narrow default width wide

Breadcrumbs

5 лютого 2017 р.Б. Неділя про митаря і фарисея.

 

 

Неділя Митаря і Фарисея одержала свою назву від притчі про митаря і фарисея, яку записав до Євангелія святий апостол і євангелист Лука у главі 18, 9-14, де Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: покірного митаря і гордого фарисея. І на тих двох прикладах показує нам зло гордості і значення покори.

 

Ось притча ця про Митаря і Фарисея:

 

Два чоловіки прийшли до храму помолитися. Один був фарисей, а другий – митар.

Фарисей, ставши попереду, молився так: “Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю”.

А митар стояв у куточку. Він не смів навіть очей звести до неба; але, б’ючи себе в груди, говорив: “Боже, будь милостивий до мене, грішного!”

Ісус Христос сказав: “Кажу вам, що цей (митар) пішов до дому свого виправданий більше, ніж той (фарисей): бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться”.

 

Лк. 18, 9–14

 

Цією притчею, Господь застерігав нас, щоб ми не були гордими, не хвалилися, вважаючи себе праведними й кращими за інших, але щоб із смиренням, бачачи власні гріхи, каялися в них, нікого не осуджуючи, бо тільки смиренна людина підноситься душею до Бога.

Отже, свята Церква бажає, щоб і ми, наближаючись до Великого посту, готувалися до нього великою покорою та свідомістю нашої грішности, бо тільки тоді буде в нас добра воля до скрухи серця, посту й покути. Без покори нема навернення, нема жалю за гріхи й нема повороту до Бога.

Тож, віддали і знищ Господи гордість сердець наших та наблизь чесноту покори.

“Душе моя, співає церква на стихирах вечірні, — зрозумівши різницю між фарисеєм і митарем, зненавидь гордовитий голос першого, а наслідуй сокрушенну молитву другого і взивай: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене”.

“Тікаймо від фарисеєвої хвальби, — сказано в кондаці, — і навчімося митаревої величі слів смиренних, і кличмо у покаянні: “Спасителю світу, очисти рабів Твоїх”.

19 січня 2017 р. Б. ХРЕЩЕННЯ ГОСПОДНЄ. БОГОЯВЛЕННЯ.

 

 

19 січня православні християни святкують Хрещення Господнє. Воно є завершальним великим святом різдвяно-новорічного циклу. У народі його ще називають Йорда́на та Водохреща.

Це свято збігається з Богоявленням, однак їх слід розрізняти.

Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення Ісуса Христа на річці Йордані. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку і прийняв хрещення в річці Йордан, відкрились небеса і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Нього та почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав! У той час Святий Дух в образі голуба зійшов на нього.

В цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба. На згадку цієї події також 19 січня відзначається свято Богоявлення.

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

 

Величаємо Тебе Життєдавче Христе, що задля нас від Івана хрестився у водах йорданських.

7 січня 2016 р.Б. РІЗДВО ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

 

 

 

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ !

 

 

 

Увесь християнський світ з радістю і благоговінням, відзначає день приходу на світ Ісуса Христа - Сина Божого.

Різдво Богочоловіка, Дитяти від Духа Святого і Марії Діви, ознаменувало початок нового відліку людської історії, нового розуміння сенсу буття, усвідомлення даної Всевишнім кожному можливості оселитися в Царстві Небесному, райські врата якого для людства своєю кровною самопожертвою відчинив Новий Адам – Ісус Христос. Святий Іриней наголошував, що спасіння душі людської полягає у повторенні того, що свого часу зруйнував первородний гріх – у відродженні душі у Христі, в Новому Адамі. Хрест, на якому був розіп’ятий Месія, у символічному просторі Біблії, одному з трьох сковородівських світів, став метатекстовим продовженням райського дерева гріхопадіння.

За свідченнями євангелиста Матфея (Мф. 2, 1) сталося це в час правління юдейського царя Ірода, який, за даними історика Йосифа Флавія, царював з 714 до 750 року від заснування Риму. Про час Народження Христа згадує і євангелист Лука (Лк. 2, 1-7) – саме тоді відбувся перепис населення, ініційований римським імператором Августом. Тому й приїхала Марія і Йосиф з Назарету до Вифлеєму. Ретельне вивчення цих фактів дозволяє історикам встановити ймовірну і найбільш правдоподібну дату народження Ісуса Христа – зима 749-750 року від заснування Риму. Про реальність описаних в Євангелії подій свідчать і твори давніх істориків – Світонія (70-121 р. н. е.), Тацита (нар. 54 р. н. е.), Йосифа Флавія (нар. 37 р. н. е.).

У народі віддавна заздалегідь старанно готувалися до різдвяно-новорічних свят. Три празники, оспівані в щедрівці, що навідуються до господаря, були бажаними і довгоочікуваними гостями в оселях українців, особливо – “той перший празник – Рождество Христове”.

Витоки народних святкувань Різдва сягають корінням далеких, передхристиянських часів. Турбота про злагоду в сім’ї, добробут, лад в господарстві присутні в кожному різдвяному звичаї, в кожному святковому атрибуті. Християнською радістю наповнились колишні народні обрядодії, атрибути, окремі образи в словесних творах, без яких важко сьогодні вповні уявити різдвяно-новорічні свята.

Різдву, за церковною традицією, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи: білили світлицю, вивішували найкращі рушники. Покуття, місце в східньому кутку оселі, де знаходилася ікона, оздоблювали особливо урочисто, прикрашали запаленою свічкою або лампадкою. Саме тут було місце для одного з найважливіших символів усіх трьох зимових свят – дідуха – снопу з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив. Зерно з дідуха зберігали до весни, додаючи його до посівного – робилося це для забезпечення багатого врожаю. З давніх-давен спостерігали: у який день тижня приходить Різдво. Бо саме цього дня, вірили, слід починати збір врожаю.

Вранці в день Святого Вечора, “багатого Вечора” або “багатої куті” господиня добувала для всієї родини “нового святого вогню” – чинно, без поспіху,

тричі перехрестившись, ставши обличям до схід сонця. Цим вогнем розпалювали в печі , а коли піч розпалилася, берегиня домашнього вогнища починала готувати 12 пісних свят-вечірніх страв: узвар, горох, квасолю, cмажила капусту, варила вареники, готувала бараболю, гриби, кашу гречану, голубці, коржі з маком та кутю з товченої пшениці, борщ з вушками, тощо.

Поки господиня поралася на кухні, голова родини обходив господарство – прибирав старанно обійстя, напоював, годував худобу. Сіном і соломою вкривали долівку під святковим столом – адже Христос народився на сіні. У цей день аж до вечора намагалися не вживати їжі, підготовляючись духовно і тілесно до зустрічі з Новонародженим. Перед початком Святого Вечора господар вносив до хати сніп жита, пшениці. Місце дідуха у різдвяних святкуваннях особливе. Цей символ сімейного добробуту, зв’язку між поколіннями роду ставили на покуті, під образами, місці, встеленому сіном.

Початок смеркання був знаком для того, аби господиня починала застеляти святковий стіл. А перше сяйво вечірньої зорі звіщало для всієї родини, що Свята Вечеря вже почалася, бо народився Ісус Христос, Спаситель світу, Відкупителль людей з полону гріха.

Розпочинали вечерю молитвою. Господар ділив освячену просфору між усіма членами родини. Обов’язком кожного члена сім’ї було спробувати всіх страв, яких на столі було зазвичай 12. Свята Вечеря – Вечеря всього роду, а навіть померлих, які, за віруваннями обов’язково у цей час навідуються до своїх рідних. Адже Народження Ісуса Христа – це можливість визволитися грішним душам, ввійти, як співається в колядці, до відчинених райських врат. Про мертвих пам’ятали – саме для них залишали кутю та узвар.

Після Свят-Вечора радість від Народження на світ Спасителя дарувало всім гучне колядування і віншування. Обряд колядування народився від безкорисного бажання поділитися з іншими радістю від довгоочікуваного свята, новиною про прихід на світ Спасителя світу. Перший день Різдва намагалися зазвичай проводити в сім’ї, ні до кого не ходили в гості. А от в наступні дні обов’язком кожного, особливо молодих людей, було відвідати своїх далеких і близьких родичів, хресних, священика з кутею або хлібом.

За Свят-вечірнім столом обов’язково знаходится місце для усіх – рідних, близьких, а також далеких – усіх, хто думками і мріями впродовж цілого року ішов дорогою до Різдва – або видимими слідами колядничків, або власними стежинами, прокладеними в снігових заметах буденності. Важливо, аби ці стежки не запорошилися новоприпалим снігом і щороку у сяйві найяскравішої зорі вказували дорогу усім охочим дійти до єдиного джерела різдвяно-новорічної радості, наповненого духом батьківського і материного тепла, ароматом ялинки чи солом’яного дідуха, пахощами і смаком правічної куті.

Тож, нехай новонароджений Богомладенець Христос з Вифлеєму дарує світу мир з небес, а людям подає своєю благодаттю любов, віру, надію та зійшле свої незмірні ласки і благословення.

 


СЛАВІМО ЙОГО !!!

 

Дмитрівська поминальна субота

 

 

8 листопада – день святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік після Різдва Христового). Субота ж перед цим днем прилучена церквою до так званих батьківських поминальних субот, і отримала назву Дмитрівської.

Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по ділам їх, церква Христова не залишає своїх померлих без молитви.

Детальніше: Дмитрівська поминальна субота

Хелловін – що це?

 

 

Чимало людей відзначають хелловін (хелоуїн, хеллоуїн, геловін, або відьо́мська ніч) переодягаючись у костюми темних сил. У багатьох випадках учасники цих забав навіть і не здогадуються, на яку небезпеку вони себе наражають, бо насправді – це свято нечистої сили.

Хелловін – це ніяка не забава, і нічого спільного з святкуванням не може мати. Навіть переодягатися в костюми сатани або чорта є небезпечним, тому що демони є ворогами життя, ворогами спасіння, і тому сама ідея хелловіну не прийнятна для кожної людини. Тяжкі наслідки таких «розваг» є відкриттям свого життя для демонів.

Атеїсти також мають знати, що ігри з бісами не минають не для кого безслідно і шкоду від таких розваг зазнає безсмертна душа людини, а люди, що не визнають Бога, – хороша приманка для сатани.

Хелловін – шабаш нечистої сили, всупереч вірі в Бога через нього біси показують свою дію і володарювання, і тому християни не можуть брати участі в цьому.

Сатані не важливо, свідомо чи несвідомо ми беремо участь в таких дійствах. Бог створив людину вільною, і тому завжди рахується з її вибором, біси ж ні. Нечисть може тимчасово «допомогти» людині, для того, щоби забрати взамін найдорожчий дар Бога – безсмертну душу, довівши жертву до трагічної смерті чи самогубства, або іншого сумного фіналу, бо вартість його "послуг" саме така.


Молитва до Чесного Хреста

проти злих духів

 

Нехай воскресне Бог, і розвіються вороги Його, і нехай біжать від Лиця Його ненависники Його. Як щезає дим, нехай щезнуть. Як тане віск від лиця вогню, так нехай згинуть біси від тих, хто любить Бога і хто осіняє себе хресним знаменням і в радості промовляє: радуйся, пречесний і животворчий Хресте Господній, що проганяєш бісів силою розп'ятого на тобі Господа нашого Ісуса Христа, що до пекла зійшов, і подолав силу диявола, і дарував нам тебе, Хрест Свій Чесний, на прогнання всякого супротивника.

О, Пречесний і Животворчий Хресте Господній, допомагай нам зі Святою Владичицею, Дівою Богородицею і з усіма святими навіки. Амінь.

 

Яндекс.Метрика