narrow default width wide

Breadcrumbs

14 серпня 2020 року Божого. П'ятниця. Початок Успенського посту. Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Свято Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородицi (1164)

 

 

У цей день згадуємо три події, важливих для кожного православного християнина.

 

Перша – це винесення чесних Древ Животворящого Хреста Господня. Обряд винесення відбувався в стародавній Константинопольської церкви ще до навали турків і навіть до страшного спустошливої розорення міста хрестоносцями на початку XIII століття, коли Константинополь ще був як би другим Єрусалимом, другим Святим містом. З усіх кінців Візантійської імперії сюди звозилися всі святині, що знаходилися на території, підвладній православному імператору. Паломники, які могли в ті важкі часи здійснювати подорожі до святих місць, завжди намагалися побувати не тільки у Святій Землі, але і в Константинополі, де знаходилося збори всіляких православних християнських святинь. Частину Древа Хреста Господнього носили вулицями Константинополя в жаркі літні місяці, коли в місті траплялися властиві південному клімату мори. У той час ще не було таких засобів запобігання заразних хвороб, які знає сучасна медицина, - люди вдавалися тільки до Господа. Велику святиню носили по вулицях Константинополя і хворобливі і згубні пошесті припинялися.

 

Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас - оселю Твою.

 

 

Друга подія – це свято на честь Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородиці. На початку XII століття на Русі й у Візантії одночасно відбулися схожі чудеса. До цього періоду відноситься боротьба Візантії з кочівниками-іновірцями. Під час однієї битви візантійський імператор Мануїл побачив сяйво, що виходило від ікони Спасителя. Воно поширилося на все військо і на ворогів вселило жах, а в православних воїнів - мужність і віру в перемогу, яка і була здобута завдяки цьому чуду. У той же рік і в той же місяць на Русі сталося щось подібне. Князь Андрій Боголюбський пішов війною на кочівників, постійно мучив російським землям. Під час битви також від ікони - цього разу від ікони Божої Матері - виходило сяйво. Це чудо надихнуло князя Андрія і його воїнів - благодать Божа одночасно вселила мужність у православних і малодушність в язичників.

 

Пресвятая Богородице, спаси нас.

 

 

Третя – святкування присвячено пам'яті святих мучеників Маккавеїв: Авима, Антонiна, Гурiя, Єлеазара, Євсевона, Алима i Маркела, матерi їхньої Соломонiї та учителя їхнього Єлеазара (166 р. до Р. Хр.), що були прихильниками партії Маккавеїв, повсталої проти Антіоха Єпіфана - сирійського царя, але грека за походженням. Єпіфан хотів змусити всі підвладні йому народи, в тому числі і іудеїв, поклонятися ідолам. Тоді юдеї підняли проти нього повстання, на чолі якого стояли сини священика Маттітії. Один з них, Юда, через дивної форми голови отримав прізвисько Маккавей, що означає «молотоподібна». Це був дуже мужній і талановитий полководець: з невеликими своїми загонами він зумів розгромити величезні полчища Антіоха Єпіфана. Маккавей загинув від руки іновірця, проте справа його не загинуло: Іудея відстояла свою релігію, в той час єдино істинну, або, як би ми зараз сказали, православну. А ті брати, пам'ять яких ми сьогодні святкуємо, також називаються Макавеї, оскільки вони були прихильниками партії Маккавеїв. Вони мужньо постраждали від язичників, бо не захотіли приймати помилки, які їм нав'язував Антіох Епіфан, і з вірою у воскресіння мертвих віддали своє життя Богу.

Ці три зовсім різних події нібито волею випадку з'єднані в святкуванні в один день. Однак нічого випадкового взагалі в житті, а тим паче в Церкві Христовій не буває, хоча щось може залишитися і не зрозумілим нами. Це збіг повинний навчити нас тому, що є загальним в трьох таких різних подіях і в самих церковних звичаях.

Подивіться, скільки змінилося різних вчень: філософських, релігійних, політичних, а Церква живе і непорушним зберігає своє вчення, хоча і серед малого числа віруючих, по прогнозу Спасителя, Який говорив: «Не бійся, мале стадо!» (Лк. 12, 32 ). Ми повинні, не раболепствуя перед духом часу цього, прийняти не тільки розумом, не тільки абстрактно, але перш за все серцем і життям своєї те, що є для невіруючих неміччю і божевіллям, - Хрест Христовий. Розуміємо ми чи не розуміємо, дано нам осягнути таємниці і глибини Божі, як святим отцям, або нам, як людям простим, доступні тільки якісь елементарні речі, - головне, щоб ми сприймали все серцем.

Згадаймо святого Православної Церкви - Павла Препростого, учня Антонія Великого. Він вирізнявся надзвичайною простотою і, мабуть, внаслідок цього-невіглаством. Одного разу прийшли до Антонія ченці і він став їм говорити про значення закону і благодаті, притому згадав Мойсея і Господа Ісуса Христа. Павел, будучи людиною дуже мало освіченим, раптом запитав Антонія Великого: «А хто був раніше: Мойсей чи Христос?» Почувши таку безглуздість, Антоній сказав: «Замовкни!» - І той замовк. Минуло кілька місяців, і Антоній запитує його: «Чому ти мовчиш?» «Ти сказав мені мовчати, от я і мовчу», - відповів Павел. З одного боку, він проявив невігластво, яке здається диким навіть нам, людям малознаючих в богослов'ї, а з іншого - незвичайне слухняність. І заради своєї ревнощів до виконання заповідей Божих він досяг високого духовного успіху, так що навіть Антоній Великий присилав до нього тих біснуватих, з яких він сам не міг вигнати бісів. За свою віру і слухняність Павел Препростий міг виганяти не лише простих демонів, а й князів бісівських, а також здійснював інші чудеса.

Так i ми повинні з усією простотою серця приймати, подібно до того, як прийняв Павло Препростий і багато тисяч простих віруючих, прославлених Церквою або невідомих, вчення про спасительний страждання Господа Ісуса Христа, про Божу благодать, що діє від Його святих ікон. Ми повинні бути вірними Йому так, як були вірні мученики брати Макавеї, які вирішили краще втратити своє життя, ніж в ідступити від віри отців.


Святі угодники Божі, моліть Бога про нас.

 

9 серпня 2020 року Божого. Неділя. Вмч. i цiлителя Пантелеймона (305)

 

Євангеліє від Матвія. Мф. 14. 22 – 33. Ісус іде по воді.

“І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ Він на гору пішов помолитися на самоті; і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й сказали: «Мара!» І від страху вони закричали… А Ісус до них зараз озвався й сказав: «Заспокойтесь, – це Я, не лякайтесь!»

Петро ж відповів і сказав: «Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді». А Він відказав йому: «Іди». І вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і почав потопати, і скричав: «Рятуй мене, Господи!»… І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: «Маловірний, чого усумнився?» Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухла. А приявні в човні вклонились Йому та сказали: «Ти справді Син Божий!»…”

 

 

 

 

9 серпня Православна Церква вшановує пам'ять великомученика і цілителя Пантелеймона.

Святий великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Никомидії в сім’ї багатого язичника Євсторгія і мав ім’я Пантолеоном. Але мати його Еввула була християнкою. Вона хотіла виховати сина в християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку юнак став навчатися мистецтву лікування у знаменитого в Никомидії лікаря Єфросина.

Здібності Пантолеона стали відомими імператору Максиміану (284-305), який захотів бачити його при своєму дворі.

Саме в той час в Никомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ, які врятувались після спалення 20000 християн в Никомидійській церкві в 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив Пантолеона, який проходив поруч їх пристановища. Одного разу пресвітер покликав юнака до свого житла і розказав про християнську віру. Після цього Пантолеон кожного дня відвідував священномученика Єрмолая. Одного разу майбутній цілитель побачив на вулиці мертву дитину, яку вкусила гадюка, що була ще поруч. Пантелемон став молитися Господу Ісусу Христу про воскрешення померлого і знищення ядовитої змії. Він твердо вирішив, що на випадок виконання його молитви стане послідовником Христа і прийме хрещення. Дитя ожило, а гадюка розлетілась на кусочки перед очима Пантолеона.

Після цього чуда Пантолеон був охрещений святим Єрмолаєм з іменем Пантелеймон, що в перекладі означає всемилостивий. Розмовляючи з своїм батьком святий Пантелеймон підготував і його до прийняття святого хрещення. Коли батько Євсторгій побачив як син іменем Ісуса Христа зцілив сліпого, то не вагаючись хрестився разом з прозрілим. Незабаром батько Пантелеймона помер і цілитель присвятив все своє життя хворим і вбогим. Він безвідплатно лікував всіх, хто до нього звертався, зціляв їх іменем Ісуса Христа. Святий Пантелеймон відвідував у в’язницях християн, якими були переповненні всі темниці, лікував їх від ран. Дуже швидко слух про милостивого лікаря ширився по всьому місту. Залишивши інших лікарів хворі стали звертатися тільки до нього.

Із заздрощів лікарі донесли імператору, що святий Пантелеймон лікує ув’язнених християн. Імператор Максиміан вмовляв святого спростувати ці доноси і принести жертву ідолам, але святий Пантелеймон сповідав себе християнином і на очах імператора зцілив розслабленого іменем Ісуса Христа. Роздратований Максиміан стратив зціленного, який прославляв Христа, а святого Пантелеймона віддав на жорстокі муки. Господь являвся святому і зміцнював перед стражданнями. Великомученика Пантелеймона повісили на дереві і рвали залізними кігтями, обпалювали свічками, потім розтягували на колесі, кидали в кипуче олово, а потім у море з каменем на шиї. З усіх тортур великомученик виходив неушкодженим і з сміливістю викривав імператора. Одночасно перед судом язичників стали пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ. Всі троє твердо сповідали свою віру в Спасителя і їм були відсічені голови.

За повелінням імператора великомученика Пантелеймона кинули до диких звірів у цирку. Але звірі лизали йому ноги і, штовхаючи один одного, старалися доторкнутися до руки святого. Глядачі піднімалися з місця і кричали «Великий Бог християнський!». Роздратований Максиміан наказав своїм воїнам сікти всіх, хто прославляв Ісуса Христа, а великомученику Пантелеймону відсікти голову.

Святого привели на місце страти і прив’язали до оливкового дерева. Коли великомученик молився, один з воїнів вдарив його мечем, але меч став м’яким, як віск і не наніс ніякої рани. Святий закінчив молитву і почув голос, який кликав страстотерпця до Царства Небесного. Почувши голос з неба воїни впали на коліна і просили прощення. Вони відмовили продовжувати страту, але великомученик Пантелеймон звелів продовжувати виконувати наказ імператора, сказавши, що інакше вони не будуть мати з ним частки в майбутньому житті. Воїни зі слізьми попрощалися з ним, цілуючи його.

Коли мученику відсікли голову, із рани потекло молоко. Оливкове дерево, до якого був прив’язаний святий, на момент його смерті вкрилося плодами. Багато з тих, хто був присутніми при страті святого увірували в Господа Ісуса Христа. Тіло святого, яке вкинули у вогнище, залишилося у вогні неушкодженим і було поховане християнами (+ 305). Слуги великомученика Пантелеймона Лаврентій, Васса і Павіан бачили його страту і чули голос з неба. Вони написали розповідь про життя, страждання і кінець великомученика Пантелеймона. Святі його мощі часточками розійшлися по всьому християнському світі, а чесна глава знаходиться нині в Афонському монастирі, названому на честь святого великомученика Пантелеймона.

Шанування святого мученика відоме вже з ХІІ століття. Князь Ізяслав, в хрещенні Пантелеймон, син Мстислава Великого, мав зображення великомученика Пантелеймона на своєму шоломі. Заступництвом святого він залишився живим у битві 1151 року.

Великомученик Пантелеймон шанується в Православній Церкві як грізний святий, покровитель воїнів. Цей бік шанування розкриває його перше ім’я Пантолеон, що означає «у всьому лев». Друге ім’я дане при хрещенні – Пантелеймон – означає «всемилостивий» і розкриває шанування великомученика як цілителя. На святих іконах святий Пантелеймон зображається юнаком в червоному вбранні зі скриньочкою в лівій і ложечкою в правій руці, як безвідплатний лікар. До цілителя звертаються в молитві від недугу душевного і тілесного. Саме таким він зображений у великій іконі кафедрального патріаршого собору святого князя Володимира у м. Києві, де ще й поміщена часточка його святих мощів. На святих іконах великомученик часто зображається ще й із своїм житієм в картинках. Ім’я святого великомученика Пантелеймона закликається при звершенні таїнства Соборування, освячення води і в молитві за немічного хворого. Крім служби з каноном святому цілителю є ще й акафіст, який часто читається хворими для отримання зцілення.

Особливе шанування святому великомученику і цілителю Пантелеймону звершується в Пантелеймоновому монастирі на святій горі Афон. Там передсвято розпочинається за вісім днів до свята. На вечірні кожного дня співаються молебні канони на 8 гласів, при цьому для кожного дня вони є різними. Другий день свята – день ктиторський. В день свята після вечірні звершується панахида за будівничими, жертводавцями обителі і роздається коливо.

 

Молитва

О великий Христів угоднику і преславний цілителю, великомученику Пантелеймоне! Ти душею на небесах перед престолом Божим предстоїш і триіпостасною Його славою насолоджуєшся, а тілом й іконою святою на землі в Божественних Храмах перебуваєш і даною тобі благодаттю різні чудеса твориш.

Споглянь милосердним оком твоїм на людей, що стоять і перед чесною іконою твоєю моляться, благаючи від тебе цілющої допомоги і заступництва; піднеси до Господа Бога нашого теплі твої молитви і випроси душам нашим прощення гріхів. Бо ми через беззаконня наші не можемо підняти очей до висоти небесної, ні піднести голосу моління до Його в Божестві неприступної слави; серцем сокрушеним і духом смиренним тебе, заступника милостивого перед Владикою і молитовника за нас, грішних, закликаємо, бо ти отримав благодать від Господа недуги відганяти і пристрасті зціляти.

Тебе просимо: не зневаж нас недостойних, що молимося тобі й помочі твоєї потребуємо, будь нам у печалях утешителем, у недугах лютих лікарем, у напастях покровителем, для хворих очей прозріння подателем, дітям хворим помічником. Випроси всім все, що для їхнього спасіння корисне, щоб твоїми до Господа Бога молитвами отримали благодать і милість і прославляли всіх благ Джерело і Дароподателя Бога, Єдиного в Тройці Святій, Отця, і Сина, І Святого Духа нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

 

Святий Великомученику і Цілителю Пантелеймоне, моли Бога про нас.


Акафіст до святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона

 

2 серпня 2020 року Божого. Неділя. Пророка Ілії (IX ст. до Р.Х.)

 

 

Обраний Богом для навернення Ізраїлю від омани Ваалової, грізний викривачу царів законопреступних, що засяяв полум'яною ревністю до Бога Вседержителя святістю життя і чудесами, захоплений з плоттю твоєю на небеса, і прийти маєш ти перед другим пришестям Христовим, похвально взиваємо до тебе, пророче Божий Іллє; ти ж, маючи велику сміливість перед Господом, від усяких бід і напастей молитвами твоїми визволи всіх, що благочестиво тобі співають:

Радуйся, Іллє, великий пророче, другого пришестя Христового славний предтече.

 

Святий Пророк Ілля – один із пророків, життя якого описане в Старозавітних книгах (3 Цар.; 4 Цар.; Сир. 48, 1-5; 1 Мак. 2, 58). Також згадки про Господнього Пророка є в книгах Нового Заповіту. Саме під час Преображення Господнього, Ілля розмовляв із Спасителем на горі Фавор (Мф.17,3; Мк.9,4; Лк.9,30).

Святитель Епіфаній Кіпрський розповідає нам про народження Іллі таке Передання: «Коли народився Ілля, батько його Совах бачив у видінні, що благообразні мужі вітали його, пеленали вогнем і годували полум’ям вогненним».

Дане дитині ім’я Ілля (кріпость Господня) визначило все його життя. З дитинства він посвятив себе Єдиному Богу, оселився в пустелі і проводив життя в строгому пості і молитві. Призваний до пророчого служіння за ізраїльського царя Ахава, Пророк став ревним сповідником істинної віри і благочестя.

В той час ізраїльський народ відійшов від віри своїх отців, залишив Єдиного Бога і поклонявся язичницьким ідолам, поклоніння яким започаткував нечестивий цар Єровоам. Особливо дбала за ідолопоклонство дружина царя Ахава, язичниця Ієзавель. Поклоніння ідолу Ваалу привело ізраїльтян до повного морального занепаду. Бачачи гибель свого народу, Пророк Ілля почав викривати царя Ахава в нечесті, вмовляючи його покаятися і навернутися до Істинного Бога. Цар не послухав його. Тоді пророк Ілля прорік йому, що, за це три роки не буде ні дощу, ні роси на землі і засуха припиниться тільки після його молитви. «Живий Господь Бог Ізраїлів, перед Яким я стою! В ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба тільки за моїм словом.» (3 Цар. 17, 1). І дійсно, після молитви пророка небо закрилося, наступила засуха і голод по всій землі. Народ страждав від нестерпної спеки і голоду. Господь по своїй милості, бачачи страждання людей, готовий був помилувати всіх і послати дощ на землю, та не хотів знехтувати словом пророка Іллі, який горів бажанням навернути серця ізраїльтян до покаяння і повернути їх до істинного Богошанування.

Зберігаючи Пророка Іллю від рук Ієзавелі, Господь в час лиха направив його до потаємного місця біля потоку Хораф. «І пішов він і зробив за словом Господнім; пішов і залишився біля потоку Хорафа, що навпроти Йордану» (3 Цар. 17, 5). Хижим воронам Господь звелів приносити їжу Пророкові, спонукаючи його тим самим до жалю за своїм народом.

Коли потік Хораф висох, Господь послав Іллю в Сарепту Сидоньську до бідної вдови, яка страждала разом зі своїм сином в очікуванні голодної смерті. На прохання пророка вона приготувала йому опріснок з останньої жмені муки і залишку олії. «І покликав він її і сказав: дай мені трохи води в посудині напитися. І пішла вона, щоб взяти; а він закричав у слід їй і сказав: візьми для мене і шматок хліба в руки свої. Вона сказала: живий Господь Бог твій! У мене нічого нема печеного, а тільки є жменя борошна у діжці і трохи олії в глечику; і ось, я наберу поліна два дров, і піду, і приготую це для себе і для сина мого; з’їмо це і помремо. І сказав їй Ілля: не бійся, піди, зроби, що ти сказала; але раніше з цього зроби невеликий опріснок для мене і принеси мені; а для себе і свого сина зробиш після; бо так говорить Господь - Бог Ізраїлів: борошно в діжці не вичерпається, і олія в глечику не убуде до того дня, коли Господь дасть дощ на землю» (3 Цар. 17, 10-14). Силою своєї молитви великий пророк сотворив інше чудо, він воскресив сина цієї вдови. «І взяв його з рук її, і поніс його у світлицю, де він жив, і поклав його на свою постіль, і возвав до Господа і сказав: Господи Боже мій! невже Ти і вдові у якої я перебуваю, зробиш зло, умертвивши сина її? І простягнувшись над отроком тричі, він возвав до Господа і сказав: Господи Боже мій! нехай повернеться душа отрока цього в нього! І почув Господь голос Іллі, і повернулася душа отрока цього в нього, і він ожив». (3 Цар. 17, 19-22).

Після того, як пройшло три роки посухи, Милосердний Господь послав Пророка до царя Ахава, щоб закінчилось лихо. Ілля повелів зібрати на горі Кармил весь Ізраїль і пророків Ваала. Коли народ зібрався, Господній пророк запропонував збудувати два жертовники: один – для служителів Ваала, другий – для пророка Іллі, принести жертву Істинному Богу. «І сказав Ілля народу: я один залишився пророк Господній, а пророків Ваалових чотириста п’ятдесят чоловік [і чотириста пророків дібровних]; нехай дадуть нам двох тельців, і нехай вони виберуть собі одного тельця, і розсічуть його, і покладуть на дрова, але вогню нехай не підкладають; а я приготую другого тельця і покладу на дрова, а вогню не підкладу; і закличите ви ім’я бога вашого, а я закличу Господа Бога мого. Той Бог, який дасть відповідь за допомогою вогню, є Бог» (3 Цар. 18, 23-24).

Першими приступили до жертвоприношення служителі Ваала: вони взивали до ідола зранку до вечора, та все марно небо мовчало. До вечора святий пророк Ілля збудував свій жертовник з дванадцяти каменів, за числом колін Ізраїлевих, поклав жертву на дрова, звелів викопати навкруг жертовника рів і наказав поливати жертву і дрова водою. Коли рів наповнився водою, пророк звернувся до Бога з молитвою і проханням, щоб Господь послав з неба вогонь для навернення заблудших і жорстокосердих ізраїльських людей і навернув їх серця до Себе. Через молитву пророка з неба зійшов вогонь і попалив жертву, дрова, воду і навіть каміння. Народ впав на землю, взиваючи: «Господь є Бог, Господь є Бог!». Тоді пророк Ілля умертвив всіх служителів Ваалових і почав молитися, щоб Господь послав дощ на землю. По його молитві небо відкрилось і була злива, вона наповнила висохлу землю.

Цар Ахав визнав своє заблудження і скорбив через гріхи, але його дружина Ієзавель погрожувала убити Пророка Божого. Ілля втік у царство Юдейське. Він мав велику скорботу через те, що не міг викорінити ідолопоклонство і просив у Бога собі смерті. Йому явився Ангел Господній нагодував їжею і повелів іти в далеку дорогу. Сорок днів і ночей ішов Ілля і дійшовши до гори Хорив поселився в печері. На цьому місці після бурі, землетрусу і полум’я Господь явився в тихому вітрі і відкрив Іллі, що Він зберіг сім тисяч вірних рабів, що не поклонялися Ваалу. Господь Іллі звелів помазати на пророче служіння Єлисея. За свою ревність перед Богом пророк Ілля був взятий на Небо живим у вогненній колісниці. Пророк Єлисей став свідком сходження Іллі на небо у вогненній колісниці і отримав разом з його милоттю (одежею з овечого хутра на зовні) дар в двоє більший ніж був у Іллі.

За Церковним Переданням Пророк Ілля буде предтечею Страшного Другого Пришестя Христа на землю та під час проповіді зазнає мученицької смерті.

Українська Православна Церква свято шанує Пророка Іллю. Саме перший Храм, побудований в Києві за князя Ігоря, був на честь цього Святого Пророка.

 

Молитва до пророка Божого Іллі

 

О прехвальний і пречудний пророче Божий Іллє, що засяяв на землі рівноангельським житієм твоїм, полум'яною ревністю по Господі Бозі Вседержителеві, ще ж знаменнями і чудесами преславними, також по великому благоволінню до тебе Божому ти був узятий на вогненній колісниці з тілом твоїм на небо, сподобився розмовляти зі Спасителем світу, Який преобразився на Фаворі, і нині в райських оселях безперестанно перебуваєш і стоїш перед престолом Небесного Царя!

Почуй нас, грішних і недостойних, що стоїмо перед святою твоєю іконою і щиро звертаємося до твого заступництва. Моли за нас Чоловіколюбного Бога, щоб подав нам дух покаяння і скрушення за гріхи наші, і всесильною Своєю благодаттю нехай допоможе нам залишити путі нечестя, мати ж успіх у всякій добрій справі, нехай укріпить нас у боротьбі з пристрастями і похотями нашими, нехай вселить у серця наші дух смирення і лагідності, дух братолюбства і незлобливості, дух терпіння і цнотливості, дух ревнощів до слави Божої і щоб про спасіння своє і ближніх добре піклувалися.

Знищ молитвами твоїми, пророче, злі звичаї світу, найперше ж тлінний дух віку цього, що розтліває християнський рід неповагою до Божественної православної віри, до уставу Святої Церкви і до заповідей Господніх, неповагою до батьків і влади і кидає людей у безодню нечестя, розбещення і погибелі. Відверни від нас, пречудний пророче, заступництвом твоїм праведний гнів Божий і позбав усі міста і села України нашої бездощів'я і голоду, страшних бурь і землетрусів, смертоносних моровиць і хвороб, нашестя ворогів і міжусобної боротьби.

Укріпи твоїми молитвами, преславний, владу нашу, яка у великому і важкому подвизі трудиться, сприяй їй у всіх благих діяннях і в починаннях по впровадженню миру і правди в країні нашій. Допомагай христолюбивому воїнству в боротьбі з ворогами нашими.

Виблагай, пророче Божий, від Господа пастирям нашим ревнощі по Бозі, сердечне піклування про спасіння пастви, мудрість у навчанні й управлінні, благочестя і кріпкість у спокусах, суддям виблагай непідкупність і безкорисливість, правоту і співчуття до скривджених, всім, хто начальствує, піклування про підлеглих, милість і правосуддя, підлеглим же покірність і слухняність. Щоб так у світлі і благочесті поживши в цьому віці, сподобилися причастя вічних благ у Царстві Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, Йому ж належить честь і поклоніння з Безначальним Його Отцем і Пресвятим Духом навіки-віків. Амінь.

 

28 липня 2020 року Божого. День пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, у Святому Хрещенні Василія (1015). 1032 річчя хрещення Київської Русі

 

 

 

28 липня Православна церква вшановує пам'ять святого рівноапостольного князя Володимира.

Хоча Євангеліє Христове було проповідане в наших землях святим апостолом Андрієм ще в першому столітті нової ери, але волею Божою державною релігією християнство стало лише в Х столітті, під час правління святого князя Володимира.

Церква порівнює князя Володимира з апостолом Павлом. Обидва вони спочатку були ревними противниками Христа. Савл гонив християн. Князь Володимир був ідолопоклонником. Савл і Володимир були духовними сліпцями, бо вони не бачили істини Христової. Тому Господь послав обом сліпоту тілесну. Темрява розкрила їм духовні очі, щоб вони побачили Світло Христове.

Благодать Божа, а не щось інше, переродила і Савла, і Володимира. Савл став великим апостолом Павлом, який потрудився у проповіді Євангелія більше за всіх інших апостолів. Він проніс світло Христової віри від Сходу до Заходу Римської імперії. А князь Володимир Київську Русь, що кланялася могильним богам, зробив християнською.

Не випадково пізніше в одному із своїх послань апостол Павло написав такі слова Христа Спасителя: "Сила Моя в немочі виявляється".

До прийняття християнства і Савл, і Володимир були грішниками. Савл був серед убивць християн, а Володимир - великим сластолюбцем. Благодать Божа переродила їх: вона чорне зробила білим як сніг, а грішне - святим.

Тому ми шануємо нашого просвітителя - святого князя Володимира. Спасаючи свою душу і народ свій він привів до Христа. Апостол Павло бачив Христа, коли Він явився йому на дорозі до Дамаска, а князь Володимир не бачив нашого Спасителя, тому Господь залучив його до блаженних. Адже Він сказав: "Блаженні ті, що не бачили Мене і увірували".

Там, де йде боротьба між добром і злом, там, де вирують пристрасті, де християнство стикається з язичництвом, там, де боротьба стає трагічною і страшною, - Господь завжди посилає людину мужню, яка приводить свій народ до Бога. Подвиг святого великого князя Володимира свята Церква порівнює з трудами апостолів, з цієї причини називає його рівноапостольним.

Апостол Павло в одному із своїх послань говорить: "Поминайте наставників ваших, які відкрили вам тайни віри".

У цей день в особливий спосіб ми згадуємо святого великого князя Володимира,  однодушно звертаючись до Бога з молитвою: благаємо за Україну, її владу, військо і народ, за всіх нас разом і за кожну душу, що потребує Тебе Господи, та за ворогів, бо Ти Творець - безмежне джерело Любові, Тобі славу возсилаємо Христе Боже Наш з Предвічним Твоїм Отцем і Всесвятим, благим і Животворчим Твоїм Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Величаємо тебе, святий рівноапостольний великий княже Володимире, і шануємо святу пам’ять твою, ідолів ти знищив і всю нашу землю святим хрещенням просвітив!

Святий княже Володимире, прийди і подивись на народ і на Церкву, що нині розділена і твоїми молитвами перед Престолом Божим допоможи нам. Благаємо Тебе, премилосердний Боже, нам єдність подай! Амінь!

 

У цей день святкує престольне свято Свято-Володимирська парафія Православної Церкви України.


Многая і благая літа настоятелю і її парафіянам!

 

26 липня 2020 року Божого. Неділя. Пам'ять Святих Отців шести Вселенських Соборів

Собор Архангела Гаврила. Прп. Стефана Саваїта (794). Свт. Юліяна, єп. Кеноманійського (І). Мч. Серапіона (ІІ-ІІІ). Мч. Маркіяна (258).


 

У Візантійській традиції святкується пам’ять святих отців шести Вселенських соборів, а саме: Нікейського І (325 р.), Константинопольського І (381 р.), Ефеського (431 р.), Халкидонського (451 р.), Константинопольського ІІ (553 р.) та Константинопольського ІІІ (680-681 рр.

Починаючи з IV століття, а саме з 313 року, коли християнство отримало статус законної релігії, почався бурхливий розвиток богословської думки і навчання. Виникли три відомі богословські школи: Олександрійська, Антіохійська і Едесского-Нібісійская. Однак свобода у віросповіданні дала грунт для появи перших єресей в християнській церкві. Для того щоб попередити помилкові вчення в церкві, скликалися собори. Таких Соборів було 7.

Перша єресь в християнській релігії (після надання їй законного статусу) з’явилася в Олександрії. У той час це місто було центром християнства на Сході. Один із священиків цього міста під ім’ям Арій, висунув єресь про те, що Ісус Христос - це не друга особа Святої Трійці, а тільки вище творіння Бога Отця, а отже, Христос має початок буття, що неприйнятно в християнстві. У зв’язку з цим був скликаний Перший Вселенський Собор, який проходив в 325 році. Собор засудив і відкинув єресь Арія. Для утвердження віри християн на цьому соборі були складені перші 7 членів Символа Віри.

Другий Вселенський Собор проходив у Константинополі в 381 році. Собор був скликаний з приводу нової єресі єпископа Македонія, який стверджував те ж саме, що і Арій, але тільки його твердження були про третю особу Бога-Трійці Святого Духа. Собор засудив цю єресь і постановив, що Святий Дух - це третя особа Святої Трійці і рівний Богу Отцю і Богу Сину. Також Символ Віри був доповнений ще п’ятьма членами, в яких містяться догмати про Святого Духа.

Третій Вселенський Собор проходив у місті Ефесс в 431 році. Скликався цей Собор проти несторіанської єресі. Несторій говорив, що Діва Марія народила не Богочоловіка, а звичайну людину, в яку Бог потім увійшов морально, подібно до того, як колись входив до пророків. Через це Несторій називав Богородицю христородицею. Ця єресь носить назву монофізитство. Собор засудив цю єресь і відкинув її. Також собор благословив співати Символ Віри у всіх храмах і суворо заборонив робити в ньому якісь зміни.

Четвертий Вселенський Собор, що проходив в 451 році, був дуже трагічним для християнства. Головним діянням собору стало засудження єресі Несторія, який стверджував, що Христос має тільки одне Божественне єство, а отже, у нього не було мук на хресті, і справа спокутування так і не відбулася. Собор відкинув цю єресь і сттвердив, що Ісус Христос – це всемогутній Бог (друга особа Трійці) та повноцінна людина, яка подібна до нас в усьому окрім гріха, а справу спокутування людства було звершено на хресті.
Одна трагічність цього Собору полягає в тому, що тоді відбувся перший християнський розкол. Ряд помісних церков (Вірменська, Сирійська, Коптська, Ефіопська) не визнали рішення цього собору і впали в розкол.

П’ятий Вселенський Собор відбувся в Константинополі в 553 році. На Четвертому Вселенському Соборі нічого не згадувалося про три твори, які склали послідовники Несторія. Після Четвертого Вселенського Собору послідовники Несторія, користуючись цими творами, звинувачували християн, що ті ухилилися в несторіанство. Собор знову засудив цю єресь і також засудив послідовників Несторія і твори, якими вони користувалися.

Шостий Вселенський Собор був скликаний у Константинополі в 680 році проти єретиків-монофелітів, які говорили, що у Ісуса Христа тільки одна Божественна воля, хоча і два єства. Собор засудив цю єресь і постановив, що у Ісуса дві волі: Божественна і людська.

Святкування це нагадує віруючим про важливість сформульованих на соборах догматів і про прийняті там основи церковної дисципліни, що лягло в основу канонічного права. Віровчення та юридичні питання – це два важелі, якими користуються сьогодні як всі православні Церкви Сходу.

Хоча протягом віків Церква була змушена внести у свою дисципліну певні зміни, це стосувалося радше букви законів, аніж їх духу, адже левова частина скарбниці Священного Передання Церкви міститься саме у вченні її Вселенських та Помісних Соборів.

“Препрославлений Ти, Христе Боже наш, що світила на землі – отців наших оснував Ти, і ними до істинної віри наставив нас, вельми милосердний, слава Тобі!”

Яндекс.Метрика