метрика