narrow default width wide

Breadcrumbs

2 березня 2020 року Божого. Початок Великого посту

 

 

Святий Великий піст, який називають також Чотиридесятницею, це одна з найдавніших і найбільш священних установ християнської церкви. Історія Великого посту має довгу й багату традицію. Вона сягає апостольських часів. Передпасхальний піст називають Великим не тільки через його тривалість, але й через його важливість і значення в житті Церкви і кожного християнина.

Святі Отці Церкви мають до встановлення святого посту найбільшу пошану й найкращі похвали. Святий Василій Великий (329-379) про давність встановлення посту каже: "Нехай буде мені вільно знову звернутися до історії і пригадати, що піст дуже давній і те, як усі святі дуже берегли його, наче яку спадщину по батьках, що її переказував батько синові.

Великий піст — це для кожного християнина час духовної боротьби, у якій беруть участь і душа, й тіло. Душа бере участь через ревну молитву, через чування, практику чеснот і добрих діл. Це внутрішнє наставлення душі проявляється назовні через піст і покутні діла нашого тіла. Без умертвлення тіла нема духовного посту. "Наскільки відіймеш тілу, — каже святий Василій Великий, — настільки додаси своїй душі блиску духовного здоров'я. Бо не збільшенням сили в нашому тілі, а витривалістю душі й терпеливістю в прикрих досвідах здобуваємо силу проти невидимих ворогів".

У нашому народі святий Великий піст завжди дуже шанували і строго його дотримувалися. Київський митрополит Георгій (1072-1073) наказує такий піст у 40-цю: "Першого тижня посту: суха їда ("сухояденіє"), цебто хліб, вода й овочі, раз на день й нічого не пити. В інші тижні посту — понеділок, середу й п'ятницю: суха їда раз на день; у вівторок і четвер: каша (сочевиця) з олією оливковою або маковою раз на день; в суботу й неділю: риба два рази денно, на празник Благовіщення: риба.

Святий Феодосій Печерський (1035-1074) у Києво-Печерському монастирі, йдучи за правилами святого Теодора Студита, запровадив такий піст: упродовж шести перших тижнів посту 40-ці: їда раз на день, а саме, першого тижня: суха їда (хліб і овочі). В інші п'ять тижнів у середу й п'ятницю — як першого тижня, а в инші дні — ярина і каша без оливи. Першого тижня посту, а потім у середи й п'ятниці інших тижнів не дозволено було пити вина, хіба хворим і старим. Замість вина на той час готували окремий напій з перцю, кмину й анису. У дні дальших тижнів дозволялось по одній склянці вина. У суботи й неділі дозволялось їсти два рази на день і пити вино. У Страсний тиждень піст ще строгіший.

Тож, нехай пам'ятають вірні християни, що в родині, в якій затихла молитва й зникла практика посту, а навіть забута пам'ять на нього, ледве чи ще живе християнський дух. Тому, нехай пости скріплять ревність у молитві, у розважанні і богослужбах, у даванні милостині, у праці і в частих святих сповідях і святих причастях. Господи, благослови нас на цю посильну справу.

 

1 березня 2020 року Божого. Сиропусна неділя. Згадування Адамового вигнання. Прощена неділя

 

 

Свята Церква готуючи нас до посту у М’ясопусну неділю наказала не їсти м’ясні страви. У часі сиропусної або сироїдної седмиці Церква дозволяє споживати тільки молочні страви. Та в Сиропусну неділю треба й від цих страв відмовлятися. Звідси й назва “сиропуст”, тобто відпущення сира. Цей тиждень називався в народі сирний або масляний, а Сиропусна неділя мала назву пущення, тобто утримання від усіх молочних продуктів. У цю неділю в нас справляли “запусти”, тобто останні передпісні забави.

Практика Сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже Олександрійський патріарх Теофіл († 412), а перед тим установлена М’ясопусна седмиця й неділя. Сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610-641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м’яса цілий тиждень перед Великим постом.

У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам’ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя в молитві, пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем.

Богослужба Сиропусної седмиці прибирає щораз більше пісний вид, особливо в неділю при кінці вечірні. На вечірні вже починаються земні поклони, що тривають цілий піст.

 

Прощення в сиропусну неділю.

 

У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: “Пасха священная нам днесь з’явилася… “. Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: “… і друг друга обіймім! Промовмо: “Браття”, — і тим, що ненавидять нас; простім усе… “. Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.

 

Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: “Прости мені, Отче”, - чи - “Прости мені, Брате”, трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні Сиропусної неділі: “Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше… “. Після обряду прощення всі мовчки розходилися.

Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір’я до Божого милосердя; хто в М’ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, – для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення.

 

“Засіяла Твоя благодать, Господи, засіяло просвічення душ наших. Ось час сприятливий, ось час покаяння! Відложім діла тьми та одягнімся у зброю світла, щоб, перепливши велике море посту, ми осягнули тридневне воскресення, Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, який спасає наші душі”.


22 февраля 2020 року Божого. Неділя м'ясопусна, про Страшний суд

 

Свята Церква готуючи вірних до Великого посту, намагається подати нам певні дороговкази. Зовсім недавно ми чули в недільній Євангелії історію Закхея, який будучи поважним керівником і головою над митарями, перемінив своє життя одним лише бажанням – побачити Господа.

Іншим прикладом була притча про Митаря і Фарисея, де Христос засуджує пусте вихваляння, марний піст та життя на показ. І водночас Ісус звертає увагу на просту молитву людини, яка щиро кається і хоче прощення гріхів.

Притчу про Блудного сина, яку ми переживали минулої неділі, Ісус розповів для того, щоби показати Велике милосердя Бога до людини, яка навертається до Свого Творця.

Наступна неділя називається неділею М’ясопусною, або ще по-іншому – неділею про Страшний Суд.

М’ясопусна неділя – це вже останній день перед Великим постом, у якому ще споживається м’ясо. Звідси й назва цієї неділі – м’ясопуст, що значить відпущення, залишення м’яса. Але, звичайно, тут малися на увазі ті часи, коли перші християни дотримувалися посту дуже ретельно.

Неділя про Страшний Суд – це друга назва, бо цього дня читається святе Євангеліє, в якому Ісус Христос говорить про Страшний Суд та про вічну нагороду для праведних і вічну кару для грішних. Ісус сьогодні не бажає нас злякати чи стривожити, а всіляко взиває до кожного, хто бажає жити так, як велить Христос.

Світ не стоїть на місці. Життя пов’язане з часом, який невпинно минає. Кожна людина є свідома того, що прийде час, коли потрібно буде скласти звіт за час свого перебування на землі. Цей час настане тоді, коли прийде Син Чоловічий у всій своїй славі для того, щоби зібрати на суд всіх людей, які жили у всі часи на всій землі.

Дуже часто нам здається, що наші добрі діла залишаються непомітними, однак Господь збирає цей скарб на Небі.

Ісус Христос вчить нас, що добро і зло не будуть існувати разом вічно. Прийде час, коли Син Божий відокремить зло від добра, а праведників від грішників. Це і означає, що існуючий у світі порядок речей не буде вічним.

Суд Божий відбудеться незалежно від того, чи віримо ми в це, або не віримо. Як незнання закону у земному житті не звільняє злочинця від покарання, так і невіра у Суд Божий не означає, що ця людина не отримає за своїми злими вчинками. Перед всесвітнім потопом люди не вірили Ною, що прийде потоп. Але він прийшов у свій час, і все гріховне загинуло. Не можна не згадати також події, що сталися з містами Содомом і Гоморрою.

Невіруючих і злих людей Суд Божий страшить, а для тих, хто приніс правдиве покаяння у своїх гріхах, просячи у всемилостивого Бога прощення – радісним, бо звільняться від страждань та отримають вічне і блаженне життя.

Немає у світі людини, яка би не мала нагоди чинити добро. Кожного дня Господь подає можливості чинити справи милосердя, допомагати бідним, втішати хворих і знедолених. Тож, не втрачаймо жодної нагоди наблизитись до Царства Небесного, бо ж щойно чули Його Слово: «Усе, що Ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили».

 

Тож, робімо добрі діла виконуючи заповіді Ісуса Христа.

 

22 лютого 2020 року Божого. Субота поминальна (м'ясопусна) Віддання свята Стретіння Господнього

 

Присвячуючи неділю М'ясопусну нагадуванню про останній Страшний суд Христів, Церква, маючи на увазі цей суд, встановила клопотати не тільки за живих членів своїх, але і за всіх, від віку спочилих, що у благочесті пожили, всіх родів, звань і станів, особливо ж за померлих раптовою смертю і молить Господа про помилування їх. Урочисте всецерковне поминання покійних в цю суботу (а також в Троїцьку суботу) приносить велику користь і допомогу спочилим батькам і братам нашим і разом з тим служить виразом повноти церковного життя, якою ми живемо. Бо порятунок можливий тільки в Церкві - спільноті віруючих, членами якої є не тільки ті що живуть, але і всі спочилі у вірі. І спілкування з ними через молитву, молитовне їх поминання і є вираженням нашої спільної єдності в Церкві Христовій.

Встановлення вселенської родительської суботи перед Неділею М’ясопустною відноситься до передання апостольського, що підтверджується Уставом Святої Церкви, склладеним в V столітті преподобним Савою Освяченим на основі найдавнішого передання, і звичаєм давніх християн збиратися в певні дні на цвинтар для поминання померлих, про що збереглося письмове свідоцтво IV століття (святий Іоанн Золотоустий в Словах 62-м і 18-м).

Підставою для встановлення цього поминання послужило те, що в недільний день седмиці сирної (масниці) Свята Церква здійснює спогад Другого пришестя Христового, і тому напередодні цього дня, як би в день, що передує Страшному суду Христовому, і притому наближаючись до духовних подвигів Святої Чотиридесятниці, коли нам слід увійти в найтісніший союз любові з усіма членами Царства Христового - і святими, і тими, що живуть, і померлими, заступництвом за всіх від Адама до сьогодні (до нинішніх днів) померлих у благочесті та правдивій вірі праотців, отців і братів наших від всякого роду : від роду царів, князів, монахів, мирян, юнаків і старців, і всіх, кого вода покрила, війна винищила, землетрус поглинув, вбивці вбили, вогонь попалив, тих, що були пожерті звірами, птахами і гадами, загиблі від блискавки і тих що замерзли на морозі, тих що були вбиті мечем, тих, яких кінь потоптав, тих, що були каменем задавлені землею були засипані, тих, які напоєні були отрутою, тих, які кісткою удавилися, - раптово померли і залишилися без узаконеного поховання, - молиться, благаючи Праведного Суддю явити їм Свою милість у день справедливої всім відплати.

В заупокійної єктенії в суботу м'ясопусну виголошується: «Ще молимося за спокій душ рабів Божих, праотців, отців і братів, що тут лежать і повсюди, православних християн». При цьому поіменно згадуються за особливою книжкою, «Синодиком» всі отці, матері, браття і сестри, що упокоїлись в надії на воскресіння та життя вічне.

Слід сказати ще й таке, що Святі отці узаконили чинити поминання про всіх померлих з такої причини. Багато дуже нерідко вмирають неприродною смертю, наприклад: під час мандрів по морях, в непрохідних горах, в ущелинах і проваллях, трапляється, гинуть від голоду, на пожежах, на війні, замерзають. І хто перелічить всі роди і види трагічної і ніким не очікуваної смерті? І всі ці нещасні позбавляються узаконеного псалмоспіву і заупокійних молитов.

Ось чому святі отці, рухомі людинолюбством, встановили, грунтуючись на вченні апостольському, здійснювати це загальне, вселенське поминання, щоб ніхто, - коли б, де б і як би не закінчив земне життя, - не позбувся молитов Церкви».

 

Молитва про померлих

Пом’яни, Господи Боже наш, у вірі й надії на життя вічне спочилих рабів Твоїх (імена) і, як Благий і Чоловіколюбець, що гріхи відпускаєш і неправду знищуєш, ослаб, відпусти і прости всі провини їх вільні й невільні, визволи їх від вічної муки і вогню геєнського і даруй їм причастя й насолоду вічних Твоїх благ, що Ти приготував для тих, хто любить Тебе. Бо вони хоч і згрішили, але не відступили від Тебе, а несумнівно в Отця, і Сина, і Святого Духа вірували, у Тройці славимого Бога і Тройцю в Єдиниці православно до останнього подиху свого сповідували. Тому милостивим будь до них, і віру в Тебе замість діл прийми, і зі святими Твоїми, як Щедрий, упокой, бо немає людини, щоб жила і не згрішила. Бо Ти один без усякого гріха, і правда Твоя – правда вічна; і Ти один Бог милости і щедрот, і чоловіколюбства, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

16 лютого 2020 року Божого. Неділя про блудного сина

 

Притча про блудного сина — одна з найвідоміших притч Ісуса Христа. Вона міститься в Євангелії від Луки 15:11-32.

Сюжет цієї притчі, на думку багатьох учених та богословів, у символічній формі ілюструє взаємовідносини між Богом та людьми.

У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе та й подався до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.

Тоді він спам'ятався та сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...» І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм... А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!» І почали веселитись вони. А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці.

І покликав одного зо слуг та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бо ж здоровим його він прийняв». І розгнівався той і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване...»

І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!».

 

Яндекс.Метрика