narrow default width wide

Breadcrumbs

1 листопада 2020 року Божого. Неділя. Про сівача

 

 

 

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!


«Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, впало одне край дороги, - і було витоптане, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на грунт кам’янистий, - і, зійшовши, всохло, бо немало вогкости. А інше упало між терен, - і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добру землю, - і, зійшовши, уродило стократно». (Лк. 8, 5-8).

Сіячем, дорогі браття і сестри, є Ісус Христос. Насіння є Слово Боже, а земля – серце людське. Добре серце – добра земля, а зле, нечисте й задавлене пристрастями серце – погана земля.

Так Спаситель порівнює слово Боже, Ним проповідуване, з насінням, яке кидають в землю. Насіння кидають в землю, а Слово Боже проповідують. Насіння може бути прийняте землею або залишиться на поверхні землі й бути потоптане прохожими або видзьобане птахами. Також і Слово Боже або сприймається людськими серцями, або не доходить до них: слухається і не засвоюється або ж слухається й скоро забувається. Насіння, прийняте землею, хоча й сходить, потім в’яне або заглушується бур’яном. Так і слово Боже часто викорінюється із серця життєвими турботами і гріховною прив’язаністю.

Насіння ж що потрапило на добрий грунт, виростає і приносить плід подібно до Слова Божого, прийнятого серцем, яке проникає в людину, докорінно змінює її і приносить плоди віри, які виражаються в добрих ділах і благочестивому житті.

В світі матеріальному кожне життя і всяке насіння першопочатково від Бога. Господь сказав: «Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває» (Бут. 1, 11). Так і духовне насіння – Слово Боже, приніс у світ Син Єдинородний і, посіяв його в серця боговибраних учнів Своїх, заповідаючи їм: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте» (Мк. 16,15).

З тих пір Божественне насіння життя сіється в серцях людей. Воно дієве, завжди «корисне для навчання, для докору, для виправлення, для виховання праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 Тим. 3, 16-17).

На мертвій і безплідній гріховній природі впалої людини проростають терня неситих помислів і почуттів, бур’яни беззаконня і неправди. Коли сіється на ній насіння Боже, коли зрошується вона благодаттю Пресвятого Духа, тоді виникає в ній нове життя, наповнене благими помислами і почуттями. Вона приносить приємний запах від квітів чеснот та духовні плоди: « любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, стриманість, лагідність» (Гал. 5, 22).

Від нас залежить, який грунт ми готуємо для сіяння і як сприймаємо посіяне. З насінням можна порівняти всяку добру думку та добре бажання. Народжуючись в нашій душі благородні думки й бажання іноді, подібні насінню, що впало на недобру ниву, скоро вмирають, начебто їх і не було. З іншої сторони, інколи добра думка глибоко западає в душу людини, не дає їй спокою, всюди її переслідуючи і вимагаючи її втілення. І ось, дякуючи цьому, думка переходить в твердий намір, а намір – в діло. Так з малого насіння виростає велике дерево з хорошими плодами.

З ростом насіння, кинутого в землю, можна зрівняти ріст духовного життя християнина. Насіння є маленьким та ледь помітним. Так духовне життя спочатку буває ледь помітним і відчутним. Насіння росте: спочатку показується зелень, потім стебло, і на сам кінець – колосок на стеблі. Так і духовне життя християнина: спочатку появляється думка слідувати за Христом, потім ця думка переходить в бажання, а бажання поступово посилюється й людина відчуває в собі невимовну насолоду від того що може відчувати, думати, говорити і діяти по духу вчення Христового.

Згодом все це перетворюється у звичку, робиться потребою до такого рівня, що не зрозумілим стає, як це інші можуть жити без цього, без Христа і не для Христа.

Запитаймо себе сьогодні, дорогі у Христі брати і сестри, чи стараємося ми посіяти і виростити в наших серцях насіння добрих намірів і бажань. Чи є в нас, в нашій діяльності початки християнських чеснот? Життя наше на землі коротке й час посіву обмежений.

Промайне життя, закінчиться час сівби, постанемо перед дверима гробу і тоді страшно буде явитися на той світ ні з чим. Землероба, який не потрудився засіяти своє поле, чекає зимою голод. Також і гірка участь в майбутньому чекає безтурботного, байдужого християнина, який нічого не вчинив на славу Божу, на користь ближніх і для спасіння своєї душі. Як без посіву не буває і жнив, так не буде, що взяти у вічності недбайливому християнину.

Отже, біймося гірких наслідків легковажності, лінивства і байдужості. Будемо сіяти, трудитися, працювати, каятись і молитись і за короткочасний труд на землі пожнемо плоди у вічності. Амінь.

 

25 жовтня 2020 року Божого. Неділя. Святих отців VII Вселенського Собору (787)

 

 

Сьомий Вселенський Собор відбувся в 787 році в місті Нікеї за імператриці Ірини (вдови імператора Лева Хозара), і в ньому брали участь 367 отців.

У різний час протягом року згадуються святі отці інших шести Вселенських Соборів. Утім останній сьомий виділяється завжди окремо, і це зовсім це невипадково.

Церква ухвалила поминати Вселенські Собори в першу чергу заради того, щоб віддати належну честь світлим умам святих отців, які, керовані Духом Святим, так старанно потрудилися для очищення Церкви від злобливих єресей і для відновлення істини церковних догматів. Але це не єдина причина. Нам вкрай важливо не забувати праці Вселенських Соборів ще й тому, що всі єресі, ретельно розглянуті на соборах, хоча і були засуджені святими отцями, але не були зжиті з церковного життя.

Святі отці 7-го Вселенського Собору, пам'ять яких ми святкуємо, засудили єресь іконоборства. Єресь ця сходить до початку 8-го століття, коли грецький імператор Лев Ісаврянин видав указ, що вимагає виносити святі ікони з церков і будинків, і спалювати їх на площах. Указ був мотивований тим, ніби шанування ікон є ідолопоклонством. Коли народ став перешкоджати виконанню указу, тоді до гоніння на святині імператор Лев приєднав гоніння на їх ревних шанувальників, і багато людей було вбито.

Однак, повстання проти імператорського указу тривали, а також з усіх боків найсвятіші богослови того часу писали викривальні послання проти імператора Лева: як, наприклад, св. Іоанн Дамаскін з Сирії та папа Григорій II з Риму. По смерті імператора Лева, його син і наступник, Костянтин Копронім, продовжував іконоборчу справу свого батька, тільки вирішив діяти трохи інакше. Він скликав лжесобор, на якому підставлене їм духівництво засудило шанування ікон. В результаті цього лжесобору не тільки були знищені ікони, але також найцінніші фрески на стінах соборів були затерті вапном. Від гоніння на ікони Копронім перейшов на гоніння на святі мощі, а потім на гоніння на монастирі, які були всі або зруйновані, або перетворені на казарми, а ченці жорстоко закатовані.

Єресь іконоборства тривала протягом майже всього VIII сторіччя, і лише до кінця його, за царювання благочестивої імператриці Ірини, шанування ікон було відновлено. Працями цієї імператриці, і за підтримки Константинопольського патріарха Тарасія, в 787-му році був скликаний сьомий Вселенський Собор, на якому брало участь понад триста єпископів. Собор повністю засудив єресь іконоборства, засудив лжесобор скликаний Копронімом, і урочисто відновив шанування ікон, визначивши, що віддаючи честь іконам, ми тим самим віддаємо честь їх первообразу, і поклоняючись іконам – ми поклоняються тим, хто на них зображений.

Сьомий Собор затвердив, що іконопис є особлива форма одкровення Божественної реальності і через Богослужіння і ікону Божественне одкровення стає надбанням віруючих. Через ікону, як і через Святе Письмо, ми не тільки дізнаємося про Бога, ми пізнаємо Господа. Через ікони святих угодників Божих ми торкаємося до людей, які стали причасниками Божественного життя; через ікону ми отримуємо благодать Святого Духа.

Кожен день Свята Церква прославляє ікони Матері Божої, святкує пам'ять святих Божих угодників. Їх ікони кладуть перед нами на аналой для поклоніння і живий релігійний досвід кожного з нас, досвід нашого поступового перетворення через них, робить нас вірними чадами Святої Православної Церкви. І це справжнє втілення в світі праць святих отців VII Вселенського Собору. Саме тому з усіх перемог над безліччю різноманітних єресей одна тільки перемога над іконоборством і відновлення іконошанування була проголошена Торжеством Православ'я, яке відзначається у всій Вселенській Православній Церкві в першу неділю Великого посту. А віра отців Семи Вселенських Соборів є вічна і непорушна основа Православ'я.

 

Святі отці, моліть Бога про нас.

 

14 жовтня 2020 року Божого. Середа. Покрова Пресвятої Владичиці Богородиці і Приснодіви Марії

 

 

Ап. вiд 70-ох Ананiї (І). Прп. Романа Солодкоспiвця (бл. 556). Прп. Сави Вишерського, Новгородського (1461). Прп. Домнина Солунського (ІV). Прмч. Михаїла, iгумена Зовiйського, i з ним 36 прмчч. (780 – 790).

Святкування на честь хiтона Господнього i стовпа Животворчого (Груз.).

Люблiнської, Псково-Покровської, Касперiвської, Браїловської, Гербовецької i Барської iкон Божої Матерi.

 

Чудесне явлення Богоматері у місті Константинополі відбулося за Візантійського імператора Льва VI Філософа, у православній Влахернскій церкві Пресвятої Богородиці. У цій церкві зберігалась риза Богородиці, яка була перенесена з Палестини у 474 році.

У 910 році першого числа місяця жовтня о четвертій годині ночі, коли звершувалась всеношна служба у храмі, наповненому людьми, Андрій Юродивий, звівши очі, побачив Пресвяту Діву Богородицю. Святий Андрій побачив, як від царських дверей — так звалися у греків головні вхідні двері церкви — йшла світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Іоана Хрестителя і святого Іоана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Мати підходить до престолу, довго молиться і плаче. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку–покров–омофор (з грецької мафоріон), і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і Єпіфаній, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресвята Богомати прийшла, щоб рятувати місто. Бачачи це, святий Андрій сказав учневі своєму, блаженному Єпіфанію:

- Чи бачиш брате, Царицю і Владичицю всіх, Яка молиться за весь світ?

Єпіфаній відповів:

- Бачу, святий отче, і жахаюся.

Чутка про явлення Діви Марії розійшлась дуже швидко по Константинополю. Це дивовижне явлення мало велике значення та знамення для народу. Тому що саме у ті часи на них нападали сарацини. Мешканці Константинополя, почувши про це з’явлення, зраділи, що Бог молитвами Заступниці визволить усіх від біди, яку заподіяли їм вороги, що вдерлися в їхню імперію. І справді, невдовзі, після з’явлення Діви Марії ворогів Церкви було переможено.

Україна ще з давнішніх часів молилась про заступництво за нас перед Богом. Наші князі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирали Пречисту Діву Марію за свою Покровительку й Опікунку. Князь Ярослав Мудрий 1036 р. розбиває печенігів і з вдячності до Бога і Його Пресвятої Матері будує в Києві собор Святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах. В церкві Благовіщення він 1037 р. віддає увесь народ в опіку Божої Матері. І так, з волі нашого монарха Пресвята Богородиця стає офіційною Заступницею, Покровителькою і Царицею нашого українського народу.

Князь Мстислав, в поході проти черкесів обіцяє збудувати церкву в честь Божої Матері, якщо Вона допоможе йому перемогти ворога. Він перемагає і радо виконує свою обітницю.

Князь Володимир Мономах у своїх споминах каже, що свою перемогу над половцями завдячує Богові і Пречистій Діві Марії. Наші князі і їхнє військо, йдучи в похід проти половців у 1103 р., складали обітниці Богові і Пречистій Діві Марії, і розбили половців. Князь Ігор Святославович, герой епосу "Слово о полку Ігоревім", після своєї втечі з полону, йде з поклоном до чудотворної ікони Божої Матері, щоб їй подякувати за поміч і порятунок.

Галицький король Данило після успішного походу на Чехію спішить з подякою до ікони Пречистої Діви Марії в Холмі та з поклоном складає Їй багаті дари. Наші славні Запорожці мали на Січі церкву в честь Покрови Пресвятої Богородиці. Вибираючись в похід на ворога, козаки проводили молебень до своєї Покровительки і ревно співали "Під Твою милість прибігаємо".

В часах всенародного лихоліття, Її свята ікона знаходиться в кожній українській хаті. Історія нашого народу записала нам багато чудесних випадків помочі Божої Матері, передусім у часі нападу ворогів на нашу землю.

Ми, особливо у нинішній час, повинні пам’ятати не тільки про видимих а й про невидимих ворогів християнства, котрі від Адама і до кінця світу будуть спокушати нас, християн. Ми повинні з покаянням звертатися до Пресвятої Владичиці нашої Богородиці.

Святий Давид говорить: “Коли ж хто не кається, Він гострить меч Свій, готує зброю Свою і направляє на нього. Готує для нього лук; стріли Свої робить палючими ” (Пс. 7,13–14). Щоб ми не були смертельно уражені всіма цими стрілами і могли уникнути небезпеки, дано нам знамення – покров Пречистої і Преблагословенної Діви. Покриті як щитом, Її омофором, ми залишаємося непошкодженими від стріл. Тому що наша Цариця має безліч щитів для нашої охорони. Пречиста Владичиця Богородиця знає, що наше життя на землі – війна: воює з нами ворог зі всіма своїми силами; він підняв проти нас свої полчища і оточив нас своїми легіонами, за словами псалмоспівця: “Бо пси оточили, зграя злих обступила мене” (Пс. 21, 17); “Розкрили на мене пащі свої, як лев, що шукає поживи й рикає” (Пс. 21. 14). Через те Небесна Цариця, бажаючи допомогти нам, підняла на ворога нашого всі сили небесні, закликала пророків та апостолів, зібрала мучеників і дівствеників, поєднала преподобних і праведних і явилася з ними, щоб надати нам допомогу, оточити нас сильним воїнством і здобути нам перемогу над ворогом. Як говориться в акафісті: ”Бо Нею здобуваються перемоги, Нею падають вороги”. Вона прийшла з ангелами, щоб заповідати їм – зберігати нас на всіх шляхах наших; Вона привела з собою сонми всіх святих, щоб, звершити за нас спільне моління, спільно принести і наші грішні молитви до Сина Свого і Бога нашого.

Між усіма святими, які явилися в храмі з Пречистою Дівою були два вибрані: святий Іоан Предтеча, більшого за якого не було серед народженого жінками (Мф. 11, 11), і святий Іоан Богослов, якого любив Ісус і який на вечері припав до грудей його (Ін. 21, 20). Їх обох як таких, які мають велику сміливість перед Богом, наша Молитвениця поставила з Собою, щоб разом з ними швидше схилити Бога на милість: ”Багато може щира молитва праведного ” (Як. 5, 16). Нехай кожен християнин молиться до нашої Заступниці зі щирим, чистим серцем і добрими думками.

Тому що кожне християнське свято – це не лише згадка чогось, що було давно і назавжди пішло. Кожна подія, яку святкує Свята Церква, це подія нинішня, для нинішнього дня і нинішньої людини. Ця подія завжди жива і дієва і через те повчальна і спасенна. Брати участь у церковному торжестві, у богослужінні з приводу свята – це значить бути причетним до події, яка святкується. Ця подія живе й досі, і Преблагословенна Богородиця молиться з нами і радіє, і уболіває серцем. Вона ніколи не залишала Свою любов до Бога і роду людського. Радість свята на честь Божої Матері оживляють в наших серцях віру в нашого Спасителя Господа Ісуса Христа і Його Пречисту Матір. Вони нагадують нам про велику, незбагненну любов Божу до нас грішних. І ця надія на милосердя Бога і Пресвятої Діви Марії нехай надає силу кожному із нас. Надія на Господа і Його Пречисту Божу Матір нікого і ніколи не посоромить. А Пресвята Богородиця своїм омофором-щитом допоможе нам у цьому.

 

Царице моя Преблагая, Надіє моя Богородице!

Заступнице сиріт і подорожніх Пристановище! Скорботних Радосте, ображених Покровительнице. Бачачи мою біду, бачачи мою скорботу, поможи мені як немічному, покермуй мною як подорожнім. Образу мою знаючи, розріши її, як бажаєш. Бо не маю іншої помочі, окрім Тебе, ані іншої заступниці, ані благої утішительниці, лише Тебе, о, Богомати, що збереже й покриє мене по віки віків. Амінь.

Пресвятая Богородице, спаси нас. Пресвятая Богородице, просвіти нас світлом Сина Твого. Алилуя, Алилуя, Алилуя.

Під Твою милість припадаємо, Богородице Діво. Молитов наших в час журби не відкинь, але з бід визволяй нас, єдина Чиста і Благословенна. Пресвятая Богородице, спаси нас!

О Пресвята Владичице Богородице!

Ти вища за всіх ангелів і архангелів і за все творіння чесніша. Помічниця скривджених, зневірених надія, убогих заступниця, засмучених утіха, зголоднілих кормителька, нагих одіяння, недужих зцілення, грішних спасіння, всіх християн поміч і захист.

О всемилостива Владичице, Діво Богородице, милістю Твоєю спаси й помилуй і ризою Твоєю чесною захисти всіх християн православних. І ублагай, пречиста Владичице, Христа Бога нашого, щоб зміцнив Він нас силою Своєю з неба на невидимих і видимих ворогів наших. О всемилостива Владичице Богородице! Піднеси нас із безодні гріховної і визволи від голоду, мору, землетрусу й повені, вогню й меча, від нападу ворожого та міжусобиці, від наглої смерти, від повітря згубного, від пошести смертоносної та від усякого лиха. Подай, пречиста Владичице, мир і здоров’я рабам Твоїм, православним християнам, і просвіти їм на спасіння розум та очі сердечні, і сподоби нас, грішних рабів Твоїх, Царства Сина Твого, Христа Бога нашого. Бо влада Його благословенна й препрославлена, з Безпочатковим Його Отцем і Пресвятим, і Благим, і Животворчим Його Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Богородице Діво, радуйся, Благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти в жонах і благословен плід утроби Твоєї, бо Ти породила Спаса душ наших.

Милосердя двері відкрий нам, Благословенна Богородице, щоб ми, на Тебе надіючись, не загинули, а від усякого лиха Тобою визволилися. Бо Ти єси спасіння роду християнського.

Усю надію мою на Тебе покладаю, Мати Божа, збережи нас під Покровом Твоїм.

 

 

 

11 жовтня 2020 року Божого. Неділя. Собор преподобних отців Києво-Печерських, мощі яких спочивають у Ближніх печерах

 

 

Православна Церква урочисто шанує пам`ять Собору святих преподобних отців Києво-Печерських, мощі яких спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. Раніше це свято було перехідним ― воно святкувалося у першу суботу після віддання Воздвиження, а з 1886 року - 11 жовтня.

Традиційно в цей день у храмі святих преподобних Антонія і Феодосія Печерських (Трапезному) звершується Божественна літургія і служиться молебень, після чого священноначаліє нашої Церкви разом із насельниками монастиря та численними віруючими вирушають у хресний хід довкола головного Свято-Успенського храму Лаври. На чолі урочистої ходи братія обителі несе ікону Собору святих преподобних отців Києво-Печерських.

Зазвичай саме в цей день відвідувачі Лаври намагаються вклонитися нетлінним мощам святих угодників Божих, аби вшанувати їхню пам’ять та попросити молитовного заступництва перед Господом.

Ближні печери розташовані ближче (звідси і назва) до головного храму Лаври, Успенського собору. У них провів подвижницьке життя й спочив засновник обителі ― преподобний Антоній Печерський. Тому це підземелля ще має назву Антонієвих печер. Тут, як і у більш ранніх за часом заснування Дальніх печерах, лаврська братія ховала своїх спочилих, а також використовувала підземелля як місце подвигу найбільш суворих посників. А починалися Ближні печери з окремого помешкання преподобного Антонія, який, зібравши братію, вирішив усамітнитися. До могил преподобного Антонія та інших подвижників у Ближніх печерах здавна ходили ченці Лаври та навіть дехто з князів (Святополк Ізяславич). Адже люди на Русі вважали за святий обов`язок хоча б раз у житті відвідати Києво-Печерську Лавру, яку називають «Єрусалимом Руської землі».

Показуючи печери богомольцям, братія Лаври впорядкувала підземний некрополь: деякі мощі - для зручності їх відвідування - були перенесені з початкового місця на нове. У 1638 році було складено перші карти лаврських печер. Уже в той час у Ближніх печерах було зосереджено мощі найбільш відомих Печерських святих: серед них - преподобний Агапіт Безмездний (перший відомий на ім`я лікар Київської Русі), преподобний Аліпій Іконописець (давньоруський художник), преподобний Нестор Літописець («Батько руської історії», укладач «Повісті минулих літ», автор житій преподобного Феодосія Печерського та святих Бориса і Гліба) та інші. У Ближніх печерах спочивають також і мощі славнозвісного святого Іллі Муромця.

У Собор преподобних отців, котрі у Ближніх печерах спочивають, входять 73 святих. Крім них серед Печерських преподобних відомо 30 угодників Божих, від яких збереглися мироточиві глави. Але відомі далеко не всі імена преподобних Киево-Печерських. У загальній пам`яті Собору прославляються усі отці, які подвигами просіяли в печерах. «Восхвалити по единому, кто возможет, святыя Твоя, Блаже, изочту их и паче песка умножатся. Но Сам, Владыко Христе, исчитаяй множество звезд и всем имена нарицаяй, яви им мольбы наша...»

Як говорив святитель Іоанн Златоуст: «Бог залишив нам мощі святих для того, щоб, як рукою, привести нас до тої ревності, яка була в них, і дати нам якийсь притулок і надійні ліки проти бід, які всюди нас оточують». Тож не для одного поклоніння Господь залишив нам мощі святих, а щоб викликати у нас ревність до їхніх справ, щоб ми згадували їхнє життя, наслідували їм та навчилися тих чеснот, якими вони особливо догодили Богу, коли жили тут, на землі.

Свята, що пов`язані з пам`яттю преподобних, які протягом майже тисячі років своїми трудами і молитвами прославляли цю обитель, вшановуються паломниками: 10 вересня святкується пам`ять подвижників, мощі яких почивають у Дальніх Печерах, 11 жовтня вшановуються преподобні Ближніх Печер, а на початку Великого посту Церква святкує пам`ять усіх преподобних Києво-Печерських.



Пребодобні Отці Києво-Печерські, моліть Бога про нас.

 

4 жовтня 2020 року Божого. Неділя після Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього

Вiддання свята Воздвиження Животворчого Хреста Господнього.


Апостола вiд 70-ти Кодрата (бл. 130).

 

Знайдення мощей святителя Димитрiя, митрополита Ростовського (1752).


Преподобного Даниїла Шужгорського (XVI).


Преподобного Йосифа Заоникиївського (1612).


Священномучеників Іпатія, єпископа, та Андрiя, пресвітера (бл. 730–735).


Святителів Ісакiя i Мелетiя, єпископів Кіпрських.

 

Мучеників Євсевiя i Приска.

 

Яндекс.Метрика