narrow default width wide

Breadcrumbs

17 листопада 2013 р.Б. Прп. Іоаникiя Великого (846). Сщмчч. Никандра, єп. Мирського, i Єрмія, пресвiтера (І). Прп. Меркурiя, посника Печерського, в Дальнiх печерах (ХІV). Прп. Никандра Городноєзерського (ХVІ).

 

 

Преподобний Меркурій Києво-Печерський подвигом добрим трудився у Дальніх печерах в XIV сторіччі, був строгим постником. Про життя цього преподобного відомо тільки, що він був з'єднаний союзом нерозлучної братської любові з преподобним Паїсієм. Вони, живучи в однодумності, просили безнастанно Бога, щоб Він ніколи їх не розлучав ані в цім, ні в майбутньому житті. І дарував їм Господь згідно їхніх молитов. На землі вони жили в одній келії і по смерті були покладені в одному гробі, про що згадується в 3-ї пісні канону преподобним Дальніх печер. 7 грудня пам'ять преподобного відбувається заради його тезоіменитства святого великомученика Меркурія, 10 вересня - разом з Собором Дальніх печер і в 2-у Неділю Великого посту - з Собором всіх преподобних Києво-Печерських.

 

Преподобний отче Меркуріє, моли Бога за нас.

 

3 лиспопада 2013 р.Б. рп. Іларiона, схимника Печерського, в Дальнiх печерах (ХІ). Неділя 19-та після П’ятдесятниці.

 

Преподобний Іларіон, схимник Печерський, суворий аскет, був сподвижником і учнем преподобного Феодосія († 1074). Наслідуючи свого вчителя, преподобний Іларіон дні і ночі зі сльозами молився Богу, дотримуючись суворого посту. Сучасники знали його як книгописьменника, що вдень і вночі трудився над переписуванням книг в келії преподобного Феодосія. У цей час наставник співав псалми і пряв вовну. Преподобний Іларіон трудився в ХI столітті і похований у Дальніх печерах Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.

 

27.10.2013 р.Б. Неділя 18-та після П’ятдесятниці. Глас 1. Пам’ять святих Отців VII Вселенського собору (787).

 

Сьомий Вселенський Собор відбувся в 787 році в місті Нікеї за імператриці Ірини (вдови імператора Лева Хозара), і в ньому брали участь 367 отців.

Собор було скликано проти іконоборчої єресі, яка виникла за 60 років до Собору, за грецького імператора Лева Ісавра, який, бажаючи навернути магометан у християнство, вважав за необхідне знищити вшанування ікон. Ця єресь тривала за його сина Костянтина Копроніма й онука Лева Хозара.

Собор осудив і відкинув іконоборчу єресь і визначив – ставити і покладати у св. храмах, разом із зображенням Чесного і Животворчого Хреста Господнього, і святі ікони, шанувати і віддавати їм поклоніння, підносячись розумом і серцем до Господа Бога, Божої Матері і святих, на них зображених.

Після VII Вселенського Собору гоніння на святі ікони знову були відновлені наступними трьома імператорами: Левом Вірменином, Михайлом Бальбою та Феофілом і майже 25 років хвилювали Церкву.

Шанування св. ікон було остаточно відновлено і затверджено на Помісному Константинопольському Соборі в 842 році, за імператриці Феодори.

На цьому Соборі, з вдячності Господу Богу, який дарував Церкві перемогу над іконоборцями та всіма єретиками, встановлено свято Торжества Православ’я, яке належить святкувати в першу неділю Великого посту і яке відзначається й дотепер у всій Вселенській Православній Церкві.

 

14 жовтня 2013 р.Б. Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. (Неділя17-та після П’ятдесятниці).

 

Це величне свято встановлене на честь явлення Пресвятої Богородиці у 910 році у Константинопольському Влахернському храмі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, Її головний покров і частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті).

Історія появи свята пов'язана з двома Андріями, один із яких був юродивим жебраком у Константинополі, інший – князем у Володимирі – Андрієм Боголюбським, сином Юрія Долгорукого.

Як правило, диво Покрову Божої Матері пов'язується з нападом сарацинів на Константинополь. Місто готувалося до облоги, воїни озброювалися, багато жителів на колінах із сльозами на очах молилися про те, щоб минула біда.

У той момент, коли полчища ворогів вже були готові увірватися до міста, сталося диво: тисяча християн, які молилися про порятунок, відчули, що їх благання почуті.

Святий Юродивий Андрій, що знаходився у цей момент у Влахернському храмі, схиливши коліна у слізній молитві, побачив, що сама Божа Мати спустилася з небес по східцях у супроводі святого Хрестителя Господнього Іоанна і святого апостола Іоанна Богослова. Вставши на коліна, Пресвята Діва молилася із сльозами на очах про порятунок людей від незгод і страждань, потім, підійшовши до Престолу, продовжила свою молитву, закінчивши яку, зняла зі своєї голови білий покров (омофор) і простягнула його над тими, хто молився у храмі, захищаючи від ворогів – видимих і невидимих. Покров у руках Пречистої Матері, оточений ангелами і сонмом святих, сяяв «дуже променів сонячних».

Тоді святий Андрій запитав у свого учня Єпіфанія: «Бачиш, брате, Царицю і Пані усіх, що молиться про весь світ?» «Бачу, святий отче, і ужахаюся», – відповідав йому Єпіфаній.

Так Богородиця врятувала Константинополь від розорення і загибелі людей. Коли Богоматір покинула церкву, покрив став невидимим, але у храмі залишалася благодать, яка зійшла згори з Богородицею.

В цей день ми вшановуємо також славних українських козаків, які своєю покровителькою вважають Богородицю. Це свято також і родинне – бо пов’язане з родинними і сімейними цінностями і традиціями, шанобливим ставленням до ідеалів жіночності та материнства. І тому, мабуть, не даремно існує слушна думка і в істориків, і у духовенства — це важливе для нації свято в перспективі віднести до тих, що відзначаються на найвищому державному рівні.

Тож, з вдячністю і вірою просімо заступництва і клопотання за нас перед Богом у Пресвятої Діви Марії:

 

«Величаємо Тебе, Пресвята Діво, і шануємо Покров Твій чесний, Тя бо бачачи святий Андрій на воздусє, за нас Христа молячи».

Пресвятая Владичице, Богородице, моли Бога за нас.

13 жовтня 2013 р.Б. Свт. Михаїла, першого митр. Київського i всiєї Руси (992). Неділя 16-та після П’ятдесятниці.

 

 

Уся діяльність першого митрополита Київського Михаїла була схожою на апостольські труди. Він займався проповіддю Євангелія, відкривав по великих містах кафедри. Святитель Руської землі перш за все охрестив усе князівське оточення: синів князя Володимира, князівську знать і військо. «Того ж самого часу сам митрополит Михаїл, — писав святитель Димитрій Ростовський у книзі «Літопис-Синопсис», — охрестив наодинці в криниці або в джерелі всіх дванадцять синів Володимира, яких він мав від різних дружин. З того часу це джерело над Дніпром, де хрестилися сини Володимира, й понині називається Хрещатик». Православна Українська Церква ублажає святителя Михаїла як хрестителя першопрестольного града Києва. У богослужбових піснеспівах труди святителя зазначено: «Красується град Київ до цього дня ризою хрещення одягнений від тебе, святителю».

У трудах проповіді Святого Євангелія святителю допомагав і сам князь Володимир. Саме він наказав усіх жителів Києва зібрати на березі Дніпра для святого хрещення, яке здійснив митрополит Михаїл із багатьма пресвітерами. Хрещенням Києва було покладено початок просвітленню Київської Русі світлом євангельської істини. У Києві святитель на честь свого небесного покровителя заклав монастир Св. Архістратига Божого Михаїла і при ньому церкву, тоді ще дерев’яну. На цьому святому місці монастир перетворився на великий Свято-Михайлівський Золотоверхий. Відомості про це ми знаходимо в ігумена Феодосія Софоновича, який у «Хроніці» помістив цікаву розповідь про повалення поганських ідолів під час хрещення Київської Русі. «І на відзнаку того, розповідають, перший при Володимирі митрополит Михаїл, посадивши ченців на горі, недалеко від того Беремища Чортового, на своє ім’я церкву Св. Михаїла збудував, — адже як святий Михаїл чорта з неба скинув, так і тут він допоміг чорта в болвані з гори скидати».

Уславлений своєю освіченістю, архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель уключив цей переказ до третього видання Київського Синопсису, який вийшов друком у 1680 р. У Синопсисі сказано, що митрополит збудував церкву навпроти місця Перунового на своє ім’я і на знамення того, що Архістратиг Михаїл — переможець диявола. «Ймовірно, що після цієї першої митрополичої церкви, — стверджує митрополит Київський Євгеній Болховітінов в «Описании Киево-Софийского собора…», — зображення Архістратига Михаїла здавна було прийняте і за герб міста Києва».

Після хрещення Києва святий Михаїл благословив князя Володимира на спорудження першої кам’яної Десятинної церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Святитель не дожив до завершення її будівництва, але в цьому храмі зберігалися його мощі.

Подібно до євангельського доброго пастиря святитель Михаїл збирав по всій землі Руській стадо словесних овець. У 990 р. в супроводі єпископів, воєводи князя Добріші (рідний дядько князя Володимира) й Анастаса Корсунянина (грек, який здав Корсунь князю Володимиру) святитель відвідав Новгород. Тут він наказав порозбивати ідолів, багатьох людей охрестив, побудував декілька храмів і поставив у них священиків. Пізніше він відвідав великі міста Київської Русі: Чернігів, Переяслав, Білгород, Володимир-Волинський, Ростов Великий, охрестив тамтешніх жителів, поставив у них єпископів і пресвітерів для прославлення імені Божого серед народу, просвітленого у вірі християнській.

На Київській митрополичій кафедрі святитель пробув недовго. Через чотири роки після офіційного хрещення Руси-України (992) святитель спочив у Бозі. Дані про його упокоєння надає Літопис Київський і Каталог митрополитів Московський. Дата кончини митрополита Михаїла викарбувана і на його надгробку. Було сказано, що він був покладений у Десятинній церкві. Але оскільки цей храм тоді ще не був закінчений, то деякі історики вважають, що спочатку його останки поклали в Михайлівській дерев’яній церкві, яка слугувала йому кафедрою, а вже потім перенесли до Десятинної церкви, яка стала кафедрою київських митрополитів, наступників святого Михаїла. Князь Володимир дуже тужив за ревним архіпастирем землі Руської, адже митрополит був йому добрим порадником у державницьких справах.

Приблизно 1103 р. за печерського ігумена Феоктиста мощі святителя Михаїла з невідомих причин були перенесені з Десятинної церкви до Антонієвих печер, а за печерського архімандрита Романа Копи, згідно з указом імператриці Анни Іоанівни від 27 липня 1730 р., 1 жовтня того ж року перенесені до Успенського собору Києво-Печерської лаври. Поблизу раки з його мощами був зроблений напис (64 рядки), який подав у «Описаний Киево-Печерской лавры» митрополит Євгеній Болховітінов.

Деякі історики ще в XIX ст. ставили під сумнів історичні відомості, які свідчили про те, що першим Київським митрополитом був святитель Михаїл. І дійсно, одні літописи та історичні пам’ятки називали першим митрополитом Михаїла, інші — Леонтія. Історичні дані про першого митрополита Михаїла можуть бути достовірними з огляду на те, що церковні історичні перекази стверджують, що все-таки першим митрополитом Руси-України був Михаїл. «Слід тут додати, — зазначав історик церкви, митрополит Макарій (Булгаков), — що найправдивіші відомості про митрополита Михаїла могли зберігатися в Києві, де він трудився та упокоївся. Тому ми повинні поважати свідчення церковних синодиків київських, хоча вони і дійшли до нас в пізніших списках, але без усякого сумніву були списані з найдавніших, і всі починають ряд наших митрополитів іменем Михаїл. Ми повинні поважати перекази Києво-Печерської лаври, у яких йдеться про те, що мощі, які покояться в головному її соборі, — мощі першого митрополита Київської Русі — Михаїла». Такими достовірними джерелами є каталоги київських митрополитів, подані в «Палінодії» Захарії Копистенського та в додатку до «Патерика» Сильвестра Косова 1635 р. Того ж самого історичного датування дотримується у своєму творі «Тератургіма» (1638) монах Афанасій Кальнофойський.

Києво-Печерський архімандрит Захарія Копистенський у «Палінодії», яка вийшла друком у Києві 1621 р., досить чітко пояснює, звідки він узяв ім’я першого Київського митрополита Михаїла. За візантійськими свідченнями, єпископ-місіонер, який був посланий до нас патріархом Фотієм, мав ім’я Михаїл: «Іоанн Зонарос в томе третьем пишет: царь мовит, Василий с народом росским примирье учинивши справил, абы он в признание вєры христианской пришол. И гды ся крестити обіцовали, архієрея им послал Михайла митрополита».

Як би не відрізнялися історичні джерела та свідчення про першого митрополита Київського Михаїла, ми можемо стверджувати, що цей святитель є не вигаданою, а реальною постаттю і був першим Київським митрополитом, який здійснював справу святого Володимирового хрещення, примножував труди святих рівноапостольних Кирила і Мефодія та їхніх учнів на теренах нашої держави, воскрешав святі наміри князя Аскольда (у святому хрещенні — Миколая). «І це пояснюється нам фактом споконвіку шанованих у київських Антонієвих печерах мощей святителя Михаїла.

На даний час нетлінні мощі святителя знаходяться в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. Пам’ять святителя Михаїла свято шанується в нашому українському народі. Православний люд прославляє митрополита Михаїла як великого угодника Божого.

Свята Церква щиро звертається до нього:

Радуйся, Михаїле, великий ієрарше, Церкви нашої преславний первопрестольниче.

Яндекс.Метрика