narrow default width wide

Breadcrumbs

29 квітня 2018 р.Б. Неділя 4-та після Пасхи. Про розслабленого.

 

 

У четверту неділю після Пасхи здійснюється спогад зцілення Христом розслабленого в Капернаумі. Про цю подію оповідає лише св. Іоан, що повідомляє в своєму Євангелії про кожен прихід Господа до Єрусалиму на свята.

Євангеліє нам оповідає про те, що недалеко від Храму в Єрусалимі була Овеча купіль (щось ніби басейну). Ангел Господній сходив в цю купіль, обурював воду і давав їй чудодійну силу, і хто перший входив у воду після обурення її Ангелом, той отримував зцілення від всякої хвороби, якою б не був хворий. Ця цілюща сила привертала до води безліч болящих. Серед них була одна людина, яка тридцять вісім років страждала тяжкою недугою, але все-таки не сумувала сподіваючись на зцілення.

З нагоди свята Господь наш Ісус Христос прийшов до Єрусалима і відвідав Овечу купіль. Звернувши увагу на розслабленого, який чекав милості Божої, Господь запитав його: «Чи хочеш бути здоровий? Так, Господи, – відповідав хворий, – але не маю людини, яка опустила б мене в купальню, коли обуриться вода; коли ж я приходжу, інший вже сходить раніше мене. Тоді Господь говорить: Встань, візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 6-8). І, диво! Одним Своїм Божественним словом Господь миттєво зцілив хворого. Той, хто страждав тридцять вісім років тяжкою недугою миттєво видужав, узяв постіль свою і пішов. А було це в день суботній, і іудеї сказали, що в суботу не дозволене носити ліжко. Тоді зцілений промовив: «Хто мене зцілив, Той мені сказав: візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 11). Ісуса Христа поряд вже не було. Він сховався в народі. Але потім, коли Господь зустрів зціленого в храмі, Він додав наступні слова: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14).

Перше, що заслуговує нашої уваги, – це тверда віра хворого в милосердя Боже. Тридцять вісім років він страждав від тяжкої хвороби і не знемагав в своєму терпінні і покладанні надії. Він вірив і сподівався отримати просиме, і Господь згадав про нього і подав йому зцілення. Навчімося, на цьому прикладі бути терплячими під час відвідуючої нас скорботи, яких буває так багато. Прагнемо сподіватися на Господа Бога і сподіваючись на Нього черпати силу і мужність до покірливого перенесення різного роду скорботи і невдач житейських. Якою б тяжкою не була скорботи, скільки б часу вони не продовжувалися, – віримо, що Господь може нам допомогти і рано чи пізно полегшить наші страждання, якщо тільки матимемо тверду, непохитну надію на Його милосердя. Господу все можливо, і Він може в одну мить змінити нашу скорботу на радість. Дійсно, скорботи і біди деколи не під силу понести людині, і ми, із-за своєї легкодухості і нетерплячості, нерідко втрачаємо надію на милість Божу, плачемо і ремствуємо, кажучи: "терплю я і молюся, але Господь не бачить моїх сліз", – і вже починаємо впадати у відчай. Наскільки ми деколи малодушні! Приклад терплячого перенесення своєї хвороби розслабленим нехай послужить повчанням кожному з нас.

Якщо ми віруємо, що є Бог, що Він за нас віддав на смерть Свого Єдинородного Сина, якщо ми віруємо, що усім нашим життям управляє не хто інший, а Той же Отець Небесний – тому ми і повинні покласти на Нього всі наші покладання, надії. «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові» (Пс. 54, 23).

Ми іноді бажаємо, щоб наші прохання і молитви негайно ж виконувалися, не думаючи про те, що Бог краще за нас знає, що для нас корисно і коли подати нам утіху. Ми плачемо, стогнемо, називаючи себе нещасними і як би безневинно страждаючими все життя, не згадуючи повчання Господнього апостола: «Господь, кого любить, того карає; б'є ж всякого сина, якого приймає» (Евр. 12, 6). Через перенесення скорботи і тілесних страждань Господь лікаує нашу душу, готуючи її до майбутнього життя, навчає нас смирення і нелицемірного покладання надії на Його милість. Скорботи ясно свідчать про те, що Господь в цей час звернув на нас особливу увагу. Він хоче умудрити нас заради спасіння, дає нам можливість показати Йому, наскільки ми багатий вірою, надією і любов'ю, – цими істинними християнськими чеснотами, без яких людині неможливо увійти до Царства Небесного.

І недаремно святі і праведні вважали себе забутими Господом, коли їх довго не відвідувала скорбота. Апостол Павло говорить: «І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідченості – надія, а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5, 3-5). Скорботи – це наші вчителі, вони навчають нас терпінню, досвідченості і майстерності. А досвід – це велика справа в житті. Досвід одушевляє людину впевненістю в успіху.

А ми ось цієї-то дивної сили не хочемо в собі виховувати, і навіть коли Господь Сам, по Своєму чоловіколюбству, вирішує виплекати в нас її, цю силу, то ми і тоді ремствуємо на Нього, плачемо на долю: навіщо вона вимагає від нас напруги, зусилля, турботи і праці непосильного. Не знаючи того, що своєю легкодухістю ми істотно заважаємо благодаті Божій допомагати нам, – ми стаємо ні на що не здатними, такими, що не вміють сприйняти в себе цю благодать, яка вимагає від нас рішучості у відданні себе у волю Господню.

Не можуть не обернути на себе нашої уваги слова з прочитаного Євангелія, сказані Господом зціленому розслабленому: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14). З цих слів видно, що між хворобою і гріхом існує самий найтісніший зв'язок. Поки перші люди не погрішили, доти вони були здорові і тілом і душею. А після того, як не змогли вберегти себе від гріха, – услід за гріхом послідували і хвороби. Це явище повторюється і зараз, і закон цієї залежності буде в силі до кінця віку. Всяке порушення закону, яке в області тілесної, так і в області етичної, спричиняє за собою розлад природи нашої і неодмінно супроводжується хворобами. А тому, знаючи цю істину, необхідно уникати гріха як причини руйнування наший душевної і тілесної природи.

Але благодать Божа дає нам засіб до постійного очищення від гріхів в Таїнстві покаяння. Скільки б людина не падала – вона завжди має можливість встати. Усвідомивши свій гріх, пошкодуємо про те, що ми образив всевишнього Господа, здобудемо твердий намір виправлення – і Господь по Своєму милосердю пробачить нам наш гріх і сподобить Своєї благодаті.

Скажемо словами святого апостола Іакова: «Терпіть же довго і ви, зміцніть серця ваші, бо пришестя господа наближається» (Як. 5, 8). Життя своє віддамо волі Божій. Віримо: Господу краще за наше знати, коли Йому поглянути на нас, а коли і відвернути від нас пречисте Лице Своє.

22 квітня 2018 р.Б. Неділя 3-тя після Пасхи. Святих жон-мироносиць.

 

У третю Неділю після Великодня Свята Церква згадує пам'ять святих жінок-мироносиць: Марії Магдалини, Марії Клеопової, Соломії, Іоанни, Марфи і Марії, Сусанни та інших, а також праведних Йосифа Аримафейського та Никодима – таємних учеників Христових. Своїм богослужінням Церква знову ставить нас на голгофі у Хреста Христовового, з якого знімають Пречисте Його Тіло Йосиф та Никодим, і у вертограді у труни, де вони поклали Тіло Ісуса Христа, і де потім мироносиці, що прийшли помазати Його Тіло благовонними маслами, першими удостоюються бачити Воскреслого Господа.

Коли Іуда зрадив Христа перед первосвящениками, всі учні Його втікли. Апостол Петро слідував за Христом до двору первосвященика і там, викритий, що він Його учень, тричі відрікся від Нього. Весь народ кричав Пилатові: "Візьми, візьми, розіпни Його!" (Ін. 19.15). Коли розіпнули Ісуса народ, що проходить, лихословив Його і глузував з Нього. І лише Матір Його з улюбленим учнем Іоанном стояли у Хреста і жінки, що слідували за ним і Його учнями під час Його проповіді і що служили їм, дивилися здалека на те, що відбувається. Серед них були Марія Магдалина, Іоанна, Марія, мати Яковова, Саломія та інші.

Після того, як Ісус віддав дух, Йосиф з Аримафеї, член ради, але він не брав участь в засудженні Ісуса, таємний Його учень прийшов до Пилата просити тіло Ісусове і, отримавши дозвіл, разом з Никодимом, іншим таємним учнем Господа, поховав Його в новому гробі.

У перший день тижня святі жінки-мироносиці, купивши аромати, прийшли вранці до гробу, щоб помазати тіло Ісусове, але побачили камінь відваленим від гробу і ангела, який сповістив їм, що Ісус воскрес. Господь з'явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісовий, і просив сказати апостолам, щоб чекали Його в Галілеї.

Святі жінки-мироносиці виявляють нам приклад дійсної жертовної любові і самовідданого служіння Господу. Коли всі залишили Його, вони були поряд, не злякалися можливих переслідувань. Не випадково саме Марії Магдалині першою з'явився Воскреслий Христос. Згодом, за переказами, свята рівноапостольна Марія Магдалина багато потрудилася в проповіді Євангелія. Саме вона піднесла римському імператорові Тіверію червоне яйце із словами - "Христос Воскрес!", звідки і пішов звичай на Паску фарбувати яйця.

Свята Марія Клеопова

Свята Марія Клеопова, мироносиця, за переказами Церкви була дочкою праведного Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії (пам'ять 26 грудня), від першого шлюбу і була ще зовсім юною, коли Пресвята Діва Марія була обручена праведному Йосифу і введена в його домівку. Свята Діва Марія жила разом з дочкою праведного Йосифа, і вони подружилися, як сестри. Праведний Йосиф після повернення з Спасителем і Божою Матір'ю з Єгипту до Назарета видав заміж дочку за свого меншого брата Клеопу, тому вона іменується Марією Клеоповою, тобто дружиною Клеопи. Благословенним плодом того шлюбу був священномученик Симеон, апостол від 70-ти, родич Господній, другий єпископ Єрусалимської Церкви (пам'ять 27 квітня). Пам'ять святої Марії Клеопової святкується також в Неділю 3-у по Великодню, святих жон-мироносиць.

Свята Іоанна Мироносиця

Свята Іоанна Мироносиця, чоловіка Хузи, домоправителя царя Ірода, була однією з жінок, що слідували за Господом Ісусом Христом під час Його проповіді, і служила Йому. Разом з іншими дружинами після Хресної смерті Спасителя свята Іоанна приходила до Гробу, щоб помазати миром Святе Тіло Господа, і чула від Ангелів радісну звістку про Його славне Воскресіння.

Праведні сестри Марфа і Марія

Праведні сестри Марфа і Марія, що повірили в Христа ще до воскресіння Ним їх брата Лазаря, після вбивства святого архидиякона Стефана, і при настанні гоніння на Церкву Єрусалимську і вигнанні праведного Лазаря з Єрусалиму, допомагали своєму святому братові в благовіствуванні Євангелія в різних країнах. Про час і місце їх мирної кончини відомостей не збереглося.

Свята Православна Церква відзначає цей день як свято всіх жінок-християнок, відзначає їх особливу і важливу роль в сім'ї і суспільстві, укріплює їх в їх самовідданому подвизі любові і служіння ближнім.

«У Христа войовнича і жіноча стать, що вписується у воїнство по душевній мужності і не відкинута за тілесну неміч. І багато жінок відрізнялися не менше від мужів: є і такі, що навіть більше прославилися. Такі ті, що наповнюють собою лице дів, такі сяючі подвигами сповідання і перемогами мучеництва.» (Свт. Василій Великий)

Цей подвиг вірності, любові і милосердя повторили наші матері й бабусі, що залишилися з Христом і Його Святою Церквою в дні жорстоких гонінь, коли вся злість світу цього озброїлася на Святу Русь, намагаючись знищити Православ'я і сам український народ. Жінки зробили непомітний подвиг. Вони навчали істинам віри Христової своїх дітей і онуків, не дивлячись ні на які погрози відвідували храм Божий, брали участь в Таїнствах Церкви, зберігали традиції.

Ісповідницький і мученицький жіночий подвиг періоду гонінь надзвичайно великий. Благодать Божа укріплювала віруючих в найстрашніші моменти нічних обшуків, арештів, грабежів.

Безвісні черниці, дружини і сестри духовенства, незліченні прості прихожанки гинули в таборах і в'язницях. Що залишалися на волі покірливо і покірливо, непомітно здійснювали своє християнське служіння: супроводжували священнослужителів в гоніннях і засланнях, простоювали ночі безперервно у тюремних дверей, щоб зробити передачу, оберігали храми, що залишилися, рятували святині від грабежу і розорення. "Білі хусточки", як з любов'ю називав їх святитель Патріарх Тихон, непохитно стояли в храмах на богослужінні в самі безпросвітні роки, коли могло здаватися, що православне життя, мир і благополуччя вже ніколи не повернуться. На них же лежало виховання дітей, що втратили батьків. Але жодна сльоза незліченних страждальників не забута у Бога. На цих сльозах відроджується Русь.

І зараз наші жінки продовжують нести свій Хрест на славу Божу. Багато хто співає на кліросі, підтримують порядок в храмі, продають свічки, виготовляють те, у що одягається священик, прикрашають Храм Божий. Не менш важлива домашня молитва, до якої матері і бабусі привчають немовлят.

Наскільки це свято відрізняється від так званого Міжнародного Жіночого Дня 8 Березня, встановленого феміністськими організаціями на підтримку їх боротьби за так звані права жінок, а точніше за звільнення жінок від сім'ї, від дітей, від всього, що складає для жінки сенс життя. Чи не пора нам повернутися до традицій нашого народу, відновити православне розуміння ролі жінки в нашому житті і ширше відзначати чудове свято день святих жінок-мироносиць.

Це свято жіночого серця. Чому воно особливо ублажається сьогодні? Святі мироносиці всім серцем полюбили Господа, слідували за Ним, слухали Його, служили Йому...Чому Господь після Воскресіння не з'явився, перш за все, апостолам? Чим відрізняється жіноче серце від чоловічого? Серце чоловіче буває грубим, черствим і навіть жорстоким. Серце жіноче м'яке, волелюбне. Щоб зрозуміти це, треба знати, що наше серце – це орган вищого розуміння. Жіночі серця пізнають все велике, таємниче, святе набагато легше, ніж чоловічі, грубіші серця.

Господь знав серце чоловіче і серце жіноче. Він знав, що апостоли з великим трудом повірять в Його Воскресіння, що мироносиці повірять набагато легше, швидше, тому і з'явився їм першим.

15 квітня 2018 р.Б. Антипасха. Неділя 2-га після Пасхи. Ап. Фоми.

 

 

 

Антипасха – древня церковна назва наступної неділі після Великодня. По іншому – Фомина, або ж Провідна неділя. Назва дня походить з грецької: слово анти – означає замість або на місце Пасхи. Себто, Антипасха – це Друга, чи Нова Пасха, неділя Оновлена або Нова. Вона закінчує цикл все тижневого святкування Великодня, символізуючи собою вічну Пасхальну радість для всього людства. Антипасху також часто називають Восьмим днем Пасхи, оскільки ця неділя, також, завершує особливі урочистості Великодня які, в значно менші мірі, тривають ще до свята Вознесіння (40-й день).

У той час, як увесь Світлий тиждень символізує собою єдиний суцільний день Пасхи, дві найближчі неділі посвячені подіям, що відбулися одразу після Воскресіння. Перша з них зустріч – з апостолом Фомою, а друга неділя Жінок-мироносиць, які рано вранці йшли намастити пахощами мертве тіло Ісуса, а натомість побачили порожній гріб та відвалений від дверей камінь.

Богослужіння Антипасхи пов’язане зі спомином з’явлення воскреслого Спасителя спочатку апостолам, серед яких не було апостола Фоми, а потім і зустрічі Христа з Фомою. (Ін. 20:19-31). Господь тоді показав Фомі Свої рани, таким чином довівши, що після Свого Воскресіння Він мав не примарну чи уявну плоть. Друге явлення Христа апостолам ствердило віру в Воскресіння Христове. Іншим посланням людству, яке зробив Спаситель того дня, було проголошене відоме: «Блаженні, що не бачили й увірували!» (Ін. 20:29). Звичайно, ці слова стосуються не лише апостола Фоми, але й кожного з нас.

Згідно церковним переданням, святий апостол Фома заснував Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії, ствердивши проповідь Євангелія власною мученицькою смертю. За навернення до Христа сина та дружини правителя індійського міста Меліапора (Меліпура) його було кинуто до в’язниці, піддано тортурам, і нарешті, пронизано п’ятьма списами. Після жахливих мук святий апостол Фома відійшов до Господа.

Здається, найбільш очевидною особливістю Неділі Фоминої є те, що цього дня припиняються щоденні хресні ходи навколо храму, які до цього провадились щодня, упродовж всього Пасхального тижня. Також, цього дня вже закриваються Царські ворота іконостасу, які залишались відкритими увесь Світлий тиждень, підкреслюючи особливий символізм та значення Великодня.

Напередодні неділі відбувається роздроблення та роздача Артосу – освяченого в день Пасхи особливого хліба. Для чого священик молиться Богу, вийшовши перед тетрапод по закінченні Літургії. Правда, Церковний устав приписує звершувати це ще в Світлу суботу, однак практика парафіяльних храмів, на відміну від кафедральних соборів чи монастирів, нині дещо інша, і зазвичай переноситься для зручності парафіян на наступний день.

Також слід згадати про те, що у вівторок Фоминої неділі (дев’ятий день після Пасхи) звершується перше поминання померлих. Своїми молитвами Свята Церква благовістує померлим Добру Звістку про те, що «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував». В деяких місцевостях, зокрема на заході України, є традиція на Антипасху звершувати хресний хід на кладовища, де священнослужителі моляться за покійних.

Вдруге на цей день паску пекти та благословляти не потрібно, оскільки цей день не є днем Воскресіння Господнього, але лише спомином про нього. Саме про це пише святий Григорій Богослов: «Давній, та з доброю метою встановлено закон шанувати “День оновлення”, чи краще сказати, з днем оновлення шанувати нові благодіяння Божі. Але хіба не був днем оновлення і перший день, що настав після священної та світоносної ночі? Для чого ж давати таку назву нинішньому дню? То був день спасіння, а цей день – спомином спасіння».

7 квітня 2018 р.Б. Велика субота.

 

Велика субота – субота Страсного тижня, присвячена спогаду про перебування Ісуса Христа у гробі і зішестя Його у пекло для визволення душ померлих з влади небуття, смерті, а також вона є приготуванням до Великодня - Воскресіння Христа, яке святкується в ніч з суботи на неділю.

«Субота ця преблагословенна, бо нині мертвий Христос воскресне на третій день», — співається в кондаку Великої Суботи. Перебуваючи посередині між Хрестом і Воскресінням, Велика Субота є унікальним днем церковного року, коли плач перетворюється на радість. Це єдина субота в році, котра є днем строгого посту: Літургія (св. Василя Великого) у цей день відбувається ввечері. У тематиці цього дня сполучаються найглибший кенозис Слова Божого, «навіть у пекло зійшовшого» у пошуку занепалого Адама, і початок перемоги над пеклом і смертю.

 

Господи Ісусе Христе, Сину Божий, молитвами Пречистої Твоєї Матері і Всіх Святих помилуй нас.

 

Яндекс.Метрика