narrow default width wide

Breadcrumbs

Сутність Успенського посту

 

14 серпня для усіх православних християн розпочався Успенський піст.

Успенський піст настає через місяць після Петрового посту. Цей піст започатковано перед великими святами Преображення Господнього та Успіння Божої Матері і триває два тижні від 14 до 28 серпня.

Успенський піст дійшов до нас з давніх часів християнства.

В бесіді Льва Великого, виголошеній ним близько 450 року, ми знаходимо чітку вказівку щодо Успенського посту: “Церковні пости розміщені в році так, що для кожного часу запропоновано свій особливий закон помірності. Так для весни весняний піст - у Чотиридесятницу, для літа літній - у П’ятидесятницю (Петрів піст), для осені осінній - у сьомому місяці (Успенський), для зими - зимовий (Різдвяний)”.

Св. Симеон Солунський пише, що “Піст у серпні (Успенський) заснований на честь Матері Божого Слова, Яка, пізнавши Своє преставлення, як завжди подвизалася і постила за нас, хоч, будучи святою і непорочною, і не мала потреби в пості; так особливо Вона молилася за нас, коли мала намір перейти від тутешнього життя до майбутнього, і коли Її блаженна душу мала через Божественного духа з’єднатися з Її сином. А тому й ми маємо постити й оспівувати Її, наслідувати Її життя і тим будити Її до молитви за нас. Дехто, втім, каже, що цей піст заснований з нагоди двох свят, тобто Преображення та Успіння. І я також вважаю за необхідний спогад цих двох свят, одного - як такого, що подає нам освячення, а іншого - змилування й клопотання за нас”.

Остаточне встановлення Успенського посту відбулося на Константинопольському Соборі 1166 року, що проходив під головуванням патріарха Луки. Тут було підтверджено, що всі православні християни згідно з давніми уставами повинні дотримувати Богородичний піст з 1 по 15 серпня (ст. стиль). Вальсамон про цей Собор пише: “Тоді сумнівалися деякі про кількість днів посту Успенського й Різдвяного. Тому сам святійший патріарх підтвердив, що хоч дні цих постів письмово ніде не позначені, мусимо, однак, піти за неписаним церковним переданням і повинні постити від першого дня серпня і від чотирнадцятого дня листопада”.

Під час посту Церква пропонує помірне вживання їжі та пиття, і притому їжі не скоромної, а пісної. У Церковному Уставі ясно відображений і час вживання і якості пісної їжі. Все строго розраховано з тією метою, щоб послабити в нас пристрасні порухи тіла, що збуджуються багатою і солодкою поживою тіла; але так, щоб не зовсім розслабити нашу тілесну природу, а - навпаки - зробити її легкою, міцною і здатною підкорятися порухам духу й бадьоро виконувати його вимоги.

Піст є необхідним засобом для успіху в духовному житті і для отримання спасіння, тому що піст, віднімаючи в тіла зайву їжу та зайве пиття, послаблює силу чуттєвих потягів. Звідси видно, що й користь посту різностороння:

а) піст згодом також ясно показує людині, що для її життя потрібно небагато, і її здоров’я залежить не від вишуканої, але від простої їжі та пиття;

б) піст дуже скоро виявляє пануючі в людині пристрасті й пороки, до яких вона приліпився серцем, і що її тіло найбільше любить;

в) піст робить нас здатними до молитви й роздумів про Бога й Божественне. “Хто постить, той з добрим духом молиться”, - каже св. Іоан Золотоустий.

Взагалі піст є сильним засобом приготування до всіх великих і спасительних справ. Це глибоко відчували всі розсудливі й боголюбиві люди - завжди і скрізь. Всі святі досить строго постили самі й одностайно радили постити іншим.

Під час будь-якого посту не прийнято зловживати алкоголем. Це теж гріх

Устав Церкви вчить, від чого варто утримуватися під час постів - “всі, хто побожно постять, строго повинні дотримуватися уставів про якість їжі, тобто утримуватися в пості від окремих страв, не як від недостойних (хай цього не буде), а як від неприйнятних для посту й заборонених Церквою. Страви, від яких слід утримуватися в пости: м’ясо, сир, масло, молоко, яйця, а іноді й риба, залежно від того, який піст”.

Успенський піст не такий строгий, як Великий, але строгіший, ніж Петрів і Різдвяний пости.

В понеділок, середу і п’ятницю Успенського посту устав Церкви пропонує споживати сухі страви, тобто дотримуватися найстрогішого посту, без відварювання їжі; у вівторок і четвер - варена їжа, але без оливи; в суботи і неділі дозволяється вино і олива.

До свята Преображення Господнього, коли в храмах освячуються виноград і яблука, Церква зобов’язує нас утримуватися від цих плодів. За переданням св. Отців, “якщо ж хто з братів з’їсть гроно до свята, то хай прийме заборону за непослух і не споживає грон протягом всього місяця серпеня”.

У свято Преображення Господнього за церковним Уставом дозволяється на трапезі риба. З цього дня по понеділках, середах і п’ятницях у харчування обов’язково входили плоди нового врожаю.

Піст духовний тісно поєднується з постом тілесним, на зразок того, як наша душа поєднується з тілом, проникає в нього, оживлює і робиться з ним одним цілим, як душа й тіло становлять єдину живу людину. І тому, постячи тілесно, в той самий час слід нам постити й духовно: “Постячи, браття, тілесно, постимо й духовно, розв’яжемо будь-який союз неправди”, - заповідає Свята Церква.

У пості тілесному на першому плані - утримання від поживної, смачної та солодкої їжі; у пості духовному - утримання від пристрасних гріховних порухів, що тішать наші чуттєві схильності й пороки. Там - залишення їжі скоромної - поживнішої і вживання їжі пісної - менш поживної; тут - залишення улюблених гріхів і пороків і вправляння в протилежних їм чеснотах.

Сутність посту висловлена в церковній пісні: “Якщо, душе моя, утримуєшся від страв, а від пристрастей не очищаєшся, - даремно тішимося неспоживанням: тому що, якщо піст не принесе тобі виправлення, то зненавиджена будеш Богом, як фальшива, і уподібнишся злим демонам, котрі ніколи не їдять”.

19 серпня 2017 р.Б. ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА.

 

 

Преобра́ження Господнє – описане в Євангеліях таємниче перетворення, явлення Божественної величі й слави Христа на горі Фавор (Табор) є двонадесятим святом.

Усі три синоптичних Євангелія містять подібні описи Перетворення Господня (Матвій 17:1; Марко 9:2; Лука 9:28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день воскреснути, Він завів трьох апостолів Петра, Якова й Івана на гору Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просяяло, як сонце, одяг зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з’явою старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його близький відхід. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».

Святкуванням Преображення Церква сповідує поєднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Іоанна Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Іоанна Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.

Святкування триває 9 днів, з 5 (18) по 13 (26) серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаки, виноград, яблука). Тому в народі цей день називають другим, або яблучним спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

 

Величаємо Тебе, життєдавче Христе, бо удостоїв Ти нас бути причасниками щедрот Пресвятого Серця Твого.

14 серпня 2017 р.Б. Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Свято Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородицi (1164).

 

Початок Успенського посту.

 

У цей день згадуємо три події, священних для всякого православного християнина.

 

Перша – це винесення чесних Древ Животворящого Хреста Господня. Обряд винесення відбувався в стародавній Константинопольської церкви ще до навали турків і навіть до страшного спустошливої розорення міста хрестоносцями на початку XIII століття, коли Константинополь ще був як би другим Єрусалимом, другим Святим містом. З усіх кінців Візантійської імперії сюди звозилися всі святині, що знаходилися на території, підвладній православному імператору. Паломники, які могли в ті важкі часи здійснювати подорожі до святих місць, завжди намагалися побувати не тільки у Святій Землі, але і в Константинополі, де знаходилося збори всіляких православних християнських святинь. Частину Древа Хреста Господнього носили вулицями Константинополя в жаркі літні місяці, коли в місті траплялися властиві південному клімату мори. У той час ще не було таких засобів запобігання заразних хвороб, які знає сучасна медицина, - люди вдавалися тільки до Господа. Велику святиню носили по вулицях Константинополя і хворобливі і згубні пошесті припинялися.

 

Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас - оселю Твою .

 

Друга подія – це свято на честь Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородиці. На початку XII століття на Русі й у Візантії одночасно відбулися схожі чудеса. До цього періоду відноситься боротьба Візантії з кочівниками-іновірцями. Під час однієї битви візантійський імператор Мануїл побачив сяйво, що виходило від ікони Спасителя. Воно поширилося на все військо і на ворогів вселило жах, а в православних воїнів - мужність і віру в перемогу, яка і була здобута завдяки цьому чуду. У той же рік і в той же місяць на Русі сталося щось подібне. Князь Андрій Боголюбський пішов війною на кочівників, постійно мучив російським землям. Під час битви також від ікони - цього разу від ікони Божої Матері - виходило сяйво. Це чудо надихнуло князя Андрія і його воїнів - благодать Божа одночасно вселила мужність у православних і малодушність в язичників.


Пресвята Богородиця, спаси нас.


Третя – святкування присвячено пам'яті святих мучеників Маккавеїв: Авима, Антонiна, Гурiя, Єлеазара, Євсевона, Алима i Маркела, матерiїхньої Соломонiї та учителя їхнього Єлеазара (166 р. до Р. Хр.), що були прихильниками партії Маккавеїв, повсталої проти Антіоха Єпіфана - сирійського царя, але грека за походженням. Єпіфан хотів змусити всі підвладні йому народи, в тому числі і іудеїв, поклонятися ідолам. Тоді юдеї підняли проти нього повстання, на чолі якого стояли сини священика Маттітії. Один з них, Юда, через дивної форми голови отримав прізвисько Маккавей, що означає «молотоподібна». Це був дуже мужній і талановитий полководець: з невеликими своїми загонами він зумів розгромити величезні полчища Антіоха Єпіфана. Маккавей загинув від руки іновірця, проте справа його не загинуло: Іудея відстояла свою релігію, в той час єдино істинну, або, як би ми зараз сказали, православну. А ті брати, пам'ять яких ми сьогодні святкуємо, також називаються Макавеї, оскільки вони були прихильниками партії Маккавеїв. Вони мужньо постраждали від язичників, бо не захотіли приймати помилки, які їм нав'язував Антіох Епіфан, і з вірою у воскресіння мертвих віддали своє життя Богу.

Ці три зовсім різних події нібито волею випадку з'єднані в святкуванні в один день. Однак нічого випадкового взагалі в житті, а тим паче в Церкви Христової, не буває, хоча щось може залишитися і не зрозумілим нами. Це збіг повинний навчити нас тому, що є загальним в трьох таких різних подіях і в самих церковних звичаях.

Подивіться, скільки змінилося різних вчень: філософських, релігійних, політичних, а Церква живе і непорушним зберігає своє вчення, хоча і серед малого числа віруючих, по прогнозу Спасителя, Який говорив: «Не бійся, мале стадо!» (Лк. 12, 32 ). Ми повинні, не раболепствуя перед духом часу цього, прийняти не тільки розумом, не тільки абстрактно, але перш за все серцем і життям своєї те, що є для невіруючих неміччю і божевіллям, - Хрест Христовий. Розуміємо ми чи не розуміємо, дано нам осягнути таємниці і глибини Божі, як святим отцям, або нам, як людям простим, доступні тільки якісь елементарні речі, - головне, щоб ми сприймали все серцем.

Згадаймо святого Православної Церкви - Павла Препростого, учня Антонія Великого. Він вирізнявся надзвичайною простотою і, мабуть, внаслідок цього-невіглаством. Одного разу прийшли до Антонія ченці і він став їм говорити про значення закону і благодаті, притому згадав Мойсея і Господа Ісуса Христа. Павел, будучи людиною дуже мало освіченим, раптом запитав Антонія Великого: «А хто був раніше: Мойсей чи Христос?» Почувши таку безглуздість, Антоній сказав: «Замовкни!» - І той замовк. Минуло кілька місяців, і Антоній запитує його: «Чому ти мовчиш?» «Ти сказав мені мовчати, от я і мовчу», - відповів Павел. З одного боку, він проявив невігластво, яке здається диким навіть нам, людям малознаючих в богослов'ї, а з іншого - незвичайне слухняність. І заради своєї ревнощів до виконання заповідей Божих він досяг високого духовного успіху, так що навіть Антоній Великий присилав до нього тих біснуватих, з яких він сам не міг вигнати бісів. За свою віру і слухняність Павел Препростий міг виганяти не лише простих демонів, а й князів бісівських, а також здійснював інші чудеса.

Так i ми повинні з усією простотою серця приймати, подібно до того, як прийняв Павло Препростий і багато тисяч простих віруючих, прославлених Церквою або невідомих, вчення про спасительний страждання Господа Ісуса Христа, про Божу благодать, що діє від Його святих ікон. Ми повинні бути вірними Йому так, як були вірні мученики брати Макавеї, які вирішили краще втратити своє життя, ніж в ідступити від віри отців.


Святі угодники Божі, моліть Бога про нас.

 

9 серпня 2017 р.Б. День па'мяті святого великомученика i цiлителя Пантелеймона (305).

 

9 серпня Православна Церква вшановує пам'ять великомученика і цілителя Пантелеймона (305).

Святий великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Никомидії в сім’ї багатого язичника Євсторгія і мав ім’я Пантолеоном. Але мати його Еввула була християнкою. Вона хотіла виховати сина в християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку юнак став навчатися мистецтву лікування у знаменитого в Никомидії лікаря Єфросина.

Здібності Пантолеона стали відомими імператору Максиміану (284-305), який захотів бачити його при своєму дворі.

Саме в той час в Никомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ, які врятувались після спалення 20000 християн в Никомидійській церкві в 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив Пантолеона, який проходив поруч їх пристановища. Одного разу пресвітер покликав юнака до свого житла і розказав про християнську віру. Після цього Пантолеон кожного дня відвідував священномученика Єрмолая. Одного разу майбутній цілитель побачив на вулиці мертву дитину, яку вкусила гадюка, що була ще поруч. Пантелемон став молитися Господу Ісусу Христу про воскрешення померлого і знищення ядовитої змії. Він твердо вирішив, що на випадок виконання його молитви стане послідовником Христа і прийме хрещення. Дитя ожило, а гадюка розлетілась на кусочки перед очима Пантолеона.

Після цього чуда Пантолеон був охрещений святим Єрмолаєм з іменем Пантелеймон, що в перекладі означає всемилостивий. Розмовляючи з своїм батьком святий Пантелеймон підготував і його до прийняття святого хрещення. Коли батько Євсторгій побачив як син іменем Ісуса Христа зцілив сліпого, то не вагаючись хрестився разом з прозрілим. Незабаром батько Пантелеймона помер і цілитель присвятив все своє життя хворим і вбогим. Він безвідплатно лікував всіх, хто до нього звертався, зціляв їх іменем Ісуса Христа. Святий Пантелеймон відвідував у в’язницях християн, якими були переповненні всі темниці, лікував їх від ран. Дуже швидко слух про милостивого лікаря ширився по всьому місту. Залишивши інших лікарів хворі стали звертатися тільки до нього.

Із заздрощів лікарі донесли імператору, що святий Пантелеймон лікує ув’язнених християн. Імператор Максиміан вмовляв святого спростувати ці доноси і принести жертву ідолам, але святий Пантелеймон сповідав себе християнином і на очах імператора зцілив розслабленого іменем Ісуса Христа. Роздратований Максиміан стратив зціленного, який прославляв Христа, а святого Пантелеймона віддав на жорстокі муки. Господь являвся святому і зміцнював перед стражданнями. Великомученика Пантелеймона повісили на дереві і рвали залізними кігтями, обпалювали свічками, потім розтягували на колесі, кидали в кипуче олово, а потім у море з каменем на шиї. З усіх тортур великомученик виходив неушкодженим і з сміливістю викривав імператора. Одночасно перед судом язичників стали пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ. Всі троє твердо сповідали свою віру в Спасителя і їм були відсічені голови.

За повелінням імператора великомученика Пантелеймона кинули до диких звірів у цирку. Але звірі лизали йому ноги і, штовхаючи один одного, старалися доторкнутися до руки святого. Глядачі піднімалися з місця і кричали «Великий Бог християнський!». Роздратований Максиміан наказав своїм воїнам сікти всіх, хто прославляв Ісуса Христа, а великомученику Пантелеймона відсікти голову.

Святого привели на місце страти і прив’язали до оливкового дерева. Коли великомученик молився, один з воїнів вдарив його мечем, але меч став м’яким, як віск і не наніс ніякої рани. Святий закінчив молитву і почув голос, який кликав страстотерпця до Царства Небесного. Почувши голос з неба воїни впали на коліна і просили прощення. Вони відмовили продовжувати страту, але великомученик Пантелеймон звелів продовжувати виконувати наказ імператора, сказавши, що інакше вони не будуть мати з ним частки в майбутньому житті. Воїни зі слізьми попрощалися з ним, цілуючи його.

Коли мученику відсікли голову, із рани потекло молоко. Оливкове дерево, до якого був прив’язаний святий, на момент його смерті вкрилося плодами. Багато з тих, хто був присутніми при страті святого увірували в Господа Ісуса Христа. Тіло святого, яке вкинули у вогнище, залишилося у вогні неушкодженим і було поховане християнами (+ 305). Слуги великомученика Пантелеймона Лаврентій, Васса і Павіан бачили його страту і чули голос з неба. Вони написали розповідь про життя, страждання і кінець великомученика Пантелеймона. Святі його мощі часточками розійшлися по всьому християнському світі, а чесна глава знаходиться нині в Афонському монастирі, названому на честь святого великомученика Пантелеймона.

Шанування святого мученика відоме вже з ХІІ століття. Князь Ізяслав, в хрещенні Пантелеймон, син Мстислава Великого, мав зображення великомученика Пантелеймона на своєму шоломі. Заступництвом святого він залишився живим у битві 1151 року.

Великомученик Пантелеймон шанується в Православній Церкві як грізний святий, покровитель воїнів. Цей бік шанування розкриває його перше ім’я Пантолеон, що означає «у всьому лев». Друге ім’я дане при хрещенні – Пантелеймон – означає «всемилостивий» і розкриває шанування великомученика як цілителя. На святих іконах святий Пантелеймон зображається юнаком в червоному вбранні зі скриньочкою в лівій і ложечкою в правій руці, як безвідплатний лікар. До цілителя звертаються в молитві від недугу душевного і тілесного. Саме таким він зображений у великій іконі кафедрального патріаршого собору святого князя Володимира у м. Києві, де ще й поміщена часточка його святих мощів. На святих іконах великомученик часто зображається ще й із своїм житієм в картинках. Ім’я святого великомученика Пантелеймона закликається при звершенні таїнства Соборування, освячення води і в молитві за немічного хворого. Крім служби з каноном святому цілителю є ще й акафіст, який часто читається хворими для отримання зцілення.

Особливе шанування святому великомученику і цілителю Пантелеймону звершується на в Пантелеймоновому монастирі що на святій горі Афон. Там передсвято розпочинається за вісім днів до свята. На вечірні кожного дня співаються молебні канони на 8 гласів, при цьому для кожного дня вони є різними. Другий день свята – день ктиторський. В день свята після вечірні звершується панахида за будівничими, жертводавцями обителі і роздається коливо.

 

 

Святий великомученику і цілителю Пантелеймоне, моли Бога про нас.

 

 

28 липня 2017 р.Б. День пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, у Святому Хрещенні Василія (1015). 1029 річчя хрещення Київської Русі.

 

 

28 липня Православна церква вшановує пам'ять святого рівноапостольного князя Володимира.

Євангеліє Христове було проповідане в наших землях святим апостолом Андрієм ще в першому столітті нової ери, але державною релігією християнство стало лише в Х столітті, за святого князя Володимира.

Церква порівнює князя Володимира з апостолом Павлом. Обидва вони спочатку були ревними противниками Христа. Савл гонив християн. Князь Володимир був ідолопоклонником. Савл і Володимир були духовними сліпцями, бо вони не бачили істини Христової. Тому Господь послав обом сліпоту тілесну. Темрява розкрила їм духовні очі, щоб вони побачили Світло Христове.

Благодать Божа, а не щось інше, переродила і Савла, і Володимира. Савл став великим апостолом Павлом, який потрудився у проповіді Євангелія більше за всіх інших апостолів. Він проніс світло Христової віри від Сходу до Заходу Римської імперії. А князь Володимир Київську Русь, що кланялася могильним богам, зробив християнською.

Не випадково пізніше в одному із своїх послань апостол Павло написав такі слова Христа Спасителя: "Сила Моя в немочі виявляється".

До прийняття християнства і Савл, і Володимир були грішниками. Савл був серед убивць християн, а Володимир - великим сластолюбцем. Благодать Божа переродила їх: вона чорне зробила білим як сніг, а грішне - святим.

Тому ми шануємо нашого просвітителя - святого князя Володимира. Він не тільки спас свою душу, але і народ свій привів до Христа. Апостол Павло бачив Христа, коли Він явився йому на дорозі до Дамаска, а князь Володимир не бачив нашого Спасителя, тому Господь залучив його до блаженних. Адже Він сказав: "Блаженні ті, що не бачили Мене і увірували".

Там, де йде боротьба між добром і злом; там, де вирують пристрасті, де християнство стикається з язичництвом; там, де боротьба стає трагічною і страшною, - Господь завжди посилає людину мужню, яка приводить свій народ до Бога. Такою мужньою людиною був святий великий князь Володимир. Його подвиг свята Церква порівнює з трудами апостолів, з цієї причини називає його рівноапостольним.

Апостол Павло в одному із своїх послань говорить: "Поминайте наставників ваших, які відкрили вам тайни віри". І ось сьогодні ми згадуємо святого великого князя Володимира і звертаємося до нього з молитвою, щоб він благав Бога за свій народ, за нашу Україну, яка потребує допомоги Божої.

Величаємо тебе, святий рівноапостольний великий княже Володимире, і шануємо святу пам’ять твою, ідолів ти знищив і всю нашу землю святим хрещенням просвітив.

Святий княже Володимире, прийди і подивись на твій знедолений народ і на засновану тобою Церкву, яка нині розділена, і твоїми молитвами перед Престолом Божим допоможи нам. Благаємо премилосердний Боже, нам єдність подай!

Амінь!

Цього дня святкує престольне свято Свято-Володимирська парафія Української Автокефальної Православної Церкви.

Яндекс.Метрика