narrow default width wide

Breadcrumbs

13 вересня 2020 року Божого. Неділя. Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці (395 – 408)

Сщмч. Кіпріана, єп. Карфагенського (258)

Свт. Геннадія, патр. Царгородського (471)

 

 

 

 

«Радійте! - бо Я з вами на всі дні»


 

Згідно з переданням, Пресвятая Богородиця сама виплела Свій пояс із верблюжої шерсті та передала його апостолу Фомі, коли возносилася на Небеса. Цим утішила його, бо ж він запізнився проститись з Нею.

Пресвятую Богородицю взято до Неба, а пояс як і її риза – залишилися на згадку про Неї і на спомин, що Вона жила на землі.

Пояс переховували інші учні після мученицької смерті святого апостола Фоми, а тоді поклали його у Влахернській церкві в Константинополі, там де з’являлася Божа Матір, тримаючи Свій омофор над народом у ІХ ст.

Перше покладення чесного пояса відбулося за правління імператора Аркадія (395-408). Він привіз пояс до Константинополя з Єрусалиму, а його дочка Пульхерія сховала пояс у золотому кивоті в церкві Пресвятої Боородиці. Там він зберігався 5 століть.

Друге покладення чесного пояса відбулося в церкві Халкопратійській в Константинополі через 500 років. Тоді Константинополем правив імператор Лев Мудрий (або Філософ, 886-911). Його дружина Зоя була опанована злим духом, який її сильно мучив. У видінні вона дізналася, що зможе видужати, коли на неї покладуть пояс Пресвятої Боородиці. Тоді всі почали шукати його і знайшли в кивоті церкви Пресвятої Богородиці. Патріарх поклав пояс на імператрицю і та одразу видужала. Із вдячності Богові за це чудо зцілення вона оздобила Пояс золотими нитками.

Свято покладення чесного Пояса встановлено в ХІІ ст. А в ХІV ст. імператор Іван Катакузінос передав пояс до Ватопедського монастиря святої гори Афон. Тепер Пояс поділений на три частини, одна з яких зберігається в тому ж монастирі, друга – в монастирі в Трієрі (Німеччина), а третя – в Грузії.

 

 

Пресвятая Богородиця, спаси нас!

 

«Радійте! - бо Я з вами на всі дні»

Детальніше читайте на УНІАН: https://religions.unian.ua/afon/2130891-13-vajlivih-faktiv-pro-poyas-presvyatoji-bogoroditsi.html

11 вересня 2020 року Божого. Усікновення голови святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана

 

 

Величаємо тебе, Хрестителю Спасів Іоане, i шануємо всi чесної твоєї глави усiкновення.

 

Святому Івану, Предтечі Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, судилося передувати своїм народженням і своєю смертю народженню Господа і Його смерті. Подібно до того, як на землі він проповідував про пришестя Господа, сказавши: "Йде за мною Сильніший за мене" (Мк. 1, 7), так і душам святих праотців, які перебували в пеклі, він повинен був проповідувати пришестя Господа, бо Предтеча Іван мав сказати тут, що вже явився очікуваний у світі Месія. І подібно до того, як Господь наш Ісус Христос постраждав за гріхи людські, так і Предтеча Його отримав мученицьку кончину через беззаконня Ірода. Трапилося ж це так.

Ірод, званий Антипою, син старшого Ірода, який знищив вифлеємських немовлят, - лихий паросток від лихого кореня. Йому підкорялася Галілея. Спершу він одружився з дочкою Арефи, царя аравійського. Він прожив з нею немало часу, але згодом, полонений красою Іродіади, дружини Филипа, свого брата, зблизився з нею, бо вона прагнула його. На вимогу цієї перелюбниці він прогнав від себе свою першу законну дружину й одружився з дружиною свого брата, проти закону, бо, якби й помер його брат, він не міг би взяти його дружину, оскільки залишалася в живих дочка брата, народжена від тієї дружини. (Тогочасний закон повелівав брати дружину померлого брата (вдову) тільки тоді, коли померлий брат не залишав після себе дітей). Достовірно повідомляють, що Ірод відняв дружину у Филипа, свого брата, ще тоді, коли той був живий. Таким чином, він учинив велике беззаконня, як хижак, перелюбник і кровозмісник.

Побачивши беззаконня, яке чинив Ірод, ревнитель закону Божого, викривач людських гріхів і проповідник покаяння, святий Іван Хреститель не змовчував, а перед усіма викривав Ірода як перелюбника і грабіжника, що відняв дружину у брата свого, і казав йому:

- Не годиться тобі мати дружину Филипа, твого брата.

А Ірод, не терплячи викриття, наказав кинути Івана до в'язниці та закувати його в кайдани. Особливо гнівалася на святого дружина Ірода - Іродіада, і дуже хотіла його смерті, але не могла його убити, бо сам Ірод оберігав в'язня від лихого наміру своєї дружини: він вважав Івана праведним і святим мужем. Раніше він з насолодою слухав його і, натхнений його повчаннями, творив багато добра. Тому Ірод не насмілювався віддати Івана на смерть. Проте він боявся не стільки Бога, скільки людей, як говорить євангеліст Матфей: "І хотів убити його, та побоявся народу, бо його вважали пророком" (Мф. 14, 5). Ірод побоювався, щоб народ не повстав проти нього і не підняв заколоту. Саме через це він не насмілювався явно віддати на смерть пророка і Хрестителя Господнього, улюбленого і шанованого всіма. Він мучив його у в'язниці, бажаючи закрити незамовкаючі вуста свого викривача.

Святий Іван досить довго пробув у в'язниці. Його учні збиралися у нього. Іван часто повчав їх побожного життя, згідно з законом Божим, і сповіщав їм про Месію, Який уже прийшов у світ і до Якого він посилав їх, як про це сказано і в Євангелії: "Іван же, почувши у в'язниці про діла Христові, послав двох зі своїх учеників запитати Його: "Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?" (Мф. 11, 2-3). Він посилав запитати не тому, що сам не знав; бо як він міг не знати Того, Кого сам хрестив і над Ким він бачив Дух Святий, що зійшов із небес, про Якого чув і голос Отця, Який свідчив, і на Якого, нарешті, сам указував перстом, кажучи: "Ось Агнець Божий" (Ін. 1, 36).

Іван посилав учеників своїх запитати Господа, щоб вони на власні очі побачили славні чудеса, які творив Господь, і щоб остаточно переконалися в тому, що Він (Ісус Христос) прийшов спасти рід людський.

Настав день, коли мало відбутися святкування дня народження Ірода. Зібравши всіх князів, воєвод і старійшин Галілеї, Ірод влаштував для них великий бенкет (Мк. 6, 21). Під час бенкету донька Іродіади танцювала і своїм танцем дуже догодила Іродові, а ще тим, що возлежали біля нього. Навчена своєю жорстокою матір'ю, вона попросила в Ірода голову святого Івана Хрестителя й отримала прошене, бо Ірод присягнувся їй дати все, чого б вона не забажала, навіть половину його царства. Окаянний не побажав порушити свою клятву, не схотів засмутити мерзенну матір танцівниці, але забув про той страх, через який він не наважувався досі вбити Івана, забув також і про його святе життя і, як сп'янілий, розпалився наміром пролити невинну кров. І він негайно послав ката до в'язниці, наказавши відсікти голову Івана й принести її на тарелі.

Таким чином, Предтечу Христового за викриття беззаконного співжиття Ірода з Іродіадою було усічено у в'язниці вже пізно вночі, бо той мерзенний бенкет святий євангеліст Марк назвав вечерею. "Вечерю, - говорить євангеліст, - робив вельможам своїм" (Мк. 6, 21). Ця вечеря затягнулася далеко за північ, і коли всі вже упилися вином і натішилися танцем безсоромної дівчини, саме тоді й сталося те неправедне вбивство. І принесли голову святого Івана на тарелі посеред бенкету, причому кров ще капала і (як повідомляє дехто) голова прорікала Іроду ті самі викривальні слова:

- Не годиться тобі мати дружину Филипа, брата твого.

І сильний страх обійняв тоді всіх, хто возлежав і стояв на тій вечері, від побаченого: людську голову принесли, як їжу, на тарелі. Вона стікала кров'ю, ворушила вустами і прорікала слова. І цю голову танцівниця взяла своїми зухвалими руками й віднесла до своєї матері. Іродіада, узявши її, проколола голкою язик, що викривав її беззаконня. Посміявшись чимало часу, Іродіада не дозволила поховати голову разом із тілом, бо боялася, що Іван воскресне і почне знову викривати її та Ірода. Тіло святого Предтечі його ученики тієї ж ночі забрали з в'язниці й поховали в Севастії. А голову Хрестителя Іродіада закопала в землі, у себе в палаці, в ганебному і потаємному місці.

Після вбивства святого славного Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, окаянний Ірод вчинив не менше лиходійство, бо він глузував із Господа нашого Ісуса Христа під час Його вільних страждань за нас, як про це розповідає святий євангеліст Лука. Ірод зі своїми воїнами принижував Ісуса і, посміявшись із Нього, одягнув Його в світлий одяг і відіслав назад до Пілата (Лк. 23, 11).

Проте помста Божа не забарилася звершитися над пророковбивцею і хулителем Христовим: з одного боку, кров Івана взивала до Бога про помсту Іроду, як колись кров Авеля - про Каїна (Бут. 4, 1-16); з другого боку, - інше беззаконня Ірода (особливо знущання над Господом нашим Ісусом Христом) накликало на нього праведну кару Божу. Через деякий час Ірод позбувся царства і життя разом з Іродіадою і танцівницею. Арефа, цар аравійський, помстившись за безчестя і наругу над його донькою, зібрав воїнів і пішов із ними на Ірода. Так само й Ірод, зібравши своїх воїнів, вийшов на боротьбу з Арефою. Відбулася битва, воїни Арефи перемогли воїнів Ірода. Ірод зазнав поразки: майже всіх його воїнів було вбито, а сам він ледь врятувався. Після цього римський кесар позбавив Ірода влади та всіх багатств і заслав на ув'язнення з перелюбницею та її дочкою спочатку до Ліона, галльського міста, а звідти - в Ілерду, іспанське місто, там Ірод і закінчив своє життя в бідності та злигоднях. Перед своєю смертю він побачив смерть танцівниці, своєї доньки, яка загинула за наступних обставин.

Одного разу взимку вона захотіла перейти річку під назвою Сикоріс. Коли вона йшла, крига під нею підломилася, і вона впала у воду, занурившись по шию. З правосуддя Божого, лід здавив її шию так, що вона повисла у воді, тримаючи голову на поверхні. І подібно до того, як вона танцювала колись ногами по землі, так і цього разу вона безладно рухалася, не дістаючи ногами до землі, а швидка течія річки коливала її. Проте ніхто не міг допомогти їй. І доти вона висіла окаянна у воді в такому положенні, поки гострий лід не перерізав її шию. її мерзенний труп, занесений водою під лід, не знайшли, а голову її, відсічену не мечем, а кригою, принесли до Ірода та Іродіади, як колись голову Предтечі. Так покарало правосуддя Боже танцівницю, яка була винна в усіченні чесної голови святого Івана.

Після цього загинув і беззаконний вбивця Ірод з мерзенною Іродіадою: розповідають, що їх було живцем закопано у землю.

А святий Іван, як за свого життя, так і після кончини, був Передвісником Христа Господа. Бо, передуючи зішестю Господа в пекло, він благовістив тим, які знаходилися в пеклі, про Бога, Який явився в плоті й порадував святих праотців. Із ними його було взято з пекла, яке руйнувалося після воскресіння Христового, і він сподобився багатьох вінців у Царстві Небесному як дівственник, як пустельник, як вчитель і проповідник покаяння, як пророк, як Предтеча й Хреститель і як мученик.

 

Святий Іване Христителю, прехвальний і вселенський апостоле, найкращий сину пустині і справжній друже Христа, моли Його, щоб були помилувані душі наші.

 

Архіпастирська візитація Кропивницької єпархії Православної Церкви України Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

Кропивницьку єпархію Православної Церкви України з першим архіпастирським візитом 4-5 вересня 2020 року Божого відвідав Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній.

 

 

5 вересня Предстоятель Православної Церкви України освятив храм на честь святителя Миколая Чудотворця у селі Новоєгорівка Новоукраїнського району Кіровоградської області та звершив Божественну літургію у ньому.

Його Блаженству співслужили митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан, єпископ Кропивницький і Голованівський Марк, настоятель храму священник Олександр Михайленко та місцеве духовенство.


 

Після прочитання Євангелія Предстоятель помісної Української Православної Церкви виголосив першосвятительське слово проповіді.

 


 

«Вітаю усіх вас із освяченням цього прекрасного храму. Постання нового дому Господнього є найперше виявом нашої віри в Бога, а також нашої вдячності за усі Його благодіяння до нас, адже ми як християни покликані постійно дякувати Богові за все.  Також храм є особливим місцем, де ми приймаємо спасительні Таїнства Церкви.

Живучи у цьому світі ми покликані придбати перш за все духовний скарб. Господь не заперечує, щоб ми мали усе те, що необхідне нам для земного існування. Однак ми не повинні забувати про Бога, не повинні згадувати про Нього лише тоді, коли власними силами не можемо подолати якісь випробування чи хвороби. Отож  у своєму житті потрібно закладати правильні духовні основи. Головною ж цією основою є любов – любов до Бога і любов до ближніх, які не можуть бути справжніми одна без одної. І якщо серед нас повсякчасно пануватиме така любов, то ми будемо тією спільнотою християн,  які рухаються правильним шляхом до Вічного життя».



Також Предстоятель Української Православної Церкви зустрівся з новопризначеним головою Кіровоградської обласної державної адміністрації Андрієм Назаренком.

Згодом Митрополит Епіфаній та єпископ Марк провели пресконференцію в офісі Центральноукраїнського бюро новин (CBN).

 

6 вересня 2020 року Божого. Неділя.

Сщмч. Євтихія, учня ап. Івана Богослова (I)

Перенесення мощей свт. Петра, митрополита Київського, всієї Руси чудотворця (1479)

Прп. Арсенія Комельського (1550)

Мч. Татиона (305)

Мц. Сіри, діви Персидської (558)

Прп. Георгія Лимніота (бл. 716)

 

 

 

 

Святитель Петро був уродженцем Галицько-Волинського князівства і походив із благочестивої сім’ї. Досягнувши повноліття, юнак виявляє бажання вступити до одного з монастирів на Волині. За побожне життя та неухильне виконання чернечого послуху його рукопокладають у пресвітера.

У монастирі майбутній Святитель навчився писати ікони і робив це з великою майстерністю. Досі православні вшановують, написані святителем Петром, ікони Божої Матері “Петровську” і ”Новодворську”.

Згодом ієромонах Петро вирішує усамітнитися, і тому, з благословення ігумена, залишає монастир та оселяється неподалік Львова на березі ріки Рати, що впадає у Західний Буг (район с. Двірці Сокальського р-ну Львівської області). Тут він поставив келію для себе, а згодом й невелику церкву для братії, що оселялася біля нього. Незабаром поруч з його келією постав Ратенський Спасо-Преображенський монастир.

Святитель Петро, виконуючи обов’язки ігумена Спаської обителі, був для братії дбайливим батьком, повчаючи і словом, і прикладом свого богоугодного життя. Він був настільки добрим і милосердним, що жодного подорожнього не відпускав без милостині, і коли не мав що подати, то роздавав написані ним образи.

Слава про подвижницьке життя святого Петра дійшла й до могутнього князя Юрія Львовича Галицького, котрий разом із своїми боярами приходив слухати його повчання.

У 1303 році, стараннями князя Юрія, Галицька єпископія піднеслася до рангу митрополії. Це відбулося не випадково. Після повного зруйнування Києва військами хана Батия останній Київський митрополит Максим переніс свою резиденцію з Києва до Володимира-на-Клязьмі. Саме це стало приводом для відокремлення Галицької єпархії та заснування окремої Галицької митрополії. Галицькі митрополити, рівно ж як і Київські, канонічно підпорядковувалися  Константинопольському Патріарху.

Після смерті першого Галицького митрополита Ніфонта князь Юрій Львович відряджає до Константинополя ігумена Ратенського монастиря Петра з проханням поставити його Галицьким митрополитом. Але Патріарх Афанасій поставив його не лише Галицьким, але ще й митрополитом Київським і “всієї Русі”.

Митрополит Петро жив спочатку у Галичі, а потім у Києві. Останні роки свого життя митрополит Петро провів у Москві, звідки керував церковними справами на території північноруських, київських та галицьких земель. Так син Галицької Русі став першим митрополитом “Московським”.

Затвердившись на митрополії, Святитель з ревністю та любов’ю піклувався про зміцнення побожності серед своєї пастви. Незважаючи на фізичну слабість і небезпечне тодішнє подорожування землями Русі, він невтомно відвідував підвладні єпархії, навчав вірних Святої Віри та правил благочестивого життя.

Руська земля тоді ще була в підлеглості у татар і добробут її залежав від волі ханів. У 1313 році на ханський престол зійшов новий хан Узбек, що прийняв магометанську віру. Святитель Петро вирушив до Орди і був ласкаво прийнятий ханом та зумів отримати від нього грамоту, що не лише підтверджувала колишні права духовенства, але й додавала нові.

Теплі дружні стосунки склалися у святителя Петра з князем Московським Іваном Калитою. Святитель передбачав майбутню велич столиці Північної Русі. Він забажав перенести свою кафедру із спустошеного татарами Києва до Москви, де князь Іван, з благословення Митрополита, у 1326 році закладає новий кам’яний Успенський собор. У цьому ж храмі, біля жертовника, Святитель облаштовує свою гробницю.

До блаженного життя святитель Петро відійшов 21 грудня 1326 року. Мощі Святителя, від яких з часу його поховання здійснилась безліч чудес, нині спочивають в Успенському соборі Московського Кремля. Канонізація святителя Петра, Митрополита Київського і всієї Русі, була здійснена у 1339 році його наступником Митрополитом Феогностом.


Святий угоднику Божий Петро, моли Бога про нас.

 

 

30 серпня 2020 року Божого. Неділя

Мученика Мирона пресвітера (250). Преподобного Пімена Угрешского (1880).

Преподобного Аліпия, іконописця Печерського, в Ближних печерах (бл. 1114).

Мучеників Павла, Юліаніі та ін. (бл. 273).

Мучеників Фірса, Левкія, Короната і воїнів їхніх (249–251).

Мученика Патрокла (270–275).

Мучеников Стратона, Филиппа, Евтихіана і Кипріана (бл. 303).

Свенской (Печерской) иконы Божией Матери (1288).


 

 

Святий мученик Мирон був пресвітером в Ахаї (Греція), жив в III столітті, за часів правління жорстокого імператора Декія (249-251), коли Церква Христова зазнавала страшних переслідувань.

Будучи взірцем віри та благочестя, Мирон як найдостойніший обирається християнською общиною міста Ахаї пресвітером. Після рукоположення стає ще більш лагідним і милостивим до людей, але й ревним та мужнім у захисті своєї пастви.

Одного разу, на свято Різдва Христового, він здійснював Богослужіння. У храм увійшов місцевий правитель Антипатр з воїнами, щоб схопити тих, що моляться і повести їх на муки. Бачачи це, святий Мирон почав гаряче заступатися за своїх духовних чад, звинувачуючи правителя в жорстокості. За свою мужність святий був відданий на катування. Спершу його повісили і стругали тіло залізними гребенями. Потім пресвітера кинули в розжарену піч, але Господь зберіг мученика, у той час як 150 чоловік, що стояли поблизу, були обпалені вогнем, який вирвався з печі. Тоді правитель став примушувати мученика поклонитися ідолам, думаючи, що коли це зробить пресвітер зробить і вся паства. Отримавши від святого тверду відмову, Антипатр наказав різати ремені з його шкіри. Святий Мирон взяв один з ременів і кинув його в обличчя мучителя.

Розлютившись, Антипатр велів стругати святого Мирона залізом по обдертому тілу, а потім віддав мученика на поживу хижим звірам. Але люті звірі його не чіпали лише мирно полягали біля святого. Відчуваючи себе переможеним, Антипатр в безсилі перед незламністю Мирона, перебуваючи в великій люті, покінчив життя самогубством. Святого Мирона відвезли в місто Кизик, де йому відрубали голову мечем. Сталось це в 250 році.

 

Святий Мучениче Мироне, моли Бога про нас.


Яндекс.Метрика