narrow default width wide

Breadcrumbs

12 січня 2020 року Божого. Неділя. Йосипа Обручника, Давида царя, і Якова, брата Господнього

Мц. Анисії (285–305). Сщмч. Зотика пресвітера, сиропитателя (IV). Ап. от 70-ти Тимона (I). Мч. Филетера Нікомидійского (311). Прп. Феодори Кесарійскої (VIII). Прп. Феодори Царгородської (940). Свт. Макарія, митр. Московського (1563).

 

 

В першу неділю після Різдва Господа нашого Ісуса Христа, Свята Церква вшановує Праведного Обручника Йосипа. І це є дуже слушним, коли побачимо ким є ця, на перший погляд прихована, малознана, але свята постать. Є святі відомі, або ті, що здобули собі велич, проте, заглиблюючись у церковний календар, побачимо, що велика частина святих нам є або невідома, або маловідома, а вони – святі! З-посеред всіх святих є великий Божий вибранець, який у глибокім послусі віри співпрацював з Господом, беручи участь у плані Божого спасіння людства, але він – «маловідомий святий», таким є святий Йосип Обручник. Вже у першій главі Нового Завіту Євангелія від Матея знаходимо його ім'я: «Народження Ісуса Христа сталося так: Марія, його мати, була заручена з Йосипом; ...Йосип, її чоловік, бувши праведний... Йосип зробив, як велів йому ангел Господній, прийняв свою жінку.., і він дав йому ім'я - Ісус» (Мт. 18; 19; 24, 25). Отож вже з цього євангельського фрагменту бачимо, ким був св. Йосип: законний муж Марії, матері нашого Спасителя, перший свідок Ісусового народження, прибраний батько і опікун Ісуса, той, який працював, заробляючи на хліб життя для Ісуса і Марії, той, хто вчив Ісуса ремесла, якому Ісус був «слухняним». Він був тим, хто дав Ісусові ім'я.

Дві людські постаті вписались у дії Історії Спасіння у винятковий спосіб – Марія і Йосип, мати Божого Сина і його земний опікун. Подібно до Марії, Йосип теж переживає свого роду Благовіщення, момент, коли пізнає Божу волю і свідомо її приймає. Про це мова в сьогоднішньому Євангелії: Йосипові, який хоче таємно покинути свою вагітну наречену, уві сні являється ангел і відмовляє його від цього кроку, “бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа”. Прокинувшись, тесля з Назарету чинить, як наказав йому ангел, приймає до себе Марію і Дитя.

Цей короткий епізод з історії народження Ісуса Христа завжди інтригував своєю неоднозначністю. Що переживав Йосип, коли дізнався про те, що його наречена, з якою він ще не замешкав під спільним дахом, чекає дитину? Як зрозуміти слова Євангелія про те, що, будучи праведним і не бажаючи ославити Марію, він вирішив тайкома її відпустити? Вже Отці Церкви розмірковували над тим, у чому полягає ця праведність Йосипа, і не було між ними одностайності у цьому питанні. Для прикладу, Св. Юстин підкреслював, що Йосип названий справедливим, бо виконував усі приписи Мойсеєвого Закону. Але цей закон вимагав карати смертю дівчину, яка зрадила нареченому (а так власне і виглядала ситуація Марії в очах людей). Тому власне Йосип, який любив Марію, хоче її таємно відпустити, тобто фактично самому зникнути з міста і таким способом взяти відповідальність на себе. Інші отці Церкви вважають неможливим, щоб Йосип міг мати якісь підозри щодо Марії, і що Марія мусила поділитися з ним таємницею Благовіщення. Але це лише припущення, саме ж Євангеліє нічого про це не говорить.

Ми нічого достовірно не можемо знати про почуття і переживання Святого Йосипа, коли він довідався про вагітність своєї нареченої; якщо теж до кінця не можемо бути впевнені у мотивації, яка штовхнула його до того, щоб потай відпустити Марію і взагалі, що практично означало це “відпустити”, з впевненістю можемо стверджувати одне – Йосип був людиною великої віри і послуху Божій волі. Справді, потрібна була міцна віра, щоб прийняти цю незвичну правду, яку звістив йому уві сні ангел, щоб дати згоду на те, аби в його життя ввійшла певна таємниця, яка була таємницею самого Бога.

Власне цю віру Йосипа Євангеліє має на думці, коли говорить про нього як про мужа праведного. Літургія пропонує нам сьогодні теж інший текст, фрагмент з Послання Св. Павла до римлян, в якому йдеться про віру Авраама. Цьому патріархові Бог пообіцяв своє благословення, пообіцяв теж дарувати землю і вчинити його потомство чисельним, як зірки на небі (Бут. 15). В ситуації, в якій знаходиться Авраам, усе схиляє до того, щоб цю обіцянку не сприймати всерйоз: про яке чисельне потомство може йтися у випадку більш як вісімдесятирічного чоловіка, який не має дітей і дружина якого Сара безплідна?! Але Авраам прийняв усім серцем Боже слово, і зі сторінок Святого Письма знаємо, що Господня обітниця сповнилася – він став предком ізраїльського народу. Про поставу Авраама Писання говорить так: “ І повірив Аврам Господеві, і Він зарахував те йому за праведність”. Іншими словами, Авраам з приводу своєї віри названий праведним (справедливим). Цю історію про праведність Авраама слухаємо в сьогоднішнє свято, бо вона пояснює нам, у чому полягає праведність Йосипа – у його міцній вірі, у безумовному довір’ї до Бога. Бог зі своїми планами зненацька входить в життя Йосипа, руйнує його усталений спосіб існування, змушує прийняти на себе обов’язки і обмеження, до який Йосип не був готовий – і він покірно приймає Божу волю. Як дещо раніше прийняла її Марія: “Ось я Господня слугиня…” (Лк. 1,38). Як прийняв її свого часу Авраам, коли за наказом Бога, без лишніх питань, залишає свою батьківщину і вирушає в невідоме, маючи з собою лише Божу обітницю. Авраам, Йосип і Марія подібні в одному: вони повірили у слово, яке Бог до них скерував, у слово, яке інші відкинули б, вважаючи його дивним або нездійсненним. Віра Авраама у здійснення Божої обітниці; “так”, сказане Марією Ангелу підчас Благовіщення; сповнена довіри до Бога постава Йосипа – це ряд прикладів, де людина свідомо дає свою згоду на те, щоб стати інструментом Божої волі.

Приклад Святого Йосипа не є чимось абстрактним і відірваним від нашого життя. Це заклик до готовності прийняти Божу волю, навіть якщо вона якимось чином руйнує наші задуми, змушує радикально змінити життя. Йосип з готовністю прийняв на себе обов’язки опікуна Божого Сина, роль зовсім не очевидну, якої не шукав і яку йому Бог якби накинув, не питаючи його згоди. Приклад Святого Йосипа учить, що той, хто на перше місце поставить Божу волю, хто шукає, у чому конкретно Божа воля в його житті виражається, хто довіриться Богові, той ніколи не помилиться. Бо в цьому постійному пошукові Божої волі і прагненні її виконувати і полягає життя праведної людини.

Тож, стараймося ревним християнським життям наслідувати Пресвяту Родину у наших родинах, щоб вони щораз більше ставали подібними на домашню Церкву, черпаючи силу в молитві, Святому Письмі та участі в Св. Тайнах, а також при порученні в молитві св. Йосипові, духовному опікуну і заступнику кожної християнської родини.

Згадай, непорочний Обручнику Діви Марії, а мій наймиліший Опікуне, святий Йосифе, що ніколи не чувано, аби хтось, взиваючи твоєї опіки і твоєї помочі благаючи, залишився без потіхи. Оживлений (‑а) цією надією, приходжу до Тебе та з усім жаром духа Тобі віддаюся. Не погордуй моєю молитвою, о вибраний Отче Спасителя, а зволь ласкаво прийняти її та вислухати. Амінь.
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2014/01/108595
Згадай, непорочний Обручнику Діви Марії, а мій наймиліший Опікуне, святий Йосифе, що ніколи не чувано, аби хтось, взиваючи твоєї опіки і твоєї помочі благаючи, залишився без потіхи. Оживлений (‑а) цією надією, приходжу до Тебе та з усім жаром духа Тобі віддаюся. Не погордуй моєю молитвою, о вибраний Отче Спасителя, а зволь ласкаво прийняти її та вислухати. Амінь.
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2014/01/108595

 

Непорочний Йосипе Обручнику Діви Марії, наш опікуне що ніколи не чувано, аби хтось, взиваючи твоєї опіки і твоєї помочі благаючи, залишився без допомоги. Оживлені цією надією, взиваємо до Тебе та благаємо: не погордуй молитвами нашими, о вибраний батько Спасителя, а зволь ласкаво їх вислухати. Амінь.

 

Іменини цього дня святкує настоятель храму святого Володимира Великого протоієрей Йосип. Щиро бажаємо Йому любові і всіх чеснот на многая літа!

 


8 cічня 2020 року Божого. Середа. Собор Пресвятої Богородиці

 

Наступного дня після свята Різдва Христового, 8 січня за новим стилем, православний світ відзначає важливе свято – Собор Пресвятої Богородиці. Цього дня Православна Церква з хвалебними і подячними піснями звертається до Богоматері, що стала обраним знаряддям Промислу, яка народила Спасителя. Саме тому, що Пресвята Діва є Тією, від якої народився, втілився Спаситель - Ісус Христос, встановлено це свято відразу після Різдва Господа.

Собором цей день називається тому, що на відміну від окремих свят на честь Пресвятої Богородиці (наприклад, Її Зачаття, Різдво, Благовіщення і пр.) в даний день відбувається загальне (соборне) святкування та інших осіб, близьких Пресвятій Діві Марії і Господу Ісусу Христу.

Так, разом з Богоматір’ю, у святкування Собору також відбувається пам’ять тих , хто по плоті був близький до Спасителя: святого Йосипа Обручника, царя Давида (предка по плоті Господа Ісуса Христа) і святого Якова (брата Господнього, сина від першого шлюбу святого Йосипа Обручника), який супроводжував разом із батьком Матір Божу і Богонемовля Ісуса при втечі в Єгипет.


 

Йосип Обручник, будучи 80-річним старцем, з благословення первосвященика прийняв Діву Марію, щоб зберігати її дівоцтво і чистоту. І хоча він був заручений Пречистої, всі його служіння полягало в тому, щоб оберігати Матір Божу. Пророк Давид був по плоті предком Господа і Спасителя, тому що, як і належало бути, Спаситель, Месія, прийшов у світ з роду Давидова. А апостол Яків називається братом Божим, бо був старшим сином Обручника Йосифа – від його першого шлюбу. Яків був дуже благочестивою людиною і по Воскресінні Христовому був обраний предстоятелем Єрусалимської Церкви.

Свято Собору Пресвятої Богородиці має давнє походження, його встановлення належить до ранніх часів Християнської Церкви. Офіційну вказівку на святкування Собору Пресвятої Богородиці наступного дня після Різдва Христового можна знайти в 79 правилі VI Вселенського Собору , що відбувся в 681 році.

7 січня 2020 року Божого. Вівторок. РІЗДВО ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

 

 

 

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ !

 

 

Увесь християнський світ з радістю і благоговінням, відзначає день приходу на світ Ісуса Христа - Сина Божого.

Різдво Богочоловіка, Дитяти від Духа Святого і Марії Діви, ознаменувало початок нового відліку людської історії, нового розуміння сенсу буття, усвідомлення даної Всевишнім кожному можливості оселитися в Царстві Небесному, райські врата якого для людства своєю кровною самопожертвою відчинив Новий Адам – Ісус Христос. Святий Іриней наголошував, що спасіння душі людської полягає у повторенні того, що свого часу зруйнував первородний гріх – у відродженні душі у Христі, в Новому Адамі. Хрест, на якому був розіп’ятий Месія, у символічному просторі Біблії, одному з трьох сковородівських світів, став метатекстовим продовженням райського дерева гріхопадіння.

За свідченнями євангелиста Матфея (Мф. 2, 1) сталося це в час правління юдейського царя Ірода, який, за даними історика Йосифа Флавія, царював з 714 до 750 року від заснування Риму. Про час Народження Христа згадує і євангелист Лука (Лк. 2, 1-7) – саме тоді відбувся перепис населення, ініційований римським імператором Августом. Тому й приїхала Марія і Йосиф з Назарету до Вифлеєму. Ретельне вивчення цих фактів дозволяє історикам встановити ймовірну і найбільш правдоподібну дату народження Ісуса Христа – зима 749-750 року від заснування Риму. Про реальність описаних в Євангелії подій свідчать і твори давніх істориків – Світонія (70-121 р. н. е.), Тацита (нар. 54 р. н. е.), Йосифа Флавія (нар. 37 р. н. е.).

У народі віддавна заздалегідь старанно готувалися до різдвяно-новорічних свят. Три празники, оспівані в щедрівці, що навідуються до господаря, були бажаними і довгоочікуваними гостями в оселях українців, особливо – “той перший празник – Рождество Христове”.

Витоки народних святкувань Різдва сягають корінням далеких, передхристиянських часів. Турбота про злагоду в сім’ї, добробут, лад в господарстві присутні в кожному різдвяному звичаї, в кожному святковому атрибуті. Християнською радістю наповнились колишні народні обрядодії, атрибути, окремі образи в словесних творах, без яких важко сьогодні вповні уявити різдвяно-новорічні свята.

Різдву, за церковною традицією, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи: білили світлицю, вивішували найкращі рушники. Покуття, місце в східньому кутку оселі, де знаходилася ікона, оздоблювали особливо урочисто, прикрашали запаленою свічкою або лампадкою. Саме тут було місце для одного з найважливіших символів усіх трьох зимових свят – дідуха – снопу з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив. Зерно з дідуха зберігали до весни, додаючи його до посівного – робилося це для забезпечення багатого врожаю. З давніх-давен спостерігали: у який день тижня приходить Різдво. Бо саме цього дня, вірили, слід починати збір врожаю.

Вранці в день Святого Вечора, “багатого Вечора” або “багатої куті” господиня добувала для всієї родини “нового святого вогню” – чинно, без поспіху, тричі перехрестившись, ставши обличям до схід сонця. Цим вогнем розпалювали в печі , а коли піч розпалилася, берегиня домашнього вогнища починала готувати 12 пісних свят-вечірніх страв: узвар, горох, квасолю, cмажила капусту, варила вареники, готувала бараболю, гриби, кашу гречану, голубці, коржі з маком та кутю з товченої пшениці, борщ з вушками, тощо.

Поки господиня поралася на кухні, голова родини обходив господарство – прибирав старанно обійстя, напоював, годував худобу. Сіном і соломою вкривали долівку під святковим столом – адже Христос народився на сіні. У цей день аж до вечора намагалися не вживати їжі, підготовляючись духовно і тілесно до зустрічі з Новонародженим. Перед початком Святого Вечора господар вносив до хати сніп жита, пшениці. Місце дідуха у різдвяних святкуваннях особливе. Цей символ сімейного добробуту, зв’язку між поколіннями роду ставили на покуті, під образами, місці, встеленому сіном.

Початок смеркання був знаком для того, аби господиня починала застеляти святковий стіл. А перше сяйво вечірньої зорі звіщало для всієї родини, що Свята Вечеря вже почалася, бо народився Ісус Христос, Спаситель світу, Відкупителль людей з полону гріха.

Розпочинали вечерю молитвою. Господар ділив освячену просфору між усіма членами родини. Обов’язком кожного члена сім’ї було спробувати всіх страв, яких на столі було зазвичай 12. Свята Вечеря – Вечеря всього роду, а навіть померлих, які, за віруваннями обов’язково у цей час навідуються до своїх рідних. Адже Народження Ісуса Христа – це можливість визволитися грішним душам, ввійти, як співається в колядці, до відчинених райських врат. Про мертвих пам’ятали – саме для них залишали кутю та узвар.

Після Свят-Вечора радість від Народження на світ Спасителя дарувало всім гучне колядування і віншування. Обряд колядування народився від безкорисного бажання поділитися з іншими радістю від довгоочікуваного свята, новиною про прихід на світ Спасителя світу. Перший день Різдва намагалися зазвичай проводити в сім’ї, ні до кого не ходили в гості. А от в наступні дні обов’язком кожного, особливо молодих людей, було відвідати своїх далеких і близьких родичів, хресних, священика з кутею або хлібом.

За Свят-вечірнім столом обов’язково знаходится місце для усіх – рідних, близьких, а також далеких – усіх, хто думками і мріями впродовж цілого року ішов дорогою до Різдва – або видимими слідами колядничків, або власними стежинами, прокладеними в снігових заметах буденності. Важливо, аби ці стежки не запорошилися новоприпалим снігом і щороку у сяйві найяскравішої зорі вказували дорогу усім охочим дійти до єдиного джерела різдвяно-новорічної радості, наповненого духом батьківського і материного тепла, ароматом ялинки чи солом’яного дідуха, пахощами і смаком правічної куті.

Тож, нехай новонароджений Богомладенець Христос з Вифлеєму дарує світу мир з небес, а людям подає своєю благодаттю любов, віру, надію та зійшле свої незмірні ласки і благословення.

 


СЛАВІМО ЙОГО !!!

 

6 січня 2020 року Божого. Навечір’я Різдва Христового. Святий вечір

 

 

Святий вечір, або ж, за церковною назвою, Навечір’я Різдва Христового, – один з найбільш шанованих днів для всіх християн, і східного, і західного обрядів. За древньою традицією і біблійною і церковною свято починається з вечора – з духовних і матеріальних приготувань.

Найперше ми святкуємо подію Різдва Христового. Бог Предвічний стає людиною для того, щоб людину повернути для єдності з Богом. Саме тому від Різдва Христового – події, яка є найважливішою в людській історії - і встановлено відлік часу.

7 січня – Різдво – друге по значущості після Великодня велике двонадесяте свято.

На Галичині збереглася традиція тихого Святого Вечора, її дотримувались і у радянський час, коли заборонялось відзначати християнські свята. Завжди це був час для роздумів і внутрішнього спокою, час переосмислення і нових сподівань. З першою зіркою на небі на столі застеляють нову скатертину, запалюють свічку. Традиційно готують 12 пісних страв - борщ з грибними вушками, вареники з картоплею і капустою, рибу, картопляні голубці, узвар, пампухи і неодмінно кутю.

На Святвечір збираються в родинному колі, пригадують тих, хто далеко від домівки чи відійшов у світ вічний. Кутею діляться з людьми потребуючими і хворими. Адже найважливіша суть Празника, як духовно людина приготувалась до народження Спасителя і усвідомлює це таїнство.

Уже зранку 7 січня з нагоди Різдва Христового в усіх храмах міст та сіл Галичини відбуваються урочисті Божественні літургії, а вже пообіді на вулицях можна зустріти вертепи і колядників, які несуть один одному радісну новину Христового народження.

Християни західного обряду (римо-католики, більшість протестантів) відзначають Різдво за григоріанським календарем, а частина вірних східного обряду (православних та греко-католиків) – за старим юліанським календарем, різниця між якими становить 13 днів.

При цьому частина православних церков перейшла на модернізований новоюліанський календар, у якому святкування календарних свят, що відзначаються за певною датою, збігається з загальноприйнятим григоріанським, але Великдень і пов’язані з ним свята залишаються за «старим стилем».

За юліанським календарем в світі Різдво святкують Російська, Сербська, Грузинська та Єрусалимська православні церкви, афонські монастирі, а також українські православні, а серед інших церков східних обрядів – наприклад, українські греко-католики чи, скажімо, Вірменська апостольська церква.

«Свято Різдва Христового - один з днів, коли з найбільшою глибиною і радістю ми переживаємо зустріч з Богом. До цього урочистого й чудового дня світ і Бог були розлучені гріхом, і людина, як би вона не рвалася до зустрічі з Богом, не могла її своїми силами, без Нього, здійснити. І Бог у Своїй безмірній любові, в Своїй милості став людиною, Він пройшов ту межу, яка розділяла людину пропащу від вічного життя і від вічної радості», говорив в одній зі своїх проповідей митрополит Антоній Сурожський. У святвечір починаються Святки - два тижні зимових свят, які триватимуть аж до Хрещення, що святкується Православною Церквою 19 січня.

За давньою традицією, у Святвечір за столом із 12 страв має зібратися вся Родина. Тож, не спізнимось до зустрічі з Богом та до святкової вечері.

 

Христос Рождається! Славімо Його!!!


5 січня 2019 року Божого. Неділя, Різдвяний піст. Святих отців

 

“бо я подорожній перед Тобою і захожий, як і всі батьки мої.” (Пс.38, 13)

 

Ці слова Пророка Давида, актуальні сьогодні, у Неділю перед Різдвом Христовим, коли Церква Христова вшановує Святих Отців. Вони нагадують нам про швидкоплинність людського життя.

Сказана Давидом правда пригадує кожному з нас, що один за одним відходить у вічність рік за роком: одне покоління змінюється іншим, умирає одне життя, роблячи місце іншому.

Скільки вже на землі проживало таких народів, пам’ять про яких час стер із лиця землі, а імена багатьох тих народів навіть не збереглися в пам’яті людства. Так все проходить, все змінюється на землі. Зникають слава, багатства, велич, все руйнується, змінюється, і ніяка сила не може їх зупинити.

Був час, коли на землі проживали наші предки, але вони відійшли. Промине ще небагато часу й не стане нас із вами. На ній вже будуть проживати інші люди. Така доля кожного людського життя. На землі немає нічого вічного. Вічним є тільки один Бог, Який не має ні початку, ні кінця.

Сьогодні, після прожитого певного відрізку часу, який так швидко проминув, ми знову стали на поріг Нового Року. А це дає нам добру нагоду підбити підсумки пройденого, зробити відповідні підрахунки, щоб побачити свій духовний стан і своє відношення до Бога і вічності. Пам’ятаймо, що все маємо від Бога і перед Ним ми повинні дати відповідь за прожите життя.

Дуже часто ми є великими боржниками перед Богом, дуже часто переступаємо Його Святі Заповіді, більше думаємо про земне, як про Небесне. Часто недооцінюємо Божих дарів, легкодушно їх розтрачуємо. Тому сьогоднішній день ставить перед нами багато запитань, а, найперше, повчає нас цінувати кожен час, даний Господом на землі. Думаймо про спасіння.

От перед нами Новий рік, цей час, це немовби наступна сторінка великої книги нашого життя. Вона є ще чистою та незаплямованою. Це рік нових сподівань і різних планів, бо інакше не буде цікавим наше життя. Кожний рік є характерний по-своєму, що ставить перед нами нові цілі.

Незаперечною правдою є одне: проминають роки, а з ними і наше життя. Якщо все так швидко проминає, то людина повинна ставити собі запитання: “А що далі? Що буде зі мною, де опиниться моя душа після смерті?” Це актуальні запитання, на які ми повинні дати відповідь.

Коли людина знаходиться у клопотах життєвих, все інше відкладає в сторону, відкладає на пізніше, але при цьому забуває про основне, а, власне, про те, що дні життя кожного з нас є порахованими Господом Богом. Не знаємо ні дня, ні години, коли Господь покличе нас дати звіт за прожите життя.

Тож, дорогі у Христі, не забуваймо, що ми є подорожніми та гостями в цьому світі, як і наші предки, а тому повинні належно приготуватися до майбутнього життя. Чи ж готові ми сьогодні до цього?

Ми не знаємо, коли настане цей час, тому готуймося зустріти цю важливу хвилю із запаленим світильником віри у Господа Бога і синівською любов’ю до Нього та віримо, що Господь не залишить нас на цій нелегкій дорозі, але буде допомагати нам долати всі труднощі, щоб увійти до Свого Небесного Царства.

 

Яндекс.Метрика