narrow default width wide

Breadcrumbs

14 січня 2017 р.Б. Обрізання Господнє. День пам'яті святителя Василія Великого (330—379).

 

 

Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано.

Коли ж виповнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був Ангол назвав, перше ніж Він в утробі зачався. А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробувала.

А батьки Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять років, вони за звичаєм на свято пішли. Як дні ж свята скінчились були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лишився, а Йосип та мати Його не знали того. Вони думали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж родичами та знайомими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його.

І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе... А Він їм відказав: Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві? Та не зрозуміли вони того слова, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухняний. А мати Його зберігала оці всі слова в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей. (Лук.2:20, 21, 40-52)

 

Свідоцтва про святкування Обрізання Господнього у Східній Церкві знаходять ще з IV століття.

Для християнина повноцінне життя починається з хрещення. Прообразом його було обрізання в Церкві старозавітній (буквально "заповіт обрізання"). Ще Аврааму було сказано: «Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною, і між вами, і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать» (Бут. 17: 10 - 14). Обрізання як обряду посвячення Божеству існувало у багатьох народів, у тому числі і в єгиптян. У єврейському розумінні кров священна, так як «кров є душа», а кров, що тече з органу, що дає життя, означає присвячення Богові життя, прийнятого як дар. У ізраїльтян цей обряд став знаменувати вступ у союз-заповіт Авраама та обраного народу з Богом і мав нагадувати народу про витікаючі з цього зобов'язання.

В обрізанні, як зараз у хрещенні, нарікали ім'я. «Після восьми днів, щоб обрізати немовля, дали Йому ім'я Ісус, наречене Ангелом перш його зачаття в утробі». А наречення імені - дуже важливий момент. На відміну від всього на землі, людина - істота особистісна. Ім'я виділяє людину з усієї «маси людства», і дає можливість впізнавати його.

Але чому Бог наказав саме таким, дивним чином входити до складу Божого народу? З цієї старозавітної загадки, як завжди, покривало знімається тільки Христом. Коли над Немовлям Ісусом відбувався цей обряд, всі своїми очима побачили, що в Ньому така ж, як і у всіх, кров, і такі ж, як у всіх, частини тіла. За тлумаченням Отців Церкви Господь, Творець закону, прийняв обрізання, являючи Собою приклад того, як людям слід неухильно дотримуватися Божественного встановлення, і для того, щоб ніхто згодом не міг засумніватися в тому, що Він був справжньою Людиною, а не носієм примарної плоті, як вчили єретики. Адже скільки потім з'являлося єретиків, які не вірили, що Бог може принизитися до прийняття людської плоті?

Звершивши закон обрізання, Ісус Христос тим самим і скасував цей закон. У Новому Заповіті обряд обрізання поступився місцем таїнству Хрещення. Свято Обрізання Господнього повинно нагадувати християнам, що вони вступили в Новий Завіт з Богом. Бо, як без обрізання, яке відбувалося в Старому Завіті на 8-ий день після народження немовляти, людина не могла увійти в суспільство обраного народу, так і без духовного обрізання християнин не може увійти в Царство Боже. Ми повинні постійно, щодня, можна сказати щохвилини, здійснювати над собою цю духовну операцію. Людина повинна усвідомити ці свої духовні хвороби і як би обрізати їх від себе - свої пристрасті, «похіть плоті, похіть очей і гордість житейську».

 

 

 

 

 

 

 

Також цього дня церква вшановує пам'ять святителя Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської.

Святитель Василій Великий, архієпископ Кесарії Каппадокійської, "належить не одній Кесарійській Церкві, і не у свій тільки час, не одним одноплемінникам своїм був корисний, але по всіх країнах і градах всесвіту, і всім людям приносив і приносить користь, і для християн завжди був і буде вчителем рятівним", - так говорив сучасник святителя Василя, святий Амфілохій, єпископ Іконійський (+ 344; пам'ять 23 листопада).

Народився Василій близько 330 року в Кесарії, адміністративному центрі Каппадокії, і походив з відомого роду, що славився як знатністю і багатством, так і даруваннями і ревнощами християнської віри. Дід і баба святителя з боку батька під час гоніння Діоклетіана повинні були переховуватись в лісах Понта протягом семи років. Мати святого Василія, Емілія, була донькою мученика. Батько святителя, також на ім'я Василь, адвокат і відомий викладач риторики, постійно жив у Кесарії.

 

 

 

У сім'ї було десять чоловік дітей, п'ять синів і п'ять дочок, з них п'ятеро були потім зараховані до лику святих: Василій, Макріна (пам'ять 19 липня) - зразок аскетичного життя, що зробила сильний вплив на життя і характер святого Василія Великого, Григорій, згодом єпископ Ніський (пам'ять 10 січня), Петро, єпископ Севастійский (пам'ять 9 січня), і праведна Феозва - диякониса (пам'ять 10 січня). Перші роки життя святий Василь провів у маєтку що належав його батькам на річці Ірис, де виховувався під керівництвом матері і бабці Макріна, високоосвіченої жінки, що зберегла в пам'яті переказ про знаменитого святителя Каппадокії - Григорія Чудотворця (пам'ять 17 листопада). Початкову освіту Василь отримав під керівництвом батька, потім він навчався у кращих вчителів Кесарії Каппадокійської, де познайомився зі святим Григорієм Богословом, а пізніше перейшов до школи Константинополя, де слухав видатних ораторів і філософів. Для завершення освіти святий Василій відправився до Афін - центру класичного освіти.

Після чотирьох або п'яти років перебування в Афінах Василь Великий володів всіма доступними знаннями: "Він так вивчив все, як інший не вивчає одного предмета, кожну науку він вивчив до такої досконалості, як ніби не вчився нічому іншому". Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, мав глибокі пізнання в астрономії, математиці та медицині, - "це був корабель, настільки навантажений вченістю, наскільки це можливо вмістити людській природі". У Афінах між Василем Великим і Григорієм Богословом встановилася найтісніша дружба, яка тривала все життя. Пізніше, в похвальному слові Василю Великому, святитель Григорій Богослов захоплено говорив про цей час: "Нами керували рівні надії і в справі - у навчанні ... Нам відомі були дві дороги: одна - до наших священних храмів та до тамтешних вчителів; інша - до наставників наук зовнішніх".

Близько 357 року святий Василій повернувся в Кесарію, де якийсь час викладав риторику. Але незабаром, відмовившись від пропозиції кесарійців, бажаючих доручити йому навчання юнацтва, святий Василій вступив на шлях аскетичного життя.

Після смерті чоловіка мати Василія зі старшою дочкою Мокриною і від’їхали до фамільного маєтку на річці Ірис і вели подвижницьке життя. Василій же, прийнявши хрещення від єпископа Кесарійського Діанія, був поставлений читцем. Як тлумач Священних Книг, він спочатку читав їх народу. Потім святитель здійснив подорож до Єгипту, Сирії та Палестини, до великих християнських подвижників. Повернувшись в Каппадокію, він вирішив наслідувати їх. Роздавши своє майно бідним, святий Василій оселився недалеко від Емілії і Мокрини на іншому березі річки, зібравши навколо себе ченців у гуртожиток. Своїми листами Василій Великий залучив у пустелю свого друга Григорія Богослова. Святі Василій і Григорій подвизались в строгій стриманості: в їх оселі, без покрівлі, не було вогнища, їжа була мізерною. Вони самі обтісували камені, садили і поливали дерева, возили тягарі. Від важкої праці мозолі не сходили з їхніх рук. З одягу Василь Великий мав тільки сорочку і мантію; волосяницю носив тільки вночі, щоб її не було видно. У самоті святі Василій і Григорій посилено займалися вивченням Священного Писання по посібникам найдавніших тлумачів і, зокрема, Орігена, з творів якого вони склали збірку - Філокалія (Добротолюбіє). У той же час Василь Великий на прохання ченців написав збірку правил морального життя. Своїм прикладом і проповідями святитель Василій Великий сприяв духовному вдосконаленню християн Каппадокії та Понту; багато поринули до нього. Утворювалися чоловічі та жіночі монастирі.

Під час царювання Констанція (337 - 361) поширилося псевдовчення Арія, і Церква закликала до служіння обох святителів. Святий Василь повернувся до Кесарії. У 362 році він був висвячений Мелетієм, єпископом Антіохійським в диякона, а потім, єпископом Євсевієм Кесарійським, в 364 році, присвячений в сан пресвітера. "Але, бачачи, - як оповідає Григорій Богослов, - що всі надзвичайно шанують і хвалять Василія за мудрість і святість, Євсевій, з людської немочі, захопився ревнощами до нього і почав виявляти неприхильність до нього". Ченці встали на захист святого Василія. Щоб не викликати церковного розділення, він пішов у свою пустелю і зайнявся пристроєм монастирів. З приходом до влади імператора Валента (364 - 378), рішучого прихильника аріан, для Православ'я наступають важкі часи - "стояла велика боротьба". Тоді святий Василій спішно повернувся до Кесарії за викликом єпископа Євсевія. За словами Григорія Богослова, для єпископа Євсевія він був "добрим радником, праведним, тлумачем Божого Слова, жезлом старості, опорою вірних у справах внутрішніх, самим діяльним у справах зовнішніх". З того часу і церковне правління перейшло до Василія, хоча за ієрархією займав він друге місце. Проповіді говорив він щодня, і часто двічі - вранці і ввечері. У цей час святий Василій склав чин Літургії; ним написані також Бесіди на Шестиднів, на 16 глав пророка Ісаї, на псалми, друге зібрання чернечих правил. Проти вчителя аріан Евномія, який за допомогою аристотелевих міркувань надав аріанській догматиці науково-філософську форму, перетворюючи християнське вчення в логічну схему абстрактних понять, Василій написав три книги.

Святитель Григорій Богослов, говорячи про діяльність Василія Великого в той період, вказує на "годування жебраків, чужинців, піклування про дів, писані й неписані статути для ченців, чиноположення молитов (Літургія), благоукрашення вівтарів та інше". Після смерті єпископа Кесарійського Євсевія, в 370 році, на його кафедру був зведений святий Василій. Як єпископу Кесарійському, святому Василію Великому були підпорядковані 50 єпископів одинадцяти провінцій. Святитель Афанасій Великий, архієпископ Олександрійський (пам'ять 2 травня), з радістю і вдячністю до Бога привітав дарування Каппадокії такого єпископа, як Василій, який прославився святістю, глибоким знанням Священного Писання, великою вченістю, працями на благо церковного миру та єдності. В імперії Валента зовнішнє панування належало аріанам, які, по-різному вирішуючи питання про Божество Сина Божого, були розбиті на декілька партій. До колишніх догматичних спорів було приєднане питання про Святого Духа. У книгах проти Евномія Василій Великий вчив про Божество Святого Духа і єдність Його природи з Отцем і Сином. Нині ж для повного з'ясування православного вчення з цього питання, на прохання святого Амфілохія, єпископа Іконійського, святитель написав книгу про Святого Духа.

Загальне сумне становище посилювалося для єпископа Кесарійського ще й такими обставинами, як поділ Каппадокії на дві частини при розподілі урядом провінційних округів; антіохійський розкол, викликаний поспішним поставленням другого єпископа, а від'ємне і зверхнє ставлення західних єпископів до спроб залучити їх до боротьби з аріанством і перехід на сторону аріан Євстафія Севастійського, з яким Василя пов'язувала тісна дружба. Серед постійних небезпек святий Василій підтримував православних, стверджував їх віру, закликаючи до мужності і терпіння. Святим єпископом написані численні листи до Церков, єпископам, кліру, приватним особам. Викриваючи єретиків "зброєю вуст і стрілами письмен", святий Василій, як невтомний захисник Православ'я, все своє життя викликав неприязнь і всілякі підступи аріан.

Імператор Валент, нещадно відправляючий у вигнання неугодних йому єпископів, насадивши аріанство в інших малоазійських провінціях, прибув в Каппадокію з тією ж метою. Він послав до святого Василія префекта Модеста, який став погрожувати йому розоренням, вигнанням, тортурами і навіть смертю. "Все це, - відповів Василій, - для мене нічого не значить, той не втрачає маєтки, хто нічого не має, крім старого і зношеного одягу і небагатьох книг, в яких полягає все моє багатство. Вигнання немає для мене, тому що я не пов'язаний місцем, і те місце, на якому живу тепер, не моє, і скрізь, куди мене б не кинули, буде моє. Краще сказати: скрізь Боже місце, де не буду мандрівником і прибульцем (Пс. 38, 13). А муки що можуть зробити мені? - Я такий слабкий, що тільки перший удар буде чутливий. Смерть же для мене благодіяння: вона скоріше приведе мене до Бога, для Якого живу і працюю, до Якого давно я прагну". Правитель був здивований такою відповіддю. "Може бути, - продовжував святитель, - ти не зустрічався з єпископом; інакше, без сумніву, почув би такі ж слова. У всьому іншому ми лагідні, покірливі всякого, і не тільки перед такою могутністю, але й перед кожним, тому що так наказано нам законом. Але коли справа йде про Бога і проти Нього відважуються повставати, тоді ми, все інше вважаючи за ніщо, дивимося тільки на Нього Єдиного, тоді вогонь, меч, звірі й залізо, своє тіло, швидше буде для нас задоволенням, ніж налякає".

Доповівши Валенту про непохитність святого Василія, Модест сказав: "Переможені ми, цар, настоятелем Церкви". Ту ж твердість Василій Великий виявив і перед обличчям самого імператора і своєю поведінкою справив на Валента таке враження, що він не підтримав аріан, що вимагають вигнання Василія. "У день Богоявлення, при великій кількості народу, Валент увійшов у храм і змішався з натовпом, щоб показати видимість єднання з Церквою. Коли ж у храмі розпочався псалмоспів, слух його вражений був як громом. Цар побачив безліч народу, і у вівтарі і поблизу нього благоліпність; попереду ж всіх Василія, наче в храмі не відбулося нічого нового, але зверненого тільки до Бога і до престолу, а клір його в страху і благоговінні".

Святий Василій майже щодня здійснював Богослужіння. Він особливо піклувався про строге виконання канонів Церкви, уважно стежачи, щоб у клір вступали лише гідні. Невтомно обходив він свої церкви, спостерігаючи, щоб ніде не була порушена церковна дисципліна, усуваючи всяку гординю. У Кесарії святий Василій влаштував два монастирі, чоловічий і жіночий з храмом на честь 40 мучеників, де зберігалися їхні святі мощі. За прикладом ченців, клірики митрополії святителя, навіть диякони і пресвітери, жили в надзвичайній бідності, трудилися і вели життя чисте і добродійне. Для кліру святий Василій домагався звільнення від податків. Всі свої особисті кошти і доходи своєї церкви він використовував на користь бідних; в кожному окрузі своєї митрополії святитель створив богадільні; в Кесарії - готель і будинок для прийому.

Хвороби від юності, праці вчення, подвиги стриманості, турботи і скорботи пастирського служіння рано виснажили сили святителя. Помер святитель Василій 1 січня 379 року у віці 49 років. Незадовго перед смертю святитель благословив святого Григорія Богослова на прийняття Константинопольської кафедри.

Після представлення святого Василя Церква негайно стала вшановувати його пам'ять. Святий Амфілохій, єпископ Іконійський (+ 394), у своєму слові на день кончини святителя Василія Великого говорив: "Не без причини і не випадково божественний Василій розв'язалався від тіла і преставився від землі до Бога в день Обрізання Ісуса, що святкується між днем Різдва і Хрещення Христового. Тому цей блаженнійший, проповідуючи та вихваляючи Різдво і Хрещення Христове, звеличував обрізання духовне, і сам, скинувши тіло, удостоївся піднестися до Христа саме в святі дні спогаду Обрізання Христового. Тому-то і встановлено в даний день щорічно вшановувати пам'ять Великого святкуванням і торжеством".

 

 

Святий угоднику Божий Василіє, вселенський учителю, моли Бога за нас.

 

 

10 січня 2015 р. Б. Неділя 32-га після П'ятдесятниці, після Різдва Христового. Прав. Йосипа Обручника, Давида царя, і Якова, брата Господнього.

 

В першу неділю після Різдва Господа нашого Ісуса Христа, Свята Церква вшановує Праведного Обручника Йосифа. І це є дуже слушним, коли побачимо ким є ця, на перший погляд прихована, малознана, але свята постать. Є святі відомі, або ті, що здобули собі велич, проте, заглиблюючись у церковний календар, побачимо, що велика частина святих нам є або невідома, або маловідома, а вони – святі! З-посеред всіх святих є великий Божий вибранець, який у глибокім послусі віри співпрацював з Господом, беручи участь у плані Божого спасіння людства, але він – «маловідомий святий», таким є святий Йосиф Обручник. Вже у першій главі Нового Завіту Євангелія від Матея знаходимо його ім'я: «Народження Ісуса Христа сталося так: Марія, його мати, була заручена з Йосифом; ...Йосиф, її чоловік, бувши праведний... Йосиф зробив, як велів йому ангел Господній, прийняв свою жінку.., і він дав йому ім'я - Ісус» (Мт. 18; 19; 24, 25). Отож вже з цього євангельського фрагменту бачимо, ким був св. Йосиф: законний муж Марії, матері нашого Спасителя, перший свідок Ісусового народження, прибраний батько і опікун Ісуса, той, який працював, заробляючи на хліб життя для Ісуса і Марії, той, хто вчив Ісуса ремесла, якому Ісус був «слухняним». Він був тим, хто дав Ісусові ім'я.

Дві людські постаті вписались у дії Історії Спасіння у винятковий спосіб – Марія і Йосиф, мати Божого Сина і його земний опікун. Подібно до Марії, Йосиф теж переживає свого роду Благовіщення, момент, коли пізнає Божу волю і свідомо її приймає. Про це мова в сьогоднішньому Євангелії: Йосифові, який хоче таємно покинути свою вагітну наречену, уві сні являється ангел і відмовляє його від цього кроку, “бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа”. Прокинувшись, тесля з Назарету чинить, як наказав йому ангел, приймає до себе Марію і Дитя.

Цей короткий епізод з історії народження Ісуса Христа завжди інтригував своєю неоднозначністю. Що переживав Йосиф, коли дізнався про те, що його наречена, з якою він ще не замешкав під спільним дахом, чекає дитину? Як зрозуміти слова Євангелія про те, що, будучи праведним і не бажаючи ославити Марію, він вирішив тайкома її відпустити? Вже Отці Церкви розмірковували над тим, у чому полягає ця праведність Йосифа, і не було між ними одностайності у цьому питанні. Для прикладу, Св. Юстин підкреслював, що Йосиф названий справедливим, бо виконував усі приписи Мойсеєвого Закону. Але цей закон вимагав карати смертю дівчину, яка зрадила нареченому (а так власне і виглядала ситуація Марії в очах людей). Тому власне Йосиф, який любив Марію, хоче її таємно відпустити, тобто фактично самому зникнути з міста і таким способом взяти відповідальність на себе. Інші отці Церкви вважають неможливим, щоб Йосиф міг мати якісь підозри щодо Марії, і що Марія мусила поділитися з ним таємницею Благовіщення. Але це лише припущення, саме ж Євангеліє нічого про це не говорить.

Ми нічого достовірно не можемо знати про почуття і переживання Святого Йосифа, коли він довідався про вагітність своєї нареченої; якщо теж до кінця не можемо бути впевнені у мотивації, яка штовхнула його до того, щоб потай відпустити Марію і взагалі, що практично означало це “відпустити”, з впевненістю можемо стверджувати одне – Йосиф був людиною великої віри і послуху Божій волі. Справді, потрібна була міцна віра, щоб прийняти цю незвичну правду, яку звістив йому уві сні ангел, щоб дати згоду на те, аби в його життя ввійшла певна таємниця, яка була таємницею самого Бога.

Власне цю віру Йосифа Євангеліє має на думці, коли говорить про нього як про мужа праведного. Літургія пропонує нам сьогодні теж інший текст, фрагмент з Послання Св. Павла до римлян, в якому йдеться про віру Авраама. Цьому патріархові Бог пообіцяв своє благословення, пообіцяв теж дарувати землю і вчинити його потомство чисельним, як зірки на небі (Бут. 15). В ситуації, в якій знаходиться Авраам, усе схиляє до того, щоб цю обіцянку не сприймати всерйоз: про яке чисельне потомство може йтися у випадку більш як вісімдесятирічного чоловіка, який не має дітей і дружина якого Сара безплідна?! Але Авраам прийняв усім серцем Боже слово, і зі сторінок Святого Письма знаємо, що Господня обітниця сповнилася – він став предком ізраїльського народу. Про поставу Авраама Писання говорить так: “ І повірив Аврам Господеві, і Він зарахував те йому за праведність”. Іншими словами, Авраам з приводу своєї віри названий праведним (справедливим). Цю історію про праведність Авраама слухаємо в сьогоднішнє свято, бо вона пояснює нам, у чому полягає праведність Йосифа – у його міцній вірі, у безумовному довір’ї до Бога. Бог зі своїми планами зненацька входить в життя Йосифа, руйнує його усталений спосіб існування, змушує прийняти на себе обов’язки і обмеження, до який Йосиф не був готовий – і він покірно приймає Божу волю. Як дещо раніше прийняла її Марія: “Ось я Господня слугиня…” (Лк. 1,38). Як прийняв її свого часу Авраам, коли за наказом Бога, без лишніх питань, залишає свою батьківщину і вирушає в невідоме, маючи з собою лише Божу обітницю. Авраам, Йосиф і Марія подібні в одному: вони повірили у слово, яке Бог до них скерував, у слово, яке інші відкинули б, вважаючи його дивним або нездійсненним. Віра Авраама у здійснення Божої обітниці; “так”, сказане Марією Ангелу підчас Благовіщення; сповнена довіри до Бога постава Йосифа – це ряд прикладів, де людина свідомо дає свою згоду на те, щоб стати інструментом Божої волі.

Приклад Святого Йосифа не є чимось абстрактним і відірваним від нашого життя. Це заклик до готовності прийняти Божу волю, навіть якщо вона якимось чином руйнує наші задуми, змушує радикально змінити життя. Йосиф з готовністю прийняв на себе обов’язки опікуна Божого Сина, роль зовсім не очевидну, якої не шукав і яку йому Бог якби накинув, не питаючи його згоди. Приклад Святого Йосифа учить, що той, хто на перше місце поставить Божу волю, хто шукає, у чому конкретно Божа воля в його житті виражається, хто довіриться Богові, той ніколи не помилиться. Бо в цьому постійному пошукові Божої волі і прагненні її виконувати і полягає життя праведної людини.

Тож, стараймося ревним християнським життям наслідувати Пресвяту Родину у наших родинах, щоб вони щораз більше ставали подібними на домашню Церкву, черпаючи силу в молитві, Святому Письмі та участі в Св. Тайнах, а також при порученні в молитві св. Йосифові, духовному опікуну і заступнику кожної християнської родини.

 

Цього дня своє тезоімеництво святкує настоятель Свято-Володимирської парафії – протоієрей Йосип (Дрекало).

 


Всечесний отче Йосипе!

 

Щиро вітаємо Вас із днем тезоіменитства.

Бажаємо, щоб Господь примножив і подав Вам свої ласки за Ваш благочестивий труд, за любов до Святої Церкви та своєї парафії, за увагу до кожного прихожанина, за наставлення, за благодатні зерна Слова Божого, посіяні в душах людей, за радість служіння Богові, за Ваші молитви за нас.

Нехай Всемилостивий Бог дарує Вам здоров’я, мир, любов, смирення, духовну гармонію та натхнення, Ваше серце завжди просвіщає світло любові і добра, рука Бога-Отця не покидає у будь-яких життєвих ситуаціях, а Дух Святий підносить у духовній радості.

Ангела-охоронця Вам та всіх християнських чеснот, а також многая і благая літа доброго духовного пастирства!

 

 

Свято-Володимирська парафія

Української Автокефальної Православної Церкви


27 грудня 2015 р.Б. Неділя 30-та після П’ятдесятниці, святих праотців.

Мчч. Фірса, Левкія і Калиника (249 - 251). Мчч. Филимона, Аполлонія, Аріана і Феотиха (286 - 287).

 

 

Неділя святих праотців встановлена Православною Церквою на честь святих праведників Старого Завіту, в передостанню неділю перед Різдвом Христовим.

Цього дня Церква вшановує сонм святих праотців – праведників, які жили у старозавітну епоху і спасалися вірою в Месію-Спасителя. Спомин про святих праотців передує зустрічі великого свята Різдва Христового, коли здійснилося очікуване ними пришестя Христа.

 

Нині, вірні, звершуючи пам’ять праотців, оспіваймо Христа Спасителя, що прославив їх серед усіх народів і через них як Вседержитель показав явні чудеса, жезл сили — єдину безневісну, Діву чисту, Марію, з Якої вийшла квітка — Христос; Вона виростила нам Життя, і невичерпну споживу, і спасіння вічне.

Ти, Владико, що визволив святих юнаків від вогню, і від пащ левів — Даниїла, що благословив Авраама, й Ісаака — раба Твого, і його сина Якова, благозволив бути з нами від сімені їхнього, щоб спасти тих, хто спокусився, — праотців наших — хрестом Твоїм і воскресінням; і, розірвавши кайдани смерти, Ти воскресиш усіх від віку спочилих, що поклоняються Тобі, Христу — Царю віків.

Юнаки Божі ходили в Халдеї посеред вогню, радіючи, будучи зрошеними росою Духа, таємниче цим прообразувавши Тройцю і втілення Христове, і як премудрі погасили силу вогняну; Даниїл же праведний став приборкувачем левів. Їхніми молитвами, Спасе, ставши Людиною, визволи і нас від невгасимого і вічного вогню і сподоби нас Царства Твого.

Як у росі, перебуваючи у вогняному полум’ї печі, святі вірні юнаки таємниче передживонаписали від Діви Твоє пришестя, неопалимо засяявши нам; Даниїл же, праведний і серед пророків дивний, ясно засвідчив про Твоє Божественне друге пришестя; він говорить: бачив, як ставляться престоли, і Суддя сідає, і вогняна ріка тече; від неї ж визволи нас, Владико Христе, їхніми молитвами.


Святі угодники Божі моліть Бога за нас.

 

18 жовтня 2015 р.Б. Неділя 20-та після П'ятидесятниці.

Мц. Харитини (304). Свтт. Петра, Олексія, Іони Київських, Филипа і Єрмогена, Московських і всієї Руси чудотворців. Прпп. Даміана, пресвіт., цілителя (1071), Єремії (бл. 1070) і Матфея (бл. 1085) прозорливих, Печерських, у Ближніх печерах. Прп. Харитини, княгині Литовської, яка в Новгороді подвизалася (1281). Сщмч. Діонісія, єп. Олександрійського (264-265). Мц. Мамелхви Персидської (бл. 344). Прп. Григорія Хандзойського (861, Груз.).

 

 

Життя преподобних Даміана пресвітера і цілителя, Єремії і Матвія прозорливих, Києво-Печерський чудотворців, описана преподобним Нестором Літописцем.

Преподобний Даміан (+ 1071) пам’ятав ще Хрещення Київської Русі (988 р.). Ревний наслідувач життя преподобного Феодосія (пам’ять 3 травня) був лагідний, працьовитий і слухняний на радість всій братії. Цілі ночі він проводив у молитві і читанні Божественних книг. Святий Даміан був строгий пісник і, крім хліба і води, нічого не споживав. Господь нагородив його даром зцілення хвороб.

Преподобний Єремія мав від Господа дар бачити майбутнє і глибокий моральний стан душі людини. Помер преподобний в глибокій старості (+ бл. 1070).

Преподобний Матфей (+ бл. 1088) також володів даром передбачення духовного світу. Свої бачення старець розповідав братії, обороняючи від небезпечних для душі вчинків.

Тропар преподобних Даміана пресвітера, цілителя, Єремії і Матфея прозорливих, Києво-Печерський, в Ближніх печерах спочиваючих, глас 2

Христових заповідей світлом серця своя просвітили, / злих пристрастей морок проганяєте, / тому в селище Трійці були взяті ви, отці, / Даміан, Єремія з Матфеям, / від Неї благодать прийняли, / хворих зціляючи, майбутнє звіщаючи / і, Ангелам співпричасники, / молитися Христу Богу, що б дарував нам причастя святих.

Кондак преподобних Даміана пресвітера, Єремії і Матфея прозорливих, Києво-Печерський, глас 2

Як стародавні пророки благодать пророцтва прийняли  / і правдивим духом освічені, пророцтва оголошували, / так і ви в житті нашом злий, через гріхи наші на нас грядуще лихо, оголошували нам. / І нині нехай не наздожене нас біда, / випросіть від Христа Бога виправлення справ наших і велику милість.

13 вересня 2015 р.Б. Покладання чесного пояса Пресвятої Богородиці (395 - 408).

 

 

Сщмч. Кипріана, єп. Карфагенського (258). Свт. Геннадія, патр. Царгородського (471).

 

 

Згідно передання, Пресвята Богородиця Марія Сама виплела Свій пояс із верблюжої шерсті та передала його Апостолу Фомі, коли возносилася на Небеса. Цим потішила його, бо ж він запізнився на її Успіння.

Оскільки мощей Пресвятої Богородиці немає, бо Вона, згідно церковного передання, взята до Неба всеціло, то пояс, як і її риза, – залишилися нам на згадку про Неї та як доказ того, що Вона жила на землі.

Пояс переховували інші учні після мученицької смерті святого апостола Фоми, а тоді поклали його у церкві Влахернській у Константинополі, - там же, де появилася Божа Мати, тримаючи Свій Омофор над народом Константинополя у 9-му столітті, як це бачили святий Андрій Христа Ради Юродивий і його ученик, святий Єпіфаній (це ж - і джерело Свята Покрови). Це - перше Покладення Чесного Пояса відбулося в часі правління Імператора Аркадія (395-408 рр.). Він привіз пояс до Константинополя із Єрусалиму, а його дочка Пульхерія сховала пояс у золотому кивоті в церкві Пресвятої Боородиці. Там він зберігався 5 століть.

Друге Покладення чесного пояса відбулося в церкві Халкопратійській в Константинополі через 500 років. Тоді Константинополем правив імператор Лев Мудрий (або Філософ, 886-911 рр.). Його дружина Зоя була опанована злим духом, який її сильно мучив. У видінні, посланному їй Господом, вона дізналася, що зможе видужати, коли на неї покладуть пояс Пресвятої Богородиці. Тоді всі почали шукати його і знайшли в кивоті церкви Пресвятої Богородиці. Правлячий Патріарх поклав пояс на імператрицю і та в той же час видужала. Із вдячності Богові за це чудо зцілення вона оздобила Пояс золотими нитками і положили його назад у кивот та закрила.

Свято Покладення Чесного Пояса встановили в 12-му столітті. А в столітті 14-му імператор Іван Катакузінос передав пояс до монастиря Ватопедського на святій Горі Афон. На даний час Пояс поділений на три частини, одна з яких зберігається у тому ж монастирі, друга - в монастирі в Трірі (Німеччина), а остання - в Грузії.

Візантійський імператор Аркадій (395-408 рр.) привіз із Єрусалима до Царгорода дорогоцінну реліквію - пояс Матері Божої. Його донька Пульхерія сховала його у золотому кивоті в церкві Пресвятої Богородиці. Там він зберігався п'ять століть.

Згодом, майже через 500 років, Царгородом правив імператор Лев Філософ (886-912 рр.). Його дружина Зоя була опанована злим духом, який її сильно мучив. Вона мала об'явлення від Святого Духа, що звільнеться від нечистого духа і видужає, коли обв'яжеться поясом Пресвятої Богородиці.

Тоді всі почали шукати цю дорогоцінну пам'ятку і знайшли неушкодженою в церкві.

Пояс поклали на хвору царицю, яка одразу видужала, а потім знову сховали його у кивот.

Як пам'ять про цю подію у Церкві встановили свято Покладення пояса Пресвятої Богородиці.

 

Пресвятая Богородиця, спаси нас.

 

Яндекс.Метрика