narrow default width wide

Breadcrumbs

14 квітня 2014 р.Б. Початок Страсної седмиці.

 

У Великі Понеділок, Вівторок і Середу відбуваються богослужіння, включаючи Літургію Передосвячених Дарів, що майже не відрізняються від буденних служб Чотиридесятниці.

Тропар один для перших трьох днів: «Ось Жених гряде опівночі», – закликає християн у духовному пильнуванні зустріти Спасителя, що йде на страждання й смерть. Пісні трьох перших днів Страсної Седмиці містять згадування подій, що відбулися в останні дні перед Страстями Спасителя.

У Великий Понеділок згадується проклін безплідної смоківниці, що росте на шляху до Єрусалимського Храму, а також Йосип Прекрасний, проданий братами в єгипетське рабство.

У Великий Вівторок – притча Христова про десять дів. У Велику Середу – помазання блудницею миром ніг Ісуса Христа і зрада Іуди. Читання символічно зображують дії Ісуса Христа, що вчить у Храмі в останні дні перед стражданнями.

Читання Євангелій у монастирях заповнювало собою майже весь день, між утренею, що кінчається на світанку, і до початку вечірні.

У Велику Середу відбувається остання в році Літургія Передосвячених Дарів і після її закінчення останній раз читається молитва преподобного Єфрема Сирина. Останній раз у цей день читаються і кафізми — до вечора Світлої суботи.

 

13 квітня 2014 р.Б. Вхід Господній у Єрусалим.

 

 

За євангельською оповіддю Ісус Христос сотворив велике чудо у Віфанії – воскресив Лазаря, що вже чотири дні лежав у гробі. Більшість людей знало і ввірувало в чудо й чекало приходу Його в Єрусалим до свята Пасхи. Начальники іудейські, фарисеї і книжники, сповнені злості і заздрості, вирішили убити Ісуса Христа. Вони дали розпорядження повідомити їм, коли Він прибуде в Єрусалим.

Відаючи, яка участь чекає на Нього в Єрусалимі, Господь сказав учням своїм, що скоро почнуться його страждання. Ось Він разом з учнями вирушив до Єрусалима на свято Пасхи. Наблизившись до цього міста, де, як Він знав, на Нього чекали страждання і смерть, Господь сказав двом своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніколи ніхто не сідав із людей. Відв’яжіть його і приведіть. Коли ж вас хто спитає: «Нащо відв’язуєте?», відкажіть йому так: «Господь потребує його».

Вони виконали Його прохання і привели Йому осля. Пославши свою одежу на осля, посадили на нього Ісуса. Його зустрічало багато народу. Люди з пальмовим віттям вийшли до Нього й вітали: «Осанна! Благословенний, хто йде в Ім’я Господнє! Цар Ізраїлів!».

Як відомо, кінь є символом війни, бо на війну воїни колись вирушали на конях, а осел є символом миру, бо він Надто повільний і придатний лише для роботи в мирні часи. Коли цар повертався з військового походу, то звичайно їхав на коні. Іудеї чекали царя-завойовника, але Христос в’їхав до Єрусалима верхи на ослі, мирній тварині. І вся проповідь Ісуса Христа була про царство миру на землі. Люди гадали, що Ісус Христос прямує до Єрусалима, щоб стати царем, тому й зустрічали Його вигуками, якими завжди вітали царів. А коли увійшов Він до Єрусалима, то завирувало місто, питаючи: «Хто Цей?».

Люди ж казали: «Це й є Ісус, Пророк із Назарету Галілейського». Коли Він наблизився і місто побачив, то заплакав за ним і сказав: «О, якби ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги валом тебе оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позаставляють каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх»....

І ввійшов Він у храм і повиганяв торгашів, до них кажучи: «Дім Мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників». Кожного дня Він у храмі навчав. А первосвященики, книжники, фарисеї замишляли, як Його вбити, але не могли нічого вдіяти, бо всі люди горнулись до Нього і слухали його.

У день славного входу Ісуса до Єрусалима ми святкуємо Цвітну, або Вербну неділю, в яку освячують у церкві гілочки з лози або верби і роздають людям.

Празник торжественного в’їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в’їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесіння. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в’їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє». Похід замикав єпископ із своїми помічниками. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: «неділя Ваїй», Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія», а в народі ще: «неділя Вербна чи Вербниця». Усі ті назви пов’язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

 

7 квітня 2014 р.Б. Благовіщення Пресвятої Владичиці Богородиці і Приснодіви Марії.

 

 

 

Благовіщення Пресвятої Богородиці є третім великим дванадесятим святом. Цього дня архангел Гавриїл з'явився Діві Марії в місто Назарет, щоб сповістити їй благу звістку – народження сина Ісуса, Месії. Марія вела непорочне життя в домі свого чоловіка Йосипа, тому була дуже здивована, що народить сина без допомоги чоловіка. Архангел пояснив, що дитина з'явиться без порушення цнотливості Марії, через посередництво Святого Духа. Оскільки дівчина була дуже богобоязна, вона прийняла волю Божу як належне.

Бог цього дня благословляє все живе, у тому числі й землю. Після такого благословення все починає рости, буйно зацвітають весняні квіти.

На Благовіщення навіть пташка гніздо не в'є, настільки це Велике Свято.

 

Тропар: Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління. Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.

 

Кондак: Непереможній Владарці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати Тобі: Радуйся, Невісто неневісная.

 

6 квітня 2014 р.Б. Передсвято Благовіщення Пресвятої Богородиці. Прп. Марії Єгипетської. Неділя 5-та Великого посту.

 

 

Постать прп. Марії Єгипетської має в православній традиції вельми значущий, якщо не знаковий, характер. Недарма її шануванню присвячено не тільки 1 квітня – день спогаду про її упокоєння, але й п’яту неділю Великого посту – останню неділю святої чотиридесятниці, перед якою в четвер відправляється особливе ранкове богослужіння – утреня з Великим каноном прп. Андрія Критського, що називається "Маріїне стояння”. Додаткові тропарі канону з приспівом "Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас” складають для православної людини ніби потужний заключний акорд першої, сорокденної частини Великого посту, котра символічно повторює сорокрічні мандри Мойсеєвого народу через пустелю. Єгипетська блудниця, очищена від гріха багаторічним випробуванням пустелею, ніби доводить кожному оздоровчу силу аскези, кличе до пошуку власної пустелі, де стоянню перед Богом не заважатиме жоден сторонній чинник.

"З усiєю щирiстю й любов’ю прийшла ти до Христа, покинувши попередню путь грiха, i жила в неперехiдних пустелях, у чистотi виконуючи божественнi Його заповiти”, - співає про прп. Марію Єгипетську тропар з пісні 2 Великого канону.

Розповідь про побачену прп. Зосимою пустельницю з Єгипту була почута й записана патріярхом Софронієм у VII ст., але й раніше поширювалася в усній монастирській традиції не менш як сто років. Єгиптянка Марія в прагненні гріховних насолод залишила рідний дім і прийшла до Олександрії ще дванадцятирічною. Понад сімнадцять років минули в повсякденній розбещеності. І ось Марія випадково сіла на корабель, що віз прочан до Святої Землі на свято Воздвиження Чесного Хреста. Ціла дорога минула в звичайних блудних розвагах. Зрештою Марія потрапила таки до Єрусалиму й із цікавості пішла до церкви. Та тут вона з жахом виявила, що якась могутня сила не пускає її до храму. Кілька разів пробувала вона зайти досередини з іншими прочанами, але марно. Аж тоді вперше вона усвідомила всю мерзенність прожитого життя й з гіркими сльозами каяття благала побачену на образі Пречисту Богородицю:

- Прийди до мене, кинутої всіма, на допомогу! Накажи, щоб мені не був заборонений вхід до церкви, дай мені побачити Чесне Дерево, на якому був розіп’ятий тілом Народжений Тобою, Той, Хто пролив Свою святу кров за визволення грішників, серед них і мене. Накажи, Владичице, щоб і для мене, недостойної, відкрилися двері церкви для поклоніння Божественному Хресту! Будь моєю вірною поручителькою перед Твоїм Сином, що я більше не оскверню свого тіла нечистотою блуду, але, поглянувши на Хресне Дерево, зречуся світу і його спокус та піду туди, куди поведеш мене Ти, поручителька мого спасіння.

І після того, як Марія була допущена до храму, вона в подячній молитві до Богородиці чує слова:

- Коли перейдеш Йордан, знайдеш собі повне заспокоєння.

Невідомий чоловік дав Марії три монети, на які вона купила хліба, після чого, питаючи дорогу в зустрічних людей, вирушила до Йордану. Сорок сім років минули в цілковитій самоті, суворому пості, молитві й боротьбі з пристрастями. Особливо важкими були перші сімнадцять років. Згадувалися м’ясо й вино, щедро споживані в Єгипті, хотілося співати легковажні пісні, пустельницю переслідували блудні пожадання. Хліби, які по крихті їла Марія, зрештою закінчилися, і вона харчувалася рослинами. Зотлів одяг, і денна спека та нічні холоди доводили її до нестями. Однак Небесна Опікунка Марії давала їй підтримку й пораду. Ніколи не навчаючись Слова Божого, пустельниця відчула, як його слова проймають її розум і всю істоту. І коли її через 47 років самотнього подвигу зустрів палестинський монах Зосима, прп. Марія здивувала його знанням Старого Завіту й даром провидіння.

Коли з волі Провидіння Зосима зустрів зістарілу Марію, преподобна запросила його повернутися за рік, у Великий Четвер, зі Святими Дарами. Так після майже півстолітньої очищувальної покути в пустелі вона причастилася Тіла і Крові Христової. Перед цим Зосима побачив, як Марія перейшла води Йордану, ніби по сухому. А ще за рік, 522 р., він знайшов тіло спочилої подвижниці з оберненим на схід обличчям і написом, що називав її ім’я та день смерті – 1 квітня, ввечері під Велику П’ятницю, невдовзі після прийняття причастя. У цей день і почалося шанування її пам’яті.

 

Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас.

 

30 березня 2014 р.Б. Прп. Іоана Ліствечника. Неділя 4-та Великого посту.

 

 

В четверту неділю Великого посту Свята Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Іоана Ліствичника (649).

Про походження преподобного Іоана майже не збереглося відомостей. Існує передання, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам'ять яких святкується Церквою 26 січня. В шістнадцять років отрок Іоан пішов в Синайський монастир. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Після чотирьох років перебування на Синаї святий Іоан Ліствичник був пострижений в інока. Один з присутніх при постриженні, авва Стратигій, передбачив, що він стане великим світильником Церкви Христової. Протягом 19-ти років преподобний Іоан трудився в послусі своєму духовному наставнику. Після смерті авви Мартирія преподобний Іоан вибрав усамітнене життя, віддалившись в безлюдне місце Фолу, де провів 40 років в подвизі безмовності, пості, молитві і сльозах покаяння.

Про спосіб життя преподобного Іоана відомо, що харчувався він тим, що не заборонялося уставом постового життя, і вміру. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більш того, скільки необхідно для підтримки сил, щоб безперестанним неспанням не погубити розуму. "Я не постив надмірно, - говорить він сам про себе, - і не вдавався до посиленого нічного пильнування, не лежав на землі, але упокорювався.., і Господь скоро спас мене".

Обдарований високим проникливим розумом, навчений глибоким духовним досвідом, він з любов'ю повчав тих, хто приходив до нього, ведучи їх до спасіння. Але коли з'явилися деякі люди, які через заздрість дорікали йому в багатослівності, яку вони пояснювали пихатістю, то преподобний Іоан наклав на себе подвиг мовчання, щоб не подавати приводу для засудження, і мовчав протягом року. Заздрісники усвідомили свою помилку і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі співбесіди.

Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоан іноді усамітнювався в печері. Але слава про його святість розповсюдилася далеко за межі місця подвигів, і до нього невпинно приходили відвідувачі, які жадали почути слово повчання. У віці 75-ти років, після сорокалітнього подвижництва, преподобний був поставлений ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років управляв преподобний Іоан Ліствичник святою обителлю Синая. Господь наділив преподобного до кінця його життя благодатними дарами прозорливості і чудотворіння.

Під час управління монастирем на прохання святого Іоана, ігумена Раїфського монастиря (пам'ять в Сирну суботу), і була написана відома "Ліствиця". Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного Іоана, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них керівництво для духовного вдосконалення. Преподобний Іоан, який відрізнявся скромною про себе думкою, спочатку зніяковів, але потім через послух приступив до виконання прохання раїфських ченців. Своє творіння преподобний назвав "Ліствицею". Мета цього творіння - навчити, що досягнення спасіння вимагає від людини нелегкої самопожертви і посилених подвигів.

Написана вона наприкінці VI ст. і у тридцяти повчаннях показує ступені сходження до духовної досконалості. До Ліствиці ще додано Слово до Пастиря про обов'язки духовного провідника.

 

Ось деякі з тридцяти заголовків повчань з Ліствиці:

 

1. Загальні початки подвижництва.

2. Про покаяння.

3. Про чесноти та боротьбу з пристрастями.

4. Про вісім головних пристрастей і боротьбу з ними:

а) з духом черевоугодництва;

б) з духом розпусти;

в) з духом грошолюбства;

г) з духом гніву;

ґ) з духом печали;

д) з духом нудьги;

е) з духом марнославства;

є) з духом гордости.

5. Про безпристрасність.

 

Святий угодниче Божий Іоане, моли Бога про нас.

 

Яндекс.Метрика