narrow default width wide

Breadcrumbs

Заповіт Пресвятої Богородиці афонським монахам

 

 

Владичиця Богородиця, коли з'явилася першому афонському пустельнику, святому Петру (655-681 рр.), і через п'ять століть ігумену Великої Лаври Миколі, сказала одному і іншому наступне:

 

"Місцем вашого життя і смерті, буде гора Афон, яку Я отримала від Свого Сина і Бога, в доля Собі. І ті, хто хоче піти від мирських турбот і хвилювань, нехай приходять і працюють в цьому саду, обробляють чесноти і очищають серце.

З цього дня і надалі, місце це, буде називатися Святою Горою.

Обіцяю любити, допомагати і покривати тих, хто з відданим серцем буде приходити і від щирого серця працювати для Бога, невпинно молитися про свою душу, просити Бога про Його Церкви і про весь світ, щоб просвітив Бог цей світ і про всіх людей, щоби стали справжнім і відданим стадом нашого Христа і Бога.

З милості і благодаті Сина і Бога Мого, від одного краю до іншого, наповниться місце це православлячими і благочестивими ченцями. Про що радіє і веселиться дух мій, оскільки всі вони будуть співати, благословляти і прославляти всечесне ім'я Пресвятої Трійці.

Цими ченцями, і тими ознаками, і чудами які вони здійснять завдяки чистоті і святості свого життя, буде прославлятися і звеличуватися по всіх кінцях землі, ім'я Боже. Їх терпляче відношенню до горя, тягот, печалі, спокусам, скандалам і лешеніям, стануть прикладом для інших людей, що живуть в світі.

Про тих, хто витримає всі випробування, буду просити Сина і Бога Мого, щоб простив їм усі їхні недоліки і удостоїв їх божественних і небесних дарів. Попрошу щоб дав їм щире покаяння і просвітництво, щоб мали добру відповідь в день святого славного Другого Пришестя, і на майбутньому праведному суді удостоїлися безмежної милості.

Однак і в цьому житті матимуть від мене велику допомогу, оскільки буду полегшувати їх біль, підтримувати в їх працях і прикрощах та захищати від уявних і чуттєвих спокус, що виходять від диявола, ворога людського роду ".

 

 

 

 

О Пресвята і Преблагословенна Богородице Діво, вища від Херувимів і чесніша від Серафимів, Боговибрана Отроковице. Споглянь милостивим оком на нас, предстоячих перед святою іконою Твоєю що з розчуленням сердець наших молимо Тебе: почуй нас, грішних та недостойних, зціли наші душі і тіла, збурені ранами гріхів і страстей багаторізних, звільни нас від всякої напасті, біди, скорботи і вічного осудження.

Охорони нас від ворогів видимих і невидимих, що нападають на нас, звільни нас від всякої печалі і від неправедного лютого наговору ворожого. Прийми, о Всемилостива Владичице, ці молитви, що зі сльозами Тобі приносимо від нас, недостойних рабів Твоїх, до Твоєї всезціляючої ікони, скорботи полегши, хворих зціли, розслабленим і немічним здоров’я подай, від бісівських нападів захисти, прокажених очисти, обтяжених недугою п’янства зціли і до спасіння всіх приведи.

Владичице, всякий дім і сімейство в благочесті і однодумності збережи. Церкву Апостольську і Соборну Православну між народами утверди, устави святих отців непорушеними збережи.

Охорони обителі Твої і будь Ізбавительницею і захистом нашим, бо на Тебе уповаємо завжди і всіє душею взиваємо.

Умоли Сина Свого, Христа Бога нашого, хай простить нам гріхи наші і не відверне милості Своєї від людей Своїх і подасть нам християнську кончину, безболісну, мирну, не осоромну, і удостоїть нас Царства Небесного. Цього ради славимо Тебе і прославляємо святе і величне ім’я Отця і Сина і Святого Духа нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

 

Пресвятая Владичице Богородиця, Матір Світла, спаси нас.


24 червня 2018 р.Б. Почитання чудотворної ікони Божої Матері «Достойно є», або "Милуюча" (980).

 

 

 

Знаходиться ця ікона в столиці Афону місті Кареї на горнім місці вівтаря соборного храму. Час її явління визначається 980 роком.

Образ цей особливо шанується завдяки наступному випадку. У кінці Х століття недалеко від Афонського Карейского монастиря в келії жив один старець-відлюдник зі своїм послушником.

Одного разу старець вирушив на всенощне бдіння в храм, а послушник залишився в келії вичитувати молитовне правило. Як тільки настатала ніч, він раптово почув стукіт у двері. Відчинивши її, юнак побачив перед собою незнайомого ченця, який попросив дозволу увійти. Послушник впустив його, і вони разом почали молитовні піснеспіви. Так проходила їх нічна служба своїм чином, доки не настав час величати Пресвяту Богородицю.

Ставши перед Її іконою «Милуюча», послушник почав співати загальноприйняту молитву: «Чеснішу Херувим...», але гість зупинив його і сказав: «У нас не так величають Божу Матір» – і заспівав інший початок: «Достойно є…». А потім вже до цього додав «Чеснішу Херувим...». Інок наказав послушникові завжди співати в цьому місці богослужіння щойно почуту пісню на честь Богородиці. Не сподіваючись, що він запам'ятає настільки чудові слова почутої молитви, послушник попросив гостя їх написати. Але в келії не було ні паперу, ні чорнила, і тоді незнайомець написав слова молитви пальцем на камені, який несподівано став м'яким, як віск. Потім він раптово зник, і чернець тільки і встиг запитати в мадрівника, його ім'я, на що той відповів: «Гавриїл».

Старець, який повернувся з храму, був дуже здивований, почувши від послушника слова нової молитви. Вислухавши його розповідь про чудесного гостя і побачивши чудово написані слова піснеспіва, старець зрозумів, що небожитель, який з'явився – це архангел Гавриїл. Звістка про чудесне відвідування архангела Гавриїла швидко поширилася по Афону і дійшла до Константинополя.

Афонські ченці відіслали в Константинополь кам'яну плиту з написаною на ній піснею Богородиці як доказ істинності переданої ним звістки. З того часу молитва «Достойно є» стала невід'ємною частиною православних богослужінь. А ікона Божої Матері «Милуюча» разом з колишньою назвою називається також «Достойно є».


Достойно є, і це є істина, славити Тебе Богородицю, завжди Славну і Пренепорочну і Матір Бога нашого. Чеснішу від Херувимів і незрівнянно славнішу від Серафимів, що без істління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо.

Боже, будь милостивий до мене, грішного. Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене. Без числа згрішив я, Господи, прости мене. Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

 

24 червня 2018 р.Б. Пам'ять апостолів Варфоломія і Варнави (І).

 

 

 

Апостол Варфоломій походив з Кани Галілейської. Після сходження Святого Духа в день П'ятидесятниці, святому апостолу Варфоломію разом з апостолом Филипом випав жереб проповідувати Євангеліє в Сирії і Малій Азії. Несучи благу вістку, вони то розходилися по різних містах, то сходилися знову. В одному з міст вони зустрілися з апостолом Іоанном Богословом і разом відправилися у Фрігію. У місті Ієраполі святі своєю молитвою вбили величезну єхидну, якій язичники поклонялися як божеству. Тут святі Варфоломій і Филип по злобі язичницьких жерців були схоплені і після побоїв засуджені на розп'яття. Як тільки святі були розп'яті, почався страшний землетрус, земля поглинула правителя міста і жреців з безліччю язичників. Інші злякані, стали знімати апостолів з хрестів. Апостола Варфоломія зняли живим, а апостол Филип вже помер, і його з честю поховали.

Потім апостол Варфоломій відправився в Індію, де переклав з єврейської на місцеву мову Євангеліє від Матфея і навернув до Христа багатьох язичників. З євангельською вістю він відвідав Велику Вірменію (область між річкою Курою і верхів'ями річок Тигру і Євфрату), де жерці, бачачи що храми язичницьких богів порожніють, спонукали брата царя погубити проповідника. Апостол Христов був схоплений в місті Альбані (нині Баку) і знову розп'ятий вниз головою на хресті. Але й висячи, він не переставав проповідувати слово Боже, за що і був усічений мечем.

Святий Апостол Варфоломій помер у 71 році. Віруючі поклали його останки в олов'яну раку і погребли.

Святий апостол Варнава належить до числа сімдесяти учнів Ісуса Христа. Він народився на Кіпрі в багатій єврейській родині з роду Левитів, здобув хорошу богословську освіту в Єрусалимі, познайомився там з Савлом, згодом став апостолом Павлом. Звали його Йосія, а прізвисько Варнава - "син утіхи" - він отримав за свою доброту. Після смерті Учителя він продав все, що мав, і цілком присвятив себе проповіді християнства. Довгий час він супроводжував апостола Павла в його місіонерських подорожах: разом вони побували на Кіпрі, в Пергії, проповідували в Антіохії. Останній раз на Кіпр Варнава зі своїм племінником Марком відправився вже без Павла. Там, на Кіпрі, в місті Саламіні він і зустрів свою смерть: іудеї вивели його за ворота, забили камінням, а потім кинули в багаття. Пізніше на місці його поховання хворі почали отримувати зцілення. Там же був зведений храм, мощі святого були перенесені в його вівтар. Апостола Варнаву вважають засновником Кіпріотської церкви.

 

Святі апостоли Варфоломіє і Варнаво, моліть Бога про нас!

 

17 червня 2018 р.Б. Святителя Митрофана, Патріарха Константинопольського (306 - 337)

 

Святитель Митрофан, Патріарх Константинопольський, був сучасником святого Костянтина Великого (306 - 337). Батько його, Дометій, був рідним братом римського імператора Проба (276 - 282). Зрозумівши хибність язичницької релігії, Дометій увірував у Христа.
Під час жорстоких переслідувань християн у Римі святий Дометій з двома своїми синами, Пробом і Митрофаном, перейшов у Візантію, де став навчатися Закону Господньому в єпископа Тита (242 - 272), чоловіка святого життя. Бачачи полум'яне бажання Дометія потрудитися для Господа, єпископ Тит висвятив його у пресвітера. Після смерті Тита на єпископський престол був зведений Дометій (272 - 303), а потім - його сини, Проб (303 - 315) і в 316 році - святий Митрофан.

Прибувши одного разу до Візантії, імператор Костянтин Великий був захоплений красою і зручним розташуванням міста. Побачивши святість життя і мудрість святого Митрофана, імператор взяв його з собою до Риму. Незабаром Костянтин Великий переніс столицю з Риму до Візантії і перевів туди святителя Митрофана. В 325 році для подолання влади єресі Арія в Нікеї зібрався I Вселенський Собор. Костянтин Великий виклопотав у святих отців Собору для святителя Митрофана титул Патріарха. Таким чином, святитель став першим Патріархом Константинопольським.

Сам святитель Митрофан, глибокий старець, не міг бути присутнім на Соборі, а послав замість себе хорєпископа Олександра. Після закінчення Собору імператор разом з отцями Собору відвідав хворого Патріарха. На прохання імператора святитель вказав собі гідного наступника - єпископа Олександра, передбачивши, що після Олександра на патріарший престол буде зведений Павло (у той час читець), а Патріарху Александрійському Олександру передбачив, що його наступником буде архідиякон Афанасій.
Святитель Митрофан мирно переставився до Бога в 326 році, у віці 117 років. Мощі його спочивають у Константинополі, в храмі, спорудженому в його пам'ять.

 

Святителю отче Митрофане, моли Бога про нас!

 

10 червня 2018 р.Б. Неділя 2-а після П’ятдесятниці. Всіх святих землі Української.

 

Щороку другої неділі після П’ятдесятниці Українська Православна Церква творить пам’ять усіх святих, що в землі Українській просяли. Цьому святкуванню передує неділя перша по П’ятдесятниці усіх святих, коли Православна Церква в усій своїй повноті по всій вселенній згадує святих, що в подвигах, трудах і мучеництві стяжали благодать Духа Святого.

Православна Церква від самого початку шанує святих людей, які своїм благочестивим життям прихилили до себе милість Божу, стали друзями Божими. Дуже часто в церковних піснеспівах ми називаємо їх і нашими друзями, нашими родичами, тому, що святі подібні до нас, такі самі, як ми; але своїм подвижницьким життям, своїм смиренням та любов’ю, вони перемогли гріх, диявольські спокуси і сподобилися нетлінної слави та стали нашими небесними заступниками. Вони слугують своєрідним дороговказом для кожної людини в тому, як належить провадити християнське життя, щоб осягнути Царство Небесне.

Єдиний сонм святих утворюється соборами святих кожного православного народу, кожної Помісної Церкви. Разом усі вони становлять великий собор святих Небесної Торжествуючої Церкви. Кожен православний народ, нарівні зі святими Вселенської Православної Церкви, шанує і власних, місцевошанованих святих, звертається до них з молитвою про заступництво. Український народ відзначає пам’ять усіх святих своєї землі перш за все тому, що вони, ці святі, походили з цього народу: плоть від плоті та кість від кісток. Українські святі творили подвиги на нашій землі, молилися за цей народ, за його утвердження у вірі. Трудами і молитвою вони намножували славу та велич Української Православної Церкви.

Святкуючи пам’ять усіх святих, що в землі Українській просяяли, ми не вносимо розділення до Небесної Церкви і не плекаємо гордині в серцях православних вірян-українців, які можуть однаково шанувати як святого рівноапостольного князя Володимира, так і святого рівноапостольного царя Костянтина, як преподобних печерських Антонія та Феодосія, так і Сергія та Никона, ігуменів Радонезьких, преподобних Серафима Саровського та Іова Почаївського. Усі вони на небесах єдині у Царстві Божому.

Перші святі, що засяяли в Київській Русі-Україні після святого Хрещення 988 року сини святого рівноапостольного князя Володимира Великого, які стали першими мучениками і страстотерпцями землі Української. Це князі Борис і Гліб, яких було вбито рідним братом Святополком Окаянним. За часів їхньої канонізації, яку яскраво відображено на сторінках «Повісті минулих літ», було актуальним питання єдності всієї Руси-України. Ці перші святі стали покровителями миру та спокою в наших землях, що їх так бракувало в часи міжусобиць та князівського розбрату, особливо після смерті Ярослава Мудрого. За часів великої Київської Руси-України Православна Церква віддавала їм велику шану. При мощах святих князів-страстотерпців творилися чудеса, багато з них описано в нашому літописі та життєписних оповідях. На жаль сьогодні в Українській Церкві імена святих Бориса і Гліба призабуті, або ж згадуємо та звертаємося до них не так часто, не тою мірою, як прагне того любляче серце синів та дочок України. Власне, те саме стосується й багатьох українських святих, пам’ять яких ми належно не вшановуємо. Насправді ж, треба було б багато чого відновити в нашій церковній, історичній та національній пам’яті. Адже сьогодні проблема єдності України знов актуальна, і перш за все ми мусимо підносити молитви до тих наших святих, які мають благодатну силу втихомирювати розбрат і заколоти всередині країни.

У другій половині XI століття на київських горах оселяються ченці — подвижники. Глибока віра і любов надихала печерську братію на самовіддане аскетичне життя. Промені божественної любові печерського сонця преображали всю землю Київську. Не можна зрозуміти духу святості древнього Києва, не усвідомивши глибини зв’язку між ним та Печерським монастирем. Характер найвеличніших київських князів після Ярослава Мудрого протягом ста років формувався під впливом Печерської обителі. Відомо, який вплив мав на князя Ізяслава преподобний Феодосій і в якій премудрості він його наставляв. Відносно спокійними для всієї Києво-Руської землі стали 1095-1135 роки, коли правляча родина Мономаховичів духовно окормлялася ченцями Печерського монастиря. Показовим було правління Володимира Мономаха, в якому всі вбачали заступника покривджених та поборника правди. Тут хотілося б згадати свідчення преподобного Нестора Літописця про те, що монастир Печерський було сформовано сльозами, постом і молитвою. Слід додати, що князь Володимир Мономах, глибоко прийнявши та дещо перетворивши цю потрійну формулу, проголошує її основою християнського життя. Трьома підвалинами спасіння він визнає покаяння, сльози та милостиню, і від цього сповідання Володимир Мономах не відступав ніколи. За свідченням літописця, під час кожної служби у храмі князь проливав сльози. Це розчулення знаменувало надзвичайну чутливість Володимирової душі до світу духовного, її глибоку спорідненість із Христом. В усіх князях подвижники Печерські плекали духа миролюбства. Власне, не тільки на князів, але й на весь люд поширювався вплив печерського подвижництва.

П’ять віків (988-1458) міцно трималася одна неподільна величезна Митрополія Київська і всієї Руси зі столичним митрополичим містом Києвом. Церква Київська була як мати, що першою прийняла Православ’я з Візантії і понесла його, проповідуючи далі, на північ, на ті землі, де пізніше постала Московська централізована держава. Протягом п’яти століть для всіх православних від півночі до півдня Київ був другим Єрусалимом.

Справу канонізації святих землі Української зміг належним чином впорядкувати Київський митрополит Петро Могила. Найперше було перевидано житія Печерських святих або «Патерик», який містив оповіді про всіх стародавніх, переважно домонгольських, печерських подвижників. Цю справу святитель Петро доручив своєму сподвижнику Сильвестру Косову і вже 1635 року в Києві вийшов друком «Патерик». 1638 року з благословення і за підтримки святителя вийшла друком друга книга «Тератургема, або чуда, що були в самому Печерському монастирі та в обох його печерах». Автором її був видатний богослов, монах Києво-Печерського монастиря, Афанасій Кальнофойський, який описав 64 великі чуда, які сталися в Печерській обителі. Київський митрополит Петро Могила 1643 року канонізував 69 святих, що на горі печерській просяяли.

Відомо, що ще раніше, до Петра Могили, його попередник, митрополит Київський Іов Борецький, канонізував священномученика Макарія, а вже після святителя Петра Могили в Українській Церкві було канонізовано і приєднано до собору українських святих Афанасія, ігумена Берестейського, преподобного Іова, ігумена і чудотворця Почаївського, преподобномученика Макарія Овруцького, святителя Афанасія, Патріарха Константинопольського, Лубенського, святу Юліанію, княжну Ольшанську та інших святих. Свого часу було канонізовано митрополитів-українців просвітителів Сибіру: Іоана та Павла Тобольських, Інокентія і Софронія Іркутських.

До сонму українських святих також входять: святитель Петро Могила, митрополит Київський і Галицький та всієї Руси; митрополит Тобольський і всього Сибіру Павло Конюшкевич; митрополит Ростовський Арсеній Мацієвич; преподобні Іов і Феодосій, ігумени Манявські; благовірні князі Ярослав Мудрий та Костянтин Острозький; святитель Іов, митрополит Київський, Димитрій Туптало, митрополит і святитель та праведний Петро Калнишевський.

Собор святих землі Української сьогодні налічує 238 угодників Божих, які безперестанно моляться за нас, за весь український народ, за Богом бережену Україну нашу перед престолом Всевишнього.

 

Всі святі землі Української моліть Бога про нас!

 

Яндекс.Метрика