narrow default width wide

Breadcrumbs

19 грудня 2017 р.Б. Святителя Миколая, архиєпископа Мир Лiкiйських, чудотворця (бл. 345).

 

 

Святитель Миколай, архиєпископ Мир Лікійських, чудотворець (близько 345) народився в другій половині ІІІ століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетського роду і вельми заможні, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до Бога.

До глибокої старості вони не мали дітей; в безнастанній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь дарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім'я Миколай, що означає по-грецьки - «перемагає народ».

Вже в перші дні свого дитинства святитель Миколай показав, що він призначений на особливе служіння Господу. Зберігся переказ, що під час хрещення, коли обряд був дуже тривалим, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі протягом трьох годин. З перших же днів святитель Миколай почав суворе подвижницьке життя, якому залишився вірним до гробу.

Ця незвичайна поведінка дитини показала батькам, що він стане великим Угодником Божим, тому вони звернули особливу увагу на його виховання і постаралися, перш за все навіяти синові істини християнства і направити його на праведне життя. Отрок незабаром, завдяки багатим обдаруванням, керований Святим Духом, збагнув книжкову премудрість.

Досягаючи успіхів у вченні, отрок Миколай досягав успіхів також і в благочестивому житті. Його не займали порожні розмови однолітків: заразливий приклад товариства, що веде до чого-небудь лихого, йому був чужий.

Уникаючи суєтних гріховних розваг, отрок Миколай відрізнявся зразковою чистотою і уникав будь-яких нечистих помислів. Майже весь час він проводив у читанні Святого Письма, в подвигах посту і молитви. До храму Божого плекав таку любов, що проводив там іноді цілі дні і ночі в богомисленній молитві і читанні божественних книг.

Благочестиве життя юного Миколая скоро стало відоме всім жителям міста Патари. Єпископом в цьому місті був його дядько, на ім'я теж Миколай. Помітивши, що племінник виділяється серед інших молодих людей чеснотами і суворим подвижницьким життям, він став умовляти батьків віддати його на служіння Господу. Вони охоче погодилися, тому що ще перед народженням сина дали таку обітницю. Дядько єпископ висвятив його в пресвітера.

При вчиненні над святителем Миколаєм Таїнства священства, єпископ, повний Духа Святого, пророче передбачив народу велике майбутнє Угодника Божого: «Ось, браття, я бачу нове сонце, що сходить над кінцями землі, яке з'явиться розрадою для всіх сумних. Блаженне те стадо, яке удостоїться мати такого пастиря! Добре він буде пасти душі заблуканих, доглядаючи їх на пасовищі благочестя; і всім, що знаходиться в бідах, з'явиться теплим помічником!»

Прийнявши сан священика, святитель Миколай став проводити ще більш суворе подвижницьке життя. З глибоким смиренням він здійснював свої духовні подвиги наодинці. Але Промислом Божим завгодно було, щоб добродійне життя святителя направляло і інших на шлях істини.

Дядько єпископ відправився до Палестини, а управління своєю єпархією доручив своєму племіннику пресвітеру. Він всією душею віддався виконанню многотрудних обов'язків єпископського управління. Багато добра зробив він своєї пастви, проявляючи широку благодійність. До того часу батьки його померли, залишивши йому багату спадщину, яку все він вжив на надання допомоги незаможним. Наступний випадок свідчить, до того ж, про його надзвичайне смирення. У Патарі жив один бідний чоловік, у якого було три дочки красуні. Він був настільки бідний, що немав посагу щоб видати заміж своїх дочок. До чого може довести потреба людини, недостатньо перейнятої християнською свідомістю!

Нещасного батька потреба призвела до жахливої думки - пожертвувати честю своїх дочок і з їх краси витягти кошти, необхідні для їх приданого.

Але, на щастя, в їхньому місті був добрий пастир, святитель Миколай, котрий пильно стежив за потребами своєї пастви. Отримавши від Господа одкровення про злочинний намір батька, він вирішив позбавити його від тілесних злиднів, щоб тим самим врятувати його сімейство від духовної загибелі. Він задумав надати благодіяння так, щоб ніхто не знав про нього, як про благодійника, не знав навіть той, кому він зробив добро.

Узявши великий вузол із золотом, опівночі, коли всі спали і не могли його бачити, він підійшов до хатини нещасного батька і через вікно кинув всередину золото, а сам поспішно повернувся додому. На ранок батько знайшов золото, але не міг відати, хто був його таємним благодійником. Вирішивши, що Сам Промисел Божий послав йому цю допомогу, він подякував Господу і незабаром зміг видати заміж старшу дочку.

Святитель Миколай, коли побачив, що його благодіяння принесло належний плід, вирішив довести його до кінця. В одну з таких ночей він також таємно кинув через вікно в хатину бідняка другий мішок із золотом.

Батько незабаром видав заміж і другу дочку, твердо сподіваючись, що Господь таким же чином надасть милість і третій дочці. Але він вирішив будь-що-будь дізнатися про свого таємного благодійника і гідно подякувати йому. Для цього він не спав ночей, вичікуючи його приходу.

Не довго йому довелося чекати: скоро прийшов і втретє добрий пастир Христовий. Почувши дзвін вузлика з золотом, батько поспішно вийшов з дому і наздогнав свого таємного благодійника. Довідавшись, що це святитель Миколай, він упав до його ніг, цілував їх і дякував йому як визволителю від духовної загибелі.

 

Святителю - чудотворче святий отче Миколаю, моли Бога про нас.

13 грудня 2017 р.Б. День пам'яті Апостола Андрiя Первозваного (62), основоположника Української Церкви.

 

Андрій Первозваний — один із Христових апостолів, галілеянин з Віфсаїди Галілейської, брат апостола Петра, перший із учнів Ісуса Христа, святий-покровитель України.

Апостол Андрій, як і його брат апостол Петро ловили рибу на Галілейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за собою. Як розповідає євангеліст Іоанн, Андрій був одним із учнів Іоанна Хрестителя і ще раніше свого брата був призваний Ісусом на Йордані. Тому Андрія і назвали Первозванним. Апостол разом зі своїми братом та двома синами були у числі найближчих Христових учнів.

Андрія Первозваного вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях України. Коли після зішесття Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія, тобто землі сучасної України. Про благовіст апостола свідчать такі давні християнські письменники, як Іполіт Римський (III ст), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст) та ін.

У стародавньому літописі «Повість минулих літ» розповідається про подорож Андрія по українських землях:

Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.

Апостол привіз до Скіфії реліквії, навколо яких торувалась віра. За переказами, у Києві він залишив наперсний хрест, а в інших місцях — обітні. Літопис не має підтвердження в інших історичних пам'ятках, тому деякі вчені схильні вважати її легендою. Але це не завадило вважати Андрія Первозваного основоположником Церкви Христової в Україні.

Київський собор 1621 року, у часи відродження Української Православної Церкви після Унії, ствердив апостольське походження християнства на українських землях. У соборній постанові сказано:

Святий Апостол Андрій — перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол.

В кінці своєї подорожі апостол з берегів Понту через Пропонтиду перейшов до Фракії, а потім до Греції. Вірний своєму імені, що грецькою означає «мужність» Андрій прийняв муки ради Христа. У місті Патри він був розіп'ятий при римському імператорі Нероні у 60 році за наказом проконсула Егея (Егеата) на Х-подібному андріївському хресті.

У пам'ять Андрія Первозваного в Києві, на тому місці, де апостол поставив перший хрест, 1212 року споруджено дерев'яну церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього, також зведені церква святого Андрія (1086) та храм Святого Андрія Первозваного на Андріївському узвозі (XVIII ст).

 

Святий Апостоле Андрію Первозваний, моли Бога про нас.

 

4 грудня 2017 р.Б. ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ

 

 

В цей день Свята Православна Церква святкує одне з дванадцяти найбільших християнських свят – Введення в храм Пресвятої Богородиці. Хоча в самому Євангелії немає згадок про цю подію, це не применшує її урочистість та важливість для нашого спасіння. Передання про Введення дійшло до сучасників із слів самої Діви Марії.

Батьки Пресвятої Богородиці, праведні Іоаким і Анна, досягши похилого віку, не мали дітей і молили Господа про позбавлення їх від безпліддя. Святе подружжя дало обітницю, що дарована дитина буде віддана на служіння Богові. Господь почув їх молитву і послав їм дівчинку – Марію.

Коли Пречистій Богоотроковиці виповнилося три роки святі праведні Іоаким і Анна вирішили виконати дану ними обітницю – віддати своє дитя на служіння Богові. Вони скликали в Назареті, де жили, всіх своїх родичів із царського та архієрейського роду, адже сам праведний Іоаким був із царського роду, дружина ж його, свята Анна, походила із роду архієрейського. Також були запрошені сусіди, хор непорочних дівиць і всі пересічні жителі Назарету, хто мав змогу прийти на свято. Приготували багато свічок, обступили Приснодіву Марію навкруги, та почали урочисту процесію.

Попереду, співаючи псалми царя Давида, йшли діви зі світильниками, своїм виглядом нагадуючи чудове зоряне коло, яке символізувало небо, а вся процесія ніби давала знати, що незабаром дорога туди відкриється і кожен матиме змогу спастися. За ними йшли Іоаким і Анна, вони вели за руки свою Богоносну дочку. Замикали ходу рідні та знайомі.

Про царську прикрасу Богоотроковиці святий Феофілакт Болгарський говорить так: «Мало бути так, щоб введення Божественнійшої Отроковиці було достойним Її, щоб цю пресвітлу та безцінну Перлину не торкався вбогий одяг; треба було вдягнути Її саме в царський одяг, для найбільшої слави та прикраси».

Три дні, з нетривалими зупинками для відпочинку просувалася хода, поки нарешті не досягла Єрусалимського храму.

Єрусалимський храм, відновлений після Вавилонського полону, називали другим храмом. За розмірами та величчю він поступався Соломоновому, але найголовнішим було те, що в ньому не було Ковчегу Завіту, найбільшої святині юдеїв – вона зникла, була загублена.

Пророки передрікали цьому другому храмові славу більшу, аніж була в першого, але Святеє Святих, місце, де колись знаходився Ковчег Завіту, вже пустувало. Саме цей момент і є символічним. Він ніби свідчить про закінчення певного етапу в духовній історії. Будучи порожньою, святиня неначе чекала подальших знамень і чудес. Діва Марія стала новим кіотом Божим і їй судилося послужити ділу Божого Промислу по відношенню до спасіння людства.

Назустріч назаретянам вийшли священики, на чолі з первосвящеником Захарією. Святий Феофілакт, єпископ Болгарський, говорить про це так: «В цей момент увесь Єрусалим зібрався подивитись на неабиякі проводи трьохрічної Отроковиці, осяяної такою славою, що не тільки жителі земного Єрусалиму, але й небесного – святі янголи – забажали бути присутніми під час введення».

Іоаким і Анна поставили Марію на першу сходинку церковного порогу зі словами: «Іди, дочко, до Бога, який дав нам Тебе, до Благосердного Владики. Увійди до Господнього Храму – радості всього світу». Тоді первосвященик прийняв Пресвяту Діву, поцілував її, дав благословення й сказав: «Господь возвеличить ім’я Твоє в усі роди, бо через Тебе явить в прийдешні дні синам Ізраїлевим Месію». Після чого побожно привів Її до найсвятішого місця в Єрусалимському Храмі – Святеє Святих, куди міг заходити сам тільки раз на рік. Здивувались усі присутні, а в церковних піснях сказано, що навіть ангели на небесах. Таким чином Свята Отроковиця стала чеснішою за херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів.

В цій неймовірній події всі побачили, що Пресвята Діва покликана Богом до чогось надзвичайного, неймовірного, до чогось такого, що й досі не знало людство.

Після того святі Іоаким і Анна принесли жертву Богові, та й повернулися додому, а Свята Отроковиця Діва Марія залишилась жити при Єрусалимському храмі, де в особливих приміщеннях жили побожні діви, що присвятили себе на служіння Богові. Згодом, після смерті святого праведного Іоакима, сюди ж переселилася й Анна, яка ненадовго пережила свого чоловіка.

Пресвята Діва виховувалась під доглядом старших благочестивих жінок, які так само, як і Вона присвятили своє життя служінню Богові. Вона там навчалась молитві, читала Святе Письмо та працювала при храмі. За словами святих отців Церкви Григорія Ніського, та Блаженного Ієроніма Отроковиця Марія першою з самого дитинства заручилася своїм дівством з Богом.

На згадку про Введення в храм Пресвятої Богородиці Свята Православна Церква встановила святкування цієї події. Святе Передання говорить, що свята рівноапостольна імператриця Єлена, мати Костянтина Великого, спорудила в Палестині храм на честь Введення в Єрусалимський Храм Пресвятої Богородиці.

 

«Величаємо Тебе, Пресвятая Дiво, Богом обрана Отроковице, i шануємо у храм Господній входження Твоє».

 

28 листопада 2018 р.Б. Початок Різдвяного посту

 

 

28 листопада розпочався Різдвяний піст

 

 

Звідси походить і назва посту. Головна ідея полягає у поєднанні фізичного посту з духовним і під час нього не вживаються м'ясні і молочні страви, а також яйця, а у середи і п'ятниці вживається рослинна їжа без олії. У вівторок і четвер споживається рослинна їжа з олією. В суботні і недільні дні до 2 січня і у великі свята під час посту благословляється вживати рибу. Під час посту потрібно також утримуватись  всіляких веселощів.

Допускаються і полегшення для тих, хто хворіє або працює на важких роботах, для вагітних жінок і годуючих грудних дітей, на що потрібно взяти благословення у парафіяльного священнослужителя. Під час всього посту не звершується таїнство вінчання.

Різдвяний піст має ще й іншу, народну назву – Пилипів піст, або Пилипівка, бо напередодні, 27 листопада церква вшановувала пам'ять Святого апостола Пилипа. Саме цей день є заговинами на скоромну їжу. Звідси походить і назва Пилипів піст або Пилипівка. Апостол Пилип уславився проповіддю Слова Божого та чисельними випадками зцілення людей. Православна церква називає його учнем, другом Господа і наслідувачем страждань його, бо апостола Пилипа розіп'яли на хресті, як і Спасителя.

Піст, за вченням Спасителя, допомагає очистити душу від гріха, звільняє її від влади диявола і повертає до спілкування з Богом.

Головна мета кожного християнина з часів Христа — Бог, Небесний Єрусалим. Туди ми можемо дібратися за допомогою «двох крил», як стверджують святі отці, — за допомогою молитви і посту.

Нехай цей піст, як і всі інші, сприятиме піднесенню духу над плоттю, пануванню духовно-моральних прагнень над чуттєвими.

26 листопада 2017 р.Б. День пам’яті святителя Івана Золотоустого, архієпископа Константинопольського (407)

 

 

Святитель Іван Золотоустий, архієпископ Константинопольський - один з трьох Вселенських святителів, разом зі святителями Василієм Великим і Григорієм Богословом. Народився в Антіохії близько 347 року, в сім'ї військовоначальника. Його батько, Секунд, помер незабаром після народження сина, мати, Анфуса, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню Івана. Юнак навчався у кращих філософів і риторів, рано звернувся до поглибленого вивчення Священного Писання і молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам'ять 12 лютого), полюбив Івана як сина, наставив його у вірі і в 367 році хрестив. Через три роки святий Іван був поставлений на читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання імператором Валентом, в 372 році, святий Іван спільно з Феодором (згодом - єпископом Мопсуєстським) вчився у досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійського. Коли померла мати святого Івана, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Незабаром святого Івана визнали гідним кандидатом для посідання єпископської кафедри. Однак він зі смиренності ухилився від архієрейського сану. У цей час святий Іван написав «Шість слів про священство», велике творіння православного пастирського богослов'я. Чотири роки провів святий у працях пустинницького проживання, написавши «Проти супротивників шукаючих чернецтва» і «Порівняння влади, багатства і переваг царських з істинним і християнським любомудрієм чернечого життя». Два роки святий дотримувався повної безмовністі, перебуваючи у відокремленій печері. Для відновлення здоров'я святий Іван повинен був повернутися в Антіохію. У 381 році єпископ Мелетій Антіохійський висвятив його на диякона. Наступні роки були присвячені створенню нових богословських творів: «Про провидіння», «Книга про дівування», «До молодої вдови» (два слова), «Книга про святого Вавила і проти Юліана і язичників».

У 386 році святий Іван був хіротонісаний єпископом Антіохійським Флавіаном на пресвітера. На нього поклали обов'язок проповідувати Слово Боже. Святий Іван виявився блискучим проповідником, і за рідкісний дар богонатхненного слова отримав від пастви найменування «Золотоустий». Дванадцять років святий, при скупченні народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді щодня, проповідував у храмі, зворушуючи серця слухачів.

У пастирській ревності про найкраще засвоєння християнами Священного Писання святий Іван звернувся до герменевтики - науки про тлумачення Слова Божого. Він написав тлумачення на багато книг Священного Писання (Буття, Псалми, Євангелія від Матвія, і Івана, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі біблійні тексти, а також повчання на свята, на хвалу святих і слова апологетичні (проти аномеїв, юдейства і язичників ). Святий Іван як пресвітер ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антиохійська Церква живила кожен день до 3000 дів і вдовиць, не рахуючи ув'язнених, подорожніх і хворих. Слава чудового пастиря і проповідника росла.

У 397 році, після спочинку Константинопольського архієпископа Нектарія, святого Івана Золотоу стого було викликано з Антіохії для поставлення на Константинопольську кафедру. У столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антіохії. Багато справ чекало вирішення святителем, він почав з головного - з духовного вдосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам. Засоби, які призначалися для архієпископа, святий звернув на утримання кількох лікарень і двох готелів для прочан. Архіпастир задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревнощі святителя до утвердження християнської віри поширювалася не тільки на жителів Константинополя, але і на Фракію, включаючи слов'ян і готів, Малу Азію і Понтійську область. Ним було поставлено єпископа для Церкви Боспору, що знаходився в Криму. Святий Іван направляв ревних місіонерів у Фінікію, Персію, до скіфів, писав послання до Сирії, щоб повернути Церкві маркіонітів, і домігся цього.

Багато праць поклав святитель для влаштування благоліпності Богослужіння: склав чин Літургії, ввів антифонний спів за всеношною, написав кілька молитов чину маслосвяття. Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя неприємного викривача. Коли імператриця Євдоксія, дружина імператора Аркадія (395-408), розпорядилася про конфіскацію власності у вдови і дітей опального вельможі, святий став на їхній захист. Горда імператриця не поступилася і затаїла гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілася з новою силою, коли недоброзичливці сказали їй, ніби святитель у своєму повчанні про суєтних жінок мав на увазі її. Суд, складений з ієрархів, справедливо докорених раніше Золотоустим, постановив позбавити влади святого Івана і за образу імператриці - стратити. Імператор Аркадій замінив страту вигнанням. У храмі товпився збуджений народ, який вирішив захищати свого пастиря. Святитель, щоб уникнути заворушень, сам віддав себе в руки влади. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого і негайно надіслала листа вигнаному пастирю, благаючи його повернутися. Але вже через два місяці новий донос пробудив гнів Євдоксії. У березні 404 року відбувся неправедний собор, який постановив вигнати святого Івана. Після вигнання його зі столиці, пожежа перетворила на попіл будівлю сенату, відбулися спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла і сама Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях Небесне покарання за неправедне засудження угодника Божого.

Перебуваючи у Вірменії, святитель Іван намагався зміцнити своїх духовних чад. У численних листах (їх збереглося 245) єпископам Азії, Африки, Європи та своїм друзям у Константинополі, він утішав страждаючих, наставляв і підтримував своїх прихильників. Взимку 406 року святий був прикутий хворобою до ліжка. Але його вороги не вгавали. Зі столиці надійшов наказ перевести його до далекого Пітнусу (Піцунди, в Абхазії). Виснажений хворобами святитель, у супроводі конвою, три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Комнах сили залишили його. Біля склепу святого Василиска (близько 308, пам'ять 22 травня), втішений явленням мученика («Не сумуй, брате Іване! Завтра ми будемо разом»), причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все!» Відійшов до Господа 27 вересня 407 року.

Святитель Іван Золотоустий був похований в Комнах. У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський (434-447), здійснюючи Богослужіння в храмі святої Софії, вимовив похвальне слово пам'яті свого великого вчителя, в якому порівнював святителя Івана Золотоустого зі святим Іваном, Предтечею Господнім, які проповідували покаяння і також потерпали за викриття пороків. Народ, що горів любов'ю до святителя Івана Золотоустого, не давши Патріарху докінчити свого слова, почав одностайно просити його звернутися до імператора з проханням про перенесення святих мощів святителя з Комен у Константинополь. Святитель Прокл вирушив до царя Феодосія II (408-450) та від імені Церкви і народу просив його про це. Імператор погодився і відправив у Комни особливих посланців зі срібною ракою, щоб з пошаною перевезти святі мощі. Жителі Комен глибоко сумували про те, що їх позбавляють великого скарбу, але не могли опиратися царському указу. Коли ж імператорські посланці приступили до гробу святителя Івана, вони не змогли взяти його мощі. Тоді імператор, у каятті, написав послання святителю, просячи у нього пробачення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Івана, поклали на нього і вчинили всеношне бдіння. Потім приступили до гробниці, легко підняли мощі і внесли на корабель (гробниця святителя Івана залишилася в Комнах, поблизу Піцунди). Тоді ж відбулося зцілення убогого чоловіка, який доклав до покриву від гробу святого. Після прибуття мощів святителя Івана до Константинополя, 27 січня 438 року все місто, на чолі з Патріархом Проклом, імператором Феодосієм, з усім його синклітом і безліччю народу вийшов назустріч. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку і з співами внесли її до церкви святої мучениці Ірини. Коли Патріарх Прокл відкрив гріб, тіло святителя Івана виявилося нетлінним, від нього виходили пахощі. Припавши до гробу, імператор Феодосій II зі сльозами просив святителя пробачити його матір. Народ не відходив від раки весь день і цілу ніч. На ранок мощі святого були віднесені в соборну церкву Святих Апостолів. Коли рака була поставлена на патріаршому престолі, весь народ єдиними вустами вигукнув: «Прийми престол свій, отче!» - І Патріарх Прокл з багатьма, що стояли біля раки, побачили, як святитель Іван відкрив уста свої, і вимовив «Мир всім!»

У IX столітті Йосип Піснеспівець, Косьма Веститор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощів святителя Івана Золотоустого, які й понині співаються Церквою на спогад цієї події.

 

Святителю отче Іване, моли Бога про нас.

 

Яндекс.Метрика