narrow default width wide

Breadcrumbs

10 червня 2018 р.Б. Неділя 2-а після П’ятдесятниці. Всіх святих землі Української.

 

Щороку другої неділі після П’ятдесятниці Українська Православна Церква творить пам’ять усіх святих, що в землі Українській просяли. Цьому святкуванню передує неділя перша по П’ятдесятниці усіх святих, коли Православна Церква в усій своїй повноті по всій вселенній згадує святих, що в подвигах, трудах і мучеництві стяжали благодать Духа Святого.

Православна Церква від самого початку шанує святих людей, які своїм благочестивим життям прихилили до себе милість Божу, стали друзями Божими. Дуже часто в церковних піснеспівах ми називаємо їх і нашими друзями, нашими родичами, тому, що святі подібні до нас, такі самі, як ми; але своїм подвижницьким життям, своїм смиренням та любов’ю, вони перемогли гріх, диявольські спокуси і сподобилися нетлінної слави та стали нашими небесними заступниками. Вони слугують своєрідним дороговказом для кожної людини в тому, як належить провадити християнське життя, щоб осягнути Царство Небесне.

Єдиний сонм святих утворюється соборами святих кожного православного народу, кожної Помісної Церкви. Разом усі вони становлять великий собор святих Небесної Торжествуючої Церкви. Кожен православний народ, нарівні зі святими Вселенської Православної Церкви, шанує і власних, місцевошанованих святих, звертається до них з молитвою про заступництво. Український народ відзначає пам’ять усіх святих своєї землі перш за все тому, що вони, ці святі, походили з цього народу: плоть від плоті та кість від кісток. Українські святі творили подвиги на нашій землі, молилися за цей народ, за його утвердження у вірі. Трудами і молитвою вони намножували славу та велич Української Православної Церкви.

Святкуючи пам’ять усіх святих, що в землі Українській просяяли, ми не вносимо розділення до Небесної Церкви і не плекаємо гордині в серцях православних вірян-українців, які можуть однаково шанувати як святого рівноапостольного князя Володимира, так і святого рівноапостольного царя Костянтина, як преподобних печерських Антонія та Феодосія, так і Сергія та Никона, ігуменів Радонезьких, преподобних Серафима Саровського та Іова Почаївського. Усі вони на небесах єдині у Царстві Божому.

Перші святі, що засяяли в Київській Русі-Україні після святого Хрещення 988 року сини святого рівноапостольного князя Володимира Великого, які стали першими мучениками і страстотерпцями землі Української. Це князі Борис і Гліб, яких було вбито рідним братом Святополком Окаянним. За часів їхньої канонізації, яку яскраво відображено на сторінках «Повісті минулих літ», було актуальним питання єдності всієї Руси-України. Ці перші святі стали покровителями миру та спокою в наших землях, що їх так бракувало в часи міжусобиць та князівського розбрату, особливо після смерті Ярослава Мудрого. За часів великої Київської Руси-України Православна Церква віддавала їм велику шану. При мощах святих князів-страстотерпців творилися чудеса, багато з них описано в нашому літописі та життєписних оповідях. На жаль сьогодні в Українській Церкві імена святих Бориса і Гліба призабуті, або ж згадуємо та звертаємося до них не так часто, не тою мірою, як прагне того любляче серце синів та дочок України. Власне, те саме стосується й багатьох українських святих, пам’ять яких ми належно не вшановуємо. Насправді ж, треба було б багато чого відновити в нашій церковній, історичній та національній пам’яті. Адже сьогодні проблема єдності України знов актуальна, і перш за все ми мусимо підносити молитви до тих наших святих, які мають благодатну силу втихомирювати розбрат і заколоти всередині країни.

У другій половині XI століття на київських горах оселяються ченці — подвижники. Глибока віра і любов надихала печерську братію на самовіддане аскетичне життя. Промені божественної любові печерського сонця преображали всю землю Київську. Не можна зрозуміти духу святості древнього Києва, не усвідомивши глибини зв’язку між ним та Печерським монастирем. Характер найвеличніших київських князів після Ярослава Мудрого протягом ста років формувався під впливом Печерської обителі. Відомо, який вплив мав на князя Ізяслава преподобний Феодосій і в якій премудрості він його наставляв. Відносно спокійними для всієї Києво-Руської землі стали 1095-1135 роки, коли правляча родина Мономаховичів духовно окормлялася ченцями Печерського монастиря. Показовим було правління Володимира Мономаха, в якому всі вбачали заступника покривджених та поборника правди. Тут хотілося б згадати свідчення преподобного Нестора Літописця про те, що монастир Печерський було сформовано сльозами, постом і молитвою. Слід додати, що князь Володимир Мономах, глибоко прийнявши та дещо перетворивши цю потрійну формулу, проголошує її основою християнського життя. Трьома підвалинами спасіння він визнає покаяння, сльози та милостиню, і від цього сповідання Володимир Мономах не відступав ніколи. За свідченням літописця, під час кожної служби у храмі князь проливав сльози. Це розчулення знаменувало надзвичайну чутливість Володимирової душі до світу духовного, її глибоку спорідненість із Христом. В усіх князях подвижники Печерські плекали духа миролюбства. Власне, не тільки на князів, але й на весь люд поширювався вплив печерського подвижництва.

П’ять віків (988-1458) міцно трималася одна неподільна величезна Митрополія Київська і всієї Руси зі столичним митрополичим містом Києвом. Церква Київська була як мати, що першою прийняла Православ’я з Візантії і понесла його, проповідуючи далі, на північ, на ті землі, де пізніше постала Московська централізована держава. Протягом п’яти століть для всіх православних від півночі до півдня Київ був другим Єрусалимом.

Справу канонізації святих землі Української зміг належним чином впорядкувати Київський митрополит Петро Могила. Найперше було перевидано житія Печерських святих або «Патерик», який містив оповіді про всіх стародавніх, переважно домонгольських, печерських подвижників. Цю справу святитель Петро доручив своєму сподвижнику Сильвестру Косову і вже 1635 року в Києві вийшов друком «Патерик». 1638 року з благословення і за підтримки святителя вийшла друком друга книга «Тератургема, або чуда, що були в самому Печерському монастирі та в обох його печерах». Автором її був видатний богослов, монах Києво-Печерського монастиря, Афанасій Кальнофойський, який описав 64 великі чуда, які сталися в Печерській обителі. Київський митрополит Петро Могила 1643 року канонізував 69 святих, що на горі печерській просяяли.

Відомо, що ще раніше, до Петра Могили, його попередник, митрополит Київський Іов Борецький, канонізував священномученика Макарія, а вже після святителя Петра Могили в Українській Церкві було канонізовано і приєднано до собору українських святих Афанасія, ігумена Берестейського, преподобного Іова, ігумена і чудотворця Почаївського, преподобномученика Макарія Овруцького, святителя Афанасія, Патріарха Константинопольського, Лубенського, святу Юліанію, княжну Ольшанську та інших святих. Свого часу було канонізовано митрополитів-українців просвітителів Сибіру: Іоана та Павла Тобольських, Інокентія і Софронія Іркутських.

До сонму українських святих також входять: святитель Петро Могила, митрополит Київський і Галицький та всієї Руси; митрополит Тобольський і всього Сибіру Павло Конюшкевич; митрополит Ростовський Арсеній Мацієвич; преподобні Іов і Феодосій, ігумени Манявські; благовірні князі Ярослав Мудрий та Костянтин Острозький; святитель Іов, митрополит Київський, Димитрій Туптало, митрополит і святитель та праведний Петро Калнишевський.

Собор святих землі Української сьогодні налічує 238 угодників Божих, які безперестанно моляться за нас, за весь український народ, за Богом бережену Україну нашу перед престолом Всевишнього.

 

Всі святі землі Української моліть Бога про нас!

 

4 червня 2018 р.Б. Початок Петрового посту.

 

 

Цього дня розпочався Петрів піст (також Апостольський піст) – один із чотирьох багатоденних постів церковного року. Тривалість петрівки залежить від Великодніх свят: якщо Великдень раніше у році, піст довший; якщо пізніше – коротший. Закінчується цей піст 12 липня – святом Святих верховних апостолів Петра і Павла.

Подвиг Петрового посту менш строгий, ніж Чотиридесятниця (Великий піст). Підчас Петрового посту статут Церкви приписує щотижня по понеділках, середах і п'ятницях утримуватися від вживання риби, вина й олії, і сухоїдіння на обід; у інші дні, а також по суботах, неділях цього посту й у дні пам'яті якого-небудь великого святого або храмового свята дозволяється риба.

За словами святителя Іоанна Златоуста, піст із вірою надає міцності, укріплює проти сил безтілесних; і той, хто молиться як слід, і разом поститься, не багато потребує. Хто поститься, той стає легким і окрилюється та з бадьорим духом молиться.

3 червня 2018 р.Б. Неділя 4-та після П’ятидесятниці. Вишгородської (Володимирської) iкони Божої Матерi.

 

Вишгородська ікона Божої Матері, відповідно до Передання Церкви, була написана євангелистом Лукою на дошці від столу, за яким був за трапезою Спаситель з Пречистою Матір’ю і праведним Йосипом. Божа Мати, побачивши цей образ, промовила: «Віднині ублажатимуть Мене всі роди. Благодать Народженого від Мене й Моя нехай буде з цією іконою». В 1131 році ікону була надіслано до Руси з Константинополя святому князеві Мстиславові († 1132), і вона була поставлена в Дівочому монастирі Вишгорода – давнього помісного уділу святої рівноапостольної великої княгині Ольги.

Вишгород був на той час улюбленим місцем перебування київських князів, яких давно приворожила навколишня краса і де можна було почувати себе в безпеці. До того ж Вишгород був центром паломництва, після того як у місті поховали перших київських святих Бориса й Гліба, підступно вбитих Святополком (Окаяним). Але затрималась ікона у Вишгороді ненадовго. За київський престол продовжувалися чвари між князями, містом інколи володіло кілька князів на рік, кожен з яких претендував на верховенство в династії Рюриковичів. 1155 року син Юрія Долгорукого, володимиро-суздальський князь Андрій, на прізвисько Боголюбський зруйнував частину Києва й по-хижацьки викравши ікону, вивіз її до Володимира-на-Клязьмі. Тож, надіючись на милість Божу, сподіваємось на повернення ікони Вишгородської Богородиці до нас, як і інших культурних цінностей, котрі вивозилися з України нащадками цього князя.

1237 року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм зруйнувало Суздаль, Володимир, Рязань і викрало оклад ікони, а ще через півтора століття військо хана Тохтамиша вдруге грабує Вишгородську Богородицю, знову викрадаючи цінний оклад. 1395 року ікону переносять в Успенський собор Московського Кремля, але після 1395 року знову повертають у Володимир, де вона знаходиться майже ціле століття. 1480 року її повторно переносять у Москву. 1930 року вона потрапляє до Державного історичного музею, а ще пізніше у Третьяковську галерею, де перебуває й зараз під назвою Богоматір Володимирська. 1998 року тисячі віруючих змогли побачити ікону в Успенському соборі з нагоди свята Володимирської Богоматері, яке було започатковане ще 1480 року.

Вишгородська Богородиця, написана на липовій дошці, мала первісний розмір 78х55 см. За даними реставраційних робіт 1918 року, її перемальовували кілька разів. Недоторканими лишилися тільки обличчя св. Марії та маленького Ісуса. Є припущення, що одним із художників, який виконував реставрацію ікони початку XV століття, був преподобний Андрій Рубльов уродженець Волині, автор відомої ікони «Трійці».

Син Юрія Довгорукого – Андрій Боголюбський в 1155 році помістив ікону у збудованому ним відомому Успенському соборі міста Володимира. Відтоді ікона отримала ймення Володимирської. В 1395 році ікону вивезено до Москви.

В 1395 році страшний завойовник хан Тамерлан (Темир-Аксак) досягнув рязанських меж, завоював місто Єлець і, рухаючись до Москви, наблизився до берегів Дону. Великий князь Василь Димитрович вийшов з військом до Коломни і зупинився на березі Оки. Він молився святителям Московським і преподобному Сергію про порятунок батьківщини і написав митрополитові Московському, святителеві Купріянові, щоб Успенський піст, який розпочався, було присвячено посиленим молитвам про помилування й покаяння.

У Володимир, де перебувала прославлена чудотворна ікона, було надіслано духовенство. Після літурґії і молебню у свято Успіння Пресвятої Богородиці духівництво прийняло ікону та із хресним ходом понесло її до Москви. Незчисленна кількість народу по обидва боки дороги, стоячи на колінах, молила: “Мати Божа, врятуй нашу землю!” У той самий час, коли мешканці Москви зустрічали ікону на Кучковому полі, Тамерлан спав у своєму наметі. Раптом він побачив у сні велику гору, з вершини якої до нього йшли святителі із золотими жезлами, а над ними в променистому сяйві з’явилася Велична Жінка. Вона веліла йому полишити Русь. Прокинувшись у трепеті, Тамерлан запитав про значення видіння. Знавці відповіли, що сяюча Жінка – це Матір Божа, велика Захисниця християн. Тоді Тамерлан дав наказ полкам йти назад. На згадку чудесного порятунку від Тамерлана на Кучковому полі, де була зустрінута ікона, побудували Стрітенський монастир.

 

Взбранной Воєводі побідительная, яко ізбавльшеся от злих, благодарственная, восписуєм Ти раби Твої, Богородице. Но яко імущая державу непобідимую, от всяких нас бід свободи, да зовем Ти: Радуйся, Невісто Неневістная!

 

3 червня 2018 р.Б. Неділя 1-ша після П’ятдесятниці. Всіх святих.

 

 

В першу неділю після П'ятидесятниці, як завершення всіх великих свят, Церква Христова вшановує пам'ять всіх святих, що від віку Богу угодили.

Це перші плоди християнства, викуплені пречистою кров'ю і освячені благодаттю Святого Духа.

Дивлячись на благочестиве життя святих угодників Божих, маємо можливість бачити, що ніякі земні турботи, не перешкода на шляху спасіння.

Всі святі мали ту ж саму немічну плоть, як і ми; зазнавали тих же спокус, що і ми; нерідко спотикались у житті, як і ми; але все це перемагали силою своєї доброї волі, а найбільше – силою благодаті Святого Духа.

У славному сонмі ми бачимо святих усякого звання і стану, всякого віку і статі. Є серед них такі, що спасались у тяжких подвигах апостольства, мучеництва, пустельництва, але є й такі, що угодили Богові, живучи у світі сімейним життям, серед звичайних життєвих турбот. Є серед святих і такі, що раніше були великими грішниками, але вони спаслись і догодили Богу вірою, покаянням і довготерпінням.

Тому, кожна людина може обрати собі із сонму святих взірець для уподібнення – за станом своєї душі і своїм званням – і йти по цьому шляху, щоб догодити Господеві й знайти спасіння душі і Царство Небесне. Бог хоче, щоб усі ми спаслися і прийшли до пізнання істини.

Хоч ми живемо у зовсім інших умовах, ніж вони, але Бог допомогає спастись і в наш час. Для цього від нас вимагається добра і наполеглива воля. Ми повинні обрати, живучи на землі, царство святих.

Тож, молімо Бога, Його Пречисту Матір і всіх святих про допомогу нам, слабким і немічним.

О, преблаженні угодники Божі, всі святі, що стоїте перед престолом Пресвятої Тройці і насолоджуєтеся невимовним блаженством! Ось нині, в день загального вашого торжества, милостиво спогляньте на нас, менших ваших братів і сестер, що приносимо вам цей похвальний спів і заступництвом вашим просимо милості і відпущення гріхів у Преблагого Господа; знаємо, воістину знаємо, що все, що ви хочете, можете виблагати у Нього. Тому смиренно молимося до вас: моліть милостивого Владику, щоб Він подав нам дух вашої ревності у виконанні святих Його заповідей, щоб, ідучи вашими стопами, ми змогли пройти земне поприще у побожному без пороку житті і в покаянні досягти преславних осель райських, і там разом з вами прославляти Отця, і Сина, і Святого Духа навіки-віків. Амінь.

28 травня 2018 р.Б. День Святого Духа.

 

 

Наступного дня після П’ятидесятниці або Дня Святої Трійці, який завжди відзначається в неділю, Православна Церква прославляє третю особу Святої Трійці – Святого Духа.

Це пов’язано з традицією Східної Церкви наступного дня після великого свята віддавати честь тим особам, що виконували головну роль у цьому святі. У день П’ятидесятниці святкують саму подію зішестя Святого Духа на апостолів, а в понеділок віддають особливу честь Святому Духові, як третій Божій Особі.

Святий Дух – Третя Особа (Іпостась) Святої Трійці, істинний Бог, єдинородний і рівнославний Отцю і Сину. Як і всі Особи Святої Трійці, Святий Дух має властивості притаманні тільки Богу. Святий Дух рівний у Своєму Божественному достоїнстві Отцю і Сину. Святий Дух має єдину Божественну сутністю (природу) з Отцем і Сином. Як і всім Особам Святої Трійці, Святому Духу дається єдине і нероздільне поклоніння, тобто поклоняючись Святому Духу, християни поклоняються разом з Ним Отцю і Сину, постійно маючи на увазі Їх загальне Божество, єдину Божественну сутність.

Святий Дух єдиний з Отцем і Сином у всьому, тому Він і здійснює з Ними все, будучи самовладним, всесильним і благим. Через Нього подається всяка мудрість, життя, рух, Він – джерело всякого життя. Він має все, що мають Отець і Син, «окрім ненародження і народження», виходячи від єдиного Отця. Святий Афанасій говорить: «Дух Святий від Отця не створений, не народжений, але виходить». В чому полягає виходження Святого Духа від Отця для нас незбагненно, як незбагненне і народження Сина. Тому Свята Православна Церква ніколи не наважувалася піддавати цю таємницю Божества людському міркуванню, але завжди сповідувала її, згідно з вченням Спасителя нашого Ісуса Христа. Господь відкриває людині тільки те, що необхідно для його порятунку, і багато таємниць залишаються для нас за непроникною завісою.

Одкровення про Святу Трійцю є також підтвердженням того, що християнське вчення має Божественне походження. Бо вчення про те, що Бог Один, але в Трьох Особах, є вченням таємничим, містичним, таким, яке відкривається не через логічні побудови, а через віру. Бо людина не може пояснити цього і навести якісь звичайні логічні аналогії. Але тільки, коли людина очищає своє серце, вона вірою, за словами Господніми – «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать», – починає розуміти це містичне вчення. І тому, що воно незрозуміле звичайному людському розуму, відповідно розум і не міг би вигадати його – воно є Божественне.

В силу Своєї Божественної всюдисущності Святий Дух може перебувати і в людині, котра повірила в Христа, передаючи їй досі невідоме пізнання Бога, залучаючи її до повноти всеблаженного Божественного життя. Божественні дії в людині часто іменуються благодаттю Святого Духа, оскільки Святий Дух незбагненно вселяється в людину, мешкає і перебуває в ній.

Збагачуючи людину духовними дарами і вирощуючи в ній плоди духовні, Дух Святий прикрашає людину також і різноманітними чеснотами, робить її, за словом Писання, древом добрим, котре приносить добрі плоди (Євангеліє від Матвія 7:17). Життя по Духу Святому ясно виявляється в плодах Духа, до яких належать, за словами апостола Павла, «любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Послання до Галатів 5:22-23).

 

Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш‚ Скарбе добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.

Яндекс.Метрика