narrow default width wide

Breadcrumbs

23 листопада 2014 р.Б. Неділя 24-та після П’ятидесятниці.

Апп. вiд 70-ох: Ераста, Олiмпа, Родiона, Сосипатра, Куарта (Кварта) i Тертiя (І). Мч. Ореста, лiкаря (304). Сщмч. Милiя, єп. Персидського, i двох учнiв його (341). Прп. Феостерикта, що в Символах. Мч. Константина, кн. Грузинського (842). Колесування вмч. Георгiя (303, Груз.).

16 листопада 2014 р.Б. Неділя 23-тя після П’ятидесятниці.

 

Мчч. Акепсима, єп., Йосифа, пресвiтера, i Аїфала, диякона (ІV). Оновлення храму вмч. Георгiя в Лiддi (ІV). Мчч. Атика, Агапiя, Євдоксiя, Катерiя, Істукарiя, Пактовiя, Ніктополiона та воїнів їхніх (бл. 320). Прп. Акепсима (ІV). Прп. Снандулiї (ІV).

 

9 листопада 2014 р.Б. Неділя 22-га після П’ятидесятниці.

Мч. Нестора Солунського (бл. 306). Прп. Нестора Лiтописця, Печерського, у Ближнiх печерах (бл. 1114). Знайдення мощей блгв. кн. Андрiя Смоленського в Переславлі-Залiському (1539). Мцц. Капiтолiни та Єротиїди (304). Мч. Марка та iнших з ним.

 

 

 

Преподобний Нестор Літописець – киянин, народився 1056 року в Києві. У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій.

З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських – Антонія і Феодосія.

Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світил Православія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй».

З роками гамуючи тілесні пристрасті, чесноти його зростали, але ченцеві хотілося зовсім звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної духовності, аби стати істинним достойником Бога. Він добре пам’ятав слова, сказані самим Господом: «Дух є Бог». Головним його послухом у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного, – говорив він, – книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».

Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо – духовна.

Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI – початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою.

З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських.

Найвизначніший твір Нестора Літописця – «Повість временних літ», складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій.

Ця виснажлива й тривала праця включала в себе й ретельну пошукову роботу.

З метою глибшого й повнішого пізнання своєї історії преподобний Нестор у 1907 р. вирушає на пошуки першоджерел. Літописець відвідав Володимир-Волинський та Зимненський Святогірський монастирі. Наслідком подорожі стало включення майже в повному обсязі до «Повісті временних літ» Волинського літопису.

Свою титанічну працю великий подвижник завершив близько 1113 року. Це був результат майже двадцятилітнього щоденного подвигу. Хроніку подій у ньому було зведено до 1110 року.

Упокоївся преподобний Нестор Літописець ймовiрно у 1113 роцi.

Будь-яка подія чи явище були б назавжди втрачені для нащадків, якби вони не були зафіксовані словом. Завдяки Нестору нам відкриваються немеркнучі славні сторінки минулого, аби підтримувати й надихати наступні покоління на благородні справи, спонукати до пошуку істини. Безцінність написаного літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас часом, але й подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній душі нетлінним золотом чернечого досвіду. Цією працею він і самого себе включив у книги живота вічного, удостоївшись почути благословенне: «Радуйтеся, бо імена ваші написані на небесах».

2 листопада 2014 р.Б. Неділя 21-ша після П’ятидесятниці. Вмч. Артемiя (362). Прав. отрока Артемiя Веркольського (1545).

 

 

Святий великомученик Артемій

 

Святий великомученик Артемій був одним з видатних воєнноначальників під час правління рівноапостольного царя Константина Великого ( 306-337 рр.), а потім і його сина і преємника, Констанція ( 337-361 рр.). Артемій мав багато нагород за відмінну службу і відвагу, був поставлений намісником Єгипту. На цій посаді він багато зробив для розповсюдження і укріплення християнства в Єгипті. Імператора Констанція змінив на престолі Юліан ( 361-363 рр.). Імператор-відступник, бажаючи повернути язичництво, вів непримириму боротьбу з християнами, відправляючи на смерть сотні християн. В Антиохії він наказав катувати двох єпископів, що не бажали відректися від Христової віри. В цей час в місто прийшов святий Артемій і привселюдно викрив Юліана в нечесті. Розгніваний Відступник піддав святого страшним катуванням. Після цього великомученика кинули у в’язницю. Під час молитви, яку підносив до Господа святий, йому явився Сам Христос в оточенні Ангелів і сказав: « Мужайся, Артемію! Я з тобою і визволю тебе від усякої болі, яку завдали тобі мучителі вже готую тобі вінець слави. Бо як визнав ти Мене перед людьми, на землі, так і Я визнаю тебе перед Отцем Моїм Небесним. Отже будь мужнім і радуйся – ти будеш зі Мною у Моєму Царстві». Почувши це від Самого Господа, великомученик зрадів і став гаряче дякувати і славословити Його.

На слідуючий день Юліан почав вимагати, щоб Артемій визнав язичницьких богів. Зустрівши рішучу відмову, імператор вдався до катувань. Подвижник переніс все без єдиного стогону. Святий передбачив Юліану, що скоро той отримає справедливе покарання за зло, що завдав він християнам. Відступник розгнівався і вдався до ще більш лютих катувань, але і вони не зламали волю великомученика, і тоді святий Артемій був усічений мечем.

Його останки були поховані християнами.

Після смерті святого збулося його пророцтво про скору загибель Юліана Відступника. Юліан зі своїм військом вийшов з Антиохії для битви з персами. Біля перського міста Ктезіфона йому зустрівся старий перс. Він обіцяв зрадити співвітчизників і бути провідником війську Юліана. Старий обдурив Відступника і завів його військо в Карманітську пустелю, в непрохідні місця, де не було води і їжі. Виснажене голодом і спрагою греко-римсське військо Юліана було вимушене вступити в бій зі свіжими силами персів.

Божественне воздаяння настигло тут і самого Відступника. Під час битви він був серйозно поранений невидимою рукою, незримою зброєю. Юліан тяжко застогнав і , помираючи, промовив: «Ти переміг, Галилеянин!». Після смерті імператора-відступника мощі святого великомученика Артемія були з почестями перенесені з Антиохії до Константинополя.

 

Праведний отрок Артемій Веркольський

 

Святий праведний Артемій Веркольський народився в селещі Верколі Двинського округу в 1532 році. Син благочестивих батьків, Артемій був отроком терпеливим, лагідним і старанним до всіх добрих справ. 23 червня 1545 року тринадцятилітнього Артемія з батьком застала в полі гроза. Після одного з ударів блискавки Артемій впав мертвим на землю. Люди подумали, що це знак суду Божого, а тому залишили тіло в сосновому лісі непохованим. Через 28 років сільський клірик побачив світло над місцем де лежало нетлінне тіло праведного Артемія. Принесені в храм святі мощі стали джерелом багатьох зцілень. Пізніше в цьому поселенні був заснований монастир названий Веркольським.

 

Святі угодники Божі, моліть Бога за нас.

 

19 жовтня 2014 р.Б. Неділя 19-та після П’ятидесятниці. Апостола Фоми (І).

 

Апостол Фома входить до числа святих апостолів - 12 учнів Спасителя. Він був родом з галілейського міста Пансади і займався рибальством. Почувши благовіст Ісуса Христа, апостол Фома усе покинув і послідував за Ним.

За свідченням Священного Писання, святий апостол не повірив розповідям інших учнів про Воскресіння Ісуса Христа: “Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю” (Ін.20,25). На восьмий день після Воскресіння Господь явився апостолу Фомі і показав Свої рани. «Господь мій і Бог мій!» – вигукнув святий апостол...

«Фома, який був колись слабшим за інших апостолів у вірі, – говорить святитель Іоанн Златоуст, став по благодаті Божій мужнішим і невтомнішим за інших, настільки що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю, не побоявшись сповіщати Слово Боже народам диким». За Церковним Переданням, святий апостол Фома заснував християнські Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії.

Збереглося оповідання про те, як святий Фома пішов на справу благовіствування до Індії. Тамтешній цар побажав збудувати собі палац. За велінням Господа, святий апостол назвався архітектором і пішов до царя. Цар показав місце, де б він хотів мати свої палати, та дав будівникові багато золота. Святий Фома роздавав потребуючим золото, одержане на будування, і почав ревно проповідувати віру Христову, багатьох хрестив.

І справді, все більше розповсюджувалося слово Боже, але були і незадоволені. Вони і донесли царю, що той, хто назвався архітектором, і не починав будувати розкішний палац, а проповідує нового Бога, творить дива і роздає царське золото жебракам. Розгнівався цар і велів кинути святого Фому в темницю. Тим часом улюблений брат царя сильно занедужав. Під час хвороби вознеслася душа недужого в небесні обителі і, волею Господа, у видінні йому були показані оселі, приготовані для святих, і запропоновано було вибрати одну із них. Коли ж він вибрав найкращу, то ангел Божий сказав йому: «Це житло ти не можеш зайняти, тому що Фома спорудив його на золото брата твого, і воно належить твоєму брату – царю».

Опам'ятавшись, хворий розповів про видіння. Зрозумів тоді цар значення цього видіння, поспішив звільнити святого Фому і просвітився від апостола світлом християнського вчення.

Проповіддю своєю, знаменнями і чудесами апостол приводив багатьох до Христа до самої мученицької своєї кончини від рук язичників. Він був проколений списами. Один християнин таємно узяв чесні останки святого Фоми і відніс їх в Месопотамію в місто Едессу. Тут була побудована в ім'я його прекрасна церква, і віруючі з найвіддаленіших країн стікалися туди і одержували зцілення.

Частки мощей св. апостола Фоми знаходяться в Індії, Угорщині і на святій горі Афон. Португальці, які в 1500 році прибули до Індії, зустріли в місті християн, які згідно Передання знали, що предки їх прийняли святу віру від апостола Фоми та його учнів, а саме місто Малипур ще сто років тому, називали містом Фоми.

 

О, святий апостоле Фомо, умоли Господа, щоб за Твоїми святими молитвами, і ми виконували євангельські заповіді і завжди взивали до Господа твоїми слова: “Господь мій і Бог мій”.

 

Яндекс.Метрика