narrow default width wide

Breadcrumbs

06.01.2018 Надвечір’я Різдва Христового. Святий вечір.

 

 

Святвечір, або ж, за церковною назвою, Надвечір’я Різдва Христового, – один з найбільш шанованих днів для всіх християн, і східного, і західного обрядів. За древньою традицією і біблійною і церковною свято починається з вечора – з духовних і матеріальних приготувань.

Найперше ми святкуємо подію Різдва Христового. Бог Предвічний стає людиною для того, щоб людину повернути для єдності з Богом. Саме тому від Різдва Христового – події, яка є найважливішою в людській історії - і встановлено відлік часу.

7 січня – Різдво – друге по значущості після Великодня велике двонадесяте свято.

На Галичині збереглася традиція тихого Святого Вечора, її дотримувались і у радянський час, коли заборонялось відзначати християнські свята. Завжди це був час для роздумів і внутрішнього спокою, час переосмислення і нових сподівань. З першою зіркою на небі на столі застеляють нову скатертину, запалюють свічку. Традиційно готують 12 пісних страв - борщ з грибними вушками, вареники з картоплею і капустою, рибу, картопляні голубці, узвар, пампухи і неодмінно кутю.

На Святвечір збираються в родинному колі, пригадують тих, хто далеко від домівки чи відійшов у світ вічний. Кутею діляться з людьми потребуючими і хворими. Адже найважливіша суть Празника, як духовно людина приготувалась до народження Спасителя і усвідомлює це таїнство.

Уже зранку 7 січня з нагоди Різдва Христового в усіх храмах міст та сіл Галичини відбуваються урочисті Божественні літургії, а вже пообіді на вулицях можна зустріти вертепи і колядників, які несуть один одному радісну новину Христового народження.

Запорожці відзначали Новий рік також 1 січня, а 7 січня на Різдво козаки збирались на загальні ради – підбивати підсумки та обирали нове керівництво.

Вранці 7 січня, щойно завершується всенощна Різдвяна служба у храмах, козаки більшістю голосів обирають отамана та писаря. Після молитви починають власне дискусії про насущні проблеми організації. Усе – за канонами козацької демократії. А опісля обіду – традиційний борщ та козацький куліш.

Зараз усе відбувається більш-менш спокійно, а от у 17–18 століттях козацька верхівка боялася різдвяних свят, як вогню. Саме тоді на Січі проводили вибори, можна разом було втратити й посаду і майно. «Упродовж тижня козаки з’їжджались в кіш, на Січ, аби все перерозподілити. Це були великі збори, рада. Старшина мала бути присутня обов’язково. І ось у них розпочинався переділ землі, угідь і перевибори старшини й отамана».

Християни західного обряду (римо-католики, більшість протестантів) відзначають Різдво за григоріанським календарем, а частина вірних східного обряду (православних та греко-католиків) – за старим юліанським календарем, різниця між якими становить 13 днів.

При цьому частина православних церков перейшла на модернізований новоюліанський календар, у якому святкування календарних свят, що відзначаються за певною датою, збігається з загальноприйнятим григоріанським, але Великдень і пов’язані з ним свята залишаються за «старим стилем».

За юліанським календарем в світі Різдво святкують Російська, Сербська, Грузинська та Єрусалимська православні церкви, афонські монастирі, а також українські православні, а серед інших церков східних обрядів – наприклад, українські греко-католики чи, скажімо, Вірменська апостольська церква.

«Свято Різдва Христового - один з днів, коли з найбільшою глибиною і радістю ми переживаємо зустріч з Богом. До цього урочистого й чудового дня світ і Бог були розлучені гріхом, і людина, як би вона не рвалася до зустрічі з Богом, не могла її своїми силами, без Нього, здійснити. І Бог у Своїй безмірній любові, в Своїй милості став людиною, Він пройшов ту межу, яка розділяла людину пропащу від вічного життя і від вічної радості», говорив в одній зі своїх проповідей митрополит Антоній Сурожський. У святвечір починаються Святки - два тижні зимових свят, які триватимуть аж до Хрещення, що святкується Православною Церквою 19 січня.

За давньою традицією, у Святвечір за столом із 12 страв має зібратися вся родина. Тож, не спізнимось до зустрічі з Богом та до святкової вечері.


22 грудня 2017 р.Б. Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці.

 

 

Цього дня Свята Церква молитовно згадує зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці та вшановує ікону Божої Матері "Несподівана Радість".

Свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, була молодшою донькою священика Матфана з Вифлеєма. Вона вийшла заміж за святого Іоакима (пам'ять їх відзначається 9 вересня), який був родом з Галії. Довго свята Анна була безплідною, але після 20 років, завдяки гарячим молитвам святого подружжя, Ангел Господній сповістив їм про Зачаття Доньки, Яку благословить весь рід людський. Зачаття святої Анни відбулося в Єрусалимі, де і народилася Пресвята Діва Марія.

Ікона Божої Матері «Несподівана Радість», зображується так: у кімнаті, вгорі ікона Божої Матері, а внизу біля неї чоловік, що уклінно молиться. Передання про зцілення одного чоловіка від плотської пристрасті через цю святу ікону описане в книзі святителя Димитрія Ростовського «Руно Окроплене». Чоловік молився за звичкою перед образом Пречистої і раптом побачив, що зображення ожило, рани Господа Ісуса розкрилися і почали кровоточити. У страху він вигукнув: «О Владичице, хто це зробив?» На що Богородиця відповіла: «Ти і інші грішники гріхами своїми знову розпинаєте Сина Мого». Тоді тільки розкрилася перед ним безодня його гріхопадіння, довго благав він в сльозах Богородицю і Спасителя про помилування. І, незабаром, була дана йому несподівана ним вже радість прощення і відпущення гріхів.

 

19 грудня 2017 р.Б. Святителя Миколая, архиєпископа Мир Лiкiйських, чудотворця (бл. 345).

 

 

Святитель Миколай, архиєпископ Мир Лікійських, чудотворець (близько 345) народився в другій половині ІІІ століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетського роду і вельми заможні, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до Бога.

До глибокої старості вони не мали дітей; в безнастанній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь дарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім'я Миколай, що означає по-грецьки - «перемагає народ».

Вже в перші дні свого дитинства святитель Миколай показав, що він призначений на особливе служіння Господу. Зберігся переказ, що під час хрещення, коли обряд був дуже тривалим, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі протягом трьох годин. З перших же днів святитель Миколай почав суворе подвижницьке життя, якому залишився вірним до гробу.

Ця незвичайна поведінка дитини показала батькам, що він стане великим Угодником Божим, тому вони звернули особливу увагу на його виховання і постаралися, перш за все навіяти синові істини християнства і направити його на праведне життя. Отрок незабаром, завдяки багатим обдаруванням, керований Святим Духом, збагнув книжкову премудрість.

Досягаючи успіхів у вченні, отрок Миколай досягав успіхів також і в благочестивому житті. Його не займали порожні розмови однолітків: заразливий приклад товариства, що веде до чого-небудь лихого, йому був чужий.

Уникаючи суєтних гріховних розваг, отрок Миколай відрізнявся зразковою чистотою і уникав будь-яких нечистих помислів. Майже весь час він проводив у читанні Святого Письма, в подвигах посту і молитви. До храму Божого плекав таку любов, що проводив там іноді цілі дні і ночі в богомисленній молитві і читанні божественних книг.

Благочестиве життя юного Миколая скоро стало відоме всім жителям міста Патари. Єпископом в цьому місті був його дядько, на ім'я теж Миколай. Помітивши, що племінник виділяється серед інших молодих людей чеснотами і суворим подвижницьким життям, він став умовляти батьків віддати його на служіння Господу. Вони охоче погодилися, тому що ще перед народженням сина дали таку обітницю. Дядько єпископ висвятив його в пресвітера.

При вчиненні над святителем Миколаєм Таїнства священства, єпископ, повний Духа Святого, пророче передбачив народу велике майбутнє Угодника Божого: «Ось, браття, я бачу нове сонце, що сходить над кінцями землі, яке з'явиться розрадою для всіх сумних. Блаженне те стадо, яке удостоїться мати такого пастиря! Добре він буде пасти душі заблуканих, доглядаючи їх на пасовищі благочестя; і всім, що знаходиться в бідах, з'явиться теплим помічником!»

Прийнявши сан священика, святитель Миколай став проводити ще більш суворе подвижницьке життя. З глибоким смиренням він здійснював свої духовні подвиги наодинці. Але Промислом Божим завгодно було, щоб добродійне життя святителя направляло і інших на шлях істини.

Дядько єпископ відправився до Палестини, а управління своєю єпархією доручив своєму племіннику пресвітеру. Він всією душею віддався виконанню многотрудних обов'язків єпископського управління. Багато добра зробив він своєї пастви, проявляючи широку благодійність. До того часу батьки його померли, залишивши йому багату спадщину, яку все він вжив на надання допомоги незаможним. Наступний випадок свідчить, до того ж, про його надзвичайне смирення. У Патарі жив один бідний чоловік, у якого було три дочки красуні. Він був настільки бідний, що немав посагу щоб видати заміж своїх дочок. До чого може довести потреба людини, недостатньо перейнятої християнською свідомістю!

Нещасного батька потреба призвела до жахливої думки - пожертвувати честю своїх дочок і з їх краси витягти кошти, необхідні для їх приданого.

Але, на щастя, в їхньому місті був добрий пастир, святитель Миколай, котрий пильно стежив за потребами своєї пастви. Отримавши від Господа одкровення про злочинний намір батька, він вирішив позбавити його від тілесних злиднів, щоб тим самим врятувати його сімейство від духовної загибелі. Він задумав надати благодіяння так, щоб ніхто не знав про нього, як про благодійника, не знав навіть той, кому він зробив добро.

Узявши великий вузол із золотом, опівночі, коли всі спали і не могли його бачити, він підійшов до хатини нещасного батька і через вікно кинув всередину золото, а сам поспішно повернувся додому. На ранок батько знайшов золото, але не міг відати, хто був його таємним благодійником. Вирішивши, що Сам Промисел Божий послав йому цю допомогу, він подякував Господу і незабаром зміг видати заміж старшу дочку.

Святитель Миколай, коли побачив, що його благодіяння принесло належний плід, вирішив довести його до кінця. В одну з таких ночей він також таємно кинув через вікно в хатину бідняка другий мішок із золотом.

Батько незабаром видав заміж і другу дочку, твердо сподіваючись, що Господь таким же чином надасть милість і третій дочці. Але він вирішив будь-що-будь дізнатися про свого таємного благодійника і гідно подякувати йому. Для цього він не спав ночей, вичікуючи його приходу.

Не довго йому довелося чекати: скоро прийшов і втретє добрий пастир Христовий. Почувши дзвін вузлика з золотом, батько поспішно вийшов з дому і наздогнав свого таємного благодійника. Довідавшись, що це святитель Миколай, він упав до його ніг, цілував їх і дякував йому як визволителю від духовної загибелі.

 

Святителю - чудотворче святий отче Миколаю, моли Бога про нас.

13 грудня 2017 р.Б. День пам'яті Апостола Андрiя Первозваного (62), основоположника Української Церкви.

 

Андрій Первозваний — один із Христових апостолів, галілеянин з Віфсаїди Галілейської, брат апостола Петра, перший із учнів Ісуса Христа, святий-покровитель України.

Апостол Андрій, як і його брат апостол Петро ловили рибу на Галілейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за собою. Як розповідає євангеліст Іоанн, Андрій був одним із учнів Іоанна Хрестителя і ще раніше свого брата був призваний Ісусом на Йордані. Тому Андрія і назвали Первозванним. Апостол разом зі своїми братом та двома синами були у числі найближчих Христових учнів.

Андрія Первозваного вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях України. Коли після зішесття Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія, тобто землі сучасної України. Про благовіст апостола свідчать такі давні християнські письменники, як Іполіт Римський (III ст), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст) та ін.

У стародавньому літописі «Повість минулих літ» розповідається про подорож Андрія по українських землях:

Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.

Апостол привіз до Скіфії реліквії, навколо яких торувалась віра. За переказами, у Києві він залишив наперсний хрест, а в інших місцях — обітні. Літопис не має підтвердження в інших історичних пам'ятках, тому деякі вчені схильні вважати її легендою. Але це не завадило вважати Андрія Первозваного основоположником Церкви Христової в Україні.

Київський собор 1621 року, у часи відродження Української Православної Церкви після Унії, ствердив апостольське походження християнства на українських землях. У соборній постанові сказано:

Святий Апостол Андрій — перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол.

В кінці своєї подорожі апостол з берегів Понту через Пропонтиду перейшов до Фракії, а потім до Греції. Вірний своєму імені, що грецькою означає «мужність» Андрій прийняв муки ради Христа. У місті Патри він був розіп'ятий при римському імператорі Нероні у 60 році за наказом проконсула Егея (Егеата) на Х-подібному андріївському хресті.

У пам'ять Андрія Первозваного в Києві, на тому місці, де апостол поставив перший хрест, 1212 року споруджено дерев'яну церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього, також зведені церква святого Андрія (1086) та храм Святого Андрія Первозваного на Андріївському узвозі (XVIII ст).

 

Святий Апостоле Андрію Первозваний, моли Бога про нас.

 

4 грудня 2017 р.Б. ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ

 

 

В цей день Свята Православна Церква святкує одне з дванадцяти найбільших християнських свят – Введення в храм Пресвятої Богородиці. Хоча в самому Євангелії немає згадок про цю подію, це не применшує її урочистість та важливість для нашого спасіння. Передання про Введення дійшло до сучасників із слів самої Діви Марії.

Батьки Пресвятої Богородиці, праведні Іоаким і Анна, досягши похилого віку, не мали дітей і молили Господа про позбавлення їх від безпліддя. Святе подружжя дало обітницю, що дарована дитина буде віддана на служіння Богові. Господь почув їх молитву і послав їм дівчинку – Марію.

Коли Пречистій Богоотроковиці виповнилося три роки святі праведні Іоаким і Анна вирішили виконати дану ними обітницю – віддати своє дитя на служіння Богові. Вони скликали в Назареті, де жили, всіх своїх родичів із царського та архієрейського роду, адже сам праведний Іоаким був із царського роду, дружина ж його, свята Анна, походила із роду архієрейського. Також були запрошені сусіди, хор непорочних дівиць і всі пересічні жителі Назарету, хто мав змогу прийти на свято. Приготували багато свічок, обступили Приснодіву Марію навкруги, та почали урочисту процесію.

Попереду, співаючи псалми царя Давида, йшли діви зі світильниками, своїм виглядом нагадуючи чудове зоряне коло, яке символізувало небо, а вся процесія ніби давала знати, що незабаром дорога туди відкриється і кожен матиме змогу спастися. За ними йшли Іоаким і Анна, вони вели за руки свою Богоносну дочку. Замикали ходу рідні та знайомі.

Про царську прикрасу Богоотроковиці святий Феофілакт Болгарський говорить так: «Мало бути так, щоб введення Божественнійшої Отроковиці було достойним Її, щоб цю пресвітлу та безцінну Перлину не торкався вбогий одяг; треба було вдягнути Її саме в царський одяг, для найбільшої слави та прикраси».

Три дні, з нетривалими зупинками для відпочинку просувалася хода, поки нарешті не досягла Єрусалимського храму.

Єрусалимський храм, відновлений після Вавилонського полону, називали другим храмом. За розмірами та величчю він поступався Соломоновому, але найголовнішим було те, що в ньому не було Ковчегу Завіту, найбільшої святині юдеїв – вона зникла, була загублена.

Пророки передрікали цьому другому храмові славу більшу, аніж була в першого, але Святеє Святих, місце, де колись знаходився Ковчег Завіту, вже пустувало. Саме цей момент і є символічним. Він ніби свідчить про закінчення певного етапу в духовній історії. Будучи порожньою, святиня неначе чекала подальших знамень і чудес. Діва Марія стала новим кіотом Божим і їй судилося послужити ділу Божого Промислу по відношенню до спасіння людства.

Назустріч назаретянам вийшли священики, на чолі з первосвящеником Захарією. Святий Феофілакт, єпископ Болгарський, говорить про це так: «В цей момент увесь Єрусалим зібрався подивитись на неабиякі проводи трьохрічної Отроковиці, осяяної такою славою, що не тільки жителі земного Єрусалиму, але й небесного – святі янголи – забажали бути присутніми під час введення».

Іоаким і Анна поставили Марію на першу сходинку церковного порогу зі словами: «Іди, дочко, до Бога, який дав нам Тебе, до Благосердного Владики. Увійди до Господнього Храму – радості всього світу». Тоді первосвященик прийняв Пресвяту Діву, поцілував її, дав благословення й сказав: «Господь возвеличить ім’я Твоє в усі роди, бо через Тебе явить в прийдешні дні синам Ізраїлевим Месію». Після чого побожно привів Її до найсвятішого місця в Єрусалимському Храмі – Святеє Святих, куди міг заходити сам тільки раз на рік. Здивувались усі присутні, а в церковних піснях сказано, що навіть ангели на небесах. Таким чином Свята Отроковиця стала чеснішою за херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів.

В цій неймовірній події всі побачили, що Пресвята Діва покликана Богом до чогось надзвичайного, неймовірного, до чогось такого, що й досі не знало людство.

Після того святі Іоаким і Анна принесли жертву Богові, та й повернулися додому, а Свята Отроковиця Діва Марія залишилась жити при Єрусалимському храмі, де в особливих приміщеннях жили побожні діви, що присвятили себе на служіння Богові. Згодом, після смерті святого праведного Іоакима, сюди ж переселилася й Анна, яка ненадовго пережила свого чоловіка.

Пресвята Діва виховувалась під доглядом старших благочестивих жінок, які так само, як і Вона присвятили своє життя служінню Богові. Вона там навчалась молитві, читала Святе Письмо та працювала при храмі. За словами святих отців Церкви Григорія Ніського, та Блаженного Ієроніма Отроковиця Марія першою з самого дитинства заручилася своїм дівством з Богом.

На згадку про Введення в храм Пресвятої Богородиці Свята Православна Церква встановила святкування цієї події. Святе Передання говорить, що свята рівноапостольна імператриця Єлена, мати Костянтина Великого, спорудила в Палестині храм на честь Введення в Єрусалимський Храм Пресвятої Богородиці.

 

«Величаємо Тебе, Пресвятая Дiво, Богом обрана Отроковице, i шануємо у храм Господній входження Твоє».

 

Яндекс.Метрика