narrow default width wide

Breadcrumbs

28 січня 2018 р.Б. Неділя про митаря і фарисея.

 

 

Неділя Митаря і Фарисея одержала свою назву від притчі про митаря і фарисея, яку записав до Євангелія святий апостол і євангелист Лука у главі 18, 9-14, де Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: покірного митаря і гордого фарисея. І на тих двох прикладах показує нам зло гордості і значення покори.

 

Ось притча ця про Митаря і Фарисея:

 

Два чоловіки прийшли до храму помолитися. Один був фарисей, а другий – митар.

Фарисей, ставши попереду, молився так: “Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю”.

А митар стояв у куточку. Він не смів навіть очей звести до неба; але, б’ючи себе в груди, говорив: “Боже, будь милостивий до мене, грішного!”

Ісус Христос сказав: “Кажу вам, що цей (митар) пішов до дому свого виправданий більше, ніж той (фарисей): бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться”.

 

Лк. 18, 9–14

 

Цією притчею, Господь застерігав нас, щоб ми не були гордими, не хвалилися, вважаючи себе праведними й кращими за інших, але щоб із смиренням, бачачи власні гріхи, каялися в них, нікого не осуджуючи, бо тільки смиренна людина підноситься душею до Бога.

Отже, свята Церква бажає, щоб і ми, наближаючись до Великого посту, готувалися до нього великою покорою та свідомістю нашої грішности, бо тільки тоді буде в нас добра воля до скрухи серця, посту й покути. Без покори нема навернення, нема жалю за гріхи й нема повороту до Бога.

Тож, віддали і знищ Господи гордість сердець наших та наблизь чесноту покори.

“Душе моя, співає церква на стихирах вечірні, — зрозумівши різницю між фарисеєм і митарем, зненавидь гордовитий голос першого, а наслідуй сокрушенну молитву другого і взивай: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене”.

“Тікаймо від фарисеєвої хвальби, — сказано в кондаці, — і навчімося митаревої величі слів смиренних, і кличмо у покаянні: “Спасителю світу, очисти рабів Твоїх”.

20 січня 2018 р.Б. Собор святого Предтечі і Хрестителя Господнього.

 

 

На наступний день святого Богоявлення Собор чесного і славного пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана від початку Церква прийняла святкувати. Годилося-бо вшанувати святкуванням того, хто послужив божественного Хрещення таїнству, поклавши свою руку на голову Владики. Зразу-бо після хрещення Господнього Хреститель вшановується і піснями славиться соборно. Собор-бо говоримо, коли збираються люди в церкву на спів і славословлення Боже, на честь і похвалу вшанованого святом великого Івана Предтечі і Хрестителя. Такий же собор, який по всіх, що у вселенній, церквах відбувався і нині відбувається. Проте в особливий спосіб — у храмах, створених в ім'я Хрестителя, так, як колись у храмі його при Йордані, де ж Христа хрестив, і в Севастії, де ж Ірод його посік, і в Антіохії, де ж руку його праву святий євангелист Лука заніс, і в Царгороді, куди ту святу руку з Антіохії принесено і де найбільше собор той прославився, бо принесено руку в саме навечір'я святого Богоявлення, коли святиться вода. І вважалося тоді, що сам Хреститель прибув невидимо на освячення води.

Була ж радість велика царям і всьому народові, і з великим торжеством Собор Хрестителя після Богоявлення дня відзначали. Відзначаємо і ми радістю духовною Собор святого цього великого Івана, Предтечі і Хрестителя, звертаючись до нього, щоб спільно з нами молив за нас Владику Христа, аби були ми зібрані в Церкві торжествуючих, у храмі нерукотворному, вічному, на Небесах.

І щоб там святкуючих голос було чути, і щоб святкувати разом Богоявлення вічне, наповнюючись з ним баченням Лиця Божого, Який явленням Себе святим Своїм показується. І славити зі всіма небесними ликами Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.

 

19 січня 2018 р. Б. ХРЕЩЕННЯ ГОСПОДНЄ. БОГОЯВЛЕННЯ.

 

 

Христос Хрещається! – у річці Йордані!

 

 

18 січня – Надвечір’я Богоявлення, час підготовки до великого свята Хрещення Господнього.

У народі свято це зветься Водохреща, або – Йордан, а день, який йому передує, відомий як «голодна кутя».

Традиція Хрещенського Святвечора дуже нагадує Різдвяний: так само православні дотримуються посту, вживаючи їжу з рослинним маслом лише після завершення ранкової служби Божої. Так само, як і перед Різдвом, готують і споживають кутю, цебто – варену пшеницю з маком, медом та горіхами, яка є головною складовою пісного столу.

У цій схожості – відлуння стародавніх часів, коли Різдво і Богоявлення святкувались в один день.

Важливо зауважити – саме споживання Святої води після відправи, а не поява зірки, і є часом, коли можна сідати за стіл.

Також зазвичай, повернувшись із церкви додому зі Святою водою, господар кропить нею ближніх та всі закутки своєї оселі. За численними спостереженнями, вода ця, або – Велика Агіасма, цебто – велика святиня, має цілющі властивості та захищає від впливу нечистої сили, тому християни з належною шаною зберігають цю воду та приймають її з великим благоговінням, як і належить святині.

Як оповідає про цю подію євангеліст Матфей, у 30-річному віці Господь наш Ісус Христос перед початком Своєї проповіді прийшов на річку Йордан, щоб прийняти Хрещення від пророка й Предтечі Іоанна Хрестителя.

Предтеча хрестив людей водою в покаяння, передрікаючи, що невдовзі прийде Той, Хто хреститиме Духом Святим. Побачивши Христа, Іоанн стримував Його, промовляючи: «Це мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене?» На що Господь відповів: «Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду».

У ту саму мить, як Іісус занурився в Йорданські води та звершилося це священне Таїнство, небо розійшлося, Іоанн побачив Духа Божого, Котрий сходив, як голуб, на Христа, а також чутно було голос Бога Отця з неба: «Цей є Син мій возлюблений, у Якому Моє благовоління».

Хрещення Господнє, що святкуємо 19 січня є завершальним великим святом різдвяно-новорічного циклу.

Це свято збігається з Богоявленням, однак їх слід розрізняти.

В цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба. На згадку цієї події також 19 січня відзначається свято Богоявлення.

Також цей день знаменував явлення Христа народу і початок Його суспільного служіння та відкритої проповіді Євангелія.

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

І не забуваймо: ми маємо отримати цього дня не лише посудину зі Святою водою, а Благодать Божу та передусім освятити власні тіла й душі. Зробити це можливо щирою молитвою і прийняттям причастя Святих Христових Таїн.

Величаємо Тебе Життєдавче Христе, що задля нас від Івана хрестився у водах йорданських.

 

14 січня 2018 р.Б. Обрізання Господнє. День пам'яті святителя Василія Великого (330—379).

 

 

Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано.

Коли ж виповнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був Ангол назвав, перше ніж Він в утробі зачався. А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробувала.

А батьки Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять років, вони за звичаєм на свято пішли. Як дні ж свята скінчились були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лишився, а Йосип та мати Його не знали того. Вони думали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж родичами та знайомими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його.

І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе... А Він їм відказав: Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві? Та не зрозуміли вони того слова, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухняний. А мати Його зберігала оці всі слова в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей. (Лук.2:20, 21, 40-52).

Свідоцтва про святкування Обрізання Господнього у Східній Церкві знаходять ще з IV століття.

Для християнина повноцінне життя починається з хрещення. Прообразо м його було обрізання в Церкві старозавітній (буквально "заповіт обрізання"). Ще Аврааму було сказано: «Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною, і між вами, і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать» (Бут. 17: 10 - 14). Обрізання як обряду посвячення Божеству існувало у багатьох народів, у тому числі і в єгиптян. У єврейському розумінні кров священна, так як «кров є душа», а кров, що тече з органу, що дає життя, означає присвячення Богові життя, прийнятого як дар. У ізраїльтян цей обряд став знаменувати вступ у союз-заповіт Авраама та обраного народу з Богом і мав нагадувати народу про витікаючі з цього зобов'язання.

В обрізанні, як зараз у хрещенні, нарікали ім'я. «Після восьми днів, щоб обрізати немовля, дали Йому ім'я Ісус, наречене Ангелом перш його зачаття в утробі». А наречення імені - дуже важливий момент. На відміну від всього на землі, людина - істота особистісна. Ім'я виділяє людину з усієї «маси людства», і дає можливість впізнавати його.

Але чому Бог наказав саме таким, дивним чином входити до складу Божого народу? З цієї старозавітної загадки, як завжди, покривало знімається тільки Христом. Коли над Немовлям Ісусом відбувався цей обряд, всі своїми очима побачили, що в Ньому така ж, як і у всіх, кров, і такі ж, як у всіх, частини тіла. За тлумаченням Отців Церкви Господь, Творець закону, прийняв обрізання, являючи Собою приклад того, як людям слід неухильно дотримуватися Божественного встановлення, і для того, щоб ніхто згодом не міг засумніватися в тому, що Він був справжньою Людиною, а не носієм примарної плоті, як вчили єретики. Адже скільки потім з'являлося єретиків, які не вірили, що Бог може принизитися до прийняття людської плоті?

Звершивши закон обрізання, Ісус Христос тим самим і скасував цей закон. У Новому Заповіті обряд обрізання поступився місцем таїнству Хрещення. Свято Обрізання Господнього повинно нагадувати християнам, що вони вступили в Новий Завіт з Богом. Бо, як без обрізання, яке відбувалося в Старому Завіті на 8-ий день після народження немовляти, людина не могла увійти в суспільство обраного народу, так і без духовного обрізання християнин не може увійти в Царство Боже. Ми повинні постійно, щодня, можна сказати щохвилини, здійснювати над собою цю духовну операцію. Людина повинна усвідомити ці свої духовні хвороби і як би обрізати їх від себе - свої пристрасті, «похіть плоті, похіть очей і гордість житейську».

 

 

 

 

Цього дня церква вшановує пам'ять святителя Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської.

Святитель Василій Великий, архієпископ Кесарії Каппадокійської, "належить не одній Кесарійській Церкві, і не у свій тільки час, не одним одноплемінникам своїм був корисний, але по всіх країнах і градах всесвіту, і всім людям приносив і приносить користь, і для християн завжди був і буде вчителем рятівним", - так говорив сучасник святителя Василя, святий Амфілохій, єпископ Іконійський (+ 344; пам'ять 23 листопада).

Народився Василій близько 330 року в Кесарії, адміністративному центрі Каппадокії, і походив з відомого роду, що славився як знатністю і багатством, так і даруваннями і ревнощами християнської віри. Дід і баба святителя з боку батька під час гоніння Діоклетіана повинні були переховуватись в лісах Понта протягом семи років. Мати святого Василія, Емілія, була донькою мученика. Батько святителя, також на ім'я Василь, адвокат і відомий викладач риторики, постійно жив у Кесарії.

У сім'ї було десять чоловік дітей, п'ять синів і п'ять дочок, з них п'ятеро були потім зараховані до лику святих: Василій, Макріна (пам'ять 19 липня) - зразок аскетичного життя, що зробила сильний вплив на життя і характер святого Василія Великого, Григорій, згодом єпископ Ніський (пам'ять 10 січня), Петро, єпископ Севастійский (пам'ять 9 січня), і праведна Феозва - диякониса (пам'ять 10 січня). Перші роки життя святий Василь провів у маєтку що належав його батькам на річці Ірис, де виховувався під керівництвом матері і бабці Макріна, високоосвіченої жінки, що зберегла в пам'яті переказ про знаменитого святителя Каппадокії - Григорія Чудотворця (пам'ять 17 листопада). Початкову освіту Василь отримав під керівництвом батька, потім він навчався у кращих вчителів Кесарії Каппадокійської, де познайомився зі святим Григорієм Богословом, а пізніше перейшов до школи Константинополя, де слухав видатних ораторів і філософів. Для завершення освіти святий Василій відправився до Афін - центру класичного освіти.

Після чотирьох або п'яти років перебування в Афінах Василь Великий володів всіма доступними знаннями: "Він так вивчив все, як інший не вивчає одного предмета, кожну науку він вивчив до такої досконалості, як ніби не вчився нічому іншому". Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, мав глибокі пізнання в астрономії, математиці та медицині, - "це був корабель, настільки навантажений вченістю, наскільки це можливо вмістити людській природі". У Афінах між Василем Великим і Григорієм Богословом встановилася найтісніша дружба, яка тривала все життя. Пізніше, в похвальному слові Василю Великому, святитель Григорій Богослов захоплено говорив про цей час: "Нами керували рівні надії і в справі - у навчанні ... Нам відомі були дві дороги: одна - до наших священних храмів та до тамтешних вчителів; інша - до наставників наук зовнішніх".

Близько 357 року святий Василій повернувся в Кесарію, де якийсь час викладав риторику. Але незабаром, відмовившись від пропозиції кесарійців, бажаючих доручити йому навчання юнацтва, святий Василій вступив на шлях аскетичного життя.

Після смерті чоловіка мати Василія зі старшою дочкою Мокриною і від’їхали до фамільного маєтку на річці Ірис і вели подвижницьке життя. Василій же, прийнявши хрещення від єпископа Кесарійського Діанія, був поставлений читцем. Як тлумач Священних Книг, він спочатку читав їх народу. Потім святитель здійснив подорож до Єгипту, Сирії та Палестини, до великих християнських подвижників. Повернувшись в Каппадокію, він вирішив наслідувати їх. Роздавши своє майно бідним, святий Василій оселився недалеко від Емілії і Мокрини на іншому березі річки, зібравши навколо себе ченців у гуртожиток. Своїми листами Василій Великий залучив у пустелю свого друга Григорія Богослова. Святі Василій і Григорій подвизались в строгій стриманості: в їх оселі, без покрівлі, не було вогнища, їжа була мізерною. Вони самі обтісували камені, садили і поливали дерева, возили тягарі. Від важкої праці мозолі не сходили з їхніх рук. З одягу Василь Великий мав тільки сорочку і мантію; волосяницю носив тільки вночі, щоб її не було видно. У самоті святі Василій і Григорій посилено займалися вивченням Священного Писання по посібникам найдавніших тлумачів і, зокрема, Орігена, з творів якого вони склали збірку - Філокалія (Добротолюбіє). У той же час Василь Великий на прохання ченців написав збірку правил морального життя. Своїм прикладом і проповідями святитель Василій Великий сприяв духовному вдосконаленню християн Каппадокії та Понту; багато поринули до нього. Утворювалися чоловічі та жіночі монастирі.

Під час царювання Констанція (337 - 361) поширилося псевдовчення Арія, і Церква закликала до служіння обох святителів. Святий Василь повернувся до Кесарії. У 362 році він був висвячений Мелетієм, єпископом Антіохійським в диякона, а потім, єпископом Євсевієм Кесарійським, в 364 році, присвячений в сан пресвітера. "Але, бачачи, - як оповідає Григорій Богослов, - що всі надзвичайно шанують і хвалять Василія за мудрість і святість, Євсевій, з людської немочі, захопився ревнощами до нього і почав виявляти неприхильність до нього". Ченці встали на захист святого Василія. Щоб не викликати церковного розділення, він пішов у свою пустелю і зайнявся пристроєм монастирів. З приходом до влади імператора Валента (364 - 378), рішучого прихильника аріан, для Православ'я наступають важкі часи - "стояла велика боротьба". Тоді святий Василій спішно повернувся до Кесарії за викликом єпископа Євсевія. За словами Григорія Богослова, для єпископа Євсевія він був "добрим радником, праведним, тлумачем Божого Слова, жезлом старості, опорою вірних у справах внутрішніх, самим діяльним у справах зовнішніх". З того часу і церковне правління перейшло до Василія, хоча за ієрархією займав він друге місце. Проповіді говорив він щодня, і часто двічі - вранці і ввечері. У цей час святий Василій склав чин Літургії; ним написані також Бесіди на Шестиднів, на 16 глав пророка Ісаї, на псалми, друге зібрання чернечих правил. Проти вчителя аріан Евномія, який за допомогою аристотелевих міркувань надав аріанській догматиці науково-філософську форму, перетворюючи християнське вчення в логічну схему абстрактних понять, Василій написав три книги.

Святитель Григорій Богослов, говорячи про діяльність Василія Великого в той період, вказує на "годування жебраків, чужинців, піклування про дів, писані й неписані статути для ченців, чиноположення молитов (Літургія), благоукрашення вівтарів та інше". Після смерті єпископа Кесарійського Євсевія, в 370 році, на його кафедру був зведений святий Василій. Як єпископу Кесарійському, святому Василію Великому були підпорядковані 50 єпископів одинадцяти провінцій. Святитель Афанасій Великий, архієпископ Олександрійський (пам'ять 2 травня), з радістю і вдячністю до Бога привітав дарування Каппадокії такого єпископа, як Василій, який прославився святістю, глибоким знанням Священного Писання, великою вченістю, працями на благо церковного миру та єдності. В імперії Валента зовнішнє панування належало аріанам, які, по-різному вирішуючи питання про Божество Сина Божого, були розбиті на декілька партій. До колишніх догматичних спорів було приєднане питання про Святого Духа. У книгах проти Евномія Василій Великий вчив про Божество Святого Духа і єдність Його природи з Отцем і Сином. Нині ж для повного з'ясування православного вчення з цього питання, на прохання святого Амфілохія, єпископа Іконійського, святитель написав книгу про Святого Духа.

Загальне сумне становище посилювалося для єпископа Кесарійського ще й такими обставинами, як поділ Каппадокії на дві частини при розподілі урядом провінційних округів; антіохійський розкол, викликаний поспішним поставленням другого єпископа, а від'ємне і зверхнє ставлення західних єпископів до спроб залучити їх до боротьби з аріанством і перехід на сторону аріан Євстафія Севастійського, з яким Василя пов'язувала тісна дружба. Серед постійних небезпек святий Василій підтримував православних, стверджував їх віру, закликаючи до мужності і терпіння. Святим єпископом написані численні листи до Церков, єпископам, кліру, приватним особам. Викриваючи єретиків "зброєю вуст і стрілами письмен", святий Василій, як невтомний захисник Православ'я, все своє життя викликав неприязнь і всілякі підступи аріан.

Імператор Валент, нещадно відправляючий у вигнання неугодних йому єпископів, насадивши аріанство в інших малоазійських провінціях, прибув в Каппадокію з тією ж метою. Він послав до святого Василія префекта Модеста, який став погрожувати йому розоренням, вигнанням, тортурами і навіть смертю. "Все це, - відповів Василій, - для мене нічого не значить, той не втрачає маєтки, хто нічого не має, крім старого і зношеного одягу і небагатьох книг, в яких полягає все моє багатство. Вигнання немає для мене, тому що я не пов'язаний місцем, і те місце, на якому живу тепер, не моє, і скрізь, куди мене б не кинули, буде моє. Краще сказати: скрізь Боже місце, де не буду мандрівником і прибульцем (Пс. 38, 13). А муки що можуть зробити мені? - Я такий слабкий, що тільки перший удар буде чутливий. Смерть же для мене благодіяння: вона скоріше приведе мене до Бога, для Якого живу і працюю, до Якого давно я прагну". Правитель був здивований такою відповіддю. "Може бути, - продовжував святитель, - ти не зустрічався з єпископом; інакше, без сумніву, почув би такі ж слова. У всьому іншому ми лагідні, покірливі всякого, і не тільки перед такою могутністю, але й перед кожним, тому що так наказано нам законом. Але коли справа йде про Бога і проти Нього відважуються повставати, тоді ми, все інше вважаючи за ніщо, дивимося тільки на Нього Єдиного, тоді вогонь, меч, звірі й залізо, своє тіло, швидше буде для нас задоволенням, ніж налякає".

Доповівши Валенту про непохитність святого Василія, Модест сказав: "Переможені ми, цар, настоятелем Церкви". Ту ж твердість Василій Великий виявив і перед обличчям самого імператора і своєю поведінкою справив на Валента таке враження, що він не підтримав аріан, що вимагають вигнання Василія. "У день Богоявлення, при великій кількості народу, Валент увійшов у храм і змішався з натовпом, щоб показати видимість єднання з Церквою. Коли ж у храмі розпочався псалмоспів, слух його вражений був як громом. Цар побачив безліч народу, і у вівтарі і поблизу нього благоліпність; попереду ж всіх Василія, наче в храмі не відбулося нічого нового, але зверненого тільки до Бога і до престолу, а клір його в страху і благоговінні".

Святий Василій майже щодня здійснював Богослужіння. Він особливо піклувався про строге виконання канонів Церкви, уважно стежачи, щоб у клір вступали лише гідні. Невтомно обходив він свої церкви, спостерігаючи, щоб ніде не була порушена церковна дисципліна, усуваючи всяку гординю. У Кесарії святий Василій влаштував два монастирі, чоловічий і жіночий з храмом на честь 40 мучеників, де зберігалися їхні святі мощі. За прикладом ченців, клірики митрополії святителя, навіть диякони і пресвітери, жили в надзвичайній бідності, трудилися і вели життя чисте і добродійне. Для кліру святий Василій домагався звільнення від податків. Всі свої особисті кошти і доходи своєї церкви він використовував на користь бідних; в кожному окрузі своєї митрополії святитель створив богадільні; в Кесарії - готель і будинок для прийому.

Хвороби від юності, праці вчення, подвиги стриманості, турботи і скорботи пастирського служіння рано виснажили сили святителя. Помер святитель Василій 1 січня 379 року у віці 49 років. Незадовго перед смертю святитель благословив святого Григорія Богослова на прийняття Константинопольської кафедри.

Після представлення святого Василя Церква негайно стала вшановувати його пам'ять. Святий Амфілохій, єпископ Іконійський (+ 394), у своєму слові на день кончини святителя Василія Великого говорив: "Не без причини і не випадково божественний Василій розв'язалався від тіла і преставився від землі до Бога в день Обрізання Ісуса, що святкується між днем Різдва і Хрещення Христового. Тому цей блаженнійший, проповідуючи та вихваляючи Різдво і Хрещення Христове, звеличував обрізання духовне, і сам, скинувши тіло, удостоївся піднестися до Христа саме в святі дні спогаду Обрізання Христового. Тому-то і встановлено в даний день щорічно вшановувати пам'ять Великого святкуванням і торжеством".

 

Святий угоднику Божий Василіє, вселенський учителю, моли Бога про нас!

 

8 cічня 2018 р.Б. Собор Пресвятої Богородиці. Прав. Йосипа Обручника

 

 

Наступного дня після свята Різдва Христового, 8 січня за новим стилем, православний світ відзначає важливе свято – Собор Пресвятої Богородиці. Цього дня Православна Церква з хвалебними і подячними піснями звертається до Богоматері, що стала обраним знаряддям Промислу, яка народила Спасителя. Саме тому, що Пресвята Діва є Тієї, від якої народився, втілився Спаситель наш Ісус Христос. І встановлено це свято її вшанування відразу після Різдва Господа.

Собором цей день називається тому, що на відміну від окремих свят на честь Пресвятої Богородиці (наприклад, Її Зачаття, Різдво, Благовіщення і пр.) в даний день відбувається загальне (соборне) святкування та інших осіб, близьких Пресвятій Діві Марії і Господу Ісусу Христу.

Так, разом з Богоматір’ю, у святкування Собору також відбувається пам’ять тих , хто по плоті був близький до Спасителя: святого Йосипа Обручника, царя Давида (предка по плоті Господа Ісуса Христа) і святого Якова (брата Господнього, сина від першого шлюбу святого Йосипа Обручника), який супроводжував разом із батьком Матір Божу і Богонемовля Ісуса при втечі в Єгипет.

Йосип Обручник, будучи 80-річним старцем, з благословення первосвященика прийняв Діву Марію, щоб зберігати її дівоцтво і чистоту. І хоча він був заручений Пречистої, всі його служіння полягало в тому, щоб оберігати Матір Божу. Пророк Давид був по плоті предком Господа і Спасителя, тому що, як і належало бути, Спаситель, Месія, прийшов у світ з роду Давидова. А апостол Яків називається братом Божим, бо був старшим сином Обручника Йосифа – від його першого шлюбу. Яків був дуже благочестивою людиною і по Воскресінні Христовому був обраний предстоятелем Єрусалимської Церкви.

Свято Собору Пресвятої Богородиці має давнє походження, його встановлення належить до ранніх часів Християнської Церкви. Офіційну вказівку на святкування Собору Пресвятої Богородиці наступного дня після Різдва Христового можна знайти в 79 правилі VI Вселенського Собору , що відбувся в 681 році.

У цей день святкує тезоімеництво настоятель храму - протоієрей Йосип.

 

Яндекс.Метрика