narrow default width wide

Breadcrumbs

2 липня 2017 р.Б. Неділя 4-та після П'ятдесятниці.

 

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні ми переживаємо 4-ту Неділю після П’ятидесятниці. Кожної Неділі на Святій Літургії читається уривок Євангелія, який має за мету навчити нас християнськох чеснот, за допомогою яких ми б проводили Боговгодне життя.

У четверту неділю після засланні Святого Духа читається 25 зачало від Матфея ( 8, 5-13.), в якому розповідається про римського сотника, який звернувся до Христа з проханням уздоровити його слугу.

Чого ж навчає нас сьогоднішнє Євангеліє? Перш за все хочеться звернути увагу на два моменти сьогоднішнього Євангельського зачала: спершу сотник благає за свого раба і друге – що він просить Спасителя не входити до його оселі.

Отже, сотник звертається до Христа – людина звертається до Бога, тобто це звернення ми можемо називати одним словом – молитва. Сьогодні Церквою нам пропонується зразок молитви, яка була не тільки вислухана, але й задоволена. Що ж стало причиною такої прихильності Господа до цієї молитви? Може високий чин цієї людини, велика влада, чи може заможність? На це запитання відповідь дав Сам Господь: «і в Ізраїлі Я не знайшов такої віри». Отже віра сотника, віра, яка здивувала Самого Господа.

Але що ж зробило віру цього воєначальника такою унікальною, що немає навіть у Богомобраному народі? Як би це не дивно звучало - це прохання воєначальника не приходити до нього в дім, а вірніше сказати чеснота, через яку він це просив.

Римський сотник каже, обґрунтовуючи своє прохання: «я недостойний, щоб Ти увійшов у мій дім.» І далі: «Я людина підвладна, але, маючи у себе в підпорядкуванні воїнів, кажу одному: Іди, і йде; і другому: Прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби те, і робить». Тобто сотник показав, що підлеглі слухаються його беззаперечно - але тут влада Божественна, і він свою владу складає та визнає, що вона ніщо в порівнянні з тією, яку має Син Божий. Тобто будучи людиною, яка має величезні можливості він упокорює себе не тільки перед Богом, але й перед іншими людьми.

Відвідуючи Храм Божий протягом року ми можемо пригадати ще один Євангелький уривок, де люди також просять Спасителя не заходити в їхнє поселення, а саме коли Господь зцілив одного біснуватого і дозволив бісам увійти в стадо свиней, які потім кинулися з кручі в воду. В чому різниця між двома випадками? В першому випадку це глибоке смирення, а в другому –небажання змінити закоренілий гріховній спосіб життя.

Отже, сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про чесноту смирення, яка зробила віру живою, а молитву діяльною. Як сіль надає смаку їжі, так смирення надає силу чеснотам, без чого всі наші духовні подвиги та зусилля стають марними.

Дуже часто стається так, що ми стоїмо у Храмі, виконуємо "зовнішні" обов'язки та приписи поведінки в церкві, але далекі від того, щоб свідчити глибоку віру в Бога своїм життям. Тобто ми можемо відвідувати церковні служби, поститися і молитися у визначений час, але якщо не має смирення і глибокої покори, тоді наша віра стає гордістю і в своїй фарисейській шанобливості людина починає вихвалятися власне людськими, зовнішніми досягненнями.
Послухаймо що про це каже Святий Іоан Золотоустий: «З покорою ніщо не може зрівнятися. Тому Христос розпочав від неї науку про блаженства. Він поставив покору на першому місці. Без неї не можливо осягнути спасіння. Хоча б хтось постив, молився, давав милостиню, але коли це робиться з гордості і немає покори, то все розпадеться і загине, а коли робиться з покорою, то воно бажане, любе та благонадійне».

Отож, із сьогоднішнього Євангельського зачала ми можемо навчитися, що для того щоб наша молитва була вислухана нам не потрібно вправлятися в красномовстві чи мати високій соціальній статус, але свою віру сполучити з покорою, яка є фундаментом християнського життя.

Тому просімо у Господа, щоб допомагав нам надбати цю чесноту і тим самим успадкувати вічне життя. Слава навіки Богу! Амінь.

 

18 червня 2017 р.Б. Неділя 2-а після П’ятдесятниці. Всіх святих землі Української.

 

Щороку другої неділі після П’ятдесятниці Українська Православна Церква творить пам’ять усіх святих, що в землі Українській просяли. Цьому святкуванню передує неділя перша по П’ятдесятниці усіх святих, коли Православна Церква в усій своїй повноті по всій вселенній згадує святих, що в подвигах, трудах і мучеництві стяжали благодать Духа Святого.

Православна Церква від самого початку шанує святих людей, які своїм благочестивим життям прихилили до себе милість Божу, стали друзями Божими. Дуже часто в церковних піснеспівах ми називаємо їх і нашими друзями, нашими родичами, тому, що святі подібні до нас, такі самі, як ми; але своїм подвижницьким життям, своїм смиренням та любов’ю, вони перемогли гріх, диявольські спокуси і сподобилися нетлінної слави та стали нашими небесними заступниками. Вони слугують своєрідним дороговказом для кожної людини в тому, як належить провадити християнське життя, щоб осягнути Царство Небесне.

Єдиний сонм святих утворюється соборами святих кожного православного народу, кожної Помісної Церкви. Разом усі вони становлять великий собор святих Небесної Торжествуючої Церкви. Кожен православний народ, нарівні зі святими Вселенської Православної Церкви, шанує і власних, місцевошанованих святих, звертається до них з молитвою про заступництво. Український народ відзначає пам’ять усіх святих своєї землі перш за все тому, що вони, ці святі, походили з цього народу: плоть від плоті та кість від кісток. Українські святі творили подвиги на нашій землі, молилися за цей народ, за його утвердження у вірі. Трудами і молитвою вони намножували славу та велич Української Православної Церкви.

Святкуючи пам’ять усіх святих, що в землі Українській просяяли, ми не вносимо розділення до Небесної Церкви і не плекаємо гордині в серцях православних вірян-українців, які можуть однаково шанувати як святого рівноапостольного князя Володимира, так і святого рівноапостольного царя Костянтина, як преподобних печерських Антонія та Феодосія, так і Сергія та Никона, ігуменів Радонезьких, преподобних Серафима Саровського та Іова Почаївського. Усі вони на небесах єдині у Царстві Божому.

Перші святі, що засяяли в Київській Русі-Україні після святого Хрещення 988 року сини святого рівноапостольного князя Володимира Великого, які стали першими мучениками і страстотерпцями землі Української. Це князі Борис і Гліб, яких було вбито рідним братом Святополком Окаянним. За часів їхньої канонізації, яку яскраво відображено на сторінках «Повісті минулих літ», було актуальним питання єдності всієї Руси-України. Ці перші святі стали покровителями миру та спокою в наших землях, що їх так бракувало в часи міжусобиць та князівського розбрату, особливо після смерті Ярослава Мудрого. За часів великої Київської Руси-України Православна Церква віддавала їм велику шану. При мощах святих князів-страстотерпців творилися чудеса, багато з них описано в нашому літописі та життєписних оповідях. На жаль сьогодні в Українській Церкві імена святих Бориса і Гліба призабуті, або ж згадуємо та звертаємося до них не так часто, не тою мірою, як прагне того любляче серце синів та дочок України. Власне, те саме стосується й багатьох українських святих, пам’ять яких ми належно не вшановуємо. Насправді ж, треба було б багато чого відновити в нашій церковній, історичній та національній пам’яті. Адже сьогодні проблема єдності України знов актуальна, і перш за все ми мусимо підносити молитви до тих наших святих, які мають благодатну силу втихомирювати розбрат і заколоти всередині країни.

У другій половині XI століття на київських горах оселяються ченці — подвижники. Глибока віра і любов надихала печерську братію на самовіддане аскетичне життя. Промені божественної любові печерського сонця преображали всю землю Київську. Не можна зрозуміти духу святості древнього Києва, не усвідомивши глибини зв’язку між ним та Печерським монастирем. Характер найвеличніших київських князів після Ярослава Мудрого протягом ста років формувався під впливом Печерської обителі. Відомо, який вплив мав на князя Ізяслава преподобний Феодосій і в якій премудрості він його наставляв. Відносно спокійними для всієї Києво-Руської землі стали 1095-1135 роки, коли правляча родина Мономаховичів духовно окормлялася ченцями Печерського монастиря. Показовим було правління Володимира Мономаха, в якому всі вбачали заступника покривджених та поборника правди. Тут хотілося б згадати свідчення преподобного Нестора Літописця про те, що монастир Печерський було сформовано сльозами, постом і молитвою. Слід додати, що князь Володимир Мономах, глибоко прийнявши та дещо перетворивши цю потрійну формулу, проголошує її основою християнського життя. Трьома підвалинами спасіння він визнає покаяння, сльози та милостиню, і від цього сповідання Володимир Мономах не відступав ніколи. За свідченням літописця, під час кожної служби у храмі князь проливав сльози. Це розчулення знаменувало надзвичайну чутливість Володимирової душі до світу духовного, її глибоку спорідненість із Христом. В усіх князях подвижники Печерські плекали духа миролюбства. Власне, не тільки на князів, але й на весь люд поширювався вплив печерського подвижництва.

П’ять віків (988-1458) міцно трималася одна неподільна величезна Митрополія Київська і всієї Руси зі столичним митрополичим містом Києвом. Церква Київська була як мати, що першою прийняла Православ’я з Візантії і понесла його, проповідуючи далі, на північ, на ті землі, де пізніше постала Московська централізована держава. Протягом п’яти століть для всіх православних від півночі до півдня Київ був другим Єрусалимом.

Справу канонізації святих землі Української зміг належним чином впорядкувати Київський митрополит Петро Могила. Найперше було перевидано житія Печерських святих або «Патерик», який містив оповіді про всіх стародавніх, переважно домонгольських, печерських подвижників. Цю справу святитель Петро доручив своєму сподвижнику Сильвестру Косову і вже 1635 року в Києві вийшов друком «Патерик». 1638 року з благословення і за підтримки святителя вийшла друком друга книга «Тератургема, або чуда, що були в самому Печерському монастирі та в обох його печерах». Автором її був видатний богослов, монах Києво-Печерського монастиря, Афанасій Кальнофойський, який описав 64 великі чуда, які сталися в Печерській обителі. Київський митрополит Петро Могила 1643 року канонізував 69 святих, що на горі печерській просяяли.

Відомо, що ще раніше, до Петра Могили, його попередник, митрополит Київський Іов Борецький, канонізував священномученика Макарія, а вже після святителя Петра Могили в Українській Церкві було канонізовано і приєднано до собору українських святих Афанасія, ігумена Берестейського, преподобного Іова, ігумена і чудотворця Почаївського, преподобномученика Макарія Овруцького, святителя Афанасія, Патріарха Константинопольського, Лубенського, святу Юліанію, княжну Ольшанську та інших святих. Свого часу було канонізовано митрополитів-українців просвітителів Сибіру: Іоана та Павла Тобольських, Інокентія і Софронія Іркутських.

До сонму українських святих також входять: святитель Петро Могила, митрополит Київський і Галицький та всієї Руси; митрополит Тобольський і всього Сибіру Павло Конюшкевич; митрополит Ростовський Арсеній Мацієвич; преподобні Іов і Феодосій, ігумени Манявські; благовірні князі Ярослав Мудрий та Костянтин Острозький; святитель Іов, митрополит Київський, Димитрій Туптало, митрополит і святитель та праведний Петро Калнишевський.

Собор святих землі Української сьогодні налічує 238 угодників Божих, які безперестанно моляться за нас, за весь український народ, за Богом бережену Україну нашу перед престолом Всевишнього.

 

Всі святі землі Української моліть Бога про нас!

 

12 червня 2017 р.Б. Початок Петрового посту.

 

 

Цього дня розпочався Петрів піст або Петрівка (також Апостольський піст) – один із чотирьох багатоденних постів церковного року. Тривалість петрівки залежить від Великодніх свят: якщо Великдень раніше у році, піст довший; якщо пізніше – коротший. Закінчується петрівка 12 липня – на празник Святих верховних апостолів Петра і Павла.

Подвиг Петрового посту менш строгий, ніж Чотиридесятниця (Великий піст). Підчас Петрового посту статут Церкви приписує щотижня по понеділках, середах і п'ятницях утримуватися від вживання риби, вина й олії, і сухоїдіння на обід; у інші дні, а також по суботах, неділях цього посту й у дні пам'яті якого-небудь великого святого або храмового свята дозволяється риба.

За словами святителя Іоанна Златоуста, піст із вірою надає міцності, укріплює проти сил безтілесних; і той, хто молиться як слід, і разом поститься, не багато потребує. Хто поститься, той стає легким і окрилюється та з бадьорим духом молиться.


11 червня 2017 р.Б. Неділя 1-ша після П’ятдесятниці. Всіх святих.

 

 

В першу неділю після П'ятидесятниці, як завершення всіх великих свят, Церква Христова вшановує пам'ять всіх святих, що від віку Богу угодили.

Це перші плоди християнства, викуплені пречистою кров'ю і освячені благодаттю Святого Духа.

Дивлячись на благочестиве життя святих угодників Божих, маємо можливість бачити, що ніякі земні турботи, не перешкода на шляху спасіння.

Всі святі мали ту ж саму немічну плоть, як і ми; зазнавали тих же спокус, що і ми; нерідко спотикались у житті, як і ми; але все це перемагали силою своєї доброї волі, а найбільше – силою благодаті Святого Духа.

У славному сонмі ми бачимо святих усякого звання і стану, всякого віку і статі. Є серед них такі, що спасались у тяжких подвигах апостольства, мучеництва, пустельництва, але є й такі, що угодили Богові, живучи у світі сімейним життям, серед звичайних життєвих турбот. Є серед святих і такі, що раніше були великими грішниками, але вони спаслись і догодили Богу вірою, покаянням і довготерпінням.

Тому, кожна людина може обрати собі із сонму святих взірець для уподібнення – за станом своєї душі і своїм званням – і йти по цьому шляху, щоб догодити Господеві й знайти спасіння душі і Царство Небесне. Бог хоче, щоб усі ми спаслися і прийшли до пізнання істини.

Хоч ми живемо у зовсім інших умовах, ніж вони, але Бог допомогає спастись і в наш час. Для цього від нас вимагається добра і наполеглива воля. Ми повинні обрати, живучи на землі, царство святих.

Тож, молімо Бога, Його Пречисту Матір і всіх святих про допомогу нам, слабким і немічним.

О, преблаженні угодники Божі, всі святі, що стоїте перед престолом Пресвятої Тройці і насолоджуєтеся невимовним блаженством! Ось нині, в день загального вашого торжества, милостиво спогляньте на нас, менших ваших братів і сестер, що приносимо вам цей похвальний спів і заступництвом вашим просимо милості і відпущення гріхів у Преблагого Господа; знаємо, воістину знаємо, що все, що ви хочете, можете виблагати у Нього. Тому смиренно молимося до вас: моліть милостивого Владику, щоб Він подав нам дух вашої ревності у виконанні святих Його заповідей, щоб, ідучи вашими стопами, ми змогли пройти земне поприще у побожному без пороку житті і в покаянні досягти преславних осель райських, і там разом з вами прославляти Отця, і Сина, і Святого Духа навіки-віків. Амінь.

Пастирське послання Вселенського Патріярха Варфоломія на Великий Піст

 

 

ОГЛАСИТЕЛЬНЕ СЛОВО
ПЕРЕД ПОЧАТКОМ
СВЯТОЇ І ВЕЛИКОЇ ЧОТИРИДЕСЯТНИЦІ


+ ВАРФОЛОМІЙ
МИЛІСТЮ БОЖОЮ
АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ — НОВОГО РИМУ
І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ
УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ,


БЛАГОДАТЬ І МИР
ВІД СПАСИТЕЛЯ І ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА,
А ВІД НАС — МОЛИТВА, БЛАГОСЛОВІННЯ І ПРОЩЕННЯ

 

* * *

 

Благословенні браття та чада у Господі,

З ласки і чоловіколюбства Бога, ми входимо завтра на етапі Святої та Великої Чотиридесятниці, дуже вдалий час для навернення людської душі, нашої власної душі, до Господа.

Цей період є постійним сокрушенням перед розгортанням на протязі дня таємниці Бога, таємниці спасіння людини. Тому для нас можливість священного посту має спеціальну функцію: помірність i тверезість душі, яка покликана особливо під час святого цього періоду сповнення Божественних домагань відложити тимчасове і видиме і повертатися поступово до кращого і невидимого.

Скромний і грамотний Андрій Критський в своєму Великому Каноні промовляє до себе і до кожної душі страждучої і перевантаженої від спокус і відволікань в цьому житті. Святий Андрій свідомий ваги болі від гріха людської душі, в агонії вигукує: «Душе моя, душе моя, устань — чого спиш?» Цей крик, що призводить до свідомості марнославства і до невираженого страху кінця земного життя: «Кінець наближається і ти стривожишся». Перед несподіваним кінцем життя, що приходить «як злодій», Критське Світило закликає себе і кожного страждаючого і під страхом незахищеності душі: « Пробудися, щоб помилував тебе Христос Бог, що всюди є і все наповняє».

Голос православного святоотцівського вчення закликає нас, на наступному етапі, освідомити «хто ми, і де ми знаходимося, і в чому ми успішні», щоб побачити марне своє нестабільне життя і покаятися тим, що вчинили до сих пір «свідомо чи несвідомо, словом чи ділом, чи думкою, і всіма нашими почуттями» не згідно Євангелія і закону благодаті Христової, і стали знову тверезими. Тільки тоді знайдемо милість і благодать, і нас збереже Господь, що знає серце сокрушене, і внутрішнє, і таємниці, і помисли кожної людини і не буде розраховувати наші неправедні помисли, що призводять до марних і непотрібних діл.

Наша боротьба за досягнення тверезості – в покаянні за нашу нетверезість. Через покаяння, цебто через пізнання нашого стану, і через сповідь, наше життя увінчалося через «відпущення гріхів, через причастя Святого Духа, через повноту Царства Небесного». Людина стає тверезою наскільки кається її совість (див. 1 Кор. 1:12 і Рим. 2:15). Совість є дар Божий.

Браття та чада у Господі,

Ми православні християни покликані пережити час Святої та Великої Чотиридесятниці як час добросовісної настороженості і досягнення тверезості, як в момент вічності нашої православної ідентичності. Тобто, ми покликані жити з Христом, жити духовно і по-церковному. Тому що тільки в житті у Христі є можливість для нашої совісті досягти тверезості і дійти в просторі реальної свободи і безпомилкових критеріїв для нашого відродження і викуплення.

На початку цього благословенного періоду, Вселенський Патріарх і Мати, Свята Велика Церква Христа, закликають всіх православних християнських душ, що струджені та обтяжені, та невтішні від цінності і задоволення і насолоду плоті і світу цього, йти рука об руку і молитися до «Царя над царями і Господа над володарями, що приходить у жертву Себе принести і дати Себе на поживу вірним»: сподоби, Господи, всім православним вірним в мирі та з серцем сокрушеним пройти цей священний період і цей етап, що розпочинається, «тіло і душу щедро наділи й укріпи, щоб усі ми гідно завершили цей похід, і, увінчані, радісно дійшли до Господнього дня твого воскресіння, безустанно тебе прославляючи» (див. твір кира Феодора, Тріодь)

Благословляючи батьківськи Вас, возлюблені чада і вірні Матері-Церкви, і сполучені з Вами в молитвах і предстательствах, закликаємо на всіх силу Чесного і Животворящого Хреста і молитви Владичиці Богородиці, святих ангелів і всіх святих, щоб завжди були достойними назви православних, щоб управлялись і насолоджувались таким чином радістю і славою Воскресіння Господа, Кому належить держава, і подяка, і честь, і сила, і слава на віки віків. Амінь.


Свята і Велика Чотиридесятниця 2017р.
+ Варфоломій Константинопольський,
Палкий молитвенник перед Богом за всіх вас.

 

Джерело: сайт Львівського крайового ставропігійного братства св. апостола Андрія Первозваного

 

Яндекс.Метрика