narrow default width wide

Breadcrumbs

Велика субота

 

У Велику Суботу Православна Церква згадує тілесне поховання Ісуса Христа і зішестя Його в пекло.

Знявши з хреста і обвивши плащаницею із пахощами, за звичаєм іудеїв, Йосиф і Никодим поклали Пречисте тіло Господа в новому кам’яному гробі в саду Йосифовому, що знаходився недалеко від Голгофи. До дверей гробу привалили великий камінь. При похованні Ісуса Христа перебували Марія Магдалина й Марія, мати Якова та Іосії.

Первосвященики і фарисеї знали, що Ісус Христос пророкував про своє воскресіння, але не вірячи цьому пророцтву і побоюючись, щоб апостоли не викрали тіла Ісуса Христа і не сказали народові: воскрес із мертвих, – в Суботу випросили у Пілата військову варту, приставили до гробу і сам гріб запечатали (Мф. 27, 57-66; Ін. 19, 39-42) і тим надали істині нове підтвердження.

“Христос покладений був у новому гробі, в якому нікого раніше не було покладено, щоб Воскресіння не могло бути приписано кому-небудь іншому, що разом з Ним лежав; щоб учні, за близькістю цього місця, легко могли прийти і бути глядачами того, що сталося і щоб свідками поховання були не тільки вони, але й вороги. Те, що покладені були печатки на гробі і приставлена варта з воїнів, це, дійсно, з їх боку було свідченням поховання, так як Христос хотів, щоб і поховання Його було не менш достовірним, ніж Воскресіння. Тому-то й ученики ревно намагаються довести, що Він дійсно помер. Воскресіння Його мало бути підтверджене для всіх наступних часів; разом з тим, якби смерть Його в той час була прихована і не зробилася зовсім відомою, то це могло б пошкодити проповіді про воскресіння “.

Всі дні перевершує св. Чотиридесятниця, але більше Чотиридесятниці свята і Велика седмиця (Страсна) та більше за саму седмицю Страсну є Велика і свята субота. Бо як у першому світотворенні Бог, створивши все творіння і в шостий день остаточно сотворив людину, сьомого дня спочив від усіх діл Своїх і освятив його, найменовавши суботою, тобто спокоєм: так і в створенні розумного творіння, зробивши все (діло викуплення), і в шостий день – п’ятницю, знову відродивши зотлілу у гріхах людину і оновивши її живоносним хрестом і смертю, у справжній сьомий день Господь упокоївся, заснувши життєдайним і спасительним сном. Бог Слово плоттю сходить до гробу, сходить також і до пекла (1 Пет. 3, 19-20) з природною і божественною душею, яка через смерть відокремилася від тіла і віддана Ним в руки Отця, Якому Він приніс і кров Свою, що стала нашим спасінням. Але душа Господа в пеклі не була утримана, подібно душам святих, бо вона не підлягала прабатьківському прокляттю. Вселився Господь наш Ісус Христос у гробі тілесно і з Божеством, що з’єдналися з плоттю: але в той же час Він був і в раю з розбійником, і, як раніше сказано, в пеклі з нагою своєю душею, надприродньо ж був як Бог неописаний, необмежений. Зазнало Господнє тіло розлучення душі від тіла, але не руйнування плоті і членів і повного псування їх. Святе тіло Господнє Йосиф, знявши з дерева, хоронить в новому гробі і в саду, над входом гріб привалює дуже великий камінь. Відтоді пекло здригається і дивується, відчувши могутню силу, і незабаром воно, що неправедно поглинуло людей, вивергає і Христа, – твердий і наріжний камінь, – і тих, яких утримувало в утробі своїй, як поживу та насолоду для себе.

14 лютого 2016 р.Б. Неділя про Закхея.

 

Мч. Трифона (250). Мц. Перпетуї, мчч. Сатира, Ревоката, Саторнила, Секунда і мц. Феліцитати (202-203). Прп. Петра Галатійського (429). Прп. Вендиміана, пустельника Вифинійського (бл. 512).




 

 

На збирачів податків - митарів - більшість юдеїв дивилося з ненавистю, як на зрадників народу, що прислужували римським завойовникам, хижих і безчесних. Саме ходове юдейське словосполучення «митарі і грішники» показує, що заняття митаря вважалося не тільки негідним, але ганебним. У цій думці, в загальному була частина правди: майже всі митники, постійно займаючись збором грошей, робилися корисливими, прагнули до особистої наживи і брали з людей з надлишком. Недарма святий Іоанн Предтеча говорив, митарям, коли вони до нього приходили хреститися: «Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть». Лк. 3. 13.

Наш євангельський герой Закхей, був одним із митарів міста Єрихон. Він міг вважати себе подвійно скривдженим долею. Він не тільки належав до ненависного стану, а й мав фізичний недолік - був малого росту. З гнівним презирством дивилися люди на цього малого за зростом чоловіка, який вривається в їхні будинки і вимагає сплатити данину кесареві. Неодноразово за його спиною чулися прокльони і єхидні глузування над його зовнішністю. На таке ставлення до себе Закхей відповідав посиленим службовим завзяттям - ніяких відмовок і відстрочок не визнавав він при зборі податей, невідступно переслідував тих, що ухилялися від плати, навчився будь-яку ціну «вибивати» гроші, щоб вчасно подати їх у скарбницю. Старанність чиновника помітила влада, і Закхей згодом стає начальником митарів.

Це нове положення тільки посилило загальну ненависть до Закхея, але зате ніхто вже не наважувався сміятися над цим низькорослим чиновником з холодним гордовитим обличчям. Зростало і багатство Закхея, яке він правдами і неправдами накопичував рік від року. Людська ненависть до нього була вже змішана зі страхом, а затаєне презирство - із заздрістю. Найбільш шановані городяни почали низько кланятися йому при зустрічі. Закхей розумів справжню ціну і цих поклонів, і цих «поважних» людей, оскільки заняття збирача податей дозволяло йому дізнаватися про їх таємні махінації, бачити з середини це лицемірне суспільство. Але свідомість влади над людьми і блиск золотих монет, що накопичувалися в його скарбниці, приносили Закхею гірке задоволення.

Можливо, душа Закхея так і осліпла б від блиску золота, стала жорсткішою і загинула б, якби крім того ворожого світу, куди він виходив на промисел як митар, не було у нього іншого маленького світу, який зустрічав би його теплом і любов'ю. Коли Закхей повертався до рідного дому, з його обличчя сповзала маска зверхності, у серці танув лід відчуження і він перетворювався на шанобливого сина, ніжного чоловіка, турботливого батька. Сім'я, це затишне коло улюблених і люблячих людей - це було єдине справжнє багатство Закхея.

Чому Господь, проходячи крізь величезний натовп народу, раптом звернув Свою увагу на Закхея? Чому назвав його по імені? Бо Господь, як Серцебачець, не тільки знав Закхея на ім'я, але знав і серце його, і його бажання.

Господь знав, який перелом стався в його грішній душі, знав, що цю душу ще можна врятувати. Саме тому і мав намір Він прийти в будинок Закхея.

Закхей швидко зліз з дерева і побіг додому, щоб прийняти Господа Ісуса Христа. І потім, вражений відвідинами Христовим, став перед Ним і, відразу і рішуче відмовившись від свого сріблолюбства, сказав : «Господи, половину маєтку свого я віддам убогим, а коли кого скривдив, віддам вчетверо» Лк. 19.8

Ось для нас в особі митаря Закхея приклад глибокого покаяння. Ось як глибоко вразило душу цього грішного чоловіка Божественне відвідування. Як до нього, такого на його власну думку проклятого грішника, погордженого людьми чоловіка, саме до нього приходить Сам Господь Ісус Христос?! Що ж відповів Господь? «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.» Лк. 19, 9 -10 Прийняття покаяння митаря Закхея - справа найбільшої милості та любові Господа. Зазвичай Господь або питав про віру чи викликав покаяння і рішучість змінити життя. В Євангелії сьогодні мова йде про те, що Сам Спаситель вийшов назустріч таємним рухам та намірам серця митаря Закхея, які цінує ще раніше за їх зовнішні прояви. І не помилився, і не даремно сказав: «притьмом злізай» Лк.19.5, бо Закхей незабаром скаже: « половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо» Лк.19.8 і так урочисто обіцяє зруйнувати те, чому служив усе життя - багатству і накопиченням. І він почув: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння» Лк.19.9

Сьогодні Господь показує нам Закхея, грішного чоловіка, який керувався внутрішньою потребою в духовному відродженні, став шукати зустрічі з Христом. І ця зустріч відбулася і принесла йому та його дому порятунок. Спасіння не тільки отримує Закхей, але й весь його дім. Хтось з отців з цього приводу каже : «дім» - це його однодумці, його близькі, люди, які йшли за ним. Як гріх швидко охоплює серця людей, так і добро і ревність про спасіння простягається на всіх однодумців, тягнучи їх на нові шляхи.

На прикладі Закхея свята Мати Церква закликає нас шукати Господа, оживити в своїй душі страх Божий усвідомленням своєї гріховності і потреби покаяння і Святих Тайн. Постараємося і ми, коли невидимо відвідає нас Господь, прийняти Його так, як прийняв Закхей і удостоїтися тих же слів, які почув він: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння» Лк.19.9.

18 жовтня 2015 р.Б. Неділя 20-та після П'ятидесятниці.

Мц. Харитини (304). Свтт. Петра, Олексія, Іони Київських, Филипа і Єрмогена, Московських і всієї Руси чудотворців. Прпп. Даміана, пресвіт., цілителя (1071), Єремії (бл. 1070) і Матфея (бл. 1085) прозорливих, Печерських, у Ближніх печерах. Прп. Харитини, княгині Литовської, яка в Новгороді подвизалася (1281). Сщмч. Діонісія, єп. Олександрійського (264-265). Мц. Мамелхви Персидської (бл. 344). Прп. Григорія Хандзойського (861, Груз.).

 

 

Життя преподобних Даміана пресвітера і цілителя, Єремії і Матвія прозорливих, Києво-Печерський чудотворців, описана преподобним Нестором Літописцем.

Преподобний Даміан (+ 1071) пам’ятав ще Хрещення Київської Русі (988 р.). Ревний наслідувач життя преподобного Феодосія (пам’ять 3 травня) був лагідний, працьовитий і слухняний на радість всій братії. Цілі ночі він проводив у молитві і читанні Божественних книг. Святий Даміан був строгий пісник і, крім хліба і води, нічого не споживав. Господь нагородив його даром зцілення хвороб.

Преподобний Єремія мав від Господа дар бачити майбутнє і глибокий моральний стан душі людини. Помер преподобний в глибокій старості (+ бл. 1070).

Преподобний Матфей (+ бл. 1088) також володів даром передбачення духовного світу. Свої бачення старець розповідав братії, обороняючи від небезпечних для душі вчинків.

Тропар преподобних Даміана пресвітера, цілителя, Єремії і Матфея прозорливих, Києво-Печерський, в Ближніх печерах спочиваючих, глас 2

Христових заповідей світлом серця своя просвітили, / злих пристрастей морок проганяєте, / тому в селище Трійці були взяті ви, отці, / Даміан, Єремія з Матфеям, / від Неї благодать прийняли, / хворих зціляючи, майбутнє звіщаючи / і, Ангелам співпричасники, / молитися Христу Богу, що б дарував нам причастя святих.

Кондак преподобних Даміана пресвітера, Єремії і Матфея прозорливих, Києво-Печерський, глас 2

Як стародавні пророки благодать пророцтва прийняли  / і правдивим духом освічені, пророцтва оголошували, / так і ви в житті нашом злий, через гріхи наші на нас грядуще лихо, оголошували нам. / І нині нехай не наздожене нас біда, / випросіть від Христа Бога виправлення справ наших і велику милість.

13 вересня 2015 р.Б. Покладання чесного пояса Пресвятої Богородиці (395 - 408).

 

 

Сщмч. Кипріана, єп. Карфагенського (258). Свт. Геннадія, патр. Царгородського (471).

 

 

Згідно передання, Пресвята Богородиця Марія Сама виплела Свій пояс із верблюжої шерсті та передала його Апостолу Фомі, коли возносилася на Небеса. Цим потішила його, бо ж він запізнився на її Успіння.

Оскільки мощей Пресвятої Богородиці немає, бо Вона, згідно церковного передання, взята до Неба всеціло, то пояс, як і її риза, – залишилися нам на згадку про Неї та як доказ того, що Вона жила на землі.

Пояс переховували інші учні після мученицької смерті святого апостола Фоми, а тоді поклали його у церкві Влахернській у Константинополі, - там же, де появилася Божа Мати, тримаючи Свій Омофор над народом Константинополя у 9-му столітті, як це бачили святий Андрій Христа Ради Юродивий і його ученик, святий Єпіфаній (це ж - і джерело Свята Покрови). Це - перше Покладення Чесного Пояса відбулося в часі правління Імператора Аркадія (395-408 рр.). Він привіз пояс до Константинополя із Єрусалиму, а його дочка Пульхерія сховала пояс у золотому кивоті в церкві Пресвятої Боородиці. Там він зберігався 5 століть.

Друге Покладення чесного пояса відбулося в церкві Халкопратійській в Константинополі через 500 років. Тоді Константинополем правив імператор Лев Мудрий (або Філософ, 886-911 рр.). Його дружина Зоя була опанована злим духом, який її сильно мучив. У видінні, посланному їй Господом, вона дізналася, що зможе видужати, коли на неї покладуть пояс Пресвятої Богородиці. Тоді всі почали шукати його і знайшли в кивоті церкви Пресвятої Богородиці. Правлячий Патріарх поклав пояс на імператрицю і та в той же час видужала. Із вдячності Богові за це чудо зцілення вона оздобила Пояс золотими нитками і положили його назад у кивот та закрила.

Свято Покладення Чесного Пояса встановили в 12-му столітті. А в столітті 14-му імператор Іван Катакузінос передав пояс до монастиря Ватопедського на святій Горі Афон. На даний час Пояс поділений на три частини, одна з яких зберігається у тому ж монастирі, друга - в монастирі в Трірі (Німеччина), а остання - в Грузії.

Візантійський імператор Аркадій (395-408 рр.) привіз із Єрусалима до Царгорода дорогоцінну реліквію - пояс Матері Божої. Його донька Пульхерія сховала його у золотому кивоті в церкві Пресвятої Богородиці. Там він зберігався п'ять століть.

Згодом, майже через 500 років, Царгородом правив імператор Лев Філософ (886-912 рр.). Його дружина Зоя була опанована злим духом, який її сильно мучив. Вона мала об'явлення від Святого Духа, що звільнеться від нечистого духа і видужає, коли обв'яжеться поясом Пресвятої Богородиці.

Тоді всі почали шукати цю дорогоцінну пам'ятку і знайшли неушкодженою в церкві.

Пояс поклали на хвору царицю, яка одразу видужала, а потім знову сховали його у кивот.

Як пам'ять про цю подію у Церкві встановили свято Покладення пояса Пресвятої Богородиці.

 

Пресвятая Богородиця, спаси нас.

 

30 серпня 2015 р.Б. Прп. Аліпія, іконописця Печерського, у Ближніх печерах (бл. 1114).

Мчч. Павла, Юліані та ін. (бл. 273). Мчч. Фірса, Левкія, Короната і воїнів їхніх (249-251). Мч. Патрокла (270-275). Мчч. Стратона, Пилипа, Євтихіана, і Кіпріана (бл. 303).

 

Свенської ікони Божої Матері (1288).


 

Аліпій Печерський був одним з перших і найкращих іконописців на Русі. З молодих років трудився в Києво-Печерському монастирі. В ченці його постриг преподобний Никон (+ 1088; пам'ять 5 квітня).  Іконописанню преподобний Аліпій навчався у грецьких майстрів, які розписували Печерську церкву. Святий Аліпій був очевидцем дивного чуда: коли іконописці прикрашали живописом вівтар, то в ньому сама по собі зобразилася ікона Пресвятої Богородиці; при цьому ікона сяяла яскравіше за сонце, потім з вуст Пречистої Богородиці вилетів голуб, який, політавши по церкві, влетів у вуста Спасителя, зображеного на іконі, яка знаходилась у верхній частині церкви.

Преподобний Аліпій писав ікони безкоштовно і якщо дізнавався, що в якій-небудь церкві ікони занепали, брав їх до себе і реставрував. Святий ніколи не проводив час без роботи і залишав іконописання тільки заради Божественної служби. Ще за життя святий Аліпій був відомий даром чудотворіння. Преподобний зцілив киянина, страждаючого проказою, помазавши рани хворого фарбами. Багато ікон, написаних преподобним прославилися як чудотворні. Відомі деякі випадки, коли Ангели Божі допомагали йому писати ікони. Один киянин, побудувавши церкву, доручив двом ченцям замовити для неї ікони. Ченці втаїли гроші і нічого не сказали преподобному Аліпію. Прочекавши довгий час, киянин поскаржився ігумену на преподобного, і тут виявилося, що святий нічого не знав про замовлення. Коли принесли дошки, дані замовником, то виявилось, що на них вже написані прекрасні образи. Коли ж згоріла побудована церква, то ікони залишилися цілими. Іншим разом Ангел написав ікону на честь Успіння Пресвятої Богородиці, коли святий лежав в передсмертній хворобі. Той же Ангел прийняв душу преподобного Аліпія, який помер в 1114 р. і був похований в Ближніх печерах.


Святий угоднику Божий Аліпіє, моли Бога за нас.

 

Яндекс.Метрика