narrow default width wide

Breadcrumbs

27 жовтня 2019 року Божого. Неділя. Пам’ять святих отців VII Вселенського Собору (787)

 

 

 

Сьомий Вселенський Собор відбувся в 787 році в місті Нікеї за імператриці Ірини (вдови імператора Лева Хозара), і в ньому брали участь 367 отців.

У різний час протягом року згадуються святі отці інших шести Вселенських Соборів. Утім останній сьомий виділяється завжди окремо, і це зовсім це невипадково.

Церква ухвалила поминати Вселенські Собори в першу чергу заради того, щоб віддати належну честь світлим умам святих отців, які, керовані Духом Святим, так старанно потрудилися для очищення Церкви від злобливих єресей і для відновлення істини церковних догматів. Але це не єдина причина. Нам вкрай важливо не забувати праці Вселенських Соборів ще й тому, що всі єресі, ретельно розглянуті на соборах, хоча і були засуджені святими отцями, але не були зжиті з церковного життя.

Святі отці 7-го Вселенського Собору, пам'ять яких ми святкуємо, засудили єресь іконоборства. Єресь ця сходить до початку 8-го століття, коли грецький імператор Лев Ісаврянин видав указ, що вимагає виносити святі ікони з церков і будинків, і спалювати їх на площах. Указ був мотивований тим, ніби шанування ікон є ідолопоклонством. Коли народ став перешкоджати виконанню указу, тоді до гоніння на святині імператор Лев приєднав гоніння на їх ревних шанувальників, і багато людей було вбито.

Однак, повстання проти імператорського указу тривали, а також з усіх боків найсвятіші богослови того часу писали викривальні послання проти імператора Лева: як, наприклад, св. Іоанн Дамаскін з Сирії та папа Григорій II з Риму. По смерті імператора Лева, його син і наступник, Костянтин Копронім, продовжував іконоборчу справу свого батька, тільки вирішив діяти трохи інакше. Він скликав лжесобор, на якому підставлене їм духівництво засудило шанування ікон. В результаті цього лжесобору не тільки були знищені ікони, але також найцінніші фрески на стінах соборів були затерті вапном. Від гоніння на ікони Копронім перейшов на гоніння на святі мощі, а потім на гоніння на монастирі, які були всі або зруйновані, або перетворені на казарми, а ченці жорстоко закатовані.

Єресь іконоборства тривала протягом майже всього VIII сторіччя, і лише до кінця його, за царювання благочестивої імператриці Ірини, шанування ікон було відновлено. Працями цієї імператриці, і за підтримки Константинопольського патріарха Тарасія, в 787-му році був скликаний сьомий Вселенський Собор, на якому брало участь понад триста єпископів. Собор повністю засудив єресь іконоборства, засудив лжесобор скликаний Копронімом, і урочисто відновив шанування ікон, визначивши, що віддаючи честь іконам, ми тим самим віддаємо честь їх первообразу, і поклоняючись іконам – ми поклоняються тим, хто на них зображений.

Сьомий Собор затвердив, що іконопис є особлива форма одкровення Божественної реальності і через Богослужіння і ікону Божественне одкровення стає надбанням віруючих. Через ікону, як і через Святе Письмо, ми не тільки дізнаємося про Бога, ми пізнаємо Господа. Через ікони святих угодників Божих ми торкаємося до людей, які стали причасниками Божественного життя; через ікону ми отримуємо благодать Святого Духа.

Кожен день Свята Церква прославляє ікони Матері Божої, святкує пам'ять святих Божих угодників. Їх ікони кладуть перед нами на аналой для поклоніння і живий релігійний досвід кожного з нас, досвід нашого поступового перетворення через них, робить нас вірними чадами Святої Православної Церкви. І це справжнє втілення в світі праць святих отців VII Вселенського Собору. Саме тому з усіх перемог над безліччю різноманітних єресей одна тільки перемога над іконоборством і відновлення іконошанування була проголошена Торжеством Православ'я, яке відзначається у всій Вселенській Православній Церкві в першу неділю Великого посту. А віра отців Семи Вселенських Соборів є вічна і непорушна основа Православ'я.

 

Святі отці сьомого Вселенського Собору, моліть Бога про нас.

 

26 жовтня 2019 року Божого. Субота. Іверської ікони Божої Матері

 

 

Непереможній Воєводі, Владичиці нашій Богородиці, похвальні пісні приносимо, раби Твої, бо з пришестям чесного Твого образа ми отримали щит міцний, стіну незбориму і стража неусипного. Ти ж, що маєш силу непереможну, покрий і захисти нас, Владичице, від усіх ворогів видимих і невидимих і визволи від усякої шкоди душевної і тілесної, щоб ми взивали до Тебе:


Радуйся, блага Воротарнице, що райські двері вірним відчиняєш.

 

26 жовтня вшановуємо Небесну Царицю Богородицю заради Її ікони, яка іменується Іверською.

Історія цієї ікони почалася у ІХ столітті в невеликому поселенні поблизу міста Нікеї за часів царювання імператора-іконоборця Феофіла (829 – 842 рр.). Одна благочестива жінка, вдова, що жила разом із своїм сином, зберігала вдома заповітний образ Божої Матері. Сталося, що про її духовний скарб стало відомо. Часи іконоборства були позначені зневажливим ставленням до священних зображень. Навіть більше того, за зберігання і вшанування ікон людину могли піддати жорстоким покаранням. Образи угодників Божих відбирали у віруючих, забирали із храмів, показово знищували, демонструючи зневагу, плюндрування святині. Але якщо християнська душа бачачи милість Божу до себе через благословення від ікони, твердо вірила у те, що поклоняється не рукотворному образу, не витвору людських рук, а Бога шанує, то як можна було змусити благочестиву людину священне зображення віддати на ганьбу?

Очевидно саме такі думки та почування були у тієї жінки-християнки, котра разом із своїм сином усамітнювалася, щоб помолитися перед чесним образом Діви Марії. «Величає душа моя Господа і зрадів дух мій у Богові Спасителеві моєму» – ці слова, сказані Пресвятою Богородицею, яскраво свідчать і про наші почуття, коли ми самі молимося. Для нас видима присутність Богоматері через Її ікони – свідчення того, що не лише на словах визнаємо Пречисту Діву першою нашою Заступницею перед Богом, але й маємо можливість споглядати у священному образі Її материнську любов до людини. Для бідної жінки, котра зберігала в себе ікону Богородиці, втратити її, очевидно, означало не просто позбавитися майна, а більше, ніж це – втратити видиму ознаку заступництва Божої Матері. Тому й зберігала вона ікону, як неоціненний скарб, коштовніший за будь-які багатства цього земного тимчасового життя.

Одного дня в будинок згаданої благочестивої вдови прийшли озброєні воїни, виконуючи наказ правителя – вилучити і знищити ікону, а її власників покарати. Та чомусь начальник тих воїнів вирішив дати можливість бідним людям залишити свою святиню вдома, якщо вони до ранку зберуть викуп. От тільки кількість золота, яку він забажав отримати за свою поблажливість, була неймовірно великою, щоб бідна жінка змогла її зібрати, тим паче, за ніч. Один із воїнів, що прийшли, повний зневаги до ікон, вдарив у священний образ списом. І ось диво побачили всі присутні – із сухої дошки потекла кров, як із рани на тілі живої людини! Не може осягнути розум, як після такого видіння могли виконавці нечестивого наказу залишитися байдужими, не впасти на коліна просячи прощення в Бога за своє жорстоке серце, за нечутливість душі. Але так сталося. Коли воїни пішли жінка, розуміючи, що помилування вона не отримає і ікону теж не врятує, відрядила свого сина в безпечне місце, щоб зберегти його життя, а свій скарб – ікону Божої Матері – віднесла на берег моря, покладаючись на Божий промисел. Останній раз глянувши на святиню, жінка опустила ікону у воду. І знову диво – образ Богоматері стоячи поплив по воді.

Про ікону з проколотим ликом стало відомо на Афоні, оскільки єдиний син тієї вдовиці став ченцем на Святій Горі. Він подвизався в обителі поблизу того самого місця, де колись раніше пристав корабель, що віз на острів Кіпр Пречисту Богородицю, і там же у Х столітті грузинський вельможа Іоан та візантійський полководець Торнікій заснували чернечу обитель, що отримала назву Іверської.

Якось насельники Іверського монастиря побачили на морі вогненний стовп, що піднімався до неба – він здіймався від образу Богоматері, що дивним чином стояв на воді. Ченці сіли у човен і хотіли забрати ікону в свою обитель, але як тільки вони наближалися до Богоматеринського образу, то святиня віддалялася від них. Тоді ігумен монастиря очолив молитовне служіння з проханням дарувати ікону обителі. І ось уночі благочестивий старець того монастиря, пізніше примислений до лику святих Гавриїл Грузин сподобився бачити видіння Небесної Цариці. «Передай настоятелю і братії, що я хочу дати їм Мою ікону в покров і допомогу. Увійди в море і з вірою йди по хвилях – тоді усі пізнають мою любов та благовоління до вашої обителі.» – такі слова промовила Пречиста Діва до угодника Божого у видінні.

Зранку вся братія монастиря зі співом молебня вирушили на берег моря. Старець Гавриїл без страху і коливання ступив на воду й сподобився прийняти священний образ Богоматері. Ікону поставили у невеликому храмі на березі й три дні поспіль перед нею не змовкала чернеча молитва. Пізніше образ перенесли у соборний храм монастиря.

Але дивні чудеса і далі відбувалися із тією іконою: зранку наступного по перенесенні дня ікону виявили не у храмі, а над монастирською брамою. І так повторювалося кілька разів. Врешті старець Гавриїл знову отримав видіння Божої Матері, Котра сповістила йому, що не бажає, щоб охороняли Її, а сама хоче бути Охоронителькою в цьому житті й майбутньому. «Я сподобилася милості від Бога для вас і до тих пір, поки бачитимете Мою ікону в своїй обителі, благодать і милість Сина Мого до вас не зменшиться» – сказала пречиста Діва Марія.

Ченці збудували надбрамну церкву на честь Пресвятої Діви, Охоронительки обителі, де чудотворна ікона перебуває і до нашого часу. Православні греки називають ікону «Портаітисса» – «Вратарниця», а за місцем свого явлення на Афоні ікона називається Іверською. За переданням обителі явлення ікони відбулося 31 березня (за іншими джерелами – 27 квітня) у вівторок Світлого тижня. Тому братія Іверського монастиря звершують святкове богослужіння з цієї нагоди саме у вівторок пасхального тижня, виходячи із хресним ходом на берег моря до місця, де старець Гавриїл отримав чудотворний образ.

Історія обителі свідчить про заступництво Божої матері за монастир. Були випадки чудесного поповнення запасів пшениці та єлею в монастирських коморах, зцілення хворих. Що молилися перед цим образом, врятування монастиря від нападів ворогів. Якось перські війська взяли монастир в облогу. Ченці стали взивати за допомогою до Богородиці, молячись перед Її чудотворним образом. Раптово піднялася буря, що потопила ворожі кораблі. Живим залишився лише один воєначальник, що будучи враженим чудом гніву Божого, покаявся, почав просити прощення за гріхи, а пізніше став одним із жертводавців обителі, матеріально сприяючи розбудові монастиря.

Немає сильнішої молитви, ніж та, яку мати промовляє за своїх дітей. Святі отці називали Богородицю новою Євою, благодатною Матір’ю роду християнського. А тому й надія на Її материнське заступництво – це наша допомога серед бурхливих хвиль життєвого моря.

Іверська ікона Богородиці належить до ряду ікон “Одигітрія”, що означає в перекладі “Та що вказує шлях”, “Дороговказниця”.


О Всеоспівана Мати, Пречиста Владичице Діво Богородице! Поглянь на нас, що смиренно приносимо зі сльозами малі ці молитви перед пречистим Твоїм образом і все уповання і надію покладаємо на Тебе, тому визволи нас від усіх бід і напастей у житті цьому і в майбутньому муки вічної позбав, щоб спасенні Тобою завжди взивали: алилуя.


О Пресвята Діво, Мати Господа, Царице Небес і землі! Зглянься на багатостраждальне зітхання душ наших, подивися з висоти святої Твоєї на нас, що з вірою і любов’ю поклоняємося пречистому образу Твоєму. Ось бо, в гріхи занурені і скорботами обтяжені, дивлячись на образ Твій, як на Тебе живу, що перебуваєш між нами, приносимо смиренні наші моління. Бо не маємо ні іншої помочі, ні іншого заступництва, ні втіхи, тільки Тебе, о Мати всіх скорботних і обтяжених! Поможи нам, немічним, утамуй скорботу нашу, настав на шлях праведний нас заблудлих, вилікуй і спаси безнадійних, даруй нам останок часу життя нашого у мирі і тиші проводити, подай християнську кончину, і на Страшному суді Сина Твого явися нам милосердною Заступницею, щоб завжди оспівували, величали і славили Тебе як благу Заступницю християнського роду зі всіма, що догодили Богові. Амінь.

 

 

20 жовтня 2019 року Божого. Неділя 18–та після П’ятдесятниці

 

 

Мучеників Сергiя i Вакха (290–303). Преподобного Сергiя Послушного, Печерського, в Ближнiх печерах (бл. ХІІІ). Преподобного Сергiя Муромського (Вологодського, 1412). Знайдення мощей преподобного Мартинiана Бiлоєзерського (1513). Мучеників Юлiана, пресвiтера, i Кесарiя, диякона (І). Мучениці Пелагеї Тарсiйської (290). Мученика Полiхронiя, пресвiтера (IV).

Псково-печерськоїiкони Божої Матерi, званої «Розчулення» (1524).

 

14 жовтня 2019 року Божого. Неділя. Покрова Пресвятої Владичиці Богородиці і Приснодіви Марії

 

 

Ап. вiд 70-ох Ананiї (І). Прп. Романа Солодкоспiвця (бл. 556). Прп. Сави Вишерського, Новгородського (1461). Прп. Домнина Солунського (ІV). Прмч. Михаїла, iгумена Зовiйського, i з ним 36 прмчч. (780 – 790).

Святкування на честь хiтона Господнього i стовпа Животворчого (Груз.).

Люблiнської, Псково-Покровської, Касперiвської, Браїловської, Гербовецької i Барської iкон Божої Матерi.

 

 

Радуйся, Радосте наша, покрий нас від всякого зла чесним Твоїм омофором !

 

 

Чудесне явлення Богоматері у місті Константинополі відбулося за Візантійського імператора Льва VI Філософа, у православній Влахернскій церкві Пресвятої Богородиці. У цій церкві зберігалась риза Богородиці, яка була перенесена з Палестини у 474 році.

У 910 році першого числа місяця жовтня о четвертій годині ночі, коли звершувалась всеношна служба у храмі, наповненому людьми, Андрій Юродивий, звівши очі, побачив Пресвяту Діву Богородицю. Святий Андрій побачив, як від царських дверей — так звалися у греків головні вхідні двері церкви — йшла світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Іоана Хрестителя і святого Іоана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Мати підходить до престолу, довго молиться і плаче. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку–покров–омофор (з грецької мафоріон), і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і Єпіфаній, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресвята Богомати прийшла, щоб рятувати місто. Бачачи це , святий Андрій сказав учневі своєму, блаженному Єпіфанію:

- Чи бачиш брате, Царицю і Владичицю всіх, Яка молиться за весь світ?

Єпіфаній відповів:

- Бачу, святий отче, і жахаюся.

Чутка про явлення Діви Марії розійшлась дуже швидко по Константинополю. Це дивовижне явлення мало велике значення та знамення для народу. Тому що саме у ті часи на них нападали сарацини. Мешканці Константинополя, почувши про це з’явлення, зраділи, що Бог молитвами Заступниці визволить усіх від біди, яку заподіяли їм вороги, що вдерлися в їхню імперію. І справді, невдовзі, після з’явлення Діви Марії ворогів Церкви було переможено.

Україна ще з давнішніх часів молилась про заступництво за нас перед Богом. Наші князі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирали Пречисту Діву Марію за свою Покровительку й Опікунку. Князь Ярослав Мудрий 1036 р. розбиває печенігів і з вдячності до Бога і Його Пресвятої Матері будує в Києві собор Святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах. В церкві Благовіщення він 1037 р. віддає увесь народ в опіку Божої Матері. І так, з волі нашого монарха Пресвята Богородиця стає офіційною Заступницею, Покровителькою і Царицею нашого українського народу.

Князь Мстислав, в поході проти черкесів обіцяє збудувати церкву в честь Божої Матері, якщо Вона допоможе йому перемогти ворога. Він перемагає і радо виконує свою обітницю.

Князь Володимир Мономах у своїх споминах каже, що свою перемогу над половцями завдячує Богові і Пречистій Діві Марії. Наші князі і їхнє військо, йдучи в похід проти половців у 1103 р., складали обітниці Богові і Пречистій Діві Марії, і розбили половців. Князь Ігор Святославович, герой епосу "Слово о полку Ігоревім", після своєї втечі з полону, йде з поклоном до чудотворної ікони Божої Матері, щоб їй подякувати за поміч і порятунок.

Галицький король Данило після успішного походу на Чехію спішить з подякою до ікони Пречистої Діви Марії в Холмі та з поклоном складає Їй багаті дари. Наші славні Запорожці мали на Січі церкву в честь Покрови Пресвятої Богородиці. Вибираючись в похід на ворога, козаки проводили молебень до своєї Покровительки і ревно співали "Під Твою милість прибігаємо".

В часах всенародного лихоліття, Її свята ікона знаходиться в кожній українській хаті. Історія нашого народу записала нам багато чудесних випадків помочі Божої Матері, передусім у часі нападу ворогів на нашу землю.

Ми, особливо у нинішній час, повинні пам’ятати не тільки про видимих а й про невидимих ворогів християнства, котрі від Адама і до кінця світу будуть спокушати нас, християн. Ми повинні з покаянням звертатися до Пресвятої Владичиці нашої Богородиці.

Святий Давид говорить: “Коли ж хто не кається, Він гострить меч Свій, готує зброю Свою і направляє на нього. Готує для нього лук; стріли Свої робить палючими ” (Пс. 7,13–14). Щоб ми не були смертельно уражені всіма цими стрілами і могли уникнути небезпеки, дано нам знамення – покров Пречистої і Преблагословенної Діви. Покриті як щитом, Її омофором, ми залишаємося непошкодженими від стріл. Тому що наша Цариця має безліч щитів для нашої охорони. Пречиста Владичиця Богородиця знає, що наше життя на землі – війна: воює з нами ворог зі всіма своїми силами; він підняв проти нас свої полчища і оточив нас своїми легіонами, за словами псалмоспівця: “Бо пси оточили, зграя злих обступила мене” (Пс. 21, 17); “Розкрили на мене пащі свої, як лев, що шукає поживи й рикає” (Пс. 21. 14). Через те Небесна Цариця, бажаючи допомогти нам, підняла на ворога нашого всі сили небесні, закликала пророків та апостолів, зібрала мучеників і дівствеників, поєднала преподобних і праведних і явилася з ними, щоб надати нам допомогу, оточити нас сильним воїнством і здобути нам перемогу над ворогом. Як говориться в акафісті: ”Бо Нею здобуваються перемоги, Нею падають вороги”. Вона прийшла з ангелами, щоб заповідати їм – зберігати нас на всіх шляхах наших; Вона привела з собою сонми всіх святих, щоб, звершити за нас спільне моління, спільно принести і наші грішні молитви до Сина Свого і Бога нашого.

Між усіма святими, які явилися в храмі з Пречистою Дівою були два вибрані: святий Іоан Предтеча, більшого за якого не було серед народженого жінками (Мф. 11, 11), і святий Іоан Богослов, якого любив Ісус і який на вечері припав до грудей його (Ін. 21, 20). Їх обох як таких, які мають велику сміливість перед Богом, наша Молитвениця поставила з Собою, щоб разом з ними швидше схилити Бога на милість: ”Багато може щира молитва праведного ” (Як. 5, 16). Нехай кожен християнин молиться до нашої Заступниці зі щирим, чистим серцем і добрими думками.

Тому що кожне християнське свято – це не лише згадка чогось, що було давно і назавжди пішло. Кожна подія, яку святкує Свята Церква, це подія нинішня, для нинішнього дня і нинішньої людини. Ця подія завжди жива і дієва і через те повчальна і спасенна. Брати участь у церковному торжестві, у богослужінні з приводу свята – це значить бути причетним до події, яка святкується. Ця подія живе й досі, і Преблагословенна Богородиця молиться з нами і радіє, і уболіває серцем. Вона ніколи не залишала Свою любов до Бога і роду людського. Радість свята на честь Божої Матері оживляють в наших серцях віру в нашого Спасителя Господа Ісуса Христа і Його Пречисту Матір. Вони нагадують нам про велику, незбагненну любов Божу до нас грішних. І ця надія на милосердя Бога і Пресвятої Діви Марії нехай надає силу кожному із нас. Надія на Господа і Його Пречисту Божу Матір нікого і ніколи не посоромить. А Пресвята Богородиця своїм омофором-щитом допоможе нам у цьому.

 

Царице моя Преблагая, Надіє моя Богородице!

Заступнице сиріт і подорожніх Пристановище! Скорботних Радосте, ображених Покровительнице. Бачачи мою біду, бачачи мою скорботу, поможи мені як немічному, покермуй мною як подорожнім. Образу мою знаючи, розріши її, як бажаєш. Бо не маю іншої помочі, окрім Тебе, ані іншої заступниці, ані благої утішительниці, лише Тебе, о, Богомати, що збереже й покриє мене по віки віків. Амінь.

Пресвятая Богородице, спаси нас. Пресвятая Богородице, просвіти нас світлом Сина Твого. Алилуя, Алилуя, Алилуя.

Під Твою милість припадаємо, Богородице Діво. Молитов наших в час журби не відкинь, але з бід визволяй нас, єдина Чиста і Благословенна. Пресвятая Богородице, спаси нас!

О Пресвята Владичице Богородице!

Ти вища за всіх ангелів і архангелів і за все творіння чесніша. Помічниця скривджених, зневірених надія, убогих заступниця, засмучених утіха, зголоднілих кормителька, нагих одіяння, недужих зцілення, грішних спасіння, всіх християн поміч і захист.

О всемилостива Владичице, Діво Богородице, милістю Твоєю спаси й помилуй і ризою Твоєю чесною захисти всіх християн православних. І ублагай, пречиста Владичице, Христа Бога нашого, щоб зміцнив Він нас силою Своєю з неба на невидимих і видимих ворогів наших. О всемилостива Владичице Богородице! Піднеси нас із безодні гріховної і визволи від голоду, мору, землетрусу й повені, вогню й меча, від нападу ворожого та міжусобиці, від наглої смерти, від повітря згубного, від пошести смертоносної та від усякого лиха. Подай, пречиста Владичице, мир і здоров’я рабам Твоїм, православним християнам, і просвіти їм на спасіння розум та очі сердечні, і сподоби нас, грішних рабів Твоїх, Царства Сина Твого, Христа Бога нашого. Бо влада Його благословенна й препрославлена, з Безпочатковим Його Отцем і Пресвятим, і Благим, і Животворчим Його Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Богородице Діво, радуйся, Благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти в жонах і благословен плід утроби Твоєї, бо Ти породила Спаса душ наших.

Милосердя двері відкрий нам, Благословенна Богородице, щоб ми, на Тебе надіючись, не загинули, а від усякого лиха Тобою визволилися. Бо Ти єси спасіння роду християнського.

Усю надію мою на Тебе покладаю, Мати Божа, збережи нас під Покровом Твоїм.

 

 

 

6 жовтня 2019 року Божого. Неділя. Зачаття чесного славного пророка, Предтечi i Хрестителя Іоана

 

Святим пророком Малахією було передбачено, що раніше Месії з'явиться Предтеча, який вкаже на Його пришестя. Тому іудеї, що чекали Месію, чекали також явлення Його Предтечі.

У місті Іудиному Нагірної країни Палестини жили праведні священик Захарія і дружина його Єлисавета, що безпорочно дотримувались заповідей Господніх. Проте подружжя було нещасне: доживши до похилих років, вони були бездітні і не переставали молитися Богові, щоб Він дарував їм дитя.

Одного дня, коли святий Захарія був черговим священиком в храмі Єрусалимському, він увійшов під час Богослужіння в Святилище для кадіння фіміамом. Увійшовши за завісу Святилища, він побачив Ангела Божого, що стояв праворуч кадильного жертовника. Святий Захарія зніяковів і зупинився в страху, але Ангел сказав йому: "Не бійся, Захарія, твоя молитва почута, дружина твоя, Єлисавета, народить тобі сина, і наречеш йому ім'я Іоан". Але праведний Захарія не повірив словам Небесного вісника, і тоді Ангел сказав йому: "Я - Гавриїл, що стою перед Богом і посланий благовістити тобі це. І ось, ти будеш німим до дня народження, бо не повірив словам моїм". Тим часом народ чекав Захарію і дивувався, що він так довго не виходить зі Святилища. І коли він вийшов, то повинен був подати народові благословення, але не зміг виголосити його, оскільки був уражений німотою. Коли Захарія знаками пояснив, що не може говорити, то народ зрозумів, що йому було видіння.

Пророкування Архангела виконалося, і праведна Єлисавета звільнилася від уз неплідності, народивши світу Предтечу і Хрестителя Господнього Іоана.

Святий Іване, Предтече і Хрестителю Господній, прехвальний і вселенський апостоле, найкращий сину пустині і справжній друже Христа, моли Бога, щоби помилував душі наші!

Яндекс.Метрика