narrow default width wide

Breadcrumbs

7 січня 2018 р.Б. РІЗДВО ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

 

 

 

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ !

 

 

 

Увесь християнський світ з радістю і благоговінням, відзначає день приходу на світ Ісуса Христа - Сина Божого.

Різдво Богочоловіка, Дитяти від Духа Святого і Марії Діви, ознаменувало початок нового відліку людської історії, нового розуміння сенсу буття, усвідомлення даної Всевишнім кожному можливості оселитися в Царстві Небесному, райські врата якого для людства своєю кровною самопожертвою відчинив Новий Адам – Ісус Христос. Святий Іриней наголошував, що спасіння душі людської полягає у повторенні того, що свого часу зруйнував первородний гріх – у відродженні душі у Христі, в Новому Адамі. Хрест, на якому був розіп’ятий Месія, у символічному просторі Біблії, одному з трьох сковородівських світів, став метатекстовим продовженням райського дерева гріхопадіння.

За свідченнями євангелиста Матфея (Мф. 2, 1) сталося це в час правління юдейського царя Ірода, який, за даними історика Йосифа Флавія, царював з 714 до 750 року від заснування Риму. Про час Народження Христа згадує і євангелист Лука (Лк. 2, 1-7) – саме тоді відбувся перепис населення, ініційований римським імператором Августом. Тому й приїхала Марія і Йосиф з Назарету до Вифлеєму. Ретельне вивчення цих фактів дозволяє історикам встановити ймовірну і найбільш правдоподібну дату народження Ісуса Христа – зима 749-750 року від заснування Риму. Про реальність описаних в Євангелії подій свідчать і твори давніх істориків – Світонія (70-121 р. н. е.), Тацита (нар. 54 р. н. е.), Йосифа Флавія (нар. 37 р. н. е.).

У народі віддавна заздалегідь старанно готувалися до різдвяно-новорічних свят. Три празники, оспівані в щедрівці, що навідуються до господаря, були бажаними і довгоочікуваними гостями в оселях українців, особливо – “той перший празник – Рождество Христове”.

Витоки народних святкувань Різдва сягають корінням далеких, передхристиянських часів. Турбота про злагоду в сім’ї, добробут, лад в господарстві присутні в кожному різдвяному звичаї, в кожному святковому атрибуті. Християнською радістю наповнились колишні народні обрядодії, атрибути, окремі образи в словесних творах, без яких важко сьогодні вповні уявити різдвяно-новорічні свята.

Різдву, за церковною традицією, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи: білили світлицю, вивішували найкращі рушники. Покуття, місце в східньому кутку оселі, де знаходилася ікона, оздоблювали особливо урочисто, прикрашали запаленою свічкою або лампадкою. Саме тут було місце для одного з найважливіших символів усіх трьох зимових свят – дідуха – снопу з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив. Зерно з дідуха зберігали до весни, додаючи його до посівного – робилося це для забезпечення багатого врожаю. З давніх-давен спостерігали: у який день тижня приходить Різдво. Бо саме цього дня, вірили, слід починати збір врожаю.

Вранці в день Святого Вечора, “багатого Вечора” або “багатої куті” господиня добувала для всієї родини “нового святого вогню” – чинно, без поспіху,

тричі перехрестившись, ставши обличям до схід сонця. Цим вогнем розпалювали в печі , а коли піч розпалилася, берегиня домашнього вогнища починала готувати 12 пісних свят-вечірніх страв: узвар, горох, квасолю, cмажила капусту, варила вареники, готувала бараболю, гриби, кашу гречану, голубці, коржі з маком та кутю з товченої пшениці, борщ з вушками, тощо.

Поки господиня поралася на кухні, голова родини обходив господарство – прибирав старанно обійстя, напоював, годував худобу. Сіном і соломою вкривали долівку під святковим столом – адже Христос народився на сіні. У цей день аж до вечора намагалися не вживати їжі, підготовляючись духовно і тілесно до зустрічі з Новонародженим. Перед початком Святого Вечора господар вносив до хати сніп жита, пшениці. Місце дідуха у різдвяних святкуваннях особливе. Цей символ сімейного добробуту, зв’язку між поколіннями роду ставили на покуті, під образами, місці, встеленому сіном.

Початок смеркання був знаком для того, аби господиня починала застеляти святковий стіл. А перше сяйво вечірньої зорі звіщало для всієї родини, що Свята Вечеря вже почалася, бо народився Ісус Христос, Спаситель світу, Відкупителль людей з полону гріха.

Розпочинали вечерю молитвою. Господар ділив освячену просфору між усіма членами родини. Обов’язком кожного члена сім’ї було спробувати всіх страв, яких на столі було зазвичай 12. Свята Вечеря – Вечеря всього роду, а навіть померлих, які, за віруваннями обов’язково у цей час навідуються до своїх рідних. Адже Народження Ісуса Христа – це можливість визволитися грішним душам, ввійти, як співається в колядці, до відчинених райських врат. Про мертвих пам’ятали – саме для них залишали кутю та узвар.

Після Свят-Вечора радість від Народження на світ Спасителя дарувало всім гучне колядування і віншування. Обряд колядування народився від безкорисного бажання поділитися з іншими радістю від довгоочікуваного свята, новиною про прихід на світ Спасителя світу. Перший день Різдва намагалися зазвичай проводити в сім’ї, ні до кого не ходили в гості. А от в наступні дні обов’язком кожного, особливо молодих людей, було відвідати своїх далеких і близьких родичів, хресних, священика з кутею або хлібом.

За Свят-вечірнім столом обов’язково знаходится місце для усіх – рідних, близьких, а також далеких – усіх, хто думками і мріями впродовж цілого року ішов дорогою до Різдва – або видимими слідами колядничків, або власними стежинами, прокладеними в снігових заметах буденності. Важливо, аби ці стежки не запорошилися новоприпалим снігом і щороку у сяйві найяскравішої зорі вказували дорогу усім охочим дійти до єдиного джерела різдвяно-новорічної радості, наповненого духом батьківського і материного тепла, ароматом ялинки чи солом’яного дідуха, пахощами і смаком правічної куті.

Тож, нехай новонароджений Богомладенець Христос з Вифлеєму дарує світу мир з небес, а людям подає своєю благодаттю любов, віру, надію та зійшле свої незмірні ласки і благословення.

 


СЛАВІМО ЙОГО !!!

 

06.01.2018 Надвечір’я Різдва Христового. Святий вечір.

 

 

Святвечір, або ж, за церковною назвою, Надвечір’я Різдва Христового, – один з найбільш шанованих днів для всіх християн, і східного, і західного обрядів. За древньою традицією і біблійною і церковною свято починається з вечора – з духовних і матеріальних приготувань.

Найперше ми святкуємо подію Різдва Христового. Бог Предвічний стає людиною для того, щоб людину повернути для єдності з Богом. Саме тому від Різдва Христового – події, яка є найважливішою в людській історії - і встановлено відлік часу.

7 січня – Різдво – друге по значущості після Великодня велике двонадесяте свято.

На Галичині збереглася традиція тихого Святого Вечора, її дотримувались і у радянський час, коли заборонялось відзначати християнські свята. Завжди це був час для роздумів і внутрішнього спокою, час переосмислення і нових сподівань. З першою зіркою на небі на столі застеляють нову скатертину, запалюють свічку. Традиційно готують 12 пісних страв - борщ з грибними вушками, вареники з картоплею і капустою, рибу, картопляні голубці, узвар, пампухи і неодмінно кутю.

На Святвечір збираються в родинному колі, пригадують тих, хто далеко від домівки чи відійшов у світ вічний. Кутею діляться з людьми потребуючими і хворими. Адже найважливіша суть Празника, як духовно людина приготувалась до народження Спасителя і усвідомлює це таїнство.

Уже зранку 7 січня з нагоди Різдва Христового в усіх храмах міст та сіл Галичини відбуваються урочисті Божественні літургії, а вже пообіді на вулицях можна зустріти вертепи і колядників, які несуть один одному радісну новину Христового народження.

Запорожці відзначали Новий рік також 1 січня, а 7 січня на Різдво козаки збирались на загальні ради – підбивати підсумки та обирали нове керівництво.

Вранці 7 січня, щойно завершується всенощна Різдвяна служба у храмах, козаки більшістю голосів обирають отамана та писаря. Після молитви починають власне дискусії про насущні проблеми організації. Усе – за канонами козацької демократії. А опісля обіду – традиційний борщ та козацький куліш.

Зараз усе відбувається більш-менш спокійно, а от у 17–18 століттях козацька верхівка боялася різдвяних свят, як вогню. Саме тоді на Січі проводили вибори, можна разом було втратити й посаду і майно. «Упродовж тижня козаки з’їжджались в кіш, на Січ, аби все перерозподілити. Це були великі збори, рада. Старшина мала бути присутня обов’язково. І ось у них розпочинався переділ землі, угідь і перевибори старшини й отамана».

Християни західного обряду (римо-католики, більшість протестантів) відзначають Різдво за григоріанським календарем, а частина вірних східного обряду (православних та греко-католиків) – за старим юліанським календарем, різниця між якими становить 13 днів.

При цьому частина православних церков перейшла на модернізований новоюліанський календар, у якому святкування календарних свят, що відзначаються за певною датою, збігається з загальноприйнятим григоріанським, але Великдень і пов’язані з ним свята залишаються за «старим стилем».

За юліанським календарем в світі Різдво святкують Російська, Сербська, Грузинська та Єрусалимська православні церкви, афонські монастирі, а також українські православні, а серед інших церков східних обрядів – наприклад, українські греко-католики чи, скажімо, Вірменська апостольська церква.

«Свято Різдва Христового - один з днів, коли з найбільшою глибиною і радістю ми переживаємо зустріч з Богом. До цього урочистого й чудового дня світ і Бог були розлучені гріхом, і людина, як би вона не рвалася до зустрічі з Богом, не могла її своїми силами, без Нього, здійснити. І Бог у Своїй безмірній любові, в Своїй милості став людиною, Він пройшов ту межу, яка розділяла людину пропащу від вічного життя і від вічної радості», говорив в одній зі своїх проповідей митрополит Антоній Сурожський. У святвечір починаються Святки - два тижні зимових свят, які триватимуть аж до Хрещення, що святкується Православною Церквою 19 січня.

За давньою традицією, у Святвечір за столом із 12 страв має зібратися вся родина. Тож, не спізнимось до зустрічі з Богом та до святкової вечері.


22 грудня 2017 р.Б. Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці.

 

 

Цього дня Свята Церква молитовно згадує зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці та вшановує ікону Божої Матері "Несподівана Радість".

Свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, була молодшою донькою священика Матфана з Вифлеєма. Вона вийшла заміж за святого Іоакима (пам'ять їх відзначається 9 вересня), який був родом з Галії. Довго свята Анна була безплідною, але після 20 років, завдяки гарячим молитвам святого подружжя, Ангел Господній сповістив їм про Зачаття Доньки, Яку благословить весь рід людський. Зачаття святої Анни відбулося в Єрусалимі, де і народилася Пресвята Діва Марія.

Ікона Божої Матері «Несподівана Радість», зображується так: у кімнаті, вгорі ікона Божої Матері, а внизу біля неї чоловік, що уклінно молиться. Передання про зцілення одного чоловіка від плотської пристрасті через цю святу ікону описане в книзі святителя Димитрія Ростовського «Руно Окроплене». Чоловік молився за звичкою перед образом Пречистої і раптом побачив, що зображення ожило, рани Господа Ісуса розкрилися і почали кровоточити. У страху він вигукнув: «О Владичице, хто це зробив?» На що Богородиця відповіла: «Ти і інші грішники гріхами своїми знову розпинаєте Сина Мого». Тоді тільки розкрилася перед ним безодня його гріхопадіння, довго благав він в сльозах Богородицю і Спасителя про помилування. І, незабаром, була дана йому несподівана ним вже радість прощення і відпущення гріхів.

 

19 грудня 2017 р.Б. Святителя Миколая, архиєпископа Мир Лiкiйських, чудотворця (бл. 345).

 

 

Святитель Миколай, архиєпископ Мир Лікійських, чудотворець (близько 345) народився в другій половині ІІІ століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетського роду і вельми заможні, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до Бога.

До глибокої старості вони не мали дітей; в безнастанній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь дарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім'я Миколай, що означає по-грецьки - «перемагає народ».

Вже в перші дні свого дитинства святитель Миколай показав, що він призначений на особливе служіння Господу. Зберігся переказ, що під час хрещення, коли обряд був дуже тривалим, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі протягом трьох годин. З перших же днів святитель Миколай почав суворе подвижницьке життя, якому залишився вірним до гробу.

Ця незвичайна поведінка дитини показала батькам, що він стане великим Угодником Божим, тому вони звернули особливу увагу на його виховання і постаралися, перш за все навіяти синові істини християнства і направити його на праведне життя. Отрок незабаром, завдяки багатим обдаруванням, керований Святим Духом, збагнув книжкову премудрість.

Досягаючи успіхів у вченні, отрок Миколай досягав успіхів також і в благочестивому житті. Його не займали порожні розмови однолітків: заразливий приклад товариства, що веде до чого-небудь лихого, йому був чужий.

Уникаючи суєтних гріховних розваг, отрок Миколай відрізнявся зразковою чистотою і уникав будь-яких нечистих помислів. Майже весь час він проводив у читанні Святого Письма, в подвигах посту і молитви. До храму Божого плекав таку любов, що проводив там іноді цілі дні і ночі в богомисленній молитві і читанні божественних книг.

Благочестиве життя юного Миколая скоро стало відоме всім жителям міста Патари. Єпископом в цьому місті був його дядько, на ім'я теж Миколай. Помітивши, що племінник виділяється серед інших молодих людей чеснотами і суворим подвижницьким життям, він став умовляти батьків віддати його на служіння Господу. Вони охоче погодилися, тому що ще перед народженням сина дали таку обітницю. Дядько єпископ висвятив його в пресвітера.

При вчиненні над святителем Миколаєм Таїнства священства, єпископ, повний Духа Святого, пророче передбачив народу велике майбутнє Угодника Божого: «Ось, браття, я бачу нове сонце, що сходить над кінцями землі, яке з'явиться розрадою для всіх сумних. Блаженне те стадо, яке удостоїться мати такого пастиря! Добре він буде пасти душі заблуканих, доглядаючи їх на пасовищі благочестя; і всім, що знаходиться в бідах, з'явиться теплим помічником!»

Прийнявши сан священика, святитель Миколай став проводити ще більш суворе подвижницьке життя. З глибоким смиренням він здійснював свої духовні подвиги наодинці. Але Промислом Божим завгодно було, щоб добродійне життя святителя направляло і інших на шлях істини.

Дядько єпископ відправився до Палестини, а управління своєю єпархією доручив своєму племіннику пресвітеру. Він всією душею віддався виконанню многотрудних обов'язків єпископського управління. Багато добра зробив він своєї пастви, проявляючи широку благодійність. До того часу батьки його померли, залишивши йому багату спадщину, яку все він вжив на надання допомоги незаможним. Наступний випадок свідчить, до того ж, про його надзвичайне смирення. У Патарі жив один бідний чоловік, у якого було три дочки красуні. Він був настільки бідний, що немав посагу щоб видати заміж своїх дочок. До чого може довести потреба людини, недостатньо перейнятої християнською свідомістю!

Нещасного батька потреба призвела до жахливої думки - пожертвувати честю своїх дочок і з їх краси витягти кошти, необхідні для їх приданого.

Але, на щастя, в їхньому місті був добрий пастир, святитель Миколай, котрий пильно стежив за потребами своєї пастви. Отримавши від Господа одкровення про злочинний намір батька, він вирішив позбавити його від тілесних злиднів, щоб тим самим врятувати його сімейство від духовної загибелі. Він задумав надати благодіяння так, щоб ніхто не знав про нього, як про благодійника, не знав навіть той, кому він зробив добро.

Узявши великий вузол із золотом, опівночі, коли всі спали і не могли його бачити, він підійшов до хатини нещасного батька і через вікно кинув всередину золото, а сам поспішно повернувся додому. На ранок батько знайшов золото, але не міг відати, хто був його таємним благодійником. Вирішивши, що Сам Промисел Божий послав йому цю допомогу, він подякував Господу і незабаром зміг видати заміж старшу дочку.

Святитель Миколай, коли побачив, що його благодіяння принесло належний плід, вирішив довести його до кінця. В одну з таких ночей він також таємно кинув через вікно в хатину бідняка другий мішок із золотом.

Батько незабаром видав заміж і другу дочку, твердо сподіваючись, що Господь таким же чином надасть милість і третій дочці. Але він вирішив будь-що-будь дізнатися про свого таємного благодійника і гідно подякувати йому. Для цього він не спав ночей, вичікуючи його приходу.

Не довго йому довелося чекати: скоро прийшов і втретє добрий пастир Христовий. Почувши дзвін вузлика з золотом, батько поспішно вийшов з дому і наздогнав свого таємного благодійника. Довідавшись, що це святитель Миколай, він упав до його ніг, цілував їх і дякував йому як визволителю від духовної загибелі.

 

Святителю - чудотворче святий отче Миколаю, моли Бога про нас.

13 грудня 2017 р.Б. День пам'яті Апостола Андрiя Первозваного (62), основоположника Української Церкви.

 

Андрій Первозваний — один із Христових апостолів, галілеянин з Віфсаїди Галілейської, брат апостола Петра, перший із учнів Ісуса Христа, святий-покровитель України.

Апостол Андрій, як і його брат апостол Петро ловили рибу на Галілейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за собою. Як розповідає євангеліст Іоанн, Андрій був одним із учнів Іоанна Хрестителя і ще раніше свого брата був призваний Ісусом на Йордані. Тому Андрія і назвали Первозванним. Апостол разом зі своїми братом та двома синами були у числі найближчих Христових учнів.

Андрія Первозваного вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях України. Коли після зішесття Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія, тобто землі сучасної України. Про благовіст апостола свідчать такі давні християнські письменники, як Іполіт Римський (III ст), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст) та ін.

У стародавньому літописі «Повість минулих літ» розповідається про подорож Андрія по українських землях:

Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.

Апостол привіз до Скіфії реліквії, навколо яких торувалась віра. За переказами, у Києві він залишив наперсний хрест, а в інших місцях — обітні. Літопис не має підтвердження в інших історичних пам'ятках, тому деякі вчені схильні вважати її легендою. Але це не завадило вважати Андрія Первозваного основоположником Церкви Христової в Україні.

Київський собор 1621 року, у часи відродження Української Православної Церкви після Унії, ствердив апостольське походження християнства на українських землях. У соборній постанові сказано:

Святий Апостол Андрій — перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол.

В кінці своєї подорожі апостол з берегів Понту через Пропонтиду перейшов до Фракії, а потім до Греції. Вірний своєму імені, що грецькою означає «мужність» Андрій прийняв муки ради Христа. У місті Патри він був розіп'ятий при римському імператорі Нероні у 60 році за наказом проконсула Егея (Егеата) на Х-подібному андріївському хресті.

У пам'ять Андрія Первозваного в Києві, на тому місці, де апостол поставив перший хрест, 1212 року споруджено дерев'яну церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього, також зведені церква святого Андрія (1086) та храм Святого Андрія Первозваного на Андріївському узвозі (XVIII ст).

 

Святий Апостоле Андрію Первозваний, моли Бога про нас.

 

Яндекс.Метрика