narrow default width wide

Breadcrumbs

14 жовтня 2013 р.Б. Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. (Неділя17-та після П’ятдесятниці).

 

Це величне свято встановлене на честь явлення Пресвятої Богородиці у 910 році у Константинопольському Влахернському храмі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, Її головний покров і частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті).

Історія появи свята пов'язана з двома Андріями, один із яких був юродивим жебраком у Константинополі, інший – князем у Володимирі – Андрієм Боголюбським, сином Юрія Долгорукого.

Як правило, диво Покрову Божої Матері пов'язується з нападом сарацинів на Константинополь. Місто готувалося до облоги, воїни озброювалися, багато жителів на колінах із сльозами на очах молилися про те, щоб минула біда.

У той момент, коли полчища ворогів вже були готові увірватися до міста, сталося диво: тисяча християн, які молилися про порятунок, відчули, що їх благання почуті.

Святий Юродивий Андрій, що знаходився у цей момент у Влахернському храмі, схиливши коліна у слізній молитві, побачив, що сама Божа Мати спустилася з небес по східцях у супроводі святого Хрестителя Господнього Іоанна і святого апостола Іоанна Богослова. Вставши на коліна, Пресвята Діва молилася із сльозами на очах про порятунок людей від незгод і страждань, потім, підійшовши до Престолу, продовжила свою молитву, закінчивши яку, зняла зі своєї голови білий покров (омофор) і простягнула його над тими, хто молився у храмі, захищаючи від ворогів – видимих і невидимих. Покров у руках Пречистої Матері, оточений ангелами і сонмом святих, сяяв «дуже променів сонячних».

Тоді святий Андрій запитав у свого учня Єпіфанія: «Бачиш, брате, Царицю і Пані усіх, що молиться про весь світ?» «Бачу, святий отче, і ужахаюся», – відповідав йому Єпіфаній.

Так Богородиця врятувала Константинополь від розорення і загибелі людей. Коли Богоматір покинула церкву, покрив став невидимим, але у храмі залишалася благодать, яка зійшла згори з Богородицею.

В цей день ми вшановуємо також славних українських козаків, які своєю покровителькою вважають Богородицю. Це свято також і родинне – бо пов’язане з родинними і сімейними цінностями і традиціями, шанобливим ставленням до ідеалів жіночності та материнства. І тому, мабуть, не даремно існує слушна думка і в істориків, і у духовенства — це важливе для нації свято в перспективі віднести до тих, що відзначаються на найвищому державному рівні.

Тож, з вдячністю і вірою просімо заступництва і клопотання за нас перед Богом у Пресвятої Діви Марії:

 

«Величаємо Тебе, Пресвята Діво, і шануємо Покров Твій чесний, Тя бо бачачи святий Андрій на воздусє, за нас Христа молячи».

Пресвятая Владичице, Богородице, моли Бога за нас.

13 жовтня 2013 р.Б. Свт. Михаїла, першого митр. Київського i всiєї Руси (992). Неділя 16-та після П’ятдесятниці.

 

 

Уся діяльність першого митрополита Київського Михаїла була схожою на апостольські труди. Він займався проповіддю Євангелія, відкривав по великих містах кафедри. Святитель Руської землі перш за все охрестив усе князівське оточення: синів князя Володимира, князівську знать і військо. «Того ж самого часу сам митрополит Михаїл, — писав святитель Димитрій Ростовський у книзі «Літопис-Синопсис», — охрестив наодинці в криниці або в джерелі всіх дванадцять синів Володимира, яких він мав від різних дружин. З того часу це джерело над Дніпром, де хрестилися сини Володимира, й понині називається Хрещатик». Православна Українська Церква ублажає святителя Михаїла як хрестителя першопрестольного града Києва. У богослужбових піснеспівах труди святителя зазначено: «Красується град Київ до цього дня ризою хрещення одягнений від тебе, святителю».

У трудах проповіді Святого Євангелія святителю допомагав і сам князь Володимир. Саме він наказав усіх жителів Києва зібрати на березі Дніпра для святого хрещення, яке здійснив митрополит Михаїл із багатьма пресвітерами. Хрещенням Києва було покладено початок просвітленню Київської Русі світлом євангельської істини. У Києві святитель на честь свого небесного покровителя заклав монастир Св. Архістратига Божого Михаїла і при ньому церкву, тоді ще дерев’яну. На цьому святому місці монастир перетворився на великий Свято-Михайлівський Золотоверхий. Відомості про це ми знаходимо в ігумена Феодосія Софоновича, який у «Хроніці» помістив цікаву розповідь про повалення поганських ідолів під час хрещення Київської Русі. «І на відзнаку того, розповідають, перший при Володимирі митрополит Михаїл, посадивши ченців на горі, недалеко від того Беремища Чортового, на своє ім’я церкву Св. Михаїла збудував, — адже як святий Михаїл чорта з неба скинув, так і тут він допоміг чорта в болвані з гори скидати».

Уславлений своєю освіченістю, архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель уключив цей переказ до третього видання Київського Синопсису, який вийшов друком у 1680 р. У Синопсисі сказано, що митрополит збудував церкву навпроти місця Перунового на своє ім’я і на знамення того, що Архістратиг Михаїл — переможець диявола. «Ймовірно, що після цієї першої митрополичої церкви, — стверджує митрополит Київський Євгеній Болховітінов в «Описании Киево-Софийского собора…», — зображення Архістратига Михаїла здавна було прийняте і за герб міста Києва».

Після хрещення Києва святий Михаїл благословив князя Володимира на спорудження першої кам’яної Десятинної церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Святитель не дожив до завершення її будівництва, але в цьому храмі зберігалися його мощі.

Подібно до євангельського доброго пастиря святитель Михаїл збирав по всій землі Руській стадо словесних овець. У 990 р. в супроводі єпископів, воєводи князя Добріші (рідний дядько князя Володимира) й Анастаса Корсунянина (грек, який здав Корсунь князю Володимиру) святитель відвідав Новгород. Тут він наказав порозбивати ідолів, багатьох людей охрестив, побудував декілька храмів і поставив у них священиків. Пізніше він відвідав великі міста Київської Русі: Чернігів, Переяслав, Білгород, Володимир-Волинський, Ростов Великий, охрестив тамтешніх жителів, поставив у них єпископів і пресвітерів для прославлення імені Божого серед народу, просвітленого у вірі християнській.

На Київській митрополичій кафедрі святитель пробув недовго. Через чотири роки після офіційного хрещення Руси-України (992) святитель спочив у Бозі. Дані про його упокоєння надає Літопис Київський і Каталог митрополитів Московський. Дата кончини митрополита Михаїла викарбувана і на його надгробку. Було сказано, що він був покладений у Десятинній церкві. Але оскільки цей храм тоді ще не був закінчений, то деякі історики вважають, що спочатку його останки поклали в Михайлівській дерев’яній церкві, яка слугувала йому кафедрою, а вже потім перенесли до Десятинної церкви, яка стала кафедрою київських митрополитів, наступників святого Михаїла. Князь Володимир дуже тужив за ревним архіпастирем землі Руської, адже митрополит був йому добрим порадником у державницьких справах.

Приблизно 1103 р. за печерського ігумена Феоктиста мощі святителя Михаїла з невідомих причин були перенесені з Десятинної церкви до Антонієвих печер, а за печерського архімандрита Романа Копи, згідно з указом імператриці Анни Іоанівни від 27 липня 1730 р., 1 жовтня того ж року перенесені до Успенського собору Києво-Печерської лаври. Поблизу раки з його мощами був зроблений напис (64 рядки), який подав у «Описаний Киево-Печерской лавры» митрополит Євгеній Болховітінов.

Деякі історики ще в XIX ст. ставили під сумнів історичні відомості, які свідчили про те, що першим Київським митрополитом був святитель Михаїл. І дійсно, одні літописи та історичні пам’ятки називали першим митрополитом Михаїла, інші — Леонтія. Історичні дані про першого митрополита Михаїла можуть бути достовірними з огляду на те, що церковні історичні перекази стверджують, що все-таки першим митрополитом Руси-України був Михаїл. «Слід тут додати, — зазначав історик церкви, митрополит Макарій (Булгаков), — що найправдивіші відомості про митрополита Михаїла могли зберігатися в Києві, де він трудився та упокоївся. Тому ми повинні поважати свідчення церковних синодиків київських, хоча вони і дійшли до нас в пізніших списках, але без усякого сумніву були списані з найдавніших, і всі починають ряд наших митрополитів іменем Михаїл. Ми повинні поважати перекази Києво-Печерської лаври, у яких йдеться про те, що мощі, які покояться в головному її соборі, — мощі першого митрополита Київської Русі — Михаїла». Такими достовірними джерелами є каталоги київських митрополитів, подані в «Палінодії» Захарії Копистенського та в додатку до «Патерика» Сильвестра Косова 1635 р. Того ж самого історичного датування дотримується у своєму творі «Тератургіма» (1638) монах Афанасій Кальнофойський.

Києво-Печерський архімандрит Захарія Копистенський у «Палінодії», яка вийшла друком у Києві 1621 р., досить чітко пояснює, звідки він узяв ім’я першого Київського митрополита Михаїла. За візантійськими свідченнями, єпископ-місіонер, який був посланий до нас патріархом Фотієм, мав ім’я Михаїл: «Іоанн Зонарос в томе третьем пишет: царь мовит, Василий с народом росским примирье учинивши справил, абы он в признание вєры христианской пришол. И гды ся крестити обіцовали, архієрея им послал Михайла митрополита».

Як би не відрізнялися історичні джерела та свідчення про першого митрополита Київського Михаїла, ми можемо стверджувати, що цей святитель є не вигаданою, а реальною постаттю і був першим Київським митрополитом, який здійснював справу святого Володимирового хрещення, примножував труди святих рівноапостольних Кирила і Мефодія та їхніх учнів на теренах нашої держави, воскрешав святі наміри князя Аскольда (у святому хрещенні — Миколая). «І це пояснюється нам фактом споконвіку шанованих у київських Антонієвих печерах мощей святителя Михаїла.

На даний час нетлінні мощі святителя знаходяться в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. Пам’ять святителя Михаїла свято шанується в нашому українському народі. Православний люд прославляє митрополита Михаїла як великого угодника Божого.

Свята Церква щиро звертається до нього:

Радуйся, Михаїле, великий ієрарше, Церкви нашої преславний первопрестольниче.

25 серпня 2013 р. Б. Мчч. Фотiя i Аникити та багатьох з ними (305–306) (неділя 9-та по П’ятдесятниці).

 

 

 

Мученики Аникита і Фотій (його племінник) були родом з Нікомидії. Аникита, який був військовим, критикував імператора Діоклетіана (284-305), який встановив на міській площі знаряддя страти, щоб залякати християн.

Розгніваний імператор наказав мучити святого, а потім кинути його на поживу звірям. Але лев не заподіяв шкоди святому чоловікові. Раптово почалося сильний землетрус, внаслідок якого впало капище Геркулеса, і під проваленим міським муром загинуло багато язичників. Кат, який підняв меч щоб відсікти голову святому, сам упав непритомний. Святого Аникити стали колесувати і палити вогнем, але колесо зупинилося, а вогонь погас. тоді мученика кинули в казан з киплячим оловом, але олово охололо.

Так Господь зберігав Свого раба для утвердження багатьох. Племінник мученика, святий Фотій, вітав страждальця і, звернувшись до царя, зауважив: "твої боги - ніщо!" Меч, піднятий над новим сповідником, вразив самого ката. Мучеників посадили у в'язницю.

Через три дні Діоклітіан став умовляти їх: "Поклоніться нашим богам, і я прославлю і збагачу вас". Мученики відповіли: "Загинь ти зі своєю славою і багатством!". Тоді їх прив'язали за ноги до диких коней, але святі, ковзаючись по землі, залишалися неушкодженими.

Не постраждали вони і в дуже жаркій лазні, яка розвалилася. Нарешті Діоклітіан велів розпалити величезну піч, і безліч християн, натхнених подвигами святих Фотія і Аникити, самі ступили в неї зі словами: "Ми християни!" Всі вони померли з молитвою на вустах. Тіла святих Аникити і Фотія не постраждали від вогню, навіть волосся залишилися цілі. Бачачи це, багато хто з язичників увірували в Христа.

 

19 серпня 2013 р.Б. Преображення Господнє

 

 

Преображення Ісуса Христа – це двонадесяте свято. Усі три синоптичних Євангелія містять подібні описи Перетворення Господня (Матвій 17:1; Марко 9:2; Лука 9:28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день воскреснути, Він завів трьох апостолів — Петра, Якова й Івана на гору Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просяяло, як сонце, одяг зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з’явою старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його близький відхід. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».

Святкуванням Преображення Церква сповідує поєднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Іоанна Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Іоанна Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.

Святкування Преображення триває 9 днів, з 5 (18) по 13 (26) серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаки, виноград, яблука). Тому в народі цей день називають другим, або яблучним спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини – повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

28.07.2013 р.Б. День пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, у Святому Хрещенні Василія (1015) (1025 річчя хрещення Київської Русі)

 

У цей день Православна церква вшановує пам'ять святого рівноапостольного князя Володимира.

Євангеліє Христове було проповідане в наших землях святим апостолом Андрієм ще в першому столітті нової ери, але державною релігією християнство стало лише в Х столітті, за святого князя Володимира.

Церква порівнює князя Володимира з апостолом Павлом. Обидва вони спочатку були ревними противниками Христа. Савл гонив християн. Князь Володимир був ідолопоклонником. Савл і Володимир були духовними сліпцями, бо вони не бачили істини Христової. Тому Господь послав обом сліпоту тілесну. Темрява розкрила їм духовні очі, щоб вони побачили Світло Христове.

Благодать Божа, а не щось інше, переродила і Савла, і Володимира. Савл став великим апостолом Павлом, який потрудився у проповіді Євангелія більше за всіх інших апостолів. Він проніс світло Христової віри від Сходу до Заходу Римської імперії. А князь Володимир Київську Русь, що кланялася могильним богам, зробив християнською.

Не випадково пізніше в одному із своїх послань апостол Павло написав такі слова Христа Спасителя: "Сила Моя в немочі виявляється".

До прийняття християнства і Савл, і Володимир були грішниками. Савл був серед убивць християн, а Володимир - великим сластолюбцем. Благодать Божа переродила їх: вона чорне зробила білим як сніг, а грішне - святим.

Тому ми шануємо нашого просвітителя - святого князя Володимира. Він не тільки спас свою душу, але і народ свій привів до Христа. Апостол Павло бачив Христа, коли Він явився йому на дорозі до Дамаска, а князь Володимир не бачив нашого Спасителя, тому Господь залучив його до блаженних. Адже Він сказав: "Блаженні ті, що не бачили Мене і увірували".

Там, де йде боротьба між добром і злом; там, де вирують пристрасті, де християнство стикається з язичництвом; там, де боротьба стає трагічною і страшною, - Господь завжди посилає людину мужню, яка приводить свій народ до Бога. Такою мужньою людиною був святий великий князь Володимир. Його подвиг свята Церква порівнює з трудами апостолів, з цієї причини називає його рівноапостольним.

Апостол Павло в одному із своїх послань говорить: "Поминайте наставників ваших, які відкрили вам тайни віри". І ось сьогодні ми згадуємо святого великого князя Володимира і звертаємося до нього з молитвою, щоб він благав Бога за свій народ, за нашу Україну, яка потребує допомоги Божої.

Величаємо тебе, святий рівноапостольний великий княже Володимире, і шануємо святу пам’ять твою, ідолів ти знищив і всю нашу землю святим хрещенням просвітив.

Святий княже Володимире, прийди і подивись на твій знедолений народ і на засновану тобою Церкву, яка нині розділена, і твоїми молитвами перед Престолом Божим допоможи нам. Боже, нам єдність подай!

Амінь!

 

Цього дня відзначає своє престольне свято Свято-Володимирська парафія.

 

 

 

 

Також, Православна церква вшановує пам'ять свв. Отців шести вселенських Соборів.

Вселенськими Соборами називаються зібрання єпископів всіх помісних церков. Вселенські Собори – не були явищем, що призначалися через певні періоди часу, тобто періодичними; це були екстраординарні, що скликалися в крайніх випадках для рішення важливих церковних питань, зібрання. Зміст постанов перших соборів вказує на те, що питаннями, ради рішення, яких скликалися вони, були питання віри, нерозуміння яких викликало цілий ряд релігійних смут-єресей. Пізніше , коли установлювався мир церкви-собори скликались для виробітки норм церковної дисципліни. Всіх вселенських соборів було сім.

Першим був Нікейський, що відбувся в 325 р. залишивший 20 правил, з яких важливіші: 4-те, яке гласить, що єпископи повинні вибиратися єпископами даної провінції і затверджуватись митрополитом. Зокрема 6-те правило підтверджує вищу владу деяких єпископів над іншими єпископами, наприклад, римського над західними, антіохійського над східними.

Другим був в 387р. 1-й Константинопольський, що видав сім правил.

Третім – був Ефеський собор, що відбувся в 431 р., який залишив 8 правил; з них перших 6 стосуються відлучення Несторія і його сторонників; 7-мим забороняється створювати символ віри, а 8-мим кіпрські єпископи звільнялися від залежності антіохійського патріарха.(До цього правила пізніше приєднано послання про єп. Памфилії-Євстафії).

Четвертим –Халкидонським 451 р. – 30 правил, 28-мим правилом, якого визначало круг судової і адміністративної діяльності константинопольського патріарха – і константинопольський патріарх прирівнювався в своїх повноваженнях з папою Риму.

П’ятий – Константинопольський 2-ий 553 року.

Шостий - Константинопольський 3-ій в 680 році і 691 р. – так званий Трульський – що має 102 правила, з них 36-те правило повторює про рівноправність константинопольської і римської патріарших кафедр і вказує ієрархічний порядок патріарших східної церкви, а 33-тє правило осуджує звичай вірменської країни приймати в клір тільки вихідців із священного роду; 80-те загрожує відлученням тому хто три святкових дні не відвідає богослужіння, а 102-ге стосується епетилії, що каються.

Сьомий – Нікейський 2-ий, 787 році видав 22 правила.

Церковне законодавство, за свідченням багатьох, виникає з перших віків християнського життя, ще задовго до вселенських соборів, коли для рішення трудних питань збирались місцеві собори, багато з постанов яких, були пізніше утверджені вселенськими соборами.

Яндекс.Метрика