narrow default width wide

Breadcrumbs

25 травня 2017 р.Б. Вознесіння Господнє.

 

Свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа в Небесні Оселі відзначається християнами всього світу на 40-й день після свята Воскресіння Господнього, тобто свята Пасхи Христової. Це відбувається в четвер 6-го тижня, рахуючи з Дня Великодня. У всі дні, які проходять від Великодня до свята Вознесіння у всіх християнських Церквах першими вітальними словами є радісна звістка - Христос воскрес! Воістину воскрес!

Цифра в 40 днів - не випадкове число. У багатьох місцях Святого Письма подібний період часу зв’язується в великими і значними подіями нашої історії і встановлених Богом традицій. Наприклад, немовлят для подання в Храм до Господа за Законом Мойсея батьки приносили на 40-й день. Сорок днів і сорок ночей Бог виливав на землю дощ у час, коли Ной перебував у ковчезі. Сорок років Сини Ізраїлеві блукали аж поки прийшли в землю обіцяну, за кількістю тих днів, які спочатку оглядали землю, яку показав їм Господь, але вони злякалися тоді язичників, що жили в ній. Сорок днів і сорок ночей перебував Мойсей на горі, ввійшовши в середину хмари, хліба не їв і води не пив і написав на таблицях слова Заповіту. Коли Ізраїльтяни зіткнулися з филистимлянами по закінченню сорока днів і сорока ночей, стався відомий подвиг юнака Давида, який вразив їх найміцнішого і вмілого воїна. Іона, прийшовши з волі Бога до Ніневії, проповідував, кажучи, що ще сорок днів, і Ніневія буде зруйнована! Але жителі міста покаялися тоді в лихих учинках своїх і Бог відвів від них загибель. Сорок днів і сорок ночей Ісус Христос перебував і постив в пустелі перед початком свого переможного служіння, нарешті зголоднів, і тоді приступив до Нього спокусник, але отримав рішучу відсіч.

І тепер, на сороковий день після Свого Воскресіння, ніби після нового народження, Христос повинен був відправитися в Небесні обителі, щоб приготувати там місце для нас і сісти праворуч Бога Отця. Здобута перемога над смертю, яка є страшним наслідком гріха, відкрила і для всіх нас можливість воскреснути в славі Божій. У Своїй Особі Господь підніс спокуту людську природу, включаючи тіло людини, до самого Престолу благодаті Божої. Він як і обіцяв, виконавши все передбачене про Нього, відкрив кожній людині можливість примирення з Богом.

Напряму про подію і деталі Вознесіння розповідають нам Божі євангелісти Лука і Марк. Багато подробиць цих подій можна узнати на початку книги Діянь Святих Апостолів.

Цій події, як і факту Воскресіння Христового, було чимало вірних свідків. Після останніх настанов, які промовив Своїм учнями, Христос вивів їх з міста до Віфанії. Піднявши руки, благословив їх. І, коли благословляв їх, став віддалятися від них на хмарі і підноситися на небо. Вони ж поклонилися Йому і з світом і великою радістю повернулися назад до Єрусалиму.

Свято Вознесіння - це одне з центральних свят усього християнського світу. Царство Небесне, колись закрите для нас, царство істини, добра і краси, тепер відкрито і підготовлено для людини. І для його придбання не потрібно багато слів або яких-небудь великих справ. Досить, пробачивши образи і відкинувши сумніви, згадати про любов Божу і примиритися з Ним, через Ім’я Господа Ісуса Христа, Яке дано тепер усім людям. Бог дає даром. Не так як світ дає, адже дні лукаві. Він дає життя і дає з надлишком - життя вічне!

21 травня 2017 р.Б. Шоста неділя після Пасхи. Про сліпого.

 

 

Перебуваючи з нагоди одного свята в Єрусалимському храмі, Спаситель після Своєї проповіді вийшов з храму і, проходячи по вулиці, побачив людину, сліпу від народження.

Юдеї думали, що будь-яке нещастя, яке трапляється з людиною, є покаранням за її гріхи. Якщо ж нещастя спіткало немовля, то вони вважали це покаранням за гріхи батьків.

Тому ученики Ісусові запитали Його: "Учителю, хто згрішив, він чи батьки його, що сліпим народився?"

Ісус Христос відповів: "Ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі".

Сказавши це, Він плюнув на землю, зробив суміш і помазав нею очі сліпому.

Потім Спаситель сказав сліпому: "Іди, вмийся у купальні Силоам (так називалось одне джерело води, що знаходилось за містом; слово Силоам означає "посланий").

Щоб зцілити сліпого, Спаситель міг би сказати тільки слово, і сліпий прозрів би. Тому, якщо Він помазав цього разу сліпому очі, то зробив це не тому, що ця мазь мала цілющу силу, а для того, щоб, доторкнувшись до його очей, викликати в ньому віру і показати людям, що сліпий з вірою сприймає слова Спасителя.

Сліпий пішов до Силоамського джерела, вмився і прозрів; і повернувся зрячим.

Всі сусіди і ті, хто бачив його раніше, коли він був сліпим, дивувались і запитували: "Чи не той це, що сидів і просив?"

Одні казали, що це він, інші ж – що лише схожий на нього.

Сам же він казав: "Це я".

Тоді всі стали запитувати його: "Як же відкрилися в тебе очі?"

Зцілений відповів: "Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив суміш, помазав очі мої і сказав мені: іди в купальню Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів".

Його запитали: "Де ж Він?" Зцілений відповів: "Не знаю".

Тоді повели колишнього сліпця до фарисеїв; а була субота, коли Ісус зцілив його.

Фарисеї також стали запитувати зціленого, як він прозрів.

Зцілений сказав їм: "Суміш поклав Він на мої очі, і я вмився і бачу".

Деякі ж із фарисеїв стали говорити: "Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи".

Інші ж казали: "Як може грішний чоловік такі чудеса творити?" І були між ними запеклі суперечки.

Потім знову запитали зціленого: "Що ти скажеш про Того, Хто відкрив тобі очі?"

Зцілений сказав їм: "Це пророк".

Але юдеї не повірили, що він був сліпим і прозрів. Вони покликали батьків і запитали їх: "Чи це син ваш, про якого ви кажете, що народився сліпим? Як же він тепер бачить?"

Батьки ж зціленого відповідали їм: "Ми знаємо, що він – наш син, і що він сліпим народився, а як тепер бачить, не знаємо, і хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Він сам уже дорослий, самого спитайте; нехай сам про себе скаже".

Так відповідали батьки його, тому що боялися фарисеїв, які вже раніше змовились і постановили, що кожного, хто визнає Ісуса з Назарета за Христа-Месію, Спасителя світу, відлучать від синагоги, тобто оголосять відступником від їхньої віри і закону. Тому-то батьки через страх перед фарисеями і сказали: він уже дорослий, самого запитайте.

Тоді фарисеї вдруге покликали зціленого і сказали йому: "Віддай славу Богу; ми знаємо, що Чоловік Той грішник (тобто за своє зцілення дякуй лише Богу)".

Зцілений сказав їм: "Чи Він грішник, не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу".

Фарисеї стали знову запитувати його: "Що Він зробив з тобою? Як відкрив твої очі?"

Зцілений відповів: "Я вже сказав вам, і ви не вислухали; що ще хочете почути? Чи не хочете і ви стати Його учениками?"

Фарисеї ж розсердились, докоряли йому і сказали: "Ти Його ученик, ми ж Мойсеєві учні. Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог, а про Цього ж (Ісуса) не знаємо, звідки Він".

Тоді зцілений сказав їм у відповідь: "Це й дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі. Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає; хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає. Споконвіку не чувано, щоб хтось (з людей) відкрив очі сліпому від народження. Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити".

Ці прості і розумні слова, які не можна було заперечити, розгнівали фарисеїв. Вони сказали йому: "В гріхах ти весь народився, і чи ти нас учиш?"

І прогнали його геть.

Ісус Христос, почувши, що зціленого фарисеї вигнали геть, знайшов його і сказав: "Чи віруєш ти у Сина Божого?"

Зцілений запитав: "А хто Він, Господи, щоб мені вірувати у Нього?"

Ісус Христос сказав йому: "І бачив ти Його, і Він говорить з тобою".

Тоді зцілений з великою радістю сказав: "Вірую, Господи!" – і поклонився Йому.

(Ін 9, 1–38).

 

14 травня 2017 р.Б. П'ята неділя після Пасхи. Про самарянку.

 

 

Повертаючись з Юдеї в Галилею, Ісус Христос зі Своїми учениками проходив через Самарію, через місто, яке називалося Сихар (давня назва – Сихем). Перед містом з південного боку була криниця, викопана, за переказом, патріархом Яковом.

Ісус Христос, утомившись у дорозі, сів відпочити біля криниці. Час був обідній, і ученики Його пішли у місто, щоб купити там їжі.

Саме в цю пору до криниці підійшла самарянка з міста, щоб набрати води.

Ісус Христос говорить їй: “Дай Мені напитися”.

Ці слова Спасителя дуже здивували самарянку. Вона сказала: “Як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися в мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами”.

Господь сказав їй: “Якби ти знала дар Божий (тобто велику ласку Божу, яку послав тобі Бог у цій зустрічі) і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, – то ти попросила б у Нього, і Він дав тобі води живої”.

Спаситель назвав живою водою Своє Божественне вчення. Тому що, як вода рятує спраглу людину від смерті, так і Його Божественне вчення спасає людину від вічної смерті і веде до вічного блаженного життя. А самарянка подумала, що Він говорить про звичайну джерельну воду, яка у них називалася “живою” водою.

Жінка з подивом запитала Його: “Господи! Тобі й зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу? Невже ти більший за отця нашого Якова, який дав (викопав) нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?”

Ісус Христос сказав їй у відповідь: “Всякий, хто п`є цю воду, знову буде спраглим (тобто знову захоче пити); а хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне”.

Та самарянка не збагнула цих слів Спасителя і сказала: “Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати”.

Ісус Христос, бажаючи, щоб самарянка зрозуміла, про що говорить Він, спочатку звелів їй покликати до Нього її чоловіка. Він сказав: “Іди поклич чоловіка свого і приходь сюди”.

Жінка ж сказала: “Не маю я чоловіка”.

Тоді Ісус Христос сказав їй: “Правду сказала, що чоловіка не маєш, бо п`ять чоловіків мала, і той, кого маєш нині, не чоловік тобі; це ти правду сказала”.

Самарянка, вражена всевіданням Спасителя, Який викрив усе її гріховне життя, зрозуміла тепер, що розмовляє не з простою людиною. Вона зразу ж звернулася до Нього, щоб розв`язати давню суперечку між самарянами та юдеями: чия віра правильніша і чия служба угодніша Богу. “Господи, бачу, що Ти пророк, – сказала вона. – Батьки наші поклонялися на цій горі (при цьому вона вказала на гору Гаризин, де виднілися руїни зруйнованого самарянського храму); а ви говорите, що місце, де належить поклонятися (Богу), знаходиться в Єрусалимі”.

Ісус Христос відповів їй: ”Жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятися Отцеві (Небесному) і не на горі цій, і не в Єрусалимі. Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв (тобто, що до цих пір тільки в юдеїв була істинна віра, лише у них богослужіння проводилося правильно, як угодно Богу). Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. Бог є Дух (невидимий, безтілесний), і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною”. Тобто істинна й угодна Богу служба є така, коли люди поклоняються Отцеві Небесному не самим тільки тілом і не самими лише зовнішніми знаками й словами, а всією своєю сутністю – всією душею – істинно вірують у Бога, люблять і шанують Його і своїми добрими ділами та милосердям до ближніх виконують волю Божу.

Почувши нове вчення, самарянка сказала Ісусу Христу: “Знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе”, тобто навчить нас усього.

Тоді Ісус Христос сказав їй: ”Це Я, Який розмовляю з тобою”.

У цей час повернулись ученики Спасителя і здивувалися, що Він розмовляв з жінкою-самарянкою. Однак жоден з них не запитав Спасителя, про що Він говорив з нею.

Самарянка ж залишила свій глечик і поспішила в місто. Там вона стала говорити людям: “Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила: чи не Він Христос?”

І люди повиходили із міста і пішли до криниці, де був Христос.

Тим часом ученики просили Спасителя, кажучи: “Учителю, їж”.

Та Спаситель сказав їм: “Я маю їжу, якої ви не знаєте”.

Ученики стали говорити між собою: “Хіба хто приніс Йому їсти?”

Тоді Спаситель, пояснюючи їм, сказав: “Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його. Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви (і Господь вказав їм на самарян – мешканців міста, які в цей час ішли до Нього), як вони пополовіли і готові до жнив (тобто як ці люди бажають бачити Спасителя Христа, з якою охотою готові слухати Його і прийняти Його). Хто жнець, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи. Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне. Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли у їхню працю”.

Багато самарян, які прийшли з міста, увірували в Нього за словом жінки. Вони просили Спасителя побути у них. Він пішов до них і пробув там два дні і вчив їх.

За цей час ще більше самарян увірувало в Нього. Вони потім казали тій жінці: “Вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос”.

З передання відомо, що самарянка, яка вела бесіду з Христом біля Яковової криниці, весь останок життя свого присвятила проповіді Євангелія Христового. За проповідь віри Христової вона постраждала у 66 році (була кинута мучителями у криницю).

7 травня 2017 р.Б. Неділя 4-та після Пасхи. Про розслабленого.

 

 

У четверту неділю після Пасхи здійснюється спогад зцілення Христом розслабленого в Капернаумі. Про цю подію оповідає лише св. Іоан, що повідомляє в своєму Євангелії про кожен прихід Господа до Єрусалиму на свята.

Євангеліє нам оповідає про те, що недалеко від Храму в Єрусалимі була Овеча купіль (щось ніби басейну). Ангел Господній сходив в цю купіль, обурював воду і давав їй чудодійну силу, і хто перший входив у воду після обурення її Ангелом, той отримував зцілення від всякої хвороби, якою б не був хворий. Ця цілюща сила привертала до води безліч болящих. Серед них була одна людина, яка тридцять вісім років страждала тяжкою недугою, але все-таки не сумувала сподіваючись на зцілення.

З нагоди свята Господь наш Ісус Христос прийшов до Єрусалима і відвідав Овечу купіль. Звернувши увагу на розслабленого, який чекав милості Божої, Господь запитав його: «Чи хочеш бути здоровий? Так, Господи, – відповідав хворий, – але не маю людини, яка опустила б мене в купальню, коли обуриться вода; коли ж я приходжу, інший вже сходить раніше мене. Тоді Господь говорить: Встань, візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 6-8). І, диво! Одним Своїм Божественним словом Господь миттєво зцілив хворого. Той, хто страждав тридцять вісім років тяжкою недугою миттєво видужав, узяв постіль свою і пішов. А було це в день суботній, і іудеї сказали, що в суботу не дозволене носити ліжко. Тоді зцілений промовив: «Хто мене зцілив, Той мені сказав: візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 11). Ісуса Христа поряд вже не було. Він сховався в народі. Але потім, коли Господь зустрів зціленого в храмі, Він додав наступні слова: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14).

Перше, що заслуговує нашої уваги, – це тверда віра хворого в милосердя Боже. Тридцять вісім років він страждав від тяжкої хвороби і не знемагав в своєму терпінні і покладанні надії. Він вірив і сподівався отримати просиме, і Господь згадав про нього і подав йому зцілення. Навчімося, на цьому прикладі бути терплячими під час відвідуючої нас скорботи, яких буває так багато. Прагнемо сподіватися на Господа Бога і сподіваючись на Нього черпати силу і мужність до покірливого перенесення різного роду скорботи і невдач житейських. Якою б тяжкою не була скорботи, скільки б часу вони не продовжувалися, – віримо, що Господь може нам допомогти і рано чи пізно полегшить наші страждання, якщо тільки матимемо тверду, непохитну надію на Його милосердя. Господу все можливо, і Він може в одну мить змінити нашу скорботу на радість. Дійсно, скорботи і біди деколи не під силу понести людині, і ми, із-за своєї легкодухості і нетерплячості, нерідко втрачаємо надію на милість Божу, плачемо і ремствуємо, кажучи: "терплю я і молюся, але Господь не бачить моїх сліз", – і вже починаємо впадати у відчай. Наскільки ми деколи малодушні! Приклад терплячого перенесення своєї хвороби розслабленим нехай послужить повчанням кожному з нас.

Якщо ми віруємо, що є Бог, що Він за нас віддав на смерть Свого Єдинородного Сина, якщо ми віруємо, що усім нашим життям управляє не хто інший, а Той же Отець Небесний – тому ми і повинні покласти на Нього всі наші покладання, надії. «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові» (Пс. 54, 23).

Ми іноді бажаємо, щоб наші прохання і молитви негайно ж виконувалися, не думаючи про те, що Бог краще за нас знає, що для нас корисно і коли подати нам утіху. Ми плачемо, стогнемо, називаючи себе нещасними і як би безневинно страждаючими все життя, не згадуючи повчання Господнього апостола: «Господь, кого любить, того карає; б'є ж всякого сина, якого приймає» (Евр. 12, 6). Через перенесення скорботи і тілесних страждань Господь лікаує нашу душу, готуючи її до майбутнього життя, навчає нас смирення і нелицемірного покладання надії на Його милість. Скорботи ясно свідчать про те, що Господь в цей час звернув на нас особливу увагу. Він хоче умудрити нас заради спасіння, дає нам можливість показати Йому, наскільки ми багатий вірою, надією і любов'ю, – цими істинними християнськими чеснотами, без яких людині неможливо увійти до Царства Небесного.

І недаремно святі і праведні вважали себе забутими Господом, коли їх довго не відвідувала скорбота. Апостол Павло говорить: «І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідченості – надія, а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5, 3-5). Скорботи – це наші вчителі, вони навчають нас терпінню, досвідченості і майстерності. А досвід – це велика справа в житті. Досвід одушевляє людину впевненістю в успіху.

А ми ось цієї-то дивної сили не хочемо в собі виховувати, і навіть коли Господь Сам, по Своєму чоловіколюбству, вирішує виплекати в нас її, цю силу, то ми і тоді ремствуємо на Нього, плачемо на долю: навіщо вона вимагає від нас напруги, зусилля, турботи і праці непосильного. Не знаючи того, що своєю легкодухістю ми істотно заважаємо благодаті Божій допомагати нам, – ми стаємо ні на що не здатними, такими, що не вміють сприйняти в себе цю благодать, яка вимагає від нас рішучості у відданні себе у волю Господню.

Не можуть не обернути на себе нашої уваги слова з прочитаного Євангелія, сказані Господом зціленому розслабленому: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14). З цих слів видно, що між хворобою і гріхом існує самий найтісніший зв'язок. Поки перші люди не погрішили, доти вони були здорові і тілом і душею. А після того, як не змогли вберегти себе від гріха, – услід за гріхом послідували і хвороби. Це явище повторюється і зараз, і закон цієї залежності буде в силі до кінця віку. Всяке порушення закону, яке в області тілесної, так і в області етичної, спричиняє за собою розлад природи нашої і неодмінно супроводжується хворобами. А тому, знаючи цю істину, необхідно уникати гріха як причини руйнування наший душевної і тілесної природи.

Але благодать Божа дає нам засіб до постійного очищення від гріхів в Таїнстві покаяння. Скільки б людина не падала – вона завжди має можливість встати. Усвідомивши свій гріх, пошкодуємо про те, що ми образив всевишнього Господа, здобудемо твердий намір виправлення – і Господь по Своєму милосердю пробачить нам наш гріх і сподобить Своєї благодаті.

Скажемо словами святого апостола Іакова: «Терпіть же довго і ви, зміцніть серця ваші, бо пришестя господа наближається» (Як. 5, 8). Життя своє віддамо волі Божій. Віримо: Господу краще за наше знати, коли Йому поглянути на нас, а коли і відвернути від нас пречисте Лице Своє.

30 квітня 2017 р.Б. Неділя 3-тя після Пасхи. Святих жон-мироносиць.

 

У третю Неділю після Великодня Свята Церква згадує пам'ять святих жінок-мироносиць: Марії Магдалини, Марії Клеопової, Соломії, Іоанни, Марфи і Марії, Сусанни та інших, а також праведних Йосифа Аримафейського та Никодима – таємних учеників Христових. Своїм богослужінням Церква знову ставить нас на голгофі у Хреста Христовового, з якого знімають Пречисте Його Тіло Йосиф та Никодим, і у вертограді у труни, де вони поклали Тіло Ісуса Христа, і де потім мироносиці, що прийшли помазати Його Тіло благовонними маслами, першими удостоюються бачити Воскреслого Господа.

Коли Іуда зрадив Христа перед первосвящениками, всі учні Його втікли. Апостол Петро слідував за Христом до двору первосвященика і там, викритий, що він Його учень, тричі відрікся від Нього. Весь народ кричав Пилатові: "Візьми, візьми, розіпни Його!" (Ін. 19.15). Коли розіпнули Ісуса народ, що проходить, лихословив Його і глузував з Нього. І лише Матір Його з улюбленим учнем Іоанном стояли у Хреста і жінки, що слідували за ним і Його учнями під час Його проповіді і що служили їм, дивилися здалека на те, що відбувається. Серед них були Марія Магдалина, Іоанна, Марія, мати Яковова, Саломія та інші.

Після того, як Ісус віддав дух, Йосиф з Аримафеї, член ради, але він не брав участь в засудженні Ісуса, таємний Його учень прийшов до Пилата просити тіло Ісусове і, отримавши дозвіл, разом з Никодимом, іншим таємним учнем Господа, поховав Його в новому гробі.

У перший день тижня святі жінки-мироносиці, купивши аромати, прийшли вранці до гробу, щоб помазати тіло Ісусове, але побачили камінь відваленим від гробу і ангела, який сповістив їм, що Ісус воскрес. Господь з'явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісовий, і просив сказати апостолам, щоб чекали Його в Галілеї.

Святі жінки-мироносиці виявляють нам приклад дійсної жертовної любові і самовідданого служіння Господу. Коли всі залишили Його, вони були поряд, не злякалися можливих переслідувань. Не випадково саме Марії Магдалині першою з'явився Воскреслий Христос. Згодом, за переказами, свята рівноапостольна Марія Магдалина багато потрудилася в проповіді Євангелія. Саме вона піднесла римському імператорові Тіверію червоне яйце із словами - "Христос Воскрес!", звідки і пішов звичай на Паску фарбувати яйця.

Свята Марія Клеопова

Свята Марія Клеопова, мироносиця, за переказами Церкви була дочкою праведного Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії (пам'ять 26 грудня), від першого шлюбу і була ще зовсім юною, коли Пресвята Діва Марія була обручена праведному Йосифу і введена в його домівку. Свята Діва Марія жила разом з дочкою праведного Йосифа, і вони подружилися, як сестри. Праведний Йосиф після повернення з Спасителем і Божою Матір'ю з Єгипту до Назарета видав заміж дочку за свого меншого брата Клеопу, тому вона іменується Марією Клеоповою, тобто дружиною Клеопи. Благословенним плодом того шлюбу був священномученик Симеон, апостол від 70-ти, родич Господній, другий єпископ Єрусалимської Церкви (пам'ять 27 квітня). Пам'ять святої Марії Клеопової святкується також в Неділю 3-у по Великодню, святих жон-мироносиць.

Свята Іоанна Мироносиця

Свята Іоанна Мироносиця, чоловіка Хузи, домоправителя царя Ірода, була однією з жінок, що слідували за Господом Ісусом Христом під час Його проповіді, і служила Йому. Разом з іншими дружинами після Хресної смерті Спасителя свята Іоанна приходила до Гробу, щоб помазати миром Святе Тіло Господа, і чула від Ангелів радісну звістку про Його славне Воскресіння.

Праведні сестри Марфа і Марія

Праведні сестри Марфа і Марія, що повірили в Христа ще до воскресіння Ним їх брата Лазаря, після вбивства святого архидиякона Стефана, і при настанні гоніння на Церкву Єрусалимську і вигнанні праведного Лазаря з Єрусалиму, допомагали своєму святому братові в благовіствуванні Євангелія в різних країнах. Про час і місце їх мирної кончини відомостей не збереглося.

Свята Православна Церква відзначає цей день як свято всіх жінок-християнок, відзначає їх особливу і важливу роль в сім'ї і суспільстві, укріплює їх в їх самовідданому подвизі любові і служіння ближнім.

«У Христа войовнича і жіноча стать, що вписується у воїнство по душевній мужності і не відкинута за тілесну неміч. І багато жінок відрізнялися не менше від мужів: є і такі, що навіть більше прославилися. Такі ті, що наповнюють собою лице дів, такі сяючі подвигами сповідання і перемогами мучеництва.» (Свт. Василій Великий)

Цей подвиг вірності, любові і милосердя повторили наші матері й бабусі, що залишилися з Христом і Його Святою Церквою в дні жорстоких гонінь, коли вся злість світу цього озброїлася на Святу Русь, намагаючись знищити Православ'я і сам український народ. Жінки зробили непомітний подвиг. Вони навчали істинам віри Христової своїх дітей і онуків, не дивлячись ні на які погрози відвідували храм Божий, брали участь в Таїнствах Церкви, зберігали традиції.

Ісповідницький і мученицький жіночий подвиг періоду гонінь надзвичайно великий. Благодать Божа укріплювала віруючих в найстрашніші моменти нічних обшуків, арештів, грабежів.

Безвісні черниці, дружини і сестри духовенства, незліченні прості прихожанки гинули в таборах і в'язницях. Що залишалися на волі покірливо і покірливо, непомітно здійснювали своє християнське служіння: супроводжували священнослужителів в гоніннях і засланнях, простоювали ночі безперервно у тюремних дверей, щоб зробити передачу, оберігали храми, що залишилися, рятували святині від грабежу і розорення. "Білі хусточки", як з любов'ю називав їх святитель Патріарх Тихон, непохитно стояли в храмах на богослужінні в самі безпросвітні роки, коли могло здаватися, що православне життя, мир і благополуччя вже ніколи не повернуться. На них же лежало виховання дітей, що втратили батьків. Але жодна сльоза незліченних страждальників не забута у Бога. На цих сльозах відроджується Русь.

І зараз наші жінки продовжують нести свій Хрест на славу Божу. Багато хто співає на кліросі, підтримують порядок в храмі, продають свічки, виготовляють те, у що одягається священик, прикрашають Храм Божий. Не менш важлива домашня молитва, до якої матері і бабусі привчають немовлят.

Наскільки це свято відрізняється від так званого Міжнародного Жіночого Дня 8 Березня, встановленого феміністськими організаціями на підтримку їх боротьби за так звані права жінок, а точніше за звільнення жінок від сім'ї, від дітей, від всього, що складає для жінки сенс життя. Чи не пора нам повернутися до традицій нашого народу, відновити православне розуміння ролі жінки в нашому житті і ширше відзначати чудове свято день святих жінок-мироносиць.

Це свято жіночого серця. Чому воно особливо ублажається сьогодні? Святі мироносиці всім серцем полюбили Господа, слідували за Ним, слухали Його, служили Йому...Чому Господь після Воскресіння не з'явився, перш за все, апостолам? Чим відрізняється жіноче серце від чоловічого? Серце чоловіче буває грубим, черствим і навіть жорстоким. Серце жіноче м'яке, волелюбне. Щоб зрозуміти це, треба знати, що наше серце – це орган вищого розуміння. Жіночі серця пізнають все велике, таємниче, святе набагато легше, ніж чоловічі, грубіші серця.

Господь знав серце чоловіче і серце жіноче. Він знав, що апостоли з великим трудом повірять в Його Воскресіння, що мироносиці повірять набагато легше, швидше, тому і з'явився їм першим.

Яндекс.Метрика