narrow default width wide

Breadcrumbs

15 лютого 2015 р.Б. М'ясопустна неділя.

 

Що таке “м’ясопуст”?

Седмиця, що наступає після неділі Блудного Сина, називається М’ясопусна і закінчується неділею, яка має ту саму назву. М’ясопусна неділя – це вже останній день перед Великим постом, у якому ще дозволялося їсти м’ясо. Звідси й назва цієї неділі — м’ясопуст, що значить відпущення, покинення м’яса. Очевидно, ми тут маємо на думці ті часи, коли Великий піст дотримувався дуже строго.

М’ясопусна неділя ще має назву неділі про Страшний Суд. Цього дня читається святе Євангеліє, в якому Ісус Христос говорить про Страшний Суд та про вічну нагороду для праведних і вічну кару для грішних. Події Страшного Суду присвячена вся сьогоднішня богослужба. Оспівуючи перебіг Страшного Суду, вона намагається наповнити нас спасенним страхом, жалем за гріхи та вказати на необхідність добрих справ, передовсім справ милосердя.

Перед цим судом ніхто не втече, і тут усе буде виявлене, нагороджене або покаране, про це сказано в наступних стихирах з великої вечірні неділі: “Книги відчиняться, виявлені будуть людські діла перед нестерпним судом, а вся долина зашумить страшним скреготом плачу, коли побачить усіх грішних, засуджених на вічні муки Твоїм справедливим судом, і даремний плач. Тому молимо Тебе, Блаже, пощади нас слав’ячих Тебе, єдиний многомилос­тивий”. “Засурмлять труби й розпадуться гроби, і ввесь людський рід воскресне з трепетом. Ті, що творили добро, радуються в радості чекаючи, щоб прийняти нагороду. А грішники тремтять, гірко ридаючи, бо йдуть на муку й відлучаються від вибраних. Господи слави, змилосердися над нами й пощади нас, як Благий, та зроби нас гідними мати частку з тими, що Тебе полюбили”.

Кожний стане на Страшному Суді, і там не будуть зважати на особи, які співають пісні канону утрені цієї неділі:

“Надходить день, уже при дверях суд, чувай, душе, де збираються разом царі і князі, багаті й бідні, і кожна людина дістане по заслузі своїх діл”.

Вселенська батьківська (мясопусна) субота – один з основних поминальних днів східнохристиянського календаря.

Взагалі ж кожна субота – особливий день для християн. До суботи, згідно з біблійним оповіданням, завершилося творіння світу, і вона стала “днем спокою”. Тому в кожну суботу здійснюється поминання померлих, – що не покинули нас назавжди, але терпляче чекають останнього дня загального Воскресіння.

Серед цих днів виділяються особливі загальноцерковні щорічні – “батьківські суботи”, названі так тому, що кожен християнин молиться перш за все за своїх батьків. Чому вибрана саме ця субота? Перед Неділею про Страшний суд (інакше – Неділею М'ясопустною). Свята Церква молиться про покійних, щоб і вони разом з нами стали одесную (праворуч) від Судді. Особливо ж молиться про тих, які, як говорить тріодне повчальне читання (Синаксарь), були викрадені раптовою смертю… Зважаючи на майбутній спогад Страшного Суду, Церква хоче дещо послабити страх цього грізного Дня, хоче підбадьорити покійних, а разом і живих.

4 січня 2015 р.Б. День пам'яті святої великомучениці Анастасії (+ ок. 304).

 

 

 

Великомучениця Анастасія родом римлянка. Вона постраждала за Христа в гоніння при Діоклітіані. Батько її був язичником, мати - таємною християнкою.

Учителем святої Анастасії в юності був благочестивий і освічений християнин Хрисогон. Після смерті дружини батько видав святу Анастасію за язичника Помплія, але під приводом вигаданої хвороби вона зберегла дівоцтво.

Переодягнувшись жебрачкою, у супроводі лише однієї служниці вона відвідувала в'язниці: годувала, лікувала, а часто і викуповувала в'язнів, що страждали за віру в Христа. Коли служниця розповіла про все Помплію, він піддав дружину катуванням і замкнув її у будинку. Тоді свята Анастасія стала таємно листуватися з Хрисогоном, який закликав святу озброїтися терпінням, приліпитися всією думкою до Хреста Христового, готуючи себе до служіння Господу, і передбачив швидку загибель Помплія в море. Через деякий час, відправляючись з посольством до Персії, Помплій дійсно потонув. Після смерті чоловіка свята Анастасія стала щедро роздавати своє майно убогим і стражденним.

Діоклітіану донесли, що християни, якими наповнені темниці Риму, стійко переносять муки. Тоді він наказав в одну ніч умертвити всіх їх, а Хрисогона надіслати до нього в Аквиілею. Свята Анастасія відано слідувала за своїм учителем.

Імператор особисто допитував Хрисогона, але не зумівши схилити його до зречення, звелів відрубати йому голову і кинути в море. Тіло і усічена голова святого мученика були винесені хвилями на берег. Їх по Божественного одкровення знайшов пресвітер Зоїл і, поклавши в ковчег, приховав у себе вдома.

Тоді святий Хрисогон з'явився Зоїлу і відкрив йому, що наближається мучеництво Агапії, Хіонії та Ірини - юних християнок, що жили неподалік, і повелів направити до них святу Анастасію. Самому Зоїлу Хрисогону передбачив швидку мирну кончину. Також в баченні Хрисогон вказав святої Анастасії шлях до Зоїла. Прийшовши до пресвітера, вона помолилась біля мощей святого Хрисогона, а потім духовно укріпила трьох дів перед тортурами.

Коли мучениці віддали душі Господу, вона сама поховала їх. Виконавши заповідане учителем, свята почала мандрувати. Оволодівши до того часу лікарським мистецтвом, вона всюди ревно служила в'язням. За своїм подвигу свята Анастасія здобула собі ім'я Узорішительниці, оскільки своїми працями дозволяла від тяжких уз довготривалих страждань багатьох сповідників Імені Христового.

Одного разу вона познайомилася з благочестивою молодою вдовою Феодотією і знайшла в ній вірну помічницю. Незабаром обидві зазнали гоніння. Святу Анастасію схопили, коли вона перебувала в Іллірії.

Після того, як за наказом Діоклітіана протягом однієї ночі були знищені всі в'язні - християни, свята Анастасія прийшла в одну з темниць і, не знайшовши там нікого, почала голосно ридати. Тюремники зрозуміли, що вона християнка, і відвели її до правителя області, який намагався схилити святу до зречення від Христа, загрожуючи муками, а потім передав її в руки Капітолійського жерця Ульпіана.

Лукавий жрець запропонував святій Анастасії вибір між розкішшю, багатством і тяжкими стражданнями, поклавши перед нею з одного боку золото, дорогоцінні камені та одягу, а з іншого- страшні знаряддя тортур. Язичницьке підступність було осоромлені нареченою Христової - свята Анастасія відкинула багатство і вибрала знаряддя тортур.

Але Господь продовжив шлях земного подвигу святий. Вражений красою Анастасії, жрець вирішив осквернити її чистоту, однак при першому прагненні доторкнутися до неї раптово осліп. Збожеволівши від болю, кинувся він бігти до язичницького храму, волаючи до ідолів про допомогу, але по дорозі впав і помер.

Свята Анастасія вийшла на волю і разом з Феодотією знову віддалася служінню стражденним християнам.

Незабаром свята Феодотія і три її сина прийняли мученицьку смерть. Її старший син Євод сміливо тримав себе перед суддею і лагідно переніс побої. Після довгих катувань їх усіх кинули в розжарену піч.

Свята Анастасія була схоплена вдруге і засуджена до голодної смерті. Вона провела у в'язниці без їжі 60 днів. До мученице щоночі була свята Феодотія і зміцнювала її.Побачивши, що голод не заподіяв святої Анастасії ніякої шкоди, суддя наказав утопити її разом з засудженими злочинцями. Серед цих людей був і переслідуваний за християнську віру Евтіхіан.

Коли корабель вийшов у відкрите море, воїни просвердлили в ньому отвори, а самі пересіли в човен. В'язням явилась свята Феодотія і повела корабель до берега. Вийшовши на сушу, дивом врятовані 120 чоловік увірували в Христа і були хрещені святими Анастасією та Євтихіаном.

Незабаром всі вони були схоплені і віддані на мученицьку смерть. Святу Анастасію хрестоподібно розтягнули між чотирма стовпами над розведеним багаттям. Її тіло, не ушкоджене вогнем, одна благочестива жінка Аполлінарія поховала в саду.

У V столітті мощі святої Анастасії були перенесені до Константинополя, де в ім'я її був побудований храм. Пізніше главу та правицю великомучениці перенесли до створеного неподалік від Святої Гори Афон монастир святої Анастасії Узорішительниці.

 

 

Свята великомучениця Анастасія, моли Бога про нас.

 

 

28 грудня 2014 р.Б. Святитель Стефан сповідник, архієпископ Сурожський (715-716).

 

Святитель Стефан сповідник, архієпископ Сурожський був родом з малоазійської Каппадокії. З юних літ відрізнявся благочестивим життям, старанністю до наук та смиренням. Уже в 15-літньому віці за царювання імператора Феодосія III(715-716) він відправився до Константинополя для отримання вищої освіти. Навчання Стефан закінчив настільки успішно, що перевершив знаннями своїх вчителів. Його видатні здібності помітив Патріарх Константинопольський Герман І (713-730) та запросив до себе на церковну службу.

Проте Стефана приваблювало чернече життя, і він таємно йде в один з монастирів та приймає там чернечий постриг. Пізніше поселяється в пустельному місці та віддається безмовності, перебуваючи у суворому посту і молитві.

У 730 році в Сурожі (теперішній Судак) овдовіла єпископська кафедра. Сурож тоді був великим торговим центром, у ньому жили люди різних віросповідань, багато було і язичників. Незважаючи на рішення IV Вселенського Собору, процвітало і монофелітство. Тому кримчани, які прибули до Патріарха Германа, дуже просили призначити їм такого єпископа, який зміг би успішно справитися з усіма тими єресями й укріпити віру християнську.

Якось під час молитви перед Патріархом явився ангел, який повідомив, що єпископом у Сурожі має стати пустельник Стефан, йому також була відкрита Воля Господня. Тож невдовзі Патріарх висвятив Стефана на єпископа й направив у Сурож. Святий Стефан виправдав надії Патріарха і за 5 років його архіпастирської праці ні в Сурожі, ні в його околицях не залишилося ні єретиків, ні нехрещених язичників.

Але прийшла нова біда від чергового візантійського імператора. Лев III Ісавр (717-741) зайнявся новою єрессю – іконоборством. Він наказав викидати ікони з храмів і безчестити їх. За непослух було знято з посади Патріарха Германа і на його місце призначено Анастасія, який пробув на кафедрі з 730 до 753 року. По всіх єпархіях були розіслані укази про заборону вшанування святих ікон. Посли з таким указом прибули й до Сурожа, але тут вони почули чітку і ясну відповідь владики Стефана:

«Я не допущу, щоб люди мої відступили від Закону Христового; не виконаю повеління царевого та нечестивого патріарха!»

Наступного дня разом з послами святитель Стефан відправився до Константинополя, але ні переконання, ні навіть погрози імператора, не примусили Патріарха підкоритися.

«Якщо ти будеш мучити мене, я все охоче перетерплю заради святих ікон і Христового хреста», – така була відповідь архієпископа Стефана.

Розгніваний імператор повелів придворним жорстоко бити святого, потім його було кинуто до в’язниці. Але в 741 році імператор помер, і на престол став його син Константин V Копронім (741-775), іконоборець не менший. Його дружина Ірина, дочка хазарського кагана, проживала в Боспорі (Керчі) і добре знала та глибоко поважала архіпастиря Стефана. Вона й умовила відпустити його на свою кафедру, де він прослужив ще досить довгий час. Стефан сподобився знати час своєї кончини, а тому призначив свого наступника – клірика Філарета.

Рака з його мощами прославилася багатьма чудесами.

Через багато літ після смерті святого Стефана в Крим прийшов з військом російський князь Бравлін. Після пограбування Корсуня й Керчі та десятиденної облоги Сурожа взяв і його. Вломився в собор Святої Софії та забрав усе дорогоцінне церковне майно. Проте коли наблизився до раки святого Стефана, щоб зняти розшите перлами покривало, то отримав від невидимої руки такий удар в обличчя, що звалився на землю без ознак життя. Лише коли з’явився архієпископ Філарет з архієреями, князь опритомнів і просив вибачити та охрестити як його, так і воїнів. Був охрещений і повернув усе награбоване.

Цей урок гідний для всіх завойовників і грабіжників.

 

Cвятий угоднику Божий Стефане, моли Бога за нас.

 

Грудень 2014 р.Б. Конференція братства святого Апостола Андрія Первозваного УАПЦ

 

13 грудня 2014 року Львівське крайове ставропігійне братство святого Апостола Андрія Первозваного УАПЦ з метою підтримання добрих традицій соборноправності Православної Церкви в Україні провело традиційну братську конференцію, розпочату богослужінням в Успенській братській церкві (м.Львів).

У грудні минає 25 років з часу відновлення перших осередків Успенського та Петро-Павлівського відродженого Львівського ставропігійного братства. Водночас 5 січня 2015 року сповниться 430 років з часу заснування Львівського ставропігійного братства при церкві Успіння Богородиці.

На запрошення Львівського крайового ставропігійного братства святого Апостола Андрія Первозваного у братській конференції прийняв участь осередок Єлисаветрградського крайового братства святого Апостола Андрія Первозваного.

 

Фотоальбом конференції

 

14 грудня 2014 р.Б. Неділя 27-ма після П’ятидесятниці.

Прор. Наума (VІІ ст. до Р. Хр.). Прав. Фiларета Милостивого (792). Мч. Ананiї Персянина.

 

 

 

Праведний Філарет Милостивий, син Георгія і Ганни, вихований в благочесті і страху Божому, жив в VIII в. у поселенні Амнії Пафлагонськой області (Мала Азія). Дружина його, Феозва була з багатої і знатної сім'ї, у них були діти: син - Іоат і дочки - Іпатія і Еванфія.

Філарет був багатим і знатним вельможею, але багатство його не радувало. Знаючи, як багато людей страждає від бідності, згадував він слова Спасителя про страшний суд і про "малих цих" (Мф. 25 40), слова апостола про те, що людина, вмираючи, нічого не відносить з світу (1 Тим. 6, 7), слова царя Давида про винагороду праведника (Пс. 36, 25). І Філарет прославився любов'ю до убогих.

Одного разу ізмаїльтяни (араби) напали на Пафлагонію, спустошили країну і розграбували майно Філарета. У нього залишилося двоє волів, корова, декілька вуликів і будинок. Але і це, останнє, він поступово роздав бідним. Стійко і покірливо переносив він докори дружини і насмішки дітей. "Я маю в тайниках, вам невідомих, таке багатство і такі скарби, - відповідав він рідним, - яких вистачить вам, навіть якщо ви і сто років проживете без зусиль і ні про що не піклуючись".

І Господь віддав Філарету за його милосердя: коли була віддана остання міра пшениці, його старий друг прислав йому сорок мір, а після того, як був відданий жебракові теплий одяг, до нього повернулося багатство.

У той час візантійська імператриця Ірина (797 - 802) шукала наречену для сина - майбутнього співправителя Костянтина Багрянородного (780 - 797) і для цього по всій імперії розіслала послів. Посли не минули і поселення Амнії. Коли Філарет і Феозва дізналися, що високі гості повинні відвідати і їх дім, Філарет дуже зрадів, а Феозва засмутилася: у будинку не було взагалі ніякої їжі, а про належне пригощання нічого було і думати. Але Філарет наказав дружині гарненько прибрати в будинку. Сусіди, дізнавшись, що очікуються царські посли, принесли вдосталь всього для багатого бенкету. Посли відібрали для царських оглядин, разом з десятьма красивими дівчатами, внучку Філарета, Марію. Марія перевершила своїх суперниць добротою і скромністю і стала царицею, а Костянтин Багрянородний щедро обдарував Філарета. Так повернулися до Філарета слава і багатство. Але, як і раніше, святий щедро роздавав милостиню і влаштовував трапези для жебраків і сам служив їм під час цих трапез. Всі дивувалися зі смирення Філарета і говорили: "Воістину людина ця Божа, дійсний учень Христовий".

Слузі він наказав зробити три ящики і наповнити їх порізно золотими, срібними і мідними монетами: з першого отримували милостиню зовсім неімущі, з другого - ті, що втратили засоби прожитку, а з третього - ті, хто лицемірно виманював гроші.

Так, не приймаючи почестей, в смиренні і в любові до убогих досяг блаженний старець 90 років. Передбачаючи свою кончину, він відправився в Константинопольський монастир Родольфію, роздав там все, що мав при собі, на монастирські потреби і жебракам. Покликавши рідних, наставляв їх в любові до ближніх і застерігав від накопичення земних багатств, і мирно спочив у Бозі. Помер він в 792 році і похоронений в обителі Суда Родольфія в Константинополі.

Святість праведного Філарета підтвердило чудо, що сталось після його смерті. Коли тіло святого несли до місця поховання, один чоловік, одержимий бісом, схопився за труну і слідував з похоронною процесією. На кладовищі відбулося зцілення біснуватого: біс повалив людину на землю, а сам вийшов з нього. Багато інших чудес і зцілень здійснювалися при труні святого.

Після смерті праведного Філарета його дружина Феозва трудилася, відновлюючи в Пафлагонії монастирі і храми, зруйновані під час іноземного нашестя.

 

Святий праведний угоднику Божий Філарете, моли Христа Бога, щоб визволитися нам від сітей лукавого.

 

Яндекс.Метрика