narrow default width wide

Breadcrumbs

19 серпня 2020 року Божого. Середа. Успенський піст. ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА ІСУСА ХРИСТА

 

 

Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки їм можна було. Нехай засяє і нам грішним світло Твоє споконвічне. Молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі.

Величаємо Тебе, Життєдавче Христе, і славимо пречистої плоті Твоєї преславне Преображення.

 

 

Преображення Господнє – описане в Євангеліях таємниче перетворення, явлення Божественної величі й слави Христа на горі Фавор (Табор) є двонадесятим святом.

Усі три синоптичних Євангелія містять подібні описи Перетворення Господня (Матвій 17:1; Марко 9:2; Лука 9:28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день воскреснути, Він завів трьох апостолів Петра, Якова й Івана на гору Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просяяло, як сонце, одяг зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з’явою старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його близький відхід. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».

Святкуванням Преображення Церква сповідує поєднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Іоанна Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Іоанна Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.

Святкування триває 9 днів, з 5 (18) по 13 (26) серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаки, виноград, яблука). Тому в народі цей день називають другим, або яблучним спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

 

МОЛИТВА


Господи Ісусе Христе, Боже наш, що живеш у Світлі неприступному, Ти – сяйво Слави Отчої і Образ Іпостасі Його! Коли прийшла повнота часу Ти за Своїм невимовним милосердям до грішного роду людського принизив Себе, прийнявши вигляд слуги, упокорив Себе, бувши послушним аж до смерти. Але раніше Хреста і добровільних страждань Твоїх, Ти на горі Фаворі преобразився в Божественній славі Своїй перед святими учнями і апостолами Твоїми, ледь відкривши їм прославлене тіло Своє, щоб коли побачать вони, як розпинатимуть Тебе і на смерть віддадуть, зрозуміли, що усе те Ти добровільно приймаєш, і водночас зрозуміли, що в цьому – Твоє Божество.

Дозволь же і нам усім, що сьогодні святкуємо преображення тіла Твого, з чистими серцями і нескверними помислами зійти на святу гору Твою, в поселення святої слави Твоєї, де чисті голоси тих, що святкують, де голоси невимовної радості, щоб там разом віч-на-віч побачити славу Твою у світлому дні Царства Твого, і з усіма святими, що від віку Тобі догодили, прославляти всесвяте Ім’я Твоє з Безпочатковим Твоїм Отцем і Всесвятим і Благим і Животворчим Твоїм Духом нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь.

 

Акафіст Преображенню Господньому


16 серпня 2020 року Божого. Неділя. Успенський піст. Преподобних Ісаакія, Далмата і Фавста (IV–V)

 

Преподобний Ісаакій походив «зі сходу», цілком ймовірно, з Сирії. Він трудився в пустелі, поки не почув голос із небес, що звелів йому вирушити в Константинополь. Прибувши туди, святий застав столицю охопленою єрессю аріанства, прихильником якої був імператор Валент (364-378). Коли імператор збирався на війну з варварами, прп. Ісаакій кілька разів підходив до нього з умовляннями, просячи відкрити церкви і припинити гоніння на православних. За це наближені імператора побили святого, а Валент наказав кинути його в смердюче болото, з якого живим не вибиралася жодна істота. Але 2 ангели чудесним чином позбавили преподобного Ісаакія від загибелі. Прийшовши до імператора в останній раз, він передбачив йому поразку у війні і загибель у вогні. Розгніваний імператор наказав кинути подвижника в темницю до свого повернення. За пророцтвом святого, армія Валента була розбита варварами, а імператор, рятуючись утечею, згорів в дерев’яній коморі, підпаленій переслідувачами.

Про зустріч преподобного Ісаакія з Валентом і прогнози поразки і загибелі імператора повідомляють також церковні історики блж. Феодорит Кирський, Созомен і деякі інші. У житії прп. Ісаакія, в зв’язку з цими подіями, згадується історія, що не зустрічається в інших редакціях: святий дізнався про загибель імператора ще до того, як звістки про це дійшли до Константинополя, бо він чудесним чином відчував запах горілого тіла, що доносився з місця битви. Ця історія була згодом переказана істориком Іоанном Зонарою.

Після смерті імператора Валента на престол зійшов імператор Феодосій I Великий (379-395). Почувши про пророцтво святого, імператор наказав відпустити його з темниці і з почестями прийняв в палаці. Після цього прп. Ісаакій, згідно з житієм, брав участь у II Вселенському Соборі (381) (проте в списках учасників Собору він не зазначений). Потім святий хотів повернутися в пустелю, але благочестиві вельможі Сатурнін і Віктор просили його не залишати Константинополь і своїх духовних чад. Зваживши їх умовляння, прп. Ісаакій попросив побудувати йому келію. Кожен із вельмож звів в своєму маєтку житло для нього, і святий вибрав скромну келію, споруджену Сатурніном. Вона була розміщена в передмісті Константинополя, за міськими стінами. До святого приходило багато людей з міста, він відвідував жителів на їх прохання, щоб помолитися з ними і благословити їх будинки. Імператор Феодосій також неодноразово запрошував його до палацу. Прп. Ісаакій завжди прагнув допомагати бідним, і якщо хтось, зустрівши його на дорозі, просив милостиню, то він знімав з себе плащ і віддавав жебракові. Якщо він повертався з міста і ворота вже були закриті, то після молитви і хресного знамення святого вони завжди чудесним чином відкривалися. Через деякий час навколо келії Ісаакія був заснований монастир, згодом названий Далматським, який вважався найдавнішим в Константинополі; там святий прожив до кінця своїх днів.

Відчувши наближення смерті, прп. Ісаакій скликав учнів, наставляв їх у правій вірі і вибрав серед них одного, на ім’я Далмат, якого призначив своїм наступником.

Після кончини святого імператор наказав здійснити урочисте поховання з процесією до церкви св. Ірини (що тоді була кафедральним собором Константинополя). Братія монастиря і учні святого випросили дозвіл покласти останки Ісаакія в церкві св. Стефана, побудованої неподалік від Далматського монастиря. Св. Ісаакій був похований біля вівтаря цього храму, праворуч від святого престолу.

Виходячи з тексту житія Ісаакія, роком його смерті слід вважати 383. Однак інші джерела таку дату не підтверджують. Згідно з житієм Далмата, Ісаакій жив ще за архієпископа Аттики. Каллінік, автор житія прп. Іпатія Руфініанського, також повідомляє, що св. Ісаакій був живий ще в 406 р, коли відвідував прп. Іпатія в його монастирі. При цьому інша версія житія Далмата, видана М. Гедеоном, підтверджує 383 р. як дату смерті святого, проте сам видавець критично ставиться до датуванням цього твору, вказуючи на різноманітні невідповідності, що зустрічаються в тексті.

Дослідники неодноразово порушували це питання, і, на загальну думку, 383 р. можна вважати роком смерті преподобного. Зараз загальновизнаним є датування його кончини періодом після 406 р. Деякі дослідники більш конкретно визначають рік смерті св. Ісаакія. Так, А. Камерон відносить його кончину до 416 р., на підставі даних про церкву первомч. Стефана, в якій було покладено мощі Ісаакія. Існує думка, що святий помер в 424 або 425 р.

Згідно О. Мейнардуса, частки мощей прпп. Ісаакія і Далмата зберігаються в скиті Нова Фіваїда на Афоні.

 

14 серпня 2020 року Божого. П'ятниця. Успенський піст

 

 

Успенський піст встановлений на Константинопольському Соборі у 1166 році на честь церковного свята Успіння Пресвятої Богородиці. Успенський піст за суворістю прирівнюється до Великого посту. Діва Марія все земне життя дотримувалася суворої помірності в їжі, а за три дні до свого відходу на небо перестала вживати їжу й лише пила воду. Тож, покладаючи на себе обмеження Успенського посту, віруючі наслідують cаму Богородицю.

Перший день посту присвячений святу «Походження (винесення) Чесних Древ Животворящого Хреста Господня». У цей свято в Софійському соборі з скарбниці покладався Хрест, на якому був розіп’ятий Ісус Христос, і народ, прикладаючись до нього, зцілявся від тілесних і душевних хвороб. У цей день у храмах віруючі здійснюють поклоніння Хресту, і відбувається мале освячення води. Разом з водою освячують мед нового збору, тому це свято ще називають «Медовим Спасом».

19 серпня віруючі святкують двунадесяте свято «Преображення Господнє». У цей день згадується подія, що відбулася на горі Фавор, де перед своїми учнями преобразився Христос у Божественній славі. Це свято унікальний тим, що Церква його святкуванням сповідує з’єднання у Христі двох природ: Божественної і людської. Христос дає надію і відкриває дорогу на перетворення для всього людства. У цей день у храмах відбувається освячення плодів – яблук і винограду, звідси і назва «Яблучний Спаса».

Як вже було сказано, Успенський піст за суворістю прирівнюється до Великого, тобто без молочних, м’ясних і рибних страв. Успенський піст закінчується великим святом Успіння Пресвятої Богородиці 27 серпня. У це свято в вечірнє богослужіння в храмах з вівтаря виносять Плащаницю із зображенням Божої Матері для поклоніння віруючих. Плащаницю викладають посеред храму до хресної ходи навколо церкви і чину поховання.

Пресвята Богородиця була взята на небо в тілі і на третій день з’явилася апостолам за трапезою, вимовивши: «Радійте! Я з вами по всі дні», на що апостоли, піднявши хліб, вигукнули:«Пресвята Богородиця, допомагай нам». На згадку про цю подію в монастирях ченці здійснюють чин панагії – на честь Цариці Небесної возноситься частину хліба. У період після закінчення Успенського посту і до Різдвяного посту по середах і п’ятницях дозволяється риба тільки в дванадесяті і храмові свята. Рослинна олія по середах і п’ятницях дозволяється тільки тоді, коли на ці дні випадають свята пам’яті великого святого з полієлейною службою напередодні.

На відміну від більшості знакових релігійних дат, Успенський піст не залежить від свята Великодня, тому його дати завжди незмінні. Як і щороку, віруючі постують з 14 серпня – з свята Медового Спаса, який ще називають Маковієм до 27 серпня – передсвята Успіння Пресвятої Богородиці, та вже з 28 серпня ласуючи різними стравами. Таким чином, Успенський піст є одним із найкоротших серед багатоденних постів – він триває всього лише два тижні.


Царице моя преблага, надіє моя – Богородице, пристановище сиріт і подорожніх заступнице, скорботних радосте, покривджених покровителько, бачиш мою біду, бачиш мою скорботу, допоможи мені як немічному, управи мене як подорожнього; кривду мою знаєш, розріши її як хочеш; бо я не маю іншої помочі, крім Тебе, ні іншої заступниці, ні благої утішительки, тільки Тебе, о Богомати; охорони мене і покрий мене навіки-віків. Амінь.

 

Гімн Пресвятій Богородиці Агні Парфене

14 серпня 2020 року Божого. П'ятниця. Початок Успенського посту. Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Свято Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородицi (1164)

 

 

У цей день згадуємо три події, важливих для кожного православного християнина.

 

Перша – це винесення чесних Древ Животворящого Хреста Господня. Обряд винесення відбувався в стародавній Константинопольської церкви ще до навали турків і навіть до страшного спустошливої розорення міста хрестоносцями на початку XIII століття, коли Константинополь ще був як би другим Єрусалимом, другим Святим містом. З усіх кінців Візантійської імперії сюди звозилися всі святині, що знаходилися на території, підвладній православному імператору. Паломники, які могли в ті важкі часи здійснювати подорожі до святих місць, завжди намагалися побувати не тільки у Святій Землі, але і в Константинополі, де знаходилося збори всіляких православних християнських святинь. Частину Древа Хреста Господнього носили вулицями Константинополя в жаркі літні місяці, коли в місті траплялися властиві південному клімату мори. У той час ще не було таких засобів запобігання заразних хвороб, які знає сучасна медицина, - люди вдавалися тільки до Господа. Велику святиню носили по вулицях Константинополя і хворобливі і згубні пошесті припинялися.

 

Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас - оселю Твою.

 

 

Друга подія – це свято на честь Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородиці. На початку XII століття на Русі й у Візантії одночасно відбулися схожі чудеса. До цього періоду відноситься боротьба Візантії з кочівниками-іновірцями. Під час однієї битви візантійський імператор Мануїл побачив сяйво, що виходило від ікони Спасителя. Воно поширилося на все військо і на ворогів вселило жах, а в православних воїнів - мужність і віру в перемогу, яка і була здобута завдяки цьому чуду. У той же рік і в той же місяць на Русі сталося щось подібне. Князь Андрій Боголюбський пішов війною на кочівників, постійно мучив російським землям. Під час битви також від ікони - цього разу від ікони Божої Матері - виходило сяйво. Це чудо надихнуло князя Андрія і його воїнів - благодать Божа одночасно вселила мужність у православних і малодушність в язичників.

 

Пресвятая Богородице, спаси нас.

 

 

Третя – святкування присвячено пам'яті святих мучеників Маккавеїв: Авима, Антонiна, Гурiя, Єлеазара, Євсевона, Алима i Маркела, матерi їхньої Соломонiї та учителя їхнього Єлеазара (166 р. до Р. Хр.), що були прихильниками партії Маккавеїв, повсталої проти Антіоха Єпіфана - сирійського царя, але грека за походженням. Єпіфан хотів змусити всі підвладні йому народи, в тому числі і іудеїв, поклонятися ідолам. Тоді юдеї підняли проти нього повстання, на чолі якого стояли сини священика Маттітії. Один з них, Юда, через дивної форми голови отримав прізвисько Маккавей, що означає «молотоподібна». Це був дуже мужній і талановитий полководець: з невеликими своїми загонами він зумів розгромити величезні полчища Антіоха Єпіфана. Маккавей загинув від руки іновірця, проте справа його не загинуло: Іудея відстояла свою релігію, в той час єдино істинну, або, як би ми зараз сказали, православну. А ті брати, пам'ять яких ми сьогодні святкуємо, також називаються Макавеї, оскільки вони були прихильниками партії Маккавеїв. Вони мужньо постраждали від язичників, бо не захотіли приймати помилки, які їм нав'язував Антіох Епіфан, і з вірою у воскресіння мертвих віддали своє життя Богу.

Ці три зовсім різних події нібито волею випадку з'єднані в святкуванні в один день. Однак нічого випадкового взагалі в житті, а тим паче в Церкві Христовій не буває, хоча щось може залишитися і не зрозумілим нами. Це збіг повинний навчити нас тому, що є загальним в трьох таких різних подіях і в самих церковних звичаях.

Подивіться, скільки змінилося різних вчень: філософських, релігійних, політичних, а Церква живе і непорушним зберігає своє вчення, хоча і серед малого числа віруючих, по прогнозу Спасителя, Який говорив: «Не бійся, мале стадо!» (Лк. 12, 32 ). Ми повинні, не раболепствуя перед духом часу цього, прийняти не тільки розумом, не тільки абстрактно, але перш за все серцем і життям своєї те, що є для невіруючих неміччю і божевіллям, - Хрест Христовий. Розуміємо ми чи не розуміємо, дано нам осягнути таємниці і глибини Божі, як святим отцям, або нам, як людям простим, доступні тільки якісь елементарні речі, - головне, щоб ми сприймали все серцем.

Згадаймо святого Православної Церкви - Павла Препростого, учня Антонія Великого. Він вирізнявся надзвичайною простотою і, мабуть, внаслідок цього-невіглаством. Одного разу прийшли до Антонія ченці і він став їм говорити про значення закону і благодаті, притому згадав Мойсея і Господа Ісуса Христа. Павел, будучи людиною дуже мало освіченим, раптом запитав Антонія Великого: «А хто був раніше: Мойсей чи Христос?» Почувши таку безглуздість, Антоній сказав: «Замовкни!» - І той замовк. Минуло кілька місяців, і Антоній запитує його: «Чому ти мовчиш?» «Ти сказав мені мовчати, от я і мовчу», - відповів Павел. З одного боку, він проявив невігластво, яке здається диким навіть нам, людям малознаючих в богослов'ї, а з іншого - незвичайне слухняність. І заради своєї ревнощів до виконання заповідей Божих він досяг високого духовного успіху, так що навіть Антоній Великий присилав до нього тих біснуватих, з яких він сам не міг вигнати бісів. За свою віру і слухняність Павел Препростий міг виганяти не лише простих демонів, а й князів бісівських, а також здійснював інші чудеса.

Так i ми повинні з усією простотою серця приймати, подібно до того, як прийняв Павло Препростий і багато тисяч простих віруючих, прославлених Церквою або невідомих, вчення про спасительний страждання Господа Ісуса Христа, про Божу благодать, що діє від Його святих ікон. Ми повинні бути вірними Йому так, як були вірні мученики брати Макавеї, які вирішили краще втратити своє життя, ніж в ідступити від віри отців.


Святі угодники Божі, моліть Бога про нас.

 

9 серпня 2020 року Божого. Неділя. Вмч. i цiлителя Пантелеймона (305)

 

Євангеліє від Матвія. Мф. 14. 22 – 33. Ісус іде по воді.

“І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ Він на гору пішов помолитися на самоті; і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й сказали: «Мара!» І від страху вони закричали… А Ісус до них зараз озвався й сказав: «Заспокойтесь, – це Я, не лякайтесь!»

Петро ж відповів і сказав: «Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді». А Він відказав йому: «Іди». І вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і почав потопати, і скричав: «Рятуй мене, Господи!»… І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: «Маловірний, чого усумнився?» Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухла. А приявні в човні вклонились Йому та сказали: «Ти справді Син Божий!»…”

 

 

 

 

9 серпня Православна Церква вшановує пам'ять великомученика і цілителя Пантелеймона.

Святий великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Никомидії в сім’ї багатого язичника Євсторгія і мав ім’я Пантолеоном. Але мати його Еввула була християнкою. Вона хотіла виховати сина в християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку юнак став навчатися мистецтву лікування у знаменитого в Никомидії лікаря Єфросина.

Здібності Пантолеона стали відомими імператору Максиміану (284-305), який захотів бачити його при своєму дворі.

Саме в той час в Никомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ, які врятувались після спалення 20000 християн в Никомидійській церкві в 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив Пантолеона, який проходив поруч їх пристановища. Одного разу пресвітер покликав юнака до свого житла і розказав про християнську віру. Після цього Пантолеон кожного дня відвідував священномученика Єрмолая. Одного разу майбутній цілитель побачив на вулиці мертву дитину, яку вкусила гадюка, що була ще поруч. Пантелемон став молитися Господу Ісусу Христу про воскрешення померлого і знищення ядовитої змії. Він твердо вирішив, що на випадок виконання його молитви стане послідовником Христа і прийме хрещення. Дитя ожило, а гадюка розлетілась на кусочки перед очима Пантолеона.

Після цього чуда Пантолеон був охрещений святим Єрмолаєм з іменем Пантелеймон, що в перекладі означає всемилостивий. Розмовляючи з своїм батьком святий Пантелеймон підготував і його до прийняття святого хрещення. Коли батько Євсторгій побачив як син іменем Ісуса Христа зцілив сліпого, то не вагаючись хрестився разом з прозрілим. Незабаром батько Пантелеймона помер і цілитель присвятив все своє життя хворим і вбогим. Він безвідплатно лікував всіх, хто до нього звертався, зціляв їх іменем Ісуса Христа. Святий Пантелеймон відвідував у в’язницях християн, якими були переповненні всі темниці, лікував їх від ран. Дуже швидко слух про милостивого лікаря ширився по всьому місту. Залишивши інших лікарів хворі стали звертатися тільки до нього.

Із заздрощів лікарі донесли імператору, що святий Пантелеймон лікує ув’язнених християн. Імператор Максиміан вмовляв святого спростувати ці доноси і принести жертву ідолам, але святий Пантелеймон сповідав себе християнином і на очах імператора зцілив розслабленого іменем Ісуса Христа. Роздратований Максиміан стратив зціленного, який прославляв Христа, а святого Пантелеймона віддав на жорстокі муки. Господь являвся святому і зміцнював перед стражданнями. Великомученика Пантелеймона повісили на дереві і рвали залізними кігтями, обпалювали свічками, потім розтягували на колесі, кидали в кипуче олово, а потім у море з каменем на шиї. З усіх тортур великомученик виходив неушкодженим і з сміливістю викривав імператора. Одночасно перед судом язичників стали пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ. Всі троє твердо сповідали свою віру в Спасителя і їм були відсічені голови.

За повелінням імператора великомученика Пантелеймона кинули до диких звірів у цирку. Але звірі лизали йому ноги і, штовхаючи один одного, старалися доторкнутися до руки святого. Глядачі піднімалися з місця і кричали «Великий Бог християнський!». Роздратований Максиміан наказав своїм воїнам сікти всіх, хто прославляв Ісуса Христа, а великомученику Пантелеймону відсікти голову.

Святого привели на місце страти і прив’язали до оливкового дерева. Коли великомученик молився, один з воїнів вдарив його мечем, але меч став м’яким, як віск і не наніс ніякої рани. Святий закінчив молитву і почув голос, який кликав страстотерпця до Царства Небесного. Почувши голос з неба воїни впали на коліна і просили прощення. Вони відмовили продовжувати страту, але великомученик Пантелеймон звелів продовжувати виконувати наказ імператора, сказавши, що інакше вони не будуть мати з ним частки в майбутньому житті. Воїни зі слізьми попрощалися з ним, цілуючи його.

Коли мученику відсікли голову, із рани потекло молоко. Оливкове дерево, до якого був прив’язаний святий, на момент його смерті вкрилося плодами. Багато з тих, хто був присутніми при страті святого увірували в Господа Ісуса Христа. Тіло святого, яке вкинули у вогнище, залишилося у вогні неушкодженим і було поховане християнами (+ 305). Слуги великомученика Пантелеймона Лаврентій, Васса і Павіан бачили його страту і чули голос з неба. Вони написали розповідь про життя, страждання і кінець великомученика Пантелеймона. Святі його мощі часточками розійшлися по всьому християнському світі, а чесна глава знаходиться нині в Афонському монастирі, названому на честь святого великомученика Пантелеймона.

Шанування святого мученика відоме вже з ХІІ століття. Князь Ізяслав, в хрещенні Пантелеймон, син Мстислава Великого, мав зображення великомученика Пантелеймона на своєму шоломі. Заступництвом святого він залишився живим у битві 1151 року.

Великомученик Пантелеймон шанується в Православній Церкві як грізний святий, покровитель воїнів. Цей бік шанування розкриває його перше ім’я Пантолеон, що означає «у всьому лев». Друге ім’я дане при хрещенні – Пантелеймон – означає «всемилостивий» і розкриває шанування великомученика як цілителя. На святих іконах святий Пантелеймон зображається юнаком в червоному вбранні зі скриньочкою в лівій і ложечкою в правій руці, як безвідплатний лікар. До цілителя звертаються в молитві від недугу душевного і тілесного. Саме таким він зображений у великій іконі кафедрального патріаршого собору святого князя Володимира у м. Києві, де ще й поміщена часточка його святих мощів. На святих іконах великомученик часто зображається ще й із своїм житієм в картинках. Ім’я святого великомученика Пантелеймона закликається при звершенні таїнства Соборування, освячення води і в молитві за немічного хворого. Крім служби з каноном святому цілителю є ще й акафіст, який часто читається хворими для отримання зцілення.

Особливе шанування святому великомученику і цілителю Пантелеймону звершується в Пантелеймоновому монастирі на святій горі Афон. Там передсвято розпочинається за вісім днів до свята. На вечірні кожного дня співаються молебні канони на 8 гласів, при цьому для кожного дня вони є різними. Другий день свята – день ктиторський. В день свята після вечірні звершується панахида за будівничими, жертводавцями обителі і роздається коливо.

 

Молитва

О великий Христів угоднику і преславний цілителю, великомученику Пантелеймоне! Ти душею на небесах перед престолом Божим предстоїш і триіпостасною Його славою насолоджуєшся, а тілом й іконою святою на землі в Божественних Храмах перебуваєш і даною тобі благодаттю різні чудеса твориш.

Споглянь милосердним оком твоїм на людей, що стоять і перед чесною іконою твоєю моляться, благаючи від тебе цілющої допомоги і заступництва; піднеси до Господа Бога нашого теплі твої молитви і випроси душам нашим прощення гріхів. Бо ми через беззаконня наші не можемо підняти очей до висоти небесної, ні піднести голосу моління до Його в Божестві неприступної слави; серцем сокрушеним і духом смиренним тебе, заступника милостивого перед Владикою і молитовника за нас, грішних, закликаємо, бо ти отримав благодать від Господа недуги відганяти і пристрасті зціляти.

Тебе просимо: не зневаж нас недостойних, що молимося тобі й помочі твоєї потребуємо, будь нам у печалях утешителем, у недугах лютих лікарем, у напастях покровителем, для хворих очей прозріння подателем, дітям хворим помічником. Випроси всім все, що для їхнього спасіння корисне, щоб твоїми до Господа Бога молитвами отримали благодать і милість і прославляли всіх благ Джерело і Дароподателя Бога, Єдиного в Тройці Святій, Отця, і Сина, І Святого Духа нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

 

Святий Великомученику і Цілителю Пантелеймоне, моли Бога про нас.


Акафіст до святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона

 

Яндекс.Метрика