narrow default width wide

Breadcrumbs

2 квітня 2018 р.Б. Початок Страсної седмиці.

 

 

У Великі Понеділок, Вівторок і Середу відбуваються богослужіння, включаючи Літургію Передосвячених Дарів, що майже не відрізняються від буденних служб Чотиридесятниці.

Тропар один для перших трьох днів: «Ось Жених гряде опівночі», – закликає християн у духовному пильнуванні зустріти Спасителя, що йде на страждання й смерть. Пісні трьох перших днів Страсної Седмиці містять згадування подій, що відбулися в останні дні перед Страстями Спасителя.

У Великий Понеділок згадується проклін безплідної смоківниці, що росте на шляху до Єрусалимського Храму, а також Йосип Прекрасний, проданий братами в єгипетське рабство.

У Великий Вівторок – притча Христова про десять дів. У Велику Середу – помазання блудницею миром ніг Ісуса Христа і зрада Іуди. Читання символічно зображують дії Ісуса Христа, що вчить у Храмі в останні дні перед стражданнями.

Читання Євангелій у монастирях заповнювало собою майже весь день, між утренею, що кінчається на світанку, і до початку вечірні.

У Велику Середу відбувається остання в році Літургія Передосвячених Дарів і після її закінчення останній раз читається молитва преподобного Єфрема Сирина. Останній раз у цей день читаються і кафізми — до вечора Світлої суботи.

Велика середа – день віддання Ісуса на страждання і смерть. У цей день згадується євангельська подія: коли рада первосвящеників і книжників вже вирішила взяти Христа і вбити Його, в селищі Віфанія у домі Симона прокаженого, де зупинився в ніч на середу Ісус, одна «грішниця» вилила дорогоцінне миро на Його голову. Тут же в душі Юди народився намір видати беззаконній раді Вчителя. Тому в церковній службі в середу прославляється «грішниця» і засуджується зрада Юди.

 

1 квітня 2018 р.Б. Вхід Господній у Єрусалим. Неділя шоста Великого посту, Вербна.

 

 

«Радій від радості дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і на молодому ослі сині ослиці» (Зах. 9. 9).


Цими словами пророк Захарія за 500 років до Різдва Христового передрік торжественний вхід в Єрусалим Господа Ісуса Христа – подію, яка сьогодні вшановується нами.

Свято Входу Господнього в Єрусалим, яке ми святкуємо за тиждень до Світлого Христового Воскресіння, Пасхи Христової, це – свято Божественного торжества.

В цей день все місто Єрусалим заворушилось – повіствує нам євангеліст Матфей, народ поспішав назустріч Христу, який прямував в Єрусалим. Люди розстеляли свій одяг на дорозі, різали гілки з дерев і стелили, виголошуючи: "Осанна Синові Давидовому! Благословен Грядущий в ім'я Господнє! Осанна у вишніх!”. Наступило якесь незвичайне просвітлення. Здавалося, весь народ Єрусалимський впізнав у Ньому Христа й Бога, Який творить чудеса, воскрешає мертвих. Народ тріумфував.

Хвилини такого прозріння яке відбулося у єрусалимлян незадовго до Христової Пасхи, бувають і в кожного із нас. Раптом усе стає таким зрозумілим - і буття Боже, і безсмертя людської душі... Що ж може викликати таке почуття, таке високе прозріння і просвітлення? - Краса Божественного Всесвіту, мудрість і закономірність у всьому, успіх чи невдача, радість чи горе, щастя чи нещастя?

На темному небосхилі нашої свідомості, яку так часто покривають хмари житейської суєти і дріб'язкових турбот, наступає раптом прояснення, і людина співає "Осанна".

Єрусалимський радіючий народ, який сьогодні виголошує Христу: "Осанна! Благословен, Хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїлів!", вже через кілька днів буде кричати: "Розіпни, розіпни Його!". Це ж, на жаль, відбувається і з нами. Змінюється швидко наш настрій, а з ним втрачається й просвітлення. Єрусалимляни швидко забули радісне "осанна" й почали вимагати смерті Невинного. Ще чути вигуки вітання і радісного "осанна", а Юда задумує зрадити Христа, продати свого Вчителя.

Своїми гріхами і беззаконнями, неправдою і нечистотою люди кожен раз зраджують Бога і вимагають Його нових страждань і нового розп'яття.

Зустрічаючи нині вірою, серцем і душею грядущого на закоління Божественного Агнця, пам'ятаймо, що в наших серцях живе "осанна", даймо можливість розвиватися цьому стану на славу Божу і для нашого спасіння. Коли ж нас мучить лють, роздратування, заздрість, зневіра чи туга, - згадаймо, що в Христі наше просвітлення і напоумлення.

Свято Входу Господнього в Єрусалим це свято торжества і радості, але ж це і початок Страстей Господніх, початок того великого нерозуміння людського, неповинною жертвою якого став Господь наш Ісус Христос. Жителі Єрусалиму хотіли бачити в Ньому земного Царя і Владику, але Його царство і володарювання – нескінченне, навічно, для всіх народів і поколінь. Вони хотіли бачити в Ньому визволителя Ізраїля, а Він прийшов звільнити весь світ від гріха й смерті. Він - сама вічність. Він іде через віки, творить велике й божественне Благо людині, яка осягне це і стає спадкоємцем Христових дарів.

Погано тому, хто не сприймає цього, хто далекий від того, бо той сам себе робить убогим.

Дитяча невинність, вказуючи на яку Христос говорив: "Таких є Царство небесне", зачарована його Божественною красою посилає йому щиру хвалу: "Осанна синові Давидовому...". Будемо ж і ми подібні на цих дітей сьогодні і завтра і завжди.

Христа, який входив в Єрусалим, люди зустрічали з пальмовими гілками як царя і переможця, що вертався з перемогою, перемогою над смертю. Їх зрізали з дерев і кидали до ніг Господа, постилаючи своїм одягом.

Пізніше утвердилася традиція цього дня з гілками верби приходити до храму. Тому і неділя ця стала називатися Вербною неділею. На Русі пальми ніколи не росли, і люди замість пальмових гілок приносили до храму вербу – дерево, яке раніше від інших прокидається після зимового сну. Після Вербної неділі починається Страсний тиждень – останній підготовчий до свята Пасхи.

Народ Ізраїльський хотів бачити свого Месію в силі і славі. Тож Ісус Христос воскресенням Лазаря і своїм тріюмфальним в'їздом до Єрусалима довів свою силу і славу. Прилюдно показав, що Він не тільки пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого тріюмфального походу Єрусалим уже давно не бачив. Це підкреслює святий євангелист Матей: "І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе місто, питаючи: "Хто це такий?" Народ же казав: "Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї" (21, 10-11).

Пройдемо ж і ми зі смиренням і сокрушенним серцем за Ісусом Христом через ці дні і події страстей Господніх, що наступають. Співстраждатимемо Людині і Богу під час Його Хресної дороги. Нехай беруть в цьому участь наш розум, наше серце, наша душа, бо співчуття, спільне розп'яття і смерть з Христом, обов'язково приведуть до воскресіння з Ним.

 

Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!


31 березня 2018 р.Б. Лазарева субота. Воскрешення правденого Лазаря.

 

 

Праведний Лазар, брат Марфи та Марії, жив у Вифанії, неподалік від Єрусалиму. Христос часто відвідував будинок Лазаря, якого дуже любив та називав його Своїм другом (Ін. 11:3; 11:11).

Коли Лазар захворів, сестри послали до Ісуса. Але Він не прийшов, сказавши, що «ця хвороба не на смерть, а на славу Божу». Минуло два дні. Христос повідомив учням, що Лазар помер. І вирушив до Віфанії.

Марфа зустріла Ісуса і сказала Йому: «Господи, якби Ти був тут, не вмер би брат мій. Але й тепер знаю, чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі». Господь відповів їй: «Воскресне брат твій». Марія теж убивалася і також говорила: «Господи, якби ти був тут, не вмер би брат мій». Бачачи їхній сум, Христос Сам розплакався. Що викликало неабияке здивування в народу.

Коли Ісус підійшов до печери, де був похований Лазар, то повелів відвалити камінь від входу. Марфа нагадала Йому: «Господи! Уже смердить, тому що чотири дні, як він у гробі».

Та Христос звів очі до неба і, помолившись, голосно скликнув: «Лазарю, вийди геть!» Цього можна було і не робити. Але Господь показав цим силу молитви. Померлий вийшов із труни, оповитий по руках і ногах саваном, обличчя його було зав'язане хусткою…

Мабуть, це було найбільш резонансне воскресіння, яке здійснив Христос. Багато хто з іудеїв, що бачили чудо, увірували. Це було останньою краплею для первосвящеників та фарисеїв. Вони приймають остаточне рішення – вбити Ісуса.

 

"Голос Твій, Господи, знищив царство аду, слово Твоєї власти піднесло з гробу чотириденного. І став Лазар прообразом спасенним воскресення... "

 

Лазарева субота – єдиний день Великого посту, коли вживається рибна ікра.

25 березня 2018 р.Б. П'ята неділя Великого посту. Прп. Марії Єгипетської.

 

 

Під час богослужінь Великого посту згадуються не тільки Євангельські події, пов’язані із земним життям, стражданням і хресною смертю Господа нашого Ісуса Христа, але кожного Великого посту християни духовно переживають ці події. Великий піст закликає нас до покаяння, його можна уподібнити з весняним дощем, який проникає в промерзлу землю, змиває нагромаджений бруд і оновляє її для цвітіння та плодоносіння. Глибокого почуття покаяння іноді важко досягти людям тому, що покаяння – наука, яка засвоюється життям.

Але кожний християнин з самого дитинства відчуває красу і тиху радість у покаянних великопісних піснеспівах. „Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче”. Цей умильний піснеспів останній раз ми чуємо в суботу перед п’ятою неділею Великого посту, яка встановлена в пам’ять преподобної Марії Єгипетської. Життя святої є прикладом істинного покаяння і милосердя Божого.

У V ст. в єгипетському місті Олександрії жила симпатична дівчина Марія. В 12 років вона покидає батьківський дім і 17 років проводить своє життя гріховно. І здавалось би, що вже не було надії повернення на шлях християнського життя… Але Милосердний Господь не хоче смерті грішників, і Своєю премудрістю навернув Марію до спасіння. Для задоволення своїх гріховних звичок Марія сіла на корабель, який прямував з паломниками в Єрусалим на свято Воздвиження Христа Господнього.

Під час подорожі і в Єрусалимі вона продовжувала грішити. В день свята Воздвиження Марія разом з народом йде в храм, щоб приложитися до Хреста Господнього. Але невидима сила зупинила її. Прикладаючи зусилля, Марія знову і знову не може увійти у храм. Світло правди Божої освітило її розум і серце. Зрозуміла, що грішним є розпусне життя, і гріхи її не впускають у храм. Піднявши очі Марія побачила ікону Божої Матері. Слізно почала благати Пресвяту Богородицю, щоб дозволила їй увійти у храм: „О, Мати Божа! Дозволь мені підійти і поклонитися Животворящему Христу, і я більше не буду грішити”. Марія спокійно увійшла в храм, ніщо її більше не відштовхувало. Поклонилася Святому Хресту. Вийшовши з храму, дякувала Матері Божій за отриману благодать і відчуття покаяння, і просила поради куди прямувати далі. Почула тихий голос: „Йди за Йордан і там знайдеш спокій”. Марія повірила, що невидимий голос стосується саме її, і плачучи сказала: „Владичице Богородице, не покидай мене”. Марія назавжди залишає безсоромне життя.

Якийсь перехожий, побачивши її сльози, дав три срібні монети. На них вона купила три хлібини і в продавця дізналася дорогу,яка веде на Йордан. Пішла до ріки Йордан. Сонце вже заходило, коли Марія дійшла до храму в честь Святого Іоана Хрестителя на березі ріки. Там вона відпочила, вмилася в річці. Наступного дня причастилася в храмі, поїла хліба. Того ж дня човном переправилася на другий беріг ріки і пішла за повелінням Богородиці далеко-далеко в пустиню. Сорок сім років ніхто нічого не чув про Марію і не бачив її страждань, молитовного подвигу і молитви за весь світ. На березі Йордану був древній монастир. За повелінням ангела до нього прийшов з іншого монастиря благочестивий старець Зосима, який давно мріяв знайти святих людей, благочестивих подвижників, які навчили б його, як досягти духовної досконалості. В цьому монастирі був звичай: в першу неділю Великого посту ігумен служив Літургію, всі причащалися і йшли в пустиню, кожен окремо, проводячи час в молитвах і пості аж до Вербної неділі. Старець Зосима також пішов в пустиню. Двадцять днів він пройшов пустинею і нікого не зустрів. Одного разу, коли він молився здалося йому, що бачить постать, яка нагадує тінь людини, опалену сонцем, біле волосся спадало на плечі і без одягу. Старець хотів підійти, але вона почала втікати і він ніяк не міг наздогнати її. Старець Зосима слізно почав просити: ”Чому ти втікаєш від мене, грішного старця? Зачекай, помолись за мене і дай мені благословення.” Почувся голос: „Прости мене, отче Зосиме, що не можу стати перед тобою, бо я жінка, і як бачиш нічим не прикрита. Та й не я, а ти мене благословляти маєш, бо ти священик.Дай мені щось, щоб я прикрилася”. Здивований тим, що невідома йому пустинниця назвала його ім’я, старець дав їй свій верхній одяг. Вона почала молитися і піднялась у повітрі. Старця Зосиму охопив страх і він подумав, що то не жінка, а дух. Але вона сказала: „Я не дух, а грішна жінка, очищена таїнством Хрещення”. Тоді вона дозволила підійти ближче. Старець Зосима почав слізно благати подвижницю, щоб вона розповіла йому про своє життя.

Довго розмовляли, довго розказувала йому Марія, не називаючи свого імені, про своє життя, про боротьбу зі спокусами і як, нарешті, знайшла мир душевний і радість у Господі. Прощаючись зі старцем, свята угодниця просила його не розповідати про неї нікому аж до її смерті і просила наступного року залишитися на весь Великий піст в монастирі і в Страсний четвер прийти на берег Йордану і причастити її. Минув рік. Старець Зосима, взявши святі дари, дійшов до Йордану. Довго чекав і нарешті побачив, що підійшла вона до ріки, перехрестила її і пішла по воді, як по суші. Поклонившись до ніг старця і смиренно помолившись, вона причастилась. Угодниця просила старця Зосиму прийти через рік на те місце, де вперше вони зустрілись.

Минув рік і старець виконав прохання Марії і прийшов у пустиню. Але побачив подвижницю неживою, зі складеними на грудях руками, але на піску виднілися написані нею слова: вона просила старця похоронити її, назвала своє ім’я – Марія і вказала день своєї смерті, цей самий день, коли старець Зосима причастив її рік назад. Як виконати волю преподобної, коли немає ніякого знаряддя в руках? Раптом старець побачив лева, який підійшов до святої і почав лизати їй ноги. Потім вирив лапами яму і тихо, наче ягня, пішов по пустині. Старець виконав волю преподобної, відспівав її, і пішов у свій монастир, прославляючи Христа. Там розповів братії, що чув і бачив про преподобну Марію. Всі дивувались, слухаючи про милосердя Боже, зі страхом, вірою і любов’ю встановили шанувати пам’ять преподобної Марії і день кончини 1 квітня за ст.ст. (14 квітня за н. ст.).

Розповідь про життя преподобної Марії монахи обителі Предтечі Господнього Іоана переказували один одному. Життя преподобної Марії Єгипетської було записано святим Софронієм, патріархом Єрусалимським. Подвиг преподобної Марії Єгипетської полягав в тому, що життя її до покаяння було гріховним, а після призвання через покаяння, піст і молитву вона досягнула святості. Християни проводячи гідно Великий піст пізнають серцем і душею торжество пасхальної радості. Преподобна Марія через свій духовний шлях пізнала торжество істинної віри, єднання з Христом і найбільшу радість в торжестві Воскресіння Христового.

 

Свята угодниця Божа Марія, моли Бога про нас.

 

22 березня 2018 р.Б. + 40 мчч., що в Севастійському озері мучилися.

 

 

Cвяті сорок мучеників Севастійських загинули у 320 році біля міста Севастія (нині турецьке місто Сівас) за відмову зректись християнської віри.

У 313 році імператор Константин Великий підписав указ, за яким християни могли вільно сповідувати свою віру та їхні права прирівнювались до прав язичників. Проте його співправитель Лікіній був переконаним язичником і в своїй частині імперії вирішив викорінити християнство. Він готувався до війни із Константином і, боячись зради, вирішив і своє військо очистити від християнства, змушуючи воїнів зректись віри в Христа.

Так було і в провінції Вірменія, де в місті Севастія гарнізоном керував ревний язичник Агриколай. Саме у його підпорядкуванні було 40 каппадокійських воїнів-християн, які виходили переможцями з багатьох битв. Коли їх змусили зректись християнства й принести жертву язичницьким богам, вони відмовились і за це були кинуті Агриколаєм у в’язницю.

Наступного ранку воїнів знову привели до Агриколая. Цього разу язичник намагався переконати їх лестощами. Він став вихваляти їхню мужність, молодість, силу й знову запропонував їм відректися від Христа й тим здобути собі честь і прихильність самого імператора. Почувши відмову, він звелів закувати воїнів, проте старший з них, Киріон, сказав: "Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани". Агриколай зніяковів і вже наказав відвести воїнів до в'язниці без кайданів.

Через сім днів у Севастію прибув знатний сановник Лісій для суду над воїнами й також змушував їх зректись віри в Христа. Святі воїни твердо відповідали: «Можеш взяти не тільки наше військове звання, але й наше життя. Для нас немає нічого важливішого за Христа-Бога». Розлючений Лісій звелів каменувати воїнів, але, як говорить Святе Передання, каміння летіло повз них. Мучителі зрозуміли, що їх оберігає якась невидима сила й знову кинули до в’язниці. Тут їм з’явився Господь і промовив: «Хто вірує в мене, навіть якщо й помре, то оживе. Не бійтесь та будьте мужні, бо вам приготовані Нетлінні Вінці».

Наступного дня, вечором, їх зв’язаними повели до озера, яке знаходилось неподалік Севастії. Тут їх роздягли, завели в холодне озеро і їхні тіла почали замерзати в крижаній воді, бо надворі була зима. Їхні муки посилювались ще й тим, що на березі озера було розкладено гарячу баню. Їм потрібно було тільки повідомити охоронців що вони відрікаються Христа й тоді їм дозволили б відігрітись у гарячій воді. Та Святі воїни цілу ніч мужньо стояли в крижаній воді, підтримуючи один одного молитвами та псалмами.

Ранком один із воїнів не витримав холоду й попрямував до гарячої води, щоб відігрітись та, тільки відчувши на собі гаряче повітря, мертвим упав на землю. В цей момент тюремний сторож Аглай побачив над воїнами неземне світло. Це настільки його вразило, що він об’явив себе християнином, скинув із себе одяг та приєднався до 39-ти Мучеників.

Коли прийшли мучителі, то, побачивши, що воїни не замерзли, вирішили перебити їм голінки та спалити. Обвуглені кості Мучеників були викинуті в річку, так щоб християни не змогли їх із честю поховати.

Через п’ять днів святі мученики з’явились у сні Єпископу Севастійському Петру та розповіли про свій подвиг. Єпископ разом із християнами зібрав кості Святих Мучеників та з честю їх похоронив.

Відомі й імена мучеників Севастійських. Це: Киріон, Кандид, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євноїк, Валент, Вивіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоанн, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Аггей, Аетій, Флавій, Акакій, Єкдекій, Лісімах, Александр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Доміціан, Гаій, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Валерій, Філиктимон, Северіан, Худіон, Мелітон й Аглай.

 

Яндекс.Метрика