narrow default width wide

Breadcrumbs

29 грудня 2019 року Божого. Неділя святих праотців, Різдвяний піст

 

Неділя святих праотців встановлена Православною Церквою на честь святих праведників Старого Завіту, в передостанню неділю перед Різдвом Христовим.

Цього дня Церква вшановує сонм святих праотців – праведників, які жили у старозавітну епоху і спасалися вірою в Месію-Спасителя. Спомин про святих праотців передує зустрічі великого свята Різдва Христового, коли здійснилося очікуване ними пришестя Христа.

Нині, вірні, звершуючи пам’ять праотців, оспіваймо Христа Спасителя, що прославив їх серед усіх народів і через них як Вседержитель показав явні чудеса, жезл сили — єдину безневісну, Діву чисту, Марію, з Якої вийшла квітка — Христос; Вона виростила нам Життя, і невичерпну споживу, і спасіння вічне.

Ти, Владико, що визволив святих юнаків від вогню, і від пащ левів — Даниїла, що благословив Авраама, й Ісаака — раба Твого, і його сина Якова, благозволив бути з нами від сімені їхнього, щоб спасти тих, хто спокусився, — праотців наших — хрестом Твоїм і воскресінням; і, розірвавши кайдани смерти, Ти воскресиш усіх від віку спочилих, що поклоняються Тобі, Христу — Царю віків.

Юнаки Божі ходили в Халдеї посеред вогню, радіючи, будучи зрошеними росою Духа, таємниче цим прообразувавши Тройцю і втілення Христове, і як премудрі погасили силу вогняну; Даниїл же праведний став приборкувачем левів. Їхніми молитвами, Спасе, ставши Людиною, визволи і нас від невгасимого і вічного вогню і сподоби нас Царства Твого.

Як у росі, перебуваючи у вогняному полум’ї печі, святі вірні юнаки таємниче передживонаписали від Діви Твоє пришестя, неопалимо засяявши нам; Даниїл же, праведний і серед пророків дивний, ясно засвідчив про Твоє Божественне друге пришестя; він говорить: бачив, як ставляться престоли, і Суддя сідає, і вогняна ріка тече; від неї ж визволи нас, Владико Христе, їхніми молитвами.


Святі угодники Божі моліть Бога про нас.

 

22 грудня 2019 року Божого. Неділя, Різдвяний піст. Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці

Пророчиці Анни, матері пророка Самуїла (1100 до Р.Х.), свт. Софронія, архиєпископа Кіпрського (VI), прп. Стефана Новосіятеля (912).

 

 

 

Цього дня Свята Церква молитовно згадує зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці та вшановує ікону Божої Матері "Несподівана Радість".

 

Свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, була молодшою донькою священика Матфана з Вифлеєма. Вона вийшла заміж за святого Іоакима (пам'ять їх відзначається 9 вересня), який був родом з Галії. Довго свята Анна була безплідною, але після 20 років, завдяки гарячим молитвам святого подружжя, Ангел Господній сповістив їм про Зачаття Доньки, Яку благословить весь рід людський. Зачаття святої Анни відбулося в Єрусалимі, де і народилася Пресвята Діва Марія.

Ікона Божої Матері «Несподівана Радість», зображується так: у кімнаті, вгорі ікона Божої Матері, а внизу біля неї чоловік, що уклінно молиться. Передання про зцілення одного чоловіка від плотської пристрасті через цю святу ікону описане в книзі святителя Димитрія Ростовського «Руно Окроплене». Чоловік молився за звичкою перед образом Пречистої і раптом побачив, що зображення ожило, рани Господа Ісуса розкрилися і почали кровоточити. У страху він вигукнув: «О Владичице, хто це зробив?» На що Богородиця відповіла: «Ти і інші грішники гріхами своїми знову розпинаєте Сина Мого». Тоді тільки розкрилася перед ним безодня його гріхопадіння, довго благав він в сльозах Богородицю і Спасителя про помилування. І, незабаром, була дана йому несподівана ним вже радість прощення і відпущення гріхів.

Свята праведна Анно, моли Бога про нас!

 

 

Свята пророчиця Анна, мати пророка Самуїла. Вона довго не мала дітей і багато скорбот перетерпіла через неплідність. Нарешті, за молитвами її, дарований був їй від господа син, якого вона назвала Самуїл, що означає "випрошений від Бога". Жила пророчиця Анна за 1100 років до Різдва Христового.

Святитель Софроній, архієпископ Кіпрський прославився добродітельним життям, любов`ю до бідності та суворим стриманням, за що був удостоєний від Господа дару чудотворства. Жив святитель у VI ст.

Праведний Стефан Новосіятель. Син благочестивого Константинопольського пресвітера Захарії, він з юних літ служив Господу при клірі Великої Константинопольської Церкви, перебуваючи у пості і молитві. Після смерті батька преподобний Стефан вів затворницьке життя і так прославився подвигами, що удостоївся видіння святого апостола Петра и святого Антипи. Помер праведний у 912 р. Новосіятелем його називають за високі подвиги, що уподібнили святого до древніх угодників, що просіяли "у стриманні і всілякій добродєтєлі".

19 грудня 2019 року Божого. Четвер, Різдвяний піст. Святителя Миколая, архиєпископа Мир Лiкiйських, чудотворця (бл. 345)

 

 

Святитель Миколай, архиєпископ Мир Лікійських, чудотворець (близько 345) народився в другій половині ІІІ століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетського роду і вельми заможні, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до Бога.

До глибокої старості вони не мали дітей; в безнастанній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь дарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім'я Миколай, що означає по-грецьки - «перемагає народ».

Вже в перші дні свого дитинства святитель Миколай показав, що він призначений на особливе служіння Господу. Зберігся переказ, що під час хрещення, коли обряд був дуже тривалим, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі протягом трьох годин. З перших же днів святитель Миколай почав суворе подвижницьке життя, якому залишився вірним до гробу.

Ця незвичайна поведінка дитини показала батькам, що він стане великим Угодником Божим, тому вони звернули особливу увагу на його виховання і постаралися, перш за все навіяти синові істини християнства і направити його на праведне життя. Отрок незабаром, завдяки багатим обдаруванням, керований Святим Духом, збагнув книжкову премудрість.

Досягаючи успіхів у вченні, отрок Миколай досягав успіхів також і в благочестивому житті. Його не займали порожні розмови однолітків: заразливий приклад товариства, що веде до чого-небудь лихого, йому був чужий.

Уникаючи суєтних гріховних розваг, отрок Миколай відрізнявся зразковою чистотою і уникав будь-яких нечистих помислів. Майже весь час він проводив у читанні Святого Письма, в подвигах посту і молитви. До храму Божого плекав таку любов, що проводив там іноді цілі дні і ночі в богомисленній молитві і читанні божественних книг.

Благочестиве життя юного Миколая скоро стало відоме всім жителям міста Патари. Єпископом в цьому місті був його дядько, на ім'я теж Миколай. Помітивши, що племінник виділяється серед інших молодих людей чеснотами і суворим подвижницьким життям, він став умовляти батьків віддати його на служіння Господу. Вони охоче погодилися, тому що ще перед народженням сина дали таку обітницю. Дядько єпископ висвятив його в пресвітера.

При вчиненні над святителем Миколаєм Таїнства священства, єпископ, повний Духа Святого, пророче передбачив народу велике майбутнє Угодника Божого: «Ось, браття, я бачу нове сонце, що сходить над кінцями землі, яке з'явиться розрадою для всіх сумних. Блаженне те стадо, яке удостоїться мати такого пастиря! Добре він буде пасти душі заблуканих, доглядаючи їх на пасовищі благочестя; і всім, що знаходиться в бідах, з'явиться теплим помічником!»

Прийнявши сан священика, святитель Миколай став проводити ще більш суворе подвижницьке життя. З глибоким смиренням він здійснював свої духовні подвиги наодинці. Але Промислом Божим завгодно було, щоб добродійне життя святителя направляло і інших на шлях істини.

Дядько єпископ відправився до Палестини, а управління своєю єпархією доручив своєму племіннику пресвітеру. Він всією душею віддався виконанню многотрудних обов'язків єпископського управління. Багато добра зробив він своєї пастви, проявляючи широку благодійність. До того часу батьки його померли, залишивши йому багату спадщину, яку все він вжив на надання допомоги незаможним. Наступний випадок свідчить, до того ж, про його надзвичайне смирення. У Патарі жив один бідний чоловік, у якого було три дочки красуні. Він був настільки бідний, що немав посагу щоб видати заміж своїх дочок. До чого може довести потреба людини, недостатньо перейнятої християнською свідомістю!

Нещасного батька потреба призвела до жахливої думки - пожертвувати честю своїх дочок і з їх краси витягти кошти, необхідні для їх приданого.

Але, на щастя, в їхньому місті був добрий пастир, святитель Миколай, котрий пильно стежив за потребами своєї пастви. Отримавши від Господа одкровення про злочинний намір батька, він вирішив позбавити його від тілесних злиднів, щоб тим самим врятувати його сімейство від духовної загибелі. Він задумав надати благодіяння так, щоб ніхто не знав про нього, як про благодійника, не знав навіть той, кому він зробив добро.

Узявши великий вузол із золотом, опівночі, коли всі спали і не могли його бачити, він підійшов до хатини нещасного батька і через вікно кинув всередину золото, а сам поспішно повернувся додому. На ранок батько знайшов золото, але не міг відати, хто був його таємним благодійником. Вирішивши, що Сам Промисел Божий послав йому цю допомогу, він подякував Господу і незабаром зміг видати заміж старшу дочку.

Святитель Миколай, коли побачив, що його благодіяння принесло належний плід, вирішив довести його до кінця. В одну з таких ночей він також таємно кинув через вікно в хатину бідняка другий мішок із золотом.

Батько незабаром видав заміж і другу дочку, твердо сподіваючись, що Господь таким же чином надасть милість і третій дочці. Але він вирішив будь-що-будь дізнатися про свого таємного благодійника і гідно подякувати йому. Для цього він не спав ночей, вичікуючи його приходу.

Не довго йому довелося чекати: скоро прийшов і втретє добрий пастир Христовий. Почувши дзвін вузлика з золотом, батько поспішно вийшов з дому і наздогнав свого таємного благодійника. Довідавшись, що це святитель Миколай, він упав до його ніг, цілував їх і дякував йому як визволителю від духовної загибелі.

 

Святителю - чудотворче, святий отче Миколаю, моли Бога про нас.

15 грудня 2019 року Божого. Неділя, Успенський піст

Прор. Авакума (VІІ ст. до Р. Х.). Прпп. Афанасiя, затворника Печерського, в Ближнiх печерах (бл. 1176), та iншого Афанасiя, затворника Печерського, в Дальнiх печерах (ХІІІ). Мц. Миропiї (бл. 251). Прпп. Іоана, Іраклемона, Андрiя та Феофила (ІV). Прп. Ісе (Ієсея), єп. Цилканського (VІ, Груз.). Свт. Стефана Уроша, царя Сербського (1367).



Афанасій, затвірник Печерський (? — бл. 1176 р., Київ) — православний святий. Чернець Печерського монастиря. Преподобний. Прожив у затворі 12 років ні з ким не розмовляючи. Після смерті прославився чудотворінням.

Прп. Афанасій відзначався строгістю і святістю життя. Одного разу, у стані нервового виснаження, зомлів і два дні пролежав бездиханним, так що братія вважала його померлим. Коли ігумен з братією третього дня прийшли до нього в келію, щоб підготувати тіло до поховання, то знайшли Афанасія живим. Святий сидів і плакав. Потім він зачинився у печерному затворі, де прожив 12 років ні з ким не розмовляючи. Після смерті прославився чудотворіннями — від його мощей зцілився інок Вавила. Його мощі спочивають у Ближніх печерах.

Життя багатьох ченців Печерського монастиря дістало відображення в гравюрах XVII—XVIII ст. Одним з перших іконографічних портретів прп. Афанасія надрукований у «Патерику Печерському» 1661 р., який зробив гравер Києво-Печерської лаври Ілля. У «Патерику Печерському» 1760 р. також є зображення прп. Афанасія-затвірника.


 

 

Афанасій, затвірник з Дальніх печер (13 століття, Київ) — православний святий, чернець Печерського монастиря. Преподобний.

Про життя прп. Афанасія відомо тільки те, що він усамітнився в печері, щоб у безмовності і суцільній темряві служити Богові. Зцілював тих, хто приходив до нього з вірою. Згодом одержав дар бачити в печерній темряві без свічки.

Його мощі спочивають у Дальніх печерах, поряд з мощами Діонисія Затвірника та недалеко від підземної церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці. Частинки з мощами є в м. Миколаєві, в храмі Всіх Святих (Україна), м. Тольятті, Храм Ікони Божої Матері Казанської (Росія), м. Полоцьк, Полоцький Спасо-Євфросинієвський жіночий монастир (Білорусь), м. Москва, храм Іверської ікони Божої Матері на Вспольї (Росія).

В акафісті всім преподобним Печерським про нього сказано:

«Радуйся, Афанасію, бо красою світу цього ти знехтував».

 

Святі угодники Божі, моліть Бога про нас.

 

13 грудня 2019 року Божого. П'ятниця, Різдвяний піст. Апостола Андрія Первозваного (62)

 

 

 

 

13 грудня Православна Церква вшановує пам’ять Святого Апостола Андрія Первозваного.

 

Святий апостол Андрій Первозваний особливо шанований українським народом.

За своєю етнічною приналежністю він не був українцем, але українці вважають його «своїм», «рідним». Адже, святе передання говорить, що саме апостол Андрій був першим, хто проповідував Христове вчення на території нашої країни. Пропливши Дніпром-Борисфеном на Північ, дістався київських круч й передрік заснування великої святині – «матері городов руських», Богом береженої столиці нашої держави міста Києва.

Святий апостол Андрій походив з галилейського міста Віфсаїда, був сином юдея, на ім’я Іона та рідним братом святого первоверховного апостола Петра. Ще замолоду він, зневажаючи галасливе гріховне життя, вирішив не вступати до шлюбу. А коли почув, що святий Іван Хреститель проповідує на берегах Йордану покаяння, послідував за ним і згодом став його учнем.

Коли Іван Хреститель побачив Господа нашого Ісуса Христа і назвав Його «Агнцем Божим, що бере на себе гріх світу» (Івана 1,36), апостол Андрій, разом з іншим Івановим учнем, послідував за Ним. Згодом він знайшов брата свого Симона (Петра) і покликав за собою сповістивши, що вони «знайшли Месію, що означає Христос» (Івана 1,41). Саме через цю подію за апостолом Андрієм закріпилось ім’я Первозваний. Крім того Спаситель, коли говорить: «Ідіть за мною – я зроблю вас ловцями людей» (Матвія 4,19), звертається саме до апостолів Андрія та Петра.

Із святого передання відомо, що коли після Христового Вознесіння апостоли кидали жереб про те кому з них у які краї належить іти на проповідь, Андрію Первозваному дісталися Халкідон, Візантія, Фракія, Фессалія, Ахейя, Еллада, Амастирида, Іраклій, Трапезунд, Віфінія. Тобто землі, що лежать вздовж берегів Мармурового та Чорного морів, сучасна територія Греції, Туреччини, Балканських країн, а також України та Кавказу.

Євангеліє мало повідомляє нам про те, яке місце займав Андрій серед інших учнів. Про Петра, який був старшим з Дванадцятьох і став первоверховним апостолом, йдеться більше, та ще про самого молодшого з них, про юного Іоанна.

Всі апостоли були один одному братами, і всі були рівні. Всі однаково ділили дах і їжу з Ісусом, слухали Його притчі і були свідками чудес. Згадаємо лише про одне з них, дуже виразне чудо насичення величезної кількості людей п’ятьма хлібами і двома рибками. За Ісусом йдуть люди. Вже вечір, всі голодні… Коли люди сіли, Він взявши хліби, і, подякувавши Богу, роздав учням, а учні усім іншим, так само й риби, скільки хто хотів. Диво, хліба і риби всім вистачило, всі наситилися… Там, де Христос, немає місця нестатку і стражданням. Він для того і прийшов, щоб врятувати людей від бід і кожен не залишиться без Божої турботи і захисту.

Закінчується ця історія досить символічно: «І коли наситилися, то промовив до учнів Своїх: позбирайте куски, щоб нічого не пропало. І зібрали та наповнили дванадцять кошів куснями від п’яти ячмінних хлібів…» Дванадцять кошів символізують тут Дванадцять апостолів. Апостоли – ось ті, хто відправиться у світ, щоб долучити людей до Христа, щоб повернути людство до Бога.

Апостол Андрій разом з іншими учнями був присутній на Тайній Вечері, а потім пережив потрясіння і жах, коли Іісуса схопили і засудили до смерті. Болісна п’ятниця, субота… Здавалося, всі їх надії були марними. Але в недільну ніч відбувається щось несподіване. Жінки, ходили до Гробу, розповідають, що Труна порожня, Христа там немає. А потім починаються зустрічі з Воскреслим. І як зоря поступово проганяє тьму, так із сердець апостолів відігнані темрява, сумніви і страхи. Христос живий! Він переміг смерть. Все, що Він казав, – правда!

Ми пам’ятаємо давньохристиянський переказ, згідно з яким апостоли кинули жереб і відповідно з цим жеребом відправилися проповідувати Євангеліє в різні країни. Андрію випав жереб проповідувати у Фракії і Скіфії. Апостол Андрій проповідував на берегах Чорного моря. В результаті аналізу згадок Скіфії у творах поета Овідія (43 р. до Р. Х. — 18 р. Р. Х.), майже сучасника Андрія Первозваного, можна окреслити її межі в той час. Ця країна, за часів Овідія, займала територію на північ від Чорного моря, що простиралася від гір Кавказу, Меотиди (Азовське море) і річки Танаїс (Дон) до річки Гіпаніс (Південний Буг), на заході і включала в себе Кримський півостровів, а на півночі обмежену Скіфськими, або Рифейскими, горами. На думку ряду дослідників, словом «скіфи» пізньоантичні і ранньовізантійські автори могли позначати інші народи, що жили у Північному Причорномор’ї, тобто на колишніх скіфських землях.

Давньоруські перекази («Повість врємєнних лєт» — початок XII століття) говорять про відвідини апостолом Андрієм земель, на яких згодом виник Київ, і простежують шлях апостола до Новгорода і до північних руських земель.

Близько 70 року апостол Андрій був підданий болючій смерті. Це сталося в місті Патри. Андрія розіп’яли на Х-подібному хресті, який з тих пір зветься Андріївським.


Первозваний Апостоле Господа і Спаса нашого, верховний Будівничий Церкви Христової – всехвальний Андрію!

Заклик Христа іти за Ним Ти сприйняв з гарячістю й покинув свої сіті – все майно своє – та за Христом пішов навіки.

Прославляємо і величаємо Апостольські труди Твої; зворушливо згадуємо Благословенний Твій прихід до нас та чесні страждання, які за Христа перетерпів; в розчуленні цілуємо Ікону твою; шануємо святу пам’ять Твою і непохитно віруємо, що Господь Бог є живий, жива також і душа твоя.

З Ним, Господом, Ти перебуваєш на Небесах і не перестаєш любити нас любов’ю, якою полюбив раніше, коли Духом Святим передбачив наше навернення до Христа Спасителя. Люблячи ж і тепер, підносиш свої молитви до Господа про потреби всіх нас – недостойних твоїх нащадків.

Святий Апостоле Андрію! Так ми віруємо і повсякчас ісповідуємо, та з цією вірою Благаємо Господа Бога Спасителя Нашого Ісуса Христа, щоб твоїми молитвами він обдарував нас усім потрібним для спасіння й життя вічного.

Благай же, Андрію, Господа, щоб і кожний із нас нині шукав не земних вигод, але турбувався про ближніх своїх і скерував до Небесного, вічного.

Святий Апостоле Андрію! Маючи тебе за свого Опікуна й Молитовника, тішимо себе надією, що молитви твої завжди допомагатимуть нам перед Господом і Спасителем Ісусом Христом, Якому належить слава, честь і поклоніння з Отцем і Святим Духом навіки вічні. Амінь.


В цей день Свято-Володимирська парафія Української Автокефальної Православної Церкви щиро вітає Братів і Сестер у Христі Львівського крайового ставропігійного Братства святого апостола Андрія Первозваного з тезоімеництвом духовного наставника і покровителя.

 

Яндекс.Метрика