narrow default width wide

Breadcrumbs

Дмитрівська поминальна субота

 

 

8 листопада – день святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік після Різдва Христового). Субота ж перед цим днем прилучена церквою до так званих батьківських поминальних субот, і отримала назву Дмитрівської.

Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по ділам їх, церква Христова не залишає своїх померлих без молитви.

Детальніше: Дмитрівська поминальна субота

Хелловін – що це?

 

 

Чимало людей відзначають хелловін (хелоуїн, хеллоуїн, геловін, або відьо́мська ніч) переодягаючись у костюми темних сил. У багатьох випадках учасники цих забав навіть і не здогадуються, на яку небезпеку вони себе наражають, бо насправді – це свято нечистої сили.

Хелловін – це ніяка не забава, і нічого спільного з святкуванням не може мати. Навіть переодягатися в костюми сатани або чорта є небезпечним, тому що демони є ворогами життя, ворогами спасіння, і тому сама ідея хелловіну не прийнятна для кожної людини. Тяжкі наслідки таких «розваг» є відкриттям свого життя для демонів.

Атеїсти також мають знати, що ігри з бісами не минають не для кого безслідно і шкоду від таких розваг зазнає безсмертна душа людини, а люди, що не визнають Бога, – хороша приманка для сатани.

Хелловін – шабаш нечистої сили, всупереч вірі в Бога через нього біси показують свою дію і володарювання, і тому християни не можуть брати участі в цьому.

Сатані не важливо, свідомо чи несвідомо ми беремо участь в таких дійствах. Бог створив людину вільною, і тому завжди рахується з її вибором, біси ж ні. Нечисть може тимчасово «допомогти» людині, для того, щоби забрати взамін найдорожчий дар Бога – безсмертну душу, довівши жертву до трагічної смерті чи самогубства, або іншого сумного фіналу, бо вартість його "послуг" саме така.


Молитва до Чесного Хреста

проти злих духів

 

Нехай воскресне Бог, і розвіються вороги Його, і нехай біжать від Лиця Його ненависники Його. Як щезає дим, нехай щезнуть. Як тане віск від лиця вогню, так нехай згинуть біси від тих, хто любить Бога і хто осіняє себе хресним знаменням і в радості промовляє: радуйся, пречесний і животворчий Хресте Господній, що проганяєш бісів силою розп'ятого на тобі Господа нашого Ісуса Христа, що до пекла зійшов, і подолав силу диявола, і дарував нам тебе, Хрест Свій Чесний, на прогнання всякого супротивника.

О, Пречесний і Животворчий Хресте Господній, допомагай нам зі Святою Владичицею, Дівою Богородицею і з усіма святими навіки. Амінь.

 

7 серпня 2016 р.Б. Неділя 7-ма після П'ятдесятниці.

Успіння прав. Анни, матері Пресвятої Богородиці. Свв. жон Олімпіади, дияконисси (408-410), та Євпраксії, Тавенської діви (413). Прп. Макарія Жовтоводського, Унженського (1444). Пам'ять V Вселенського Собору (553).

24 липня 2016 р.Б. Неділя 5-та пясля П'ятдесятниці.

Згадування чуда вмц. Євфимії Всехвальної, що через нього Православ'я утвердилось (451). Рівноап. Ольги, вел. кн. Київської, у святому хрещенні Єлени (969). Мч. Киндея, пресвітера (ІІІ-ІV). Ржевської, або Оковецької (1539), та Боркалобовської ікон Божої Матері.

 


10 травня 2016 р.Б. Радониця. Проводи. Поминання померлих.

 

Молитва за померлих – це найбільше і найголовніше, що ми можемо зробити для тих, хто відійшов у світ інший. Загалом, покійний не потребує ні гроба, ні пам`ятника – все це данина традиціям, нехай і благочестивим. Але вічно жива душа покійного відчуває велику необхідність у нашій постійній молитві, тому що сама вона не може творити добрих справ, якими була б в змозі умилостивити Бога.

Ось, чому домашня молитва за близьких, молитва на кладовищі біля могили – обов`язок кожного православного християнина. У певні дні року Церква творить поминання всіх від віку усопших отців і братів у вірі, які удостоїлися християнської кончини, і тих, кого забрала раптова смерть, і які не були представлені у загробне життя молитвами Церкви.

У вівторок другого тижня після Великодня, який називається Фоминим тижнем, Православна Церква відзначає Радоницю – день першого поминання покійних після Великодня. Зазвичай у цей день після вечірнього богослужіння або після Літургії здійснюється повна панахида. За традицією віруючі відвідують кладовище, моляться біля могил, здійснюють літію (це слово в буквальному розумінні означає посилене моління), для чого необхідно запросити священика. За бажанням можна прочитати акафіст за упокій померлих душ. За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), це свято відзначалося ще в сиву давнину. Слово «радониця» походить від слова «радість». Особливе місце Радониці в річному колі церковних свят – відразу після Світлого Пасхального тижня – зобов`язує нас, православних християн, не заглиблюватися в переживання щодо смерті близьких, а, навпаки, радіти їх народженню в інше життя – життя вічне. Перемога над смертю, отримана смертю і воскресінням Христа, витісняє печаль про тимчасову розлуку з рідними, і тому ми, за словом митрополита Антонія Сурозького, «з вірою, надією і великодньою упевненістю стоїмо біля труни покійних».

Молячись за померлих, Церква турбується про них, так само як і за живих, не власним іменем, а іменем Господа Ісуса Христа і силою Його хресної жертви, принесеної за визволення усіх. Ці теплі молитви сприяють тому, щоб насіння нового життя, з яким відійшли наші ближні, якщо недостатньо встигло розкритися тут, на землі, поступово розкривалося і розвивалося під впливом молитов і по милості Божій, як розвивається добре насіння в землі під життєдайними променями сонця.

Але ніщо не може відродити гниле насіння, що втратило зародок життя. У подібних випадках були б безсилі й молитви за тих, хто помер у лукавстві й без покаяння, хто погасив у собі дух Христа (1 Сол. 5; 19). Саме про таких грішників говорить Спаситель у притчі про багатого й Лазаря: їм нема звільнення з пекла, з його найглибших частин, і переходу в Авраамове лоно. Такі особи зазвичай не залишають після себе щирих молитовників до Бога на землі, не придбали вони собі друзів також і на небі серед святих, які могли б, коли вони зубожіли – померли, прийняти їх до вічних осель, тобто помолитися за них. У церковне життя проникає живе усвідомлення і почуття того, що наші покійні продовжують жити після смерті і не позбавлені духовної близькості до тих, кого залишили на землі. Тому не припиняється і молитовний зв`язок з ними Церкви. «Ни смерть, ни жизнь... не могут отлучить нас от любви Божией во Христе Иисусе, Господе нашем (Рим. 8, 38).

Є чудовий приклад того, як розділяють з нами радість Воскресіння Спасителя наші померлі. Преподобний Діонісій, затворник Печерський, будучи пресвітером, під час пасхальної утрені обходив з кадінням мощі святих угодників в Антонієвій печері. Коли преподобний вигукнув: «Святі отці і браття! Христос воскрес!», як грім, прозвучала відповідь від святих мощів: «Воістину воскрес!».

Померлі потребують лише однієї допомоги від своїх братів – молитви за прощення їхніх гріхів.

Підтвердженням цього є уривок з книги «Стародавній патерик». «Був у великій кіновії один економ. Коли він вів справи кіновії, трапилося йому впасти у гріх нестриманості. Так нерозкаяний в цьому гріху і помер. Авва монастиря, будучи духовним, зібрав усю братію і сказав: «Брат відійшов із життя, і ви знаєте, що для нашого спокою і дотримання обітниці мовчання він старанно займався нашими справами і спокушений був лукавим, тому із-за нас впав у гріх. Давайте попрацюємо старанно і ми за нього і будемо молити Бога». Братія ж, будучи вдячною за всі його труди, почала постити і слізно молити Бога, щоб Він помилував їхнього брата. Так провели три дні і три ночі в пості і молитві за прощення гріхів.

Авва ж сподобився видіння, він побачив Спасителя, Котрого умилостивила братія, і диявола, що почав звинувачувати Господа: «Владико, він мій. Прошу Тебе, він із наших, я сприяв йому у гріху. І будучи, Господи, Суддею Праведним, праведно суди». На що сказав йому Спаситель: «Праведний Я Суддя, але й милостивий, і межею Моєї правди і милості служить Моє людинолюбство. І оскільки Я милосердний, то буде благом не знехтувати молінням стількох святих мужів, принесеним Мені за одного ураженого, що впав у гріх, і до того ж заради них самих. Бо міг і він перебувати в мовчанні, як і всі в монастирі, і залишитися неураженим від твоїх стріл. Але через справи братії, будучи людиною, він загубив себе. Чи не бачиш, як всі на смерть віддають себе за нього? Добре, переконай їх перестати благати Мене і тоді візьми його. Якщо ж такі душі наражаються на небезпеку постраждати від голоду, три дні і три ночі закликаючи Мене і зі сльозами благаючи за нього, не перестають молитися, зітхати, бити поклони і попелом посипати свої голови, і це – за брата, переможеного не свідомо, а лукавством, – чи не благо задовольнити їх прохання? Бо якщо царів земних зворушує прохання багатьох людей за засудженого, котрого вже ведуть на смерть, і він забирає винного з рук ката, то тим більше Я, будучи Царем праведним, виконаю прохання і моління Моїх воїнів, принесене Мені за одного". Коли говорив це Господь, диявол зник. Прийшовши до тями, авва обителі розповів про все братії, і зраділи вони радістю великою. І почало обличчя покійного брата поступово очищатися від бруду і стало чистим. Упевнившись, що приєднав Господь його душу до спасенних, тіло захоронили. І раділи всі чудесному спасінню брата.

Звичайно, на землі ніхто не знає, якої участі зазнав кожен після смерті. Але молитва любові ніколи не буває марна. «Постараймося, наскільки це можливо, допомагати покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробів, нашими молитвами, милостинею і приношеннями, щоб таким чином і їм, і нам отримати обітовані блага». (Свт. Іоан Золотоустий).

Закінчилася Світла Пасхальна Седмиця і церковний устав дозволяє відправляти традиційне поминання померлих. Тому після Фоминої неділі віруючі приходять на могили своїх близьких з радісною звісткою про Воскресіння Христове. Тому цей день і називається Радницею. Ми віримо і знаємо, що в Бога немає мертвих. Ми віримо, що Христос воскрес і відкрив врата раю для тих, хто вірує в Нього. Ми знаємо, що Христос переміг смерть і вона вже не має влади над людьми. Тому то і можлива поминальна радість. В цей день на цвинтарях звучать пасхальні піснеспіви та відправляються над могилами заупокійні літії. Наша радість за Воскреслим Господом поєднується з сумом про розлучення з близькими та надією на зустріч з ними у Царстві Небесному. Головне, щоб поминальні трапези, до яких ми звикли, не перетворилися у нестримні застілля, за якими забувається привід зібрання, а вживання спиртних напоїв і мертвому не допоможе, і живі душі занапастить.

Яндекс.Метрика