narrow default width wide

Breadcrumbs

11 вересня 2017 р.Б. Усікновення голови святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана.

 

 

Величаємо тебе, Хрестителю Спасів Іоане, i шануємо всi чесної твоєї глави усiкновення.

 

Святому Івану, Предтечі Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, судилося передувати своїм народженням і своєю смертю народженню Господа і Його смерті. Подібно до того, як на землі він проповідував про пришестя Господа, сказавши: "Йде за мною Сильніший за мене" (Мк. 1, 7), так і душам святих праотців, які перебували в пеклі, він повинен був проповідувати пришестя Господа, бо Предтеча Іван мав сказати тут, що вже явився очікуваний у світі Месія. І подібно до того, як Господь наш Ісус Христос постраждав за гріхи людські, так і Предтеча Його отримав мученицьку кончину через беззаконня Ірода. Трапилося ж це так.

Ірод, званий Антипою, син старшого Ірода, який знищив вифлеємських немовлят, - лихий паросток від лихого кореня. Йому підкорялася Галілея. Спершу він одружився з дочкою Арефи, царя аравійського. Він прожив з нею немало часу, але згодом, полонений красою Іродіади, дружини Филипа, свого брата, зблизився з нею, бо вона прагнула його. На вимогу цієї перелюбниці він прогнав від себе свою першу законну дружину й одружився з дружиною свого брата, проти закону, бо, якби й помер його брат, він не міг би взяти його дружину, оскільки залишалася в живих дочка брата, народжена від тієї дружини. (Тогочасний закон повелівав брати дружину померлого брата (вдову) тільки тоді, коли померлий брат не залишав після себе дітей). Достовірно повідомляють, що Ірод відняв дружину у Филипа, свого брата, ще тоді, коли той був живий. Таким чином, він учинив велике беззаконня, як хижак, перелюбник і кровозмісник.

Побачивши беззаконня, яке чинив Ірод, ревнитель закону Божого, викривач людських гріхів і проповідник покаяння, святий Іван Хреститель не змовчував, а перед усіма викривав Ірода як перелюбника і грабіжника, що відняв дружину у брата свого, і казав йому:

- Не годиться тобі мати дружину Филипа, твого брата.

А Ірод, не терплячи викриття, наказав кинути Івана до в'язниці та закувати його в кайдани. Особливо гнівалася на святого дружина Ірода - Іродіада, і дуже хотіла його смерті, але не могла його убити, бо сам Ірод оберігав в'язня від лихого наміру своєї дружини: він вважав Івана праведним і святим мужем. Раніше він з насолодою слухав його і, натхнений його повчаннями, творив багато добра. Тому Ірод не насмілювався віддати Івана на смерть. Проте він боявся не стільки Бога, скільки людей, як говорить євангеліст Матфей: "І хотів убити його, та побоявся народу, бо його вважали пророком" (Мф. 14, 5). Ірод побоювався, щоб народ не повстав проти нього і не підняв заколоту. Саме через це він не насмілювався явно віддати на смерть пророка і Хрестителя Господнього, улюбленого і шанованого всіма. Він мучив його у в'язниці, бажаючи закрити незамовкаючі вуста свого викривача.

Святий Іван досить довго пробув у в'язниці. Його учні збиралися у нього. Іван часто повчав їх побожного життя, згідно з законом Божим, і сповіщав їм про Месію, Який уже прийшов у світ і до Якого він посилав їх, як про це сказано і в Євангелії: "Іван же, почувши у в'язниці про діла Христові, послав двох зі своїх учеників запитати Його: "Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?" (Мф. 11, 2-3). Він посилав запитати не тому, що сам не знав; бо як він міг не знати Того, Кого сам хрестив і над Ким він бачив Дух Святий, що зійшов із небес, про Якого чув і голос Отця, Який свідчив, і на Якого, нарешті, сам указував перстом, кажучи: "Ось Агнець Божий" (Ін. 1, 36).

Іван посилав учеників своїх запитати Господа, щоб вони на власні очі побачили славні чудеса, які творив Господь, і щоб остаточно переконалися в тому, що Він (Ісус Христос) прийшов спасти рід людський.

Настав день, коли мало відбутися святкування дня народження Ірода. Зібравши всіх князів, воєвод і старійшин Галілеї, Ірод влаштував для них великий бенкет (Мк. 6, 21). Під час бенкету донька Іродіади танцювала і своїм танцем дуже догодила Іродові, а ще тим, що возлежали біля нього. Навчена своєю жорстокою матір'ю, вона попросила в Ірода голову святого Івана Хрестителя й отримала прошене, бо Ірод присягнувся їй дати все, чого б вона не забажала, навіть половину його царства. Окаянний не побажав порушити свою клятву, не схотів засмутити мерзенну матір танцівниці, але забув про той страх, через який він не наважувався досі вбити Івана, забув також і про його святе життя і, як сп'янілий, розпалився наміром пролити невинну кров. І він негайно послав ката до в'язниці, наказавши відсікти голову Івана й принести її на тарелі.

Таким чином, Предтечу Христового за викриття беззаконного співжиття Ірода з Іродіадою було усічено у в'язниці вже пізно вночі, бо той мерзенний бенкет святий євангеліст Марк назвав вечерею. "Вечерю, - говорить євангеліст, - робив вельможам своїм" (Мк. 6, 21). Ця вечеря затягнулася далеко за північ, і коли всі вже упилися вином і натішилися танцем безсоромної дівчини, саме тоді й сталося те неправедне вбивство. І принесли голову святого Івана на тарелі посеред бенкету, причому кров ще капала і (як повідомляє дехто) голова прорікала Іроду ті самі викривальні слова:

- Не годиться тобі мати дружину Филипа, брата твого.

І сильний страх обійняв тоді всіх, хто возлежав і стояв на тій вечері, від побаченого: людську голову принесли, як їжу, на тарелі. Вона стікала кров'ю, ворушила вустами і прорікала слова. І цю голову танцівниця взяла своїми зухвалими руками й віднесла до своєї матері. Іродіада, узявши її, проколола голкою язик, що викривав її беззаконня. Посміявшись чимало часу, Іродіада не дозволила поховати голову разом із тілом, бо боялася, що Іван воскресне і почне знову викривати її та Ірода. Тіло святого Предтечі його ученики тієї ж ночі забрали з в'язниці й поховали в Севастії. А голову Хрестителя Іродіада закопала в землі, у себе в палаці, в ганебному і потаємному місці.

Після вбивства святого славного Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, окаянний Ірод вчинив не менше лиходійство, бо він глузував із Господа нашого Ісуса Христа під час Його вільних страждань за нас, як про це розповідає святий євангеліст Лука. Ірод зі своїми воїнами принижував Ісуса і, посміявшись із Нього, одягнув Його в світлий одяг і відіслав назад до Пілата (Лк. 23, 11).

Проте помста Божа не забарилася звершитися над пророковбивцею і хулителем Христовим: з одного боку, кров Івана взивала до Бога про помсту Іроду, як колись кров Авеля - про Каїна (Бут. 4, 1-16); з другого боку, - інше беззаконня Ірода (особливо знущання над Господом нашим Ісусом Христом) накликало на нього праведну кару Божу. Через деякий час Ірод позбувся царства і життя разом з Іродіадою і танцівницею. Арефа, цар аравійський, помстившись за безчестя і наругу над його донькою, зібрав воїнів і пішов із ними на Ірода. Так само й Ірод, зібравши своїх воїнів, вийшов на боротьбу з Арефою. Відбулася битва, воїни Арефи перемогли воїнів Ірода. Ірод зазнав поразки: майже всіх його воїнів було вбито, а сам він ледь врятувався. Після цього римський кесар позбавив Ірода влади та всіх багатств і заслав на ув'язнення з перелюбницею та її дочкою спочатку до Ліона, галльського міста, а звідти - в Ілерду, іспанське місто, там Ірод і закінчив своє життя в бідності та злигоднях. Перед своєю смертю він побачив смерть танцівниці, своєї доньки, яка загинула за наступних обставин.

Одного разу взимку вона захотіла перейти річку під назвою Сикоріс. Коли вона йшла, крига під нею підломилася, і вона впала у воду, занурившись по шию. З правосуддя Божого, лід здавив її шию так, що вона повисла у воді, тримаючи голову на поверхні. І подібно до того, як вона танцювала колись ногами по землі, так і цього разу вона безладно рухалася, не дістаючи ногами до землі, а швидка течія річки коливала її. Проте ніхто не міг допомогти їй. І доти вона висіла окаянна у воді в такому положенні, поки гострий лід не перерізав її шию. її мерзенний труп, занесений водою під лід, не знайшли, а голову її, відсічену не мечем, а кригою, принесли до Ірода та Іродіади, як колись голову Предтечі. Так покарало правосуддя Боже танцівницю, яка була винна в усіченні чесної голови святого Івана.

Після цього загинув і беззаконний вбивця Ірод з мерзенною Іродіадою: розповідають, що їх було живцем закопано у землю.

А святий Іван, як за свого життя, так і після кончини, був Передвісником Христа Господа. Бо, передуючи зішестю Господа в пекло, він благовістив тим, які знаходилися в пеклі, про Бога, Який явився в плоті й порадував святих праотців. Із ними його було взято з пекла, яке руйнувалося після воскресіння Христового, і він сподобився багатьох вінців у Царстві Небесному як дівственник, як пустельник, як вчитель і проповідник покаяння, як пророк, як Предтеча й Хреститель і як мученик.

 

Святий Іване Христителю, прехвальний і вселенський апостоле, найкращий сину пустині і справжній друже Христа, моли Його, щоб були помилувані душі наші!

 

28 серпня 2017 р.Б. Успіння Пресвятої Владичиці Богородиці і Приснодіви Марії.

 

 

 

Ікони Софiї, Премудрості Божої (Новгородської). Шанованi ікони Успiння Божої Матерi: Києво-Печерська (1073), Бахчисарайська (ХV), Овинiвська (1425), Псково-Печерська (1472), Семигородна (ХV) та Пюхтицька (ХVІ).

Моздоцької (ХІІІ), Ацкурської (І), Цилканської (ІV), Влахернської (Груз.), Володимиро-Ростовської (ХІІ), Гаєнатської (ХІІІ), Чухломської (ХІV), Сурдезької (1530), Тупичевської (ХVІІ) iкон Божої Матерi.

 

 

За традицією східної церкви, свято Успіння Пресвятої Богородиці або, як кажуть у народі, Перша Пречиста, належить до переліку дванадцяти найбільших свят церковного року, під час якого згадують упокоєння, воскресіння та прославлення Матері Божої.

Церква називає преставлення, або перехiд Пресвятої Богородицi iз земного у вiчне життя - Успiнням. Матінка Божа просила не сумувати, а радіти з приводу її Успіння, тому що перед лицем сина обіцяла не залишати світ і після смерті.

Мiж Успiнням Пресвятої Богородицi i нашим переходом iз тимчасового земного життя у вiчне є рiзниця, яка полягає в тiм, що Божа Матiр перейшла у вiчне життя, в Царство Сина Свого з душею i тiлом, а ми, християни, переходимо тiльки душею, а воз'єднання душi з тiлом буде пiд час загального воскресiння мертвих, тобто в друге пришестя Христове. Це буде так обов'язково! Бо для того i прийшов на землю Син Божий i став людиною, подiбною до нас в усьому, крiм грiха, щоб подолати нашу смерть i визволити нас вiд рабства грiха.

Успiння Пресвятої Богородицi вiдбулося так. Пiсля смертi i воскресiння Господа нашого Iсуса Христа Божа Матiр перейшла жити до улюбленого Його ученика св. Iоана Богослова. Як пам'ятаєте з Євангелiя, вмираючи на хрестi, Iсус Христос сказав Своїй Матерi: "Жоно, це - син Твiй", а ученику (Iоану Богослову): "Це - Мати твоя. I з цього часу прийняв Її ученик до себе" (Iн. 19, 26-27). Померла Божа Матiр в Єрусалимi до його зруйнування римлянами i була похована в Гефсиманському саду в усипальницi поруч з її батьками, святими i праведними богоотцями Iоакимом i Анною.

На поховання Своєї Матерi Господь дивним чином зiбрав усiх Своїх ученикiв, якi в той час уже розiйшлися по всьому свiту для проповiдi Євангелiя Христового. Як свiдчать Церковнi Передання, апостоли прибули в Єрусалим на хмарах. Поховання Божої Матерi було урочистим. Коли похоронна процесiя наближалася до Гефсиманського саду, один єврей на iм'я Афонiй, який ненавидiв Iсуса Христа, Його Матiр i християн, вирiшив вчинити злочин - перекинути грiб з тiлом Божої Матерi. Та коли вiн тiльки доторкнувся до гробу, невидимий ангел вiдсiк йому руки. Господь не допустив наруги над тiлом Своєї Матерi. Спроба злочину була покарана Богом миттєво. Афонiй тут же покаявся у своєму тяжкому грiху, увiрував i був зцiлений апостолами.

Як бачите, Господь може карати людей за злочини миттєво, а може терпiти нашi грiхи довго. Грiх, який вчинив Афонiй, називається святотатством, тому що вiн посягнув на найсвятiше - одушевлений кивот, - кивот, який вмiстив у собi Сина Божого. Всяка людина, що посягає на храм Божий i на все святе, що є в ньому, є святотатець. Господь покарав i карає всiх святотатцiв. Ми є свiдками того, як Бог покарав руйнiвникiв церков i тих, хто глумився над святинями: iконами, Святим Письмом, ризами, богослужбовими книгами... Всiм нам треба розумiти, що грiх i всяке зло не може бути не покараним, якщо людина не покається, бо зло несе кару само в собi.

На похованнi Божої Матерi були всi апостоли, крiм ап. Фоми. I не був вiн у Гефсиманському саду не випадково, а за Провидiнням Божим. В той час ап. Фома проповiдував Євангелiє Христове в Iндiї. Коли ж вiн прибув до Єрусалима, теж на хмарi, - для Бога i неможливе з людської точки зору - можливе, i побажав поклонитися тiлу Божої Матерi, вiдкрили гроб, а тiла там не було. Син Божий взяв тiло Своєї Матерi на небо у Своє вiчне Царство. Ап. Фома засвiдчив Воскресiння Христове. Його невiр'я Церква називає блаженним, тому що воно стверджує вiру церковну у Воскресiння Христове. Вiдсутнiй пiд час поховання Божої Матерi, ап. Фома засвiдчив, що Господь воскресив тiло Пресвятої Богородицi, зробив його нетлiнним i взяв душу i тiло Своєї Матерi у Своє Царство Слави. Того ж дня увечері, під час обряду переломлення хліба в пам'ять про померлу, апостоли побачили Богородицю, яка їм сказала: «Радійте! Я з вами назавжди»...

Свята Церква шанує Пресвяту Богородицю i сповiдує Її вищою за всiх святих i навiть вищою за всiх ангелiв i архангелiв. Вона називає Божу Матiр чеснiшою вiд херувимiв i славнiшою вiд серафимiв.

Чому так величає Церква Пресвяту Дiву Марiю? Пресвята Дiва Марiя є Богородиця. Вона породила Того, Хто, будучи iстинним Богом, у саму мить зачаття вiд Святого Духа в Її утробi сприйняв у єднiсть Своєї Iпостасi, тобто Своєї Особи, людську природу. Дiва Марiя народила Господа нашого Iсуса Христа не за Божеством Його, а за Його людською природою, яка з самої першої хвилини Боговтiлення стала нероздiльно й iпостасно з'єднана в Ньому з Його Божеством. Дiва Марiя народила не просту людину, а iстинного Бога, i не просто Бога, а Бога у плотi. Вiн прийняв тiло не з неба, а вiд Дiви, i це тiло єдиносущне з нашими тiлами, окрiм грiха. Ось чому ми називаємо Марiю Приснодiвою i Богородицею. I з цiєї причини Син Божий не залишив Свою Матiр у гробi, а взяв Її на небо з душею i тiлом.

Дорогi браття i сестри! Будемо ж не тiльки шанувати Пресвяту Богородицю, а й звертатися до Неї в молитвах, бо Вона є всесильна Заступниця роду християнського. Силу Своїх молитов перед улюбленим Сином Своїм Вона показала через безлiч чудотворних iкон, якi є матерiальними свiдками Її небесної допомоги християнам, що звертаються до Неї з молитвами. Будемо ж благати Божу Матiр i ми, щоб Вона Своїми всесильними молитвами перед Сином Своїм Господом нашим Iсусом Христом допомогла i нам, i всьому нашому народовi.

 

Про що молити Тебе, чого просити в Тебе? Адже Ти все бачиш і знаєш Сама, подивися в наші душі і дай їм те, що потрібно. Ти, що все перетерпіла, все перемогла – все зрозумієш. Ти, що сповила Немовля у яслах і прийняла Його Своїми руками з Хреста, Ти одна знаєш усю висоту радости і весь тягар горя. Ти, що отримала в усиновлення весь рід людський, поглянь на нас з материнським піклуванням. Із тенет гріха виведи нас до Твого Сина. Бачимо сльози, що зросили Твій лик. Це над нами Ти пролила їх, і нехай змиють вони сліди провин наших. Ось приходимо, стоїмо і чекаємо, що Ти відгукнешся, о Богомати, о Всехвальна, о Владичице! Нічого не просимо, тільки стоїмо перед Тобою. Серця наші, бідні людські серця, що знемагають в тузі за праведністю, покладаємо до Пречистих ніг Твоїх, Владичице! Дай усім, хто кличе Тебе, досягти Тобою вічного дня і лицем до лиця поклонитися Тобі.

 

 

Заступнице християн усердная, молитвенице до Творця надійная, не відкинь моління грішників, але поспішися як Благая на поміч нам, що з вірою взиваємо до Тебе: поспішися на молитву і скоро прийди на благання, бо Ти заступаєшся завжди за тих, що шанують Тебе, Богородице.

 

До Богородиці щиро нині удаймося ми, грішні і смиренні, і припадім у покаянні з глибини душі взиваючи: Владичице, поможи, змилосердившись над нами, поспіши, бо гинемо від безлічі провин. Не відпусти рабів Твоїх без нічого, бо Тебе за єдину надію нашу маємо.

 

Ми, недостойні, не перестанемо ніколи славити сили Твоєї, Богородице, бо коли б Ти не обороняла молитвою, то хто визволив би нас від стількох бід? І хто б нас донині вільними зберіг? Не відступимо, Владичице, від Тебе, бо Ти завжди спасаєш рабів Твоїх від усякого лиха.

 

 

Пресвятая Владичице, Богородице - спаси нас!

 

Сутність Успенського посту

 

14 серпня для усіх православних християн розпочався Успенський піст.

Успенський піст настає через місяць після Петрового посту. Цей піст започатковано перед великими святами Преображення Господнього та Успіння Божої Матері і триває два тижні від 14 до 28 серпня.

Успенський піст дійшов до нас з давніх часів християнства.

В бесіді Льва Великого, виголошеній ним близько 450 року, ми знаходимо чітку вказівку щодо Успенського посту: “Церковні пости розміщені в році так, що для кожного часу запропоновано свій особливий закон помірності. Так для весни весняний піст - у Чотиридесятницу, для літа літній - у П’ятидесятницю (Петрів піст), для осені осінній - у сьомому місяці (Успенський), для зими - зимовий (Різдвяний)”.

Св. Симеон Солунський пише, що “Піст у серпні (Успенський) заснований на честь Матері Божого Слова, Яка, пізнавши Своє преставлення, як завжди подвизалася і постила за нас, хоч, будучи святою і непорочною, і не мала потреби в пості; так особливо Вона молилася за нас, коли мала намір перейти від тутешнього життя до майбутнього, і коли Її блаженна душу мала через Божественного духа з’єднатися з Її сином. А тому й ми маємо постити й оспівувати Її, наслідувати Її життя і тим будити Її до молитви за нас. Дехто, втім, каже, що цей піст заснований з нагоди двох свят, тобто Преображення та Успіння. І я також вважаю за необхідний спогад цих двох свят, одного - як такого, що подає нам освячення, а іншого - змилування й клопотання за нас”.

Остаточне встановлення Успенського посту відбулося на Константинопольському Соборі 1166 року, що проходив під головуванням патріарха Луки. Тут було підтверджено, що всі православні християни згідно з давніми уставами повинні дотримувати Богородичний піст з 1 по 15 серпня (ст. стиль). Вальсамон про цей Собор пише: “Тоді сумнівалися деякі про кількість днів посту Успенського й Різдвяного. Тому сам святійший патріарх підтвердив, що хоч дні цих постів письмово ніде не позначені, мусимо, однак, піти за неписаним церковним переданням і повинні постити від першого дня серпня і від чотирнадцятого дня листопада”.

Під час посту Церква пропонує помірне вживання їжі та пиття, і притому їжі не скоромної, а пісної. У Церковному Уставі ясно відображений і час вживання і якості пісної їжі. Все строго розраховано з тією метою, щоб послабити в нас пристрасні порухи тіла, що збуджуються багатою і солодкою поживою тіла; але так, щоб не зовсім розслабити нашу тілесну природу, а - навпаки - зробити її легкою, міцною і здатною підкорятися порухам духу й бадьоро виконувати його вимоги.

Піст є необхідним засобом для успіху в духовному житті і для отримання спасіння, тому що піст, віднімаючи в тіла зайву їжу та зайве пиття, послаблює силу чуттєвих потягів. Звідси видно, що й користь посту різностороння:

а) піст згодом також ясно показує людині, що для її життя потрібно небагато, і її здоров’я залежить не від вишуканої, але від простої їжі та пиття;

б) піст дуже скоро виявляє пануючі в людині пристрасті й пороки, до яких вона приліпився серцем, і що її тіло найбільше любить;

в) піст робить нас здатними до молитви й роздумів про Бога й Божественне. “Хто постить, той з добрим духом молиться”, - каже св. Іоан Золотоустий.

Взагалі піст є сильним засобом приготування до всіх великих і спасительних справ. Це глибоко відчували всі розсудливі й боголюбиві люди - завжди і скрізь. Всі святі досить строго постили самі й одностайно радили постити іншим.

Під час будь-якого посту не прийнято зловживати алкоголем. Це теж гріх

Устав Церкви вчить, від чого варто утримуватися під час постів - “всі, хто побожно постять, строго повинні дотримуватися уставів про якість їжі, тобто утримуватися в пості від окремих страв, не як від недостойних (хай цього не буде), а як від неприйнятних для посту й заборонених Церквою. Страви, від яких слід утримуватися в пости: м’ясо, сир, масло, молоко, яйця, а іноді й риба, залежно від того, який піст”.

Успенський піст не такий строгий, як Великий, але строгіший, ніж Петрів і Різдвяний пости.

В понеділок, середу і п’ятницю Успенського посту устав Церкви пропонує споживати сухі страви, тобто дотримуватися найстрогішого посту, без відварювання їжі; у вівторок і четвер - варена їжа, але без оливи; в суботи і неділі дозволяється вино і олива.

До свята Преображення Господнього, коли в храмах освячуються виноград і яблука, Церква зобов’язує нас утримуватися від цих плодів. За переданням св. Отців, “якщо ж хто з братів з’їсть гроно до свята, то хай прийме заборону за непослух і не споживає грон протягом всього місяця серпеня”.

У свято Преображення Господнього за церковним Уставом дозволяється на трапезі риба. З цього дня по понеділках, середах і п’ятницях у харчування обов’язково входили плоди нового врожаю.

Піст духовний тісно поєднується з постом тілесним, на зразок того, як наша душа поєднується з тілом, проникає в нього, оживлює і робиться з ним одним цілим, як душа й тіло становлять єдину живу людину. І тому, постячи тілесно, в той самий час слід нам постити й духовно: “Постячи, браття, тілесно, постимо й духовно, розв’яжемо будь-який союз неправди”, - заповідає Свята Церква.

У пості тілесному на першому плані - утримання від поживної, смачної та солодкої їжі; у пості духовному - утримання від пристрасних гріховних порухів, що тішать наші чуттєві схильності й пороки. Там - залишення їжі скоромної - поживнішої і вживання їжі пісної - менш поживної; тут - залишення улюблених гріхів і пороків і вправляння в протилежних їм чеснотах.

Сутність посту висловлена в церковній пісні: “Якщо, душе моя, утримуєшся від страв, а від пристрастей не очищаєшся, - даремно тішимося неспоживанням: тому що, якщо піст не принесе тобі виправлення, то зненавиджена будеш Богом, як фальшива, і уподібнишся злим демонам, котрі ніколи не їдять”.

19 серпня 2017 р.Б. ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА.

 

 

Преобра́ження Господнє – описане в Євангеліях таємниче перетворення, явлення Божественної величі й слави Христа на горі Фавор (Табор) є двонадесятим святом.

Усі три синоптичних Євангелія містять подібні описи Перетворення Господня (Матвій 17:1; Марко 9:2; Лука 9:28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день воскреснути, Він завів трьох апостолів Петра, Якова й Івана на гору Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просяяло, як сонце, одяг зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з’явою старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його близький відхід. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».

Святкуванням Преображення Церква сповідує поєднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Іоанна Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Іоанна Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.

Святкування триває 9 днів, з 5 (18) по 13 (26) серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаки, виноград, яблука). Тому в народі цей день називають другим, або яблучним спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

 

Величаємо Тебе, життєдавче Христе, бо удостоїв Ти нас бути причасниками щедрот Пресвятого Серця Твого.

14 серпня 2017 р.Б. Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Свято Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородицi (1164).

 

Початок Успенського посту.

 

У цей день згадуємо три події, священних для всякого православного християнина.

 

Перша – це винесення чесних Древ Животворящого Хреста Господня. Обряд винесення відбувався в стародавній Константинопольської церкви ще до навали турків і навіть до страшного спустошливої розорення міста хрестоносцями на початку XIII століття, коли Константинополь ще був як би другим Єрусалимом, другим Святим містом. З усіх кінців Візантійської імперії сюди звозилися всі святині, що знаходилися на території, підвладній православному імператору. Паломники, які могли в ті важкі часи здійснювати подорожі до святих місць, завжди намагалися побувати не тільки у Святій Землі, але і в Константинополі, де знаходилося збори всіляких православних християнських святинь. Частину Древа Хреста Господнього носили вулицями Константинополя в жаркі літні місяці, коли в місті траплялися властиві південному клімату мори. У той час ще не було таких засобів запобігання заразних хвороб, які знає сучасна медицина, - люди вдавалися тільки до Господа. Велику святиню носили по вулицях Константинополя і хворобливі і згубні пошесті припинялися.

 

Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас - оселю Твою .

 

Друга подія – це свято на честь Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородиці. На початку XII століття на Русі й у Візантії одночасно відбулися схожі чудеса. До цього періоду відноситься боротьба Візантії з кочівниками-іновірцями. Під час однієї битви візантійський імператор Мануїл побачив сяйво, що виходило від ікони Спасителя. Воно поширилося на все військо і на ворогів вселило жах, а в православних воїнів - мужність і віру в перемогу, яка і була здобута завдяки цьому чуду. У той же рік і в той же місяць на Русі сталося щось подібне. Князь Андрій Боголюбський пішов війною на кочівників, постійно мучив російським землям. Під час битви також від ікони - цього разу від ікони Божої Матері - виходило сяйво. Це чудо надихнуло князя Андрія і його воїнів - благодать Божа одночасно вселила мужність у православних і малодушність в язичників.


Пресвята Богородиця, спаси нас.


Третя – святкування присвячено пам'яті святих мучеників Маккавеїв: Авима, Антонiна, Гурiя, Єлеазара, Євсевона, Алима i Маркела, матерiїхньої Соломонiї та учителя їхнього Єлеазара (166 р. до Р. Хр.), що були прихильниками партії Маккавеїв, повсталої проти Антіоха Єпіфана - сирійського царя, але грека за походженням. Єпіфан хотів змусити всі підвладні йому народи, в тому числі і іудеїв, поклонятися ідолам. Тоді юдеї підняли проти нього повстання, на чолі якого стояли сини священика Маттітії. Один з них, Юда, через дивної форми голови отримав прізвисько Маккавей, що означає «молотоподібна». Це був дуже мужній і талановитий полководець: з невеликими своїми загонами він зумів розгромити величезні полчища Антіоха Єпіфана. Маккавей загинув від руки іновірця, проте справа його не загинуло: Іудея відстояла свою релігію, в той час єдино істинну, або, як би ми зараз сказали, православну. А ті брати, пам'ять яких ми сьогодні святкуємо, також називаються Макавеї, оскільки вони були прихильниками партії Маккавеїв. Вони мужньо постраждали від язичників, бо не захотіли приймати помилки, які їм нав'язував Антіох Епіфан, і з вірою у воскресіння мертвих віддали своє життя Богу.

Ці три зовсім різних події нібито волею випадку з'єднані в святкуванні в один день. Однак нічого випадкового взагалі в житті, а тим паче в Церкви Христової, не буває, хоча щось може залишитися і не зрозумілим нами. Це збіг повинний навчити нас тому, що є загальним в трьох таких різних подіях і в самих церковних звичаях.

Подивіться, скільки змінилося різних вчень: філософських, релігійних, політичних, а Церква живе і непорушним зберігає своє вчення, хоча і серед малого числа віруючих, по прогнозу Спасителя, Який говорив: «Не бійся, мале стадо!» (Лк. 12, 32 ). Ми повинні, не раболепствуя перед духом часу цього, прийняти не тільки розумом, не тільки абстрактно, але перш за все серцем і життям своєї те, що є для невіруючих неміччю і божевіллям, - Хрест Христовий. Розуміємо ми чи не розуміємо, дано нам осягнути таємниці і глибини Божі, як святим отцям, або нам, як людям простим, доступні тільки якісь елементарні речі, - головне, щоб ми сприймали все серцем.

Згадаймо святого Православної Церкви - Павла Препростого, учня Антонія Великого. Він вирізнявся надзвичайною простотою і, мабуть, внаслідок цього-невіглаством. Одного разу прийшли до Антонія ченці і він став їм говорити про значення закону і благодаті, притому згадав Мойсея і Господа Ісуса Христа. Павел, будучи людиною дуже мало освіченим, раптом запитав Антонія Великого: «А хто був раніше: Мойсей чи Христос?» Почувши таку безглуздість, Антоній сказав: «Замовкни!» - І той замовк. Минуло кілька місяців, і Антоній запитує його: «Чому ти мовчиш?» «Ти сказав мені мовчати, от я і мовчу», - відповів Павел. З одного боку, він проявив невігластво, яке здається диким навіть нам, людям малознаючих в богослов'ї, а з іншого - незвичайне слухняність. І заради своєї ревнощів до виконання заповідей Божих він досяг високого духовного успіху, так що навіть Антоній Великий присилав до нього тих біснуватих, з яких він сам не міг вигнати бісів. За свою віру і слухняність Павел Препростий міг виганяти не лише простих демонів, а й князів бісівських, а також здійснював інші чудеса.

Так i ми повинні з усією простотою серця приймати, подібно до того, як прийняв Павло Препростий і багато тисяч простих віруючих, прославлених Церквою або невідомих, вчення про спасительний страждання Господа Ісуса Христа, про Божу благодать, що діє від Його святих ікон. Ми повинні бути вірними Йому так, як були вірні мученики брати Макавеї, які вирішили краще втратити своє життя, ніж в ідступити від віри отців.


Святі угодники Божі, моліть Бога про нас.

 

Яндекс.Метрика