narrow default width wide

Breadcrumbs

12 квітня 2020 року Божого. Вербна неділя. Вхід Господній у Єрусалим

 

 

«Радій від радості дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і на молодому ослі, сині ослиці» (Зах. 9. 9).

 

Цими словами пророк Захарія за 500 років до Різдва Христового передрік торжественний вхід в Єрусалим Господа Ісуса Христа – подію, яка сьогодні вшановується нами.

Свято Входу Господнього в Єрусалим, яке ми святкуємо за тиждень до Світлого Христового Воскресіння, Пасхи Христової, це – свято Божественного торжества.

В цей день все місто Єрусалим заворушилось – повіствує нам євангеліст Матфей, народ поспішав назустріч Христу, який прямував в Єрусалим. Люди розстеляли свій одяг на дорозі, різали гілки з дерев і стелили, виголошуючи: "Осанна Синові Давидовому! Благословен Грядущий в ім'я Господнє! Осанна у вишніх!”. Наступило незвичайне просвітлення. Здавалося, весь народ Єрусалимський впізнав у Ньому Христа й Бога, Який творить чудеса, воскрешає мертвих. Народ тріумфував.

Хвилини такого прозріння яке відбулося у єрусалимлян незадовго до Христової Пасхи, бувають і в кожного із нас. Раптом усе стає таким зрозумілим - і буття Боже, і безсмертя людської душі... Що ж може викликати таке почуття, таке високе прозріння і просвітлення? - Краса Божественного Всесвіту, мудрість і закономірність у всьому, успіх чи невдача, радість чи горе, щастя чи нещастя?

На темному небосхилі нашої свідомості, яку так часто покривають хмари житейської суєти і дріб'язкових турбот, наступає раптом прояснення, і людина співає "Осанна".

Єрусалимський радіючий народ, який сьогодні виголошує Христу: "Осанна! Благословен, Хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїлів!", вже через кілька днів буде кричати: "Розіпни, розіпни Його!". Це ж, на жаль, відбувається і з нами. Змінюється швидко наш настрій, а з ним втрачається й просвітлення. Єрусалимляни швидко забули радісне "осанна" й почали вимагати смерті Невинного. Ще чути вигуки вітання і радісного "осанна", а Юда задумує зрадити Христа, продати свого Вчителя.

Своїми гріхами і беззаконнями, неправдою і нечистотою люди кожен раз зраджують Бога і вимагають Його нових страждань і нового розп'яття.

Зустрічаючи нині вірою, серцем і душею грядущого на закоління Божественного Агнця, пам'ятаймо, що в наших серцях живе "осанна", даймо можливість розвиватися цьому стану на славу Божу і для нашого спасіння. Коли ж нас мучить лють, роздратування, заздрість, зневіра чи туга, - згадаймо, що в Христі наше просвітлення і напоумлення.

Свято Входу Господнього в Єрусалим це свято торжества і радості, але ж це і початок Страстей Господніх, початок того великого нерозуміння людського, неповинною жертвою якого став Господь наш Ісус Христос. Жителі Єрусалиму хотіли бачити в Ньому земного Царя і Владику, але Його царство і володарювання – нескінченне, навічно, для всіх народів і поколінь. Вони хотіли бачити в Ньому визволителя Ізраїля, а Він прийшов звільнити весь світ від гріха й смерті. Він - сама вічність. Він іде через віки, творить велике й божественне Благо людині, яка осягне це і стає спадкоємцем Христових дарів.

Погано тому, хто не сприймає цього, хто далекий від того, бо той сам себе робить убогим.

Дитяча невинність, вказуючи на яку Христос говорив: "Таких є Царство небесне", зачарована його Божественною красою посилає йому щиру хвалу: "Осанна синові Давидовому...". Будемо ж і ми подібні на цих дітей сьогодні і завтра і завжди.

Христа, який входив в Єрусалим, люди зустрічали з пальмовими гілками як царя і переможця, що вертався з перемогою, перемогою над смертю. Їх зрізали з дерев і кидали до ніг Господа, постилаючи своїм одягом.

Пізніше утвердилася традиція цього дня з гілками верби приходити до храму. Тому і неділя ця стала називатися Вербною неділею. На Русі пальми ніколи не росли, і люди замість пальмових гілок приносили до храму вербу – дерево, яке раніше від інших прокидається після зимового сну. Після Вербної неділі починається Страсний тиждень – останній підготовчий до свята Пасхи.

Народ Ізраїльський хотів бачити свого Месію в силі і славі. Тож Ісус Христос воскресенням Лазаря і своїм тріумфальним в'їздом до Єрусалима довів свою силу і славу. Прилюдно показав, що Він не тільки пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого тріюмфального походу Єрусалим уже давно не бачив. Це підкреслює святий євангелист Матфей: "І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе місто, питаючи: "Хто це такий?" Народ же казав: "Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї" (21, 10-11).

Пройдемо ж і ми зі смиренням і сокрушенним серцем за Ісусом Христом через ці дні і події страстей Господніх, що наступають. Співстраждатимемо Людині і Богу під час Його Хресної дороги. Нехай беруть в цьому участь наш розум, наше серце, наша душа, бо співчуття, спільне розп'яття і смерть з Христом, обов'язково приведуть до воскресіння з Ним.

 

Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас.


11 квітня 2020 року Божого. Лазарева субота, Великий піст. Воскресіння правденого Лазаря

 

 

Праведний Лазар, брат Марфи та Марії, жив у Віфанії, неподалік від Єрусалиму. Христос часто відвідував будинок Лазаря, якого дуже любив та називав його Своїм другом (Ін. 11:3; 11:11).

Коли Лазар захворів, сестри послали до Ісуса. Але Він не прийшов, сказавши, що «ця хвороба не на смерть, а на славу Божу». Минуло два дні. Христос повідомив учням, що Лазар помер. І вирушив до Віфанії.

Марфа зустріла Ісуса і сказала Йому: «Господи, якби Ти був тут, не вмер би брат мій. Але й тепер знаю, чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі». Господь відповів їй: «Воскресне брат твій». Марія теж убивалася і також говорила: «Господи, якби ти був тут, не вмер би брат мій». Бачачи їхній сум, Христос Сам розплакався. Що викликало неабияке здивування в народу.

Коли Ісус підійшов до печери, де був похований Лазар, то повелів відвалити камінь від входу. Марфа нагадала Йому: «Господи! Уже смердить, тому що чотири дні, як він у гробі».

Та Христос звів очі до неба і, помолившись, голосно скликнув: «Лазарю, вийди!» Цього можна було і не робити. Але Господь показав цим силу молитви. Померлий вийшов із труни, оповитий по руках і ногах саваном, обличчя його було зав'язане хусткою…

Мабуть, це було найбільш резонансне воскресіння, яке здійснив Христос. Багато хто з іудеїв, що бачили чудо, увірували. Це було останньою краплею для первосвящеників та фарисеїв. Вони приймають остаточне рішення – вбити Ісуса.

 

"Голос Твій, Господи, знищив царство аду, слово Твоєї власти піднесло з гробу чотириденного. І став Лазар прообразом спасенним воскресення... "


7 квітня 2020 року Божого. Вівторок, Великий піст. Благовіщення Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії

 

 

Благовіщення Пресвятої Богородиці — велике дванадесяте свято, третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового.

В основі свята — повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.

Коли Марії було 12 років, Бог сповістив, що вона народить Сина Божого. А після того, як Марію заручили з Йосифом, з'явився до неї архангел Гавриїл і сказав:«Радуйся, благодатна, Господь з тобою. Зачнеш у лоні і породиш сина і назвеш його Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься, і дасть йому Господь Бог престіл Давида, батька його, і царюватиме над домом Якова повіки та й царству його не буде кінця». Марія ж сказала: «Як же це станеться, коли я мужа не знаю». Відповів архангел: «Дух Святий найде на тебе й сила Всевишнього окриє тебе, — тим-то й Святе, що народиться, назветься — Син Божий. У Бога нема неможливого.» І сказала Марія: «Я раба Господня, нехай буде мені по слову твоєму».

В Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудований храм в пам'ять Благовіщення Богородиці.

 

Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління. Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.

Непереможній Владичиці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, вдячно співаємо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб взивати Тобі: Радуйся, Невісто неневісная.

 

Акафіст Благовіщенню Пресвятої Богородиці

 

5 квітня 2020 року Божого. Неділя. Прп. Марії Єгипетської, Великий піст

 

 

Під час богослужінь Великого посту згадуються не тільки Євангельські події, пов’язані із земним життям, стражданням і хресною смертю Господа нашого Ісуса Христа, але кожного Великого посту християни духовно переживають ці події. Великий піст закликає нас до покаяння, його можна уподібнити з весняним дощем, який проникає в промерзлу землю, змиває нагромаджений бруд і оновляє її для цвітіння та плодоносіння. Глибокого почуття покаяння іноді важко досягти людям тому, що покаяння – наука, яка засвоюється життям.

Але кожний християнин з самого дитинства відчуває красу і тиху радість у покаянних великопісних піснеспівах. „Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче”. Цей умильний піснеспів останній раз ми чуємо в суботу перед п’ятою неділею Великого посту, яка встановлена в пам’ять преподобної Марії Єгипетської. Життя святої є прикладом істинного покаяння і милосердя Божого.

У V ст. в єгипетському місті Олександрії жила симпатична дівчина Марія. В 12 років вона покидає батьківський дім і 17 років проводить своє життя гріховно. І здавалось би, що вже не було надії повернення на шлях християнського життя… Але Милосердний Господь не хоче смерті грішників, і Своєю премудрістю навернув Марію до спасіння. Для задоволення своїх гріховних звичок Марія сіла на корабель, який прямував з паломниками в Єрусалим на свято Воздвиження Христа Господнього.

Під час подорожі і в Єрусалимі вона продовжувала грішити. В день свята Воздвиження Марія разом з народом йде в храм, щоб приложитися до Хреста Господнього. Але невидима сила зупинила її. Прикладаючи зусилля, Марія знову і знову не може увійти у храм. Світло правди Божої освітило її розум і серце. Зрозуміла, що грішним є розпусне життя, і гріхи її не впускають у храм. Піднявши очі Марія побачила ікону Божої Матері. Слізно почала благати Пресвяту Богородицю, щоб дозволила їй увійти у храм: „О, Мати Божа! Дозволь мені підійти і поклонитися Животворящему Христу, і я більше не буду грішити”. Марія спокійно увійшла в храм, ніщо її більше не відштовхувало. Поклонилася Святому Хресту. Вийшовши з храму, дякувала Матері Божій за отриману благодать і відчуття покаяння, і просила поради куди прямувати далі. Почула тихий голос: „Йди за Йордан і там знайдеш спокій”. Марія повірила, що невидимий голос стосується саме її, і плачучи сказала: „Владичице Богородице, не покидай мене”. Марія назавжди залишає безсоромне життя.

Якийсь перехожий, побачивши її сльози, дав три срібні монети. На них вона купила три хлібини і в продавця дізналася дорогу,яка веде на Йордан. Пішла до ріки Йордан. Сонце вже заходило, коли Марія дійшла до храму в честь Святого Іоана Хрестителя на березі ріки. Там вона відпочила, вмилася в річці. Наступного дня причастилася в храмі, поїла хліба. Того ж дня човном переправилася на другий беріг ріки і пішла за повелінням Богородиці далеко-далеко в пустиню. Сорок сім років ніхто нічого не чув про Марію і не бачив її страждань, молитовного подвигу і молитви за весь світ. На березі Йордану був древній монастир. За повелінням ангела до нього прийшов з іншого монастиря благочестивий старець Зосима, який давно мріяв знайти святих людей, благочестивих подвижників, які навчили б його, як досягти духовної досконалості. В цьому монастирі був звичай: в першу неділю Великого посту ігумен служив Літургію, всі причащалися і йшли в пустиню, кожен окремо, проводячи час в молитвах і пості аж до Вербної неділі. Старець Зосима також пішов в пустиню. Двадцять днів він пройшов пустинею і нікого не зустрів. Одного разу, коли він молився здалося йому, що бачить постать, яка нагадує тінь людини, опалену сонцем, біле волосся спадало на плечі і без одягу. Старець хотів підійти, але вона почала втікати і він ніяк не міг наздогнати її. Старець Зосима слізно почав просити: ”Чому ти втікаєш від мене, грішного старця? Зачекай, помолись за мене і дай мені благословення.” Почувся голос: „Прости мене, отче Зосиме, що не можу стати перед тобою, бо я жінка, і як бачиш нічим не прикрита. Та й не я, а ти мене благословляти маєш, бо ти священик.Дай мені щось, щоб я прикрилася”. Здивований тим, що невідома йому пустинниця назвала його ім’я, старець дав їй свій верхній одяг. Вона почала молитися і піднялась у повітрі. Старця Зосиму охопив страх і він подумав, що то не жінка, а дух. Але вона сказала: „Я не дух, а грішна жінка, очищена таїнством Хрещення”. Тоді вона дозволила підійти ближче. Старець Зосима почав слізно благати подвижницю, щоб вона розповіла йому про своє життя.

Довго розмовляли, довго розказувала йому Марія, не називаючи свого імені, про своє життя, про боротьбу зі спокусами і як, нарешті, знайшла мир душевний і радість у Господі. Прощаючись зі старцем, свята угодниця просила його не розповідати про неї нікому аж до її смерті і просила наступного року залишитися на весь Великий піст в монастирі і в Страсний четвер прийти на берег Йордану і причастити її. Минув рік. Старець Зосима, взявши святі дари, дійшов до Йордану. Довго чекав і нарешті побачив, що підійшла вона до ріки, перехрестила її і пішла по воді, як по суші. Поклонившись до ніг старця і смиренно помолившись, вона причастилась. Угодниця просила старця Зосиму прийти через рік на те місце, де вперше вони зустрілись.

Минув рік і старець виконав прохання Марії і прийшов у пустиню. Але побачив подвижницю неживою, зі складеними на грудях руками, але на піску виднілися написані нею слова: вона просила старця похоронити її, назвала своє ім’я – Марія і вказала день своєї смерті, цей самий день, коли старець Зосима причастив її рік назад. Як виконати волю преподобної, коли немає ніякого знаряддя в руках? Раптом старець побачив лева, який підійшов до святої і почав лизати їй ноги. Потім вирив лапами яму і тихо, наче ягня, пішов по пустині. Старець виконав волю преподобної, відспівав її, і пішов у свій монастир, прославляючи Христа. Там розповів братії, що чув і бачив про преподобну Марію. Всі дивувались, слухаючи про милосердя Боже, зі страхом, вірою і любов’ю встановили шанувати пам’ять преподобної Марії і день кончини 1 квітня за ст.ст. (14 квітня за н. ст.).

Розповідь про життя преподобної Марії монахи обителі Предтечі Господнього Іоана переказували один одному. Життя преподобної Марії Єгипетської було записано святим Софронієм, патріархом Єрусалимським. Подвиг преподобної Марії Єгипетської полягав в тому, що життя її до покаяння було гріховним, а після призвання через покаяння, піст і молитву вона досягнула святості. Християни проводячи гідно Великий піст пізнають серцем і душею торжество пасхальної радості. Преподобна Марія через свій духовний шлях пізнала торжество істинної віри, єднання з Христом і найбільшу радість в торжестві Воскресіння Христового.

 

Свята угодниця Божа Марія, моли Бога про нас.

 

28 березня 2020 року Божого. Неділя. Прп. Іоана Ліствичника. Великий піст

 

 

В четверту неділю Великого посту Свята Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Іоана Ліствичника (649).

Про походження преподобного Іоана майже не збереглося відомостей. Існує передання, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам'ять яких святкується Церквою 26 січня. В шістнадцять років отрок Іоан пішов в Синайський монастир. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Після чотирьох років перебування на Синаї святий Іоан Ліствичник був пострижений в інока. Один з присутніх при постриженні, авва Стратигій, передбачив, що він стане великим світильником Церкви Христової. Протягом 19-ти років преподобний Іоан трудився в послусі своєму духовному наставнику. Після смерті авви Мартирія преподобний Іоан вибрав усамітнене життя, віддалившись в безлюдне місце Фолу, де провів 40 років в подвизі безмовності, пості, молитві і сльозах покаяння.

Про спосіб життя преподобного Іоана відомо, що харчувався він тим, що не заборонялося уставом постового життя, і вміру. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більш того, скільки необхідно для підтримки сил, щоб безперестанним неспанням не погубити розуму. "Я не постив надмірно, - говорить він сам про себе, - і не вдавався до посиленого нічного пильнування, не лежав на землі, але упокорювався.., і Господь скоро спас мене".

Обдарований високим проникливим розумом, навчений глибоким духовним досвідом, він з любов'ю повчав тих, хто приходив до нього, ведучи їх до спасіння. Але коли з'явилися деякі люди, які через заздрість дорікали йому в багатослівності, яку вони пояснювали пихатістю, то преподобний Іоан наклав на себе подвиг мовчання, щоб не подавати приводу для засудження, і мовчав протягом року. Заздрісники усвідомили свою помилку і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі співбесіди.

Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоан іноді усамітнювався в печері. Але слава про його святість розповсюдилася далеко за межі місця подвигів, і до нього невпинно приходили відвідувачі, які жадали почути слово повчання. У віці 75-ти років, після сорокалітнього подвижництва, преподобний був поставлений ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років управляв преподобний Іоан Ліствичник святою обителлю Синая. Господь наділив преподобного до кінця його життя благодатними дарами прозорливості і чудотворіння.

Під час управління монастирем на прохання святого Іоана, ігумена Раїфського монастиря (пам'ять в Сирну суботу), і була написана відома "Ліствиця". Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного Іоана, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них керівництво для духовного вдосконалення. Преподобний Іоан, який відрізнявся скромною про себе думкою, спочатку зніяковів, але потім через послух приступив до виконання прохання раїфських ченців. Своє творіння преподобний назвав "Ліствицею". Мета цього творіння - навчити, що досягнення спасіння вимагає від людини нелегкої самопожертви і посилених подвигів.

Написана вона наприкінці VI ст. і у тридцяти повчаннях показує ступені сходження до духовної досконалості. До Ліствиці ще додано Слово до Пастиря про обов'язки духовного провідника.

 

Ось деякі з тридцяти заголовків повчань з Ліствиці:

 

1. Загальні початки подвижництва.

2. Про покаяння.

3. Про чесноти та боротьбу з пристрастями.

4. Про вісім головних пристрастей і боротьбу з ними:

а) з духом черевоугодництва;

б) з духом розпусти;

в) з духом грошолюбства;

г) з духом гніву;

ґ) з духом печали;

д) з духом нудьги;

е) з духом марнославства;

є) з духом гордости.

5. Про безпристрасність.

 

Святий угодниче Божий Іоане, моли Бога про нас.

 

Яндекс.Метрика