narrow default width wide

Breadcrumbs

3 травня 2020 року Божого. Неділя святих жон мироносиць

 

 

 

У третю Неділю після Великодня Свята Церква згадує пам'ять святих жінок-мироносиць: Марії Магдалини, Марії Клеопової, Соломії, Іоанни, Марфи і Марії, Сусанни та інших, а також праведних Йосифа Аримафейського та Никодима – таємних учеників Христових. Своїм богослужінням Церква знову ставить нас на голгофі у Хреста Христовового, з якого знімають Пречисте Його Тіло Йосиф та Никодим, і у вертограді у труни, де вони поклали Тіло Ісуса Христа, і де потім мироносиці, що прийшли помазати Його Тіло благовонними маслами, першими удостоюються бачити Воскреслого Господа.

Коли Іуда зрадив Христа перед первосвящениками, всі учні Його втікли. Апостол Петро слідував за Христом до двору первосвященика і там, викритий, що він Його учень, тричі відрікся від Нього. Весь народ кричав Пилатові: "Візьми, візьми, розіпни Його!" (Ін. 19.15). Коли розіпнули Ісуса народ, що проходить, лихословив Його і глузував з Нього. І лише Матір Його з улюбленим учнем Іоанном стояли у Хреста і жінки, що слідували за ним і Його учнями під час Його проповіді і що служили їм, дивилися здалека на те, що відбувається. Серед них були Марія Магдалина, Іоанна, Марія, мати Яковова, Саломія та інші.

Після того, як Ісус віддав дух, Йосиф з Аримафеї, член ради, але він не брав участь в засудженні Ісуса, таємний Його учень прийшов до Пилата просити тіло Ісусове і, отримавши дозвіл, разом з Никодимом, іншим таємним учнем Господа, поховав Його в новому гробі.

У перший день тижня святі жінки-мироносиці, купивши аромати, прийшли вранці до гробу, щоб помазати тіло Ісусове, але побачили камінь відваленим від гробу і ангела, який сповістив їм, що Ісус воскрес. Господь з'явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісовий, і просив сказати апостолам, щоб чекали Його в Галілеї.

Святі жінки-мироносиці виявляють нам приклад дійсної жертовної любові і самовідданого служіння Господу. Коли всі залишили Його, вони були поряд, не злякалися можливих переслідувань. Не випадково саме Марії Магдалині першою з'явився Воскреслий Христос. Згодом, за переказами, свята рівноапостольна Марія Магдалина багато потрудилася в проповіді Євангелія. Саме вона піднесла римському імператорові Тіверію червоне яйце із словами - "Христос Воскрес!", звідки і пішов звичай на Паску фарбувати яйця.

 

Свята Марія Клеопова

Свята Марія Клеопова, мироносиця, за переказами Церкви була дочкою праведного Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії (пам'ять 26 грудня), від першого шлюбу і була ще зовсім юною, коли Пресвята Діва Марія була обручена праведному Йосифу і введена в його домівку. Свята Діва Марія жила разом з дочкою праведного Йосифа, і вони подружилися, як сестри. Праведний Йосиф після повернення з Спасителем і Божою Матір'ю з Єгипту до Назарета видав заміж дочку за свого меншого брата Клеопу, тому вона іменується Марією Клеоповою, тобто дружиною Клеопи. Благословенним плодом того шлюбу був священномученик Симеон, апостол від 70-ти, родич Господній, другий єпископ Єрусалимської Церкви (пам'ять 27 квітня). Пам'ять святої Марії Клеопової святкується також в Неділю 3-у по Великодню, святих жон-мироносиць.

 

Свята Іоанна Мироносиця

Свята Іоанна Мироносиця, чоловіка Хузи, домоправителя царя Ірода, була однією з жінок, що слідували за Господом Ісусом Христом під час Його проповіді, і служила Йому. Разом з іншими дружинами після Хресної смерті Спасителя свята Іоанна приходила до Гробу, щоб помазати миром Святе Тіло Господа, і чула від Ангелів радісну звістку про Його славне Воскресіння.

 

Праведні сестри Марфа і Марія

Праведні сестри Марфа і Марія, що повірили в Христа ще до воскресіння Ним їх брата Лазаря, після вбивства святого архидиякона Стефана, і при настанні гоніння на Церкву Єрусалимську і вигнанні праведного Лазаря з Єрусалиму, допомагали своєму святому братові в благовіствуванні Євангелія в різних країнах. Про час і місце їх мирної кончини відомостей не збереглося.

Свята Православна Церква відзначає цей день як свято всіх жінок-християнок, відзначає їх особливу і важливу роль в сім'ї і суспільстві, укріплює їх в їх самовідданому подвизі любові і служіння ближнім.

«У Христа войовнича і жіноча стать, що вписується у воїнство по душевній мужності і не відкинута за тілесну неміч. І багато жінок відрізнялися не менше від мужів: є і такі, що навіть більше прославилися. Такі ті, що наповнюють собою лице дів, такі сяючі подвигами сповідання і перемогами мучеництва.» (Свт. Василій Великий)

Цей подвиг вірності, любові і милосердя повторили наші матері й бабусі, що залишилися з Христом і Його Святою Церквою в дні жорстоких гонінь, коли вся злість світу цього озброїлася на Святу Русь, намагаючись знищити Православ'я і сам український народ. Жінки зробили непомітний подвиг. Вони навчали істинам віри Христової своїх дітей і онуків, не дивлячись ні на які погрози відвідували храм Божий, брали участь в Таїнствах Церкви, зберігали традиції.

Ісповідницький і мученицький жіночий подвиг періоду гонінь надзвичайно великий. Благодать Божа укріплювала віруючих в найстрашніші моменти нічних обшуків, арештів, грабежів.

Безвісні черниці, дружини і сестри духовенства, незліченні прості прихожанки гинули в таборах і в'язницях. Що залишалися на волі покірливо і покірливо, непомітно здійснювали своє християнське служіння: супроводжували священнослужителів в гоніннях і засланнях, простоювали ночі безперервно у тюремних дверей, щоб зробити передачу, оберігали храми, що залишилися, рятували святині від грабежу і розорення. "Білі хусточки", як з любов'ю називав їх святитель Патріарх Тихон, непохитно стояли в храмах на богослужінні в самі безпросвітні роки, коли могло здаватися, що православне життя, мир і благополуччя вже ніколи не повернуться. На них же лежало виховання дітей, що втратили батьків. Але жодна сльоза незліченних страждальників не забута у Бога. На цих сльозах відроджується Русь.

І зараз наші жінки продовжують нести свій Хрест на славу Божу. Багато хто співає на кліросі, підтримують порядок в храмі, продають свічки, виготовляють те, у що одягається священик, прикрашають Храм Божий. Не менш важлива домашня молитва, до якої матері і бабусі привчають немовлят.

Це свято жіночого серця. Чому воно особливо ублажається сьогодні? Святі мироносиці всім серцем полюбили Господа, слідували за Ним, слухали Його, служили Йому...Чому Господь після Воскресіння не з'явився, перш за все, апостолам? Чим відрізняється жіноче серце від чоловічого? Серце чоловіче буває грубим, черствим і навіть жорстоким. Серце жіноче м'яке, волелюбне. Щоб зрозуміти це, треба знати, що наше серце – це орган вищого розуміння. Жіночі серця пізнають все велике, таємниче, святе набагато легше, ніж чоловічі, грубіші серця.

Господь знав серце чоловіче і серце жіноче. Він знав, що апостоли з великим трудом повірять в Його Воскресіння, що мироносиці повірять набагато легше, швидше, тому і з'явився їм першим.

 

Кожна жінка є мироносицею, вона несе мир світу, своїй родині, вона народжує дітей, є опорою чоловікові та зберігає домашній затишок. Тому Свято жінок-мироносиць – це свято кожної православної християнки, православний Жіночий день, тож вітаємо Вас!

 


 

28 квітня 2020 року Божого. Вівторок. Поминання померлих

 

 

 

Молитва за померлих – це найбільше і найголовніше, що ми можемо зробити для тих, хто відійшов у світ інший. Загалом, покійний не потребує ні гроба, ні пам`ятника – все це данина традиціям, нехай і благочестивим. Але вічно жива душа покійного відчуває велику необхідність у нашій постійній молитві, тому що сама вона не може творити добрих справ, якими була б в змозі умилостивити Бога.

Ось, чому домашня молитва за близьких, молитва на кладовищі біля могили – обов`язок кожного православного християнина. У певні дні року Церква творить поминання всіх від віку усопших отців і братів у вірі, які удостоїлися християнської кончини, і тих, кого забрала раптова смерть, і які не були представлені у загробне життя молитвами Церкви.

У вівторок другого тижня після Великодня, який називається Фоминим тижнем, Православна Церква відзначає Радоницю – день першого поминання покійних після Великодня. Зазвичай у цей день після вечірнього богослужіння або після Літургії здійснюється повна панахида. За традицією віруючі відвідують кладовище, моляться біля могил, здійснюють літію (це слово в буквальному розумінні означає посилене моління), для чого необхідно запросити священика. За бажанням можна прочитати акафіст за упокій померлих душ. За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), це свято відзначалося ще в сиву давнину. Слово «радониця» походить від слова «радість». Особливе місце Радониці в річному колі церковних свят – відразу після Світлого Пасхального тижня – зобов`язує нас, православних християн, не заглиблюватися в переживання щодо смерті близьких, а, навпаки, радіти їх народженню в інше життя – життя вічне. Перемога над смертю, отримана смертю і воскресінням Христа, витісняє печаль про тимчасову розлуку з рідними, і тому ми, за словом митрополита Антонія Сурозького, «з вірою, надією і великодньою упевненістю стоїмо біля труни покійних».

Молячись за померлих, Церква турбується про них, так само як і за живих, не власним іменем, а іменем Господа Ісуса Христа і силою Його хресної жертви, принесеної за визволення усіх. Ці теплі молитви сприяють тому, щоб насіння нового життя, з яким відійшли наші ближні, якщо недостатньо встигло розкритися тут, на землі, поступово розкривалося і розвивалося під впливом молитов і по милості Божій, як розвивається добре насіння в землі під життєдайними променями сонця.

Але ніщо не може відродити гниле насіння, що втратило зародок життя. У подібних випадках були б безсилі й молитви за тих, хто помер у лукавстві й без покаяння, хто погасив у собі дух Христа (1 Сол. 5; 19). Саме про таких грішників говорить Спаситель у притчі про багатого й Лазаря: їм нема звільнення з пекла, з його найглибших частин, і переходу в Авраамове лоно. Такі особи зазвичай не залишають після себе щирих молитовників до Бога на землі, не придбали вони собі друзів також і на небі серед святих, які могли б, коли вони зубожіли – померли, прийняти їх до вічних осель, тобто помолитися за них. У церковне життя проникає живе усвідомлення і почуття того, що наші покійні продовжують жити після смерті і не позбавлені духовної близькості до тих, кого залишили на землі. Тому не припиняється і молитовний зв`язок з ними Церкви. «Не смерть, не життя... не можут відлучити нас від любові Божою у Христі Ісусі, Господі нашім (Рим. 8, 38).

Є чудовий приклад того, як розділяють з нами радість Воскресіння Спасителя наші померлі. Преподобний Діонісій, затворник Печерський, будучи пресвітером, під час пасхальної утрені обходив з кадінням мощі святих угодників в Антонієвій печері. Коли преподобний вигукнув: «Святі отці і браття! Христос воскрес!», як грім, прозвучала відповідь від святих мощів: «Воістину воскрес!».

Померлі потребують лише однієї допомоги від своїх братів – молитви за прощення їхніх гріхів.

Підтвердженням цього є уривок з книги «Стародавній патерик». «Був у великій кіновії один економ. Коли він вів справи кіновії, трапилося йому впасти у гріх нестриманості. Так нерозкаяний в цьому гріху і помер. Авва монастиря, будучи духовним, зібрав усю братію і сказав: «Брат відійшов із життя, і ви знаєте, що для нашого спокою і дотримання обітниці мовчання він старанно займався нашими справами і спокушений був лукавим, тому із-за нас впав у гріх. Давайте попрацюємо старанно і ми за нього і будемо молити Бога». Братія ж, будучи вдячною за всі його труди, почала постити і слізно молити Бога, щоб Він помилував їхнього брата. Так провели три дні і три ночі в пості і молитві за прощення гріхів.

Авва ж сподобився видіння, він побачив Спасителя, Котрого умилостивила братія, і диявола, що почав звинувачувати Господа: «Владико, він мій. Прошу Тебе, він із наших, я сприяв йому у гріху. І будучи, Господи, Суддею Праведним, праведно суди». На що сказав йому Спаситель: «Праведний Я Суддя, але й милостивий, і межею Моєї правди і милості служить Моє людинолюбство. І оскільки Я милосердний, то буде благом не знехтувати молінням стількох святих мужів, принесеним Мені за одного ураженого, що впав у гріх, і до того ж заради них самих. Бо міг і він перебувати в мовчанні, як і всі в монастирі, і залишитися неураженим від твоїх стріл. Але через справи братії, будучи людиною, він загубив себе. Чи не бачиш, як всі на смерть віддають себе за нього? Добре, переконай їх перестати благати Мене і тоді візьми його. Якщо ж такі душі наражаються на небезпеку постраждати від голоду, три дні і три ночі закликаючи Мене і зі сльозами благаючи за нього, не перестають молитися, зітхати, бити поклони і попелом посипати свої голови, і це – за брата, переможеного не свідомо, а лукавством, – чи не благо задовольнити їх прохання? Бо якщо царів земних зворушує прохання багатьох людей за засудженого, котрого вже ведуть на смерть, і він забирає винного з рук ката, то тим більше Я, будучи Царем праведним, виконаю прохання і моління Моїх воїнів, принесене Мені за одного". Коли говорив це Господь, диявол зник. Прийшовши до тями, авва обителі розповів про все братії, і зраділи вони радістю великою. І почало обличчя покійного брата поступово очищатися від бруду і стало чистим. Упевнившись, що приєднав Господь його душу до спасенних, тіло захоронили. І раділи всі чудесному спасінню брата.

Звичайно, на землі ніхто не знає, якої участі зазнав кожен після смерті. Але молитва любові ніколи не буває марна. «Постараймося, наскільки це можливо, допомагати покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробів, нашими молитвами, милостинею і приношеннями, щоб таким чином і їм, і нам отримати обітовані блага». (Свт. Іоан Золотоустий).

Закінчилася Світла Пасхальна Седмиця і церковний устав дозволяє відправляти традиційне поминання померлих. Тому після Фоминої неділі віруючі приходять на могили своїх близьких з радісною звісткою про Воскресіння Христове. Тому цей день і називається Радницею. Ми віримо і знаємо, що в Бога немає мертвих. Ми віримо, що Христос воскрес і відкрив врата раю для тих, хто вірує в Нього. Ми знаємо, що Христос переміг смерть і вона вже не має влади над людьми. Тому то і можлива поминальна радість. Наша радість за Воскреслим Господом поєднується з сумом про розлучення з близькими та надією на зустріч з ними у Царстві Небесному.

26 квітня 2020 року Божого. Неділя. Антипасха. Ап. Фоми

 

 

 

Антипасха – древня церковна назва наступної неділі після Великодня. По іншому – Фомина, або ж Провідна неділя. Назва дня походить з грецької: слово анти – означає замість або на місце Пасхи. Себто, Антипасха – це Друга, чи Нова Пасха, неділя Оновлена або Нова. Вона закінчує цикл все тижневого святкування Великодня, символізуючи собою вічну Пасхальну радість для всього людства. Антипасху також часто називають Восьмим днем Пасхи, оскільки ця неділя, також, завершує особливі урочистості Великодня які, в значно менші мірі, тривають ще до свята Вознесіння (40-й день).

У той час, як увесь Світлий тиждень символізує собою єдиний суцільний день Пасхи, дві найближчі неділі посвячені подіям, що відбулися одразу після Воскресіння. Перша з них зустріч – з апостолом Фомою, а друга неділя Жінок-мироносиць, які рано вранці йшли намастити пахощами мертве тіло Ісуса, а натомість побачили порожній гріб та відвалений від дверей камінь.

Богослужіння Антипасхи пов’язане зі спомином з’явлення воскреслого Спасителя спочатку апостолам, серед яких не було апостола Фоми, а потім і зустрічі Христа з Фомою. (Ін. 20:19-31). Господь тоді показав Фомі Свої рани, таким чином довівши, що після Свого Воскресіння Він мав не примарну чи уявну плоть. Друге явлення Христа апостолам ствердило віру в Воскресіння Христове. Іншим посланням людству, яке зробив Спаситель того дня, було проголошене відоме: «Блаженні, що не бачили й увірували!» (Ін. 20:29). Звичайно, ці слова стосуються не лише апостола Фоми, але й кожного з нас.

Згідно церковним переданням, святий апостол Фома заснував Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії, ствердивши проповідь Євангелія власною мученицькою смертю. За навернення до Христа сина та дружини правителя індійського міста Меліапора (Меліпура) його було кинуто до в’язниці, піддано тортурам, і нарешті, пронизано п’ятьма списами. Після жахливих мук святий апостол Фома відійшов до Господа.

Здається, найбільш очевидною особливістю Неділі Фоминої є те, що цього дня припиняються щоденні хресні ходи навколо храму, які до цього провадились щодня, упродовж всього Пасхального тижня. Також, цього дня вже закриваються Царські ворота іконостасу, які залишались відкритими увесь Світлий тиждень, підкреслюючи особливий символізм та значення Великодня.

Напередодні неділі відбувається роздроблення та роздача Артосу – освяченого в день Пасхи особливого хліба. Для чого священик молиться Богу, вийшовши перед тетрапод по закінченні Літургії. Правда, Церковний устав приписує звершувати це ще в Світлу суботу, однак практика парафіяльних храмів, на відміну від кафедральних соборів чи монастирів, нині дещо інша, і зазвичай переноситься для зручності парафіян на наступний день.

Також слід згадати про те, що у вівторок Фоминої неділі (дев’ятий день після Пасхи) звершується перше поминання померлих. Своїми молитвами Свята Церква благовістує померлим Добру Звістку про те, що «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував». В деяких місцевостях, зокрема на заході України, є традиція на Антипасху звершувати хресний хід на кладовища, де священнослужителі моляться за покійних.

Вдруге на цей день паску пекти та благословляти не потрібно, оскільки цей день не є днем Воскресіння Господнього, але лише спомином про нього. Саме про це пише святий Григорій Богослов: «Давній, та з доброю метою встановлено закон шанувати “День оновлення”, чи краще сказати, з днем оновлення шанувати нові благодіяння Божі. Але хіба не був днем оновлення і перший день, що настав після священної та світоносної ночі? Для чого ж давати таку назву нинішньому дню? То був день спасіння, а цей день – спомином спасіння».

19 квітня 2020 року Божого. Пасхальне послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним України

 

 

Дорогі брати і сестри!

 


Христос воскрес!

 


У надзвичайних умовах ми зустрічаємо цього року Світле Христове Воскресіння. Згубна пошесть, яка швидко поширилася в  цілому  світі, змусила більшість країн запровадити різні обмеження, спрямовані за захист людей від ураження хворобою та зменшення  ризику  одночасного, вибухового зростання числа важко хворих.

Як і завжди в історії, наша помісна Українська Православна Церква розділила з народом його тягар – карантинні обмеження. Пам’ятаючи  заповідь Господню «Полюби ближнього твого, як самого себе» (Мк. 12: 31), пам’ятаючи настанову апостола Павла «Носіть тягарі один одного, і так здійсните закон Христа» (Гал. 6: 2), ми виявляємо турботу про здоров’я ближніх, дотримуючись карантинних приписів, обмежуючи себе, зберігаючи безпечну відстань.

Разом з тим небезпека, від якої страждає все людство, страх перед згубною пошестю, можливість раптової смерті – все це має спонукати кожного знову глибоко задуматися над питанням сенсу життя. Хіба воно – лише випадковість, лише час існування у кілька десятиліть, наповнених стражданнями і радістю, скорботою і задоволеннями, після яких раніше чи пізніше приходить небуття? Так думали деякі філософи античності, закликаючи: «Будемо їсти й пити, бо завтра помремо!» (Див. 1 Кор. 15: 32). В наш час також поширилися ці міркування, і навіть серед християн багато є тих, хто більше турбується про тимчасові блага, аніж про вічне життя. Бо блага ці можна побачити вже і зараз, а вічне життя – предмет віри й надії, які справдяться лише в майбутньому.

За багато століть до Різдва Христового премудрий цар Соломон також розмірковував про сенс життя і сказав: «Бачив я всі діла, які чиняться під сонцем, і ось, усе – суєта і томління духу!» (Еккл. 1: 14).

І справді, якщо відкинути надію на вічне життя, якщо забути, що є Бог, то хіба вся круговерть справ світу цього не перетвориться лише на марноту без сенсу, на страждання без надії, на біль без полегшення? Тільки усвідомлення того, що Бог є, що є вічне життя, що страждання і сама смерть – тимчасові, надають нашому життю сенс і значення. Так і премудрий Соломон підсумовує свої роздуми, закликаючи нас: «Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини; бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, чи  зле» (Еккл. 12: 13 –1 4).

Великдень, який ми сьогодні святкуємо, нагадує нам не лише про воскресіння Христове як про історичну подію минулого, бо Господь Ісус Христос помер не заради Себе, але, як каже пророк, «Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; […] Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому,  і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53: 4 – 5). І воскрес Спаситель задля нашого воскресіння, задля того, «щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін. 3: 15).

Тому терпеливість наша перед обличчям викликів – не від безпорадності чи  безсилля щось змінити, а від духовної сили, яку дає нам  віра в Бога. І в нинішніх випробуваннях, поставши перед викликами часу, пам’ятаймо настанову апостола Павла: «Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас. Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано: “За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець‚ приречених на заколення”. Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі  нашому» (Рим. 8: 35 –3 9).

У ці дні світ ніби зупинився у буденних справах, небезпека смертельної хвороби змушує змінювати те, що ще донедавна здавалося нам звичним, саме собою зрозумілим. Якщо для багатьох ця зупинка наповнюється лише очікуванням, що з плином часу обставини зміняться до кращого, що мудрість людства допоможе захиститися від цього нового захворювання, то ми як ті, хто вірує в Бога, як християни, маємо прислухатися до слів Божественного Одкровення, які сповіщає нам пророк Єремія: «Так говорить Господь: зупиніться на шляхах ваших і розгляньте, і розпитайте про путі древніх, де путь добра, і йдіть нею, і знайдете спокій душам вашим» (Єр. 6: 16).

Тож почуймо цей заклик та, взявши хрест свій, ідімо за Христом через плач біля Голгофи до радості Воскресіння. Дороговказом же на цьому шляху нехай будуть для нас такі слова апостола Павла: «Благаємо вас також, браття: наставляйте на розум безчинних, втішайте малодушних, підтримуйте немічних, будьте довготерплячі до всіх. Пильнуйте, щоб хто кому не відплачував злом за зло, але завжди дбайте про добро один одному і всім. Завжди радійте. Безперестанно моліться. За все дякуйте: бо така щодо вас воля Божа у Христі Ісусі. […] Все досліджуйте, доброго тримайтеся. Утримуйтесь від усякого зла» (1 Сол. 5: 14 – 18, 21 – 22).

Дорогі брати і сестри!

У час важких випробувань Церква не може і не має права зупинити  своє служіння. Ми всі – ієрархи, священство та миряни – знаходимо нові способи та форми, щоб продовжувати звершувати його, адже саме тепер на кожного з нас покладається особливий обов’язок бути вірними Богові, бути християнами не лише за фактом хрещення та іменуванням, але на ділі, подаючи вірою і добрими справами приклад іншим.

На всякому місці кожен із нас нехай продовжує підносити свою молитву, терпеливо звершуючи служіння Богу і людям, хоча й зовнішні прояви цього служіння обтяжені обмеженнями, тягар яких несе на собі весь наш народ, і ми – разом з ним.

На жаль, більшість із вас мають залишатися сьогодні  у своїх оселях,  але попри зовнішні обмеження ми єднаємося у великодній радості, бо воскресіння Христове долає все – і час, і простір!

Тож сердечно вітаю всіх вас зі Світлим Воскресінням Господа нашого Ісуса Христа, зі спасительною Пасхою! Вітаю зі святом усіх, хто в цих складних умовах несе служіння українському народу у війську та інших збройних формуваннях, захищаючи від зовнішнього агресора мир і державну незалежність України. Нехай Бог захищає тих, хто жертовно захищає всіх  нас! Вітаю з Великоднем кожного, хто працює на благо суспільства в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Із почуттям особливої вдячності наші спільні вітання спрямовуємо до лікарів, до всіх медичних працівників та всіх, хто жертовно і з любов’ю піклується про хворих, дбає про захист ближніх від поширення згубної пошесті. Нехай Господь оберігає вас і дає успіх вашій добрій справі!

Як і в попередні роки, теплі вітання та молитовні побажання від  святинь Золотоверхого Києва ми надсилаємо усім нашим братам і сестрам, хто змушений святкувати Великдень в умовах кремлівської окупації, несправедливого ув’язнення, за гратами полону. Ми просимо для вас у Господа захисту і швидшого звільнення.

Зі Світлим Христовим Воскресінням сердечно вітаю всіх православних християн України. Переконаний, що розділення між нами, які штучно привнесені із зовні, будуть подолані і крок за кроком у мирі та любові всі православні України об’єднаються навколо Київського престолу в єдиній помісній Українській Православній Церкві.

Вітаю з Великоднем усіх, хто вірує в Господа нашого Ісуса Христа, і весь наш народ. Нехай воскреслий Спаситель надихне серця наші надією на подолання нинішніх скорбот, зміцнить віру, зігріє наші душі любов’ю до ближніх.

«Де твоє,  смерте, жало? Де твоя, пекло, перемога? – промовляємо нині  з апостолом Павлом та святителем Іоаном Золотоустим. – Воскрес Христос –  і ти повалене! Воскрес Христос – і попадали демони! Воскрес Христос – і радіють ангели! Воскрес Христос – і життя триває! Воскрес Христос  –  і немає жодного мертвого в гробі!» Вітаймо один одного цими словами, сповіщаймо ближнім і далеким цю радісну і життєстверджувальну звістку  про перемогу над гріхом, злом і смертю, бо воістину

 

Христос воскрес!

 

 

Епіфаній, Митрополит Київський і всієї України

Пасха Христова, 2020 р., м. Київ

 

19 квітня 2020 року Божого. ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА ВАРФОЛОМІЯ 2020 РОКУ БОЖОГО

 

 

+ ВАРФОЛОМІЙ

МИЛІСТЮ БОЖОЮ АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ,

НОВОГО РИМА І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ

ВСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ

БЛАГОДАТЬ, МИР ТА МИЛІСТЬ ВІД ХРИСТА, ЩО ВОСКРЕС У СЛАВІ

 


Дорогі брати ієрархі та улюблені діти в Господі,

Досягнувши Святої Пасхи і стаючи учасниками радості Воскресіння, ми прославляємо Господа слави, який розтоптав смерть смертю і воскресив з Собою всю расу Адама, відкриваючи для нас все ворота раю.

Чудове Воскресіння Христове є підтвердженням того, що в житті світу переважає не смерть, а Спаситель, який скасував панування смерті. Перш відомий нам як Слово без плоті, а потім як Слово, яке прийняло плоть за нас за любов до людства, який помер як людина і воскрес із силою як Бог, Він – Спаситель, який знову прийде у славі, щоб виконати Божественний Задум.

Таємниця і досвід Воскресіння складають ядро церковного життя. Сяюче поклоніння, священні таємниці, молитовне життя, піст і аскетизм, пастирське служіння і гарне свідчення в світі – все це випромінює аромат великодньої радості. Життя віруючих в Церкві – це щоденний Великдень, «радість згори», «радість спасіння», а також «спасіння як радість» [1].

Ось чому служби Святого і Великого Тижня не похмурі, а наповнені переможної силою Воскресіння. Там ми виявляємо, що у Хреста немає останнього слова в плані спасіння людства і світу. Це віщує вже в суботу Лазар. Воскресіння з мертвих близького друга Христа є прообразом «загального воскресіння». Гімн «Сьогодні висить на дереві [Хреста]» досягає кульмінації в заклику «Покажи нам і Твоє славне Воскресіння». Перед епітафіями ми повторюємо: «Я возвеличую Твої страждання, я хвалю Твоє поховання разом з Твоїм воскресінням». І під час пасхального служіння ми рішуче заявляємо про істоту Хреста: «Бо ось через Хрест усьому світу прийшла радість».

«Обраний і святий день» Пасхи є світанком «восьмого дня», першого плода «нового творіння». Досвід нашого власного воскресіння, велике «чудо мого спасіння» [2] Це живе твердження, що Господь постраждав і був приведений до смерті заради нас і що Він воскрес із мертвих для нас, «оголошуючи для нас воскресіння на віки віків» [3] Протягом усього періоду Пасхи ми з неповторною поезією оспівуємо антропологічне значення блискучого Воскресіння Христового, Вивід людства від рабства до справжньої свободи, «прогресування і вознесіння від низу до верху і до обітованої землі» [4]. Це рятівне оновлення у Христі усвідомлюється в Церкві як динамічне розширення євхаристичного етосу в світі, як «об’явлення істини в любові », як синергія з Богом для перетворення світу, щоб світ міг бути представленим в образі повноти останнього одкровення божественної любові в Царстві останніх часів. Жити у воскреслому Господі означає проголошувати Євангеліє «до країв землі» в манері апостолів; на практиці це свідчить про з’явлення благодаті та очікуванні «нового творіння», де «смерті більше не буде, більше не буде ні жалоби, ні плачу, ні болю». (Від. 21:4)

Віра у Воскресіння Христове і в нашу власну неділю не заперечує болісного присутності смерті, болю і хреста в житті світу. Ми не придушуємо сувору реальність і не застраховуємо для себе через віру психологічну впевненість перед смертю. Однак ми знаємо, що справжнє життя – це не життя в цілому, що ми тут «мандрівники», що ми належимо Христу і що ми подорожуємо в Його вічне Царство. Присутність болю і смерті, якими б матеріальними вони не були, не є остаточною реальністю. Це лежить в остаточному скасування смерті. У Царстві Божому немає ні болю, ні смерті, а нескінченна життя. «Перед твоїм дорогоцінним Хрестом, – повторюємо ми, – смерть жахлива для людей; але після Твоїх славетних страждань, людству не страшна смерть» [5]. Віра в Христа дарує нам силу, завзятість і терпіння, щоб винести випробування. Христос – це той, хто «зцілює нас від усіх хворіб і позбавляє нас від смерті». Він – той, хто постраждав за нас і відкрив нам, що Бог «завжди за нас» і що Божа любов до нас нерозривно пов’язана з Божою істиною. Цей обнадійливий голос божественної любові відбивається в словах Христа для паралітика «мужайся, дитино» (Мт. 9:2) і для жінки з питанням крові: «мужайся, дочка» (Мт. 9:22), в Його словах «Наберіться сміливості; Я переміг світ» (Ін 16:33) до Страстей, і кинутому в тюрму Апостолу язичників, якому загрожує смерть, «наберися мужності, Павло» (Дії. 23:11)

Нинішня пандемія нового коронавірусу продемонструвала, наскільки ми тендітні як людські істоти, як легко в нас домінують страх і зневіра, наскільки крихкі наші знання і впевненість в собі, як застаріло уявлення про те, що смерть є подія в кінці життя і того, що забування або придушення смерті є правильним способом боротьби з нею. Граничні ситуації доводять, що ми не здатні рішуче справлятися зі своїм існуванням, коли вважаємо, що смерть – це непереможна реальність і нездоланна межа. Важко залишатися людиною без надії на вічність. Ця надія живе в серцях усіх лікарів, медсестр, добровольців, донорів та всіх тих, хто щедро підтримує своїх страждають братів і сестер в дусі жертовності, підношення і любові. У цьому невимовному кризі вони випромінюють воскресіння і надію. Це «добрі самаритяни», які, ризикуючи власним життям, поливають рани олією і віном; вони є сучасними «кіренейцамі» на Голгофі тих, хто хворий.

Цими думками, самими почесними Ієрархами і найдорожчими в Господі дітьми, ми прославляємо ім’я Воскреслого Господа, який вище всіх імен, джерело життя від Його власного світла, який висвітлює всесвіт світлом Воскресіння. І ми молимося Йому, до лікаря наших душ і тіл, який дарує життя і воскресіння, щоб у Своїй невимовній люблячій доброті Він міг зійти до людського роду, щоб дати нам дорогоцінний дар здоров’я і направити наші кроки на прямі шляхи, щоб підтвердити божественний дар нашої свободи в світі, віщуючи його досконалість в небесному Царстві Отця і Сина і Святого Духа.

 

Христос Воскрес!

 

На Фанарі, Свята Пасха 2020

† Варфоломій Константинопольський

Палкий молитовник перед Богом за всіх вас.

 

1. «Журнали отця Олександра Шмемана», 1973-1983 роки (Крествуд, Нью-Йорк, Володимирська семінарська преса, 2000), 137.

2. Григорій Богослов. Про Святу Пасху, ст. 36.664.

3. Григорій Палама. Про Святе Вознесіння, ст. 151.277.

4. Григорій Богослов, сcit., 636.

5. Доксастікон Вечірні від 27 вересня.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

 

Яндекс.Метрика