narrow default width wide

Breadcrumbs

8 квітня 2017 р.Б. Лазарева субота. Воскрешення правденого Лазаря.

 

 

Праведний Лазар, брат Марфи та Марії, жив у Вифанії, неподалік від Єрусалиму. Христос часто відвідував будинок Лазаря, якого дуже любив та називав його Своїм другом (Ін. 11:3; 11:11).

Коли Лазар захворів, сестри послали до Ісуса. Але Він не прийшов, сказавши, що «ця хвороба не на смерть, а на славу Божу». Минуло два дні. Христос повідомив учням, що Лазар помер. І вирушив до Віфанії.

Марфа зустріла Ісуса і сказала Йому: «Господи, якби Ти був тут, не вмер би брат мій. Але й тепер знаю, чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі». Господь відповів їй: «Воскресне брат твій». Марія теж убивалася і також говорила: «Господи, якби ти був тут, не вмер би брат мій». Бачачи їхній сум, Христос Сам розплакався. Що викликало неабияке здивування в народу.

Коли Ісус підійшов до печери, де був похований Лазар, то повелів відвалити камінь від входу. Марфа нагадала Йому: «Господи! Уже смердить, тому що чотири дні, як він у гробі».

Та Христос звів очі до неба і, помолившись, голосно скликнув: «Лазарю, вийди геть!» Цього можна було і не робити. Але Господь показав цим силу молитви. Померлий вийшов із труни, оповитий по руках і ногах саваном, обличчя його було зав'язане хусткою…

Мабуть, це було найбільш резонансне воскресіння, яке здійснив Христос. Багато хто з іудеїв, що бачили чудо, увірували. Це було останньою краплею для первосвящеників та фарисеїв. Вони приймають остаточне рішення – вбити Ісуса.

 

 

"Голос Твій, Господи, знищив царство аду, слово Твоєї власти піднесло з гробу чотириденного. І став Лазар прообразом спасенним воскресення... "

 

 

Лазарева субота – єдиний день Великого посту, коли вживається рибна ікра.

 

7 квітня 2017 р.Б. Благовіщення Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії.

 

 

 

Благовіщення Пресвятої Богородиці — велике дванадесяте свято, третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового.

В основі свята — повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.

Коли Марії було 12 років, Бог сповістив, що вона народить Сина Божого. А після того, як Марію заручили з Йосифом, з'явився до неї архангел Гавриїл і сказав:« Радуйся, благодатна, Господь з тобою. Зачнеш у лоні і породиш сина і назвеш його Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься, і дасть йому Господь Бог престіл Давида, батька його, і царюватиме над домом Якова повіки та й царству його не буде кінця.» Марія ж сказала: «Як же це станеться, коли я мужа не знаю». Відповів архангел: «Дух Святий найде на тебе й сила Всевишнього окриє тебе, — тим-то й Святе, що народиться, назветься — Син Божий. У Бога нема неможливого.» І сказала Марія: «Я раба Господня, нехай буде мені по твойому слові».

В Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудований храм в пам'ять Благовіщення Богородиці.

 

Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління. Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.

Непереможній Владичиці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати Тобі: Радуйся, Невісто неневісная.


2 квітня 2017 р.Б. П'ята неділя Великого посту. Прп. Марії Єгипетської.

 

 

Під час богослужінь Великого посту згадуються не тільки Євангельські події, пов’язані із земним життям, стражданням і хресною смертю Господа нашого Ісуса Христа, але кожного Великого посту християни духовно переживають ці події. Великий піст закликає нас до покаяння, його можна уподібнити з весняним дощем, який проникає в промерзлу землю, змиває нагромаджений бруд і оновляє її для цвітіння та плодоносіння. Глибокого почуття покаяння іноді важко досягти людям тому, що покаяння – наука, яка засвоюється життям.

Але кожний християнин з самого дитинства відчуває красу і тиху радість у покаянних великопісних піснеспівах. „Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче”. Цей умильний піснеспів останній раз ми чуємо в суботу перед п’ятою неділею Великого посту, яка встановлена в пам’ять преподобної Марії Єгипетської. Життя святої є прикладом істинного покаяння і милосердя Божого.

У V ст. в єгипетському місті Олександрії жила симпатична дівчина Марія. В 12 років вона покидає батьківський дім і 17 років проводить своє життя гріховно. І здавалось би, що вже не було надії повернення на шлях християнського життя… Але Милосердний Господь не хоче смерті грішників, і Своєю премудрістю навернув Марію до спасіння. Для задоволення своїх гріховних звичок Марія сіла на корабель, який прямував з паломниками в Єрусалим на свято Воздвиження Христа Господнього.

Під час подорожі і в Єрусалимі вона продовжувала грішити. В день свята Воздвиження Марія разом з народом йде в храм, щоб приложитися до Хреста Господнього. Але невидима сила зупинила її. Прикладаючи зусилля, Марія знову і знову не може увійти у храм. Світло правди Божої освітило її розум і серце. Зрозуміла, що грішним є розпусне життя, і гріхи її не впускають у храм. Піднявши очі Марія побачила ікону Божої Матері. Слізно почала благати Пресвяту Богородицю, щоб дозволила їй увійти у храм: „О, Мати Божа! Дозволь мені підійти і поклонитися Животворящему Христу, і я більше не буду грішити”. Марія спокійно увійшла в храм, ніщо її більше не відштовхувало. Поклонилася Святому Хресту. Вийшовши з храму, дякувала Матері Божій за отриману благодать і відчуття покаяння, і просила поради куди прямувати далі. Почула тихий голос: „Йди за Йордан і там знайдеш спокій”. Марія повірила, що невидимий голос стосується саме її, і плачучи сказала: „Владичице Богородице, не покидай мене”. Марія назавжди залишає безсоромне життя.

Якийсь перехожий, побачивши її сльози, дав три срібні монети. На них вона купила три хлібини і в продавця дізналася дорогу,яка веде на Йордан. Пішла до ріки Йордан. Сонце вже заходило, коли Марія дійшла до храму в честь Святого Іоана Хрестителя на березі ріки. Там вона відпочила, вмилася в річці. Наступного дня причастилася в храмі, поїла хліба. Того ж дня човном переправилася на другий беріг ріки і пішла за повелінням Богородиці далеко-далеко в пустиню. Сорок сім років ніхто нічого не чув про Марію і не бачив її страждань, молитовного подвигу і молитви за весь світ. На березі Йордану був древній монастир. За повелінням ангела до нього прийшов з іншого монастиря благочестивий старець Зосима, який давно мріяв знайти святих людей, благочестивих подвижників, які навчили б його, як досягти духовної досконалості. В цьому монастирі був звичай: в першу неділю Великого посту ігумен служив Літургію, всі причащалися і йшли в пустиню, кожен окремо, проводячи час в молитвах і пості аж до Вербної неділі. Старець Зосима також пішов в пустиню. Двадцять днів він пройшов пустинею і нікого не зустрів. Одного разу, коли він молився здалося йому, що бачить постать, яка нагадує тінь людини, опалену сонцем, біле волосся спадало на плечі і без одягу. Старець хотів підійти, але вона почала втікати і він ніяк не міг наздогнати її. Старець Зосима слізно почав просити: ”Чому ти втікаєш від мене, грішного старця? Зачекай, помолись за мене і дай мені благословення.” Почувся голос: „Прости мене, отче Зосиме, що не можу стати перед тобою, бо я жінка, і як бачиш нічим не прикрита. Та й не я, а ти мене благословляти маєш, бо ти священик.Дай мені щось, щоб я прикрилася”. Здивований тим, що невідома йому пустинниця назвала його ім’я, старець дав їй свій верхній одяг. Вона почала молитися і піднялась у повітрі. Старця Зосиму охопив страх і він подумав, що то не жінка, а дух. Але вона сказала: „Я не дух, а грішна жінка, очищена таїнством Хрещення”. Тоді вона дозволила підійти ближче. Старець Зосима почав слізно благати подвижницю, щоб вона розповіла йому про своє життя.

Довго розмовляли, довго розказувала йому Марія, не називаючи свого імені, про своє життя, про боротьбу зі спокусами і як, нарешті, знайшла мир душевний і радість у Господі. Прощаючись зі старцем, свята угодниця просила його не розповідати про неї нікому аж до її смерті і просила наступного року залишитися на весь Великий піст в монастирі і в Страсний четвер прийти на берег Йордану і причастити її. Минув рік. Старець Зосима, взявши святі дари, дійшов до Йордану. Довго чекав і нарешті побачив, що підійшла вона до ріки, перехрестила її і пішла по воді, як по суші. Поклонившись до ніг старця і смиренно помолившись, вона причастилась. Угодниця просила старця Зосиму прийти через рік на те місце, де вперше вони зустрілись.

Минув рік і старець виконав прохання Марії і прийшов у пустиню. Але побачив подвижницю неживою, зі складеними на грудях руками, але на піску виднілися написані нею слова: вона просила старця похоронити її, назвала своє ім’я – Марія і вказала день своєї смерті, цей самий день, коли старець Зосима причастив її рік назад. Як виконати волю преподобної, коли немає ніякого знаряддя в руках? Раптом старець побачив лева, який підійшов до святої і почав лизати їй ноги. Потім вирив лапами яму і тихо, наче ягня, пішов по пустині. Старець виконав волю преподобної, відспівав її, і пішов у свій монастир, прославляючи Христа. Там розповів братії, що чув і бачив про преподобну Марію. Всі дивувались, слухаючи про милосердя Боже, зі страхом, вірою і любов’ю встановили шанувати пам’ять преподобної Марії і день кончини 1 квітня за ст.ст. (14 квітня за н. ст.).

Розповідь про життя преподобної Марії монахи обителі Предтечі Господнього Іоана переказували один одному. Життя преподобної Марії Єгипетської було записано святим Софронієм, патріархом Єрусалимським. Подвиг преподобної Марії Єгипетської полягав в тому, що життя її до покаяння було гріховним, а після призвання через покаяння, піст і молитву вона досягнула святості. Християни проводячи гідно Великий піст пізнають серцем і душею торжество пасхальної радості. Преподобна Марія через свій духовний шлях пізнала торжество істинної віри, єднання з Христом і найбільшу радість в торжестві Воскресіння Христового.

 

Свята угодниця Божа Марія, моли Бога за нас.

 

26 березня 2017 р.Б. Чеверта неділя Великого посту. Прп. Іоана Ліствичника.

 

 

В четверту неділю Великого Посту під час Божественної Літургії читається Євангеліє, в якому Христос, відповідаючи на запитання апостолів, вказує кожному з нас на умови і засоби успішної боротьби з ворогами нашого спасіння: «Цей рід (бісівський) не може вийти інакше, як через молитву і піст» (Мк. 9: 29), Господь, нагадує про ту єдину Заповідь посту, яка була дана нашим прабатькам в Едемі і порушення якої призвело до трагедії та рабства гріху, а виконання якої наближає людину до Царства Божого.

В цьому нам допомагають аскети-подвижники, які протягом свого життя боролись з лукавими духами за допомогою посту і молитви.

Преподобний Іоан Ліствечник вшановується Святою Церквою як великий подвижник і автор чудового духовного твору, відомого під назвою «Ліствиця», тому преподобний і здобув назву Ліствечника.

Про походження преподобного Іоана майже не збереглося відомостей. В житії святого розповідається, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам'ять яких святкується Церквою 26 січня. У шістнадцять років юнак Іоан прийшов до Синайського монастиря. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Після чотирьох років перебування на Синаї, святий Іоан Ліствичник був пострижений в чернецтво. Один з присутніх при постризі, авва Стратигій, передбачив, що він стане великим світильником Церкви Христової. Протягом 19-ти років преподобний Іоан трудився у послуху своєму духовному отцеві. Після смерті авви Мартирія, преподобний Іоан вибрав відлюдницьке життя, віддалившись до пустинного місця, званого Фола, де провів 40 років у подвизі безмовності, посту, молитви і в сльозах покаяння. Не випадково у «Ліствиці» преподобний Іоан так говорить про сльози покаяння: «Як вогонь спалює і знищує хмиз, так чиста сльоза змиває всі нечистоти, зовнішні та внутрішні». Сильна і дієва була його свята молитва, бо про це свідчить приклад з житія угодника Божого.

Про спосіб життя преподобного Іоана відомо, що він харчувався тим, що не заборонялося статутом посницького життя, але – помірно. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більш того, скільки необхідно для підтримки сил, щоб безперестанним неспанням не погубити розуму. «Я не постив надмірно, – говорить він сам про себе, – і не вдавався до посиленого нічного пильнування, не лежав на землі, але упокорювався.., і Господь скоро врятував мене». Помітний наступний приклад упокорювання преподобного Іоана Ліствечника. Обдарований високим проникливим розумом, навчений глибоким духовним досвідом, він з любов'ю повчав усіх захожих до нього, скеровуючи їх до спасіння. Але коли деякі, через заздрість, почали дорікати йому в багатослівності, яку вони пояснювали пихатістю, то преподобний Іоан наклав на себе мовчання, щоб не подавати приводу для засудження, і мовчав протягом року. Заздрісники усвідомили свою помилку і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі співбесіди.

Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоан іноді усамітнювався в печері, але слава про його святість розповсюдилася далеко, і до нього невпинно приходили відвідувачі всіх звань і станів, що жадали почути слово повчання і спасіння. У віці 75-ти років, після сорокалітнього подвижництва на самоті, преподобний був вибраний ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років управляв преподобний Іоан Ліствечник святою обителлю Синаю. Господь наділив преподобного до кінця його життя благодатними дарами прозорливості і чудотворінь. Під час управління монастирем на прохання святого Іоана, ігумена Раїфського монастиря, була написана преподобним знаменита «Ліствиця» – керівництво для сходження до духовної досконалості. Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них «дійсне неухильне керівництво для нащадків, і немов сходи утвердження, які охочих підводять до Небесної брами…». Преподобний Іоан, що відрізнявся скромною про себе думкою, спочатку зніяковів, але потім з послухом приступив до виконання прохання раїфських ченців. Свій твір преподобний так і назвав – «Ліствиця», пояснюючи назву таким чином: «Спорудив я драбину сходження… від земного до святого… на зразок тридцяти років Господнього повноліття, знаменно спорудив сходи з 30 сходин, по яких, досягнувши Господнього віку, станемо праведними і безпечними від падіння». Мета цього твору – навчити, що досягнення спасіння вимагає від людини нелегкого самозречення і посилених подвигів. «Ліствиця» припускає, по-перше, очищення гріховної нечистоти, викорінювання пороків і пристрастей в древній людині; по-друге, відновлення в людині образу Божого. Хоча книга була написана для ченців, будь-який християнин, що живе у світі, отримує в неї надійного путівника для сходження до Бога. Стовпи духовного життя посилалися у своїх повчаннях на «Ліствицю», як на найкращу книгу для спасительного керівництва. Зміст одного із ступенів «Ліствиці» (22-ий) розкриває подвиг знищення пихатості. Преподобний Іоан пише: «Пихатість висловлюється при кожній чесноті. Коли, наприклад, зберігаю піст – пишаюсь, і коли, приховуючи піст від інших, вирішую їсти, знову пишаюсь – розсудливістю. Одягнувшись в світлий одяг, перемагаюся шанобливістю і, переодягнувшись у дрантя, пишаюсь. Якщо почну говорити – потрапляю під владу пихатості. Якщо захочу мовчати, знову вдаюся до неї. Куди не поверни це терня, воно все стане колючками догори. Пихатий… на перший погляд шанує Бога, а в дійсності більше прагне догодити людям, аніж Богові… Люди високого духу зносять образу благодушно і охоче, а слухати похвали і не відчувати ніякої приємності можуть тільки святі і непорочні… Коли почуєш, що ближній або друг твій в очі або поза очі лихословить тебе, похвали і полюби його… Не той показує упокорювання, хто сам себе лає: як бути нестерпним самому собі? Але хто, збезчещений іншим, не зменшує своєї любові до нього… Хто звеличився природними даруваннями – щасливим розумом, високою освіченістю, читанням, приємною вимовою і іншими подібними рисами, які легко здобуваються, той ніколи не набуває надприродних дарів. Бо хто в малому не вірний, той і в великому буде не вірний і пихатий. Часто трапляється, що Сам Бог упокорює пихатих, насилаючи несподіване безчестя… Якщо молитва не винищить пихатого помислу, пригадаймо розлучення душі з тілом. Якщо і це не допоможе, злякаємо його ганьбою Страшного Суду. «Той хто підноситься, буде понижений» вже навіть тут, раніше майбутнього обітованого життя. Коли ті, що хвалять, або краще – ліствиці, почнуть хвалити нас, негайно пригадаймо всі беззаконня свої і знайдемо, що ми зовсім не вартуємо того, що нам приписують».

Ці та інші приклади, наведені в «Ліствиці», служать зразком того святого завзяття щодо свого спасіння, яке необхідне кожній людині, охочій жити благочестиво, а письмовий виклад його думок, як плід багатьох і витончених спостережень його над своєю душею і глибокого духовного досвіду, є керівництвом і великою допомогою на шляху до істини і добра.

Ступені «Ліствиці» – це перехід від сили в силу на шляху прагнення людини до досконалості, яка не відразу, але тільки поступово може досягатися, бо, за словом Спасителя, «Царство Небесне силою береться, і ті, що вживають зусилля, досягають його» (Мф. 11: 12).


Святий праведний угодниче Божий Іоане, моли Бога про нас!

 

 

19 березня 2017 р.Б. Третя неділя Великого посту, Хрестопоклонна.

 

 

Хресту Твоєму поклоняємось Владико і святе Воскресіння Твоє славимо!

 

Третя недiля Великого посту називається Хрестопоклонною - вiд поклонiння Хресту i розiп'ятому на ньому Господу слави. В цей день Церква поклала читати Євангелiє про несення кожним iз нас власного хреста, тобто страждань i скорбот, якi трапляються на нашому життєвому шляху i пов'язанi з вiрою Христовою. "Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, i вiзьме хрест свiй, i за Мною йде", - сказав Господь. "Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене i Євангелiя, той спасе її. Бо яка користь людинi, коли вона придбає ввесь свiт, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамiн за душу свою? Бо якщо хтось посоромиться Мене i Моїх слiв у родi цьому перелюбному i грiшному, того посоромиться i Син Людський, коли прийде у славi Отця свого з ангелами святими" (Мк. 8, 34-38).

Господь Iсус Христос повелiває нам зректися себе. Це значить, що нам треба зректися своєї злої волi, а також сатани, що дiє в нас, i усiх дiл його, i усього служiння його, i усiєї гординi його, - i взяти хрест свiй. Не треба брати чужого хреста, який може бути нам не пiд силу.

Нести хрест свiй - значить не ремствуючи терпiти труднощi, скорботи i випробування, що зустрiчаються на нашому життєвому шляху i якi посилає нам Господь заради нашого спасiння.

Iсус Христос нiс Свiй хрест вiд вифлеємських ясел до Голгофи. Несучи Свiй хрест, Господь не запитував Небесного Отця, чому Вiн повинен страждати, зазнавати зневаги, бути розiп'ятим, не маючи жодного грiха. А ми часто запитуємо Бога: "Господи! За що я так страждаю, i страждаю несправедливо?!".

Грiх i всяке зло перемагаються терпiнням i стражданням. Ми маємо велику пристрасть до життя плотського; ми зжилися з грiхами, звикли до них i боїмося оголосити їм рiшучу вiйну, порвати з ними усякий союз; ми приймаємо щодо них напiвмiри, нiби бережемо себе з ними, i тому завжди залишаємося з нашими грiхами; вони все бiльше i бiльше вкорiнюються у нас, боротьба з ними стає все тяжчою; ми часто втрачаємо себе для Бога i робимося щоденним здобутком диявола. Слова Господа: "Хто хоче душу свою спасти, той погубить її", справджуються щодо нас кожного дня.

Ми щоденно продаємо себе нашому ворогу - дияволу - через рiзного роду грiхи; ми щоденно помираємо духовно. Було б добре, якби ми щоденно i вставали, оживали для Бога через покаяння. Пророк Iсая говорить: "Грiхи нашi розлучають нас тимчасово з Богом" (Iс. 59, 2). Вони можуть розлучити нас i навiки, якщо ми не покаємося в них.

Подивiться на приклади багатьох грiшникiв, що стали святими, як вони рiшуче вступили в боротьбу з грiхом, зi своїми пристрастями, з дияволом. Вони полюбили Бога i Божу правду, зреклися догоджання плотi заради Христа i через те зберегли свої душi для життя вiчного.

Ми не ведемо рiшучої боротьби з гріхом тому, що дуже любимо тимчасове життя на землi, боїмося обмежити свою плоть, дуже любимо свiтське життя i земнi блага й всiлякi насолоди, забуваємо про неминучiсть смертi i перехiд у нове загробне життя. Ми розраховуємо на довгi роки життя у добробутi. Ми забуваємо про Божественне походження нашої душi, яка має призначення до вiчного блаженства; про те, що душа дорожча за цiлий свiт з усiма його скарбами, якi, безумовно, загинуть.

Якщо ми хочемо йти слiдом за Христом i ввiйти в Його славу, тодi нам треба безумовно виконувати Його заповiдi, смирятися, молитися, любити Його, страждати i терпiти. "Терпiнням вашим спасайте душi вашi", - говорить Господь (Лк. 21, 19).

Несiння хреста свого, терпеливе i смиренне, наблизить нас до Господа. Як Вiн через страждання перемiг нашi грiхи, воскрес iз мертвих i увiйшов у славу Бога Отця, так i ми через терпiння скорбот, що зустрiчаються на нашому життєвому шляху, прагнімо правди і добра щоб досягнути Царства Небесного, бо така велика до нас грiшних любов Божа!

 

Свята Православна Церква правдиво та сміливо стверджує вічні разючі істини: «Хрест – хранитель всього всесвіту, Хрест – окрасо Церкви, Хрест – царів держава , Хрест – вірних утвердження і демонів поразка», «Хрест – зброя непереможна»!

 

Яндекс.Метрика