narrow default width wide

Breadcrumbs

Велика субота

 

У Велику Суботу Православна Церква згадує тілесне поховання Ісуса Христа і зішестя Його в пекло.

Знявши з хреста і обвивши плащаницею із пахощами, за звичаєм іудеїв, Йосиф і Никодим поклали Пречисте тіло Господа в новому кам’яному гробі в саду Йосифовому, що знаходився недалеко від Голгофи. До дверей гробу привалили великий камінь. При похованні Ісуса Христа перебували Марія Магдалина й Марія, мати Якова та Іосії.

Первосвященики і фарисеї знали, що Ісус Христос пророкував про своє воскресіння, але не вірячи цьому пророцтву і побоюючись, щоб апостоли не викрали тіла Ісуса Христа і не сказали народові: воскрес із мертвих, – в Суботу випросили у Пілата військову варту, приставили до гробу і сам гріб запечатали (Мф. 27, 57-66; Ін. 19, 39-42) і тим надали істині нове підтвердження.

“Христос покладений був у новому гробі, в якому нікого раніше не було покладено, щоб Воскресіння не могло бути приписано кому-небудь іншому, що разом з Ним лежав; щоб учні, за близькістю цього місця, легко могли прийти і бути глядачами того, що сталося і щоб свідками поховання були не тільки вони, але й вороги. Те, що покладені були печатки на гробі і приставлена варта з воїнів, це, дійсно, з їх боку було свідченням поховання, так як Христос хотів, щоб і поховання Його було не менш достовірним, ніж Воскресіння. Тому-то й ученики ревно намагаються довести, що Він дійсно помер. Воскресіння Його мало бути підтверджене для всіх наступних часів; разом з тим, якби смерть Його в той час була прихована і не зробилася зовсім відомою, то це могло б пошкодити проповіді про воскресіння “.

Всі дні перевершує св. Чотиридесятниця, але більше Чотиридесятниці свята і Велика седмиця (Страсна) та більше за саму седмицю Страсну є Велика і свята субота. Бо як у першому світотворенні Бог, створивши все творіння і в шостий день остаточно сотворив людину, сьомого дня спочив від усіх діл Своїх і освятив його, найменовавши суботою, тобто спокоєм: так і в створенні розумного творіння, зробивши все (діло викуплення), і в шостий день – п’ятницю, знову відродивши зотлілу у гріхах людину і оновивши її живоносним хрестом і смертю, у справжній сьомий день Господь упокоївся, заснувши життєдайним і спасительним сном. Бог Слово плоттю сходить до гробу, сходить також і до пекла (1 Пет. 3, 19-20) з природною і божественною душею, яка через смерть відокремилася від тіла і віддана Ним в руки Отця, Якому Він приніс і кров Свою, що стала нашим спасінням. Але душа Господа в пеклі не була утримана, подібно душам святих, бо вона не підлягала прабатьківському прокляттю. Вселився Господь наш Ісус Христос у гробі тілесно і з Божеством, що з’єдналися з плоттю: але в той же час Він був і в раю з розбійником, і, як раніше сказано, в пеклі з нагою своєю душею, надприродньо ж був як Бог неописаний, необмежений. Зазнало Господнє тіло розлучення душі від тіла, але не руйнування плоті і членів і повного псування їх. Святе тіло Господнє Йосиф, знявши з дерева, хоронить в новому гробі і в саду, над входом гріб привалює дуже великий камінь. Відтоді пекло здригається і дивується, відчувши могутню силу, і незабаром воно, що неправедно поглинуло людей, вивергає і Христа, – твердий і наріжний камінь, – і тих, яких утримувало в утробі своїй, як поживу та насолоду для себе.

14 лютого 2016 р.Б. Неділя про Закхея.

 

Мч. Трифона (250). Мц. Перпетуї, мчч. Сатира, Ревоката, Саторнила, Секунда і мц. Феліцитати (202-203). Прп. Петра Галатійського (429). Прп. Вендиміана, пустельника Вифинійського (бл. 512).




 

 

На збирачів податків - митарів - більшість юдеїв дивилося з ненавистю, як на зрадників народу, що прислужували римським завойовникам, хижих і безчесних. Саме ходове юдейське словосполучення «митарі і грішники» показує, що заняття митаря вважалося не тільки негідним, але ганебним. У цій думці, в загальному була частина правди: майже всі митники, постійно займаючись збором грошей, робилися корисливими, прагнули до особистої наживи і брали з людей з надлишком. Недарма святий Іоанн Предтеча говорив, митарям, коли вони до нього приходили хреститися: «Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть». Лк. 3. 13.

Наш євангельський герой Закхей, був одним із митарів міста Єрихон. Він міг вважати себе подвійно скривдженим долею. Він не тільки належав до ненависного стану, а й мав фізичний недолік - був малого росту. З гнівним презирством дивилися люди на цього малого за зростом чоловіка, який вривається в їхні будинки і вимагає сплатити данину кесареві. Неодноразово за його спиною чулися прокльони і єхидні глузування над його зовнішністю. На таке ставлення до себе Закхей відповідав посиленим службовим завзяттям - ніяких відмовок і відстрочок не визнавав він при зборі податей, невідступно переслідував тих, що ухилялися від плати, навчився будь-яку ціну «вибивати» гроші, щоб вчасно подати їх у скарбницю. Старанність чиновника помітила влада, і Закхей згодом стає начальником митарів.

Це нове положення тільки посилило загальну ненависть до Закхея, але зате ніхто вже не наважувався сміятися над цим низькорослим чиновником з холодним гордовитим обличчям. Зростало і багатство Закхея, яке він правдами і неправдами накопичував рік від року. Людська ненависть до нього була вже змішана зі страхом, а затаєне презирство - із заздрістю. Найбільш шановані городяни почали низько кланятися йому при зустрічі. Закхей розумів справжню ціну і цих поклонів, і цих «поважних» людей, оскільки заняття збирача податей дозволяло йому дізнаватися про їх таємні махінації, бачити з середини це лицемірне суспільство. Але свідомість влади над людьми і блиск золотих монет, що накопичувалися в його скарбниці, приносили Закхею гірке задоволення.

Можливо, душа Закхея так і осліпла б від блиску золота, стала жорсткішою і загинула б, якби крім того ворожого світу, куди він виходив на промисел як митар, не було у нього іншого маленького світу, який зустрічав би його теплом і любов'ю. Коли Закхей повертався до рідного дому, з його обличчя сповзала маска зверхності, у серці танув лід відчуження і він перетворювався на шанобливого сина, ніжного чоловіка, турботливого батька. Сім'я, це затишне коло улюблених і люблячих людей - це було єдине справжнє багатство Закхея.

Чому Господь, проходячи крізь величезний натовп народу, раптом звернув Свою увагу на Закхея? Чому назвав його по імені? Бо Господь, як Серцебачець, не тільки знав Закхея на ім'я, але знав і серце його, і його бажання.

Господь знав, який перелом стався в його грішній душі, знав, що цю душу ще можна врятувати. Саме тому і мав намір Він прийти в будинок Закхея.

Закхей швидко зліз з дерева і побіг додому, щоб прийняти Господа Ісуса Христа. І потім, вражений відвідинами Христовим, став перед Ним і, відразу і рішуче відмовившись від свого сріблолюбства, сказав : «Господи, половину маєтку свого я віддам убогим, а коли кого скривдив, віддам вчетверо» Лк. 19.8

Ось для нас в особі митаря Закхея приклад глибокого покаяння. Ось як глибоко вразило душу цього грішного чоловіка Божественне відвідування. Як до нього, такого на його власну думку проклятого грішника, погордженого людьми чоловіка, саме до нього приходить Сам Господь Ісус Христос?! Що ж відповів Господь? «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.» Лк. 19, 9 -10 Прийняття покаяння митаря Закхея - справа найбільшої милості та любові Господа. Зазвичай Господь або питав про віру чи викликав покаяння і рішучість змінити життя. В Євангелії сьогодні мова йде про те, що Сам Спаситель вийшов назустріч таємним рухам та намірам серця митаря Закхея, які цінує ще раніше за їх зовнішні прояви. І не помилився, і не даремно сказав: «притьмом злізай» Лк.19.5, бо Закхей незабаром скаже: « половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо» Лк.19.8 і так урочисто обіцяє зруйнувати те, чому служив усе життя - багатству і накопиченням. І він почув: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння» Лк.19.9

Сьогодні Господь показує нам Закхея, грішного чоловіка, який керувався внутрішньою потребою в духовному відродженні, став шукати зустрічі з Христом. І ця зустріч відбулася і принесла йому та його дому порятунок. Спасіння не тільки отримує Закхей, але й весь його дім. Хтось з отців з цього приводу каже : «дім» - це його однодумці, його близькі, люди, які йшли за ним. Як гріх швидко охоплює серця людей, так і добро і ревність про спасіння простягається на всіх однодумців, тягнучи їх на нові шляхи.

На прикладі Закхея свята Мати Церква закликає нас шукати Господа, оживити в своїй душі страх Божий усвідомленням своєї гріховності і потреби покаяння і Святих Тайн. Постараємося і ми, коли невидимо відвідає нас Господь, прийняти Його так, як прийняв Закхей і удостоїтися тих же слів, які почув він: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння» Лк.19.9.

10 січня 2015 р. Б. Неділя 32-га після П'ятдесятниці, після Різдва Христового. Прав. Йосипа Обручника, Давида царя, і Якова, брата Господнього.

 

В першу неділю після Різдва Господа нашого Ісуса Христа, Свята Церква вшановує Праведного Обручника Йосифа. І це є дуже слушним, коли побачимо ким є ця, на перший погляд прихована, малознана, але свята постать. Є святі відомі, або ті, що здобули собі велич, проте, заглиблюючись у церковний календар, побачимо, що велика частина святих нам є або невідома, або маловідома, а вони – святі! З-посеред всіх святих є великий Божий вибранець, який у глибокім послусі віри співпрацював з Господом, беручи участь у плані Божого спасіння людства, але він – «маловідомий святий», таким є святий Йосиф Обручник. Вже у першій главі Нового Завіту Євангелія від Матея знаходимо його ім'я: «Народження Ісуса Христа сталося так: Марія, його мати, була заручена з Йосифом; ...Йосиф, її чоловік, бувши праведний... Йосиф зробив, як велів йому ангел Господній, прийняв свою жінку.., і він дав йому ім'я - Ісус» (Мт. 18; 19; 24, 25). Отож вже з цього євангельського фрагменту бачимо, ким був св. Йосиф: законний муж Марії, матері нашого Спасителя, перший свідок Ісусового народження, прибраний батько і опікун Ісуса, той, який працював, заробляючи на хліб життя для Ісуса і Марії, той, хто вчив Ісуса ремесла, якому Ісус був «слухняним». Він був тим, хто дав Ісусові ім'я.

Дві людські постаті вписались у дії Історії Спасіння у винятковий спосіб – Марія і Йосиф, мати Божого Сина і його земний опікун. Подібно до Марії, Йосиф теж переживає свого роду Благовіщення, момент, коли пізнає Божу волю і свідомо її приймає. Про це мова в сьогоднішньому Євангелії: Йосифові, який хоче таємно покинути свою вагітну наречену, уві сні являється ангел і відмовляє його від цього кроку, “бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа”. Прокинувшись, тесля з Назарету чинить, як наказав йому ангел, приймає до себе Марію і Дитя.

Цей короткий епізод з історії народження Ісуса Христа завжди інтригував своєю неоднозначністю. Що переживав Йосиф, коли дізнався про те, що його наречена, з якою він ще не замешкав під спільним дахом, чекає дитину? Як зрозуміти слова Євангелія про те, що, будучи праведним і не бажаючи ославити Марію, він вирішив тайкома її відпустити? Вже Отці Церкви розмірковували над тим, у чому полягає ця праведність Йосифа, і не було між ними одностайності у цьому питанні. Для прикладу, Св. Юстин підкреслював, що Йосиф названий справедливим, бо виконував усі приписи Мойсеєвого Закону. Але цей закон вимагав карати смертю дівчину, яка зрадила нареченому (а так власне і виглядала ситуація Марії в очах людей). Тому власне Йосиф, який любив Марію, хоче її таємно відпустити, тобто фактично самому зникнути з міста і таким способом взяти відповідальність на себе. Інші отці Церкви вважають неможливим, щоб Йосиф міг мати якісь підозри щодо Марії, і що Марія мусила поділитися з ним таємницею Благовіщення. Але це лише припущення, саме ж Євангеліє нічого про це не говорить.

Ми нічого достовірно не можемо знати про почуття і переживання Святого Йосифа, коли він довідався про вагітність своєї нареченої; якщо теж до кінця не можемо бути впевнені у мотивації, яка штовхнула його до того, щоб потай відпустити Марію і взагалі, що практично означало це “відпустити”, з впевненістю можемо стверджувати одне – Йосиф був людиною великої віри і послуху Божій волі. Справді, потрібна була міцна віра, щоб прийняти цю незвичну правду, яку звістив йому уві сні ангел, щоб дати згоду на те, аби в його життя ввійшла певна таємниця, яка була таємницею самого Бога.

Власне цю віру Йосифа Євангеліє має на думці, коли говорить про нього як про мужа праведного. Літургія пропонує нам сьогодні теж інший текст, фрагмент з Послання Св. Павла до римлян, в якому йдеться про віру Авраама. Цьому патріархові Бог пообіцяв своє благословення, пообіцяв теж дарувати землю і вчинити його потомство чисельним, як зірки на небі (Бут. 15). В ситуації, в якій знаходиться Авраам, усе схиляє до того, щоб цю обіцянку не сприймати всерйоз: про яке чисельне потомство може йтися у випадку більш як вісімдесятирічного чоловіка, який не має дітей і дружина якого Сара безплідна?! Але Авраам прийняв усім серцем Боже слово, і зі сторінок Святого Письма знаємо, що Господня обітниця сповнилася – він став предком ізраїльського народу. Про поставу Авраама Писання говорить так: “ І повірив Аврам Господеві, і Він зарахував те йому за праведність”. Іншими словами, Авраам з приводу своєї віри названий праведним (справедливим). Цю історію про праведність Авраама слухаємо в сьогоднішнє свято, бо вона пояснює нам, у чому полягає праведність Йосифа – у його міцній вірі, у безумовному довір’ї до Бога. Бог зі своїми планами зненацька входить в життя Йосифа, руйнує його усталений спосіб існування, змушує прийняти на себе обов’язки і обмеження, до який Йосиф не був готовий – і він покірно приймає Божу волю. Як дещо раніше прийняла її Марія: “Ось я Господня слугиня…” (Лк. 1,38). Як прийняв її свого часу Авраам, коли за наказом Бога, без лишніх питань, залишає свою батьківщину і вирушає в невідоме, маючи з собою лише Божу обітницю. Авраам, Йосиф і Марія подібні в одному: вони повірили у слово, яке Бог до них скерував, у слово, яке інші відкинули б, вважаючи його дивним або нездійсненним. Віра Авраама у здійснення Божої обітниці; “так”, сказане Марією Ангелу підчас Благовіщення; сповнена довіри до Бога постава Йосифа – це ряд прикладів, де людина свідомо дає свою згоду на те, щоб стати інструментом Божої волі.

Приклад Святого Йосифа не є чимось абстрактним і відірваним від нашого життя. Це заклик до готовності прийняти Божу волю, навіть якщо вона якимось чином руйнує наші задуми, змушує радикально змінити життя. Йосиф з готовністю прийняв на себе обов’язки опікуна Божого Сина, роль зовсім не очевидну, якої не шукав і яку йому Бог якби накинув, не питаючи його згоди. Приклад Святого Йосифа учить, що той, хто на перше місце поставить Божу волю, хто шукає, у чому конкретно Божа воля в його житті виражається, хто довіриться Богові, той ніколи не помилиться. Бо в цьому постійному пошукові Божої волі і прагненні її виконувати і полягає життя праведної людини.

Тож, стараймося ревним християнським життям наслідувати Пресвяту Родину у наших родинах, щоб вони щораз більше ставали подібними на домашню Церкву, черпаючи силу в молитві, Святому Письмі та участі в Св. Тайнах, а також при порученні в молитві св. Йосифові, духовному опікуну і заступнику кожної християнської родини.

 

Цього дня своє тезоімеництво святкує настоятель Свято-Володимирської парафії – протоієрей Йосип (Дрекало).

 


Всечесний отче Йосипе!

 

Щиро вітаємо Вас із днем тезоіменитства.

Бажаємо, щоб Господь примножив і подав Вам свої ласки за Ваш благочестивий труд, за любов до Святої Церкви та своєї парафії, за увагу до кожного прихожанина, за наставлення, за благодатні зерна Слова Божого, посіяні в душах людей, за радість служіння Богові, за Ваші молитви за нас.

Нехай Всемилостивий Бог дарує Вам здоров’я, мир, любов, смирення, духовну гармонію та натхнення, Ваше серце завжди просвіщає світло любові і добра, рука Бога-Отця не покидає у будь-яких життєвих ситуаціях, а Дух Святий підносить у духовній радості.

Ангела-охоронця Вам та всіх християнських чеснот, а також многая і благая літа доброго духовного пастирства!

 

 

Свято-Володимирська парафія

Української Автокефальної Православної Церкви


27 грудня 2015 р.Б. Неділя 30-та після П’ятдесятниці, святих праотців.

Мчч. Фірса, Левкія і Калиника (249 - 251). Мчч. Филимона, Аполлонія, Аріана і Феотиха (286 - 287).

 

 

Неділя святих праотців встановлена Православною Церквою на честь святих праведників Старого Завіту, в передостанню неділю перед Різдвом Христовим.

Цього дня Церква вшановує сонм святих праотців – праведників, які жили у старозавітну епоху і спасалися вірою в Месію-Спасителя. Спомин про святих праотців передує зустрічі великого свята Різдва Христового, коли здійснилося очікуване ними пришестя Христа.

 

Нині, вірні, звершуючи пам’ять праотців, оспіваймо Христа Спасителя, що прославив їх серед усіх народів і через них як Вседержитель показав явні чудеса, жезл сили — єдину безневісну, Діву чисту, Марію, з Якої вийшла квітка — Христос; Вона виростила нам Життя, і невичерпну споживу, і спасіння вічне.

Ти, Владико, що визволив святих юнаків від вогню, і від пащ левів — Даниїла, що благословив Авраама, й Ісаака — раба Твого, і його сина Якова, благозволив бути з нами від сімені їхнього, щоб спасти тих, хто спокусився, — праотців наших — хрестом Твоїм і воскресінням; і, розірвавши кайдани смерти, Ти воскресиш усіх від віку спочилих, що поклоняються Тобі, Христу — Царю віків.

Юнаки Божі ходили в Халдеї посеред вогню, радіючи, будучи зрошеними росою Духа, таємниче цим прообразувавши Тройцю і втілення Христове, і як премудрі погасили силу вогняну; Даниїл же праведний став приборкувачем левів. Їхніми молитвами, Спасе, ставши Людиною, визволи і нас від невгасимого і вічного вогню і сподоби нас Царства Твого.

Як у росі, перебуваючи у вогняному полум’ї печі, святі вірні юнаки таємниче передживонаписали від Діви Твоє пришестя, неопалимо засяявши нам; Даниїл же, праведний і серед пророків дивний, ясно засвідчив про Твоє Божественне друге пришестя; він говорить: бачив, як ставляться престоли, і Суддя сідає, і вогняна ріка тече; від неї ж визволи нас, Владико Христе, їхніми молитвами.


Святі угодники Божі моліть Бога за нас.

 

18 жовтня 2015 р.Б. Неділя 20-та після П'ятидесятниці.

Мц. Харитини (304). Свтт. Петра, Олексія, Іони Київських, Филипа і Єрмогена, Московських і всієї Руси чудотворців. Прпп. Даміана, пресвіт., цілителя (1071), Єремії (бл. 1070) і Матфея (бл. 1085) прозорливих, Печерських, у Ближніх печерах. Прп. Харитини, княгині Литовської, яка в Новгороді подвизалася (1281). Сщмч. Діонісія, єп. Олександрійського (264-265). Мц. Мамелхви Персидської (бл. 344). Прп. Григорія Хандзойського (861, Груз.).

 

 

Життя преподобних Даміана пресвітера і цілителя, Єремії і Матвія прозорливих, Києво-Печерський чудотворців, описана преподобним Нестором Літописцем.

Преподобний Даміан (+ 1071) пам’ятав ще Хрещення Київської Русі (988 р.). Ревний наслідувач життя преподобного Феодосія (пам’ять 3 травня) був лагідний, працьовитий і слухняний на радість всій братії. Цілі ночі він проводив у молитві і читанні Божественних книг. Святий Даміан був строгий пісник і, крім хліба і води, нічого не споживав. Господь нагородив його даром зцілення хвороб.

Преподобний Єремія мав від Господа дар бачити майбутнє і глибокий моральний стан душі людини. Помер преподобний в глибокій старості (+ бл. 1070).

Преподобний Матфей (+ бл. 1088) також володів даром передбачення духовного світу. Свої бачення старець розповідав братії, обороняючи від небезпечних для душі вчинків.

Тропар преподобних Даміана пресвітера, цілителя, Єремії і Матфея прозорливих, Києво-Печерський, в Ближніх печерах спочиваючих, глас 2

Христових заповідей світлом серця своя просвітили, / злих пристрастей морок проганяєте, / тому в селище Трійці були взяті ви, отці, / Даміан, Єремія з Матфеям, / від Неї благодать прийняли, / хворих зціляючи, майбутнє звіщаючи / і, Ангелам співпричасники, / молитися Христу Богу, що б дарував нам причастя святих.

Кондак преподобних Даміана пресвітера, Єремії і Матфея прозорливих, Києво-Печерський, глас 2

Як стародавні пророки благодать пророцтва прийняли  / і правдивим духом освічені, пророцтва оголошували, / так і ви в житті нашом злий, через гріхи наші на нас грядуще лихо, оголошували нам. / І нині нехай не наздожене нас біда, / випросіть від Христа Бога виправлення справ наших і велику милість.

Яндекс.Метрика