narrow default width wide

Breadcrumbs

8 вересня 2019 року Божого. Неділя. Стрiтення Вишгородської (Володимирської) iкони Пресвятої Богородицi

 

Володимирська (Вишгородська) ікона Божої Матері написана євангелістом Лукою на дошці від столу, за яким був за трапезою Спаситель з Пречистою Матір'ю і праведним Йосифом Обручником. Божа Мати, побачивши цей образ, промовила: "Віднині ублажатимуть Мене всі роди Благодать Народженого від Мене і Моя з цією іконою нехай буде" …

У 1131 році ікона була надіслана на Русь з Константинополя святому князеві Мстиславу († 1132, пам'ять 15 квітня) і була поставлена в Дівочому монастирі Вишгорода - давнього удільного міста святої рівноапостольної великої княгині Ольги. Саме тому ця ікона в українській традиції має назву Вишгородська .

Син Юрія Долгорукого святий Андрій Боголюбський у 1155 році приніс ікону у Володимир і помістив у спорудженому ним знаменитому Успенському соборі. З того часу ікона отримала назву Володимирської. В 1395 році ікону вперше принесли в Москву. Так благословенням Божої Матері скріпилися духовні узи Візантії і Русі - через Київ, Володимир і Москву.

Вшанування Володимирської (Вишгородської) ікони Пресвятої Богородиці відбувається кілька разів на рік (21 травня, 23 червня, 26 серпня). Найбільш урочисте святкування відбувається 26 серпня / 8 вересня, встановлене на честь стрітення Володимирської ікони при перенесенні її з Володимира до Москви. В 1395 році страшний завойовник хан Тамерлан (Темир-Аксак) досягнувши меж рязанських, взяв місто Єлець і, прямуючи до Москви, наблизився до берегів Дону. Великий князь Василій Дмитрович вийшов з військом до Коломни і зупинився на березі Оки. Він молився святителям Московським і преподобному Сергію за порятунок Вітчизни і написав митрополитові Московському, святителеві Кипріану, щоб розпочатий Успенський піст був присвячений посиленим молитвам про помилування й покаяння. У Володимир, де перебувала прославлена чудотворна ікона, було надіслано духовенство. Після літургії і молебню у свято Успіння Пресвятої Богородиці духівництво прийняло ікону та із хресним ходом понесло її до Москви. Незліченна безліч народу по обидва боки дороги, стоячи на колінах, благала: "Матір Божа, спаси землю Руську" У той самий час, коли мешканці Москви зустрічали ікону на Кучкова поле, Тамерлан спав у своєму наметі. Раптом він побачив у сні велику гору, з вершини якої до нього йшли святителі із золотими жезлами, а над ними в променистому сяйві з'явилася Велична Дружина. Вона звеліла йому залишити межі Росії. Прокинувшись у трепеті, Тамерлан запитав про значення видіння. Знаючі відповіли, що сяюча Дружина є Матір Божа, велика Захисниця християн. Тоді Тамерлан дав наказ полкам йти назад. На згадку чудесного порятунку від Тамерлана на Кучковому полі, де була зустрінута ікона, побудували Стрітенський монастир, а на 26 серпня було встановлено святкування на честь стрітення Володимирської ікони Пресвятої Богородиці.

Вишгородська ікона по особливому вшановується Православною Церквою. Тож і ми звертаймось до Неї словами цієї молитви:

 

До кого вдамося, Владичице?

До кого припадемо у скорботі нашій, якщо не до Тебе, Царице Небесна?

Хто плач наш і зітхання прийме, якщо не Ти, Пренепорочна, Надіє християн і Пристановище нам, грішним?

Хто перевершить Тебе у милості?

Прихили слух Твій до нас, Владичице, Мати Бога нашого, і не відкинь тих, що потребують допомоги Твоєї: почуй стогін наш, підкріпи нас, грішних, врозуми і навчи, Царице Небесна, і не відступи від нас, рабів Твоїх, Владичице, за нарікання наше, але будь нам Матір’ю й Заступницею, і передай нас милостивому покрову Сина Твого.

Влаштуй нашу долю, як Сама зволиш, і приведи нас, грішних, до тихого й мирного життя, щоб, оплакуючи гріхи наші, ми раділи з Тобою завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

1 вересня 2019 року Божого. Неділя мч. Андрiя Стратилата i з ним 2593 мученикiв (284–305)

 

Мученик Андрій Стратилат був воєначальником в римських військах за правління імператора Максиміана (284-305). За його хоробрість, непереможність і справедливість святий був улюбленцем в римських військах. Коли численне перське військо вторглося в сірійські межі, правитель Антіох доручив святому Андрію керівництво римськими військами, давши йому титул "Стратилат", тобто головнокомандуючий.

Святий Андрій вибрав собі невеликий загін хоробрих воїнів і виступив назустріч супротивнику. Його воїни були язичниками. Сам святий Андрій ще не приймав Хрещення, але увірував в Ісуса Христа. Перед битвою він переконував воїнів, що язичницькі боги - біси і допомоги в битві надати не можуть. Він проповідував їм Ісуса Христа, всесильного Бога Неба і землі, що подає допомогу всім віруючим в Нього. Воїни пішли на бій, закликаючи на допомогу Спасителя. Невеликий загін спричинив втечу численного війська персів. Святий Андрій повернувся з походу зі славою, здобувши повну перемогу.

Але заздрісники донесли правителеві Антіоху, що він - християнин, який навернув у свою віру підлеглих воїнів. Святий Андрій був викликаний на суд, і там він підтвердив свою віру в Христа. За це його піддали тортурам. Він сам ліг на розпечене мідне ложе, і, як тільки звернувся за допомогою до Господа, ложе охололо. Воїнів розіп'яли на деревах, але жоден з них не відрікся від Христа. Заточивши святих до в'язниць, Антіох послав донесення імператору, не наважуючись сам віддати на смерть прославленого переможця. Імператор знав, як військо любило святого Андрія, і, побоюючись обурення, послав наказ звільнити мучеників, а таємно велів під будь-яким приводом стратити кожного нарізно.

Звільнившись, святий Андрій разом з дружиною воїнів прийшов у місто Тарс. Там їх хрестив місцевий єпископ Петро і єпископ Верійський Нон. Потім воїни перейшли в місцевість Таксанати. Антіох написав листа передавши намісникові Килікійської області Селевку, щоб той під виглядом погоні за дружиною святого Андрія, як такої що втратила прапори наздогнав їх і повбивав. Селевк наздогнав мучеників, що зупинилися в ущелинах гори Тавра, де їм за об'явленням належало постраждати.

Святий Андрій, називаючи воїнів своїми братами та дітьми, закликав їх не боятися смерті. Він молився за всіх, хто буде шанувати їх пам'ять, і просив Господа послати людям цілюще джерело на місці, де проллється їх кров. Під час цієї молитви беззбройні мученики були усечені мечами († бл. 302). В ту ж мить із землі забило джерело. Єпископи Петро і Нон, які з кліриками таємно слідували за дружиною святого Андрія, поховали їх тіла. Один з кліриків, з давнього часу страждав від злого духа, напився з джерела води і відразу зцілився. Поголос про це рознісся серед навколишніх жителів, і вони стали приходити до джерела, та й, за молитвами святого Андрія і постраждалих з ним 2593 мучеників, отримували благодатну допомогу від Бога.

Святі Угодники Божі, моліть Бога про нас.

 

28 серпня 2019 року Божого. Успіння Пресвятої Владичиці Богородиці і Приснодіви Марії

 

 

 

Ікони Софiї, Премудрості Божої (Новгородської). Шанованi ікони Успiння Божої Матерi: Києво-Печерська (1073), Бахчисарайська (ХV), Овинiвська (1425), Псково-Печерська (1472), Семигородна (ХV) та Пюхтицька (ХVІ).

Моздоцької (ХІІІ), Ацкурської (І), Цилканської (ІV), Влахернської (Груз.), Володимиро-Ростовської (ХІІ), Гаєнатської (ХІІІ), Чухломської (ХІV), Сурдезької (1530), Тупичевської (ХVІІ) iкон Божої Матерi.

 

 

За традицією східної церкви, свято Успіння Пресвятої Богородиці або, як кажуть у народі, Перша Пречиста, належить до переліку дванадцяти найбільших свят церковного року, під час якого згадують упокоєння, воскресіння та прославлення Матері Божої.

Церква називає преставлення, або перехiд Пресвятої Богородицi iз земного у вiчне життя - Успiнням. Матір Божа просила не сумувати, а радіти з приводу її Успіння, тому що перед лицем сина обіцяла не залишати світ і після смерті.

Мiж Успiнням Пресвятої Богородицi i нашим переходом iз тимчасового земного життя у вiчне є рiзниця, яка полягає в тiм, що Божа Матiр перейшла у вiчне життя, в Царство Сина Свого з душею i тiлом, а ми, християни, переходимо тiльки душею, а воз'єднання душi з тiлом буде пiд час загального воскресiння мертвих, тобто в друге пришестя Христове. Це буде так обов'язково! Бо для того i прийшов на землю Син Божий i став людиною, подiбною до нас в усьому, крiм грiха, щоб подолати нашу смерть i визволити нас вiд рабства грiха.

Успiння Пресвятої Богородицi вiдбулося так. Пiсля смертi i воскресiння Господа нашого Iсуса Христа Божа Матiр перейшла жити до улюбленого Його ученика св. Iоана Богослова. Як пам'ятаєте з Євангелiя, вмираючи на хрестi, Iсус Христос сказав Своїй Матерi: "Жоно, це - син Твiй", а ученику (Iоану Богослову): "Це - Мати твоя. I з цього часу прийняв Її ученик до себе" (Iн. 19, 26-27). Померла Божа Матiр в Єрусалимi до його зруйнування римлянами i була похована в Гефсиманському саду в усипальницi поруч з її батьками, святими i праведними богоотцями Iоакимом i Анною.

На поховання Своєї Матерi Господь дивним чином зiбрав усiх Своїх ученикiв, якi в той час уже розiйшлися по всьому свiту для проповiдi Євангелiя Христового. Як свiдчать Церковнi Передання, апостоли прибули в Єрусалим на хмарах. Поховання Божої Матерi було урочистим. Коли похоронна процесiя наближалася до Гефсиманського саду, один єврей на iм'я Афонiй, який ненавидiв Iсуса Христа, Його Матiр i християн, вирiшив вчинити злочин - перекинути грiб з тiлом Божої Матерi. Та коли вiн тiльки доторкнувся до гробу, невидимий ангел вiдсiк йому руки. Господь не допустив наруги над тiлом Своєї Матерi. Спроба злочину була покарана Богом миттєво. Афонiй тут же покаявся у своєму тяжкому грiху, увiрував i був зцiлений апостолами.

Як бачите, Господь може карати людей за злочини миттєво, а може терпiти нашi грiхи довго. Грiх, який вчинив Афонiй, називається святотатством, тому що вiн посягнув на найсвятiше - одушевлений кивот, - кивот, який вмiстив у собi Сина Божого. Всяка людина, що посягає на храм Божий i на все святе, що є в ньому, є святотатець. Господь покарав i карає всiх святотатцiв. Ми є свiдками того, як Бог покарав руйнiвникiв церков i тих, хто глумився над святинями: iконами, Святим Письмом, ризами, богослужбовими книгами... Всiм нам треба розумiти, що грiх i всяке зло не може бути не покараним, якщо людина не покається, бо зло несе кару само в собi.

На похованнi Божої Матерi були всi апостоли, крiм ап. Фоми. I не був вiн у Гефсиманському саду не випадково, а за Провидiнням Божим. В той час ап. Фома проповiдував Євангелiє Христове в Iндiї. Коли ж вiн прибув до Єрусалима, теж на хмарi, - для Бога i неможливе з людської точки зору - можливе, i побажав поклонитися тiлу Божої Матерi, вiдкрили гроб, а тiла там не було. Син Божий взяв тiло Своєї Матерi на небо у Своє вiчне Царство. Ап. Фома засвiдчив Воскресiння Христове. Його невiр'я Церква називає блаженним, тому що воно стверджує вiру церковну у Воскресiння Христове. Вiдсутнiй пiд час поховання Божої Матерi, ап. Фома засвiдчив, що Господь воскресив тiло Пресвятої Богородицi, зробив його нетлiнним i взяв душу i тiло Своєї Матерi у Своє Царство Слави. Того ж дня увечері, під час обряду переломлення хліба в пам'ять про померлу, апостоли побачили Богородицю, яка їм сказала: «Радійте! Я з вами назавжди»...

Свята Церква шанує Пресвяту Богородицю i сповiдує Її вищою за всiх святих i навiть вищою за всiх ангелiв i архангелiв. Вона називає Божу Матiр чеснiшою вiд херувимiв i славнiшою вiд серафимiв.

Чому так величає Церква Пресвяту Дiву Марiю? Пресвята Дiва Марiя є Богородиця. Вона породила Того, Хто, будучи iстинним Богом, у саму мить зачаття вiд Святого Духа в Її утробi сприйняв у єднiсть Своєї Iпостасi, тобто Своєї Особи, людську природу. Дiва Марiя народила Господа нашого Iсуса Христа не за Божеством Його, а за Його людською природою, яка з самої першої хвилини Боговтiлення стала нероздiльно й iпостасно з'єднана в Ньому з Його Божеством. Дiва Марiя народила не просту людину, а iстинного Бога, i не просто Бога, а Бога у плотi. Вiн прийняв тiло не з неба, а вiд Дiви, i це тiло єдиносущне з нашими тiлами, окрiм грiха. Ось чому ми називаємо Марiю Приснодiвою i Богородицею. I з цiєї причини Син Божий не залишив Свою Матiр у гробi, а взяв Її на небо з душею i тiлом.

Будемо ж не тiльки шанувати Пресвяту Богородицю, а й звертатися до Неї в молитвах, бо Вона є всесильна Заступниця роду християнського. Силу Своїх молитов перед улюбленим Сином Своїм Вона показала через безлiч чудотворних iкон, якi є матерiальними свiдками Її небесної допомоги християнам, що звертаються до Неї з молитвами. Будемо ж благати Божу Матiр i ми, щоб Вона Своїми всесильними молитвами перед Сином Своїм Господом нашим Iсусом Христом допомогала нам.

 

Про що молити Тебе, чого просити в Тебе? Адже Ти все бачиш і знаєш Сама, подивися в наші душі і дай їм те, що потрібно. Ти, що все перетерпіла, все перемогла – все зрозумієш. Ти, що сповила Немовля у яслах і прийняла Його Своїми руками з Хреста, Ти одна знаєш усю висоту радости і весь тягар горя. Ти, що отримала в усиновлення весь рід людський, поглянь на нас з материнським піклуванням. Із тенет гріха виведи нас до Твого Сина. Бачимо сльози, що зросили Твій лик. Це над нами Ти пролила їх, і нехай змиють вони сліди провин наших. Ось приходимо, стоїмо і чекаємо, що Ти відгукнешся, о Богомати, о Всехвальна, о Владичице! Нічого не просимо, тільки стоїмо перед Тобою. Серця наші, бідні людські серця, що знемагають в тузі за праведністю, покладаємо до Пречистих ніг Твоїх, Владичице! Дай усім, хто кличе Тебе, досягти Тобою вічного дня і лицем до лиця поклонитися Тобі.

 

Заступнице християн усердная, молитвенице до Творця надійная, не відкинь моління грішників, але поспішися як Благая на поміч нам, що з вірою взиваємо до Тебе: поспішися на молитву і скоро прийди на благання, бо Ти заступаєшся завжди за тих, що шанують Тебе, Богородице.

 

До Богородиці щиро нині удаймося ми, грішні і смиренні, і припадім у покаянні з глибини душі взиваючи: Владичице, поможи, змилосердившись над нами, поспіши, бо гинемо від безлічі провин. Не відпусти рабів Твоїх без нічого, бо Тебе за єдину надію нашу маємо.

 

Ми, недостойні, не перестанемо ніколи славити сили Твоєї, Богородице, бо коли б Ти не обороняла молитвою, то хто визволив би нас від стількох бід? І хто б нас донині вільними зберіг? Не відступимо, Владичице, від Тебе, бо Ти завжди спасаєш рабів Твоїх від усякого лиха.

 

Пресвятая Богородице, спаси нас!

 

25 серпня 2019 року Божого. Неділя, Успенський піст. Мчч. Фотія та Аникити та багатьох з ними (305-306)


Святі мученики Аникита і Фотій були родом з Нікомидії і жили за правління імператора Діоклетіана (284-305 рр.).

Імператор Діоклетіан був язичником і чинив гоніння на християн, а у 305 році встановив на міській площі знаряддя страти, щоб залякати віруючих у Христа.

Анкита був військовим імператора, однак оскільки був віруючим християнином, то критикував імператора за такі негідні вчинки.

Розгніваний імператор наказав мучити святого, а потім кинути його на поживу звірам. Але лев не заподіяв шкоди святому чоловікові.

Раптово почався сильний землетрус, внаслідок якого впало капище Геркулеса, і під проваленим міським муром загинуло багато язичників. 
Кат, який підняв меч щоб відсікти голову святому, сам упав непритомний.

Святого Аникиту стали колесувати і палити вогнем, але колесо зупинилося, а вогонь погас. Тоді мученика кинули в казан з киплячим оловом, але олово охололо.

Так Господь зберігав Свого раба для утвердження і вірі багатьох.

Племінник мученика Аникити, святий Фотій, підтримував всяко свого родича і, звернувшись до імператора, сказав: "Дивись твої боги - ніщо!".

Тоді імператор наказав схопити і Фотія.
Мучеників посадили у в'язницю. Через три дні Діоклітіан став умовляти їх: "Поклоніться нашим богам, і я прославлю і збагачу вас". Мученики відповіли: "Загинь ти зі своєю славою і багатством!". Тоді їх прив'язали за ноги до диких коней, але святі, ковзаючись по землі, залишалися неушкодженими. Не постраждали вони і в дуже жаркій лазні, яка розвалилася.

Господь беріг своїх вірних мучеників та чинив для них чуда і багато язичників увірували в Нього.

Та святі Аникита і Фотій засвідчили Господу своїм життям і муками велику віру в Нього і довіру до Його провидіння. І прийшов час перенестися їм у життя вічне і щасливе, приготоване для праведників.

Діоклітіан велів розпалити величезну піч, і спалити праведників у ній. Та коли кидали туди Аникиту і Фотія, то безліч християн, натхнених подвигами святих мучеників, самі ступили в неї зі словами: "Ми теж християни! Якщо вбиваєте їх, то вбивайте і нас". Всі вони померли з молитвою на вустах.

Тіла святих Аникити і Фотія не постраждали від вогню, навіть волосся залишилося неушкоджене.

Бачачи це, багато хто з язичників увірували в Христа.

Такими подвигами, життям та смертю засвідчили свою віру в Христа святі мученики Аникита і Фотій та багато християн, що були з ними.

Так святі мученики сповнили слова Христа, який казав: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде (Єв. від Матея 16:24-25).

 

19 серпня 2019 року Божого. ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА ІСУСА ХРИСТА

 

 

Преображення Господнє – описане в Євангеліях таємниче перетворення, явлення Божественної величі й слави Христа на горі Фавор (Табор) є двонадесятим святом.

Усі три синоптичних Євангелія містять подібні описи Перетворення Господня (Матвій 17:1; Марко 9:2; Лука 9:28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день воскреснути, Він завів трьох апостолів Петра, Якова й Івана на гору Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просяяло, як сонце, одяг зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з’явою старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його близький відхід. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».

Святкуванням Преображення Церква сповідує поєднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Іоанна Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Іоанна Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.

Святкування триває 9 днів, з 5 (18) по 13 (26) серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаки, виноград, яблука). Тому в народі цей день називають другим, або яблучним спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

 

Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки їм можна було. Нехай засяє і нам грішним світло Твоє споконвічне. Молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі.

Величаємо Тебе, Життєдавче Христе, і славимо пречистої плоті Твоєї преславне Преображення.


Яндекс.Метрика